2009_12_17 konf

створення досить ґрунтовної договірно-правової бази по діям в умовах НС і ліквідаціїїхніхнаслідківтадозволяєпрогнозуватиподальшийїїрозвитоквобласті забезпеченняприродно-техногенноїбезпекипонаступнихосновнихнапрямках:

–розробка єдиної концепції оцінки ризикуі прогнозування НС;

–прийняттяіреалізаціяміжнароднихугод, договорівпобезпецівприродній

ітехногеннійсфері;

–приведення основнихположеньнаціональногозаконодавства державЄС із проблем природної і техногенної безпеки у відповідність з міжнародними вимогамиі практикою;

–розробка міжнародних стандартів, правил, норм і обмежень на проектуванняпотенційнонебезпечнихпромисловихоб’єктів;

–уведеннястандартів якостінавколишньогосередовища,

–розробка стандартівдекларуваннябезпекискладнихтехнічнихсистем;

–перехід на використання універсальних економічних механізмів забезпечення безпеки;

–розробка концепціїуправліннятрансграничнимиризиками, щозабезпечує дотримання інтересів держав ЄС з екологічної, економічної і політичної точки зору[2].

ТомугармонізаціянаціональноїправовоїсистемиУкраїниіззаконодавством ЄС у сфері цивільного захисту повинна мати на меті формування єдиної концептуальної основи розвитку українського законодавства по регулюванню проблемзниженняризиківНСіпом’якшенняїхніхнаслідківіпершзавсевключати:

–прийняттяКодексуцивільногозахистуУкраїни;

–розробкуНаціональноїстратегіїуправлінняризиками;

–прийняття Державної цільової програми розвитку системи цивільного захисту;

–прийняття Державної програми запобігання виникненню надзвичайних ситуаційтехногенногота природногохарактеру;

–розробку закону «Про державну політику в області зниження ризиків і зм’якшенняїхніхнаслідків»[3].

Причому при розробці і прийнятті вищезазначених документів необхідно орієнтуватисьна імплементаціювідповіднихположеньміжнароднихправових актівідокументівЄС.

Концептуальною основою рішення цих питань пропонується принцип прийнятногоризикуі науковийпідхідщодорозробки новоїтеоріїбезпеки.

Списоквикористаноїлітератури

1.Воробьев Ю.Л. Основы формирования и реализации государственной политикивобластиснижениярисковчрезвычайныхФИД «Деловойэкспресс», 2000.–248с.

2.Європейськийцивільнийзахист.[Електроннийресурс].–Режимдоступу: http:// ec.europa.eu/environment/civil/prote/cp10_en.htm. –Назва з екрану.

3.МНС України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.mns.gov.ua.

ЮліяХРОМОВА

здобувач кафедри державного управління та місцевого самоврядування ОРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни,

ДОПРОБЛЕМГАРМОНІЗАЦІЇНАЦІОНАЛЬНОГО ІЄВРОПЕЙСЬКОГОВИБОРЧОГОПРАВА

НасучасномуетапівУкраїнівідбуваєтьсяскладнийпроцесвступудержави до Європейського Союзуна правах рівноправного члена. Томуважливуроль у прискоренніцьогопроцесувідіграєприведеннянаціональногозаконодавствадо вимог європейського.

Протягом останніх років в Україні відбулись суттєві зрушення у напрямі приведення національного законодавства і практики його застосування у відповідністьдостандартівдемократичних,чеснихіпрозорихвиборів.

У вітчизняній та зарубіжній літературі різноманітні аспекти проблеми вдосконалення виборчого права знайшли своє відображення у працях таких учених, як М. Баглай,О. Барабаш, К. Барановський, А. Георгіца,О. Марцеляк, А. Мішин,М. Савчин, М. Ставнійчук, Б. Страшун,В. Шаповалтаін. Проте, як видається, недостатню увагу було приділено гармонізації національного і європейського виборчого права. Таке дослідження є досить актуальним на сучасному етапі розвитку Української держави з оглядуна її євро інтеграційні прагнення[4].

Вибори мають особливе значення як у державно-правовому, так і в політичному аспекті для формування правової державності і громадянського суспільства країни. Це яскравий прояв народовладдя, установчої влади народу, реалізаціївиборчих правгромадян.

Виборча система України не є ідеальною, тому потрібне її подальше реформування за допомогою рекомендацій як Венеціанської Комісії і Ради Європи, так івиходячи з власногодосвіду. НадумкуЮ.Ключковського, спроба створитиВиборчийкодекспевноюміроюєвідповіддюна вимогуВенеціанської Комісії, місія якої в Україні переймається модернізацією національного законодавства та адаптацією до європейських стандартів, щодо частої зміни нашоговиборчогозаконодавства [2]. Але прийняття цього документузатримує відсутністьконсенсусуудержавнійполітиціщодоздійсненнявиборчогопроцесу в Україні, щоформується політичними силами парламентута уряду.

Відповідно до норм Кодексу належної практики у виборчих справах, ухваленогоВенеціанською Комісією на 52-й сесії, дотримання п’яти основних засадзагальноєвропейськогодосвідуусферівиборів:загальні,рівні,вільні,прямі вибори шляхом таємного голосування – є найважливішими елементами демократії. Воно уможливлює різноманітні форми демократичного волевиявлення,однакувстановленихмежах.Цімежіобумовлені,першоючергою, тлумаченням зазначених принципів; у цьому документі викладено мінімальні правила,виконуватиякі требадлязабезпеченнядотриманняпринципів.По-друге, мало, щоб виборче право (у вузькому тлумаченні) просто містило норми, що відповідаютьєвропейськійспадщинівцаринівиборів:ці нормислідрозглядати якєдинийкомплексійти,щобсправдігарантуватидовірудовиборчихпроцесів, навжиттядієвихзаконів.Насамперед,требазабезпечитидотриманняоснованих

прав.Потомустабільністьнорммаєбути такою,щобвиключитибудь-якіпідозри в маніпулюванні. І, нарешті, процесуальна база має забезпечувати ефективну реалізаціювстановленихнорм[3].

В контексті державного управління виборчим процесом в Україні, слід відзначити,щодосвідкраїнЄвропейськогоСоюзу, щоєорієнтиром дляпобудови системи органів управління виборчим процесом є положення, сформульовані у зазначеномуКодексуналежноїпрактикиувиборчих справах,якізводять дотого, що виборчий процес має забезпечуватися незалежними і неупередженими органами, які повинні складатися з службовців, обізнаних у сфері виборчого права. Кодекс у загальних рисах окреслює механізм забезпечення такої незалежності,відносячивсііншіпитання,пов’язанізадмініструваннямвиборчого процесу, до сфери законодавчого регулювання процедури виборів [5].

Українські науковці у співпраці з державними службовцями розробили проект Виборчогокодексу, який увібрав усебе і європейські виборчі традиції, і українські реалії: декілька законів, що, взагалі, не узгодженні між собою і регулюютьвиборчіпроцесивкраїні.Зприйняттямцьоговажливогодлядержави нормативно-правовогоактубудезапровадженоєдинийпідхідщодоформування і організації роботи виборчих комісій, визначено перелік суб’єктів виборчого процесу,встановленовимогидоведенняДержавногореєструвиборців,вирішено питанняфінансуваннявиборівтощо,тобтосприятимерозробцідієвихмеханізмів державного регулювання виборчим процесом. Вдосконалення виборчого процесуз урахуваннямєвропейськихстандартівнадастьдодатковихможливостей дляпроведенняв Українідемократичних,чеснихі прозорихвиборів.

Списоквикористаноїлітератури

1.Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу : закон України. – Режим доступу: // www.rada.gov.ua.–Назва з екрану.

2.Ключковський,Ю. Стабілізаціявиборчогозаконодавства–однезосновних завдань сучасного розвитку України / Ю.Ключковський / Вісник Центральної виборчоїкомісій.–2008.–№ 3.–С. 19–23.

