_1-89 (1)

фонду аналогічноїбібліотеки чи архіву, а одержання такого примірника іншим шляхом неможливе, а також коли відтворення твору є по-одиноким випадком і не має систематичного характеру.

Крім того, допускається без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право, по-перше, відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіовізуальних творів як ілюстрацій для навчання за умови, що обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті, а по-друге, репрографічне відтворення навчальними закладами для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків із письмових творів з ілюстраціями або без них за умови, коли:

—обсяг такого відтворення відповідає зазначенійметі;

—відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру;

— немає обмежень зі сторони організацій колективного управління щодо умов такого відтворення.

Вільне копіювання, модифікація і декомпіляція комп'ютерних програм надається особі, яка має право власності на примірник комп'ютерної програми і відповідно має право без згоди автора або іншоїособи, яка має авторське право на цю програму, здійснювати такі дії. По-перше, вносити до комп'ютерноїпрограми зміни (модифікації) з метою забезпечення її функціонування на технічних засобах особи, яка використовує ці програми, і вчинювати дії, пов'язані з функціонуванням комп'ютерноїпрограми відповідно до її призначення, зокрема запис і збереження в пам'яті комп'ютера, а також виправлення явних помилок, якщо інше не передбачено угодою з автором чи іншою особою, яка має авторське право на цю комп'ютерну програму.

По-друге, виготовити одну копію комп'ютерноїпрограми за умови, що ця копія призначена тільки для архівних цілей або для заміни правомірно придбаного примірника у випадках, якщо оригінал комп'ютерної програми буде втраченим, знищеним або стане непридатним для використання. При цьому копія комп'ютерної програми не може бути використана для інших цілей, ніж зазначено в першому і цьому випадку, і має бути знищена у разі, якщо право власності на примірник цієї комп'ютерноїпрограми перестає бути правомірним.

По-третє, декомпілювати комп'ютерну програму (перетворити її з об'єктного коду у вихідний текст) з метою одержання інформації, необхідної для досягнення її

взаємодіїіз незалежно розробленою комп'ютерною програмою, за дотримання таких умов:

—інформація, необхідна для досягнення здатності до взаємодії, раніше не була доступною ційособі з інших джерел;

—зазначені діїздійснюються тільки щодо тих частин комп'ютерноїпрограми, які необхідні для досягнення здатності до взаємодії;

—інформація, одержана в результаті декомпіляції, може використовуватися лише для досягнення здатності до її взаємодії з іншими програмами, але не може передаватися іншим особам, крім випадків, якщо це необхідно для досягнення здатності до взаємодіїз іншими програмами, а також не може використовуватися для розроблення комп'ютерної програми, схожої на декомпільовану комп'ютерну програму, або для вчинення будь-якоїіншоїдії, що порушує авторське право.

По-четверте, спостерігати, вивчати, досліджувати функціонування комп'ютерноїпрограми з метою визначення ідей і принципів, що лежать в її основі, за умови, що це робиться в процесі виконання будь-якої дії із завантаження, показу, функціонування, передачі чи запису в пам'ять (збереження) комп'ютерноїпрограми. Застосування положень ст. 24 Закону України «Про авторське право і суміжні права» не повинне завдавати шкоди використанню комп'ютерної програми і не повинне обмежувати законні інтереси автора та (або) іншоїособи, яка має авторське право на комп'ютерну програму.

Допускається без дозволу автора (чи іншої особи, якій належить авторське право) і без виплати авторськоївинагороди відтворювати виключно в особистих цілях або для звичайного кола сім'ї попередньо правомірно оприлюднені твори, крім:

—творів архітектури у формі будівель і споруд;

—комп'ютерних програм, за винятком випадків, передбачених ст. 24 Закону України «Про авторське право і суміжні права»;

—репрографічного відтворення книг, нотних текстів і оригінльних творів образотворчого мистецтва, за винятком випадків, передбачених статтями 22 і 23 Закону України «Про авторське право і суміжні права»;

—творів, виконання яких зафіксовані у фонограмах, відеограмах та їх примірниках.

