2009_12_17 konf

Реалізація зазначених заходів здійснюється, крім того, й через механізми регулювання зовнішньої торгівлі: митно-тарифний, нетарифний та митного адмініструваннятаїхфункціональнісистеми.

Особливості діяльності митної служби України обумовлені інтеграційним рухом нашої держави в Європейський Союз (ЄС). З одного боку, необхідно забезпечити мінімізацію негативних наслідків зниження мита на ключові макроекономічні сфери і процеси. Вигоди від спеціалізації, які можливо реалізуватичерез міжнароднуторгівлю, восновномутакоїжсамої природи,що йвигодивідспеціалізації,отриманіміжрегіональноюторгівлеювсерединікраїни. Характернірисиміжнародноїторгівліберутьпочатокздебільшогоізполітичного фактунаціональногосуверенітету, а не з економічних умов. Торгівля всередині країни,восновному,ідентичнаторгівліміжкраїнами.Обидвівиходятьз того,що окремірегіони такраїниможутьвиграти відторгівліза рахунок спеціалізаціїу виробництвітихтоварів та послуг, яківикористовуються убільшпродуктивних комбінаціяхїхніхприродних ресурсів,праці,капіталу,менеджментуітехнології. Міжнароднаторгівляі міжрегіональна торгівлязамінюютьодна одну. Зіншого боку,митнаполітикаповиннабутинаціленанарозвитокповноцінноїконкуренції в господарській діяльності вітчизняних виробників і максимально використовуватисядля забезпеченнястійкогоекономічногозростання.

Суперечність цілей середньострокової митно-тарифної політики України, яка включає як захист внутрішнього ринку і підтримання певних секторів вітчизняного виробництва, так і зменшення розміру імпортного мита – одну з ключовихвимогчленівСОТдокраїн,щоприєднуються,обумовлюєнеобхідність зосередити увагу на пошуку компромісних рішень. Багатогранність впливу митного тарифу на зовнішню торгівлю дозволяє досягнути вказаних цілей, використовуючинаявністьутарифівеликогочисларізнихзарівнеммитнихставок, можливістьманевруванняставкаминасировину,напівфабрикатитаготовівироби (зодногойтогожматеріалу) іпоетапністьзміни митнихставок.

Особливе значення має новий для України механізм зв’язаних тарифних позицій,якийвикористовується країнами–членамиСОТ. Принципзв’язування тарифів створює якісно іншуситуацію в українській митно-тарифній системі: робитьїїбільш стабільноюіпередбачуваноюв середньостроковійперспективі, причомуякдляіноземнихпостачальників,такідляукраїнськихімпортерів.Цей принцип, в кінцевому результаті, стимулює міжнародну торгівлю, і до нього потрібноадаптуватися.

Інтеграція України до ЄС може загострити низку проблем економічної безпеки нашої держави, які зараз є менш вираженими, з огляду на наявність певнихбар’єрівдляторгівлітавикористаннязаходівдержавноїпідтримкиокремих виробництв.Подальша лібералізаціяторгівліпоступовопосилитьвпливсвітової кон’юнктуринаекономікуУкраїни, зумовитьпідвищенняекономічнихризиківу періодиглобальноїекономічноїнестабільності.

КонцентраціянапотенційнихдовгостроковихперевагахчленствавЄСможе спричинити недооцінкунаслідків початкового періодуі виникнення серйозних загрознаціональнійбезпеціУкраїни.Отже,можутьсвоєчаснонебутипередбачені дії уряду за несприятливих умов, які цілком імовірні, особливо при неправильномупідході доформулювання умов та неадекватномувідстоюванні національнихінтересівупроцесієвроінтеграції.

ЄСтаУкраїна поділяютьзацікавленістьузбереженністабільностівЄвропі.

ІнтеграціядоЄСвідкриваєшляхУкраїни добільшширокоїучасті вструктурах міжнародної безпеки, забезпечує можливість спільних дій України і ЄС щодо контролю за експортом і нерозповсюдженням зброї масового знищення, заборони використання протипіхотних мін та контролю за нелегальним розповсюдженням стрілецькоїзброї.

ОсновнимипріоритетаминаціональноїбезпекиУкраїнивумовахінтеграції доЄСнапідготовчомуетапімаютьбути:вирішенняунайкоротшітермінивсього комплексу питань, пов’язаних їз членством у СОТ; застосування ефективної імпортної політики з використанням процедур СОТ, які не суперечать чесній конкуренції та зростанню конкурентоспроможності національного капіталу; створення зони вільної торгівлі з ЄС на умовах максимального врахування національнихінтересівтабезпекиусферізовнішньоїторгівлі;проведенняпереговорів про надання Україні преференцій уторгівлі з ЄС та укладення преференційних угод про торгівлю товарами і послугами; підтримання високотехнологічного експортушляхомсприянняпросуваннюукраїнськоїпродукціїназовнішнійринок, спрощеннятаприскоренняпроцедуриекспортногоконтролю;створеннясистеми моніторингустанузовнішньоторговельної безпекиУкраїни.

НашляхуінтеграціїУкраїнидоЄС,врамкахадаптаціїмитногозаконодавства, митнаполітикаУкраїнимаєорієнтуватисьнаположеннятанормиМитногокодексу ЄС,атакожнаіншіміжнароднісучасніметодитапідходидорегулюваннявідносин усфері зовнішньоїторгівліта митногорегулювання (спрощеннята гармонізація митних процедур; використання новітніх технологій; електронне управління митнимиіторговельнимипроцедурами;управлінняризиками;контрольдоставки вантажів;митніперевірки;використаннямеханізму«єдиноговікна»тощо).

СергійДОРОТИЧ

аспірант НАДУпри ПрезидентовіУкраїни

ПРІОРИТЕТИДІЯЛЬНОСТІМИТНОЇСИСТЕМИУКРАЇНИ ВКОНТЕКСТІЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГОПРОЦЕСУ

Основні пріоритетні напрями діяльності та завдання Державної митної служби України на 2009 рік сформовані з урахуванням пріоритетних завдань розвиткудержави,зокрема пов’язанихзпитаннямимитноїсправи,визначениху ПрограмідіяльностіКабінетуМіністрівУкраїни«Українськийпрорив:длялюдей, а не політиків», затвердженій постановою КабінетуМіністрів України від 16.01.08№14,таіншихдержавнихпрограмнихдокументах.Переважнабільшість стратегічних планів та тактичній дій митної системи України спрямована на адаптаціюмитногозаконодавства, уніфікаціюмитнихпроцедурвконтекстієвро інтеграційногорозвиткудержави.

При визначенні Основних пріоритетних напрямів діяльності та завдань Держмитслужби на 2009 рік враховані, крім того, завдання, визначені у КомплекснійпрограміутвердженняУкраїнияктранзитноїдержавиу2002–2010 роках, затвердженій Законом України від 07. 02. 02 № 3022-ІІІ, уНаціональній програміінформатизації,затвердженійЗакономУкраїнивід04.02.98№74/98-ВР, уПрограмі боротьби з контрабандою та порушенням митних правил на 2008 – 2009 роки, затвердженій Указом Президента України від 04. 03. 08 № 195, у

Державнійцільовій правоохороннійпрограмі«Облаштування тареконструкція державногокордону»на періоддо2015року, затвердженійпостановоюКабінету МіністрівУкраїнивід13.06.07№831,уПротоколіпровступУкраїнидоСвітової організаціїторгівлівід05.02.08.

При формуванні Основних пріоритетних напрямів діяльності та завдань Держмитслужбина2009ріктакожврахована необхідність продовженняроботи зістворенняумовдлязабезпеченняподальшогобезпосередньоговпровадження

упрактичну діяльність Держмитслужби окремих складових частин багатофункціональної комплексної системи «Електронна митниця», а також реалізації положеньрядуміжнароднихстандартів, таких якРамкові стандарти безпеки та спрощення міжнародної торгівлі (ВМО, 2005) та Митні прототипи (CustomsBlueprints)(ЄвропейськаКомісія,2008р.).