3.Кодексналежної практикиувиборчихсправах, ухваленийВенеціанською Комісієюна 52-йсесії. –Режим доступу://http: //www.venice.coe.int/docs/2002/

CDL-AD(2002)023rev

4.Панкевич, О. Проблеми вдосконалення виборчої системи України в контексті досвідукраїн-членів Європейського Союзу/ О. Панкевич, М.Кулік // Виборитадемократія. –К.,ІнститутвиборчогоправаНаціональнийуніверситет «Києво-МогилянськаАкадемія». –2009.–1(19).–С.5–12.

5.Фєтєску, І.А. Шляхи вдосконалення механізмів державного управління електоральнимпроцесом вУкраїні:автореф. дис.наздобуттянаук. ступеняканд. наук з держ. управління : спец. 25.00.02 «Механізми державного управління» / ФєтєскуІнна Анатоліївна ; ОРІДУ НАДУ при Президентові України. – Одеса, 2008.–20с.

СЕКЦІЯ5 Процесєвропеїзації тайого вплив

на публічне адміністрування в Україні

АнастасіяБАРОВСЬКА

головний спеціаліст Національногоінституту стратегічних досліджень

ІНФОРМАЦІЙНІПРИВОДИУПРОЦЕСІПОТОЧНОГОІНФОРМУВАННЯ ЩОДОЄВРОПЕЙСЬКОЇІНТЕГРАЦІЇ

Публічне адміністрування неможливе без адекватної інформаційної діяльності, спрямованої на широкі верстви суспільства. Побудова ефективної комунікації урядових структур є частиною порядку денного Європейського Союзу.Актуальним завданням цеєідля державотворенняУкраїни.

Для управління потоком інформації використовується передусім такий інструментякінформаційні приводи[5].Інформаційніприводиє«скелетом»,на якийнарощуються всііншіелементипоточногоінформування.Аксіоматичним є те, що далеконе всі події, які відбуваються в процесі європейської інтеграції, стаютьінформаційнимиприводами, алебудь-якуз цихподійможнаперетворити наінформаційнийпривід.Пересічнаподія,перетворенанаінформаційнийпривід, забезпечуєтрансформаціюмалоцікавої танезначноїдляЗМІ йширокихверств населення інформації у цікаву і значущу. Зокрема це відбувається шляхом «прив’язки» певної інформації до чогось актуального, що привертає увагу громадськості[5].

C. Глухотавиділяєтакитипиінформаційнихпривидів[1]:

–модеруючий інформаційний привід застосовується утомувипадку, коли відбувається безпосередня атака на ідеологічні або концептуальні аспекти функціонування структури / реалізації проекту. Такий тип інформаційного приводунеєспростувальноюформоюкомунікації, ценебільшеніжуточнюючий інструмент,щопокликаний модифікуватидумкусоціумуі конкретизуватитіабо іншізавдання;

–відволікаючий інформаційний привід необхідний тоді, коли в інформаційномупросторі з’являєтьсяматеріал,якийможе негативновплинути на сприйняття певних ідеологічних догматів, поширюваних структурою / щоє основою проекту. Тоді формують «більш вагомий» інформаційний меседж, що відволікає маси від попереднього і загострює увагу на новому, можливо й вигаданому інформаційному потоці;

–дезінформуючий інформаційний привід створюється для приховання недружніх інформаційних привидів або протидії ним. Дуже популярним стало обговорюватипроблемиекономічногохарактерувколіполітиків,якідоекономіки немають жодноговідношення,–цеодинзбагатьохваріантівдезінформації;

–спростувальнийінформаційнийпривід.Спростуваннябуваютьдвохтипів: «прямеспростування» і«спростуваннячерез експертнуоцінку». Спростування через експертну оцінку – це приховане спростування, в якому представлена альтернативнаточка зору;

експертна оцінка – це інформаційний привід, який ґрунтується на

твердженніавторитетногоджерелазпідтвердженимиідостовірнимиаргументами. Експертноюоцінкоюможе вважатисявислівабодоповідь одногоабодекількох людейзадіянихвпрофільнійсферідіяльності.

Кожен з перерахованих інформаційних приводів може бути застосований як в сукупності з іншими, так і сам по собі. На нашу думку, до цього переліку необхіднододати «звичайний»інформаційнийпривід, щоспрямованийвласне на привернення уваги до певної структури або проекту.

Основуінформаційних приводів упроцесі поточногоінформування щодо європейської інтеграції становлять офіційні заходи, зокрема, державні та дипломатичнівізити,веденняпереговорів,укладаннятаратифікаціяугодтощо.

Окремим елементом міжнароднихвідносин, щоможе створитидодатковий інформаційний привід, є промульгація – внутрішньодержавна публікація міжнародногодоговоруузасобахмасовоїінформації[3,с. 297].Утакийжеспосіб можна збільшити інформаційні приводи, публікуючи національні документи з питаньдержавноїполітики європейськоїінтеграціїУкраїнита ініційованихвїї контексті реформ у різних сферах суспільного буття. Необхідним також є розширення та систематизація роботи із роз’яснення відповідного чинного законодавствачерез ЗМІ.

Наступна складова інформаційних приводів у контексті висвітлення євроінтеграційної тематики – це включення питань загальноєвропейського порядкуденногоувнутрішньополітичнийпорядокденнийвУкраїні.

Авторипроектуінформаційноїкампанії«ПопуляризаціяЄС вукраїнському медійному просторі» пропонують низку таких подій, що спроможні інтенсифікувати тематику Європи та європейської інтеграції в українському суспільстві[2,с. 19-21]:участьУкраїнивзагальноєвропейськихініціативахтау міжнароднихконференціяхЄС,запровадженняспільнихстатистичнихініціатив, об’єднаннякультурнихініціативдержав-членівЄСурамкахспільноїЄвропейської культурноїініціатививУкраїні.

Джерелом додаткових інформаційнихприводівможестати участьУкраїни уєвропейськихагенціяхтапрограмах.Такеспівробітництвоєкомплементарним донової посиленої угоди інструментом, якийсприятиме інтеграції України до ЄС. Агенції ЄС (96 % відкриті для участі) – це незалежні інституції, що створюються відповідною постановою Ради Міністрів для забезпечення ефективнішоїреалізаціїполітикЄвросоюзутадопомогиврегулюваннідіяльності в окремих секторах. Треті сторони беруть участь у роботі агенцій або співпрацюютьз ними задлякращогорозуміння політикиЄС урізних сферах і дляефективнішогозапровадженнянормістандартівЄСусферах, якіпередусім входятьдокомпетенції Європейськогоекономічногопростору(ЄЕП) [4, с. 11– 18]. Країни останнього великого розширення активно застосовували цей інструмент упроцесінаближеннядоЄС. ПрограмиЄС(5– повністю відкриті, 15 – частково та 8 – закриті) відрізняються за формою, змістом і видами діяльності, але всі вони створюютьсяЄвропейським Союзом задляпідтримки тазабезпеченнямобільності знань, навиківі спільних розробокдляподальшої інтеграції (передусім розвитку внутрішнього ринку ЄС) та перетворення Євросоюзу на найбільш конкурентоспроможну економіку світу [4, с. 31]. Це відбувається через підтримкуініціатив з налагодженнята розвиткуспівпраці обміну досвідом, спільних розробок і міжкультурного діалогуміж окремими експертамитадослідниками, малимита середнімипідприємствами,науковими

тадослідницькимиустановамийнеурядовимиорганізаціямидержав-членівЄС. Таким чином, інформаційні приводи є тим інструментарієм, що уможливлюєутримання певногоматеріалувфокусіувагиЗМІта аудиторії.Різні типиінформаційних привидівспроможнізабезпечитиуправлінняінформацією в будь-яких умовах. Наявність широкого обширу засобів формування інформаційних привидів здана урізноманітнити подання матеріалів про

європейськуінтеграцію.

