_1-89 (1)

—автором твору або особою, якій належить авторське право на цей твір, має бути фізична особа, яка є громадянином України або не є її громадянином, однак має постійне місце проживання на територіїУкраїни, чи юридична особа, яка має постійне місцезнахо- дження на територіїУкраїни;

—твір був уперше оприлюднений на території України або був уперше оприлюднений за межами України, але після цього протягом ЗО днів був оприлюднений на територіїУкраїни. В усіх інших випадках твір не буде мати правової охорони на територіїУкраїни, а перейде до суспільного надбання.

По-третє, ст. 447 ЦК України встановлює принцип використання творів, відповідно до якого твори, що перейшли до суспільного надбання, можуть використовуватися будь-якою фізичною або юридичною особою вільно та безоплатно. При цьому повинні додержуватися особисті немайнові права авторів цих творів, що діють безстроково. Такими особистими немайновими правами є право авторства, право на ім'я, право на захист честі та репутації автора. При вільному використанні творів, які перейшли до суспільного надбання, зазначення імені автора твору є обов'язковим. Більше того, ніхто не має права вносити у твір будь-які зміни, які можуть завдати шкоди честі та репутаціїавтора цього твору.

Строк діїмайнових прав інтелектуальноївласності на твір після його переходу до суспільного надбання закінчується, тобто будь-яка фізична або юридична особа може використовувати такий твір не лише безоплатно, а й без отримання дозволу від осіб, які упов- новажені здійснювати охорону права авторства, права на ім'я, права на честь і репутацію автора цього твору.

32. Договори по розпорядженню майновими правами на об’єкти авторського

права

(Передача майнових прав інтелектуальної власності – всі назвати. – через договори, страхування. Ліцензію. Інші способи. - шпори Віталіни).

Ст. 1107-1114 ЦКУ.

Автор (чи інша особа, яка має авторське право) може переда¬ти свої майнові права будь-якій іншій особі повністю чи част¬ково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.

ЦК України, прямо не вказуючи на авторські договори та договори про передачу суміжних прав як на окремі види дого¬ворів, разом із тим визначає, що розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:

1.ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2.ліцензійний договір;

3.договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4.договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5.інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної

власності.

Юридичні ознаки цих договорів: взаємні, консенсуальні, відплатні.

Форма договорів про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності — письмова. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчем¬ним.

Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Права на використання твору іншим особам може бути пе¬редано на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі невиключного авторського договору про передачу невиключного права на використання твору.

Істотними умовами договору є: строк дії договору, спосіб використання твору, територія, на яку поширюється право, що передають, розмір і порядок виплати авторської винагороди.

Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином.

Щодо відповідальності за невиконання авторського догово¬ру, то сторона, яка не виконала або неналежним чином вико¬нала зобов'язання за авторським договором, зобов'язана відшкодувати іншій стороні всі збитки, в тому числі упущену ви¬году. Спори щодо відповідальності за невиконання умов автор¬ських договорів вирішують у суді.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності.

Відповідно до цього правочину, ліцезіар (особа, яка має виключнеправо інтелектуальної власності) може надати ліцензіату письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері.

Своєю чергою, ліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності поділяють на такі види:

—виключна ліцензія — видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері;

—одинична ліцензія — видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері;

—невиключна ліцензія — не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Законодавство надає ліцензіату, за умови згоди ліцензіара, можливість укладення субліцензії, тобто передачі права на використання об'єкта інтелектуальної власності іншій особі.

Ліцензійний договір.

За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін, з урахуванням вимог чинного законодавства України.

Ліцензійний договір може передбачати можливість укладення субліцезійного договору.

У ліцензійному договорі має бути визначено: вид ліцензії, сферу використання об'єкта інтелектуальної власності, розмір, орядок та строки виплати плати за використання об'єкта та інші умови, які встановлені сторонами.

Законодавство передбачає презумпцію надання невиключної ліцензії при укладення ліцензійного договору, за умови, якщо вид ліцензії не обумовлено в договорі. ЦК України передбачає існування типових ліцензійних договорів, надаючи право затверджувати такі договори уповноваженим відомствам та творчим спілкам. Проте положення типового договору не є нормативними, оскільки закон прямо вказує на право сторін виходити за межі його умов.

