2009_12_17 konf

УбагатьохкраїнахЄСвладащенеповністюрозумієякдоцільноконтролювати девелопмент, щобцеприводилодопокращенняінфраструктуримісттарайонів. Одна з основних проблем яка виникає перед проектувальниками і тими хто визначаєполітикудержавнихорганів,полягаєувідповідіназапитаннякуди іяк вкладати державні кошти, для отримання найбільшої віддачі від покращення ситуаціївтихрайонахдевона покращується,іпротидіятипогіршеннюситуаціїв тихрайонахдевона погіршується.

Списоквикористаноїлітератури

1.Глазычев, В. Девелопмент вчерашний и сегодняшний / В. Глазычев //

Альманах«Коперниклабс»–Режимдоступу:http://almanac2008.kopernik-labs.ru/ articles/glazychev.aspx. –Назва з екрану.

2.НедвижимостьвГермании//Зарубежнаянедвижимость. –Режимдоступу

:http://www.cliff-property.ru/catalog/5. – Назвазекрану.

3.Пейзер, Р.Б.Профессиональныйдевелопментнедвижимости:Руководство ULIповедениюбизнеса./РичардБ.Пейзер, АннаБ. Фрей.–2-еизд. –ULI-THE URBANLANDINSTITUTE,2003.–412 с.

4.Рынок недвижимости Франции: дно уже пройдено // Зарубежная недвижимость. – Режим доступу : http://www.gdeetotdom.ru/articles/foreign/ 1814123/.–Назвазекрану.

ВолодимирКОЗУБ

к.і.н.,доцент,доценткафедри державногоуправління таменеджменту ХАРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

АДМІНІСТРАТИВНИЙРЕІНЖИНІРИНГУСИСТЕМІРЕФОРМУВАННЯ ОРГАНІВЦЕНТРАЛЬНОЇТАМІСЦЕВОЇВЛАДИ

На початкуХХІ ст. українська система державного управління опинилася перед світовими викликами: зростання ролі альтернативних способів надання адміністративнихпослуг,щовідрізняютьсявідтрадиційнихметодівуправлінської, владно-бюрократичної діяльності; посилення управлінської ролі недержавних організаційіустанов, щопотребуєствореннятіснихінституційнихвзаємозв’язків державнихінедержавнихорганівтазабезпеченняїхфункціональноїефективності; - підвищення ролі низових рівнів управління, що передбачає необхідність їх адекватноївідповідальності;-необхідністьефективноїкоординаціїтапідвищення прозоростіпроцесів наданнягромадянам адміністративнихпослуг та усунення стримуючихадміністративнихбар’єрів.

Впровадження концепції електронного урядування, розробка програм докорінного реформування системи державного управління в Україні, обумовлюють потребу здійснювати перетворення на основі технології реінжинірингу бізнес-процесів. Реінжиніринг, як технологія управління в приватному секторі, набув поширення у якості методу певного революційного перетвореннядіяльностіпідприємства, докорінноїперебудовибізнес-процесів.

АвторомтеоріїреінжинірингувважаютьМ. Хамера,якийразом зД. Чампі опублікувалипрацю«Реінжинірингкорпорації:маніфестдляреволюціївбізнесі». ІдеологиреінжинірингуМ. ХаммеріДж. Чампівизначилисутністьреінжинірингу

так: «Це фундаментальний перегляд і радикальне перепроектування бізнеспроцесів компанії для досягнення докорінних покращень за головними актуальнимипоказникамиїхдіяльності–вартість,послуги, якість, темпи»[3].

Іншідослідники, наприклад МоррісіБрендонвказують ,щореінжиніринг ґрунтується на підвищенні продуктивності по всім позиціям, а не тільки у перетворенні організації. Ряд авторів дотримується точки зору, що існує цілий спектр стратегій реінжинірингу, від послідовного вдосконалення до повного перетворення [1]. Реінжиніринг — це фундаментальне переосмислення та радикальна перебудова ділових процесів з метою досягнення істотного їх поліпшення.

Реінжинірингпередбачаєвідмовувідзастарілихправил, систем іструктур, які склалися, та пропонує нові способи організації діяльності з метою істотної (інодінапорядок)змінипоказниківдіяльності.Реінжинірингзастосовуютьутрьох випадках:колиорганізаціяперебуваєвстаніглибокоїкризи,якасупроводжується високими витратами, масовою відмовою споживачів від продуктуорганізації; коли поточний стан організації можна визнати задовільним, але прогнозовані тенденції рівня конкурентоспроможності, доходності, попиту тощо є несприятливими; коли успішні організації ставлять собі за мету перемогти конкурентів,створившиунікальніконкурентніпереваги.

Здебільшого реінжиніринг ґрунтується на таких основних принципах: орієнтаціяна процес, амбіційність,порушенняусталенихнорм іправил, творче використання інформаційних технологій. У системі реінжинірингу процес трактується як будь-яка діяльність, наприклад, збут (від вивчення потреби до замовлення), виконання замовлень (від замовлення до оплати) чи послуги (від виникнення проблеми до її вирішення), розроблення товару (від концепції до дослідного зразка), виробництво (від придбання сировини до відвантаження готової продукції). Процес реінжинірингу передбачає виконання таких етапів: формування бажаного образу та цілей організації; створення моделі існуючих видів її діяльності; розроблення нової моделі певного виду діяльності; впровадженнярозробленої моделі[2].

Воснові системного підходу до управління суспільством в якісно нових умовахвпроваджуються сучасніметодийінструменти новітніхкомунікаційних технологій для аналізу й реінжинірингу адміністративних процесів. Пошук оптимальних рішень для системи владних структур і для кожного органу державного управління, вимагає інноваційних підходів до реформування державногоуправління[4].

ВУкраїні доцільновпроваджуватиефективні прийомиадміністративного реінжинірингу й інжинірингу процесів управління на центральному й місцевому рівнях влади. Їхнє глибинне вдосконалення і узгодження, спрямування на досягнення конкретних цілей і результатів відкриє нові можливості для реформування системи адміністративного управління й оновлення держави. Необхіднопроводитисистемнийперегляд іреінжиніринг процесів і функцій адміністративного управління, здійснювати архітектурну перебудову державних механізмів, поступово переносити центр ваги з бюрократичного адміністрування й контролю на функції регулювання і стимулювання розвитку самоконтролю й саморегулювання приватного і громадськогосекторів, більшефективновикористовувати могутнюпродуктивну силу економічного інтересу й соціальної самоорганізації, посилювати

управлінськуроль громадськогосектора йнезалежнихпрофесійнихінститутів. На основі практики реінжинірингу в приватному секторі можна сформулюватирядключовихположень,орієнтовнихнаправилареінжинірингу, перебудови і підвищення ефективності адміністративних процесів у системі державного управління. Під час реформування системи державноадміністративногоуправління в Україні доцільнозастосовувати інжиніринг та реінжиніринг адміністративних процесів, які передбачають реалізацію таких

принципів:

–чітку орієнтацію на природу будь-якого процесу, спрямованого на досягненнязапланованихцілейіочікуванихрезультатів;

–перехід від управління адміністративними функціями до управління адміністративнимипроцесами йцілями;

–систематичнепроведеннямоніторингуйаналізуадміністративнихпроцесів тарозробка їхоптимальнихмоделей досягненняінструментальних ізагальних цілей;

–постійна робота з удосконалення адміністративних процесів та їх пристосуваннядомінливих зовнішніхумов;

–дотримання обов’язкової логічної послідовності всіх адміністративних функційіпроцесівтаїхорієнтаціїна кінцевірезультатинижчогоі вищогорівня, якієкориснимийціннимидлясуспільства ігромадян.