Списоквикористаноїлітератури

1.Глухота, Є C. Стратегии доминирования: СМИ / C. Глухота // Корпоративный бизнес-блог консалтинговой компании Стенли Сомерсби. – 25 фев. 2009. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.djoen.ru/ marketing/strategii-dominirovaniya-smi.html.

2.ПопуляризаціяЄСвукраїнськомумедійномупросторі: проектконцепції інформаційноїкампанії. –К. :МГО«Інтерньюз-Україна».–2007.–34с.

3.Руденко, Г. М.Україна дипломатична :Довідник/ Г. М. Руденко.–К.:ПЦ

«Бліц-Принт».–1999. –302с.

4.УчастьУкраїнивагенціяхіпрограмахЄвропейськогоСоюзу:перспективи таможливості /Заред.О. Шумило.–К. :МЦПД.–2008. –335 с.

5.Чорнобиль, О. Особливості роботи з інформаційними приводами у діяльності прес-служб органів державного управління / О. Чорнобиль // Демократичне врядування : науковий вісник. – 2008. – Вип. 1 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeVr/2008-01/

O_Chornobyl.pdf.

ОленаБОБРОВСЬКА

к.е.н.,доцент, завідувачкафедри економікитарегіональної економічноїполітики ДРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

КОРПОРАТИВНІТЕХНОЛОГІЇПУБЛІЧНОГОУПРАВЛІННЯ ВМІСЦЕВОМУСАМОВРЯДУВАННІЯКВАЖІЛЬЙОГОАДАПТАЦІЇ

ДОЄВРОПЕЙСЬКИХСТАНДАРТІВ

Україна, як держава і частина світової спільноти, є однією з провідних європейських держав. В умовах глобалізації і трансформаційних змін вона потребує сучасноїсистеми державноїслужби, яка б сталалокомотивом якісних перетвореньнаціональноїекономікийсуспільногожиттядоєвропейськогорівня.

Інституціальна система державної служби України представлена певними інститутами:правовим, економічним, соціальним,культурним, організаційним та іншими, за допомогою яких розвиваються і регулюються ієрархічні рівні секторівнаціональної економіки.

ВУкраїні вектори європейського розвитку спрямовуються на структурну інтеграцію,проведенняадміністративнихреформ,запровадженняєвропейських норм та стандартів оцінки державного управління. Через відповідні трансформаційні зміни посилюється інституціальна спроможність управління всімасекторами національноїекономіки.

Воблаштуванні,управлінніідемократизаціїекономічних,соціальнихтаінших

процесів запроваджується система стратегічного прогнозування і планування, змінюютьсяпринципидемократизаціїсуспільства,удосконалюютьсяінструменти

ітехнології публічного управління стосовно ієрархічних рівнів (державного, регіональногоімісцевого)іскладових державногоустрою.

Місцеве самоврядування і муніципальне управління є визначальними інститутами суспільного призначення, покликаними вирішувати питання місцевогорозвиткута задовольнятисуспільніпотреби за видами економічної діяльності, функціональними напрямами, усіма сферами життя суспільства. І вони не можуть удосконалюватись і розвиватись без огляду на рівень передових європейських стандартів. Процеси забезпечення соціальних стандартів і нормативів як орієнтирів європейського розвитку суспільного сектору економіки формуються в соціальних сферах міст, що потребує постійної підвищеної уваги до перегляду діючих систем управління ними і створення нових умов існування. Інституційне забезпечення національних систем муніципального управління в напрямку інтеграції в Євросоюз здійснюєтьсяшляхом зміни механізміврегулюванняіуправління. Підпроцеси трансформації підпадають: ідеологія, суб’єкти, цілі, принципи і механізми управління. У складі інноваційних напрямів розвитку соціальної сфери на особливуувагузаслуговуєкорпоратизація суспільнихвідносин, щобудуються на спільнихсоціальних інтересах іпотребах людей, реалізації корпоративних прав учасників, об’єднанні зусиль для їх спільної реалізації. Потребує уваги створеннята поглиблення фінансовогоконтролюта аудитуфінансовихпотоків усоціальних сферах.

Значний період часу корпоративне управління і корпоративні відносини розглядались переважно з позиції економічних відносин, що базуються на акціонерному капіталі, але з часом, зокрема, на сучасному етапі, корпоратизм став тлумачитись як тип соціальної і духовної організації спільної діяльності окремихспільнот, акорпоративнийменеджментрозглядатися якдемократична формазабезпеченняефективногоуправліннякомплексним розвиткомпервинних територіальниходиницьзагальногоісоціальногосекторівекономіки. Одним із них у муніципальних утвореннях є система взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих відносин, що створюються з метою розробки і реалізації стратегіївласногорозвитку.

До структури науково-методологічного забезпечення створення інструментаріюкорпоративногоуправління,якийслідвиокремитидляуправління процесами суспільного розвитку, слід віднести: концепцію соціального корпоратизму, розробку стратегії корпоративного розвитку, розробку інституційнихмеханізмівкорпоративногоуправліннявсоціальнійсфері,принципи корпоративної культури внутрішніх і зовнішніх корпоративних відносин у соціальнійсфері, корпоративнийконтрольіаудит, організаційно-правовіформи діяльностііструктуриуправління,побудованінакорпоративнихзасадах,технології

іметодикорпоративногоуправління.

Для соціальних сфер муніципальних утворень концепція запровадження корпоративнихвідносинв управліннясоціальноюсфероющенесформувалась, хоча окремі технології корпоративного управління в суспільному секторі економіки вже розроблені [1 – 4]. Необхідною умовою для забезпечення імплементаціїкорпоративногоуправліннявширокийспектрсуспільнихвідносин, створеннядляцьоговідповіднихорганізаційнихінормативно-правовихпередумов

є зміна ідеології побудови системи управління соціальною сферою на муніципальномурівніз оглядунатаке:

–розуміння суспільством і органами управління можливостей інтеграції зусильіспівпрацімуніципальнихутвореньвструктуріЄвропейськогопростору;

–спрямованість розвитку муніципального соціального сектору країни на стратегічні орієнтири розвитку соціальних підсистем вищих рівнів ієрархії надскладних систем і надання соціальним процесам і напрямкам їх розвитку безперервностіі цілісності;

–становлення (диверсифікація)соціальноїсфери муніципальнихутворень як об’єднання суб’єктів корпоративних відносин у ринку, що дозволить їм використовуватиперевагиринковоїмоделігосподарювання(вільневикористання муніципальної власності організацій соціальної сфери, залучення кредитних ресурсів, створення муніципальних банків, механізму місцевих позик та запровадженняіншихінституцій корпоративногоуправління);

–концептуальнепереосмисленняосновпобудовиуправлінськихтехнологій

іструктур органів управління в публічному секторі на користь організації горизонтального партнерства і кооперації через систему державного і муніципального підприємництва, секторного позиціювання й надання негарантованоїчастинисоціальнихтаадміністративнихпослугнаплатнійоснову.

Реалізація корпоративногоуправління в муніципальних утвореннях дасть змогу суттєво покращити суб’єктно-об’єктний склад соціальної сфери і демократичні засади управління нею за рахунок залучення широкого кола учасників, мобілізації й орієнтації їх зусиль на світові і європейські стандарти розвиткусоціально-економічнихіміжкультурнихвідносин, переведеннясистеми управління соціальною сферою в площину розвитку людського фактору і врахуванняцьогокритеріювсистемііндикаторівоцінкиефективностімісцевого самоврядування.

Списоквикористаноїлітератури

1.Бобровська,О. Ю.Корпоративнеуправліннявмісцевомусамоврядуванні : монографія/О. Ю. Бобровська. –Д.:ДРІДУНАДУ,2008.–284с.