Євроінтеграційнуспрямованість мають такі завдання Держмитслужби на 2009рік:побудова механізмівконтролюмитноївартості, сприяючихпрозорості, об’єктивностіта контрольованостімитноїоцінки;удосконаленняінформаційного наповнення системи аналізу та управління ризиками з метою підвищення її ефективності та поширення застосування результатів її роботи у практичній діяльністьмитної службиУкраїни;підвищенняефективностіпроцедурмитного контролюшляхомзосередженнянаідентифікаціїтаінспектуваннітоварів,зокрема високоризикованих та високоліквідних; посилення контрольно-перевірочної функціїмитнихорганів унапряміпроведеннявиїзних документальних(митний пост-аудит)такамеральнихперевірокплатниківподатків.

Робота митної служби спрямована на запровадження дієвих заходів щодо сприяння зовнішньоекономічній діяльності, щозабезпечуватимуть спрощення митних процедур, підвищення ефективності технологій митного контролю, використанняінформаційнихтехнологійтавдосконалення обмінуінформацією. Цей напрям діяльності митної служби має дуже важливе значення в процесі уніфікації митних процедур відповідно до вимог Єврокомісії і реалізується за допомогою таких завдань: удосконалення та уніфікація технологій митного контролюімитногооформлення,поступоваїхадаптаціядороботизпопередньою інформацією про товари та транспортні засоби; впровадження в практичну діяльністьДержмитслужби уніфікованихта вичерпних вимогдодокументівта інформації,щонадаються(формуються)приздійсненнімитнихпроцедур,зметою створення оптимальної структури інформаційного наповнення електронних систем та нормативно-правової бази для застосування багатофункціональної комплексноїсистеми «Електроннамитниця»;створення необхіднихпередумов,

утому числі шляхом визначення критеріїв і вимог для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності з метою становлення в Україні інституту уповноваженихекономічнихоператорів, якодногоз вагомихважелівмеханізму сприяннязовнішньоекономічній діяльності.

Пріоритетногозначеннятакожнабуваєподальшийрозвитоквзаємодіїмитної служби з правоохоронними та контролюючими органами України, з митними органамиіншихдержавз метоюформуванняоснови дляприйняттяузгоджених рішень,реалізаціївзаємовигіднихінайбільшефективнихшляхівдовгострокової співпраці.Дляйогореалізаціїсформованонаступнунизкузавдань:взаємодіяз іншими контролюючими органами, що беруть участь в процесах митного контролю та митного оформлення, та спільна робота зі створення єдиного інформаційного простору як основи для прийняття узгоджених рішень щодо

переміщуваних товарів та транспортних засобів; забезпечення досягнення домовленостей з митними адміністраціями інших країн щодо оперативного отриманняактуальноїі достовірноїінформаціїпронаміри стосовноздійснення зовнішньоекономічних операцій; спрямування міжнародної взаємодії митної служби напошук та реалізаціювзаємовигідних і найбільшефективних шляхів довгостроковоїспівпрацівоперативнійдіяльності.

Не зважаючи на фінансову кризу, продовжується облаштування митного кордону та його технічне оснащення відповідно до міжнародних стандартів, приведення інфраструктури пунктів пропускуувідповідність до європейських норм, а також подальший розвиток інфраструктури митної служби України, зокрема: будівництво нових і реконструкція існуючих пунктів пропуску, забезпечення подальшого розвитку мережі пунктів пропуску, оптимізація їх кількості,облаштуванняіоснащення;подальшийрозвитокінфраструктуримитної службиУкраїни.

Урезультатіреалізаціївизначенихосновнихпріоритетнихнапрямівдіяльності тазавданьДержмитслужбина2009рік очікуєтьсязабезпечення:

–повного та якісного виконання встановлених показників надходжень до державного бюджету;

–підвищення контрольованості міжнародного товарообігу в межах компетенціїДержмитслужби, щосприятимезахистунаціональних інтересівта забезпеченню економічної безпеки України;

–збільшення обсягів товарообігу України за рахунок прискорення та спрощення руху міжнародних товаропотоків через кордон, що сприятиме підвищеннюрівнясоціально-економічногорозвиткудержави;

–наближеннямитноїсистемиУкраїнидостандартівпрофесійноїдіяльності митнихслужбкраїн-членів ЄвропейськогоСоюзу.

ВолодимирГАБРІНЕЦЬ

д.т.н.,професор,завідувачкафедри інформаційних технологій таінформаційнихсистем

НаталяЗВОРИГІНА

аспірант кафедри інформаційних технологійта інформаційнихсистем ДРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

ТетянаГУЗЕНКО

здобувачДРІДУНАДУ приПрезидентовіУкраїни,

ПІДВИЩЕННЯРОЛІВЛАДНИХІНСТИТУТІВЗВ’ЯЗКІВ ЗГРОМАДСЬКІСТЮВКОНТЕКСТІРЕАЛІЗАЦІЇ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХПЕРСПЕКТИВУКРАЇНИ:РЕГІОНАЛЬНИЙВИМІР

У 2008 році завершився термін дії основоположних документів, що регулюють відносини між Україною та Європейським Союзом, а саме: Угоди про партнерство та співробітництво та «Плану дій «Україна – ЄС». В рамках розробки нового базового договору постає питання про виведення всього комплексувідносин міжУкраїною таЄвросоюзом наякісноновийрівень.

Це відбувається в умовах, коли процес розширення ЄС вже набув певних обмежень інституційного, політичного, фінансового та інтелектуального характеру.Подіїостанніхроків–запровадженнястратегіїсусідства,«конституційна криза» Євросоюзу, інтенсифікація дебатів щодо географічних меж ЄС та його здатностіприйматинових членів, реалізаціяжорсткішихкритеріїв тавимогдо кандидатівнавступдоЄС,стратегії«консолідаціїзобов’язань»щодоприєднання країн Західних Балкан, блокування переговорного процесу з Туреччиною, – свідчать про те, що в процесі подальшого розширення ЄС на схід настала «стратегічна» пауза. Ситуація ускладнюється й необхідністю долати наслідки світовоїфінансово-економічноїкризи, якаохопилавсікраїни–якчленівЄС,так

ітих, хтощетількипрагне долучитисядоєвропейськоїспільноти. ТожУкраїна, реалізуючизовнішньополітичні планина євроінтеграцію, мусить зважуватина ціобставиниівраховуватиїхприрозробці свогоподальшогоєвроінтеграційного курсу, зокрема, таєвропейської політики, в цілому.

ПрагненняЄСпродовжуватибудівництвовідносинзУкраїноюсаменаоснові стратегії«сусідства»,якеспостерігаєтьсянині(затверджений22грудня2005року План дій Україна – ЄС та розпочаті у березні 2007 року переговори про нову поглибленуугодуз ЄСєдоситьяскравим підтвердженнямпослідовноїреалізації ЄвропейськоюКомісієюустосункахз Україноюосновних принципів«політики сусідства»),свідчитьпроконсервативнийпідхідєвропейськихпартнерів щодоїї майбутньоїєвропейськоїінтеграції(йогореалізуєпевначастинаполітичноїеліти ЄС).Цейпідхідґрунтуєтьсяназасадах, щоЄвропавтомиласявід«розширення»,

іфактично є спробою інституціоналізувати сценарій «останніх рубежів» ЄС. Разом зтим, дляУкраїниреалізаціяЄвропейським Союзомстратегії«сусідства» відкриває певні перспективи, а її майбутні результати хоч і умовно, але все ж можна визнати певною альтернативою членствув ЄС, оскільки така стратегія забезпечує впровадження нової форми європеїзації країн з найближчого оточення Євросоюзу: приєднання сусідів до спільних цінностей та часткового впровадженнядіючихвЄСстандартів.

Подальшийрозвитоксусідських стосунківУкраїнизЄС, очевидно,наочно посприяє внутрішнім прогресивним реформам в країні. Зокрема, підписання угод про добросусідське співробітництво надасть можливість створити більш сприятливий клімат для впровадження національною елітою політичних та економічних реформ, що реально наблизить країну до загальноєвропейських стандартів.

