_1-89 (1)

передплати. З погляду представників публіки такі послуги є «близькими до інтерактивних». У багатьох випадках єдиною відмінністю між інтерактивними і «близькими до інтерактивних» послугами є час, необхідний для доступу. Як для представників публіки, так і для правоволодільців чим коротша затримка, тим ближча практика до тих послуг, які надають можливість негайного доступу. Мірою зростання технічних можливостей пристроїв для збереження інформаціїі мереж комп'ютерного зв'язку ці послуги, скоріше за все, набуватимуть дальшого розвитку. Вони можуть базуватися на використанні кабелю, комп'ютерних мереж або засобів безпроводового зв'язку.

Зазначена практика може суперечити нормальному використанню записаних виконань і необгрунтовано зачіпати законні інтереси правоволодільців. Окремі канали, пропоновані за перед-платою, які не є частиною таких послуг, не викликають таких наслідків.

Надане ст. 10 Договору ВОІВ про виконання і фонограми право зробити записані виконання доступними спрямоване на охоплен- ня як прямих послуг, так і послуг, які мають аналогічну дію. Обид- ва види послуг відповідають критеріям, викладеним у зазначенійстатті, оскільки представники публіки можуть мати доступ до за- писаного виконання з будь-якого місця і в будь-який час за їхнім власним вибором.

Право на ретрансляцію. Ретрансляція передачі — одночасний або поступовий випуск в ефір організацією мовлення передачі іншоїорганізаціїмовлення. Виконавці мають виключне право на ретрансляцію свого виконання або запису виконання.

Виключне право виконавця на відтворення запису виконання не поширюється на випадок, коли:

—запис виконання здійснено за письмовим дозволом виконавця і використано з тією метою, для якоїбуло одержано дозвіл;

—відтворення запису виконання здійснюють із тією самою метою, для якоїбув здійсненийзапис.

Якщо оригінал або примірники запису виконання правомірно введені в

цивільний оборот шляхом їхнього продажу, допускається їх подальше розповсюдження без згоди виконавця і виплати винагороди (вичерпання прав виконавця).

Виключні права виконавця можна передавати за договором іншим особам. Дозволи на використання виконань дає виконавець, а при виконанні колективом

виконавців — уповноважений представник колективу виконавців шляхом укладання письмового договору.

Розмір і порядок обчислення винагороди за використання встановлює договір виконавця або уповноваженого представника колективу виконавців із користувачем, а якщо збір винагороди здійснюють організації управління майновими правами на колективнійоснові — у договорах, укладених такими організаціями з користувачами.

Розмір винагороди за використання виконання не може бути нижчим за мінімальні ставки, затверджені Кабінетом Міністрів України.

Укладення договору між виконавцем і виробником аудіовізуального твору про створення аудіовізуального твору тягне за собою передання виконавцем прав виробникові аудіовізуального твору.

Надання виконавцем таких прав обмежується використанням аудіовізуального твору і, якщо в договорі не встановлено інше, не передбачає прав на окреме використання звуку або зображення, зафіксованих в аудіовізуальному творі.

Права виконавця на одержання винагороди є невідчужуваними і переходять тільки до спадкоємців виконавця на строк діїправ виконавця.

37. Правова охорона прав виробників фонограм і відеограм.

Виробниками фонограми визнаються будь-які фізичні або юридичні особи, які взяли на себе ініціативу і відповідальність за перший звуковий запис виконання або інших звуків чи їх відображень.

Виробниками відеограм визнаються будь-які фізичні або юридичні особи, які взяли на себе ініціативу і відповідальність за перший відеозапис виконання або інших зображень чи їх відображень як зі звуковим супроводом, так і без нього.

Відповідно до ст. 35(6) Закону України «Про авторське право і суміжні права» до об'єктів суміжних прав належать фонограми, відеограми.

Діяльність із виготовлення звукозаписів і відеозаписів має технічний характер, проте їх творці мають особливі права, які близькі до прав авторів. Це зумовлено необхідністю захисту майнових інтересів виробників фонограм від несанкціонованого відтворення, розповсюдження звукозаписів і відеозаписів іншими особами. Охороні підлягають будь-які фонограми незалежно від їх матеріальноїформи, якості запису, а також того, чи зафіксоване на фонограмі охоронюване законом виконання творчого твору чи здійсненийзапис різних звукових ефектів, голосів тварин, співу птахів тощо.

