_1-89 (1)

режим конфіденційності як основа надання правової охорони; відсутність строку охорони; відсутність офіційного визнання охороноздатності та державної реєстрації.

80. Об‘єкти та суб’єкти комерційної таємниці Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що

вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію (ч. 1 ст. 505 ЦК України).

Відповідно до ст. 36 ГК України відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею.

Можливості підприємців щодо віднесення відомостей, пов'язаних із їхньою діяльністю, до комерційноїтаємниці не є безмежними. За державою закріплене право здійснювати контроль за здійсненням підприємницької діяльності, стежити за своєчасністю і повнотою сплати податків, оцінювати вплив їхньої діяльності на навколишнє середовище тощо. У зв'язку з цим, залежно від країни, законом, іншими правовими актами або судовою практикою визначаються відомості, що не можуть становити комерційну таємницю.

В Україні коло таких відомостей було визначене Постановою Кабінету Міністрів України No 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційну таємницю» від 9 серпня 1993 р.

Відповідно до неї не можуть становити комерційну таємницю: — установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; —інформація за всіма встановленими формами державноїзвітності; —дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів; —відомості про чисельність і склад працівників, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць; —документи про сплату податків і обов'язкових платежів; — інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію про- дукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення зако- нодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; — документи про платоспроможність; —відомості про участь посадових осіб

підприємства в коопера- тивах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших ор- ганізаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; —відомості, що відповідно до чинного законодавства підляга- ють оголошенню.

Підприємства зобов'язані подавати перелічені відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим особам відповідно до чинного законодавства, на їх вимогу. Слід зауважити, що цей перелік є далеко не безспірним. І це є однією з наявних підстав врегулювання правового режиму комерційноїтаємниці на рівні спеціального закону.

Отже, відомості, які можуть бути віднесені до комерційної таємниці, наприклад підприємства, повинні мати такі ознаки: - не містити державної таємниці; - не наносити шкоди інтересам суспільства; - відноситись до виробничої діяльності підприємства; - мати дієву або потенційну комерційну цінність та створювати переваги в конкурентній боротьбі; - мати обмеження в доступі тощо

Відповідно до ч. 2 ст. 506 ЦК України суб'єктами прав на комерційну таємницю можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які правомірно визначили інформацію як комерційну таємницю. Слід звернути увагу на те, що чинне законодавство не встановлює будь-яких спеціальних обмежень володіння правами на комерційну таємницю для іноземних громадян або іноземних юридичних осіб. Вони можуть володіти цими правами на тих самих підставах, що й українські юридичні та фізичні особи. Право на комерційну таємницю може належати лише тій особі, яка своїм волевиявленням засвідчила намір утримувати певні комерційно цінні відомості в режимі конфіденційності та вжила адекватних дій щодо збереження такого стану невідомості інформації. Не можуть належати права на комерційну таємницю особі, яка неправомірно визначила інформацію комерційною таємницею, наприклад, включила до її складу відомості, які не можуть становити комерційну таємницю відповідно до закону, не володіють необхідними ознаками конфіденційності чи комерційної цінності, або відомості, якими така особа заволоділа протиправно. В особи, яка не вчиняла жодних дій, спрямованих на забезпечення охорони конфіденційності комерційної таємниці, право на неї не виникає.

81. Захист прав на торговельну марку.

Закон "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"

Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь- яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів та послуг, що виробляються та

надаються однією особою, від товарів та послуг, що виробляються та надаються іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зоб- ражувальні елементи, комбінаціїкольорів (ст. 492 ЦК).

Торговельною маркою може бути позначення, яке, по-перше, не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі (тобто не належить до позначень порнографічного характеру, не містить антидержавних, расистських лозунгів, емблем та наймену- вань екстремістських організацій, нецензурних слів та висловів то- що) та, по-друге, на яке не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, сформульовані в Законі України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» шляхом перерахуван- ня позначень, які не підлягають правовій охороні як торговельна марка.