Договір про створення за замовленням та використання об'єкта права інтелектуальної власності.

Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності - це договір, за яким одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк (ч. 1 ст. 1112 ЦК).

Правова характеристика договору: консенсуальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний.

Оскільки мова йде про створення об'єкта інтелектуальної власності, то творець за загальним правилом зобов'язаний виконати замовлення особисто.

Як уже зазначалося, цей договір не зовсім вписується в систему розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, оскільки спочатку необхідно створити результат творчої діяльності. У зв'язку із цим інколи виникає питання, чи не буде це розпорядженням майновими правами на ще не створений об'єкт інтелектуальної власності.

Важливо проводити розмежування між розпорядженням уже наявними суб'єктивними правами і встановленням механізму розподілу прав на створені в майбутньому об'єкти. У договорі про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності мова не йде про відчуження майнових прав. Тому сам по собі факт укладення такого договору зовсім не свідчить про виникнення майнових прав у замовника чи творця в момент укладення договору. Сторони лише узгоджують механізм розподілу прав на об'єкти, що будуть створені при виконанні договору.

Таким чином, положення актів цивільного законодавство внаслідок їх диспозитивності надають право сторонам самостійно встановлювати правила, за якими у майбутньому будуть розподілені майнові права на новостворені об'єкти. Однак, якщо сторони договору не скористалися цим правом, то застосовується загальне правило: майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 430 ЦК). Винятком із цього положення є розподіл прав на твір образотворчого мистецтва. У цьому випадку оригінал твору, створеного за замовленням, переходить у власність замовника, а майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено

договором (ч. З ст. 1112 ЦК). Такий підхід обумовлено тим, що стосовно твору образотворчого мистецтва сам нематеріальний об'єкт інтелектуальної власності нерозривно пов'язаний з матеріальним носієм.

Наявність такого загального правила, яке до того ж міститься в книзі четвертій ЦК, на практиці породжує досить багато проблем. Особа вважає, що коли вона сплатила гроші, то саме їй належать всі права і вона сама вирішує, як розпорядитися об'єктом, однак законодавець України вирішив інакше.

До того ж законодавчо передбачено, що договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником (ч. 2 ст. 1112 ЦК).

Умови договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право творця цього об'єкта на створення інших об'єктів, є нікчемними (ч. 4 ст. 1112 ЦК).

Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності. За цим договором одна сторона (особа, що має виключні майнові права)

передає другій стороні частково або в повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.

Слід вказати на той факт, що укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які було укладено раніше.

ЦК передбачає механізм захисту прав творця об'єкта права інтелектуальної власності та його спадкоємців, зазначаючи, що умови договору про передання виключних прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно із становищем, передбаченим ЦК та іншим законом, а також обмежують право творця на створення інших об'єктів, є нікчемними.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності ліцензійний договір, договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності та договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не підлягають обов'язковій державній реєстрації, але на вимогу однієї із сторін цю процедуру може бути проведено у встановленому законом порядку. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права

інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права.

Інші договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

Оскільки при прийнятті ЦК не ставилась мета дати у ньому вичерпний перелік договорів, у тому числі й у сфері інтелектуальної власності, то також на практиці учасники цивільних відносин укладають і інші договори.

Договір про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності - це цивільно-правовий договір, що укладається між роботодавцем і працівником стосовно узгодження прав на створені у зв'язку з виконанням трудового договору результати творчої діяльності.

У випадку відсутності такого договору застосовується загальне правило, передбачене ч. 2 ст. 429 ЦК: майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно.

Аналогічне правило застосовується і при розподілі права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням. Як уже зазначалося, сторонам доцільно у договорі більш детально врегулювати свої права на такі об'єкти. Пояснюється це тим, що застосування загального правила про спільні права на службовий об'єкт у майбутньому може ускладнити взаємини з приводу цього об'єкта, якщо в певний момент працівник і роботодавець не зможуть досягти загальної згоди. З погляду права ідеальною є ситуація, коли на об'єкт має права тільки один суб'єкт. Це спрощує процес реалізації прав.