Право на фонограму, відеограму порушує сам факт першої фіксації звуків, зображень за допомогою технічних засобів у будь-якій матеріальній формі, що

дозволяє здійснювати їх неодноразове сприйняття, відтворення або сповіщення незалежно від виконання виробником фонограми, виробником відеограми будь-яких формальностей. За відсутності доказів іншого виробником фонограми, відеограми визнається та фізична або юридична особа, ім'я або найменування якоїпозначене на цій фонограмі, відеограмі або на їх упаковці. Оскільки виготовлення фонограми, відеограми є технічною, а не творчою діяльністю, за їх виробником визнаються лише майнові права.

Виробнику фонограми або відеограми належать виключні права на використання його фонограми або відеограми відповідно до закону. Охорона, надавана фонограмам або відеограмам, жодним чином не зачіпає і не завдає шкоди охороні авторських прав на твори науки, літератури та мистецтва, а також охороні прав виконавців на виконання.

Виключні права виробника фонограми або відеограми на використання фонограми або відеограми означають право здійснювати, дозволяти або забороняти такі дії:

—відтворювати фонограму (право на відтворення);

—розповсюджувати оригінал або примірники фонограми будь- яким способом, у тому числі шляхом продажу (право на розповсюдження);

—здавати у прокат оригінал або примірники фонограми, у тому числі після їх розповсюдження, здійснюваного виробником фонограми або за його згодою (право на здавання у прокат);

—імпортувати примірники фонограми з метою розповсюдження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу володільця виключних прав на фонограму (право на імпорт);

—сповіщати фонограму шляхом передачі за допомогою безпроводових засобів, по проводах (кабелю) чи за допомогою аналогічних засобів (право на передачу в ефір або по кабелю);

—доводити фонограму до загального відома (право на доведення до загального відома);

— переробляти або будь-яким іншим способом змінювати фонограму (право на переробку).

Право на відтворення. Стаття 10 Римської конвенції надає виробникам фонограм право на відтворення. У ній передбачено, що «виробники фонограм

користуються правом дозволяти або забороняти пряме або непряме відтворення своїх фонограм»

Стаття 11 Договору ВОІВ про виконання і фонограми визначає: «Виробники фонограм користуються виключним правом дозволяти пряме або непряме відтворення своїх фонограм будь-яким способом і в будь-якійформі».

Формулювання цього положення гармонує з відповідним положенням про права виконавців.

Договір ВОІВ про виконання і фонограми порівняно з Римською конвенцією забезпечує вищий рівень охорони. Так, відповідно до ст. 11 Договору виробники фонограм користуються виключним правом дозволяти відтворення «будь-яким способом і в будь-якій формі». Наприклад, збереження фонограми на будь-якому носії є відтворенням. Відтворення також включає такі дії, як завантаження і вивантаження фонограми з пам'яті комп'ютера. Переведення в цифрову форму, тобто перенесення фонограми, втіленоїна аналоговому носії, на цифровий носій, завжди є актом відтворення.

Вислів «будь-яким способом і в будь-якій формі» фігурує в ст. 9(1) Бернської конвенціїщодо права на відтворення, яким користуються автори. Він включений до ст. 11 Договору ВОІВ про виконання і фонограми з метою підтвердження того факту, що між правами виробників фонограм і авторів щодо цього не існує жодноїрізниці.

Право на розповсюдження. До прийняття в 1996 р. Договору ВОІВ про виконання і фонограми відповідно до чинних міжнародних угод виробники фонограм не мали загального права на розповсюдження своїх фонограм. Конвенція про охорону вироб- ників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм, укладена в Женеві 29 жовтня 1971 p., надає виробникам фонограм охорону від недозволеного відтворення, ввезення та розповсю- дження примірників їхніх фонограм.

Разом з тим принцип загального права на розповсюдження фонограм, супроводжений відповідними положеннями про вичерпання, дістав широке міжнародне визнання. Проте не було досягнуто єдності думок щодо обсягу права на розповсюдження після першого продажу або іншої передачі права власності на примірник фонограми. Національні законодавства не збігаються щодо цього. Відповідно до більшості юрисдикцій щодо примірника фонограми право на розповсюдження перестає існувати, тобто вичерпується, після першого продажу такого примірника. Існують розбіжності і з приводу того, чи повинно таке вичерпання мати місце на національному, регіональному або міжнародному рівні.

