13. Платон у розвитку античної етичної думки

Існує надприродний світ ідей(первинний) і світ чуттєвих речей.Світ ідей для П,як чуттєвої тілесної істоти недоступний. Прозвиває притаманні своїй душі потенції,якості,а виховання лише оформляє їх. Визнання вродженості чеснот дало змогу П обгрунтувати становість моралі. Найвища чеснота мудрість властива лише філософам,тому саме вони здатні найефективніше управляти державою. Справедливість-найважливіша чеснота держави;вона означає займатися своєю справою і не втручатися в чужі. Ідеальна держава П не передбачала місця для свободи та індивідуальності;правителі мали вирішувати все,тобто громадяни були позбавлені можливості морального вибору. Держава є єдиною моральног організованою формою земного буття..Ідея блага-найважливіша серед ідей:П розрізняв душевні(божественні)і земні(люд) блага;від земних(тілесні і майнові) залежать душевні. Блага за П,заради чого людина живе,найдосконаліше(краса,істина). При цьому віддавав перевагу розуму як носію загального,справедливого. Моральний зразок - божество. Завдання моралі- виховання громадян-добровільне підкорення законам. Істиною володіють лише боги,а філософи знає шлях до неї,прагне очистити душу,перемогти земний світ,щоб уподібнитися божеству.

14. Головна проблематика етики Аристотеля.

Від Аристотеля до нас дійшло три його етичні праці - "Никомахова этика", "Эвдемова этика", "Большая этика". У своїх студіях з етики Арістотель прагнув з'ясувати предмет цієї науки, природу щастя, сутність і види блага, здатність людини досягти його. Блага Арістотель поділив на три види: зовнішні; ті, що стосуються душі; ті, що стосуються тіла. Кожен із цих видів відіграє певну позитивну роль. Так, для щастя потрібні зовнішні блага, оскільки неможливо або важко здійснювати прекрасні вчинки, не маючи для цього жодних засобів. Особливо важливим вважають благо держави, але найвище благо — щастя. Проте для багатьох “щастя — це щось наочне й очевидне, скажімо задоволення, багатство чи пошана” . Причиною такого розуміння щастя є наявність у людини, крім “розумної”, ще й “рослинної” та “нерозумної” частин душі. У різних людей розуміння щастя різне. Часто навіть одна й та сама людина по-різному тлумачить його. Арістотель пояснює це тим, що уявлення людей про благо і щастя формуються на основі власного способу життя. Серед основних способів життя він виокремив життя, сповнене насолод, державний і споглядальний способи. Найвищим Арістотель вважав споглядальний спосіб життя, який повною мірою доступний лише богам, а частково — мудрецям. На його думку, для з'ясування сутності щастя як мети дій, чогось довершеного і самодостатнього необхідно виходити з призначення людини. Розглядаючи щастя як діяльність душі і вчинки за участю здорового глузду, Арістотель вважав призначенням людини діяльність впродовж усього життя.

Зі щастям як найвищим благом пов'язані, за переконаннями Арістотеля, моральні якості людини. Чесноти – шляхи до блага. Для визначення поняття «чеснота» використовував поняття «міра», міра може бути порушена двічі (порок-міра-порок): боягузство-мужність-шалена відвага; хамство-любязність-підлабузництво; іронія-правдивість-хвастощі.

Характеризуючи чесноти, Арістотель вважав, що в людині існують рослинна душа (відповідає за споживання, ріст, розмноження), тваринна душа (від неї залежать відчуття жадання) і розумна душа (керується розумом), яка властива тільки людині. Одні чесноти він називав діаноетичними –чесноти розуму (мудрість, розумність), інші — етичними (щедрість, розсудливість, мужність, дружелюбність, величавість). Діаноетичні чесноти виникають і розвиваються, на його думку, завдяки пізнанню (вони не для всіх), а етичні (моральні) породжуються звичкою. Жодна з етичних чеснот не виникає від природи: тільки діючи справедливо, людина стає справедливою, розсудливо — розсудливою, а діючи мужньо, стає мужньою. Арістотель вважав, що дуже багато, можливо, навіть усе, залежить від того, до чого людина привчається з дитинства. Однак знання чеснот ще не робить людину доброчесною, для цього необхідні відповідні вчинки. Наприклад, справедливість і розсудливість “народжуються при частому повторенні справедливих і розсудливих вчинків”. Навчання придатне для морального вдосконалення лише тих, хто здатний сприймати все відповідно. Правильне виховання можливе в суспільстві, в якому існують добрі закони.