Ключове поняття, що складає основу реінжинірингу, – це процеси, а в даномувипадку–адміністративніпроцеси.Самеїхняоптимізаціяівдосконалення даютьзмогувідкритиівикористатиновіможливості,резервийресурсирозвитку

йпідвищенняефективностіуправління. Дляцьогонеобхідно, насамперед, чітко осмислитий дослідитиприродуадміністративнихпроцесів, визначитисистеми їхніхвзаємозв’язківівзаємовпливів,оцінитиїхнізначеннядлядосягненнязагальних цілей і завдань, виявити найбільш слабкі й недосконалі, і в результаті цього – виробитистратегіїїхньоїзмінийперебудовидляпідвищенняефективності.

Списоквикористаноїлітератури

1.Джонс, М. Реинжиниринг / М. Джонс. [Электронный ресурс]. – Режим доступа:http://capri.ustu.ru/...B3.doc.

2.КіндрацькаГ.І.Стратегічнийменеджмент/Г. І. Кіндрацька.–К.:«Знання», 2006. – 366 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.library.if.ua/ book/44/3048.html.

3.Можливі принципийорієнтовніправила проведенняадміністративного реінжинірингу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.academia.org.ua/index.php?p_id=46&id=604.

4.Соснін, О. Оглядаючи контури інформаційногосуспільства / О. Соснін. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uaforeignaffairs.com/ article.html?id=403.

АндрійЛИМАР

к.і.н.,доцент кафедриправа та європейської інтеграції

ДРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

ОленаСТАРУШЕНКО

аспірант кафедри української історії таетнополітикиДНУ імОлесяГончара

ЗАСТОСУВАННЯЄВРОПЕЙСЬКИХСТАНДАРТІВЛОКАЛЬНОЇ ДЕМОКРАТІЇВПРОЦЕСІСТАНОВЛЕННЯ

ПУБЛІЧНОГОАДМІНІСТРУВАННЯВУКРАЇНІ

Сьогоднінаціональнезаконодавство,якнормативниймасив, щоконституює публічне адміністрування у будь-якій європейській країні, доповнюється її міжнародними договорами.

Тому сьогодні актуалізується проблема становлення і формування самих міжнароднихстандартівтакоїдіяльності.Практично,нимивиступаютьміжнародні норми,щорегламентуютьосновоположніпринципи, формиі методиздійснення публічного адміністрування, що приймаються державами Європи в рамках міжнароднихорганізацій.

Особливостями міжнародних стандартів в цій сфері є перш за все те, що вони регламентують не тільки і не стільки міжнародну співпрацю органів публічногоадміністрування, скількиспільновиробленідержавамипринципові підходи і міжнародно-легальні принципи становлення, формування і функціонуванняінститутупублічногоадмініструванняна територіїконкретних держав. Закріплення таких положень на рівні співтовариства держав, за допомогоюрамковихнорм міжнародногоправа, свідчитьпроважливістьцього інституту не тільки в національному, але і в міжнародному аспекті, що характеризуєтьсяактуалізацієюіглобалізацієюйогоправовогорегулювання.

Слідтакожвідзначити,щозпозиційнормативної обов’язковості,міжнародні стандарти функціонування демократії на місцевому рівні відносяться до міжнародних конвенцій спеціального порядку, що встановлюють правила, які визнаютьсябільшістюдержав. Прицьому,вдеякихміжнароднихдокументах,що містятьстандартипостановленнюіфункціонуваннюпублічногоадміністрування, указується, що міждержавні угоди, які укладаються усфері управління прямо детерміновані прагненням до досягнення «сильнішої єдності» між державами або безпосередньо закріплюється, що такі документи, які містять загальні принципи і підходи, приймаються із спеціальною метою – бути для всіх націй стандартом, до якого слід прагнути, намагаючись досягти демократичнішого процесу, покращуючи, таким чином, добробут свого населення.

Крімтого,впроцесірозробкиіухваленняміжнароднихстандартівлокальної демократії,представляєінтерес нетількиспільнадіяльністьдержавпорозробці основних міжнародних угод концептуального характеру, але і процес одностороннього приєднання держав до вже розроблених міжнародних документів,щовключаютьміжнародністандарти.ЦевельмиважливедляУкраїни, яка довго знаходилася поза межами міжнародних організацій, зокрема, Ради Європи.

Об’єктивна зацікавленість України в сприйнятті міжнародних стандартів

становлення публічного адміністрування може бути виявлена і зафіксована у формі мотивації, яка в структурному відношенні складається з трьох рівнівзавдань, що реалізовуються єдиними способами в рамках профільних організаційно-правових форм діяльності однойменних суб’єктів (органів публічного адміністрування). Цю мотивацію можна транспонувати стосовно сприйняття Україною і міжнародних стандартів в сфері публічного адміністрування.

Допершого, найбільш загальногорівня, який можна охарактеризувати як статутний рівень, відноситься завдання-мотив – вивчення, освоєння і впровадженнявласне стандартівстановлення, розвиткуі функціонуваннясамої системипублічногоадміністрування. Цезавданнястоїтьнапорядкуденномуяк нарівнідержави, такінарівнімісцевоївлади.

Другезавдання-мотивохоплюєфункціональнийрівеньінаправлененаобмін досвідомуведеннімісцевогогосподарстваіуправліннілокально-регіональними процесами між органами публічного адміністрування держав, що визнають міжнародні стандарти локальної демократії. В процесі його реалізації органи публічногоадмініструваннявирішуютьякзагальнодержавнузадачу(реалізація соціально-економічної функції держави на локальному рівні), так і функціонально-галузевіпроблемидіяльності публічногоадміністрування.

Третє завдання-мотив, яке можна охарактеризувати як рівень системоутворючої міжсуб’єктної співпраці, полягає в становленні і розвитку різнопланової і багаторівневої співпраці органів публічного адміністрування, суспільнихформуваньгромадян,підприємницькихструктур,жителіввідповідних адміністративно-територіальних одиниць із зарубіжними партнерами і реалізуєтьсяшляхом різноманітнихзв’язків. Цемає місцеякпри вирішенніна практицізагальнодержавнихзавданьвконтекстіреалізаціїстратегічнихнапрямів зовнішньої політики держави по становленню гуманітарного і інших видів співпраці, а також і на міжособовомурівні соціуму, де ці зв’язки стимулюють і роблятьбільш осмисленимивзмістовномуплані праваособина рівнімісцевого публічногоадміністрування.

Звідсипредставляєінтересдемократизаціяповедінкидержавнаміжнародній арені з розробки і легалізації міжнародно-правових норм, що регламентують процес створення і функціонування публічного адміністрування. Ухвалення міжнародних норм з основоположних аспектів функціонування публічного адмініструванняєвагомим доказомдомінуваннятакихмотивіввміждержавних відносинах.

Використання міжнародно-правових норм і стандартів в нормативному регулюванніорганізації іфункціонуванняпублічногоадміністрування євельми своєчасним. Входження України в світову спільноту як повноправного члену наклалонанеїпевніобов’язкизреалізаціїсвоїхміжнародно-правовихзобов’язань не тільки на міжнародній арені, але і всередині країни. З останнім виникають істотніскладнощі,обумовленінестількинебажаннямправлячоїелітивиконувати міжнароднізобов’язання, скількискладноюполітичноюі економічноюкризою, вякійопиниласяУкраїна,і,якнаслідок,відсутністюматеріальнихумовіполітичної волі, алейз особливостямименталітетународу, щодовгийчаспрожив вумовах тоталітарного мислення, яке обумовлює і достатньо низький рівень правосвідомості і правової культури. Тому, хоча Україна і узяла на себе зобов’язаннядотримуватисяприйнятихнацивілізованомусвіті нормдіяльності

органів публічного адміністрування, проте, на жаль, поки що застосування європейськихстандартівлокальноїдемократіїєшвидшедекларацієюпронаміри.