2.Бобровська, О. Ю.Розвитокорганізаційнихформ управліннясоціальною підсистемоюмуніципальнихутворень /О. Ю.Бобровська// Державатарегіони: наук.-виробн.журн.–Запоріжжя:Гуманіт. ун-т«ЗІДМУ»,2007. –№2.–С.9-15.– (Сер.:Державнеуправління).

3.Бобровська, О. Ю. Розвиток форм соціального партнерства в муніципальних утвореннях / О. Ю. Бобровська // Держава та регіони : наук.- виробн. журн. – Запоріжжя : Гуманіт. ун-т «ЗІДМУ», 2007. – № 3. – С. 17-22. – (Сер.:Державнеуправління).

4.Бобровська,О. Ю. Системнийаналізуправліннясоціальноюсфероюміст/ О. Ю. Бобровська// Вісн.Тернопільськогодерж.екон.ун-ту:наук.журн./редкол. Ф. Мельник(голов.ред.)[таін.].–Т. :Екон.думка,2009.–(уред.).

ТамараБУРЕНКО

аспіранткафедри економічноїтеорії таісторії економіки НАДУпри ПрезидентовіУкраїни

ІНСТИТУЦІЙНИЙРОЗВИТОКСИСТЕМИ ДЕРЖАВНИХАДМІНІСТРАТИВНИХПОСЛУГВУКРАЇНІ УКОНТЕКСТІЄВРОПЕЙСЬКОЇІНТЕГРАЦІЇ

Сучасний етап розвитку українського суспільства потребує необхідних виваженихінституційнихперетвореньпублічноївлади,реформувідносинахміж державоюта фізичнимиіюридичнимиособами.ЗасвоєннятаадаптаціявУкраїні сучасних європейських технологій публічного адміністрування з чітким розподіломобов’язківта відповідальностіміжучасникамипроцесу(утомучислі розділення органів влади на ті, що виробляють політикута ті, що займаються адмініструванням) є ключовою умовою забезпечення спроможності держави надавати громадянам якісні державні, утомучислі адміністративні послуги, а такожпроведення подальшихреформувань.

Варто зазначити, що європеїзм, як ідейно-політична течія виступає за економічне,політичнетаадміністративнеоб’єднанняєвропейськихкраїннаоснові історичної, духовної спільності народів Європи [3]. Цей термін переважно стосується країн-членів ЄС, та країн, що є кандидатами на вступ до ЄС. Європеїзація – процес політико-адміністративного об’єднання європейських країн,створення, поширенняіінституціоналізаціяформальних інеформальних правил,процедур,політичнихпарадигм,стилів,загальнихнорм іпереконань,які спочатку закріплюються в процесі прийняття рішень на рівні ЄС, а потім передаються в національний політичний дискурс [4]. У широкому значенні європеїзація–цезміни,щовідбуваютьсявусіхсферахсуспільногожиттядержав- членів під впливом процесу європейської інтеграції, який орієнтований на системнийрезультат.

Отже, для державного та муніципального управління європеїзація – це європейський вимір підготовки (програми підготовки, традиції), а також європейськістандарти уроботідержавнихслужбовців, європейськеуправління [1]. Тому з такої позиції європеїзація – об’єктивний процес формування європейського адміністративного простору, де неухильно розвивається і вдосконалюєтьсярольдержави щодосвоєчасногоіякісногонаданнядержавних адміністративнихпослуг(ДАП).

Європейськийадміністративний простір–цесередовище, щосформоване політикоютанормамиЄСтапередбачаютьактивнурольнаціональнихурядів,в межах якого органи управління держав-членів покликані, в ім’я однаковості забезпечення прав громадян та свободи підприємництва в ЄС, гарантувати одноріднийрівеньякостітаефективностіадміністративнихпослуг[2],наоснові принципів взаємодії – відкритості, участі, підзвітності, ефективності і координованості,запропонованиху«Білійкнизізпитаньдержавногоуправління вЄвропі»[5].

Таким чином, європеїзація для України має реалізовуватись через інституціоналізаціюнової політико-адміністративноїсистеми,деполітика ЄСмає сприйматись через фільтр національного вибору нашої країни, ступінь її

демократизації.Упроцесєвропеїзаціївключаютьсядержаваз їїконституційним порядком,національноюіполітичноюсвідомістюсуспільства,урядоміорганами державноївлади, соціально-економічноютазовнішньою політикою, політикою безпекитощо.

Вумовахтрансформаційної економіки в Україніособливої уваги потребує державне регулювання господарської діяльності через інструменти прямого впливунасуб’єктиринку(адміністративніметоди)– державніадміністративні послуги.Останнінадаютьсяназапитфізичнихабоюридичнихосібдляреалізації їх прав та законних інтересів. Так, принципи формування необхідної кількості такихпослугтаякостіїхнаданнябезпосередньовпливаютьнаоцінюванняроботи органівдержавноївладитаступіньдовіридонихзбокуукраїнськогосуспільства.

Ефективність розвитку системи ДАП, як складової публічного адміністрування, визначається принципами демократичного європейського врядування:відкритості, участі,підзвітності,ефективностіікоординованості.Це є актуальним і для України, для її вибору напрямів інтеграції у ЄС або інші міжнародніспільноти.

Отже, враховуючи цілі публічного адміністрування в Україні, варто узагальнитиосновнінаявнівкраїнітенденціїрозвиткудержавнихадміністративних послуг:

–подоланнядеструктивної практикидіяльностіорганівдержавноївладита місцевогосамоврядування ставлення доспоживача послуг як допрохача;

–запровадженнявпрактичнудіяльністьорганівдержавноївладитамісцевого самоврядуванняєвропейськихпринципівврядування,прозорихметодівдіяльності та широкий громадськийконтроль;

–подальшаспівпрацяорганівдержавноївладитамісцевогосамоврядування

зпрофесійними об’єднаннями з метою вироблення принципів і методів делегуванняїмправа щодонаданнячастинидержавнихадміністративнихпослуг таїх законодавчогозакріплення;

–залучення до тісної співпраці в «єдиних офісах» органи місцевого самоврядуваннята територіальніпідрозділицентральнихорганіввлади;

–подальше нормативне закріплення за органами державної влади та місцевогосамоврядуваннязобов’язаннязборунеобхідної додатковоїінформації проспоживачапослуги (збираннядовідок, погодженнята візуваннянеобхідних документівтощо);

–запровадження правил і процедур законної взаємодії органів державної влади і місцевого самоврядування та споживачами ДАП щодо подолання деструктивної практики оплати «додаткових послуг» чи сплати «добровільних благодійнихвнесків».

Загалом, перспективи розвитку ДАП в Україні бачаться не стільки у спрямованості на сам процес входження в європейський політикоадміністративнийпростір, аскількинарезультат –адаптаціюдореалійУкраїни європейськогодосвідуітехнологійрозвиткувнутрішньоїсоціально-економічної політикикраїни через процесиєвропеїзації,осмислення моделейєвропейських публічнихполітик.

Списоквикористаноїлітератури

1. Грицяк, І. А. Розвиток європейського управління у контексті впливу на державне управління в Україні / І. А. Грицяк // Державне управління: теорія та

практика.–2005. –№2.–Режимдоступу:http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DUTP/ 2005-2/txts/philo/05giaduu.pdf.-Назваз екрану.

2.Загальнийсловник-довідник.–Режим доступу:http://euroint.in.ua/content/ view/50/lang,uk/.–Назва зекрану.

3.Сучаснийсловникіншомовнихслів[близько20тисячслівісловосполучень

/уклад.О. І. Скопненко,Т. В. Цимбалюк].–К.:Довіра,2006.–С.281.