Стаття 12 Договору ВОІВ про виконання і фонограми зазначає:

«(1) Виробники фонограм користуються виключним правом дозволяти доведення до загального відома оригіналу та примірників своїх фонограм шляхом продажу або іншоїпередачі права власності.

(2) Ніщо в цьому Договорі не впливає на свободу визначати або не визначати умови, на яких вичерпання права, згаданого у пункті (1), настає після першого продажу або іншоїпередачі права влас- ності на оригінал або примірники фонограми з дозволу виробника фонограми».

Зазначена стаття дозволяє міжнародне вичерпання права. Положення статті не заважають будь-якій договірній стороні застосовувати будь-які умови або обмеження щодо обставин, які призводять до вичерпання права.

Право на прокат. Римська конвенція не містить будь-яких положень щодо прокату примірників фонограм.

Стаття 14(4) Угода ТРІПС зобов'язує учасників Угоди застосовувати із врахуванням відповідних змін положення ст. 11, що стосується прокату, в інтересах виробників фонограм і будь-яких інших правоволодільців, які можуть існувати у зв'язку з фонограмами за національним законодавством учасника Угоди.

Пункт 1 ст. 13(1) Договору ВОІВ визначає: «Виробники фоно- грам користуються виключним правом дозволяти комерційний прокат оригіналу і примірників своїх фонограм для публіки навіть після їх розповсюдження, здійсненого виробником або за його дозволом».

Право на здавання у прокат оригіналу або примірників фоно- грами належить виробнику фонограми незалежно від права влас- ності на оригінал або примірники.

Право на імпорт. Право на імпорт дозволяє виробнику фонограми здійснювати, дозволяти або забороняти імпорт примірників фонограми з метою розповсюдження, у тому числі примірників, виготовлених із дозволу виробника фонограми.

Право на імпорт не визнає ні Римська конвенція, ні Угода ТРІПС, ні Договір про виконання і фонограми. Право на імпорт, по суті, є частиною права на розповсюдження, однією з форм розповсюдження. Запровадження права на імпорт викликане тим, що інтереси виробників фонограм порушили міждержавні потоки контрафактноїпродукції. Виготовлювані в низці країн фонограми великими партіями надсилали в інші регіони, що підривало позиції та зачіпало інтереси виробників ліцензійноїпродукції. Вважали, що надання виробникам фонограм окремого права на

імпорт дозволить скоротити потоки контрафактної продукції через митні кордони держави.

Право на передачу в ефір або сповіщення по кабелю. Виробник фонограми має виключне право здійснювати, дозволяти або забороняти сповіщення фонограми за допомогою безпроводових засобів, по проводах (кабелю) чи за допомогою інших аналогічних засобів.

Право на переробку. Виробник фонограми має виключне право здійснювати, дозволяти або забороняти переробку своєї фонограми. Мета переробки і технічні прийоми, використовувані при цьому, можуть бути найрізноманітнішими. При переробці окремі звуки можуть посилюватися, інші — приглушуватися; магнітний запис може бути переведений у цифровий запис тощо. У всіх випадках на переробку необхідна згода виробника фонограми.

Якщо оригінал або примірники правомірно опублікованоїфонограми введені в

цивільний оборот шляхом їх продажу, допускається їх подальше розповсюдження без згоди виробника фонограми і виплати йому винагороди (вичерпання прав).

Виключні права виробника фонограми можна передавати за договором іншим особам.

38. Правова охорона прав організацій мовлення Під організаціями мовлення розуміються радіо- і телестудії, а також інші

організації, які займаються розповсюдженням звуку і (або) зображень засобами безпроводового зв'язку (організаціїефірного мовлення) або сповіщення їх публіці за допомогою кабеля, проводу, оптичного волокна або аналогічних засобів (організації кабельного мовлення).

Самі вони не створюють творчих творів, а лише здійснюють їх використання шляхом передачі в ефір або сповіщення для загального відома по кабелю. Організації мовлення готують і доводять до відома публіки різноманітні передачі, які не завжди володіють ознаками творів літератури і мистецтва. Майнові інтереси їх творців потребують правовоїохорони. Адже на створення радіо- і телепередач, включення до них творчих творів, виконань, фонограм, відеограм тощо витрачаються, як правило, значні кошти, які повинні окупитися за рахунок монопольного права на їх використання. Разом із тим, при виході в ефір або сповіщенні для загального відома по кабелю будь-яка передача може бути записана з мінімальними затратами сил і

коштів і використовуватися третіми особами практично у своєму первинному вигляді. У цих умовах організаціїмовлення, безумовно, повинні мати право на охорону своїх майнових інтересів, яка їм і надається законом.