ПершзавседляУкраїнипредставляєінтересрольміжнароднихстандартів публічного адміністрування у формуванні компетенційної бази публічного адміністрування.

Проте,слідзавждиматинаувазі, щоубудь-якомувипадкурольдержавного регулювання в процесі становлення і розвитку публічного адміністрування залишаєтьсявирішальною,визначальною,оскількисамевонопокликанестворити законодавчесередовищедляінституціоналізаціїпублічногоадміністрування.

Таким чином, оскількипублічнеадмініструванняпокликанозадовольняти потребилюдейвотриманніуправлінськихпослуг,цеосновнезавданняпублічного адмініструваннярозпадаєтьсяна окреміблоки,якізнаходятьреалізаціювмежах компетенціїорганівпублічногоадмініструванняіреалізуєтьсячерез їхвідповідні структурніелементи.

ПриєднанняУкраїнидоцихпроцесів,сприйняття,визнанняіреалізаціянею міжнародних стандартів локальної демократії позитивно впливатиме на становленняізміцненняпублічногоадміністрування,формуванняірозширення йогокомпетенційної бази.

ТетянаМАМАТОВА

к.е.н.,доц.,доценткафедри менеджментутауправлінняпроектами ДРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

ПОСИЛЕННЯСОЦІАЛЬНОЇВІДПОВІДАЛЬНОСТІОРГАНІВ ПУБЛІЧНОГОАДМІНІСТРУВАННЯ

ВУКРАЇНІВКОНТЕКСТІЄВРОПЕЙСЬКОЇІНТЕГРАЦІЇ

Сьогодніпитаннюсоціальноївідповідальностіприділяєтьсявсебільшеуваги, постійнообговорюютьсяпроблемисоціально-відповідальноїповедінкибізнесу, його ролі в соціально-економічному розвитку країни, можливості взаємодії із місцевою громадою, компанії готують соціальні звіти, займаються соціальним інвестуванням. Розроблені принципи і внутрішні стандарти соціальновідповідальної поведінки поступово інкорпоруються в бізнес-стратегії європейськихкомпанійта органівпублічногоадміністрування[1;3; 5;6;8].

Наміжнародномурівніцихпитаньстосуєтьсятакзвана«вісімкаглобальних ініціатив»:ГлобальнийпактООН(TheUNGlobalCompact);конвенціїМОТ(ILO convention); керівні настанови Організації економічного співробітництва та розвитку(ОЕСР)для транснаціональнихкорпорацій (The OECDGuidelines for Multinational Enterprises); стандарти ISO серії 14000 (системи екологічного управління); стандарти соціальної та етичної звітності серії АА 1000 (AccountAbility1000);Глобальнаініціативазвітності(TheGlobalReportingInitiative

– GRI); Глобальні принципи Салівана (The Global Sullivan Principles – GSP); стандартсоціальноївідповідальностіSA8000(SocialAccountability8000)[2].

Оскількизазначеніініціативисприятимутьсталомурозвиткутаоновленню місій публічних інституцій у соціальному та політичному контексті життя у ХХІ сторіччі, а також надаватимуть цим організаціям підґрунтя для відпрацювання нових цінностей як для самих себе, так і для суспільства,

європейські установи активно до них приєднуються інтегруючи їх вимоги до власнихсистем управління[9].

На нашу думку, для органів публічного адміністрування першочерговим маєбути врахуваннявимогтакихдокументів, якстандартиISOсерії 14000,AA 1000таSA8000.Провіднаустановаусферістандартизації–Британськийінститут стандартів (BSI) також рекомендує їх застосування для установ публічного сектору. В якості інтеграційної платформи BSI рекомендує першу міжнародно визнану специфікацію вимог до інтегрованих систем менеджменту PAS 99

(PubliclyAvailable Specification) [5].

СтандартперевіркизвітностіAA1000націленийнасприянняорганізаційній звітності задля сталого розвитку шляхом забезпечення якості нефінансового обліку, аудиту та звітності. Три принципи, що керують процесом AA 1000, включаютьматеріальність,повнотутачутливість,яківсвоючергупідтримуються включеністю[4].

Необхідновраховуватийте,щоувересні2009р.опублікованийпроект(Draft InternationalStandard,DIS)міжнародногостандартуISO26000«Настановищодо соціальної відповідальності» (Guidance on social responsibility) [7], який підготовлено відповідною робочою групою Міжнародної організації зі стандартизації(ISO/WGSR)[6]наосновіSA8000.Цейдокументвжедокінця2010 р. може отримати статус міжнародного стандарту.

ISO 26000 пропонує гармонізовані, глобально спрямовані настанови, які прийняті на підставі консенсусуміж експертами та представниками основних груп зацікавлених сторін (стейкхолдерів) і, таким чином, мають сприяти впровадженнюнайкращоїсвітовоїпрактикиусферісоціальноївідповідальності.

За проектом міжнародного стандарту ISO 26000 сталий розвиток – це розвиток, який задовольняє потребам сучасності, не ставлячи при цьому під загрозуможливістьнаступнихпоколіньзадовольнятисвоїпотреби[7].Тойсамий документпропонуєйвизначеннясоціальноївідповідальності яквідповідальності організації завплив своїх рішень тадіяльності (а саме продукціюі послуги) на суспільство і навколишнє середовище, що реалізується через прозоруі етичну поведінку, відповідає сталому розвитку та добробуту суспільству, враховує очікування зацікавлених сторін, поширена в усій організації і не суперечить відповідному законодавству і міжнародним нормам поведінки. Усе зазначене посилює соціальну відповідальності європейських органів публічного адміністрування.

У 2008–2009 рр. активно начав реалізовуватись проект розвитку корпоративноїсоціальноївідповідальності вУкраїні[4].Вважаємозадоцільне приєднаннядоцьогопроектувітчизнянихорганівпублічногоадміністрування,а такожнавчальнихзакладівсистемипідготовкидержавнихслужбовців.

Списоквикористаноїлітератури

1.Воробей B. Корпоративна соціальна відповідальність чи вигода? / Володимир Воробей. – Режим доступу : http://www.management.com.ua/cm/ cm037.html.

2.Гунява Н. Международные стандарты в области социальной ответственности/НинаГуняева//Стандартыикачество.–2004.–№10.–С.61–65.

3.Открытая отчетность в области экологии и устойчивого развития. Международные стандарты корпоративной ответственности // ИСО 9000 + ИСО

14000+/Ежеквартальноеприложениекжурналу«Стандартыикачество».–2004.–

№3.–С.22–31.

4.Центррозвиткукорпоративноїсоціальноївідповідальності(КСВ).–Спосіб доступу: http://www.csr-ukraine.org/about.html. –Назва з екрану.

5.BSI Group : Public Sector. – Access mode : http://www.bsigroup.com/en/ Assessment-and-certification-services/management-systems/Industry-Sectors/ Public-Sector. – Title from screen.

6.ISO WG Social Responsibility – Working area. – Access mode : http:// www.iso.org/wgsr.

7.ISO/DIS 26000 : Guidance on social responsibility. – Access mode : http:// isotc.iso.org/livelink/livelink/fetch/2000/2122/830949/3934883/3935837/ ISO_DIS_26000_Guidance_on_Social_Responsibility.pdf.

8.Striving for Continuous Improvement: The Experience of U.K. Local Government Services. –Access mode : http://www.asq.org/articles/aqc-proceedings/ public_ proceedings/53_1999/ 10853.pdf. – Title from screen.

9.The Corporate Social Responsibility Newswire. – Access mode : http:// www.csrwire.com. – Title from screen.