Подальшепросуванняспівробітництва Україна–ЄСта наданняйомубільш інтенсивного характеру сьогодні вже залежить не стільки від суб’єктивних факторів, визначенихтими чиіншимимотивамиполітичнихелітсторін,скільки наявністю об’єктивних передумов, зокрема, впровадження радикальних економічних,політичнихтаадміністративнихреформвУкраїні.Міжтимвиникає ситуація замкненого кола, коли з одного боку, наполягаючи на визнанні європейськихперспективУкраїни, українськасторонастверджує, щосамевони маютьстатиосновнимигарантіямиуспішногопроведення внутрішніхреформ, економічноїіполітичноїстабільностітаподальшогоактивногопросуваннякраїни на шляху євроінтеграції, з іншого ж боку в ЄС не бажають навіть будь-якого обговорення перспектив членства, допоки не буде завершений складний етап внутрішнього реформування. Більше того, посадовці ЄС стверджують, що членство в ЄС чи така перспектива не має бути стимулом для успішного

впровадженняпотенційними кандидатамивнутрішніхреформ. Навпаки,право на членство в ЄС є своєрідною винагородою для претендента за успішне проведеннятакихреформ. Зоглядунадосвідкраїн-членівЄСзтих, щовступили доЄвросоюзув останні роки, їх вступ наочно є не стільки початком інтеграції, скількиїїзавершенням, якебезпосередньосупроводжувалосяпереходом країнкандидатів у категорію повноправних членів з відповідними обов’язками та правами.

Обидві сторони – Україна та ЄС – очевидно, зацікавлені в розширенні на територіюУкраїни, зокрема, зонистабільностітабезпеки, щозумовленоцілим комплексом економічних та політичних факторів – зростання рівня добробуту населення, проведення демократичних реформ у суспільстві тощо. Українська сторона пов’язує цей рух безпосередньо з довгостроковими перспективами вступукраїнидоЄС.НатомістьпредставникиЄвросоюзувважаютьданіреформи лише передумовою можливого членства, перспектива якого для України оцінюється ними на сучасномуетапі як малоймовірна.

Зважаючинатакупостановкупитання,українськаправляча політичнаеліта маєзвернутисьдовирішеннявнутрішніхпроблемдержавитаактивізуватипроцес впровадження внутрішніх реформ, успішність якогоувизначній мірі залежить відїхпідтримкинаселеннямкраїни.

Досвід свідчить, що люди підтримують політичні, соціальні, економічні перетвореннятоді,коливідчуваютьвідїхреалізаціїреальнепокращеннявласного добробуту. Йогорівеньврізнихрегіонах держависуттєвовідрізняється. Тожна тлінаявної необхідностідляправлячої політичноїеліти одночасновирішувати ціліснийкомплекс завданьз демократизаціїнаціональної спільноти, розбудови громадянськогосуспільствата суттєвогоудосконаленнявсіхсферйогодіяльності, забезпечення сталого розвитку різних регіонів України залишається одним з найактуальніших.

Для України проблемою, яка значно ускладнює поступ регіонального розвитку,залишаєтьсявзаємодіямісцевихорганівдержавноївиконавчоївладита відповіднихпредставницькихорганів.Найбільшакількістьвладнихповноважень на регіональномурівні належитьдосуміжної компетенції місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, що, зокрема, суперечить європейськимтенденціям регіональногоуправліннятарозвитку. На практиціце призводитьдоневиправданоговтручанняорганівдержавноївиконавчої владив сферумісцевогосамоврядування,дублюванняпривирішенніконкретнихпитань розвиткутериторіальнихгромадірегіонів.Натомістьварторозробитиівпровадити такий механізм реалізації державної регіональної політики, який реально забезпечитьсоціальноорієнтований,збалансований,сталийрозвитокусіхрегіонів таєдинийсоціальнийстандартжиття,незалежновідмісцяпроживаннягромадян.

В цьому контексті перед державною владою постає ряд завдань, першочерговез яких–унеможливити, абомінімізувати суб’єктивнийчиннику відносинах «центр-регіони», особливо в системі міжбюджетних відносин. Особливезавдання–перетворитиорганимісцевоївладизпасивнихреципієнтів бюджетних коштів на активних постачальників послуг громадянам поряд з підвищеннямрівняпідзвітностітавідповідальності.

Успіхїхреалізації залежитьнетількивіддоброїволідержавнихмужів, алей відрівнягромадянської активностіпредставниківмісцевихгромад. Нажаль, їх стихійнаактивність,очевидно, непризведедобажанихконструктивнихзрушень.

Тут потрібне планомірне виховання культури інформаційної взаємодії влади і населення, формуваннясвідомої і, разом з тим, впливовоїгромадськоїдумки.

Досвідрозвинених країн-членівЄС свідчить, щодоучастіупроцесіварто залучатирізноманітніінституції–державні, громадські,приватні.

Об’єднатизусиллявсіхзацікавленихсторінпокликаніструктурніпідрозділи місцевихіцентральнихорганівдержавноївладиіззв’язківзгромадськістю.Вони забезпечуютьреальнуучастьчленівсуспільствавпроцесірозробкиіформування конкретнихрішеньта подальшомуїхвпровадженні.Зокрема, здатнізабезпечити мобілізаціюісоціалізаціюрізнихгрупгромадськості,контролюватихідвиконання прийнятихрішень.

ТожвідефективноїроботиПР-структурорганіввладивчималіймірізалежить успішність, зокрема, реалізації державної регіональної політики, а відтак, і успішність конструктивних реформаторських перетворень у державі, що , в результаті, наблизитьУкраїнудометина шляхудоповноцінноїєвроінтеграції.

Отже, настав час скористуватися так званою «стратегічною паузою», що виникла упроцесіподальшогорозширенняЄС насхід, щоб, зокрема, звернути належнуувагу, вотомучислі,на ефективнурозбудовувладнихінститутівзв’язків з громадськістю, їх наближення до європейських стандартів, сформованих на засадах свободи масової інформації, незалежності ЗМІ, вільного обміну інформацією,підвищеннявідповідальностідержавитаЗМІзарозповсюджувану нимиінформацію.

АлінаКАДІНА

аспірант кафедри політології Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова

ПРОБЛЕМИАДАПТАЦІЇТРАНСКОРДОННОЇСПІВПРАЦІ УКРАЇНИДОЄВРОПЕЙСЬКИХСТАНДАРТІВ

Особливою специфічною рисою української держави є той факт, що три четвертих з її регіонів мають спільні кордони з іншими державами. За участю саме цих українських територій створено шість єврорегіонів та ще декілька знаходяться на етапі організації. Хотілося б акцентувати увагу, що процес організації єврорегіонів та транскордонне співробітництво – процеси взаємозалежнітаневід’ємні, аленетотожні.

Требазазначити, щометоютранскордонногоспівробітництваяк вУкраїні, так ів інших європейськихдержавах є забезпечення якіснихумов проживання населення по обидва боки кордону.

Однак обов’язковою європейською умовою транскордонної співпраці та розвиткуроботиєврорегіонівєурахуванняпозиціїширокихкілгромадськостіта базування будь-якої політики регіонального розвитку на будь-якому рівні на активній участі громадян. На жаль, ці умови в Україні не виконуються, що негативновпливаєнаефективністьтранскордонногоспівробітництваупорівнянні зефективністюаналогічнихоб’єктів,наприклад,уПольщі,Чехії,Словаччинітощо [1]. В Україні транскордонне співробітництво розуміється як певні договори політико-економічного характеру між державами (торгівля, будівництво, прикордонний контроль, тощо), в Європі ж насамперед мають на увазі

добросусідські стосунки, соціально-культурні зв’язки між громадами. Через це виникаєсуперечністьпоглядівУкраїнита їїсусідів, азатакихумов важкоказати проефективність.

Значноюміроюстримуєтранскордоннуспівпрацювідсутністьфінансування збокуукраїнськоїдержави.Українськімісцевібюджетивзагалінепередбачають виділення коштів на транскордонну співпрацю. До того ж більше третини українських територій підпадає під поняття «депресивного регіону». У таких регіонахмісцевібюджетиневитримуютьнавантаженнявнутрішніхпроблем,не кажучи вже про транскордонні зв’язки. До цього часу в державі відсутній ефективний механізм стимулювання та підтримки соціально-економічного розвиткурегіонів,діяльностімісцевихорганіввиконавчоївлади,органівмісцевого самоврядування та населення щодо прискорення розвитку регіонів на основі повного використання їх природного, економічного та інтелектуального потенціалу.