4.Федонюк,С.В.Європеїзаціяякявищеуконтекстіінтеграційнихперспектив України/С. В. Федонюк//НауковийвісникВолинськогодержавногоуніверситету ім.Л. Українки.–2007.–№ 1. –С.265–273.

5.European governance. A white paper / Commission of the European Communities. – Brussels, 25.7.2001, COM (2001) 428 final. – 36 p.

КсеніяГЕВЕЛЬ

аспірант кафедри права та європейської інтеграції

ДРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

ЗБЕРЕЖЕННЯІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОЇСПАДЩИНИ: РОЛЬМІСЦЕВОГОСАМОВРЯДУВАННЯ ВКОНТЕКСТІПРОЦЕСІВЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Курснаєвроінтеграцію, якийвзялаУкраїна, вимагає подекудидокорінних змінта реформ увсіхсферах життя. Євроінтеграціянеможливабез розробкита виконання спільних засад діяльності в окремих сферах життєдіяльності. Так, принципи дбайливого ставлення до матеріальної та нематеріальної спадщини світу та кожної окремої держави закріплено в ряді документів: Конвенція про захисткультурноїта природноїспадщинисвіту;Європейськакультурнаконвенція; Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи, а також Рамкова Конвенція Ради Європи про значимість культурної спадщини для суспільства тощо.ВУкраїні триваєпроцесратифікаціїцих документів. Але, разом з тим, не всіхположень,нажаль, вдаєтьсядотримуватись.

Окрім адаптації законодавства інтеграція України в європейські структури передбачаєстворенняефективноїмоделідержавногоуправління,якамаєобов’язково відповідатипринципамрегіональноїполітикиЄвропейськогоСоюзу.Нажаль,вУкраїні на даному етапі розвитку відсутнє чітке розмежування сфер повноважень та відповідальності між органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядуваннярізнихрівнів.Цепризводитьдозниженняефективностіїхдіяльності. Як зазначає відомий дослідник стану управління у державному секторі України А. Сундаков:«Владні повноваженняорганів місцевої виконавчої влади та органів місцевого самоврядування є надзвичайно розмитими; система державного управління перевантажена дублюваннямповноважень, недостатністю визначення чіткого делегування повноважень» [1, с. 7]. Такі проблеми існують, наприклад, у сфері збереження та охорони історико-культурної спадщини України. Сучасна система органів державної влади не забезпечує належного управління в сфері охорони,захистутазбереженняісторико-культурноїспадщини.Низкаповноважень дублюються,щознижуєступіньвідповідальностізаїхвиконання.Розпорошеність управлінських функцій між різними відомствами унеможливлює забезпечення комплексногодержавногокерівництва охороною,використанням iвідновленням культурноїспадщини.

ВЄвропіспостерігаєтьсязагальнатенденціядопосиленняроліавтономійта наданнябільшихповноваженьрегіональномусамоврядуванню, оскількизростає потребаудемократизаціїмісцевоївлади.Цеєчастиноюпроцесудецентралізації, якийнаближаєпослугидонаселенняізбільшуєвідповідальністьтаефективність влади. Так,уВеликійБританіїохороноюкультурної спадщининарегіональному рівні займаються органи місцевого самоврядування, ради графств та районів. Органи місцевого самоврядування з будівництва та планування виконують безпосередній контроль за виконанням реставраційних робіт на пам’ятках, перебудовою будинків, визначають межу охоронних зон. Вони мають певну самостійність:можутьвизначатиоб’єкти, якібудутьвключенівспискипам’яток, фінансуватиархеологічніроботи. ВНімеччинівкожнійземлідіютьреференти, якіпостійнонаглядаютьзапам’ятками.Крім того,функціонуютьрадизохорони пам’яток,в складіякихпрацюють12спеціалістівзрізнихсфернауки(історики, архітектори, археологи,мистецтвознавцііт. д.). ВІспаніїрегіональніавтономії маютьширокіповноваженняусферізахистута збереженнякультурноїспадщини. Багато з них мають власні закони, які регулюють дане питання. В Італії також значна частинаповноваженьналежитьсамерегіональнимта місцевим органам влади,щопояснюєтьсянеможливістюврахуватиунаціональномузаконодавстві специфіку культурного оточення кожного регіону.

Як показує досвід європейських держав, обов’язковою вимогою для забезпечення ефективного управління в сфері збереження історико-культурної спадщини є досягнення взаємодії та узгодження діяльності різних установ, які займаютьсяврегулюваннямпитаньземлекористування,містобудівництва,екології регіонутощо. Цедозволяєуникнутибагатьохюридичнихпроблем.

Крім іншого, на формування організаційної структури захисту пам’яток впливають фактори не лише економічного, але й політичного характеру. Часті зміниполітичнокерівництва відбиваютьсяінасистемідержавногорегулювання збереженняісторико-культурногонадбання.Цепов’язано,передусім, зпроцесами централізаціїчидецентралізації.

Отже,регіонияктериторіальніоб’єднанняпідбезпосередньоююрисдикцією суверенноїдержави повиннівідповідативизначеним європейськимстандартам уплані наявності досконалої та ефективної системи регіональногоуправління. Це, на нашу думку, сприятиме підвищенню ефективності дій, спрямованих на збереженняісторико-культурної спадщинирегіонівта країнивцілому.

1.Сундаков,А.РеформисистемидержавногоуправліннявУкраїні:нашляху трансформації/А. Сундаков–К.,2001. –55с.

ОксанаГОНЧАРОВА

здобувач кафедри державного управління таменеджменту ХаРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

АНАЛІЗСУТНІСНИХОЗНАК«ЕЛЕКТРОННОГОУРЯДУВАННЯ»

Поняття «електронне урядування» має цілий ряд визначень, зміст яких суттєво відрізняється – від простої автоматизації процесу надання послуг державнимиорганами,доновогомеханізмурозбудовисамоїдержави.Переважна більшість авторів дотримується точки зору, що «електронне урядування» є

процесом об’єктивним і переваги від його впровадження цілком переважують можливі негативні явища. За таких умов є очевидним, що чим швидше буде впроваджено«електронне урядування»,тимефективніше зможефункціонувати державниймеханізм.

Більшістьавторівподіляють«електроннийуряд»на 3складові:

–взаємодіядержавиі громадян(Government-to-Citizen);

–взаємодіядержавиі бізнесу(Government-to-Business);

–взаємодія всередині держави, зокрема взаємодія між різними гілками влади(Government-to-Government), міждержавоюта державнимислужбовцями

(Government-to-Employees).

Термін «урядування» є точнішим за термін «уряд», бо змінюється, передусім, не структура уряду, не форми його роботи, а спосіб виконання цієї роботи.Лишезгодом змінамеханізмівуправліннядержавоюробитьактуальними змінивструктурі уряду, впринципах, меті ізавданняхйогодіяльності. Однакці зміниприпадаютьвже наетапформуванняелектронної демократії, колидоволі повноціннофункціонують базовікомпоненти інформаційногосуспільства) [2].

У кожній з перелічених складових «електронного уряду» присутній такий елемент,яксама держава,однакприцьомусуттєвимчинником єте, щодержава виступаєєдинимджереломініціативитареалізаторомзастосуванняцієїновітньої технологіїнаданняпослуг.

Існуєпряма залежністьміжтемпамивпровадженняелектроннихтехнологій

ірівнем конкуренціїнаринку. Чим вищийрівеньконкуренції, тим динамічніше розвиваютьсяівпроваджуютьсяновітнітехнології.Самев економічнійплощині лежатьпроблемишвидкостівпровадженняелектроннихтехнологій. Аджемайже в усіх сферах, де держава надає послуги, вона ємонополістом, щой спричиняє достатньоповільніпроцесивпровадження«електронногоурядування»[3].Однак специфіка державної управлінської діяльності полягає в тому, що поряд з економічними існують і соціальні чинники. Саме цим держава суттєво відрізняється від комерційних організацій, адже діяльність держави має спрямовуватисянавиконаннясоціальнихзапитівсуспільства.Такахарактеристика маєбутипевним мотивомдляприскореннярозвитку«електронногоурядування» та суттєвонівелювати економічнийчинник.