ВолодимирМИХАЛИШИН

начальникуправління внутрішньої політикита якості Дніпропетровської міської ради

ЄВРОПЕЙСЬКІПРАКТИКИВДОСКОНАЛЕННЯНАДАННЯ ПОСЛУГНАСЕЛЕННЮЧЕРЕЗСИСТЕМУОЦІНЮВАННЯ

Протягомостанніхдвохдесятилітьоднимзнайважливішихсвітовихявищє глобалізація. Науково-технічний прогрес призвів до змін комунікаційних можливостейлюдинитасуспільстваупросторіічасі,значнозрісступіньвзаємного зв’язку та взаємозалежності сучасного суспільства, відбувається прискорене формуванняглобальнихекономічних, екологічних,соціальнихстосунків.

Позитивно і негативно глобалізація впливає на усталений спосіб життя кожного суспільного утворення.

Зокрема в умовах глобалізації виникає надмірна економічна конкуренція між компаніями, містами, регіонами та країнами. Глобальний ринок потребує кращоїпродукції, послуг,технологійта організації, аотжекращогоперсоналу.В процесі глобалізації, перед суспільством постає ряд економічних і соціальних проблем,такихякдефіцитбюджетунарізнихрівнях,браккоштівдляфінансування послуг населенню, банкрутство підприємств, підвищення рівня безробіття, соціальнатакультурнаполяризаціявсерединісуспільства.Внаслідокглобалізації кожнамісцевагромада зіштовхуєтьсязбезліччюпроблем, длярозв’язанняяких муситьвдаватисядовідповіднихзмінурізнихсферахсоціального,економічного тасуспільногожиття.

Убільшості країн,зокремавкраїнахЄвропи,рольнадавачівпослугмісцевій громаді та регуляторів соціально-економічних процесів відіграють органи місцевогосамоврядування. Місцевігромадивправіочікувати,щовумовахнових факторів спричинених процесами глобалізації, місцеві органи влади працюватимуть якісніше, надаючи послуги населенню. Тому в європейських

країнахмісцевавладанамагаєтьсязнаходитиновіспособи,завдякиякимїїпослуги мешканцям станутьефективнішимита дешевшими. Реально поліпшити якістьпослугнаселенню можналишечерез модернізаціюустановнадавачівцих послуг, через істотні зміни в стилі керівництва, управлінській культурі таких організацій, атакожумісцевійінфраструктурі.

Врозвиненихдемократичнихкраїнахмодернізаціямісцевих органіввлади передусім полягає у створенні систем, які сприяють поліпшенню послуг, що їх надають органи самоврядування населенню. Це, в свою чергу, спонукає впроваджувати зміни усамій організації. Тож у багатьох органах місцевого самоврядуваннявдаютьсядоновихметодівуправління, звичних дляприватних підприємств, таких як, скажімо, стратегічне планування, активне лідерство, управління за результатами діяльності, поліпшення управлінських процесів, управління якістю. Дедалі активніше в муніципальному управлінні застосовують складні високотехнологічні системи «електронного уряду» та «електронної демократії».

Вкраїнах-членах Організаціїекономічногоспівробітництва та розвитку, найбільшої популярності набула нова концепція урядування з назвою «Нове державне управління», в якій сконцентровано увагу на управлінні за результатами діяльності. Мова йде про модернізацію методів управління, навчаннята вдосконаленняроботи. Упроцесахданоїконцепції,однуз головних ролейвідводятьпоказникам результативності, оскількисамевони даютьзмогу

збільшою чи меншою точністю оцінити поточний рівень діяльності і планувати її надалі та дають можливість оцінювати результати управлінської діяльності.

Визначеннярезультатівдіяльності сприяєвдосконаленнюроботи, а отже, й впровадженнюсистем управлінняякістю, насампередза допомогоюстандартів ISOчи МоделідосконалостіЄвропейськогофондууправлінняякістю.

СпираючисьнастандартиISO,легшемодернізуватипроцесинаданняпослуг населенню, зокрема адміністративних тасоціальних,а також деякихтехнічних (комунальних)послуг. Модель досконалостітакожстворюєнемалоперевагдля органів самоврядування. Запропоновані в Моделі організаційний підхід та формулу місцева влада може пристосувати до послідовного оцінювання результативності, планування, перевірки та постійного вдосконалення своєї роботи, спрямованогона досягненнякращихрезультатів.За умовизастосування Моделі досконалості і в державному, і в приватному секторах органи самоврядуванняпорівнюютьсвою роботуз діяльністюінституцій поза межами державного сектору. Однак тоді ті органи мають постійно визначати реальні результати своєї діяльності, а отже доводити, що вдосконалення, до яких вони вдаються,можна вимірятийоцінити.Здійснюватимоніторингрезультативності надання послуг населенню допомагає ще один метод формування програмноцільовогобюджету,завдяки якомутакожвстановлюютьіперевіряютьпоказники результативності.

Місцеві органи влади оцінюючи результати своєї роботи у сфері надання послуг, сприймаютьгромадян якспоживачів, через призмуїхньогозадоволення цими послугами. Показники такого роду можуть поліпшити якість реалізації програм.Дані, завдякиякимгромадськістьмаєуявленняпрореальнірезультати, можутьбути успішним початком процесуїїзалученнядообговореннямісцевих проблем, виборупріоритетів та встановлення бюджетних обмежень. Оціночні

результатидіяльностізазвичай єкорисноюінформацієюдлякерівниківорганів місцевого самоврядування.

Числовіпоказники результатівдіяльності, вимірювані протягом тривалого проміжкучасу,можназастосовуватидляпорівняннятаспостереженнязазмінами в досягненнях усередині організації. Порівняння результатів роботи різних організаційіорганів місцевогосамоврядуванняможестатидієвим стимуломдо вдосконаленнячерезпошуккращоїпрактикитадосвідуяквсерединіорганізації такіпозанею.

ІринаНІКОЛІНА

аспірантОРІДУНАДУ при Президентові України

МІЖНАРОДНІСТАТИСТИЧНІСТАНДАРТИ ІСОЦІАЛЬНАПОЛІТИКАВУКРАЇНІ

Досвід розвинутих європейських держав свідчить, що інформаційне забезпеченнядляприйняттяефективнихуправлінськихрішеньвсоціальнійсфері маєбазуватися нарозгалуженійсистемісоціальнихпоказників, якіб укомплексі відбивали об’єктивні соціально-економічні процеси і суб’єктивне самопочуття населення. За змістом і методикою розрахунку показники системи мають відповідати міжнародним статистичним стандартам, враховувати специфіку Українивмежахчинногоправовогополятавідстежуватисянарегулярнійоснові.

Відбір системи репрезентативних показників, на основі яких повинна формуватисьта реалізовуватисьсоціальнаполітика,зумовленийрядомчинників: напрацюванням соціальної статистики, наявністю регіональної інформаційної бази,репрезентативністюситуаціївсоціальнійсфері.

Мипропонуємодіагностуватисоціальнийрозвиток[1]наосновіпоказників, які відтворюють динамікудемографічного розвитку, матеріального добробуту, рівняосвітинаселення, розвиткуринкупраціта відповідаютьвищевикладеним вимогам,такихяк:середняочікуванатривалістьжиттяпринародженні,коефіцієнт смертностінемовлят, сальдоміграції, коефіцієнтінтенсивності сальдоміграції; середньомісячназаробітна плата, середньомісячнийрозмір пенсії, чисельність населення із середньодушовим загальними доходами в місяць нижче прожитковогомінімуму, децильнийкоефіцієнтдиференціаціїдоходівнаселення, охопленнядітейдошкільними закладами, охопленнядітейта підлітківбазовою середньоюосвітою,чисельністьстудентівВУЗів1-2рівняакредитації,чисельність студентів ВУЗів 3-4 рівня акредитації; рівень економічної активності міського населення, рівень зайнятості міського населення, рівень безробіття міського населеннязаметодологієюМіжнародноїорганізаціїпраці(МОП),співвідношення рівнів зареєстрованого безробіття та визначеного за методологією МОП, співвідношеннясередньомісячноїзаробітноїплатиіз законодавчовстановленими прожитковиммінімумом дляпрацездатнихосіб.