Але найбільшою проблемою ефективності функціонування єврорегіонів називають відсутність системного та перспективного підходів до організації єврорегіональноїспівпраці. Убільшостієврорегіоніввідсутніконцепціїспільного розвитку транскордонних регіонів – унаслідок відсутності обласних стратегій соціально-економічного розвитку та регіональної політики розвитку транскордонногоспівробітництва.

Таким чином, підсумовуючи зазначене вище, можна дійти висновку, що наступними кроками у процесі підвищення ефективності транскордонного співробітництва мають бути: розробка Концепції стратегії транскордонного співробітництва як головноговажеля державної регіональної політики усфері транскордонного співробітництва; розробка нової Комплексної Програми розвиткутранскордонного співробітництва з урахуванням нової геополітичної ситуаціївЄвропітасвітівцілому;забезпеченнявідповідноїсистемифінансування іззалученнямкоштівдержавноготамісцевихбюджетівікоштівприватнихосіб,а також ресурсів міжнародних організацій; постійне проведення моніторингу реалізаціїпрограм тапроектів, своєчасневнесення корективіві прогнозування тенденцій розвитку транскордонного співробітництва; вдосконалення системи підготовки кадрового забезпечення для системи територіального управління, зокрема підготовки спеціалістів із проблематики транскордонного співробітництва.

1.МікулаН.Єврорегіони–досвідтаперспективи:Монографія/Н.Мікула. – Львів:ІРД НАНУкраїни.–2003. –222с.

КатеринаКАНДАГУРА

аспірантОРІДУНАДУ при Президентові України

ТЕОРЕТИЧНІАСПЕКТИУПРОЦЕСІПОБУДОВИВЗАЄМОВІДНОСИН ВЛАДИЗГРОМАДСЬКІСТЮВКОНТЕКСТІЄВРОПЕЙСЬКОЇІНТЕГРАЦІЇ

За умов формування громадянського суспільства в українській державі, дляякої стратегічноюметоюєкурснаєвроінтеграцію,головним завданням, що посталопередсистемою державногоуправлінняєзабезпеченнякомунікаціїміж

органами влади та суспільством, яка б задовольнила індивідуалізовані інформаційнізапитигромадян.

Одниміз пунктівПланудій«Україна–ЄвропейськийСоюз»визначено,що необхідним є забезпечення розвитку громадянського суспільства шляхом залучення громадян до процедури прийняття рішень, тому перед державою постаєосновна задача–цестимулювання участігромадянв процесіуправління інститутамивлади[1].

Утакомуконтекстівиникаєголовненевирішене питання:якиймеханізм буде найбільш гнучким, прозорим та законним у взаємовідносинах влади з громадськістюприучасті фінансово-промисловихгруп.

Протесьогодні,внашійдержавінаселенняздебільше«використовується»як державою, яка уособлює в собі різні політичні інститути, так і бізнес-групами. Відбувається маніпулювання свідомістю громадян задля реалізації певних політичних та економічних цілей. Як підтвердження попередніх тез, наводиться графік,щопобудованийзаданимисоціологічноїслужбиЦентруРазумкова(рис.).

ДослідженняпроведенесоціологічноюслужбоюЦентруРазумковаз17до24грудня 2008 року.Було опитано2017 респондентіввікомвід18 роківувсіхобластяхУкраїни, Києві таКриму завибіркою, щорепрезентує доросленаселення Україниза основними соціально-демографічними показниками. Вибірка опитування будувалася як стратифікована, багатоступенева, випадкова із квотним відбором респондентів на останньомуетапі.Опитуванняздійснювалосяу129населенихпунктах(ізних75міських та54сільськихпоселень).Теоретичнапохибкавибірки(безврахуваннядизайн-ефекту) неперевищує 2,3%зімовірністю 0,95.

Всучасних умовахгромадяни–цепереважно«засоби», за допомогоюяких влададосягаєкорисноїдлясебемети,аджедемократичніпринципи,проголошені скоріше для того, щоб задовольнити міжнародні потреби. Тому важливим залишається не лише як налагодити сам процес зворотного зв’язку між громадськістю та державою в особі органів влади, а як максимально зробити йогоефективним.Важливим єтакож:

– врахування недосконалості законодавчої бази у процесі взаємодії громадськості та влади на всіх етапах та наближення його до європейських стандартів;

–нерозвиненість комунікативнихпроцесів, щопроявляється унездатності громадян повною мірою використовувати свої права через незнання про можливістьдоступудоінформації;

–невиконання передвиборчих обіцянок політичними партіями та неможливістьзнаходженнякомпромісуз іншимиполітичнимисилами таін.

ВУкраїнітакож постаєнеобхідністьвиробленнятаких методівкомунікації влади з громадськістю, що дасть можливість подолати стійкі стереотипи радянського минулого. Тому процес налагодження взаємодії є набагато складнішим,ніжвіншихєвропейськихкраїнах.Рівеньнедовіригромадяндовлади

єдостатньовисоким тастійким.Дляйогоподоланнянеобхіднимєнелишечас,а йконсолідованапозиціявсіхучасниківпроцесу,тобтодержавнихінституційвсіх рівнів.

У Плані дій «Україна – Європейський Союз» зазначено про необхідність забезпеченняв нашійдержаві повагидосвободи засобівмасової інформаціїта свободивисловлювань.Важливим єпокращеннятапосилення законодавчихта адміністративнихумовдлясвободиЗМІ,беручидоувагивідповіднірекомендації РадиЄвропи.

В Україні мас-медіа виступає визначальним фактором у сприйнятті загальнодержавної ситуації. ЗМІ несуть велику відповідальність перед суспільством у зв’язку з тим, що вони є допоміжною ланкою між державою і народом шляхом донесеннядогромадськостімеханізмів реалізаціївладою тих функцій, що делегують їм громадяни, ефективні ЗМІ дозволяють якісно діяти «соціальному ліфту», що сприяє ефективній праці, соціальній конкуренції та здатностіреалізувативласніможливості.

На сьогодні в Україні у медійному просторі ситуація складається таким чином, щобільшістьЗМІнеє незалежними, авідстоюютьінтереси бізнесгруп, які вони представляють. Для прикладу можна навести лише деякі факти: такі телеканалияк СТБ, «Новий», ICTV, М1, Дніпропетровський 11канал тагазета «Факты и комментарии» належать корпорації «Інтерпайп»; «5 канал», газета «Правда України», «Радіо 5», телестудія «Полісся ТV», телестудія «Вінниця» відносятьсядокорпорації«Укрпромінвест»;телеканал«Тет»,газети«Газетапо- київські»та«КомсомольськаправдавУкраїні»належатьфінансово-промисловій групі«Приват». На цьомуперелікнезакінчується[2, c. 133].

Отже, з оглядуна вище зазначені факти, неминучою є поява на державній арені ще одного гравця (окрім самої держави, громадськості та ЗМІ), що теж активновикористовуєгромадськістьусвоїйдіяльності–цефінансово-промислові чи бізнес групи.

Про велике значення ФПГ в нашій країні безглуздо сперечатися. Вони захопиливсісферижиттєдіяльності.Сучаснакриза, щоохопилаіУкраїнувивела напріоритетніпозиціїтіФПГ,щовчаснореорганізувалисвоюдіяльністьтазмогли адекватновідповістиситуації,щовиникла,вониізосередилиусвоїйвладіосновні ЗМІ, що формують інформаційний простір України. Виявляється, що ЗМІ, які мали виступити у ролі інформатора та зв’язуючого ланцюжка між владою та громадськістюнатикаєтьсянафільтр,якимивиступають ФПГ[3].