У світі існує дві системи надання правової охорони знаку — реєстраційна і першовикористання. Суть реєстраційної системи полягає у тому, що отримати виключне право на знак може особа, яка його зареєструвала і у зв'язку з цим отримала від уповноваже- но-го органу охоронний документ. Система першовикористання полягає у тому, що право на знак набуває та особа, яка першою його почала використовувати. Знак може бути зареєстрований, але треті особи не позбавляються права доказувати, що вони користувалися зареєстрованим знаком раніше, ніж інша особа його зареєструвала. При цій системі реєстрація лише полегшує доведення, але не доводить існування права на знак.

Необхідно враховувати, що обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеним у свідоцтві зображенням марки і переліком товарів і послуг, внесених до Реєстру, якщо інше не встановлено законом. Це означає, що права інтелектуальної власності особи, яка зареєструвала торговельну марку, поширюються лише на використання цієї марки стосовно зазначених товарів та послуг.

Дія майнових прав на торговельну марку, як і на інші об'єкти інтелектуальної власності, обмежені по територіїі в часі. Так, пра- вова охорона торговельноїмарки поширюється лише на територію тих країн, де вона зареєстрована або визнана добре відомою.

Захист прав визначається у ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг». Відповідно до ст.. 20 - Порушення прав власника свідоцтва:

1. Будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій,

що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. Відповідно до ст.. 16 свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом.

2. На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Власник свідоцтва може також вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати. Вимагати поновлення порушених прав власника свідоцтва може за його згодою також особа, яка придбала ліцензію.

Р о з д і л VI закону Захист прав Стаття 21. Способи захисту прав 1. Захист прав на знак здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку. 2. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв'язку з застосуванням цього Закону. Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про: встановлення власника свідоцтва; укладання та виконання ліцензійних договорів; порушення прав власника свідоцтва.

82. Характеристика авторського договору та його види.

Порядок укладання цих договорів визначається Цивільним Кодексом України та Законом Україні «Про авторське право і суміжні права».

Авторський договір за своєю юридичною природою є цивільно-правовим договором. Відповідно до ЦКУ використання об’єкту інтелектуальної власності здійснюється іншою особою тільки з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта інтелектуальної власності (крім випадків, встановлених законом). Умови передання майнових прав інтелектуальної власності визначаються договором.

Авторський договір можна визначити як договір, відповідно до якого автор передає або зобов’язується передати в майбутньому користувачу свої права на використання твору науки, літератури, мистецтва в межах і на умовах, узгоджених сторонами.

Авторський договір має певні особливості:

предметом договору є твори науки, літератури і мистецтва; має цивільно-правовий характер, але йому притаманні і власні особливості;

це консенсуальний, взаємний та оплатний договір, авторський договір може бути реальним та безоплатним.

Консенсуальний авторський договір – це угода, при якій права і обов’язки сторін (автора і користувача) виникають з моменту досягнення домовленості.

Реальним є договір, який вважається укладеним з моменту передачі твору або здійснення іншої дії, передбаченої договором.

Взаємний договір – це договір, в якому обов’язок однієї сторони здійснити певні дії викликає обов’язок іншої сторони надати певні матеріальні блага.

Закон не забороняє автору передати користувачу авторські права на безоплатній підставі, але ця умова повинна бути безпосередньо вказана в договорі.

Авторські договори класифікують за різними критеріями:

1.Залежно від виду твору, який виступає предметом договору, розрізняють авторські договори на створення та використання літературних, музичних, архітектурних та інших творів.

2.Залежно від того, чи є предметом договору готовий твір або твір, який ще треба створити, розрізняють:

- авторські договори замовлення – за цим договором автор зобов’язується створити у майбутньому твір згідно з умовами договору і передати його замовникові;

- авторські договори на готовий твір.

3.Залежно від обсягу переданих прав:

-договори про передачу виключних прав (ст.32.п.3: За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються.);

-договори про передачу невиключних прав (ст.32.п.4-6: За авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам).

4. Залежно від способу використання твору:

-видавничі договори;

-постановочні договори;

-сценарні договори;

-договори про депонування рукопису;

-договори про використання твору в промисловості;

-договори художнього замовлення і т.д.

83. Поняття та види договорів у сфері інтелектуальної власності.

Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальноївласності

— це група договорів у сфері інтелектуальної власності, спрямованих на набуття, зміну або припинення майнових прав на об'єкти інтелектуальноївласності.