Результати соціальної діагностики регіонів України на основі соціальних показників2007року[3]проілюстровановтаблиці.

Отже,першемісцезвеликимвідривомпосідаєм.Київпоусімдосліджуваним аспектам соціального розвитку. Наступні місця належать м. Севастополь, Харківській,ДніпропетровськійтаДонецькійобластям.Однакїхдомінуванняне

є таким виразним. На протилежномубоці шкали розмістились Тернопільська, Кіровоградська,Закарпатськата Волинськаобласті.

Рангирегіоніву2007році

1.Ніколіна, І.І.Методологіятаметодидіагностикисоціальногорозвиткурегіону

//Актуальні пробл. держ. упр. : зб. наук. пр. Одеського регіонального інституту державногоуправління.–О.:ОРІДУНАДУ,2006.–Вип.3(27).–С.11–17.

2.СтатистичнийщорічникУкраїниза2007рік/ДержкомстатУкраїни;заред. О. Г. Осауленка,відп.завип.В.А.Головко.–К.:Вид-во«Консультант»,2008.–572с.

ГаннаПАНЧЕНКО

аспіранткафедри філософських тасоціально-політичних наук

ОРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

ЗАРУБІЖНИЙДОСВІДРЕАЛІЗАЦІЇДЕРЖАВНОЇМОВНОЇПОЛІТИКИ: ШЛЯХИВПРОВАДЖЕННЯВУКРАЇНСЬКИЙПРОСТІР

В Україні досить широко відомий сучасний досвід ЄС щодо формування і реалізаціїмовноїполітики надержавномурівні. Вумовахпосиленняінтеграції України у світове співтовариство та пов’язані із цим процеси безпосередньо впливатимуть(іцейвпливвжеістотновідчувається)наподальшеформуваннята механізми реалізації державної мовної політики. Тому особливості досвіду окремихкраїнЄСурозглянутійсферістосовнодоукраїнськихреалійвикликають безпосереднійінтересяквнауковій,таківпрактичнійплощині.Проблемаадаптації будь-якогозакордонногодосвідудоукраїнськихумовдосить складна. Узв’язку із цим важливозрозумітизагальні, доситьуніверсальні процеси, не забуваючи про особливості, для подальшого можливого застосування цього досвіду при вдосконаленнідержавної мовноїполітикинасучасномуетапідержавотворення України.

Звернімоувагунаосновнізасадимовноїполітикитакихкраїн–членівЄС, як Фінляндія, члена Європейського Союзуз 1 січня 1995 року, та Ірландія, яка отримала членство ЄС з 1 січня 1973 року. Вибір саме цих країн спричинено наявністюдещосхожихпроблемуцаринімовноїполітикизУкраїною:уФінляндії на рівні з офіційною, фінською, мовоюшироковживаною була і є шведська, а в Ірландіїідоцихпірвідбувається протистоянняірландськоїта англійськоїмови. Досвідподоланнятакихконфліктнихмовнихпитаньвцихкраїнах,нанашпогляд, стане корисним і в вирішенні мовних проблем, притаманних нашій країні, особливо беручи до уваги таке болюче питання, як надання статусудержавної російській мові, яке активно використовується нашими політиками особливо в періодвиборчихкампаній.

Протягомбагатьохстолітьфіниперебувалипідвладою Швеції.Шведська мовайниніпереважаєназахіднихіпівденнихоколицяхФінляндіїтанаАландських островах. Частинаносіїв шведськоїмови–нащадки шведськихпоселенців, що прибулисюдивІХ–ХІІІст.ст., алеєсереднихіетнічніфіни,щозазналиасиміляції вчас,колишведськамовабулаознакоюналежностідопанівної, освіченоїверстви. У1880р.(через17роківпіслянаданняфінськіймовістатусуофіційної)шведська буларідноюмовою 14,3%населення. У1990 р. цейпоказникстановив 6%. Але важливоюрисоюшведськомовної спільнотиєте,щоїїпредставники, незалежно від етнічного походження, вважають Фінляндію своєю батьківщиною, тобто пов’язуютьсвоюідентичністьсамез цієюкраїною, анезсусідньоюШвецією.У нинішньому фінському суспільстві переважаюча фінськомовна еліта здатна

адекватновідгукуватисянапотребишведськомовноїменшини[1, с. 8].Щеодним визначним факторомреалізації державноїмовноїполітикивФінляндіїєсуттєві змінивзагальнійсистеміосвіти–шведськамованевиступаєавтоматичнодругою мовою, якувивчають ушколі. В більшості шкіл основною іноземною мовою є англійська, тоді як у шведських школах, крім шведської мови, обов’язково викладаєтьсяфінська. Іхочазагальнийрівенькористуванняшведськоюмовоюв Фінляндії значнознизився, але вона й надалі відіграє важливуроль уділовому житті,зокрема якрегіональнамова міжскандинавськогоспівробітництва.

Отже,фінський досвідможеслужитиприкладом вдосконаленняреалізації державної мовної політики і унашій країні, основними засадами якої повинні бути стабільність, толерантність та безконфліктність міжмовних стосунків, які можливі лише за умови, коли жодна з мов не почуває загрози для свого майбутнього.

У1937р.,коли,згіднозновоюконституцією,Ірландіяофіційновийшлаз-під владибританськоїкорони, ірландськамовасталадержавною(nationallanguage), першоюофіційноюмовою, а моваколонізаторів-англійців– другоюофіційною. Протеформальнарізницявстатусі –цетількикамуфляж.Насправді жпанування англійськоїмовидонині залишаєтьсянеподільним, амова корінногонаселення близькадозагибелі[2,с.59].

З 1937 p всі офіційні документи стали видаватися двома (ірландською й англійською)мовами. Алена цейчас кількістьносіївірландськоїмови вжебула надзвичайно малою. Перепис 1926 р. показав, що нею володіло тільки 18% населення,а тих,хтоговориввиключноірландською,булокатастрофічномало– 0,6%відзагальної кількостінаселення.Попритакі деморалізуючіфункціональні показники, ірландська мовазберігаласвійсимволічно-психологічний впливна засновниківмолодоїдержави.Такимчином,і політичнаволякерівництва, ісама логікарозгортаннянаціональноїідеїдиктувалистратегічнунеобхідністьпідтримки ірландської мови, яка була видимою ознакою небританської перспективи у розвиткунації.

Наступним кроком у наданні статусудержавної мови було запровадження ірландськоїмовиякобов’язковогопредметуусистеміосвіти.Упочатковихкласах навчання почало вестися виключно ірландською мовою, хоча нею не володіла переважнабільшістьнаселення. Заходищодопідтримкиірландської мовибуло запроваджено і в офіційно-діловій сфері країни: вона була проголошена обов’язковою длядержавних службовців, уюриспруденції, армії, поліції тощо. Проте дотримання цієї вимоги стало переважно номінальним, і переважання англійськоїмовивпрактичнійдіяльностівідповіднихструктурнезазналосуттєвих змін. Хоча під час перепису 1971 р. 28,3% громадян вказали, що володіють ірландською мовою, але рівень цього володіння виявився насправді досить низьким, оскільки для абсолютної більшості вона залишається лише одним із шкільнихпредметів,анеживоюстихією[2, с.60].

ЦікавимікориснимдляУкраїниєдосвідствореннявІрландіїКомісіївсправах ірландської(гельської)мови«BordnaGaeilge»,наякупокладаласьвідповідальність застанрозвиткуірландськоїмови.Комісіявідповідалазаствореннямовнихкурсів різногорівня, поширенням відповідноїлітератури. Іхоча результатидіяльності Комісіївиявилисядоситьскромними, самаідея заслуговуєнаувагутадетальне вивчення.

