_1-89 (1)

третє, якщо твір створений спільною творчою працею декількох осіб, то вони визнаються співавторами. Тобто співавторами не можуть бути визнані особи, які не зробили творчого внеску у створення твору, а надали автору матеріальну, організаційну, технічну й іншу допомогу.

У законодавстві про авторське право поняття твору не визначається, але у зв'язку з тим, що автор твору визначений як фізична особа, творчою працею якоїстворений твір, об'єктом правовоїохорони можуть бути лише твори, які є результатом творчої праці одного чи декількох авторів. Оскільки особисті немайнові права автора є невідчужуваними і непередаваними, суб'єктами цих особистих немайнових прав можуть бути лише автори творів. Ніхто інший не може бути суб'єктом особистих немайнових прав.

Законодавство України закріплює і визнає принцип презумпції авторства на твір, відповідно до якого за відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (ст. 435 ЦК України, ст. 11 Закон України «Про авторське право і суміжні права»). Тобто особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору, вважається його автором, якщо у ході судового розгляду не буде доведене інше.

Отже, можливі випадки, коли інші особи (у тому числі і справжній автор) можуть претендувати на авторство щодо того чи іншого твору. У таких випадках тільки суд, розглянувши суть справи і відповідні докази, може ухвалити рішення щодо авторства. Принцип презумпції авторства на твір відповідає Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів, у якій встановлюється, що автор твору, права на який охороняються, вважається таким за відсутності доказу протилежного, якщо його ім'я зазначене на творі звичайним способом (ст. 15). Визнання авторства необхідне для того, щоб автор мав право на порушення судового переслідування у всіх країнах Бернського Союзу щодо будь-яких осіб, які допустили незаконне використання його твору.

Водночас майнові права інтелектуальноївласності на твір можуть належати не тільки автору твору, але й іншим особам — вторинним суб'єктам авторського права.

Під вторинним суб'єктом авторського права слід розуміти фізичних або юридичних осіб, які не брали участі у створенні твору науки, літератури і мистецтва, але набули певного обсягу майнових прав інтелектуальноївласності на твір за законом або за договором.

Суб'єктами права інтелектуальної власності за певних умов можуть бути також спадкоємці (щодо фізичних осіб) та правонаступники — щодо юридичних осіб (у разі ліквідації, реорганізаціїтощо). Спадкоємці — це особи (фізичні або юридичні), до яких у разі смерті автора (творця) або фізичноїособи — підприємця переходять майнові права інтелектуальноївласності. Правонаступниками зазвичай є юридичні особи. У разі припинення діяльності юридичної особи — суб'єкта права інтелектуальної власності до правонаступника переходять майнові права інтелектуальноївласності.

До спадкоємців не переходять особисті немайнові права авторів. Спадкоємці мають лише право протидіяти посяганню на твір, яке може завдати шкоди честі та репутації автора.

Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути також спадкоємці, інші фізичні й юридичні особи, до яких право інтелектуальної власності переходить в силу закону чи договору, держава.

Спадкоємці можуть стати суб'єктами права інтелектуальної власності в силу закону або заповіту. Лише Закон України “Про авторське право і суміжні права” (єдиний) містить статтю про спадкування авторських і суміжних прав у спадщину. Стаття 29 цього Закону “Перехід авторського права у спадщину” проголошує: “Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора”. Разом з тим спадкоємці відповідно до цього Закону наділяються правом захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Інші закони про інтелектуальну власність не містять норм про перехід майнових прав суб'єктів права інтелектуальної власності у спадщину. Проте це зовсім не означає, що майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності не можуть передаватися у спадщину. Закон “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” містить таку норму: “Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником” (п. 6 ст. 28). Така ж норма міститься й в інших патентних законах. Деякі закони України про інтелектуальну власність не містять й таких норм.

Із норми про те, що власник патенту може передавати свої майнові права іншим особам на підставі договору, випливає, що власник цих прав може ними розпорядитися будь-яким іншим чином. Отже, він може свої майнові права заповісти

будь-якій іншій особі. Якщо ж такого розпорядження власника патенту (заповіту) немає, то ці права переходять до спадкоємців за законом.

Коло спадкоємців, до яких переходять майнові права власника патентів, визначається чинним цивільним законодавством.

Проте із цього загального правила все ж є один виняток. Закон України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” не визнає права власності (чи іншого виключного права) на зазначення походження товарів за суб'єктами, які цими правами користуються. Правом на одне й теж зазначення походження товарів можуть користуватися декілька осіб. Об'єктом спадкування не може бути річ (об'єкт), яка не є об'єктом права власності спадкодавця.

Відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність правонаступниками творців можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, які стають ними в силу договору або закону. Так, Закон України “Про авторське право і суміжні права” містить ст. 31 “Передача (відчуження) майнових прав суб'єктів авторського права”. Наведена стаття проголошує, що майнові права можуть бути передані автором або іншою особою, що має авторське право, іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Наведена норма все ж не містить відповіді на запитання, чи може автор або інша особа, якій належить авторське право, продати свої майнові права на твір іншій особі. В практиці такі випадки відомі.

Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” чітко і однозначно (п. 6 ст. 28) проголошує, що власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником. Такі норми містять й інші патентні закони України.

З наведеного можна зробити висновок, що будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності, які охороняються законом, визнані товаром. Отже, стосовно цього товару можуть вчинятися будь-які цивільно-правові угоди. Таким чином, майнові права авторів на твори науки, літератури і мистецтва можуть бути об'єктом купівлі- продажу та інших цивільно-правових угод. Однією із сторін у такій угоді може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка стає правонаступником творця будь-якого об'єкта інтелектуальної власності.

Правонаступником може бути й держава. За Законом України “Про авторське право і суміжні права” (ст. 30) твори після закінчення строку їх правової охорони стають

надбанням суспільства. Це означає, що такі твори можуть бути використані будь-якою фізичною чи юридичною особою без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за їх використання. Проте користувачі зобов'язані оберігати право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому, перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

ЗУ Стаття 29. Перехід авторського права у спадщину

1.Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора.

2.Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

23.Юридичні особи як субєкти авторського права

Юридична особа - організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (стаття 80 Цивільного кодексу України), не може бути автором твору.

Юридичні особи не можуть створювати об'єкти права інтелектуальноївласності, це можуть зробити лише фізичні особи, що перебувають із ними у трудових відносинах (або за цивільно-правовими договорами). Проте юридичній особі може належати комплекс прав інтелектуальної власності та вона може бути, як і творець (автор), суб'єктом права інтелектуальноївласності за договором або законом.

Разом з фізичними особами суб’єктами авторського права на твори науки, літератури і мистецтва згідно із законодавством України можуть бути юридичні особи.

Юридична особа набуває окремі авторські права на підставі договору з автором твору, внаслідок створення твору автором у порядку виконання службових обов’язків, якщо твір перейшов до юридичної особи за заповітом та ін.

Юридична особа набуває авторські права, які первісно належать автору, тільки на підставах вказаних у законі. Юридична особа не може бути автором твору, тому що твір створюється тільки творчою працею фізичної особи, її права є вторинними

(похідними). Юридична особа може створювати організаційні, матеріальні умови для творчої праці людини, але сама не може бути автором.

Відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність переважна більшість творів належить юридичній особі на підставі виконання автором службового завдання. Ст.16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначає, що роботодавцю належить виключне майнове право на службовий твір, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно- правовим договором між автором і роботодавцем. Особисте немайнове право на службовий твір належить автору. За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюється трудовим договором або цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

Майнові права на твір, що створено у порядку виконання службового завдання, належать юридичній особі тільки в тих випадках, коли автор, по-перше, перебуває у трудових відносинах з роботодавцем; по-друге, трудовий договір містить обов’язок працівника створити твір; по-третє, роботодавець надавав автору матеріальну, фінансову та іншу допомогу для створення твору; по-четверте, необхідно визначити розмір винагороди, строки та порядок виплати.

24.Роботодавець як суб'єкт авторського права

ЦК Стаття 429. Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору

1.Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.

2.Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

3.Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені

законом.

Особисті немайнові права на об'єкт інтелектуальної власності, який був створений при виконанні трудового договору, належать працівникові, який створив такий об'єкт. Майнові ж права належать спільно як працівникові, так і роботодавцю такої особи. Слід зазначити, що раніше, до прийняття Цивільного кодексу України, майнове право на об'єкт, створений в процесі трудових відносин, належало роботодавцеві, який в свою чергу повинен був виплатити творцеві авторську винагороду. Право інтелектуальної власності на об'єкти, які створені працівником не при виконанні службових обов'язків чи не за дорученням роботодавця, належать працівникові.

ЗУ “Про авторське право та суміжні права” Стаття 16. Авторське право на службові твори

1.Авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору.

2.Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

3.За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

Питання розподілу авторських прав між роботодавцем та автором-працівником стає все більш актуальним, тому автору для захисту своїх прав необхідно знати основні положення законодавства стосовно цього питання.