Договори в сфері ІВ:

1)договори спрямовані на створення результатів інтелектуальноі творчої діяльності (договір про створення за замовленням і використання об'єкта ІВ ст. 1112; договори на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт глава 62 ЦК)

2)Договори спрямовані на розпорядження майновими правами ІВ (надання і передача прав ІВ: ліцензійний договір (ліцензія) - не може існувати один без одного на практиці, тому не логічно відділяти їх в законодавстві; комерційна концесія (франчайзинг) або комплексна ліцензія, глава 76 ЦК); договір про Передання виключних майнових прав ІВ ст. 1113 ЦК - оплатне або безоплатне.

3) Інші договори у сфері ІВ (супутні договори) (застава майнових прав ІВ, застосовуються загальні положення зу про заставу і ЦК: прогалина, неможливо реалізувати норми про речові права стосовно прав ІВ важко);

Стаття 1107. Види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

1. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:

1)ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2)ліцензійний договір;

3)договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4)договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5)інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної

власності.

2. Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі.

У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.

Законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.

Ліцензія — це надання власником запатентованого винаходу іншій фізичній або юридичній особі дозволу на здійснення однієї або більше дій, на які має виключні права власник винаходу.

Якщо мова йде про ліцензію як юридичний документ, що свідчить про дозвіл, виданий власником запатентованого винаходу, то використовується спеціальна назва "ліцензійний договір", оскільки мають місце два типи юридичних актів або угод. По- перше, надання власником запатентованого винаходу іншій фізичній або юридичній особі дозволу на виконання однієї або кількох дій, що підпадають під виключні права на запатентований винахід. По-друге, ліцензія звичайно дається на певних умовах, обумовлених у письмовому документі, яким оформляється ліцензія ліцензіату.

Ліцензійний договір — це правочин, на підставі якого власник (володілець) запатентованого або незапатентованого винаходу (ліцензіар) надає фізичній або юридичній особі (ліцензіатові) дозвіл на здійснення у певному місці і протягом певного

строку однієї або кількох дій, на які має виключні права ліцензіар, а ліцензіат зобов'язується сплатити винагороду за надання права на використання винаходу.

Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності укладається на створення конкретного твору, за яким автор зобов'язується створити твір відповідно до умов договору і передати його замовнику. У рахунок обумовленої договором винагороди замовник зобов'язаний виплатити автору аванс. Розмір і строки виплати визначаються угодою сторін. Сторона, що не виконала або виконала неналежним чином свої зобов'язання, повинна відшкодувати потерпілій стороні заподіяні збитки, включаючи і упущену вигоду. У разі відступлення автора від вимог, що містяться в договорі, замовник твору має право вимагати відповідної доробки.

Найбільш поширеним договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності є авторський договір на створення і використання комп'ютерних програм. Специфічними умовами договорів даного типу є: можливість перевідступлення авторського договору; визначення типів персональних комп'ютерів, для яких може бути використана комп'ютерна програма, їх кількість і місцезнаходження; права сторін на подальші модифікації і удосконалення; кількість виготовлених копій; забезпечення доступу до вихідного коду; порядок використання твору третіми особами; строки і порядок навчання користувача; інші (особливі) умови, які сторони визнають за необхідне передбачити в авторському договорі. Авторський договір на створення і використання комп'ютерних програм може включати такі документи: текст договору; технічне завдання; технічні умови; календарний план або програму робіт; специфікації; опис використовуваного обладнання; угоду між авторами про розподіл винагороди.

Коли всі виключні права, що надаються патентом на винахід, передані власником винаходу іншій фізичній або юридичній особі без обмеження в часі і будь- яких інших умов, говорять, що мало місце передання прав.

Договір про передання виключних майнових прав — це юридичний акт, за допомогою якого власник запатентованого винаходу передає свої виключні права іншому. Ця дія засвідчується письмовим документом, який називається "актом передання патентних прав" або "переданням прав". Особу, яка передає права, тобто власника запатентованого винаходу, називають стороною, що передає, а іншу, що приймає, фізичну або юридичну особу, яка отримує всі виключні права, називають стороною, яка одержує. Після завершення передання сторона, яка передає, уже не

має прав на запатентований винахід. Сторона, яка одержує, або одержувач, стає новим власником запатентованого винаходу і отримує всі виключні права, що виникають у зв'язку з видачею патенту на винахід.