АналізуючикрокиреалізаціїмовноїполітикинадержавномурівнівІрландії,

не можемоне зазначити спорідненість негативних тенденцій, які притаманні й нашійкраїні–незважаючиначисленнікрокиувпровадженніподальшоїреалізації державноїмовної політикита створеннядосить потужноїнормативно-правової бази, українська мова теж до цих пір ( і це вже після 18 років проголошення незалежностіта 20–наданняїй статусудержавноїмови!)належноневизначена, не сформована на державному рівні. Ми й досі перебуваємо у процесі пошуку їїорієнтирів, зчимужезатрималисянепоправно.Томунинішнюситуаціюможна схарактеризувати лише як початок усвідомлення на вищих щаблях влади необхідностікоригуваннямовноїполітикиз метоюподальшогоїїутвердженняу всіхсферахсуспільно-політичногожиттяУкраїни.

Такимчином,оскількиУкраїнапрагнедоінтеграції усвітовеспівтовариство, требавраховувати йзагальносвітовітенденціїв сферімовноїполітики на рівні держави.Приоцінціможливостейвикористаннязарубіжногодосвідуйпідготовці відповіднихрекомендаційдоцільнозвертатиувагуякнапозитивні,такінегативні тенденції з метою вивчення та впровадження перших в вітчизняну практику державноїмовноїполітики, тауникненняостанніх.

1.Ажнюк, Б.Урокидвомовності:Фінляндія/Б.Ажнюк.//МолодьУкраїни.– 2007.–26 квіт.–2трав.–С.8.

2.Ажнюк,Б. Урокидвомовності:Ірландія/ Б.Ажнюк//Урокукраїнської.–

Київ,2004,N4.–С.59–60.

ОлегРЄЗНІК

здобувач кафедри права та європейської інтеграції

ДРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

ЧАСТЬНЕДЕРЖАВНИХГРОМАДСЬКИХОРГАНІЗАЦІЙ

ВДІЯЛЬНОСТІОРГАНІВМІСЦЕВОГОСАМОВРЯДУВАННЯ

ВКОНТЕКСТІЄВРОПЕЇЗАЦІЇУКРАЇНИ

Після вступу Польщі до Європейського союзу Україна, Білорусія та КалінінградськаобластьРосійськоїФедераціїсталибезпосереднімисусідамиЄС. Країни цідуже різні, але розвитоксектора незалежнихнеурядових організацій длякожної з них єважливим елементом побудови громадянськогосуспільства.

Тим більше що у Європі робота неурядових (недержавних) громадських організацій побудована значно ефективніше. Для прикладувізьмемо той факт, що кожен європейський студент проходить практику терміном від одного до кількох років. Слово «практика» у Європі означає безоплатну роботу у недержавній громадській організації на благо суспільства, також європейські громадські організації пропонують роботу людям, які не мають професійної кваліфікації,ітаким чином даютьїмкошти напрожиттяіпокриваютьпотребуу некваліфікованих робітниках. Враховуючи досвід, який мають європейські громадськіоб’єднання, українськігромадськіорганізаціїповинні торуватитой самий шлях, щоб побудувати в Україні громадянське суспільство. Адже від суспільноїпозиціїгромадянзалежитьрозвитокімісцевогосамоврядування, про що так багато говорять мас-медіа та керівництво країни, розвиток місцевої політичної еліти, яка й буде формуватимайбутнє нашої держави.

Місцеве самоврядування тіснопов’язане з населенням та різноманітними громадськимиструктурами, щопредставляютьінтересирізнихсоціальнихгруп молодіжних громадських організацій, асоціацій органів місцевого самоврядування, благодійнихфондів. Громадськіінституції відіграютьважливу роль у розвитку місцевого самоврядування. Незважаючи на автономність у стосунках між органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями за останніми зберігається функція громадського контролю за діяльністюорганівмісцевогосамоврядування.Такафункціянерозривнопов’язує громадянина та державу, дає змогу налагодити партнерські стосунки між згаданимисуб’єктами,навідмінувідстосунківстарого–керівникпідлеглий.

Громадськіорганізації–серйознийпартнерувизначенністратегійлокального розвиткуміст, районівтощо.Залученнягромадськихорганізацій єнадзвичайно важливимінаетапіперспективногопланування,івпроцесіреалізаціїрозроблених програм. Лише враховуючи інтереси різних частин громади та забезпечуючи механізмучастігромадянуїхобговоренніможна закластифундаментуспішної реалізаціїтакоїполітики.ВУкраїнівжесьогоднінапрацьованийконкретнийдосвід співпраці органів місцевогосамоврядування та громадськогосекторустосовно практичноговтіленнята виконанняконкретнихпрограм. Це стосуєтьсяупершу чергуекологічнихпрограм тапроектівугалузіохорониздоров’я.Співробітництво органів місцевого самоврядування та громадських організацій може набувати різних форм і здійснюватися у різний спосіб, залежно від контексту, в якому відбувається співпраця. Для прикладувізьмемотой факт, що убагатьох містах Українивжесьогоднідіє«Положенняпроконкурссоціальнихініціатив(проектів)».

Аналізчинногозаконодавства.

Для побудови громадянського суспільства, а саме для успішного розвитку рушійноїсилисуспільства –третьогосектору–необхіднозмінитизаконодавство таким чином, щоб громадські організації стали безпосередніми учасниками суспільнихпроцесів:

1.Вдосконалити законодавство, що регулює діяльність органів місцевого самоврядування, так, щоб воно давало можливість цим органам вступати у договірні відносини з громадськими організаціями та надавати певні місцеві пільги.ВУкраїнідотакихзаконівналежатьЗакони«Промісцевесамоврядування

вУкраїні», «Просистемуоподаткування», «Промісцевіподаткиі збори», «Про бюджетнусистему».

2.Реформувати загальне рамкове законодавство для громадських організацій.Такезаконодавствоповиннопростоізрозумілорегулюватипитання утворення,діяльності,звітностіНГОтапередбачатиможливістьдлягромадського секторубратиучастьуреалізаціїдержавнихтамісцевихпрограм таотримувати

фінансовупідтримкуз відповіднихбюджетів. Поприскладні йчисельні ознаки, щоїхмаютьорганізаціїтретьогосекторуіяківідрізняютьїхвідпідприємницьких чи урядових структур, не існує однозначного юридичного терміну, який одночаснопоширювавсябнатакіорганізації, –ніуміжнароднихдокументах,ні в більшості національних правових систем. Не є винятком і Україна, де сформувався певний понятійний апарат з цієї проблематики: він не завжди відповідає іноземним аналогам, але про нього варто пам’ятати з огляду на українське законодавство. Об’єднання громадян (ОГ) – найбільш загальний термін,щостосуєтьсягромадськихорганізацій,професійнихспілок, політичних партій (ст. 36 Конституції України). Громадські організації (ГО) – об’єднання

громадян, створені для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно культурних, спортивних та інших спільнихінтересів(ст.ЗЗакону«Прооб’єднаннягромадян»).Благодійніорганізації (БО)–недержавніорганізації,щоздійснюютьблагодійнудіяльністьвідповіднодо Закону «Про благодійництво та благодійні організації» (ст.1). Неприбуткові організації (НПО) опосередковано визначаються в законі «Про оподаткування прибуткупідприємств»(ст. 7–11).Молодіжні громадськіорганізаціїоб’єднання громадянвікомвід14до35років, метоюдіяльностіякихєробота,спрямованата реалізаціютазахистсвоїхправісвобод,творчихздібностей, задоволеннявласних інтересів, які не суперечать законодавству, та соціальне становлення як повноправнихчленівсуспільства.ВУкраїнііснуєцілийперелікзаконівпроНГО, проте основного рамкового закону, який би вирішував проблеми їх взаємодії з органами місцевого самоврядування, ще немає.