Виокремлення передач як особливих об'єктів правовоїохорони має практичне значення лише в тому разі, якщо самі передачі не є творчими творами. Інакше їх охорона забезпечувалась би авторським правом, а питання необхідності визнання за творцями передач ще певних прав просто не виникало б. У зв'язку із цим слід розрізняти передачі організаціймовлення як об'єкти суміжних прав і передачі в ефір або по кабелю творів як об'єктів авторського права.

Передачі, призначені для виходу в ефір або сповіщення для загального відома по кабелю, є результатом організаційних, фінансових і технічних зусиль організацій мовлення, спрямованих на створення відносно цілісних і завершених інформаційних блоків, адресованих певній аудиторії глядачів і (або) слухачів. До передач можуть входити і творчі твори, права на використання яких організаціїмовлення придбали у встановленому законом порядку.

Як правило, передачі створюються самими організаціями мовлення за допомогою діяльності їх працівників у межах одержаного від організаціїслужбового завдання. Передачі можуть готуватися і особами, які є самостійними суб'єктами цивільного права і діють на підставі одержаних замовлень та за рахунок коштів організацій-замовників. Можлива й ініціативна підготовка передач, права на використання яких передаються організаціїмовлення.

Хоча основна практична потреба в особливій правовій охороні прав організацій мовлення виникає з моменту випуску передачі в ефір або сповіщення для загального відома по кабелю, самі передачі стають об'єктами правової охорони з моменту їх створення.

Передачами мовлення повинні вважатися будь-які призначені для використання шляхом передачі в ефір і (або) сповіщення для загального відома по кабелю звуки і (або) зображення, які не є в цілому творчими творами, незалежно від того, чи передані вони в ефір (по кабелю) або тільки ще підготовлені (записані) для ефіру (сповіщення для загального відома по кабелю).

Нарівні з передачами як об'єктами суміжних прав організації мовлення передають в ефір або по кабелю творчі твори, права на використання яких придбані ними у встановленому законом порядку. Жодних особливих суміжних прав у організацій мовлення при цьому, як правило, не виникає, бо в цьому разі відсутній

додатковий об'єкт правової охорони, крім самого твору. У тих же випадках, коли передача твору в ефір або по кабелю супроводжується додатковими сюжетами, коментарями, інтерв'ю тощо, в організацій мовлення можуть виникнути особливі суміжні права на саму передачу, однією зі складових якоїє творчий твір.

Римська конвенція (1961) визнала тільки права організацій ефірного мовлення, бо систем кабельного і супутникового мовлення на той час просто не існувало.

Угода ТРШС надала організаціям мовлення право забороняти без їхнього дозволу запис, відтворення записів і ретрансляцію за допомогою засобів бездротового зв'язку передач, а також сповіщення телевізійних передач аналогічного змісту (ст. 14(3)). Угода ТРШС під організаціями мовлення має на увазі організації ефірного, кабельного та супутникового мовлення.

Організації мовлення належить виключне право на використання її передачі відповідно до закону.

Виключні права організації мовлення на використання її передачі означають право здійснювати, дозволяти або забороняти такі дії:

—ретранслювати передачу;

—записувати передачу;

—відтворювати запис передачі;

—розповсюджувати оригінал або примірники запису передачі, у тому числі шляхом продажу;

—доводити до загального відома запис передачі;

—публічно сповіщати передачу в місцях із платним входом.

Право на ретрансляцію передачі. Організація мовлення може дозволити іншій організаціїмовлення ретранслювати передачу одночасно із трансляцією цієїпередачі першою організацією мовлення. Право першої організації мовлення застосовують незалежно від того, здійснюється перша передача з живого виконання або із запису.

Виокремлення зазначеної правової можливості зумовлене наявністю особливого інтересу саме до першого сповіщення публіці тієї або іншої передачі. Прикладом може бути передача в ефір або по кабелю спортивних змагань. Ретрансляція можлива не тільки відносно передачі в ефір або по кабелю «живих» подій, а й уперше оприлюднених записів раніше підготовлених і записаних передач.

