2009_12_17 konf

СтратегічніціліКонцепції КМУ щодо реформування податковоїсистемиУкраїни

Інтегрована стратегія розвитку податкової системи України

Рис.1.Формуванняінтегрованоїстратегії розвиткуподатковоїсистемиУкраїни

Отже, запровадження Інтегрованої стратегії розвиткуподаткової системи Українисприяєїїнаближеннюдоєвропейськихреалій, більшшвидкійінтеграції Українитоєвропейськогоспівтовариства, атакож підвищитьдовірудокраїниз боку іноземного інвестора.

Списоквикористаноїлітератури

1.КонцепціяреформуванняподатковоїсистемиУкраїни»розробленоїКМУ та затвердженої постановою №56-р від 19 лют. 2007 р. – Режим доступу :// www.sta.gov.ua/control/uk/index. – Назва з екрану.

2.ПровнесеннязміндоСтратегічногопланурозвиткудержавноїподаткової службиУкраїнинаперіоддо2013року:наказДержавноїподатковоїадміністрації Українивід29. 09.2005р.№ 420. –Режим доступу://www.sta.gov.ua/control/uk/ index.–Назва з екрану.

3.Програма модернізаціїдержавноїподаткової служби України. –Режим доступу: // www.nalog.od.ua/modern1.php?article_id=1755. –Назва з екрану.

4.Чикаренко, О. Адаптаціяподатковоїслужби Українидостандартів ЄС// Децентралізаціядержавногоуправліннята розвиток місцевогосамоврядування

вконтексті європейськоїпрактики:Матеріали ІІІнаук.-практ.конф., 2-3жовтня 2008р. –Луцьк:Волинськаобласна друкарня, 2008. –С. 57–59.

СЕКЦІЯ4 Проблеми гармонізаціїнаціональногоі європейського права

в контексті формування європейськогоадміністративногопростору

ЯнаВАНІНА

аспірант кафедри державного управління таменеджменту ХаРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕЗАБЕЗПЕЧЕННЯУЧАСТІГРОМАДЯН УМІСЦЕВОМУСАМОВРЯДУВАННІ

Прагнучи до сучасного Європейського Співтовариства як рівний партнер, Україна спрямовує свою діяльність на створення високорозвиненої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, культури та демократії. В преамбулі Європейської Хартії про місцеве самоврядування стверджується,що«правогромадяннаучастьвуправліннідержавнимисправами єоднимз демократичнихпринципів, якіподіляютьсявсімадержавами-членами Ради Європи» [1]. Демократія є ефективною тоді, коли громадяни мають можливістьвпливатина процесвиробленнятареалізації політики,самостійно,у межахКонституціїізаконів,вирішуватипитання місцевогозначення.

КонституціяУкраїни створилавсі необхідніпередумови длястановлення і подальшого розвитку місцевого самоврядування в цьому напрямку. Так, ст.1 ОсновногоЗаконупроголошуєУкраїнудемократичноюдержавою, тобтотакою, що визнає за громадянами широкий комплекс прав щодо участі в управлінні державними справами [2]. Місцеве самоврядування в свою чергу гарантує мешканцямсела,селища,містаправосамостійновирішуватипевнеколомісцевих справ,ізцієїточкизоруприправильномупрактичномувтіленнімаєнеобмежений демократичнийпотенціал,вважаєтьсязагальновизначеноюнарівнієвропейських стандартівформоюздійсненнялокальноїдемократії.

Серед основних нормативно-правових джерел, що регулюють сферу місцевого самоврядування та участь у ньомугромадян є Конституція України, ЦивільнийкодексУкраїни, ЗакониУкраїни«Промісцевесамоврядування»«Про об’єднаннягромадян», «Промолодіжнітадитячігромадські організації», «Про політичні партії в Україні», «Про звернення громадян», «Про органи самоорганізаціїнаселення»,«Проблагодійництвотаблагодійніорганізації»,«Про соціальніпослуги», тощо.

Аналіз нормативно-правового забезпечення участі громадян у місцевому самоврядуванні доводить, що існує суттєвий розрив між правовими можливостями, що вже надані існуючим законодавством, та практикою правозастосування.

Хоча законодавство стверджує пряму участь населення в управлінні місцевимисправами,щоєосновнимпоказникомвідкритостітапрозоростівлади, однак, за роки, які пройшли з моменту ухвалення Законів, більшість органів місцевогосамоврядуваннятатериторіальнихгромаднезасвоїлиновіможливості, щоними надані.

За останній час на громадське обговорення було внесено кілька законопроектів щодо участі громадськості в управлінні місцевими справами.

Основноюметоюзазначенихзаконопроектівєстворенняназаконодавчомурівні належнихправових механізмівреалізаціїгромадянами якбезпосередньо, такі через інститутигромадянськогосуспільствасвоїхконституційнихправнаучасть вуправлінні державнимисправами, вирішенніпитань місцевогозначення.

Проведенийаналіз правовогозабезпеченняпрозороїівідкритоїдіяльності органів місцевого самоврядування, їх співпраці з інститутами громадянського суспільства, показав, що ці засади потребують подальшого розширення, оновленнятаудосконалення, першзавсе,втакихнапрямках:

–визначеннята нормативногозакріпленнябазовихумовдоступугромадян довирішення місцевихсправ;

–забезпеченняефективноїучастігромадянуприйнятті рішеньнамісцевому

рівні;

–встановленнямеханізмівпідзвітностіадміністративнихорганівзаприйняті рішення;

–доступунаселеннядоофіційноїінформаціїта обов’язковогоінформування громадянпропоточнудіяльністьорганіввлади;

–створення належних фінансово-економічних умов існування структур громадянського суспільства;

–забезпеченнядієвогоконтролюзбокунаселеннязадіямиорганівпублічної

влади;

–закріплення традицій обов’язкової звітності органів влади про свою діяльністьнезалежновіднаявностізапитівізверненьгромадян.

Створення відкритої влади, доступної для кожного громадянина, вимагає верховенства права та його реального наповнення змістом, а також правових гарантійгромадянам уїхнійвзаємодіїз урядом.

Конкретні процедури реалізації вищезгаданих інструментів місцевої демократії,якібвраховувалиособливостіїхздійсненнявумовахкожногоокремого поселення (села, селища, міста), мають бути закріплені в окремих місцевих нормативнихактахчиустатутахтериторіальнихгромад.Самеуцьомунапрямку бажаним єподальше коригуваннязаконодавства України.

1.ЄвропейськаХартіяпромісцевесамоврядування[Електроннийресурс].–

Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_036. –

Назваз екрану.

2.КонституціяУкраїни:прийнятанап’ятійсесіїВерховноїРадиУкраїни28

черв.1996р. – Х.:ТОВ«Одіссей»,2007.–48с.

НаталіяКАМІНСЬКА

к.ю.н.,доцент,доценткафедри загально-правових дисциплін Київського національного університетувнутрішніх справ

МІСЦЕПРИНЦИПУСУБСИДІАРНОСТІВЄВРОПЕЙСЬКОМУ АДМІНІСТРАТИВНОМУПРОСТОРІТАПРАВОВІЙСИСТЕМІУКРАЇНИ

ІнтеграціяУкраїни вєвропейськийправовийпростір вимагаєефективного реформування правової системи на основі стандартів, що сформувалися на загальноєвропейському рівні. Врахування здобутків Ради Європи (РЄ) та

Європейського Союзу (ЄС) важливе для приведення організації та діяльності органіввиконавчоївладинацентральномуімісцевомурівняхвУкраїнівідповідно доКопенгагенськихта Мадридськихкритеріїв, виконанняяких єобов’язковим длякраїн-кандидатівнавступдоЄС.