Отже,виявляється,щомасовасвідомістьпіддаєтьсятискузбокупровладних сил, а отже і позиції держави і наштовхується на іншу, протилежну позицію опозиційної ФПГ. Відбувається певний «колапс» і громадяни не розуміють чия позиціяєправильною.Вступаютьвсилуінформаційніканаливпливуі чимвони

сильніші–тимбільшавірогідністьзавоювання першогомісцяусвідомостімас. Можливий ще й інший варіант, коли на громадськість виявляється різнобічнийвпливз двохсторінівідбуваєтьсявідторгненняякоднієї,так ііншої інформації. Необхідність увідокремленнібізнесувідвладиє очевидною, якщо влада бажаєсформуватигромадянськесуспільствотаневтратисвоїхгромадян. Сьогодення вимагає існування дієвої держави, в якій головним є участь індивіда уформуванні ефективної політики та становленні компетентних та не корумпованихінститутіввлади,якіконтролюютьсяінститутамигромадянського суспільства.Нагальнимзараз єізалишаєтьсяпитаннядотриманнясвободислова тапрозорогоформуваннязагальногомедіапросторудержави,якамаєвиступитиу роліарбітра приформуванні тарозвиткунаціональногоінформаційногопростору. Яквисновок,хотілосябщеразпідкреслитиважливістьтезипроте,щопроцес налагодження та розвитку взаємовідносин влади з громадськістю необхідно вдосконалювати шляхом вироблення нових механізмів, які полягають у

необхідності:

–прогнозувати наслідкиуправлінськихрішеньвданійсфері;

–розставлятичіткімежіуланцюжкувлада–ФПГ–громадськість,шляхом легалізаціїдіяльностіФПГбезпосередньоусоціальнійта медійнійсфері;

–розвивати тазахищатинаціональний інформаційнийпростір; враховуватитавпроваджуватидосягненняєвропейськоїспільноти. Головний акцент у цьому процесі має буди зроблений на механізмах

досягнення інфобалансу з урахуванням інтересів всіх зацікавлених сторін в правовому полі

Списоквикористаноїлітератури

1.План дій «Україна – Європейський Союз». – Режим доступу: http: // zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_693. –Назва зекрану.

2.ТелешунС.,РейтеровичІ.Впливфінансово-політичнихгрупнаприйняття стратегічнихрішеньусферіполітикитаекономіки:українськіреалії/С.Телешун, І.Рейтерович–К.Х.,2008.

3.ТелешунС.О. Хронікастановлення українськихфінансово-промислових груп.ЗаматеріаламивітчизнянихтазакордоннихЗМІ /С.О.Телешун–Ж., ТОВ

«Центр».,–2004. –96с.

ВіталійКРИВОШЕЇН

ДНУ імені ОлесяГончара

ОЦІНКАЙУПРАВЛІННЯВЕНЧУРНОЮСКЛАДОВОЮ ПІДЧАСФОРМУВАННЯПОЛІТИКИДЕРЖАВИ: МІЖНАРОДНИЙДОСВІДТАУКРАЇНСЬКІРЕАЛІЇ

Державнаполітика маєтакіатрибутивнівластивості: інклюзивність, тобто здатність безмежного «проникнення» в інші сфери суспільства, поєднання з іншимирегуляторамилюдськихвідносин;функціонуванняуформі співучастіта взаємодії керуючих та керованих; єдність у політичному процесі свідомих та стихійних вчинків і форм політичної поведінки; функціональність, здатність слугувати суспільству, що дозволяє політиці глибоко впливати на інші сфери суспільстватавсебічновзаємодіятиз ними.

Природа державної політики полягає в суспільній потребі погоджувати різноманітніінтересилюдейізберігатистабільністьсоціуму.Цедозволяєговорити проїї конфліктно-консенсуснуприроду[1,с. 198].Томупорядзвищезазначеними атрибутами (атрибутивними властивостями) державної політики можна виокремити її ризикованість [2]. Ризиковані або венчурні (від англ. venture – ризикованасправа)параметридержавноїполітики,впершучергу,розглядаються крізьпризмупроцесуухваленнядержавнихрішень[3].

Вірогідністьпорушеннязапланованогоходуподійвосновномупов’язана з дієюнепрорахованихчинниківіспонтаннихрегуляторівпроблемноїситуації. У ціломужвенчурністьдержавноїполітикиобумовлена наступнимиобставинами: необхідністю ухвалення рішень в умовах невизначеності ситуації і дефіциту ресурсів(утомучисліічасових);залежністюцілеполяганнявідрівнякомпетенції, досвіду,етичнихякостейівнутрішньоїстійкостідостресівполітиківідержавних службовців; неможливістю обліку всіх варіантів і чинників цілеполягання; надзвичайно широким спектром наслідків ухвалюваних (і раніше прийнятих) рішень;особливостямидержавияксуб’єкта ухваленнярішень.

Вдосконаленнятеоретико-аналітичнихпроцедур, щоприпускаютьвиділення джерел і причин ризику, визначення характеру дії різних чинників та інших параметрів проблемної ситуації, дає можливість виділити специфічні риси процесу цілеполягання, які найбільш чутливі до ризиків. А це, у свою чергу, дозволяє забезпечити превентивне вироблення заходів щодо нейтралізації і блокування негативних дій як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру, створитиумовидля виборуіреалізаціїоптимальногостратегічногорішення.

Спираючись на положення когнітивних конструкцій, що пропонують динамічніпідходидоаналізуризикогенноїприродидержавнихрішень(зокрема, сформульованіуконцепціях«політико-управлінськихпотоків»Дж. Кінгдона[5], «коаліцій підтримки» П. Сабатьєра [6 – 7], «прийняття рішень як вирішення проблем» Г. Саймона [8]), можна виділити такі специфічні риси держави як суб’єктацілеполягання:поєднанняврамкахдержавногоінститутуформальнихі неформальнихструктурітехнологійухваленнярішень;відмінністьформатівйого управлінсько-регулятивної діяльності; структура контрагентів та ін. Особлива увагатутслідзвернутинабагаторівневийхарактерухваленнядержавнихрішень, специфікууправлінських завдань,наявністьрізнихаспектів поведінковогоакту, щовпливаютьнавибіруправлінськоїальтернативи, тобтосаменатічинники,які в основному і активізують дисфункціональні ефекти цілеполягання, що є основноюпричиноюризикованості державноїполітики.

Для подолання (або принаймні мінімізації) дисфункціональних ефектів цілеполягання може бути використана синтетична модель управління ризиком [4]. Вона будуєтьсяна основіметодик, розробленихвкомерційномусекторі(які припускаютьнаявністьпевнихуніверсальнихуправлінськихмеханізмівборотьби з дисфункціональними ефектами в системі організаційного регулювання), але при цьому адаптованих до держави і частково вже апробованих у секторі відповідальностіданогоінституту.

Співпрацядержавиз корпораціямиіміжнароднимиструктурами(а,отже, і їхдослідницьким потенціалом)єна даномуетапіпріоритетним і можесприяти розв’язаннюнизкисерйознихполітичнихпитань.Особливоценабуваєзначимості тоді, коли подібний взаємообмін досвідом сприяє впровадженню й адаптації прогресивних методик управлінської діяльності для державних органів. При

розробцісинтетичноїконцепціїуправлінняризикамизастосовуютьсярізнімоделі, що сформовані в корпоративному управлінні, які з урахуванням досвіду державногосектора доцільнооб’єднатив комплекснуконцепцію стратегічного управлінняризиком.

Урамкахданоїмоделінайбільшперспективнимидлядержавногоуправління

єметодиітехнологіїуправлінняризиком, репрезентованівмоделях: «Prince»Д. Хіббса, PoliticalSystemStabilityIndex(PSSI), BusinessRiskService (BRS),World Political Risk Forecast (WPRF), International Country Risk Guide (ICRG) та ін. Застосовуючи можливості різних корпоративних моделей оцінки і управління політичнимиризиками,слідвраховуватитойфакт,щобудь-якасистемачислення ризику опосередковується особистісними перевагами осіб, що приймають рішення,їхкультурноюоснащеністюіполітичнимконтекстом. Врештірешт,саме особи, щоприймаютьрішення, повинніусвідомлювати можливостіруйнівного ітворчогопотенціалуризику, оцінюватисигналинебезпеки, своєчаснореагувати назагрози,ухвалюватиінноваційнірішення.Отже,аналітичні процедури,багато в чому вирішуючи завдання мінімізації ризику і зниження його негативних наслідків,зберігаютьвідкритим питанняпровибірправильноготипуреагування на наявні небезпеки. Зрештою основною запорукою успіху при роботі з політичним ризиком стає не стільки конкретна обрана методика управління, скількирозуміннямісцяізначенняризикудлядержавиісуспільстваіпрофесійний підхід осіб, що приймають рішення, із застосуванням відповідного набору управлінськихзасобів.