Так, ст. 429 Цивільного Кодексу України (Кодекс) передбачає, що “майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.” У той же час Закон України “Про авторське право та суміжні права” (Закон) передбачає, що “виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.” При цьому треба правильно розуміти, який твір може бути віднесений до категорії

службових творів. Існує думка, що створений робітником на робочому місці та в робочий час твір автоматично стає службовим. Існує також практика підписання Договорів про розподіл авторських прав між робітником та роботодавцем одночасно з укладанням трудового договору (контракту), у якому роботодавцю автоматично передаються майнові права на ще нестворені робітником твори, тематика, призначення та інші особливості яких не оговорені у Договорі.

Але для того, щоб твір став службовим, його створення має передбачатися у трудовому договор і(контракті) або у службовому завданні. Службове завдання не може виходити за межі трудової функції автора, тобто за межі його службових обов’язків. Крім того, такі завдання за своїм обсягом не можуть перевищувати норми праці, встановлені законодавством. Іншими словами, у трудовому договорі або службовому завданні повинні бути максимально конкретно прописані призначення, технічні умови та інші специфікації твору, який створюється. По суті такий Договір підпадає під категорію Договорів-замовлень, передбачених ст.1112 Кодексу, які передбачають створення за замовленням та умови використання майбутнього твору замовником. Але надання у використання не означає повної передачі прав на майбутній твір. Крім того, згідно ст. 33, п.3. Закону «предметом договору про передачу прав на використання твору не можуть бути права, яких не було на момент укладання договору», тобто передача майнових прав на твір можлива тільки після створення твору. Тому при складанні договору –замовлення треба детально прописувати розподіл майнових прав між автором і роботодавцем, щоб уникнути можливих непорозумінь.

http://www.arbitis.com/Selivanov-M-V-Sluzhbovi-tvori-komu-nalezhit-pravo-intelektual-noyi- vlasnosti/

25.Співавторство.

авторське право на твір, створений у співавторстві, що належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір нерозривне ціле чи складається із частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення (ч. 1 ст. 436 ЦК України). Виходячи з законодавчого визначення співавторства, можна виділити три основні ознаки співавторства.

По-перше, співавторство — це сумісна творча праця кількох осіб. Така сумісна праця повинна мати творчий характер, оскільки лише у результаті творчоїпраці виникають

твори науки, літератури, мистецтва, які визнаються охороноздатними об'єктами авторського права.

По-друге, співавторство — це досягнення певноїспільноїмети, на що спрямована спільна творча праця кількох осіб, а саме — створення колективного твору.

По-третє, співавторство — це приналежність авторського права особам, які беруть участь у створенні твору.

Співавторами не можуть бути визнані особи, які не зробили творчого внеску у створення твору, а надали автору матеріальну, організаційну, технічну й іншу допомогу.

ЦК Стаття 436. Співавторство

1.Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.

2.Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.

3.Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.

ЗУ «Про автоське право та суміжні права»

Стаття 13. Співавторство

1. Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір.

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення.

Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними.

Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить всім співавторам.

Якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору.

У разі порушення спільного авторського права кожен співавтор може доводити своє право в судовому порядку.

2.Якщо твір, створений у співавторстві, складається з частин, кожна з яких має самостійне значення, то кожен із співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами.

3.Співавторством є також авторське право на інтерв'ю. Співавторами інтерв'ю є особа, яка дала інтерв'ю, та особа, яка його взяла.

Опублікування запису інтерв'ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв'ю.

4.Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді між ними не передбачається інше.

5.Зазначені положення не поширюються на випадки оприлюднення чи надання інформації на підставі Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Спільна творча праця може реалізовуватися у різних формах: одні автори працюють разом, інші працюють індивідуально, лише здійснюючи координацію своєї творчої діяльності, доводячи творчий задум до бажаного результату. Співавторство можливе лише на основі добровільного поєднання творчих зусиль різних авторів.

Спільний твір повинен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, в опері музика поєднується з текстом, а у балеті - з танцем. Тому музика без тексту - не опера, танець без музики - не балет. Поєднання різних форм творчості можливо й у випадку, коли жодна з складових частин не втрачає самостійного значення, а кожен автор може використовувати свою частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами (музичний пісеннийтвір, аудіовізуальнийтвір).

Коли неможливо виокремити працю кожного співавтора у створеному творі, таке співавторство називається нероздільним.

У випадку, коли складові частини твору чітко визначені, і відомо, хто зі співавторів створив ту чи іншу частину, таке співавторство називається роздільним. При