Суб'єкти інтелектуальної власності вправі укладати й інші договори. Наприклад, договори між співавторами тощо. Головне, щоб їх умови не суперечили нормативним приписам актів цивільного законодавства України.

33. Обмеження майнових авторських прав Обмеження майнових прав інтелектуальної власності на об'єкти авторського

права містяться у законодавстві практично всіх країн. Існує думка, що обмеження майнових прав інтелектуальної власності на твори встановлює баланс інтересів авторів цих творів і суспільства.

Обмеження майнових прав інтелектуальної власності є дуже складною проблемою як для правовласників, так і для суспільства в цілому. Якщо обмеження прав авторів дуже широкі, тобто їх твори можуть вільно використовуватися, це не

сприяє заінтересованості авторів у результатах своєї інтелектуальної, творчої діяльності як в особистісному плані (визнання, слава, пошана, повага), так і в матеріальному (гонорари, премії, нагороди), що неминуче може призвести до гальмування процесу відтворення інтелектуального потенціалу нації. Тому для свого ж самозбереження суспільство зобов'язане вжити заходів для матеріальної і моральноїпідтримки авторів, встановленням раціонального балансу інтересів авторів і суспільства, що врешті-решт забезпечить економічну безпеку країни. Фахівці з питань інтелектуальноївласності давно розробляють норми, які могли б обґрунтувати обмеження і виключення з майнових прав інтелектуальної власності на основі доступних оцінок якісного характеру.

У пункті 2 ст. 9 Бернськоїконвенціїпро охорону літературних і художніх творів сформульовані принципи, відповідно до яких законодавство будь-якої країни може дозволяти вільне відтворення літературних і художніх творів, якщо таке відтворення:

—стосується лише визначених особливих випадків;

—не завдає збитків нормальному використанню твору;

—не ущемлює необгрунтованим чином законні інтереси автора.

Угода ТРІПС (ст. 13) поширила зазначені принципи на всі майнові права інтелектуальної власності на твори. Відповідно до положень Угоди ТРІПС законодавство будь-якої країни може дозволяти вільне використання твору, якщо таке використання:

—стосується лише окремих специфічних випадків;

—не завдає збитків нормальному використанню твору;

—не ущемлює необгрунтованим чином законні інтереси правовласників.

На думку Міжнародного бюро ВОІВ «щодо виключень і обмежень майнових прав інтелектуальної власності на твори між Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів та Угодою ТРІПС, як правило, не існує суперечностей».

Договір ВОІВ про авторське право і Договір ВОІВ про виконання і фонограми визначили припустимі обмеження і виключення аналогічним чином. Відповідно до Договору ВОІВ про авторське право країни «можуть передбачити у своєму національному законодавстві обмеження і виключення з прав, наданих авторам літературних і художніх творів за цим договором, у визначених особливих випадках, що не завдають збитків нормальному використанню твору і необгрунтованим чином не ущемляють законні інтереси автора» (п. 1 ст. 10). Цей договір поширив положення Угоди ТРІПС на права авторів творів. Договір ВОІВ про виконання і фонограми

поширив це положення на права виконавців і виробників фонограм. Відповідно до зазначеного договору країни «можуть передбачити у своєму національному законодавстві ті ж види обмежень і виключень щодо охорони прав виконавців і виробників фонограм, які вони передбачають у своєму національному законодавстві щодо охорони авторського права на літературні і художні твори» (п. 1 ст. 16).

При визначенні обмежень майнових прав інтелектуальної власності у Законі України «Про авторське право і суміжні права» законодавець виходив із принципів, встановлених у Бернській конвенціїпро охорону літературних і художніх творів, Угоди ТРІПС і зазначених вище договорів ВОІВ. В Україні в основу обмежень майнових прав інтелектуальної власності покладені принципи, відповідно до яких дозволяється використання об'єкта авторського права і суміжних прав, якщо це:

—не завдає шкоди нормальному використанню цього об'єкта;

—не порушує законні інтереси суб'єктів авторського права.