Впровадження сучасної методології ризик-менеджменту у вітчизняній системі державного управління є вельми перспективною та ефективною. Тут особливого значення набуває: процес задоволення потреб населення і позитивнийсоціальнийвідгук;характерстабілізації міжнароднихекономічних відносині активізаціяінвестиційногопроцесу;збільшенняобсягівстрахування політичних ризиків; підтримка авторитету і зміцнення влади; оптимізація використання ресурсів; значення морально-етичної оснащеності осіб, що приймають рішення.

Діяльність із впровадження передових методів управління ризиками повинна здійснюватисяподекількохнапрямах. Цінапрями можутьвключати: інформаційне забезпечення вивчення політичного ризику на загальнонаціональному рівні, що включає розповсюдження у всіх ланках державногоапаратуметодик ітехнологій управлінняполітичними ризикамиз урахуванням їхнаціональної специфікації; створення науково-дослідницького центруз постійним штатом і залученими співробітниками для інформаційноаналітичногозабезпечення експертнихгруп;створенняпри державнихорганах спеціальної групи експертів з управління політичними ризиками, яка здатна діятинабудь-яких соціальнихмайданчиках при ухваленні державних рішень; постійнезалученнядодержавнихорганівнезалежнихекспертів ігрупфахівців для роботи при ухваленні важливих політичних рішень, розробці пілотних проектів; введення особливих норм відповідальності серед чиновників за ухвалення ризикогенних рішеньтощо.

Ці напрями активності структур державного управління в сукупності з посиленнямсоціально-гуманітарнихакцій(якіпередбачаютьрізніформивиховної роботизнаселеннямтаіншимиконтрагентамидержави)здатніякіснопідвищити надійністьухвалюванихрішень. Цеможеіповинностатиневід’ємнимелементом

вдосконаленнявсієїсистемидержавногоуправління,приведенняїїувідповідність до вимог сучасності.

Списоквикористаноїлітератури

1.КривошеїнВ.В.Політичнеякцентральнакатегоріяполітичноїнауки/В.В. Кривошеїн//Вісн.Дніпроперовськ.ун-ту.Сер.:Соціологія.Філософія.Політологія.– Вип.7.–Д.:ДНУ,2001.–С.192–198.

2.КривошеїнВ.В.Ризикякатрибутполітики/В.В.Кривошеїн//Політичний менеджмент.–2004. –№6.–С.38-47.

3.КривошеїнВ.В.Проблемаприйняттярішеньвумовахсоціально-політичної невизначеності/В. В.Кривошеїн//Грані. –2005.–№1.–С.110–114.

4.КрохинаЕ.Е.Технологиириск-менеджмента:возможностииспользования корпоративногоопыта вгосударственномуправлении/ Е.Е. Крохина//Власть.– М.,2006.–№8.–С.56–62.

5.Kingdon J. W. Agendas, alternatives and public policies / J. W. Kingdon. – Boston: Little, Brown, 1984.

6.Sabatier P. A. An advocacy coalition framework of policychange and the role of policy-oriented learning therein / P. A. Sabatier // Policy sciences. – Vol. 21. – P. 129 – 168.

7.Policychange and learning: An advocacy coalition approach / P. A. Sabatier, H. C. Jenkins-Smith (eds.). – Boulder, Col.: Westview Press, 1993.

8.Simon H. A. Human nature in politics: the dialogue of psychologywith political science / H. A. Simon // American political science review. – Vol. 79. – P. 293 – 304.

ЯрославнаЛЄБЄДЄВА

аспірант кафедри права та європейської інтеграції

ДРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

СТРАТЕГІЇІНТЕГРАЦІЇІНОКУЛЬТУРНИХСПІЛЬНОТ

ВКОНТЕКСТІПРОЦЕСУЄВРОПЕЇЗАЦІЇ

Вепоху глобальних комунікацій гостро постають питання пізнання іншої культури при збереженні етнічної культурної ідентичності, а також адаптації, інкультурації та самовизначення в ній, оскільки в самих процесах глобалізації існує загроза втрати культурної самобутності й загроза уніфікації окремих елементів культури та асиміляції якої-небудь групи з повною втратою її представникамисвоєї ідентичності.Томузбереженнякультурноїсамобутностіє важливим завданням публічного адміністрування соціальною й культурною сферамицивілізаційногосуспільства.

Розробка ефективної й адекватної стратегії міжетнічної й міжкультурної взаємодії є необхідною умовою для країн, які прагнуть стати сучасними мультикультурнимидержавами[1,с.107].Яксвідчитьсвітовапрактика,найбільш успішнерішенняцих проблем пов’язаноз впровадженням стратегійінтеграції, середякихвиділяємонаступні.

Функціональная інтеграція, впроцесіякої виникаєоволодіннянавичками, що допомагають обслуговувати найважливіші життєві потреби і забезпечення роботою.

Структурна інтеграція–ступеньзалученняетнічнихменшиндоосвітніхі культурних ініціатив, конкурентоспроможність, подолання їх дискримінації на ринкупраці, забезпечення їм рівних соціальних гарантій. Під час структурної інтеграціїменшинамвідкривається доступдосуспільнихресурсів поза межами цільовихсоціальнихпрограм.

Політико-правоваінтеграціяпередбачаєнетількивизнаннядіючихправових норм і розробку відповідних форм соціальної поведінки, але й залученість до різнихформполітичної йгромадськоїучасті.

Соціокультурна інтеграція орієнтує на індивідуальну залученість до системи соціальних відносин і до культурного поля суспільства, що приймає. Такий рівеньінтеграції передбачаєвзаємодіюз місцевою спільнотою, активну участьвїї повсякденномужитті. Упідсумкуінтеграціяпередбачаєповноправну участь увсіх формах суспільного життя, але не потребує відмови від власної культурноїідентичності (тобто не потребує асиміляції).

В реальному житті різні рівні та форми інтеграції співіснують, але не всі стають об’єктом адміністрування і регулювання. Найбільш проблемною є соціокультурна інтеграція. Її успіх здебільшого залежить від настрою і налаштування суспільства, що приймає і не в меншій мірі від здатності представників самих інокультурних груп до взаємодії. За відсутності такого руху назустріч одне одному реалізація мультикультурних практик стає консервацією «вийнятковості» в ім’я збереження культурної ідентичності [2, с.65-66].

Наднаціональне регулювання не завжди здатне виробити ефективні механізми погодження різнорівневих інтересів. Інтеграція інокультурного населення неможлива без мобілізації ресурсів соціальної держави, тому що просуванняуцьомунапрямкупрямопов’язаноз вирішенням проблем бідності. Постає питаннящодорозробки механізмів соціальної адаптації, утомучислі дотаких стійких політичних інститутів, якгромадянська іправовасвідомість. Виникає гостра потреба в розвитку нових форм соціальної комунікації в публічній сфері.

Головним критерієм для оцінки спрямування процесу інтеграції та його меж є, на наш погляд, соціально-економічна, культурна самобутність кожної етнічної спільноти абогрупи, участь в йогоструктурах і сферах представників різних національностей в якості повноправних суб’єктів. Підсумок успішної інтеграції– створенняєдиногоцілісногосуспільства, вякомунемає«чужинців», але є «інше», присутність якого є важливою умовою міжетнічного діалогу та його стимулом.

1.Мартынова В.В. Проблемы этнического самоопределения личности в мультикультурном пространстве/В. Мартынова//Личность всоциокультурном измерении:историяисовременность.–М.:«Индрик»,2007.– 416с.