Після того, як строк дії авторського права на твір закінчується, цей твір стає суспільним надбанням. Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно, без виплати авторської винагороди, використовуватися будь-якою особою, за умови

дотримання особистих немайнових прав автора твору, передбачених ст. 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Кабінетом Міністрів України можуть встановлюватися спеціальні відрахування до фондів творчих спілок України за використання на територіїУкраїни творів, які стали суспільним надбанням.

34. Міжнародно-правові акти як джерела авторського права та суміжних прав Особливу групу джерел сучасного авторського, права становлять міжнародні

договори: Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886 p.), яка нераз доповнювалася і змінювалася; Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952 p.); Римська конвенція з охорони прав артистів-виконавців, виробників фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961 p.); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 p., чинна з 1970 p.); Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного їх відтворення (1971 p.); Брюссельська конвенція про розповсюдження програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974 p.).

Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обоз'язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права. В Україні укладення міжнародних договорів є конституційним правом.

Якщо міжнародним договором, учасником якою є Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. Закону про авторське право).

Авторське право регулюють:

1.Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (Паризький Акт, ВОІВ від 24. 07. 1971 р.) і Додатковий розділ цієї конвенції стосовно країн, що розвиваються.

2.Всесвітня конвенція про авторське право (1971).

3.Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів (FRT) від 18. 04.

1989 р.

4. Договір ВОІВ з авторського права (ДАП) від 20. 12. 1996 р. Суміжні права на міжнародному рівні регулюють такі документи:

1. Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римська конвенція) від 26. 10. 1961 р.

2.Договір ВОІВ про виконання і фонограми (ДВФ), прийнятий у 1996 р.

3.Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм від 29. 10. 1971 р.

4.Брюссельська конвенція про поширення сигналів, що несуть програми, які передаються через супутники, від 21. 05. 1974 р

Нині в українському законодавстві відбувається процес прискореної адаптації вітчизняних норм до міжнародних конвенцій, пов'язаних з дотриманням авторського права і суміжних прав, а також внесення відповідних змін і доповнень до власних нормативно-правових актів та прийняття нових законів у цій галузі.

Законодавчі системи світових держав, у тому числі й України, у галузі інтелектуальної власності створюються задля ефективного забезпечення: з одного боку, надійного захисту авторських і суміжних прав, з іншого — якомога ширшого доступу зацікавлених осіб до надбань літератури та мистецтва. Принцип таких взаємовідносин визначено ще 1948 року ст. 27 Загальної декларації з прав людини.

1."Кожна людина має право вільно брати участь у культурному житті суспільства, насолоджуватися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами".

2."Кожна людина має право на захист її моральних і матеріальних інтересів, що

єрезультатом наукових, літературних або художніх праць, автором яких вона є". ,p>На міжнародному рівні адміністративні функції у сфері авторського права та суміжних прав здійснює Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) — спеціалізована установа ООН, створена для побудови міжнародної системи захисту прав інтелектуальної власності. Стаття 2 [viii] Конвенції про заснування ВОІВ від 14. 07. 1967 р. до поняття "інтелектуальної власності" відносить права, що стосуються, зокрема, літературних, художніх і наукових творів, а також права програм ефірного мовлення. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про авторське право і суміжні права" у ст. 8 трохи розширює тематичний спектр об'єктів авторського права, зараховуючи до літературних творів матеріали публіцистичного характеру, виступи, лекції, промови і поширюючи захист суміжних прав на організації мовлення загалом (а не тільки ефірні чи кабельні). Отже, до журналістської природи функціонування авторських прав як таких маємо підходити з двох позицій: прав авторів творів, що використовуються засобами масової інформації, і прав самих ЗМІ у контексті використання авторських творів (у тому числі й журналістських виступів).

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня

1886 р.

Ця Конвенція багато разів переглядалася і останній раз — у Парижі 24 липня 1971 р. зі змінами від 2.жовтня 1979 р. Багаторазовий перегляд Конвенції зумовлювався і буде зумовлюватися розвитком суспільних відносин у сфері літературно-художньої діяльності. Це об'єктивний і закономірний процес удосконалення міжнародної охорони творів науки, літератури і мистецтва.

У преамбулі Бернської конвенції проголошується її мета: охороняти настільки ефективно і однаково, наскільки це можливо, права авторів на їхні літературні і художні твори. Держави, що підписали Конвенцію чи приєдналися до неї, утворили Союз для охорони прав авторів на їхні літературні і художні твори.