Зважаючинанадзвичайноскладнуситуаціювекономіці (ічерез подолання негативнихнаслідківминулого,ічерезнагальнунеобхідністьполіпшитисоціальне забезпечення громадян, бодай наблизивши його до прожиткового мінімуму, і через потребу стимулювати приватний сектор економіки зменшенням податкового навантаження), із всього переліку можливостей, що їх пропонує запровадженнярізнихелементівінформаційногосуспільства, слідобрати ті,що не вимагають значних витрат і якнайшвидше забезпечать економічний ефект. Перші значні результати з’являться щонайменше через кілька років, а загалом вигод для внутрішньої та міжнародної діяльності України слід очікувати років через 15 –20.

Програмазапровадження електронногоурядуванняможебутиподілена на етапи. Та вже на першому етапі вона даватиме вигоду державній економіці і суспільству. Звичайно, за правильного визначення точок докладання зусиль. Власне,дляцьогоіпотрібнанаціональнаконцепція–визначититіточкивсистемі управління державою, приєднання яких до системи електронного урядування забезпечитьнайшвидшийінайбільшийефект.

Якщо брати за орієнтир оцінку Комітету з ІТ Нідерландів («Порівняння моделейоцінкиe-готовності–заключнийпроект»), Україніі30роківбудезамало для формування системи електронного урядування. Економічний розвиток Українидозволитьдержаві задовольнятивимогам,подібнимдоголландських,ще не скоро. Необхідно ставити реальні завдання, виходити не з досягнення максимальної відповідності повним теоретичним викладкам та ідеальним стандартизованим структурам електронного урядування, а з економічної доцільності і готовності держави, її кадрового резерву, бізнесу та громадян використовувати можливості офіційних електронних сервісів. З міри їхньої готовностівизнати корисністьновогоспособуреалізації взаємовідносин[2].

Інформаційнітакомунікаційні технологіїєплатформоюдля спілкуваннята діалогуурядуігромадян,вонислужатьмеханізмамиствореннямережілокальних та глобальних комунікацій для громадянського суспільства. «Електронне врядування» – це користування інформаційними та комунікаційними технологіямиз метоюсприянняствореннюефективногодержавногоуправління.

Проте,з точкирозвитку,існуєдвіважливіпроблеми,проякі можназробити висновок, спираючисьнавсесвітнійпрактичнийдосвід:

–технологія електронного врядування, сама по собі, не здатна зробити реформи, вона лише може полегшити і прискорити зміни, зробити їх більш ефективними;

–електроннадемократія, самапособі, не забезпечитьцифровурівність. Електронне урядування, не здатне, саме по собі, створити демократію –

протевоноє потужним механізмом актуалізаціїважливихзавдань, підвищення успішностідемократичнихдержавтапосиленнявигіддемократизаціїсуспільства вцілому[1].

Основними проблемами, вирішення яких сприяє розвиткуінформаційної складовоїелектронногоурядуванняє:

–впровадженняреєструнаціональнихелектроннихінформаційнихресурсів;

–розвитоксистеми інтегрованогодоступудоінформації з мережіІнтернет тасистемианалізугалузевогоринкушляхомствореннябазизнаньзпроблематики інформаційно-комунікаційнихтехнологій;

–розвитоксистемимоніторингувеб-сайтіворганівдержавноївлади;

–створеннябази данихнауково-технічноїінформації,зокрема:системибаз даних науковців України та бази даних системи реєстрації інтелектуального потенціалумасовоїтворчостіУкраїни;

–здійснення заходів з впровадження реєстру документів дозвільного характеру, а саме: автоматизована система ведення реєстру документів дозвільногохарактеру;

–здійснення заходів з інформатизації, пов’язані з проведенням земельної реформи,зокремаведенняДержавногоземельногокадастру:створеннябазданих проземельніділянкинарівнірайоннихіміськихвідділівта управліньземельних ресурсів;

–здійсненнязаходівзавтоматизаціїдіяльностіорганівпрацітасоціального захистунаселення, пов’язаноїзведеннямЄдиногодержавногоавтоматизованого реєструосіб, якімаютьправонапільги;

–забезпечення розвиткуЄдиноговеб-порталуорганів виконавчої влади, а саме: інтеграція до Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади підсистем «Довідникпосадових осіб»та «Нормативно-правовідокументи»веб-сайтів.

Списоквикористаноїлітератури

1.Карневалі,І.Вітальнесловоз нагодиВсесвітньогоДнятелекомунікаційта інформаційногосуспільства / І. Карневалі//Вітчизнянийта зарубіжнийдосвід електронноговрядування :збірникматеріалівнауково-практичної конференції/ за заг. ред. д-ра наук з держ. упр., проф. С. А. Чукут, канд. наук з держ. упр.

О. В. Загвойської.–К.,2008.–С.5–6.

2.Концепція електронного урядування і сучасні потреби України

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua.textreferat.com/referat-12095-

1.html.

3.Національнабезпека:українськийвимір:щокв.наук.зб./Раданац.безпеки

іоборониУкраїни, Ін-тпробл. нац. безпеки ;редкол.:Горбулін В.П. (голов. ред.) [таін.].–К.,2009.–Вип. 4(23).–С.86–87.

Микола ДІДЕНКО

здобувач кафедри права та європейської інтеграції

ДРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІЗАСАДИРЕФОРМУВАННЯСИСТЕМИ ОРГАНІВВНУТРІШНІХСПРАВУКРАЇНИ

ВКОНТЕКСТІЄВРОПЕЇЗАЦІЇПУБЛІЧНОГОУПРАВЛІННЯ

Уперіод демократичних перетворень суспільного життя, реформування державних інститутів першочерговими постають питання побудови правової держави. Функціонування саме такої держави передбачає реалізацію ряду принципів,заснованихнавизнаннізагальнолюдськихцінностей,гідномуставленні доособи, визнанніїїпріоритетуувзаємостосункахздержавою.Відповіднодост. 3 Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком такої держави, увиконанні якого важлива роль належить правоохоронним органам, зокрема, органіввнутрішніхсправ.

Сучасна практика діяльності органів внутрішніх справ свідчить, що вирішальною умовою забезпечення нею належного громадського порядку та громадської безпеки на певній території є, в першучергу, врахування місцевих особливостей, чітка організація та управління силами і засобами, можливість отриманнясвоєчасноїта достовірноїінформаціїпровчинені правопорушенняі оперативного реагування на неї. З початком демократизації суспільства, з деполітизацією системи МВС, з наданням більших прав місцевим органам державноївладиісамоврядуванняврядірегіонів Україниз’явилисяпідрозділи міліції, які утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів. Поява таких формуваньсвідчитьпрореальнезабезпеченняправатериторіальних громадна самоврядування, їх можливість самостійно вирішувати питання місцевого значення. Цестосується такожможливостейвживативсіхнеобхіднихзаходівдо підтриманняналежногогромадськогопорядкуна своїйтериторії.