Серед складових Європейського адміністративного простору як системи співробітництва публічних адміністрацій європейських держав, покликаної забезпечувати однакову реалізацію прав громадян та юридичних осіб, забезпечуватиефективнетаякісненаданняадміністративнихпослуг[1],виділяють принцип субсидіарності. Він означає перерозподіл повноважень між різними рівнями влади, рішення удержавіприймаються на нижчомуможливомурівні, повноваженняпередаютьсяна більшвисокийрівеньза умовинеможливостічи неефективності їх виконання на нижчому рівні. Як основоположний принцип ЄС,засадарегіональноїполітикиЄСпризначенийдля наближеннядогромадян прийнятих рішень, здійснення постійної перевірки того, чи діяльність на рівні ЄвропейськогоСпівтоваристває виправданою, беручидоуваги можливості,які існують на національному, регіональномуабомісцевомурівні [6].

У Білій книзі Європейського урядування (2001 р.) переглянуто підхід до використаннярізнимиінституціямиЄСякцентрального,такірегіональногорівня влади,якуїм наданогромадянамидержав-членів,чіткосформулювалопринципи належного управління. Адже без належного впорядкування управлінських відносинне можнавестимовуі проузгодженістьдіяльності органіввлади.

Виділяютьдвіможливіформисубсидіарності:

1)інкапсуляціяповноваженьнижніхланокуправліннявідвтручанняверхніх. Повноваженнярозподіляютьсязнизувверх:верхнім ланкампередаютьсяті,які залишилисьнерозподіленимипіслявизначенняповноваженьнижніх;

2)децентралізаціявлади, коливерхніланкиотримуютьвіднижніхобмежене коло функцій і діють фактично на одному з ними рівні. Це характерно для федеративнихутворень, ЄС, деЄвропейськакомісіямаєширокіповноваження, однакзовнішняполітикаібезпеказалишаєтьсяпрерогативоюнаціональнихурядів.

Застосування кожної з цих форм в Україні має свою специфіку і критерії обмежень[2].

Принцип субсидіарності – один з основних принципів місцевого самоврядування, закріплений у ст.4 Європейської хартії місцевого самоврядування. Так, органимісцевогосамоврядуванняв межахзаконумають повне право вільно вирішувати питання, не вилучені із сфери їх компетенції і вирішенняякихнедорученеіншомуоргану.Муніципальніфункціїздійснюються переважно тими властями, які мають найтісніший контакт з громадянином. Наділяючи певною функцією інший орган слід врахувати обсяг і характер завдання,вимогидосягнення ефективностітаекономії.

Застосування субсидіарності пов’язане з розподілом повноважень між різними рівнями владної ієрархії, державними органами влади та органами самоврядування. А саме – принцип делегування повноважень управління з нижчого (базового) рівня організації влади на вищий. Таким чином, усі види управління,які органимісцевогосамоврядуванняздатні забезпечитивласними ресурсами,залишаютьсяуїхкомпетенції.Ціжоргани,виходячизінтересівгромад, самі визначають, які повноваження і в якомуобсягуможуть бути делеговані на вищірівніпредставництва (регіону,держави)[3].

Субсидіарністьобґрунтовуєтьсяекономічноюдоцільністю,оскількистворює

передумови для забезпечення економічної ефективності. При цьомуважливою є відповідність обсягу повноважень місцевих органів самоврядування та їх реальнихможливостейщодореалізаціїпевнихзаходіві програм. Такимчином, цезагальнийпринципмісцевогосамоврядуваннявєвропейських країнах,проте кожназнихзастосовуючиосновнізасади,визначенівХартії,будуєсвою,адекватну длянеїсистемудецентралізаціївлади,виробляємодельмісцевогосамоврядування наосновівласнихпотребітрадицій.

ВУкраїні цезнайшловідображеннявст.142,143Конституції,розділіIIзакону «Промісцевесамоврядування вУкраїні»1997р.,якінаділяютьорганимісцевого самоврядування самоврядними і делегованими повноваженнями виконавчої влади, законі «Проорганисамоорганізаціїнаселення», забезпечуючиефективне інаближенедогромадянуправління.

Субсидіарністьтакожє одним з основнихпринципів захиступравлюдини, визнає першочергову компетенцію і обов’язок держави ефективно захищати своїмивнутрішнімиправовимизасобамиправаісвободи людини,передбаченіу Європейськійконвенціїпрозахистправі основнихсвободлюдини 1950 р.[3].

Прикладом прояву даного принципу, т.зв. комплементарної природи є ст. 53:«Ніщов ційКонвенціїнеповиннотлумачитисяякобмеженняабовідступвід яких-небудь прав і основних свобод людини, які можуть гарантуватися законодавствомДоговірноїСтороничиіншоюугодою, вякійвона береучасть». Оскільки вона встановлює, насамперед, не єдину форму рішень, а стандарт поведінки, то за Сторонами залишається вибір способів для зазначеного забезпечення. Проявом субсидіарності є вимога про вичерпання усіх національних способів захисту прав людини (ст. 35). За міжнародним правом саме на державу, в першу чергу, покладається обов’язок дотримання норм з прав людини, тому і потрібно вимагати усунення зазначених порушень, насамперед, від неї. Коли вона нездатна це зробити, можливе втручання міжнароднихорганів,щомаютьвідповідніповноваження.

Отже, принцип субсидіарності, який діє у просторі, створеному за Конвенцією, характеризується двома аспектами: процесуальним або функціональним (перед зверненням доконвенційнихінститутів коженповинен направитизаявудоусіхнаціональнихінститутів,якіпередбачаютьзабезпечення ефективнихіадекватнихзасобівзахистувсправі), матеріальним (застосовуючи нормиі механізмиКонвенції,якщоценеобхідно,потрібновзятидоувагиправові

іфактичніознаки,якіхарактеризуютьжиттясуспільстваузаінтересованійдержаві) [4]. Даний принцип нерозривно пов’язаний з «європейським контролем» за дотриманням Конвенції удержавах-членах, який здійснює Європейський суд з правлюдини.Протейогокомпетенціящодонаціональногоправопорядкудержавчленівсуттєвообмежена.

Принцип субсидіарності невіддільний від принципів демократизму, системності, департаменталізації, економічності та ефективності управління; пропорційності,наближеностіінеобхідності.ВониєгарантієюпобудовиЄвропи, більш близької до своїх громадян, яка б поважала національні правопорядки, захищала мир, гідність людини, фундаментальні права. Його запровадження покладається,впершучергу,надержавніструктуритаінституції,якірозробляють

івтілюютьєвроінтеграційнуполітику(ВерховнаРадаУкраїни,центральніоргани виконавчоївлади, судовоївлади, органимісцевогосамоврядування, регіональні структури).

Сучасний принцип субсидіарності покликаний сприяти досягненню співвідношенняцентралізаціїтадецентралізації,якевідповідалобреаліямсучасної України, завданням її органів публічної влади, здійсненню адміністративнотериторіальної, муніципальної та ін. реформ. Водночас його застосування не повинно призвести до федералізації України, а бюджетна субсидіарність не повиннаспричиняти нерівністьрегіонівза ступенем розвитку.

Списоквикористаноїлітератури

1.Авер’янов, В.Б. Нова доктрина українського адміністративного права: концептуальніпозиції/В. Б. Авер’янов//ПравоУкраїни.–2006.–№5.–С.11-17.

2.Їжак, О. ПринципсубсидіарностіЄСімежійогозастосуваннявУкраїні/ О. Їжак. –Режим доступу:http://www.niss.gov.ua. – Назваз екрану.

3.Каплан, Ю. Розширеннякомпетенціїмісцевогосамоврядуваннябазового рівнязметоюефективногозабезпеченняпринципусубсидіарності/Ю. Каплан.– Режим доступу:http://www.niss.gov.ua/Monitor/Juni/14.htm. –Назва зекрану.

4.Трагнюк, О. Принцип субсидіарності за Європейською конвенцією про захистправ іосновних свободлюдини1950 р. / О. Трагнюк// ПравоУкраїни. – 2003.–№1.–С.26.

5.Щербініна, Ю. Субсидіарність – основа правової системи ЄС / Ю. Щербініна. – Режим доступу : http://www.socium.org.ua/Socium.files/pages/ july2002/.–Назва з екрану.