Основними засадами зазначеної Конвенції є:

1)національний режим, відповідно до якого твори, створені в одній із країн- членів Союзу, повинні одержувати у всіх інших країнах-членах Союзу таку саму охорону, яку ці країни надають своїм власним громадянам;

2)принцип автоматичної охорони, відповідно до якого національний режим не залежить від яких-небудь формальних умов, тобто охорона надається автоматично і не зумовлюється формальними умовами реєстрації, депонування тощо. Тобто твір українського письменника, виданий у Франції, підлягає такій самій охороні як і твори французьких письменників, оскільки обидві країни є членами Паризького Союзу;

3)принцип незалежності охорони, відповідно до якого права іноземного автора із країни-члена Союзу охороняються в іншій країні-члені Союзу, незалежно від того, чи вони охороняються на батьківщині походження твору.

Об'єктом правової охорони Бернська конвенція проголошує будь-які твори літератури, науки і мистецтва незалежно від форми і способу їх вираження. Перелік творів, що мають охоронятися національним законодавством і яким надається охорона даною Конвенцією, невичерпний. Це можуть бути твори будь-якого наукового чи художнього рівня, жанру, призначення тощо. Стаття 2 Конвенції проголошує, що терміном «літературні і художні твори» охоплюються усі твори у сфері науки, літератури і мистецтва.

Проте національні законодавства можуть містити певні категорії творів, які не охороняються законом. Національні законодавства мають навести чіткий і вичерпний перелік творів, яким правова охорона не надається.

Похідні твори за Конвенцією охороняються нарівні з оригінальними творами. Національні законодавства мають визначати правовий режим офіційних текстів законодавчого, адміністративного і судового характеру. Збірники літературних і художніх творів, наприклад, енциклопедії і антології, що є результатом інтелектуальної творчості за підбором і розташуванням матеріалів, охороняються як твори без шкоди правам авторів творів, що ввійшли до зазначених збірників. Усі ці твори користуються охороною в кожній із країн-членів Союзу.

Бернська конвенція визначає чіткі критерії для надання правової охорони. Одним із важливих положень Конвенції є положення, що стосується творів фольклору, хоча цього терміна Конвенція не вживає. Вона передбачає, що у разі, коли невідомо, хто є автором твору, але є підстави гадати, що автором цього твору є громадянин країни-члена Союзу, законодавець цієї країни може призначити відповідний компетентний орган, який має здійснювати захист прав такого автора.

Суб'єктами прав на твори науки, літератури і мистецтва визнаються автори та їх правонаступники. Авторами можуть бути будь-які фізичні особи. Правовій охороні підлягають як випущені, так і не випущені у світ твори за умови, що їх автори є громадянами однієї із країн-членів Союзу або вони мають постійне місце проживання у ній.

Під випущеними у світ творами слід розуміти такі, що випущені зі згоди автора, яким би не був спосіб виготовлення примірників, за умови, що ці примірники випущені в обіг у кількості, придатній задовольнити розумні потреби публіки, враховуючи характер твору.

Не є випуском твору представлення драматичного, музично-драматичного чи кінематографічного твору, виконання музичного твору, публічне читання літературного твору, сповіщення по проводах або передача в ефір літературних чи художніх творів, показ творів мистецтва і спорудження твору архітектури.

Твір вважається випущеним у світ одночасно в кількох країнах, якщо він був випущений у двох або більше країнах протягом тридцяти днів після першого його випуску.

Бернська конвенція чітко визначає особисті немайнові і майнові права авторів. До особистих немайнових прав за Конвенцєю належить право авторства і право протидіяти будь-якому перекрученню твору, його спотворенню, а також будь-якому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

Майновими правами авторів є право на переклад, право на відтворення творів будь-яким способом і в будь-якій формі (що включає будь-який звуковий або візуальний запис (ст. 9 Конвенції), право на публічне виконання драматичних, музично-драматичних і музичних творів (ст. 11), право на передачу в ефір або публічне сповіщення засобами бездротового і дротового зв'язку, за допомогою гучномовця або іншого подібного апарата, право на публічне читання, право на переробку, аранжування та інші зміни твору (ст. 12), право на кінематографічну переробку і відтворення творів (ст. 14). Так зване право «часткової участі», передбачене ст. 141 (щодо оригіналів творів мистецтва і оригіналів рукописів), є факультативним і застосовується лише тоді, коли це допускається законодавством країни, до якої належить автор.