Актуальність вирішення проблеми приведення системи правоохоронних органів до європейських стандартів організації діяльності публічної служби полягає в тому, щосистема правоохоронних органів України усучасний період характеризується особливостями етапу реформування. Це безпосередньо стосується організаційно-функціональної побудови системи правоохоронних

органів України. Адже пріоритетом реформування системи правоохоронних органів України єприведення її увідповідністьіз основними тенденціями, які узагальнюють досвід організації та функціонування систем правоохоронних органів зарубіжних країн, а також у відповідність із міжнародно-правовими стандартамиздійсненняправоохоронної діяльності. У зв’язкуз цим особливої актуальності набуває вивчення та запозичення позитивного досвіду у сфері організаційної побудови і функціонування систем правоохоронних органів зарубіжнихкраїн, а такожвизначенняшляхіввикористання такогодосвідудля реформування та розвитку системи правоохоронних органів України з урахуванням національних особливостей нашої держави, причому особливу значущість це набуває у світлі зовнішньополітичних орієнтирів України і, передусім, прагненняприєднатися доЄвропейськогоСоюзу. При цьомузаходи щодо реформування системи правоохоронних органів повинні відповідати заходам по удосконаленню всієї правової системи України, тобто здійснення основнихнапрямівреформуваннясистемиправоохороннихорганівнеповинно розходитися з іншими складовими державно-правової реформи в Україні, а саме парламентською, адміністративно-територіальною, муніципальною реформами.

Мета реформування полягає у тому, щоб на основі узагальнень чинного законодавства України та практики його застосування проаналізувати теорію і практикуздійсненняміліцієюякдержавнимозброєниморганом виконавчоївлади правоохоронноїфункції, дослідитиорганізаційно-правовіоснови організаціїїї діяльностітапроблемиїхпрактичноїреалізації,виробитипропозиціїірекомендації щодоїх удосконалення. Дана мета реалізується через вивчення поняття, ознак, функцій, особливостей діяльності правоохоронних органів; правових основ діяльності,організаційноїпобудовитафункційорганіввнутрішніхсправУкраїни; основнихнапрямівреформуванняірозвиткуорганіввнутрішніхсправУкраїниі механізмів запозичення позитивного досвіду організації та функціонування органів внутрішніх справ зарубіжних країн для удосконалення цих складових системиправоохороннихорганівУкраїни;місцяіролі органіввнутрішніхсправ

всистеміправоохоронних органів,виробленняпропозиційірекомендаційщодо їхудосконалення.

Вважаємо, що основні завдання наукового дослідження процесу реформування правоохоронної системи в контексті європеїзації публічного управлінняполягають утакому:

–формуваннявизначення,ознактафункційорганіввнутрішніхсправ, таїх місцявсистемі правоохороннихорганів;

–вивченняправових основдіяльності, організаційноїпобудови та функцій органіввнутрішніхсправУкраїни;

–з’ясуванняосновних напрямівреформуваннятарозвиткусистемиорганів внутрішніхсправ;

–проведенняаналізуорганізаційно-правовихпитань проходженняслужби

впідрозділахОВС;

–визначенняі характеристикаосновнихзасобівзабезпечення законностів діяльностіміліціїта дотриманняправгромадян;

–формулювання конкретних пропозицій та рекомендацій щодо удосконаленняорганізаційно-правовихзасаддіяльностіміліції;

–визначення механізмів запозичення позитивного досвіду організації і

функціонуванняорганів внутрішніхсправзарубіжнихкраїн дляудосконалення цихскладовихсистемиправоохороннихорганівУкраїни;

Організаційно-правові засади реформування системи органів внутрішніх справ в Україні, напрями удосконалення системи ОВС в Україні в контексті європейського досвіду формування правової держави через визначення її теоретичної конструкції, місця в системі державної виконавчої влади, порядку функціонування органів внутрішніх справ та проходження служби в ОВС як спеціалізованоговидудержавноїслужби–всецеєскладовимибільшзагального процесу адаптації системи публічного управління в Україні до європейських стандартівадміністративноїдіяльності.

Отже,ефективнереформуваннясистемиорганіввнутрішніхсправзалежить відхарактеруреформ всієїсистемивиконавчоївлади вдемократичнійправовій державі,інтегруєпроблемнийаналізполітичноїстабільностіна центральномута регіональномурівняхізправовоюрегламентацієюреалізаціївладнихповноважень органамивнутрішніхсправ, ахарактерреформуванняОВСвизначальнобазується надотриманніпринципів законностітагуманізму.

ВолодимирЄГАНОВ

аспірант кафедри державного управліннята менеджменту ХАРІДУНАДУ приПрезидентовіУкраїни.

ЕЛЕКТРОННЕУРЯДУВАННЯ:ПЕРЕВАГИТАНЕДОЛІКИ

Європейські та євроатлантичні інтеграційні процеси, обумовлені прагненням України у розбудові сучасного демократичного суспільства, стикаютьсянаціломушляхуізбагатьмаперепонами,середякихнаслідкисвітової економічної кризи, внутрішньополітична нестабільність, підвищення рівня інфляції та безробіття, зниження довіри громадян до влади тощо. Наведені негативнічинникисвідчатьпросуттєвезниженняефективностідіяльностісистеми органів державного управління та місцевого самоврядування, назрілу необхідністьїїякісногооновленняшляхом запровадженняновихформ, методів управління та сучасного інструментарію на основі інформаційних технологій, однимзякихбачитьсявпровадженнясистемиелектронногоурядування.Наданий момент проблематика електронного урядування є достатньо висвітленою у фахових виданнях, але поряд з цим, недоліки даної концепції залишаються не розкритими. У зв’язку з цим, метою даною публікації є висвітлення переваг електронногоурядуваннятаокресленняможливихїїнедоліків.

КінецьXX– початокХХІсторіччя,ознаменований надшвидкимрозвитком комп’ютернихінформаційнихтехнологійвкраїнахзаходу,призвівдовиникнення нової форми взаємодії між владою та споживачами управлінських послуг – електронногоурядування. Метою їївпровадженняєпідвищення відкритостіта прозорості діяльності органів державного управління й органів місцевого самоврядування; економія часу та матеріальних ресурсів; підвищення якості наданняадміністративнихпослугспоживачам.

Наданиймоментіснуєдекількапідходівдовизначенняпоняття«електронний уряд», що є результатом відповідної неоднозначності його трактування у Сполучених Штатах Америки, Великобританії та Канаді. Визначення поняття

«електронне урядування» фахівці формулюють на підставі різних підходів та принципів.

Під поняттям «електронний уряд», яке походить від англійського «e- government», з початкурозумілифутуристичнийуряд«електроннихгромадян», щорегулює життяібезпекукомп’ютерноїмережівціломуй електроннийбізнес зокрема. Усучасномурозуміннітермін«e-government»тлумачиться нелишеяк «електроннийуряд»,аяк«електроннеуправліннядержавою», тобтовикористання ворганах державногоуправліннясучаснихтехнологій, утомучислі йінтернеттехнологій[3,с.138].

Якбудь-яка система, електроннеурядуваннямаєсвої перевагитанедоліки, щопов’язані зі специфічнимиособливостями функціонування. Якщопереваги електронного урядування є цілком наочними і зрозумілими, то недоліки цієї системивлітературіфактичнонеописані. Доперевагданої системивідноситься

[1,с.21-22]:

–оптимізаціямеханізмівпублічногоадмініструваннязарахунокпоступового впровадженняфункціональнихскладовихелектронногоурядуванняG2G, G2Вта G2С,підвищення ефективностіпублічноїадміністраціїувнутрішнійорганізації своєїдіяльності,підвищенняякостіадміністративнихпослуг;

–економія матеріальних та часових ресурсів, ефективніше використання бюджетнихкоштів, скороченнявитратна утримання державногоапарату;

–забезпечення умовдлярозвиткуелектронної демократії, створенняумов дляпрозоростітавідкритостіпублічноїадміністрації,прийняттяпрозорихрішень. Завдяки цьому громадяни мають можливість отримувати достовірну, точну та оперативнуінформаціюпродіяльність органіввлади, а відтак – братиучасть у прийняттінимивідповіднихрішень;

–зменшеннякорупціїворганахвлади.