6.Subsidiarity. EU Glossary. – Access mode : http: // europe.eu.int/scadplus/ glossary /; http://mis.ueplac.kiev.ua/ua/tools// – Title from screen.

ГалинаКОЛЕСНИК

здобувач кафедри права та європейської інтеграції

ДРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

ПРОБЛЕМИГАРМОНІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГОЗАКОНОДАВСТВАІЗАКОНОДАВСТВАЄС

ПроцесінтеграціїУкраїнивєвропейськийправовийпростір, щорозпочався ітриває,передбачаєповномасштабнереформуванняправовоїсистемина основі принципів та стандартів, що сформувалися на загальноєвропейському рівні. Правоєважливим чинником інтеграційнихпроцесів, щовідбуваютьсявмежах європейськогоконтиненту[3,с.114].

Серед основних умов зближення України з Європейським Союзом, поглибленняїхспівробітництваіпоступовоїінтеграціїУкраїниуЄСбуловизначено адаптацію національної правової системи до європейської через гармонізацію законодавства України із європейським, основним джерелом якого є законодавствоЄС.

Приусійнеобхідностітаважливостігармонізаціїзаконодавства Українидо законодавства ЄС виникла низка проблем, від вирішення яких в значній мірі залежитьефективністьзазначеногопроцесувцілому.

Найбільшоюпроблемою нашляхугармонізаціїзаконодавства єпроблема, пов’язанаізспіввідношеннямправаЄвропейськогоСоюзутанаціональногоправа України.Слідзазначити,щовонаєдоситьскладноюнетількидлятихкраїн,якіяк

інаша,прагнутьдоінтеграціїуЄС,алеєнадзвичайноскладноюдлясамихдержавчленів. Саме ця проблема вже протягом півстоліття, починаючи з утворення ЄвропейськихСпівтовариств,посідаєоднезцентральнихмісцьупрацяхюристів, присвячених тому чи іншому правовому аспекту діяльності європейських інтеграційнихорганізацій.ПроціскладнощізгадуєтьсявпрацяхВ.Муравйова,В. Денисова,В.Євінтова, В.Буткевичатаін. [2,с.89].

Серед проблем, пов’язаних із гармонізацією українськогозаконодавства з європейським, –єнаявністьвеличезногомасивузаконодавства ЄС покожній із галузей, щодо якої передбачене зближення національних нормативноправовихджерел, а такожскладністьувиборі саметихджерелЄС, доякихмає адаптувати свої кодекси та закони український законодавець у першу чергу [3,с.114].

Проблемою є й фактична відсутність перекладів актів законодавства ЄС українською мовою та низький рівень мовної підготовки та знань у галузі європейського права з боку тих осіб в Україні, які займаються законотворчою роботою, а також тих, на кого покладається реалізація гармонізованих актів законодавства[3,с.115].

Крім того, існує ще багато прогалин в питаннях щодо формування та функціонуванняєвропейської інтегративноїправовоїсистемиУкраїни. Єтакож недоліки, пов’язані з специфікою законодавчого процесу, правової культури та культуривиконаннявзятихдержавоюміжнароднихзобов’язань.

Європейське управління продовжує свій розвиток у процесі європейської інтеграції, зокрема в умовах розширення Європейського Союзу, сприяє європеїзаціївітчизняноїсистемидержавногоуправлінняназаконодавчомурівні. Європеїзація сфери суспільного життя передбачає закономірність світового розвитку та обґрунтування його впливу на державне управління в Україні, виявленнясучаснихєвропейськихпідходівдовдосконаленнясистемидержавного управління в Україні в процесі політичної, адміністративної й територіальної реформ [1, с.38].

Взаємозалежністьміжрозвиткомєвропейськогоуправлінняійоговпливом науправлінськісферидержав-членів, держав-кандидатівідержав-претендентів на вступ до ЄС, зокрема й України, з одного боку, та функціонуванням європейського адміністративного простору (ЄАП), – з другого. Доведено, що при цьому суб’єкти відносин у ЄАП керуються певними принципами, які є обов’язковими з етичних та юридичних міркувань і поширюються на всі рівні європейськогоуправління. Ціпринципиє такими, якісприяють становленнюй розвиткуєвропейськогоадміністративногопросторута європеїзаціїнаціональних систем державногоуправління [4, с.41].

Слідзазначити,щонаціональнізаконийпідзаконнінормативніактивгалузі державного управління не містять уніфікованих правил щодо формування адміністративногопростору, якінеобхіднідляпідготовки відповіднихпроектів нормативно-правових актів України з урахуванням основних положень законодавстваЄС.

У цілому можна зробити висновок, що при гармонізації національного законодавстваззаконодавствомЄС,ізадаптацієюнаціональноїправовоїсистеми доєвропейської,приімплементаціївнаціональнуправовусистемуєвропейських правовихстандартівзберігаютьсянаціональнітрадиції,якісприяютьєвропеїзації вітчизняноїсистеми державногоуправлінняна законодавчомурівні.

Списоквикористаноїлітератури

1.Грицяк, І.А. Європеїзація державного управління / І.А. Грицяк // Вісн. НАДУ.–2004.–№4.–С.38-45.

2.Грицяк, І.А. Управління в Європейському Союзі: теоретичні засади : моногр./І.А. Грицяк –К. :Вид-воНАДУ,2005. –238с.

3.Муравйов,В.ПравовізасадигармонізаціїзаконодавствавЄвропейському Союзі/В. Муравйов//ПравоУкраїни. –2001.–№10.–С.114–119.

4.Пухтецька, А. Поняття європейського адміністративного простору необхідність запровадження у вітчизняній адміністративно-правовій науці / А. Пухтецька//ЮридичнаУкраїна.–2006. –№2. –С.38-44.

ЯнаКРАСНИЦЬКА

здобувач кафедри права та європейської інтеграції

ДРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

РЕФОРМУВАННЯСУДОВОЇВЛАДИ ВУКРАЇНІВУМОВАХЄВРОПЕЙСЬКОГОВИБОРУ

СтратегічнийкурсУкраїнинаповноціннуінтеграціюуЄвропейськийСоюз, перспективним формальним результатом якого на рівні внутрішньодержавних нормативних документів утверджено набуття Україною членства в Європейському Союзі, у найближчі періоди має визначати зміст та форми суспільних перетворень у нашій державі. Зміна концепції державно-владного механізму вимагає від суддів нової правової культури, нових підходів до правозастосування й, зрештою, нових знань. Розвиток економіки на нових ринкових засадах, нові методи регулювання економічних відносин, ухвалення нового законодавства зумовили інтенсивність суперечок , а відтак – попит на послуги судудля їх розв’язання на засадах рівності сторін. Непідготовленість і неадаптованість судової системи, що дісталася у спадок від старого режиму, зумовили неефективність та корумпованість систем правосуддя, а з тим – й відповіднесуспільне сприйняття.

Удемократичнихдержавахствореномеханізмизабезпеченняверховенства права,контролюза додержанням виконавчоювладоювимогзакону.Важливими складовимицьогомеханізмуєсуди,яківиконуютьконтрольніфункціїщодоактів і дій відповідних органів та посадових осіб. Судовий контроль у цій сфері здійснюється при розгляді судами конкретних справ, передусім пов’язаних з оскарженням громадянами рішеньорганівдержавноївлади, органівмісцевого самоврядуваннятаїхніхпосадовихосіб.

ВідповіднодоКонституціїУкраїни,забезпеченняправосуддятадотримання законності,захистконституційнихправісвободгромадянпокладаєтьсянасудову гілку влади, проте результати функціонування судової системи свідчать про її неспроможністьвиконатицезавдання. Зпроголошенням незалежностіУкраїни виникланагальнанеобхідністьудокоріннійреформісудовоїсистеми,проведенні адміністративноїреформи, соціально-політичнихтаекономічнихперетворень, розбудови Верховного Суду України як найвищого судового органу судів загальноїюрисдикції,створенняапеляційнихсудів,запровадженняспеціалізованих

та вдосконалення організації роботи місцевих судів. Акт проголошення незалежностіУкраїни,прийняттяучервні1996р.Конституції,потребареального забезпеченняправісвободлюдини,щовипливаєзцих документів,утвердження верховенства права обумовили необхідність проведення судової реформи.