2.СемененкоИ. Интеграцияинокультурныхсообществвразвитыхстранах/ И.Семененко // Мировая экономика и международные отношения. – 2006. –

№10.–С.58-68.

ЯнаМАТІЄВА

аспірантДРІДУНАДУ при Президентові України

МОДЕРНІЗАЦІЯПОДАТКОВОЇСЛУЖБИУКРАЇНИ ТАЄВРОПЕЙСЬКИЙДОСВІД

Створення ефективної податкової системи є пріоритетним напрямком розвиткуукраїнськоїдержавності.ДержавнаподатковаадміністраціяУкраїниза підтримкиСвітовогобанкуреалізовуєпроект«Програмамодернізаціїдержавної податковоїслужбиУкраїни»,метоюякогоєреформуваннявітчизняноїподаткової службитамодернізаціяпроцесівадмініструванняподатків.Врезультатівиконання Програми модернізації, державну податкову службу буде перетворено у провіднийорган демократичногорозвиткудержавногоуправління, підзвітного громадянськомусуспільствуУкраїни.

Сучасні напрями розвитку ДПА України направлені, насамперед, на забезпеченняпрозорості системиоподаткуванняімінімізаціювпливулюдського факторунапроцесприйняттярішень.Системаоподаткуванняповиннавідповідати інтересамякдержави, такіплатниківподатків. Системаоподаткуванняповинна працюватизмаксимальноючіткістю.Зцієюметоюназагальнодержавномурівні проводиться комплекс заходів, спрямованих на модернізацію органів ДПС з виділенням чітких напрямів, які забезпечуватимуть першочергові інтереси, насамперед, платниківподатків:1)розподілплатниківподатків за категоріями уваги; 2) неупереджене ставлення до платників податків; 3) забезпечення максимального рівня сервісу; 4) максимізація процесів автоматизації; 5) мінімізація впливу людського фактору на прийняття рішень; 6) створення адекватнихумовдля кожногоплатника.

НашляхуприєднанняУкраїнидосвітовоїекономічноїспільнотинаправах повноцінногопартнера доцільновивчититіурокиітойдосвід(а такожпомилки), через якіпройшли іншікраїни, зокрема європейські, прирозбудовіефективних відомствпоадмініструванню податків. Основнимиз них є:1)адміністрування податків відбувається з найбільшоюефективністюпри мінімальних витратах тільки за рахунок добровільної сплати податків; 2) тільки освічений платник податків може вчасно виконувати свої податкові зобов’язання відповідно до норм чинного законодавства; 3) діяльність податкового відомства повинна спиратисяна таке податковезаконодавство, якезакладає норми однаковогота справедливогоставленнядо таких платників податків, які добре розуміють ці норми, щовсвоючергу,дозволяєдосягнутивисокогорівня добровільноїсплати податків; 4) податкова адміністрація повинна мати змогу та вміти надавати платникам податків корисні послуги, що дозволить їм підвищити рівень добровільноїсплати, що,всвоючергу, збільшитьсуминадходжень добюджету; 5)новітнікомп’ютерні технологіїможутьзначнимчином полегшитивиконання поставленихпередДПСзавдань.

Метою модернізації є, передусім, трансформування державної податкової службиУкраїни упровіднийорганзагальнодержавногозначенняєвропейського рівня розвитку, створення у вітчизняному суспільстві новітньої атмосфери взаєморозуміння та довіри між державою і громадянами стосовно питань оподаткування, встановлення нових партнерських відносин між податковими

органами і платниками податків, заснованих на принципах доброчесності, прозорості,неупередженості тазаконності.

ВціломуКонцепція модернізації податковоїслужби в Українінаправлена на створення такої податкової системи, яка небудемати впливунаекономічні, інвестиційні та комерційні рішення платників податків. Проте буде підтримуватися суспільством і втручання у справу платника податків будуть мінімальними. Податкові органи повинні відноситися доплатника податків з повагою і розраховувати на таке відношення досебе.

ДосвідмодернізаціїподатковоїслужбиНідерландів.Економічнусистему Нідерландів справедливо буде охарактеризувати як соціально орієнтовану ринкову економіку. Це означає, що держава бере на себе функції соціальних гарантій: освіта, пенсійне обслуговування, посібники по безробіттю, а також підтримкаі розвитокінфраструктурнихгалузей,такихякпортізв’язок.Існування цілого ряду пільг для іноземних інвесторів роблять Нідерланди однією з «податкових гаваней», привабливою для міжнародного капіталу. З 2001 року Нідерланди живуть по новому податковому законодавству. Основними моментамитакої змінизаконодавства є: 1) спрощенняподатковоїсистеми; 2)у ході проведення податкової реформи змінився принцип роботи податкової служби. Робота податкових органів будується за принципом орієнтації інспекторів по групах платників податків. За дотриманням податкового законодавства в королівстві стежить Податкова служба – Belasting Dienst. Ця організація будує свій імідж під гаслом «ми не можемо зменшити розмір податків, але можемополегшити вам процедурувиплати».

Досвідмодернізації податковоїслужбиРосійськоїФедерації.Найбільш наближеним до вітчизняних умов є досвід модернізації податкової служби РосійськоїФедерації–МіністерстваРосійськоїФедераціїпоподаткахтазборах. Ціліпрограми чітковизначенівпостанові, якою вона затверджена. По-перше, необхіднодомогтися стабільнихподатковихнадходженьзарахунокпідвищення збиранняподатківі скороченнявипадківїхньоїнесплати. По-друге, поліпшити обслуговування платників податків, створити їм комфортні умови для виконання податкових обов’язків. А по-третє, підвищити рентабельність функціонування самої податкової служби: вона повинна стати дешевшою й ефективнішою.

ВРосіївпровадженоСистемуелектронноїобробкиданих, якаорієнтована на функціональний принцип роботи і документообіг всіх документів в електронномувигляді. У будь-який момент платник податків може побачити, де знаходиться документ і в якому він стані. Система електронної обробки данихнадаєможливість платникам податківздаватизвітність велектронному вигляді. У платника більше немає «свого» інспектора. Функції приймання звітностіпередаютьсяспеціальним відділам пороботіз платникамиподатків. Тим самим розривається зв’язок між інспектором і платником податків. На перший план виходить передача звітності в електронному вигляді. Але остаточна мета російських податківців– одержання податкових декларацій по каналах зв’язку.

Іноземний досвід вдосконалення діяльності органів податкової служби свідчить, що одним із пріоритетних напрямків модернізації є створення комплексноїінформаційної системиподатковогоадміністрування, якаповинна, зокремазабезпечитиінформаційнийсервісдляплатниківподатків.

МодернізаціядержавноїподатковоїслужбиУкраїни передбачаєпроведення комплексу ретельно підготовлених заходів операційного, організаційного та управлінського змісту з метою підвищення інституційних спроможностей вітчизняноїподатковоїслужби, щоврезультатісприятиместаломуекономічному зростанню, яке забезпечить підвищення рівня та максимальну активізацію підприємництва і розвиток економіки України в цілому. Результатом впровадження Програми модернізації буде трансформація ДПС України в принциповоновуподатковуслужбуєвропейськогозразка,щоприскоритьпроцес інтеграціїУкраїнидоЄвропейськогоСоюзу.

Списоквикористаноїлітератури

1.Меркулов, О. Майбутнє податкової системи України в модернізації податковоїслужби/О.Меркулов//Вісн.податк.службиУкраїни.–2000.–№45.– С.9–10.

2.Ярошенко, Ф. Розвиток і необхідність модернізації ДПА України / Ф.Ярошенко// Вісн. податк.службиУкраїни. –1999.–№40.–С.3 –7.

3.МодернізаціядержавноїподатковоїслужбиУкраїни. Навчальнийпосібник дляпрацівниківДПСТернопільськоїобласті.–Тернопіль:ДПАвТернопільській області,2004.–38с.

4.Розвиток та модернізація Державної податкової служби України: Інформаційнийдовідник, Київ,2001рік, ДПАУкраїни.