2. Істотною умовою щодо договорів розпорядження майновими правами інтелектуальної власності є форма договору. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним. Однак законом допускаються випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.

Відразу звертає на себе увагу та обставина, що серед видів договорів зазначено ліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності, яка насправді є одностороннім правочином. Той факт, що видача ліцензіїможе слугувати підґрунтям для укладення ліцензійного договору, не перетворює її у вид договору. У цивільному праві аналогічна ситуація існує стосовно довіреності як одностороннього правочину і договору доручення, який може опосередковувати її видачу. (Орлюк)

Таким чином, договірні конструкції, передбачені главою 75 ЦК «Розпоряджання майновими правами інтелектуальноївласності», охоплюють договори з відступлення майнових прав інтелек- туальноївласності, видачі дозволу на використання об'єктів права інтелектуальної власності та їх створення. Однією зі складових предмету договору комерційної концесії, передбаченого главою 76 ЦК, без якої він не може існувати, також є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності. Враховуючи це і невичерпний перелік цивільно-правових договорів, доцільно поєднати глави 75 і 76 ЦК та назвати їх «Договори у сфері інтелектуальноївласності».

Сторонами договорів у сфері інтелектуальноївласності можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Однією зі сторін договору є правоволоділець, тобто особа, що має майнові права інтелектуальноївласності: автор, власник охоронного документа (патенту чи свідоцтва) чи їх правонаступники.

Особливості договорів у сфері ІВ

1.предмет - майнові права ІВ, при цьому предмет цих договорів може передбачати передачу всього комплексу майнових прав чи окремих прав чи правомочностей по використанню об'єкта ІВ

2.Обєкт - результати інтелектуальноі творчої діяльності 3. Сторони - можуть мати особливу назву Ліцензіар- Ліцензуіат, Творець- Замовник, Правоволоділець- Набувач, Правоволоділець- Користувач, Заставодавець- Заставодержатель

4.Особливий характер дієздатності - 14 р

5.Специфіка форми - обов'язкова письмова форма, не одержання якої має наслідком нікчемність таких договорів

Виняток - договір щодо опублікування невеликого за обсягом твору у періодичних виданнях може бути укладено усно

6.Особлива реестрація ч2 ст 1114, що факт передання виключних майнових прав ІВ які згідно законодавства є чинними після їх державної реєстрації підлягає державній реєстрації

Реєстрація - державна служба ІВ

На сьогодні в нас немає типових договорів в сфері ІВ (ст. 1111 вказує про типов договори). Є певні договори, але не мають обов'язкового характеру.

Комзюк: Стаття 1113. ЦКУ Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності у ЗУ про авторське ст 31 Передача (відчуження) майнових прав суб'єктів авторського права. Правильно передання а не передача. Передача термін вводить в оману оскільки про передачу не йдеться а говориться про надання права напр ліценз може бути позадоговірною. Норми закону після прийняття цку повинні бути виключені.

84. Форма договорів та їх державна реєстрація Правила щодо форми цивільно-правових договорів поширюються і на договори

у сфері інтелектуальної власності. Проте з цього загального правила є винятки, передбачені законом. Усі договори, що укладаються у сфері інтелектуальної діяльності, мають укладатися в письмовій формі. Чинне цивільне законодавство України не передбачає обов'язкового нотаріального засвідчення зазначених договорів. Проте за бажанням сторони можуть свій договір засвідчити нотаріально.

Закон України “Про авторське право і суміжні права” приписує авторські договори укладати в письмовій формі, якщо законодавством про авторське право і суміжні права не передбачено інше. Чинне законодавство іншого не передбачає. Але п. 1 ст. 33 Закону України “Про авторське право і суміжні права” передбачено, правило, за яким договори на створення чи використання невеликих за обсягом творів (для газет, журналів та інших періодичних видань) можуть укладатися в усній формі.

Відповідно до Цивільного кодексу передбачено можливість укладання авторських ліцензійних договорів про опублікування твору в періодичних виданнях та енциклопедичних словниках в усній формі.