На даний час ці процеси розвиваються дуже швидко і основна проблема в тому, що законодавча влада не встигає на них реагувати, розробляти якісні нормативні акти, а виконавча не забезпечує таку діяльність підзаконними нормативнимиактами. Необхіднооб’єктивнооцінитистан системиправосуддя, законодавчогорегулюваннята реалізаціїнапрактиціїїфункціонування,зрушення, якщо вони сталися, їх ефект (тобто якісний вплив), якщо такий мав місце, та співвіднестизметоюізаходами, щобули визначенізареформаційні.

Питання «європейськості», а відтак і європейських стандартів побудови державиуширокійплощинієпредметом різногалузевихсоціально-гуманітарних таправовихдослідженьнаміжнародномуінаціональномурівнях.Томууконтексті теми системи правосуддя означимо, що європейські стандарти такої системи розглядаютьсяусвітліїївідповідностівимогамнабуттячленствауЄвропейському Союзі, необхідність та достатності умов для вступу, відтак адаптація до них – сукупність дій, що забезпечують приведення національних інститутів у відповідністьдовизнаних уЄвропейськомуСоюзі.

Восновіприналежностідоєвропейськоїдемократіїлежитьцінніснийаспект. Відповідно до частини першої ст. 6 Договору про Європейський Союз, засадничимипринципамиСоюзуєспільніпринципивсіхдержав-членів–свобода, демократія, шануванняправ людинитазасадничихсвобод, верховенстваправа. Будь-яка держава, що шанує ці принципи, може звернутися з поданням щодо набуття членства в Союзі. Їх основні складові, зокрема, передбачають гарантії незалежностісудової влади,поліпшенняфункціонуваннясудів, створеннянадійно діючих інститутів у сфері юстиції і внутрішніх справ, посилення боротьби з корупцією,захистосновнихсвобод.Звертаючисьдодосвідукраїн–новихчленів ЄС двох останніх етапів розширення, саме ці формулювання визначили концептуальну спрямованість судової реформи (яка, втім, триває й після фактичногонабуттячленства уЄС).

Вумовах сьогодення особливої актуальності набуває дослідження умов і тенденцій розвиткудержавності в Україні, як складовій частині європейського співтовариства, і особливо розвитку теоретичної концепції демократичної, соціальноїправовоїдержавності.Необхідноузагальнитиі перевіритиможливості використаннявУкраїнікращихрезультатів,якібулиотриманітеорієюіперевірені практикоювпроцесівизначеннязмістуіметодівдіяльностідержави,їїоптимальної формиврізнихкраїнах.Особливийінтересдлянауковціввційконцепціїпотребою комплексного дослідження проблемних питань реформування сучасного українського суспільства, організаційного забезпечення механізмів правового захисту, реалізаціїфункційправовоїдержавийнапрацюванні шляхіввирішення завданняудосконаленнясистемисудовоївладиякконцепції розвиткуУкраїнина нинішньомуетапі. Така концепціямаєобов’язковогрунтуватисянапередовому зарубіжномудосвіді розробки ефективних моделей реалізації правоохоронної функціїдержави, перш завсе, європейськоїмоделі правовоїдержави.

Реформування судової системи з огляду на надзвичайно важливі правові, соціальні,економічні,політичнійіншінаслідкимаєбутинауковообгрунтованим, системним та продуманим. Судова реформа безпосередньо стосується кожної

людини, захистуїї прав і свобод. Здійснювані впродовж останніх років заходи щодо реформування судової системи не привели до створення належних умов дляфункціонування безстороннього, незалежногоісправедливогосуду.Однією з основних причин цього є здійснення такого реформування без науково обгрунтованої стратегії, без чітко визначених цілей, нерідко – на хибних концептуальнихзасадах.

Формуванняефективноїсистеми судовоївладивУкраїні поєднуєзавдання побудови ефективної системи вертикально інтегрованих судових органів із раціональноорганізованоюспеціалізацією,щозабезпечуєзахистпорушенихправ

ісвобод громадян, фізичних та юридичних осіб, держави і позитивний європейський досвід ефективно побудованої системи судочинства на засадах дотриманняЄвропейськоїКонвенціїпрозахистправлюдинитаосновнихсвобод.

Саме тому, коли мова йде про основи національної демократії, наріжним каменем цього процесу є верховенство права. Судова реформа, можливо, є однією з найголовніших реформ, які треба здійснити в Україні. Занадто політизованийпроцесбагатороківнедававможливості провестиглибокусудову реформу. Дуже часто судова система не слугувала верховенству права. Нині, нажаль, створеноумови, коли значна частина громадян України розчарована у діяльності силовихі правничихструктур, судовоїсистеми. Проблема довіри до діяльностіцихструктур,нанашпогляд, єключовою,аджетребаосмислити,яким оптимальнимшляхом закороткийчасмимоглиборганізуватиі провестиправову

ісудовуреформи вконтекстієвропейськихтрадицій суспільногоуправління.

ІринаКРИНИЧНА

докторанткафедри філософії, соціології державного управління ДРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

ЕНЕРГЕТИЧНАБЕЗПЕКАУКРАЇНИ ЯКПРОБЛЕМАГАРМОНІЗАЦІЇЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХПРОЦЕСІВ

Європейська інтеграція є закономірним соціальним процесом, який відбуваєтьсязавдякирізним впливам,зокремайуправлінським, стосовнорізних сферсуспільногожиттявдержавах-членахЄС,удержавах-кандидатахівдержавах- претендентахнавступдоЄС.НашляхуінтеграціїУкраїнидоЄСіснуєцілийряд факторів,якіуповільнюють цейпроцес.

Узв’язкуз тим, щоенергетичнийсектор постійнотрансформуєтьсязгідно із тенденціями на світових енергетичних ринках та із внутрішніми процесами; змінюються пріоритетиенергетичної політики якокремих країнЄС, так іЄС у цілому. Особлива увага приділяється забезпеченню безпеки енергопостачання, поводження з РАВ, зростанню впливуенергетики на довкілля, тенденцій щодо згортанняядерноїенергетики вокремихкраїнах.

Втойжечасзначнакількістьнапрямків, зафіксованихвпланідій Україна– ЄС залишається нереалізованими, проблеми не вирішеними, що не дозволяє вважатиЄвропейськуполітикуУкраїниуспішною.Зцихпозиційрозглядпроблем таорієнтирівУкраїнинашляхудоЄСєактуальнимдлядокладноговисвітлення, аналізуі опрацювання.

На сьогоднішній день майже 35% попиту країн ЄС на електроенергію

задовольняєтьсяза рахунокїївиробництва на АЕС, прицьомуправовасистема країн-членівЄСпідтримуєвстановленістандартибезпеки.Втойжечас,проблеми подальшогоповодження з відпрацьованим ядерним паливом тавплив фактору наслідківЧорнобильськоїаваріїзначноускладнилиперспективирозвиткуатомної енергетики[1;2;3].

Особливою проблемою є перетворення об’єкту «Укриття» на ЧАЕС в екологічно безпечну систему. Рішення про проведення таких робіт прийнято у березні 2001 рокуМіжвідомчою комісією з питань вирішення проблем ЧАЕС. Роботи проводяться під патронатом ЄС за рахунок спеціального фонду, керівництвояким здійснюєЄБРР.Міжнароднимпроектом ShelterImplementation Plan (SIP) перетворення об’єкту «Укриття» в екологічно безпечну систему передбачаєтьсяпровести втриетапи, заключний із якихмаєзакінчитися у2050 році, це стабілізація стану об’єкту, спорудження конфайменту (нової захисної оболонки), вийманняматеріалів, щомістятьпаливо.