НадіяМЕЛЬТЮХОВА

к.е.н.,доцент, завідувачкафедри державногоуправління таменеджменту ХаРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

СТАНОВЛЕННЯІРОЗВИТОКПУБЛІЧНОЇАДМІНІСТРАЦІЇВУКРАЇНІ

Останніми роками в Україні все більш широке розповсюдження отримає поняття «публічне адміністрування». Його використовують науковці, у 2005 р. було оприлюднено проект урядової Концепції реформування публічної адміністрації в Україні, у2008р. з’явився йогоновий доопрацьований варіант. Алеідосі відсутнійєдинийпоглядна сутністьтазмістцьогословосполученняу теоретиківівеликакількістьпитаньупрактичнихпрацівників.Взначнійміріце пов’язано з невизначеністю його у нормативно-правових актах, а також з відсутністю чітких пояснень щодо співвідношення з поняттями «державне управління»та «місцевесамоврядування».

УсловникуООНперекладкатегорії«publicadministration» даношістьма мовами. Українська серед них відсутня, російською це позначено як «государственное управление». Зазначене видання підготовлено для забезпеченнявзаєморозуміння наміжнародномурівні, але дослідженнязмісту цих понять свідчить про те, що це питання заслуговує на більш глибоке вивчення.

Дослідженнясвідчать, щодіяльністьорганівдержавноївиконавчої владиі органів місцевого самоврядування в сучасній Україні має ознаки публічного адміністрування, що пов’язано із зміною характеру відносин з юридичними і фізичнимиособамиузв’язкузрозвиткомринковоїекономікитадемократизацією

суспільства.ЮридичнопублічніадміністраціївУкраїнівідсутні. Їхлегітимізація потребує закріплення в нормативно-правових документах змісту відповідних понять, перелікуорганізацій, установтапідприємств, щоздійснюютьпублічне адміністрування, особливостей їх статусу, повноважень, цілей, форм і методів діяльностітощо.

Узагальненняіснуючих підходів довизначення зміступоняття «публічне адміністрування» дозволяє запропонувати таке його трактування – це цілеспрямованавзаємодіяпублічнихадміністраційзюридичнимитафізичними особами з приводу забезпечення реалізації законів та підзаконних актів і виконання частини основнихфункцій: орієнтуючогопланування, щовизначає бажані напрямки розвитку, створення правових, економічних та інших умов для реалізаціїінтересів учасників взаємодії, розподілупраці, кооперування та координуваннядіяльності, моніторингрезультатів. Для порівнянняуправління можна розглядати як цілеспрямовану взаємодію суб’єкта і об’єкта, яка здійснюється у формі прийняття та реалізації рішень і виконання основних функцій і супроводжується домінуванням відносин підпорядкування, що характеризуютьсязалежністюоб’єктавідсуб’єкта,високим рівнемцентралізації, відповідальністюсуб’єктаза стансистеми.

ПорядзЗаконом«ПропублічніадміністраціївУкраїні»доцільнопідготувати та ухвалити закони«просистемувиконавчої владивУкраїні», «Процентральні публічніадміністрації», «Проздійсненнятериторіальногоадміністрування»,«Про місцеві адміністрації», а також «Процедурний кодекс діяльності публічних адміністрацій».

Відсутність світового досвіду переходу від тоталітарного суспільства до демократичного, оригінальність і складність проблем, що з цим пов’язані, обумовлюють необхідність створення науково-дослідного центру відповідної спрямованостіприКабінетіМіністрівУкраїни.

Подальшийрозвиток публічногоадмініструваннядоцільноспрямовуватиу напрямку становлення нового публічного менеджменту, що орієнтований на досягнення конкретного результату, з використанням наробок стратегічного управління, адміністративногореінжиніринга, маркетингатощо.

ОксанаНОВІКОВА

аспірант кафедри державного управління та місцевого самоврядування ДРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

ФОРМУВАННЯСИСТЕМИМІСЦЕВОГОСАМОВРЯДУВАННЯ ВДЕРЖАВАХ-ЧЛЕНАХЄВРОПЕЙСЬКОГОСОЮЗУ

Історія передових європейських держав свідчить, що становлення громадянськогосуспільстваголовним чиномзалежитьвід розвиткуособистості, формування ідеї індивідуальної свободи, відчуття суспільної солідарності, ефективноїдіяльностіорганіввладинавсіхрівнях, децентралізаціїуправління, посиленняролі місцевогосамоврядування, існування багатопартійноїсистеми. Ідеюпредставництваякгарантіїіндивідуалізмуособирозробляли івідстоювали політичніфілософиХVII-ХIХст.Дж.Локк,Ш.-Л.Монтеск’є,І.Кант,А.деТоквіль, Дж.С.Мілльтаін.

НинііснуючіуЗахіднійЄвропісистемимісцевогосамоврядуваннясклалися внаслідокрозвиткунаціональноїдержави,демократизації,урбанізації таінших потреб сучасного демократичного суспільства, що корінням сягають основ колишніхфеодальних абоімперськихпорядків. Одночасно, впродовжостанніх двохдесятирічукраїнахЗахідноїтаЦентральноїЄврописпостерігаєтьсятенденція добільшої децентралізації і автономії органів місцевогосамоврядування. Цей перехіддопереданняповноваженьмісцевим органам влади пояснюєтьсядвома причинами: 1) зростанням потреби в демократії на місцевому рівні; і 2) розосередженнямфінансово-бюджетнихфункцій,якіпередаютьсявідцентрудо органіввладинамісцях.[3].

У більшості країн-членів Європейського Союзу перевага надається багаторівневій системі, при якій більш масштабна діяльність здійснюється вищим органом влади (графства уВеликій Британії, департаменти уФранції та землі у Німеччині). Так, у Франції існує вертикальний розподіл владних рівнів: держава, регіони, департаменти, субдепартаменти (округи), райони (кантони), муніципалітети (комуни). До компетенцій регіональної влади (департаменти(субдепартаменти) належить середня шкільна освіта, технічне обслуговування і поточний ремонт будівель шкіл і коледжів, шляхові роботи, соціальна допомога, профілактична медицина і охорона здоров’я, соціальні послуги для молоді й дітей. Регіони здійснюють капіталовкладення у планування й реалізацію економічного розвитку, забезпечення можливостей для професійної підготовки та навчання, мистецькі, культурні та дозвільні заклади, туризм, збереження національного надбання, надання компаніям державної фінансової допомоги для капіталовкладень, що сприяють регіональному розвиткові. На рівні місцевих рад (райони і муніципалітети) сфероюкомпетенціїє: місцевіфінанси,забезпеченнякадрами, шляхийвулиці, створення соціальних послуг. Управління комунальними службами через місцевідержавні корпорації:управліннязалишаєтьсядержавним, априватний сектор виступає як виробник. [1].

Діяльність місцевихорганів владимала бутичітковідмежована від інших сферуправління.УВеликійБританії,наприклад,місцевісправирозглядалисьяк «політика низького рівня», натомість державні справи вважалися «політикою високогорівня». Протенасправдіуніверсальногоперелікутрадиційнихфункцій місцевихорганіввладинеіснує.Окремідослідженнявідноситьдотакихфункцій збирання й видалення сміття, дозвілля, спорт, парки, утримання другорядних шляхів, індивідуальні соціальні послуги дітям і людям похилого віку, які наражаються на різні небезпеки й ризики. В інших, можуть згадуватися водопостачання,громадська безпека (пожежнаохоронаі патрулюваннявулиць), культурні заходи й проведення свят, ринки, бойні, планування й регулювання землекористування. Ціфункціївважалисявідокремленимивіддержавнихсправ, таких,наприклад,якгрошовасистема,закордоннісправи, оборонайрегулювання векономіці.

ТакіпроцесиуЄвропіякіндустріалізаціяйдемократизаціяспівпалиучасій призвели дозміни форми місцевогосамоврядування. На відмінувід сільського господарства, деосновним вирішальнимфактором єземля (та правоволодіння нею),індустріалізаціявимагалавеликоїконцентраціїкапіталуталюдей.З’являлися великі міста, а пізніше й міські центри, де продуктивність виробництва перевищувала продуктивність розосередженого виробництва промислових