Передбачена охорона може бути витребувана в будь-якій країні Союзу за умови, що законодавство країни, до якої належить автор, це дозволяє в обсязі, що допускається законодавством країни, в якій витребовується ця охорона.

Бернська конвенція передбачає також випадки використання творів без дозволу автора і без виплати йому певної винагороди. Тобто права автора можуть бути обмежені на користь третіх осіб. Це так зване «вільне використання».

Паризький акт Бернської конвенції. Бернська конвенція, незважаючи на численні її перегляди, у певних своїх принципових положеннях не відповідала тим соціально-економічним і політичним змінам, що сталися у світі. Тому в 1971 р. до Бернської конвенції був розроблений і доданий додатковий розділ, який передбачає певні пільги для країн, що розвиваються. Країн, що стали незалежними, стало багато і з ними не можна було не рахуватися. Передусім був полегшений вступ цих країн до Бернського союзу, тобто приєднання до Конвенції. Зазначеним країнам були надані пільги щодо перекладу і відтворення творів іноземних авторів. Додатковий розділ до Конвенції істотно розширив перелік виключень із загального правила про виключність прав автора. Були передбачені обов'язкові невиключні ліцензії на переклад і відтворення творів іноземних авторів з метою освіти, які не могли передаватися іншим особам.

Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право

Конвенція підписана в Женеві 6 вересня 1952 p., переглянута в Парижі 24 липня

1971

Бернська конвенція в основному була розрахована на розвинені країни Західної Європи. її членами не були США та ряд інших країн. США з їх потужною

поліграфічною промисловістю та величезним книжковим ринком, таким чином, випадали з орбіти Берн-ської конвенції. Тому відразу після закінчення другої світової війни почалися пошуки шляхів охоплення США та інших країн міжнародною конвенцією з авторського права.

Принципової різниці між Бернською і Женевською конвенціями немає. Є істотні відмінності в окремих положеннях. Всесвітня (Женевська) конвенція не містить широкого переліку творів науки, літератури і мистецтва, що підпадають під її охорону. Немає у цій Конвенції і детальної регламентації щодо охорони окремих об'єктів авторського права. У ст. І наводиться лише примірний перелік творів науки, літератури і мистецтва, що підпадають під правову охорону. Всесвітня конвенція нічого не говорить про твори прикладного мистецтва і фотографії.

Всесвітня конвенція також базується на принципі національного режиму. Кожна держава-член Всесвітньої конвенції надає іноземним авторам таку саму охорону, як і власним авторам. Ця Конвенція містить специфічні норми щодо формального оформлення авторських прав, виходячи з того, що багато країн у своїх національних законодавствах містять норми щодо формальностей. Конвенція прийняла компромісне рішення, за яким формальності, передбачені національним законодавством (депонування примірників, реєстрація, виробництво або випуск у світ твору на території даної держави тощо), вважаються виконаними щодо будь-якого твору, що користується конвенційною охороною, якщо будуть дотримані формальності, встановлені самою Конвенцією.

Строк охорони об'єктів авторського права Всесвітня конвенція встановляла не менше 25 років після смерті автора. На відміну від Бернської ця Конвенція не передбачає охорони особистих немайнових прав. На Паризькій конференції 1971 р. з приводу цієї проблеми точилася тривала дискусія. Проте позитивного рішення не було прийнято, оскільки ряд держав, у тому числі і США, не визнають особистих немайнових прав.

Досить детально Всесвітня конвенція регламентує право на переклад. Стаття V Конвенції проголошує: «Права, згадані в статті І, включають виключне право автора перекладати, випускати в світ переклади і дозволяти переклади і випуск у світ перекладів творів, що охороняються на підставі цієї Конвенції».

Проте кожна держава, що є членом Конвенції, може своїм внутрішнім законодавством обмежити право перекладу письмових творів відповідно до умов, визначених Конвенцією.