Улипні2003рокубулопідписаногрантовуугодузЄБРРнасуму75мільйони єврона виконанняпроектустабілізації«Укриття». Проведеннястабілізаційних заходівсуттєвознизитьвірогідністьобрушенняконструкційоб’єктуідозволить перейти до наступного етапу – спорудження нового безпечного конфайменту, завершеннябудівництваякогозапланованона 2008р. [2]. АлевУкраїні ідосіне створено органу, відповідального за зведення захисної споруди на ЧАЕС. Причиною «заморожування» будівництва захисного об’єкту є, на наш погляд, безвідповідальнеуправління державнихпрограмв цьомунапрямі.

Усім відомо про вплив Чорнобиля на свідомість європейців, тому демократичні уряди змушені час від часу заспокоювати антиядерні настрої в суспільстві. Таким заходом була вимога Євросоюзу до деяких центрально - європейськихкраїнщодозакриттяАЕСз реакторами російськоговиробництва якумови їхньоговступууЄС. Незважаючина те, щопротермінзакриття АЕСу країнахвжеоголошено, цепитаннянасьогоднізалишаєтьсявідкритим[2].

ВУкраїні накопичені значні об’єми РАВ. Вони утворились уразі аварії на ЧАЕС та експлуатації атомнихелектростанцій таке інше. 90% об’ємувсіх РАВ сконцентрованоуЗонівідчуження,якуутворилиякзмушенуміру[1]. Насьогодні цязона невиконуєролібар’єрної функціїнашляхуміграції радіонуклідів, тому що владою не вирішені питання, щодо перетворення об’єкта «Укриття» у екологічнобезпечнусистемуізняттяАЕСз експлуатації,томузонарадіаційного зараженняпісляЧорнобильської катастрофинезвузилась.

Розвиткуспівпраці зкраїнамиЄСвядернійгалузісприялоукладенняУгоди пропартнерствоіспівробітництвоміжУкраїноютаЄС[3]. Продовженнямцього процесу стало укладення Угоди про співробітництво в галузі керованого термоядерного синтезувід 23 липня 1999 р. та Угоди про співробітництво між КабінетомМіністрівУкраїнитаЄвропейськимСпівтовариствомз атомноїенергії вгалузіядерноїбезпекивід23липня1999р.

Таким чином, на наш погляд, виникла ситуація, коли вкрай необхідно створити професійно громадське управління процесом подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, як самостійної структури загальнодержавного і світового значення. Обов’язковим елементом такої структури повинні стати гармонізаціянаціональнихієвропейськихвідносинміжУкраїноюіЄБРРвсфері розмежування прав, обов’язків і відповідальності кожної із сторін за кінцеві результатиспільноїроботи.Відкритість,участь,відповідальність, ефективністьта

узгодженість є складовими acquis communautaire, яка впливає на європейське управління. Кожна складова важлива для встановлення демократичного й ефективного європейського управління та його подальшого розвитку. У сукупності вони є основою демократії і верховенства права і повинні застосовуватись на всіх рівнях управління – глобальному, європейському, національному, регіональному й місцевому.

Cписоквикористаноїлітератури

1.Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціальногорозвиткуУкраїнина2002-2011роки[Електроннийресурс]:Послання Президента УкраїнидоВерховноїРади Українивід 30 квіт. 2002 року. – Режим доступу:// www.rada.gov.ua. – Назваз екрану.

2.Енергетика України на шляху до Європейської інтеграції [Текст] : монографіяШевцовА. І.[таін.].–К.:ВК«Орбіта-Сервіс». –165с.

3.Гауин, П. Дж. Поддержка новаторства. Начинается первый этап международногопроекта поинновационным ядерным реакторам итопливным циклам[Текст]/П.Дж.Гауин., Ю.Купитц.//Вена:БюлетеньМАГАТЭ.–2001.– Том 43. –№3.

МирославаЛЕНДЬЕЛ

кі.н.,доцент,доцент кафедри політології

Ужгородського національного університету

АНАЛІЗЗАЛЕЖНОСТІМІЖЄВРОПЕЇЗАЦІЄЮТАКОНСОЛІДАЦІЄЮ ДЕМОКРАТІЇУПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХКРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇЄВРОПИ:РІЗНІТЕОРЕТИЧНІПІДХОДИ

Наприкінці ХХ століття взаємодія Європейського Союзу з інститутами різноготериторіальногорівнякраїн-членівтакраїн-кандидатіврозглядаєтьсяу ракурсі процесу європеїзації, який пояснюється у двох вимірах. Перший – це припущення, щоз 1992року– моментупідписанняМаастрихтськогодоговору– політикавкраїнах-членахспівтоваристватавласнеполітикаЄСпідлягаютьєдиним закономірностям,тенденціямта маютьспільніполітичнінаслідки, щодосягається через гармонізацію нормативно-правовогополя. Відповіднододругогопідходу, європеїзаціярозглядається якдвостороннійпроцесвзаємодії міжєвропейським танаціональним (субнаціональним, місцевим)рівнямиполітичногопроцесута управління[1,p.598].

Часове співпадіння двох процесів – підготовки до вступу у ЄС, а, отже, поступовоїєвропеїзаціїполітичногожиття,атакожконсолідаціїдемократичного режиму – є характерними ознаками соціально-політичного розвитку країн Центральної Європи, і є підстави стверджувати, що пристосування до європейських політичних«правил гри»вплинулонаусталення демократичних інститутівтакультуриурегіоні1 . Водночас, дослідники проблеми розділилисяна двігрупивоцінцінаслідківцьоговпливу:більшістьвважаєєвропейськуінтеграцію

1Термін«ЦентральнаЄвропа»використовуємодляузагальненняпостсоціалістичних країн, які у 2004 році здобули членство у Європейському Союзі.

основним стимулом для проведення продуктивних демократичних реформ у постсоціалістичнихсуспільствахтапідвищеннярівняприхильностігромадяндо відповідних цінностей, оскільки стратегія «політичної обумовленості», що використовуваласяЄСвизначилапотребуприйняттянорм ліберальноїдемократії якумовудляотримання«винагород»,зокремачленствауєвропейськійспільноті. Упрактичніплощині, вимогиЄСщодополітичногорозвиткукраїн-кандидатів були формалізовані у Копенгагенських критеріях (потреба забезпечення стабільностіінститутів, якігарантуютьдемократію,верховенствозакону, права людинитаповагутазахистправменшин[4,p.10].

Про слушність цієї аргументації свідчить практика щорічних звітів ЄвропейськоїКомісії,вякихоцінювавсяпоступкраїн-кандидатів упідготовцідо вступу до ЄС за допомогою критеріїв якості та стабільності демократичних інститутівтапроцедур, гарантійзабезпеченняполітичнихта громадянськихправ тамеханізмівзахиступравменшин,незалежногосудочинства. Політичнийтиск, якийчинивсянапостсоціалістичнікраїни,тазагрозавиключеннякраїниізпереліку суспільств,яківходятьдонайближчоїхвилірозширенняЄС,чивідтермінування цьогопроцесу, увипадкунедотриманнядемократичних стандартів, стимулював елітицентральноєвропейських країнздійснитинеобхідні реформи. Прикладом може слугувати Словаччина, якій наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років вдалосяназдогнатисусіднідержавиузапочаткуванніпереговорівзЄвропейською Комісією.НегативнийдосвідотрималидвіпредставниціПівденно-СхідноїЄвропи

–БолгаріятаРумунія–відставанняякихуздійсненнінелишеструктурних,алей політичнихперетворень, зумовиловідкладенняїхвступудоЄСна 2007рік.