Право на запис передачі. Запис — це фіксація за допомогою технічних засобів звуків (або їх відображень) і (або) зображень (або їх відображень) у будь-якій

матеріальній формі (на будь-якому матеріальному носії), що дозволяє здійснювати їх сприйняття, відтворення або сповіщення за допомогою відповідних технічних засобів.

Запис передачі може бути суто технічним записом, який не створює нових прав, а може породжувати нові суміжні та авторські права.

Запис передачі за певних умов приводить до появи або суміжного права на фонограму чи відеограму, або авторського права на звукозапис чи відеозапис.

Якщо передача створена за замовленням і коштом організації мовлення, суміжні права виникають у організації мовлення в момент випуску передачі — це будуть первинні права організаціїмовлення.

На записи майбутніх, ще не переданих передач суміжні права на передачі не виникають.

Оскільки щодо записів майбутніх передач можуть виникати фонограмні права й авторські права на звукозаписи та відеозаписи, саме ці права можуть бути об'єктами договорів про відступлення прав на записи, підготовлені для радіо та телебачення.

Несанкціонований запис чужих передач становить собою порушення суміжних прав організаціймовлення, хоча б даний запис і не був призначений для комерційного використання. Використання запису для наступної передачі в ефір або по кабелю може здійснюватися тільки з дозволу організації мовлення, якій належать права на передачу.

Права на відтворення запису передачі. У цьому контексті відтворенням є виготовлення одного або більше примірників запису передачі або її частини (прямо або непрямо, тимчасово або постійно) у будь-якій матеріальній формі (на будь-якому матеріальному носії).

Право на відтворення не поширюється на випадки, коли:

—запис передачі був здійсненийза згодою організаціїмовлення;

—відтворення передачі здійснюють із тією самою метою, з якою був здійсненийзапис короткострокового користування.

Перше обмеження означає, що, якщо організація мовлення дала дозвіл на запис її передачі, дозволу на відтворення цієїпередачі не вимагають.

Виготовлені шляхом відтворення примірники запису передачі можуть у подальшому використовуватися шляхом розповсюдження, включаючи їх продаж і здавання у прокат. Із їх допомогою ефірна передача може розійтися по кабельних мережах. На основі примірників запису різних передач можуть створюватися нові

передачі. Все це свідчить про те, що право на відтворення запису передачі зачіпає суттєві інтереси організаціймовлення.

Право на розповсюдження запису передачі. Право на розповсюдження означає право дозволяти розповсюдження серед публіки примірників запису передачі шляхом продажу, прокату або іншим способом.

Вичерпання права на розповсюдження запису передачі відбувається тоді, коли запис передачі з дозволу організації мовлення був уведений в цивільний оборот шляхом продажу або іншим спо- собом.

Право на доведення до загального відома запису передачі.

Організація мовлення має виключне право дозволяти робити записи своїх передач доступними для публіки. Зазначене право включає доступ до записів передач по дротах або за допомогою засобів бездротового зв'язку. Право доступу обмежене ситуаціями, коли представники публіки можуть одержати доступ до записів передач із будь-якого місця і в будь-який час за їхнім власним вибором.

Право на сповіщення. Сповіщення — це передача по проводах або за допомогою засобів безпроводового зв'язку зображення і (або) звуків твору, виконання, фонограми, передачі організаціїмовлення таким чином, що зображення і (або) звуки стають доступними для сприйняття осіб, які не належать до кола сім'ї, у місцях, настільки віддалених від місця передачі, що без останньої ці зображення і (або) звуки не були б доступні для сприйняття.

Сповіщення становить собою одну з форм розповсюдження об'єктів авторського права або суміжних прав із використанням технічних, в основному телекомунікаційних, засобів.

Нині під правом на сповіщення розуміють сповіщення передачі іншою організацією мовлення або в місцях із платним входом. У першому разі йдеться про ретрансляцію оригінальної передачі, а в другому — про перегляд телевізійної передачі або прослуховування радіопередачі в таких місцях, як ресторани, кафе, дискотеки тощо.

Усі сповіщення можливі тільки з дозволу організації мовлення, яка створила передачу, або іншого правоволодільця. Застереження із приводу сповіщення передачі у місцях із платним входом очевидне, оскільки інакше ніхто не мав би права вільно транслювати будь-які передачі для публіки з комерційною метою.

Закріплення цих прав за організаціями мовлення відповідного виду цілком виправдане, бо ними регулюються хоча й близькі, але самостійні способи