3.Податкове законодавство. Податкові закони повинні передбачати певні податковіпільги длясуспільнокориснихорганізацій ізвільнятиїхній доходвід оподаткування,надаватипільгизмитногооформленняокремихтоварівдляНПО,

атакож стимулювати бізнес для допомоги НПО, тобто створювати сприятливе середовищедлянаданняНПОпожертвіз бокуфізичнихтаюридичнихосіб.НПО повинні мати можливість надавати окреміпослуги умежах своєї діяльності на платнійоснові.НинішнєподатковезаконодавствовУкраїніє,зодногобоку,таким, що враховує інтереси НПО при оподаткуванні їхнього доходу, проте, з іншого боку, повністюзакриває можливістьНПОнадаватипослуги закомпенсацію, не стимулюєпроцеснаданняНПОпожертвз бокуфізичнихосібта дрібногобізнесу,

атакож позбавляє НПО можливості накопичувати фінансові ресурси для виконаннястатутнихзавданьнадовготривалійоснові.

4.Законодавство, щорегулюєпитаннявиконанняробітіпослуг забюджетні кошти.Закони, утомучислізаконодавствопрозамовлення,там,децедозволено, повинні містити положення, які б заохочували партнерство між державою і молодіжними громадськими організаціями, наприклад, через фінансування проектів,щоздійснюютьорганізаціїзадопомогоюгрантівіконтрактів.Основний закон,щорегулюєзакупівлютоварів(робіт, послуг)задержавнікошти, дозволяє ГО виступати підрядчиками по відношенню до державних закупок. Закон передбачає відкритий конкурс, за допомогою якого державний орган обирає підрядчикаповиконанню державнихзакупок.

Однакіснуєдекілька проблем участігромадськихорганізаційудержавних закупках. Відповідно до Закону «Про об’єднання громадян» ГО можуть здійснюватигосподарськутаіншукомерційнудіяльністьтількишляхомстворення окремихюридичнихосіб, інеможуть бутипідрядчикамиудержавнихзакупках безпосередньо.Благодійніорганізаціїнеможутьвиступатипідрядчикамизпричин оподаткування – благодійна організація може втратити податкові пільги і бути виключеноюз Реєструнеприбутковихорганізацій, якщоздійснює продажубудь яких товарів, робіт, послугв томучислідержаві. Посилюєситуацію положення Закону «Про державну закупівлю», який визначає підрядчика суб’єктом господарськоїдіяльності.Ценадаєподатковійадміністраціїпідставивважати,що ГО порушило вимоги Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» і більшенеєнеприбутковоюорганізацією,якщобереучастьуконкурсідержавних закупівель. Українські громадськіорганізаціїможутьотримувати допомогувід державних і місцевих органів влади відповідно до законів, що регулюють

повноваженнямісцевихрадіорганівдержавноївлади, такожприйнятимицими органамизаконодавчими актами.

5. Законодавство, що дає право державним та місцевим органам підтримувати неурядові організації чи їх програми на основі грантової підтримки цих органів. Національне законодавство не сприяє участі НПО у тендерах на закупки, але проблема виконання соціальних програм від цього незникає. Практикуєтьсяухвалення спеціальногозаконодавства чи наявність норм узагальномузаконодавстві про місцеве самоврядування та НПО, які б дозволяли органам влади підтримувати соціальні пріоритетні програмиНПО зарахунок бюджетнихкоштівнаконкурсній основі. Тутчастовживаютьтермін «соціальне замовлення» чи «соціальний контракт». Ця термінологія використовується для того, щоб показати, щонадання коштів НПО залежить не стільки від самої НПО, а від програми, що відповідає пріоритетам розв’язаннямісцевих соціальнихпроблем, щовизначаються місцевоювладою. По своїй суті це система грантів, що надається НПО місцевою владою. В Україні поки що нема спеціальногозаконодавства про соціальнезамовлення чи соціальнийконтракт, неіснує юридичноозначеногопоняття«грант», проте українське законодавство дозволяє запроваджувати практику грантових програм місцевого рівня.

На сьогодні у багатьох регіонах прийняті положення про державну допомогу, що передбачають конкурсний механізм розподілення такої допомоги. Наприклад, Київська міська рада прийняла Проте у багатьох регіонах України така допомога на рівні місцевих рад не регулюється і розподіляєтьсяза розсудом державнихорганів. Крім того, доступ ГО доучасті у конкурсах на отримання договорів про державну закупівлю суттєво покращився б, якщо б українське законодавство встановлювало спрощену процедуру надання заявок і проведення конкурсів на контракти невеликих розмірів. При спробі запровадити певні норми для регулювання взаємодії між молодіжними громадськими організаціями і органами місцевого самоврядування, дужечасто державні органи не звертають достатньої уваги направовувідповідністьтачіткість. Це призводитьдотого, щочастосоціальне замовлення плутають із цільовим фінансуванням і навпаки. Для ефективної співпраці з громадським сектором необхіднорозрізняти зміст понять«грант»

і«тендер».

Уміжнародній практиці державна допомога (субсидії або гранти) зазвичай надається НПО для покриття їх операційних витрат абопідтримки окремих програм. Може надаватися фінансова або майнова державна допомога. Остання, наприклад, нерідко, здійснюється через надання НПО нерухомого майна для безкоштовного або пільгового користування.

Часто організації, що надають соціальні послуги чи в інший спосіб допомагаютьдержаві виконувати їїфункції, отримують фінансовупідтримку. Прийняття і виконання місцевими органами влади положень, які регулюють державну допомогу громадським організаціям, може стати важливим джерелом їх фінансової стабільності усфері соціальних послуг.

НадіяФОМІЦЬКА

к.держ.упр.,доцент кафедри державногоуправління таменеджменту ХаРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

ТЕРИТОРІАЛЬНИЙРІВЕНЬУПРАВЛІННЯ

Досить важливим поняттям в теорії державного управління є «рівень територіального управління». Сучасна теорія не має єдиної думки щодо розкриття його змісту. Говорячи про це поняття найчастіше мають на увазі рівні державного управління, які пов’язанні зі структурою його побудови у відповідностідоадміністративно-територіальногоустрою,тобтопродержавне управліннянацентральномурівні,нарівніобласті, району.Останнійнайнижчий рівеньуправлінняв державічерез відсутністьбезпосередніхорганівдержавної виконавчоївлади на місцях називають по-різному:«рівень громади», «рівень місцевих рад», «базовий рівень», «перший», «останній», «найнижчий рівень місцевого самоврядування», «рівень села, селища, міста» та інше. Увесь цей набір різних назв, а відповідно різних відтінків змісту цього поняття і особливостей реалізації державної влади свідчить про теоретичну невпорядкованість у визначенні поняття «рівень державного управління», і, зокрема, поняття «територіальний рівень управління». Останнє пов’язане значною мірою і, здавалось би, витікає з розуміння територіальноадміністративного устрою держави. Однак і територіальний поділ в державі можнарозглядати, виходячизрізнихкритеріїв. ТакС. Саханенкостверджує,що систему територіальних одиниць можна розрізняти за формою – адміністративно-територіальні, політико-територіальні, муніципальнотериторіальні; за принципом – управлінські, поселенські, територіальні; за рівнем– вищий, середній,нижчий;за функціями–універсальні іспеціалізовані [1, с. 47]. Тобто, адміністративно-територіальний і управлінський поділ відносятьсядорізнихкритеріївподілутериторіїдержави.«Територіальнийустрій читериторіальнаорганізаціядержави–цесистема взаємин(компетенція,права, відповідальність) між державою в цілому, тобто центральною владою, і територіальними(адміністративнимиабополітичними)складовим частинами, точнішекажучи – їхнім населенням і діючимитам органами публічноївлади»

[1,с. 72].