Однак,частинадослідниківставитьпідсумнівпозитивнийвпливєвропеїзації напроцесконсолідаціїдемократії,оцінюючирозширенняЄСякнеоколоніальний чи неоімперський проект, що здійснюється у «неовізантійському» стилі. На їх думку, зусилля центральноєвропейських еліт щодо якнайшвидшого і, основне, результативного завершення переговорів з Єврокомісією підірвали процес демократичноговиробленняполітикиусерединісуспільства, заперечившиправо частинигрупінтересівставитипідсумнівпривабливістьєвропейськогопроекту. Якнаслідок, постсоціалістичнікраїнинабулиознак слабкихнепідконтрольних громадянамдемократій,вякихсуспільстворозчарувалося,одночасно, іуЄвропі, іудемократії.Наводитьсяаргумент,що,можливо, укороткостроковійперспективі процесєвропеїзаціїіматимепозитивнінаслідки,однакудовгостроковій–штучно стимульований вступ до Євросоюзупринесе згубні наслідки для демократії. Її консолідація є підірвана обмеженням публічних дебат щодо вигід та втрат від приєднання до європейського простору, виключення частини соціальнополітичних акторів від формування політичного порядкуденного, руйнування системи підконтрольності влади власне громадянам, а не наднаціональним структурам.Таким чином, європеїзація,надумкуполітологів-скептиків,звелася доекспортуфеномену«дефіцитудемократії» з ЄС доЦентральної Європи, що створило ризики для історичної можливості створити у регіоні легітимні демократичнірежими учасницькоготипу[2, p. 13].

Найновішим трендом у дослідженні зв’язку між внутрішньополітичним розвитком постсоціалістичних країн та зовнішнім впливом наднаціональних структур, зокрема ЄС, є аналіз залежності між вже набутим демократичним потенціаломсуспільстваідержави,атакожїхспроможністюадаптуватиінститути, правила та політики, створені поза національним межами, тобто здійснювати

європеїзацію політичного життя. Як вказують окремі вчені, для досягнення оптимальної – для певного національного суспільства – залежності між двома процесамипотрібнознайтивідповідьнанабір соціально-політичнихвикликів. Середяких– викликреформуванняполітичнихінститутів(держави, місцевого самоврядування, політичних партій), якіповинні були здатними гармонізувати інтересинаціональних соціально-політичнихакторівтанорми, сформованіЄС; створити такі механізми підконтрольності громадянам, щоб, з одного боку, уникнути спокуси популізму, заснованого на євроскептицизмі, а з іншого, бути здатнимипросуватиінтересигрупінтересівусередовищієвропейськихкерівних інститутів.Такожважливоюєздатністьполітичноїсистемизберегтипідзвітність виконавчої влади перед парламентом у питаннях, що стосуються європейської політики, сформувати канали вертикальної комунікації з регіональними та місцевимивластями, щомаютьвласніпотреби щодоінтеграціїуєдинийпростір континенту. Ще більш складним завданням є інтерналізація нових інститутів, створених упродовж обмеженого відрізку часу, бюрократією та громадянами длятого,щоб вонинесприймалисяяк «чужоріднетіло»[3].

Цей підхід, який можна назвати компромісним, набуває все більше прихильників серед дослідників процесів європеїзації політичного життя у постсоціалістичнихсуспільствах, оскількивінпропонує,з методологічноїточки зору,перелікпитань,якіпотрібнодослідити,щобвизначитипозитивнітанегативні наслідкидляконсолідаціїдемократії.

Списоквикористаноїлітератури

1.Borzel T. Towards Convergence in Europe? Institutional Adaptation to Europeanization in Germany and Spain / Tania Borzel // Journal of Common Market

Studies.–1999. –Vol.37.–№4.–P. 597–616.

2.Democratic Consolidation in Eastern Europe / Ed. A. Pravda, J. Zelionka. – Volume 2: International andTransnational Factors. – Oxford: Oxford UniversityPress, 2001. – 372 p.

3.Ekiert G. Dilemmas of Europeanization: Eastern and Central Europe after the EU Enlargement / Grzegorz Ekiert // Acta Slavica Iaponica. – Tomus 25. – P. 1 – 28

4.Whitehead W. Three International Dimensions of Democratization / Laurence Whitehead // The International Dimensions of Democratization: Europe and the Americas / Ed. L. Whitehead. – Oxford: Oxford UniversityPress, 1996. – 243 p.

ОльгаПУШКАР

здобувач кафедри права та європейської інтеграції

ДРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

ПРИНЦИПРІВНОСТІУСИСТЕМІПРИНЦИПІВПРАВОВОГО СТАТУСУЛЮДИНИІГРОМАДЯНИНАВЄВРОПЕЙСЬКОМУПРАВІ

Загально прийняті європейські принципи правового статусу людини і громадянина являють собою основи, виходячи з яких здійснюється реалізація правісвобод людиниігромадянина, гарантування дотриманняособоювласних обов’язків.Навідмінувіднорм,щозакріплюютьінститутгромадянства,принципи правового статусу адресовані, як правило, всім без винятку особам, що

проживають або знаходяться на території ЄС, і одержали в нормах права ЄвропейськогоСоюзубільшдокладнезакріплення. Довизначальнихпринципів першза всеслідвіднести принципрівності.

Принцип рівності є ключовим у системі принципів правового статусу особи в демократичному суспільстві., завданням якого є забезпечення однакових умов реалізації всіх прав і свобод членами суспільства, унеможливленнядискримінації абоствореннянеобгрунтованих привілеївдля окремихосібта соціальнихгруп. Зазмістом вмежахправаЄСпринципрівності міститьтакі поняття, як,по-перше, юридичної рівності(рівноправ’я-«Усірівні перед законом»). По-друге, соціальноїрівності (рівності людей незалежновід належності довизначеної соціальної групи або категорії, зокрема, незалежно від статі, раси, кольору шкіри, етнічного або соціального походження, мови, віросповіданняабопереконань, політичнихабоіншихпоглядів, належностідо національноїменшості, станумайновогозабезпечення, наявностіінвалідності, вікуабосексуальної орієнтації). По-третє, політичної рівності, тобтовсілюди рівнінезалежновід громадянства. Принцип рівностіміж громадянами різних країн Європейського Союзу є невід’ємною умовою побудови єдиного економічного,таксамоякіполітичноготаправовогопросторув межахтериторії ЄС.

Принцип політичної рівності, на відміну від інших, визнається в праві ЄвропейськогоСоюзуз деякими обмеженнями. Адже, перш завсе, політична рівність гарантованатільки усфері імплементації угод проЄЕСтаЄС, йтому громадяни однієї країни-члена, що проживають або знаходяться в інших країнах-членах, прирівнюються до власних громадян не у всіх сферах громадськогожиття, а лише в тих, котрі урегульовані правом Європейського Союзу. Наприклад, відповідно до Договору про ЄС і Хартію 2000 р. їм гарантовані активне і пасивне виборче право на виборах до Європейського парламентуіорганів місцевогосамоврядування, ана виборахдонаціональних парламентів за загальним правилом можуть брати участь тільки громадяни конкретної країни, а громадяни інших країн ЄС та території національної державианалогічними правамине наділяються, оскільки відповідні суспільні відносини не входять у сферу регулювання права Європейського Союзу. Водночас, політична рівність, як правило, поширюється тільки на громадян Європейського Союзу, а громадяни третіх країн на території Союзу користуються рівними правами із союзними громадянами, якщо це прямо передбачено нормами права Європейського Союзу або національного права держав-членів.

Принцип поваги до прав людини і основних свобод означає, що у всіх сферахдіяльностіоргани публічноївладипріоритетнуувагуповинніприділяти забезпеченнюправ і свобод людиниі громадянина і, природно, самі не мають права порушувати фундаментальні людські права. Принцип поваги прав людини у повному обсязі поширюється на наднаціональні інститути і посадових осіб ЄС. Юридично закріплений рішеннями Суду Європейських співтовариств, принцип поваги до прав людини і основних свобод на даний час виступає як один із загальних принципів конституційного устрою, дотримуватися якого зобов’язані як органи і інститути ЄС, так і всі країничлени.