При цьому принципи обмеження майнових прав інтелектуальної власності повинні виконуватися тільки у своїй сукупності і послідовно. По-перше, необхідно переконатися у додержані першого принципу щодо конкретного використання об'єкта авторського права. Якщо використання об'єкта авторського права може завдати шкоди нормальному використанню цього об'єкта, то таке використання забороняється. Якщо такі наслідки не настануть, то використання об'єктів авторського права припустиме. По-друге,необхідно переконатися в тому, що дотримується другий принцип для того ж використання об'єкта авторського права. При цьому якщо використання порушує законні інтереси суб'єкта авторського права, то воно забороняється, якщо ні — то таке використання об'єкта авторського права припустиме. Останнє означає, що розглянуте вільне використання об'єкта авторського права стає припустимим за одночасного додержання обох принципів.

Інколи законодавець змушений дозволяти те, що не може заборонити, а заборонивши, не зуміє забезпечити таку заборону. Інакше кажучи, законодавець змушений вводити удавані обмеження на майнові права інтелектуальноївласності через неможливість контролю за забезпеченням цих майнових прав. Насамперед мова йде про вільне використання об'єктів авторського права в особистих цілях. Законодавство про авторське право і суміжні права не містить прямоїзаборони щодо придбання і використання контрафактних товарів, які містять об'єкти авторського права для особистих цілей. З іншого боку, дозволяється відтворювати і навіть використовувати об'єкти авторського права і суміжних прав для особистих цілей.

Деякі користувачі взагалі не знають і не бажають знати, що таке контрафактні товари, що таке об'єкти авторського права, не говорячи про заборони, обмеження, винятки тощо. Але така неосвіченість користувачів стає порушенням закону, як тільки така особа почне використовувати чужий об'єкт права інтелектуальної власності в публічних чи комерційних цілях.

Перелік випадків вільного використання твору без згоди автора але з обов'язковим зазначенням імені автора та джерела запозичення у ст. 444 ЦК України не має виключного характеру. Оскільки у зазначеній статті ЦК України мова йде про обмеження авторського права, яке полягає у тому, що автор має право на використання свого твору та отримання оплати за його використання, законодавець хоча і не наводить безпосередньо повного переліку таких обмежень, проте відсилає за відповідною інформацією до інших норм закону.

У статті 444 ЦК України законодавець спробував узагальнити способи вільного використання творів без згоди автора та інших суб'єктів авторського права. Проте на підставі змісту пунктів 1 та 2 ч. 1 ст. 444 ЦК України законодавець цієїмети не досяг. Практична цінність застосування положень цієї статті без відповідних норм Закону України «Про авторське право і суміжні права» відсутня. До того ж законодавець у п. З ч. 1 ст. 444 ЦК України передбачив банкетну норму, яка фактично підтверджує попереднійвисновок.

Повний, виключний перелік вільного використання твору без згоди автора міститься у статтях 21-25 і ЗО Закону України «Про авторське право і суміжні права». Так, без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право на твір), але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається:

— використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей із газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлене критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків із виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення;

—використання літературних і художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах організацій мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру;

—відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей із поточних економічних, політичних,

релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонене автором;

—відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою;

—відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях;

—видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

—відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою;

—публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній;

—відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою.

Також допускається без згоди автора або іншоїособи, яка має авторське право, репрографічне відтворення одного примірника твору бібліотеками та архівами, діяльність яких не спрямована прямо або опосередковано на одержання прибутку, за таких умов. По-перше, у разі, коли відтворюваним твором є окрема опублікована стаття та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових творів (за винятком комп'ютерних програм і баз даних), з ілюстраціями чи без них, і коли це відтворення здійснюється за запитами фізичних осіб за умови, що:

—бібліотека та архів мають достатньо підстав вважати, що такий примірник використовуватиметься з метою освіти, навчання і приватного дослідження;

—відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру;

— немає обмежень зі сторони організацій колективного управління щодо умов виготовлення таких примірників.

По-друге, у разі, коли відтворення здійснюється для збереження або заміни загубленого, пошкодженого та непридатного примірника даної бібліотеки чи архіву або для відновлення загубленого, пошкодженого або непридатного примірника з