Недолікижпоходятьвідслабкихмісцьданоїсистеми[2,с. 36], якізаумови гіпотетичного використання у злочинних цілях або банального зловживання службовим становищем з боку зацікавлених осіб можуть заподіяти шкоди інтересамдержавиабогромадян.Доподібнихнедоліків можнавіднести:

–слабказахищеністьвідновогокласусоціальнихзлочинів,щоґрунтуються навикористанні сучаснихінформаційнихтехнологій(махінації зелектронними грошима,комп’ютернехуліганствотаін.);

–можливість здійснювати електронний контроль за життям, настроями, планамигромадян, політичнихорганізацій;

–можливістьвикористанняновихінформаційнихтехнологійз політичною метою;

–використання в якості інформаційної зброї для впливу на психіку та свідомістьлюдей.

Для успішного втілення електронного урядування та забезпечення повної реалізаціївсіхйогопереваг,нашійдержаві,безперечно,необхіднопройтискладний шляхнаближеннясистемидержавногоуправліннядоєвропейськихстандартів. Для цього Україні необхідний певний час, оскільки остаточний перехід до електронноговрядуванняпотребуєбагатопроміжнихетапіввіддекларуванняна найвищому державному рівні цього напрямку в якості пріоритетного до удосконалення системипідготовки, перепідготовки тапідвищення кваліфікації державних службовців, які будуть безпосередньо здійснювати відповідні функціональні обов’язки. При цьому перехід від традиційного управління до

електронного урядування має відбуватися поступово та супроводжуватися відповіднимизмінамиурозвиткусуспільства,щосприятиме йогостабілізації.

Списоквикористаноїлітератури

1.Електронне урядування в Україні: аналіз та рекомендації. Результати дослідження/О. А. Баранов,І. Б. Жиляєв,М. С. Демкова,І. Г. Малюкова;Заред. І. Г. Малюкової.–К.:ТОВ«Поліграф-Плюс»,2007.–254с.

2.Дубов, Д. В. Інформаційнабезпека вумовахвпровадженняелектронного урядування/Д. В. Дубов//Вісниккнижковоїпалати.–2006.– №7.–C. 3 – 38.

3.Коліушко,І. Б.Електроннеурядування–шляхдоефективностітапрозорості державного управління / І. Б. Коліушко, М. С. Демкова // Інформаційне суспільство.ШляхУкраїни.–К.:Бібліотека інформаційногосуспільства.–2004.– С.138–143.

ОлександрКАРПЕНКО

аспірант кафедри інформаційної політики НАДУпри ПрезидентовіУкраїни

ЮліяКАРПЕНКО

студенткафакультету геоінформаційнихсистем управліннятериторіями Київського Національного університету будівництва та архітектури

ДЕРЖАВНЕРЕГУЛЮВАННЯДЕВЕЛОПМЕНТУНЕРУХОМОСТІ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙДОСВІД

Для того щоб державне планування у Великобританії стало частиною девелопментунеобхіднобулона початкуIX ст. сформувати ринок нерухомості, який був би доступним абсолютно усім рівням споживачів. Економічна демократизація та виникнення потреб серед різних верст населення стали причиноюпоявипрофесії «девелопер»,якийпрацювавз власникамиземельних ділянок на основі контракту. Першим девелопером був архітектор Джон Неш, якийзаснувавзнаменитулондонськувулицюРіджент-стріт. Вдокументації1825 року,яка відноситьсясамедоцієївулиці, слово«девелопмент»вживаєтьсяужев сучасному значенні: збільшення капіталізації території шляхом ділення її на частини, зведення на ній будівель та споруд, активної реклами і продажу вже сформованих майнових комплексів на ринку. На початку ХХ ст. англійці цим словом називали нові житлові райони, які виникали поруч з історичними (заможними), разом з тим вважалосьщожити«вдевелопменті» означаломати низькийсоціальнийстатус[1].

В Новій Англії прийнято ініціювати покупку землі офертою, яка має обов’язковий характер та знімає приватну власність з відкритого продажу на ринку, дотогомоментупокипокупецьпроводитькомплекснийаналіздіяльності. Воферті напокупкуобговорюютьвсі вірогідніумови:фізичнийогляд,перевірку стану навколишнього середовища, затвердження проектної документації, перевірку права власності і/або отримання фінансування. Основними учасниками, щоприймають рішення усфері девелопментує:

–державніоргани планування, якімаютьсхильність доутопічногобачення

майбутнього, популізму та підозрам увідношенні до приватних компаній;

–девелопери,які орієнтуютьсянасаморекламітаотриманнімаксимального прибутку(проявляютьнедовірудовлади);

–політики, які зацікавленні в збереженні свого електорату та збільшенні політичноговпливу;

–громадськіорганізації,якіопікуютьсяекологією, охороноюнавколишнього середовища та соціальною сферою;

–громадськість, що зацікавлена економічною цінністю девелопменту та якістюнавколишньогосередовища врегіоні[3, с. 412].

Сучаснімістапроходятьетапистворення,ростутастаріння.Кожначастина містапроходить через ціциклине залежновідпрестижностіпобудови. Навітьу Акрополя (Афіни), Форуму (Рим) та П’ятої авеню (Нью-Йорк) періоди економічного розквіту змінювались періодами повного занепаду. Фактори які впливаютьнавідповідніциклидужескладнітавключаютьвсебетранспортнута комунальнуінфраструктуру, якість іфункціональнестаріннябудівельтаспоруд, доцільністьпроектуваннянатериторіяхзагальногокористування,віковуструктуру та прибуток населення, атакожстан економікирайону, міста, регіонутакраїни.

В європейських країнах розробка генеральних планів міст перебуває під жорстким контролем муніципальних органів влади, які виступають в ролі замовника. Формування базової інженерної інфраструктури виконується централізованонакошти муніципальногобюджету–як правило,припідтримці програмЄСта регіональноївлади.Саметакреалізуютьсямасштабнімістобудівні програми (наприклад Хафун-сіті в Гамбурзі), де ключовим агентом розвитку виступаютьцільовікорпорації. Уцьомувипадкуприватнийінвесторпотрапляєв умови детальної програми, де відповідно до генерального плану прописані не тількиобсяги вартостіта максимальнихвисот будівельіспоруд, алеіпринципи благоустрою. Посуті, в таких умовах, фігура девелоперастає непотрібною або навіть зайвою, оскільки його функції фактично виконує муніципальний відділ архітектури. Схемавідпрацьована, однаквпроцесіїїреалізаціїзустрічаютьсяяк вдалі новації, наприклад розвиток Стокгольму, так і невдалі, як при створенні міста Алміре в Нідерландах, або приміських зон Парижу, які стали місцем проживанняемігрантівз країн«третьогосвіту»[1].

УзаконодавствіФранції девелопментєактомкупівлі-продажу, якийможуть укласти громадяни будь-якої країни. При цьому купуючи будинок чи квартиру, покупець отримує статус іноземного резидента, а коли у нього з’являються документипроправовласності–вінавтоматичноотримуєможливістьодержати безстрокову французьку візу. Іноземець також може звернутись в французькі банкизаіпотечнимкредитом.Зазвичайставкапокредитудлянерезидентівскладає приблизно4% річних,а розміркредиту–30%відвартості об’єкту[4].

Найперспективнішим для покупця є муніципальний ринок нерухомості в Німеччині, на аукціонах якого пропонується конфіскована нерухомість (боржників). Тому в даному випадку продавець повинен швидко реалізувати проект, щоб отримати бодай мінімальну вигоду. Потреба у швидкій реалізації об’єктусприяєзниженню цін на приміщення. Саме тому, ціни нанерухомість в Німеччинінамуніципальнихаукціонахтримаютьсянанизькомурівні. Купуючи таку нерухомість покупець захищає себе від непотрібних переплат. Іноземці купуючи нерухомість мають право на подачу документів в посольства з проханнямнадатиїм правонагромадянствоНімеччини[2].