Принцип гарантованих прав і свобод спрямований на реалізацію

суб’єктивних праві свобод особи, задекларованихв юридичних нормах, яких сліддотримуватися, тобтотакіправа мають бути реальними, а нефіктивними. На відміну від принципурівності і принципуповаги прав і свобод, принцип гарантованості закріплений у вигляді конкретних юридичних гарантій, що покликані забезпечити захист суб’єктивних прав від порушень з боку приватних осіб і органів публічної влади, у тому числі інститутів наднаціональної влади.

Добазових принципів ЄС слід віднести й базовуінтеграційнуознаку, що міститься в межах так званих «чотирьох свобод» – принцип вільного пересування і вибору місця проживання. У свободі пересування і вибору місця проживання як особистому суб’єктивному праві людини вирізняють два аспекти: свободу пересування і проживання в межах національної території суверенної країни (відповідні положення закріплені національним законодавством та документами Ради Європи). При цьому правом Європейського Союзу такий принцип не регулюється, за виключенням внутрішньогоправа ЄС – інкорпорованих принципів Шенгенської угоди 1985 р. на свободу пересування і проживання в межах території Європейського Союзу в цілому. Право на вільне пересування і вибір місця проживання сформувалося в рамках загального ринку ЄС для суб’єктів економічної діяльності (наймані робітники, підприємці, особи, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю тощо). Таке право було закріплено у 1992 р. воно було закріплено в якості загального правила в Угоді про ЄС. Потім такуж норму з деякими змінами закріпила Хартія про основні права 2000 р. в якій свобода пересування і проживання в рамках ЄС, на відмінувід особистих прав, є правом громадянина Європейського Союзу, а не загально декларованим правом людини. Прицьомудлягромадянтретіхкраїн іапатридів декларується лише можливість надання їм аналогічногоправа.

Сучасні тенденції розвитку інституту прав людини свідчать про інтенсифікаціюнабуття цимявищем ознак загальноцивілізаційногофеномена. Відтак, видаєтьсяпідставним –прихарактеристицісуттєвих властивостейправ людини– вживатипорядіз терміном «можливості» такожі термін «надбання» (загальнолюдські). Якщо поняття, позначене терміном «можливості», характеризує феномен прав людини з огляду на конкретне суспільство, то термін «надбання» більш точнохарактеризує цей феномен крізьпризмуйого бачення міжнародним правом. Власне, аналіз міжнародних норм з прав людини, вміщених в актах всесвітніхорганізацій(ООН), регіональнихсистем захисту прав людини, порівняння «правозахисної» практики Суду ЄС дозволяють вести мову про всесвітні масштаби не лише принципового консенсусу щодо номенклатури, переліку прав людини, які мають бути забезпеченів усіхрегіонах земної кулі, алейстосовно базового, мінімального рівня тих ознак зміступрав людини, котрий має забезпечуватися у кожному випадку реалізації відповідного права людини. Це ще раз підтверджує вироблений практикою Європейського Союзу принцип «серцевинного значення права», зменшувати, звужувати рівень якого (тобто рівень змістовного навантаження права людини) не повинна жодна держава сучасногосвітового співтовариства.

В.ТАТАРЕНКО

викладачкафедрименеджменту організації та права Миколаївського державного аграрного університету

ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНІПРОЦЕСИВСУДОВІЙВЛАДІУКРАЇНИ

Значнаскладова процесуєвропейськоїінтеграціїнашоїдержавистосується правовоїсистеми. ЗадоволенняєвроінтеграційнихпрагненьУкраїни,передбачає обов’язковуадаптаціюнашоїсудовоїдосистемиРадиЄвропитаЄвропейського Союзу.

Метоюданогодослідження єоглядзмін, щовідбулисяпротягомостаннього часувукраїнськомусуспільстві,якінетількивикликалисуттєвізмінивдержавній управлінні та політиці, але й позитивно позначилися на євроінтеграційних процесахУкраїнитаврахуватиновітенденціїрекомендованіПАРЄ.

Дослідженнямивобластідержавногоуправліннявнапрямкувдосконалення шляхів адаптації української правової системи до критеріїв Ради Європи та Європейського Союзу займаються такі вчені й практики, як С. Ківалов, О. Скрипнюк,В. Кривенко,Л. Москвіч, Л. Скоморохатаінші.

При цьому не проводилось глибокого аналізу організації та структури впровадження в життя європейських норм та стандартів в практиці судової системи. Самецейобумовлюєнеобхідність нашогодослідження.

Звернемо увагу на рівень відповідності українського законодавства законодавству ЄС за формою та змістом, що знаходить свій прояв через правозастосовну практику. У статті 6 Договору «Про Європейський Союз», сказано, що основними принципами Союзу є спільні принципи всіх державчленів:а саме,свобода,демократія,шануванняправлюдинита основнихсвобод, верховенствоправа[1].

Парламентська Асамблея Ради Європи 19 травня 2007 року прийняла резолюцію «Функціонування демократичних інститутів в Україні». В ній рекомендується Україні провести реформування судової системи на основі Концепції її вдосконалення, затвердженої Президентом України в травні2006 року[2].

Вступивши в 1995 році до Ради Європи, Україна взяла зобов’язання визнавати принципи верховенства права та норму, за якою будь-яка особа, що перебуває під її юрисдикцією, може користуватися правами людини й основними свободами [3].

Ключовимфакторомєнадмірназавантаженістьвітчизнянихсудіввсіхрівнів, що може призвести до винесення юридично неграмотних судових рішень [4]. Для державної влади в Україні, великої європейської держави такий варіант є цілком прийнятним, що відповідні аналоги вже існують й в інших країнах. Як свідчить недавній досвід і створенням Вищого господарського та Вищого адміністративногосудівУкраїни[5].

ВажливістьВерховногоСуду,якнайвищогосудовогоорганупідкреслюється тим, що до його юрисдикції віднесено справи, які найскладніші з точки зору застосуваннянорм матеріальногоіпроцесуальногоправа. Запропонованізміни спрямовані мало не на розвал судової системи. У висновку на законопроект

«ПросудоустрійУкраїни»звертаєтьсяувагана те,щойогореалізаціяозначатиме розподіл«судовоїсистеминаокремідецентралізовані, конкуруючіодназ одною підсистеми» [6]. Створення ж окружних кримінальних судів пов’язане з необхідністюзабезпечитирозглядсправзучастюприсяжних, необтяжуючицим апеляційнісуди.ЦепідтверджуєтьсяпрактикоюбагатьохкраїнЄвропи,девсудах поєднуєтьсявнутрішняізовнішняспеціалізація[6].

Є проблема тривалої нездатності забезпечити повноцінну незалежність судової влади у такому форматі, як це існує у більшості держав Європи [7]. Першим і найважливішимз нихє прийняттяЗаконуУкраїни«Просудоустрій»і «Простатуссуддів»,якізаразперебуваютьнарозглядівпарламенті [6].Першим кроком, є те, що українці повинні досягнути згоди стосовномоделі незалежної судовоїсистеми, якувони бажаютьотримати [8].

Невідкладногопереглядупотребуютьсанкціїстатей375та376Кримінального кодексуУкраїни[9].Вразівтручанняудіяльністьсудудеякихкатегорійслужбових осіб застосовуються санкції ЗаконуУкраїни «Про боротьбуіз корупцією» [10]. Внесення доповнень до законів «Про судоустрій України» [11] та «Про статус суддів»[12].

Перешкодисутопроцедурногохарактеру, дискримінаційноїпроцесуальної норми, передбаченої ст. 347 Кримінально-процесуальному кодексі [13]. На недоцільністьтакогонормативногоформуваннявказуєтакожте, щоапеляційна інстанція на підставі повторногодослідження встановлює фактичні обставини справи[14].ЩебільшоюміроюпотребуєзмінКодексУкраїнипроадміністративні порушення[15].Підводячивисновок,можназазначити,щопотребуєкоригування зміст описаних процесуальних норм, які в силу своєї невідповідності є перешкодамиуреформуванніпроцесуальногозаконодавстваУкраїни, щотакож заважаєповноціннійєвропейськійінтеграції.