Якщо автор протягом семи років від дня першого виходу в світ свого твору не випустив у світ перекладу і не дав дозволу на випуск у світ перекладу твору однією із мов даної держави, то компетентний орган цієї держави має право видати будь-якому громадянинові цієї держави ліцензію на переклад твору відповідною мовою. Право на переклад підлягає охороні в усіх державах-членах Конвенції.

На Паризькій конференції було прийнято рішення включити до Всесвітньої конвенції правила щодо обмеження права на переклад. Суть цього нововведення полягає у тому, що відповідно до побажань країн, які розвиваються, обмежується право на переклад автора твору і на розповсюдження шляхом видачі примусових ліцензій.

Під випуском у світ Всесвітня конвенція визнає відтворення в матеріальну форму примірників твору і надання необмеженому колу осіб можливості читати його або знайомитися з ним шляхом зорового сприйняття.

Статус країни, що розвивається, надається ООН за клопотанням цієї країни. Норми Всесвітньої конвенції не застосовуються і правова охорона не надається

творам, які на момент набуття чинності Конвенцією, перестали охоронятися або взагалі ніколи не охоронялися на території держави-члена Конвенції. Конвенція встановлює спеціальний режим щодо невипущених у світ творів. Автори таких творів користуються в державах-учасницях Конвенції, в яких вони є правовою формою реалізації авторських прав.

Головною метою Римської конвенції є охорона суміжних прав. Це перша міжнародна угода такого виду. Перша стаття Римської конвенції визначає, що охорона суміжних прав має здійснюватися в такий спосіб, щоб не зашкодити авторським правам. Об'єктами охорони Конвенції є права на виконання, права виробників фонограм та права організацій ефірного мовлення на свої передачі (програми). Суб'єктами зазначених прав є виконавці, виробники фонограм та організації ефірного мовлення. Конвенція передбачає можливість надання охорони суб'єктам суміжних прав незалежно від того, чи охороняються літературні і художні твори, використані виконавцями, виробниками фонограм та організаціями ефірного мовлення.

Членами Римської конвенції можуть стати лише члени Бернської або Всесвітньої конвенції, які є і членами ООН. Основним принципом Конвенції є принцип національного режиму, за яким виконавцям, виробникам фонограм та організаціям ефірного мовлення з однієї держави-учасниці Конвенції в іншій державі-учасниці

надається така сама правова охорона, як і власним громадянам та юридичним особам. Проте Конвенція встановлює мінімальний рівень охорони, нижче якого опускатися не дозволяє.

Римська конвенція визначає чіткі критерії застосування національного режиму. Національний режим виконавцям надається за таких умов:

—виконання має місце в іншій договірній державі;

—воно включене до фонограми, що охороняється Конвенцією;

—виконання транслюється в живому виконанні у передачі, що є об'єктом правової охорони Конвенції;

—незалежно від того, до якої держави належить виконавець, де мало місце виконання.

Національний режим надається виробнику, якщо він є громадянином іншої договірної держави (критерій національності) або перша фіксація була здійснена в іншій договірній державі (критерій фіксації), або фонограма була вперше чи одночасно випущена у світ в іншій договірній державі (критерій випуску у світ).

Національний режим організаціям ефірного мовлення надається за умови, що постійне місцезнаходження цієї організації перебуває в іншій договірній державі (принцип національності) або, якщо передача транслювалася з передавача, розташованого в іншій договірній державі, незалежно від розташування початкової організації ефірного мовлення (принцип територіальності). Договірні держави можуть заявити, що вони забезпечать охорону радіо- і телепередач лише у тому разі, якщо умови національності і територіальності задовольняються щодо однієї і тієї самої договірної держави.

Виконавці мають право дозволяти чи забороняти:

—передачу в ефір або сповіщення до загального відома живого виконання;

—здійснення запису незафіксованого виконання;

—відтворення фіксації виконання за умови, що початкова фіксація була здійснена без згоди виконавця або відтворення здійснюється з метою, недозволеною Конвенцією або виконавцем.

Виробники фонограм мають право дозволяти або забороняти пряме чи опосередковане відтворення їх фонограм. Організації ефірного мовлення мають право дозволяти чи забороняти:

—одночасну ретрансляцію їх передач;

—фіксацію їх передач;