Теоретичніпідходищодовизначенняпоняття«рівеньуправління»пов’язані з територіальним поділом лише в частині, що визначає ієрархічне підпорядкуваннярівніввиконавчої влади.ЗаконУкраїни«Промісцевідержавні адміністрації»чітковизначаєцірівніза назвою.Однаквіндалеконепослідовний удотриманніцихрівніввідноснокомпетенціївладнихорганів.«Виконавчавлада здійснюється системою спеціально створюваних суб’єктів – органами виконавчої влади різнихрівнів, наділенихвиконавчою компетенцією… Через системуцих органівздійснюється державнеуправління» [2, с. 13]. Дляіншого видупублічної влади – місцевого самоврядування, рівні управління відмінні безпосередньо від адміністративно-територіального поділу, вони пов’язані з муніципально-територіальним поділом. Ці рівні не співпадають між собою, для кожного видувони різні усвоємудержавницькомупризначенні. «Згідноз Конституцією України народ є єдиним джерелом влади й здійснює її як

безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоуправління. Просторовою основою здійсненнянародом зазначених форм влади є територія України в ціломута її складові частини – адміністративнотериторіальні одиниці зокрема. У селах, селищах, містах населення реалізує своювладушляхом самоврядуваннячерез територіальнігромади таїх органи. Нарівніобластей,районів,містКиєва іСевастополя,згідноіз ст.118Конституції України, виконавча влада здійснюється місцевими державними адміністраціями»[3]. Зрозуміло, щовідбуваєтьсянакладаннярівнівуправління дляорганів публічноївлади,тобтоорганів державноївладиіорганівмісцевого самоврядування. Однак саме розуміння цих рівнів у кожного виду своє. Для органів державної виконавчої влади воно передбачає ієрархічну підпорядкованість, для органів місцевого самоврядування – більш високий рівень усуспільнення управлінських процесів.

Тому, теоретичнінапрацюваннятапрактичневикористаннядефініціїрівнів владизначнорізняться. «Існуючаорганізаціятериторіальногоустроютасистеми місцевого самоврядування має такі недоліки, що істотно впливають на ефективність управлінської діяльності: на обласному і районному рівні управління, де функціонують одночасно органи виконавчої влади та органи місцевогосамоврядування(тобтодвацентрипублічноївлади), через відсутність належної правовоїбази щодорозмежуванняповноваженьцих органіввиникає небезпекаконкуренції їхкомпетенції…»[4, с.143].

Виходячиз того, щоуправлінськіі адміністративно-територіальніодиниці визначаються різними критеріями поділу території держави, термін «територіальний рівень» використовується неоднозначно. Доосновних ознак поняття «територіальний рівень управління» слід віднести єдність законів, ідентичність моделі управління та державних інституцій з відповідними повноваженнями (функціями), що реалізуються в єдиному механізмі державногоуправління. АналізуючиподілвладивУкраїні, можнастверджувати провідсутність дотриманнявикористанняпевнихтеоретичних концепційцього поділу, а відтакіпроскладністьуправління.

Списоквикористаноїлітератури

1.Саханенко,С.Є.Територіальніосновиорганізаціїпублічної владивУкраїні

:конспектлекцій/С.Є.Саханенко. –Одеса:ОРГДУУАДУ,2003.–194с.

2.ЗбірникматеріалівКоординаційно-методичноїнаради«Сучасніпроблеми місцевогосамоврядуваннявконтекстіадміністративноїреформитарегіональної політики» та виїзного засідання Комітету Верховної Ради України з питань державногобудівництва імісцевогосамоврядування(9–13квіт.2001р., Гаспра– Ялта,АРК).–К.:Логос,2001.–147с.

3.КонституціяУкраїни:прийнятана п’ятійсесіїВерховноїРадиУкраїни28 червня1996р.–К.:Преса України,1997.–80с.

4.Кравчук, Л.М.Державаівлада: досвідадміністративноїреформи /Л.М. Кравчук–К. :Інформаційно-видавничийцентр«Інтелект», 2001,–192с.

ОксанаШЕЛОМОВСЬКА

аспірант кафедри права та європейської інтеграції

ДРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

МОДЕРНІЗАЦІЯДЕРЖАВНОГОУПРАВЛІННЯВИЩОЮОСВІТОЮ: ФРАНЦУЗЬКИЙДОСВІДДЛЯУКРАЇНИ

Прогресивний розвиток будь-якої держави неможливий без розробки та побудови ефективної системи управління освітньою галуззю. Збільшення держаноїтурботипроосвіту, аособливовищу, тавизнанняїїодним із головних державних пріоритетів є, на нашудумку, головною передумовою економічного тасоціальногопроривудержави.Найкращимпідтвердженнямцієї тезиєстрімкий розвиток США та Японії – країн, які за рахунок удосконалення системи вищої освітитавикористаннядієвихшляхівуправліннянею,сталипровіднимисвітовими державами.Розвинутієвропейськікраїнитакожприділяютьзначнуувагусектору вищої освіти не лише в своїх межах, а й прагнуть створити загальну систему європейської освіти, яка буде конкурентоспроможною на світовому ринку освітніх послуг. Приєднання України до Болонського процесу та необхідність модернізації її системи вищої освіти спрямовують державних управлінців та науковців на вдосконалення вже напрацьованих та пошук нових технологій управління сферою вищої освіти. Ми вважаємо, що значний масив інформації дляцьогоіснуєвєвропейськихкраїнах. Такимчином,мета нашогодослідження полягаєваналізідосвідумодернізаціїсистемиуправліннявищоюосвітоюоднієї з провідних державЄСтакраїни-ініціатора Болонськогопроцесу–Франції –на предметможливості йоговикористаннявукраїнськихреаліях.

Аналізнаукових дослідженьсвідчить, щозагальні аспектифункціонування вищоїосвітиФранціївисвітлюютьсявпрацяхО. М. Джуринського,К. В. Корсака, Г. Г. Поберезської, Т. В. Фінікова, В. М. Шейко, В. А. Яблонського та ін.; реформування французької освіти вивчають Ж. Адріан, Б. Л. Вульфсон, О. А. Бочарова, П. В. Кряжев, І. Б. Марцинковський, Л. Шаповалова та ін.; управлінськіаспектионовленнявищоїосвітиФранціївсучаснихумовахзнаходять своє відображення в роботах Ю. С. Алферова, В. І. Астахової, Л. Вебера, В. Г. Кременя,А. І. Галагана,В. Г. Кременя, В. І. Луговоготаін.

Всвітіісторичносклалисятримоделіуправліннявищоюосвітою(директивна, континентальната атлантична),яківсилупевнихфакторівбулиі єхарактерними в певних країнах. Так, у Франції (як і в Німеччині, Швейцарії та інших скандинавськихкраїнах)знайшласвоєпоширенняконтинентальна модель.Вона передбачає патерналізм у ставленні держави до університетів, жорстко стратифіковану систему доступу до університетської освіти (як правило, безкоштовної), підтримку академічної свободи в університетах та збереження університетськоїкультури.

Система вищої освіти Франції є бінарною, тобто передбачає наявність традиційногоуніверситетськогосекторутаокремогонеуніверситетськогосектору вищоїосвіти.Зокрема,мовайдепроте,щопорядізтрадиційним71університетом існуютьтакзваніВищішколи(наприклад,ВищаПолітехнічнашкола,Національна школа адміністрації, Вища Комерційна школа і т.д.) та ін. вищі спеціалізовані навчальні заклади (наприклад, Університетські технологічні інститути,