Списоквикористаноїлітератури

1.Європейський Союз. Консолідованідоговори. – К.: Port-Royal, 1999. – С. 18. –Режим доступу:http: //www.comparativelaw.org.ua.–Назва з екрану.

2.Притика, Д.Сучаснийстанта шляхиреформуваннясистемиправосуддяв Україні/Д. Притика//ПравоУкраїни. –2008.–№8.–С.4–8.

3.Рада Європи; Статут, Міжнародний документ від 05. 05. 1949. – Режим доступу:http://zakon.rada.gov.ua. – Назва з екрану.

4.Судебныесистемыевропейскихстран.Справочник/Переводсфранц.Д. И.Васильева исангл.О.ЮКобякова.–М., 2002.–С.53–54.

5.Ківалов,С. ПотрібназдороваФеміда/ СергійКівалов//ГолосУкраїни. – 2009.–№59(4559).–С.4–5.

6.Осетинський, А.Сучасніаспектиінституційногозабезпеченнякасаційного переглядусудовихрішень таєдностіправозастосуванняунаціональнихсудових системахкраїнЄС/А. Осетинський//ПравоУкраїни.–2007.– №5.–С. 8.

7.ЄвропейськийСоюзтаУкраїна:стратегіявідносинвконтекстірозширення.– К.,2003. –С.20.

8.Гербст, Дж.ПравовареформавУкраїні.Промованагромадськихслуханнях «ЄвропейськаінтеграціяУкраїни:стратегіяправовихреформ»28квітня2005р. / Джон Гербст. – Режим доступу: http://kiev.usembassy.gov. – Назва з екрану.

9.КримінальнийКодексУкраїни.–Режимдоступу:http://zakon.rada.gov.ua.– Назваз екрану.

10.Про боротьбу з корупцією: закон України. – Режим доступу: http:// zakon.rada.gov.ua. –Назва з екрану.

11.Про судоустрій України : закон України. – Режим доступу: http:// zakon.rada.gov.ua. –Назва з екрану.

12.Про статус суддів України : закон України. – Режим доступу: http:// zakon.rada.gov.ua. –Назва з екрану.

13.Кримінально-процесуальний кодекс України. – Режим доступу: http:// zakon.rada.gov.ua. –Назва з екрану.

14.Омельяненко,Г.Поняття,сутьіформипереглядувироків,постанов,ухвал судув кримінальнихсправах/Г. Омельяненко//Права України.–2003.– №10.– С.92.

15.КодексУкраїни проадміністративніправопорушення.– Режим доступу

:http://zakon.rada.gov.ua. – Назваз екрану.

16.«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо автоматизованогорозподілусправ міжсуддяминавипадковій основі)»:проект Закону України від 14 травня 2009 р. № 4476. – Режим доступу: http:// zakon.rada.gov.ua. –Назва з екрану.

17.«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо звільненнясуддів,обранихбезстроково):порівняльнатаблицядопроектуЗакону Українивід28червня2008р.–Режимдоступу:http://zakon.rada.gov.ua.–Назваз екрану.

ОлександрТРУШ

к.держ.упр.,доцент, завідувач кафедри європейської та євроатлантичної інтеграції

інаціональної безпеки

ОлександрКОЗУБЕНКО

аспірант кафедри європейської та євроатлантичної інтеграції

інаціональної безпеки

ХарРІНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

СИСТЕМАЗАКОНОДАВСТВАЄВРОПЕЙСЬКОГОСОЗУ ВСФЕРІЦИВІЛЬНОГОЗАХИСТУ:

ДОСВІДПОБУДОВИТАРОЗВИТКУ

Однієюзосновних складовихполітикиЄвропейськогоСоюзу(ЄС)угалузі безпеки і оборони є складова пов’язана з сферою цивільного захисту (ЦЗ) населенняітериторійвіднадзвичайнихситуацій(НС).Практичнийдосвідсвідчить, що міжнародна взаємодопомога фактично затребувана світовим досвідом боротьби з природними лихами, катастрофами і кризами. Але вона потребує чіткоїсистемивідповідногозаконодавства.

Сьогоднішня державна політика спрямована на європеїзацію. Тому актуальним євивченнядосвідупобудовисистеми законодавстваЄСв сферіЦЗ.

Вивченню питань формування політики держав-членів ЄС в сфері ЦЗ приділяли увагу такі дослідники як С. Андреєв, Т. Волкова, Ю. Воробйов, В. Ємельянов,Л. Жукова, Н. Клименко,В. Торбин,В. Федоренко,Г. Федуловтаін.

Система закордонного законодавства в області зниження ризиків і зм’якшеннянаслідківНС складаласяпротягомдесятилітьі являєсобоюдосить різноманітний набір різноспрямованих законодавчих та підзаконних актів, які маютьрізнуюрисдикцію.

Зпершоїполовини70-хроківна рівніокремихдержавпочавсяінтенсивний процес законодавчого регулювання промислової діяльності. При цьому, забезпечуючибезпекусамогопроцесувиробництваітехнологічних процесів, у законодавчих актах концентрувалася увага: на джерелах ризику усередині підприємства; на проблемах мінімізації наслідків аварії для навколишнього населенняінавколишньогосередовища;напідготовціпланівдійна випадокНС.

Практично для усіх високорозвинених країн загальне законодавче регулюванняправовідносинуданійсферіскладалосяз трьохблоків:

а) законодавство про охорону здоров’я персоналу і місцевого населення і безпеки виробництва в цілому;

б)законодавство,щорегулюєвідповідніобов’язкивласниківпідприємстві місцевої влади по розробці і здійсненню планів підготовки і дій уНС, по їхній координаціїі контролевівиконання;

в)законодавствопропланування, територіальнерозміщення (такназивані закони про землекористування), ліцензуванні підприємств, видачі дозволів на їхнєбудівництвой екологічнуекспертизу.

Здругоїполовини 80-хроківакцентузаконодавчомурегулюванніпроблем зниженняризикуНСіпом’якшенняїхніхнаслідків зміщаєтьсявідрегулювання питань попередження НС і їх ліквідації убік профілактичних заходів: оцінки технологій, екологічноїекспертизи,дозвільногоіліцензійногомеханізму[1].

Подальшийсвійрозвитокзаконодавствоотрималовнапрямкуудосконалення співробітництва з питань управління ризиками. З цією метою на загальноєвропейськомурівнібуливизначенійуніфікованірізніпідходиінапрямки прирозробцінаціональних концепційтасистемуправління ними, щовключали кількіснуіякіснуоцінкуприроднихітехногеннихризиків,технічніособливості систем забезпечення техногенної (промислової) безпеки, а також планування заходівреагуванняпривиникненністихійнихлихітехногеннихаварій.

Важливими документами які зіграли одну з основних ролей в побудові системипопередженняізниженняризикувиникненняНС, забезпеченнязахисту життя і здоров’я людей, промислової й екологічної безпеки західних країн, що дозволив виконавчим органам Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) почати інвентаризацію промислових об’єктів і віднесення їх дорозряду потенційнонебезпечних,атакожвподальшомуприйнятицілийряднормативних правових актіворганізаційно-методичногохарактеру, щосприялирозвиткові й удосконалюваннюсистем ЦЗ,стали«ДирективаСевезо–І»та «ДирективаСевезо

–ІІ». Причому друга редакція «Директиви Севезо» стосувалась управління найбільшважливимивидамиризиків.

ОдночасноЄЕСрозвиваєіпоглиблюєвзаємодіюіспівробітництвозрізними країнами і міжнародними організаціями з питань забезпечення промислової (технологічної) безпекиі пом’якшення наслідків стихійнихлих. Прийняті ним рішення впливають на методи і способи захистунаселення і територій від НС практичноувсіхкраїнахсвіту.

Аналіз сучасного стану міжнародного законодавства в області попередженняіліквідації НСприродногоітехногенногохарактерусвідчитьпро