![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •1. Специфіка етики як науки
- •2. Філософський характер етики.
- •3. Типологія етичних вчень.
- •4. Практичне значення та культурна спроможність етики
- •5. Генеза та історична еволюція зрозуміти "етика", "мораль", "моральність" (моральність)
- •6. Виникнення етики в системі філософського знання.
- •8. Історична зміна предмета етики
- •9. Етичні ідеї стародавньої Індії.
- •10. Етичні ідеї стародавнього Китаю.
- •11. Спеціфіка античних ідей про мораль
- •12. Значення Сократа у встановленні етики як науки.
- •13. Платон у розвитку античної етичної думки
- •14. Головна проблематика етики Аристотеля.
- •15. Зміна етичних домінант в концепціях стоїків, епікурійців и скептиків
- •16. Християнські засади етики середньовіччя.
- •17. Теодицея та її розв’язання у середньовічній етиці.
- •18. Порівняльний аналіз етики Старого Заповіту та Нового Заповіту.
- •19. Моральні чесноти протестантизму.
- •20. Етичний потенціал ренесансного гуманізму
- •20.Етичний потенціал ренесансного гуманізму
- •21. Етична проблематика в контексті новоєвропейського раціоналізму
- •22. Нова етична парадигма Просвітництва
- •23. Кант про автономію моральної волі
- •24. Категоричний імператив та постулати практичного розуму та їх роль в етиці Канта
- •25. Співвідношення моралі та моральності у «Філософії права» Гегеля
- •26. Критика Шопенгауером класичної етики
- •27. Етичні аспекти філософії ф.Ніцше
- •28. Етичні проблеми екзистенціалізму
- •29.Емпіричний напрямок в етиці: головні ідеї, представники, критичний аналіз
- •30. Трансцендентальний напрямок в етиці: головні ідеї, представники, критичний аналіз
- •31. Етичний натуралізм
- •32. Етика утилітаризму
- •33. Еволюційна етика
- •34. Соціологічні школи в етиці
- •35. Релігійна етика
- •36. Сутність і структура моралі
- •37. Мораль як соціальне явище
- •39. Головні функції моралі в життєдіяльності людини і суспільства
- •40. Своєрідність моральної регуляції
- •41. Мораль та право
- •42. Головні елементи моральної свідомості
- •43. Добро і зло – стрижньові моральні поняття
- •44. Поняття морального обов’язку
- •45. Совість як контрольно-регулятивний механізм моральності
- •46. Сенс життя і щастя як світоглядні орієнтири моральної свідомості
- •47. Честь і гідність в механізмах моральної самооцінки особи
- •48. Проблема свободи і необхідності в моралі
- •49. Моральний вибір
- •50. Співвідношення моральної свободи і відповідальності
- •51. Вчинок і його роль в моральній діяльності
- •53. Мораль та глобальні проблеми сучасності
- •54. Смерть як проблема моральної філософії
- •55. Моральні виміри спілкування
- •56. Етика і політика. Проблема взаємозвязку
47. Честь і гідність в механізмах моральної самооцінки особи
Категорією «гідність» в етиці прийнято позначати об'єктивну цінність особистості, її соціальну значимість як відповідну, адекватну з людською сутністю, тобто ту якість, за якої людина чинить так, як належність її сутності і призначенню, як повинна чинити саме людина. У широкому сенсі слово «гідність» означає цінність людини для інших людей, для суспільства незалежно від її соціального стану, професії, національності. Гідність у вузькому сенсі — це оцінка людиною себе як моральної особистості, що значима для оточення, для суспільства. У даному випадку ми маємо справу з позитивним оціночно-емоційним ставленням до себе у формі свідомості і почуття власної гідності. Повага до самого себе, чи почуття власної гідності — це те, що більш за все підносить людину.
Почуття гідності успішно розвивається і функціонує на основі усвідомленого ставлення до себе як до суб'єкта моральної діяльності, розуміння своїх обов'язків і прав людини і громадянина. Це почуття укріплюється, якщо індивід усвідомлює і переживає те, що вільно і повно може виявити свої здібності і можливості, реалізувати свою активність і творчість. Тобто почуття власної гідності виступає у вигляді синтетичної самооцінки моральних якостей в їх системній єдності.
Отже, гідність як етичну категорію слід визначити таким чином: це об'єктивна, суспільно-моральна цінність особистості, а також потреба, і власне оцінка людиною своєї моральної цінності. Це потреба позитивної самооцінки своїх вчинків, самоповага, осмислена гордість за себе.
Поняття гідності настільки тісно взаємопов'язане з поняттям честі, що іноді досить складно чітко визначити відмінності в їх змісті. Честь і гідність — показники моральної цінності людини. За допомогою них визначається моральність і окремої людини, і колективу, і навіть суспільства. Але між цими поняттями існує різниця, яка полягає в тому, що гідність — це моральне ставлення до самого себе, внутрішнє визнання, самоповага, а честь означає зовнішнє визнання, оцінку дій, діяльності особистості з боку інших.
Уявлення про честь у своєму класичному вигляді сформувалось у феодальній моралі, де дотримання кодексу честі було і зовнішньою ознакою приналежності до стану, і способом усвідомлення свого місця в ньому.
У подальшому розуміння честі особистості пов'язується з її залежністю від соціального стану, але до уваги беруться, перш за все, особисті заслуги людини, її праця, міра людяності, що і визначає міру пошани і поваги.
Формування і реалізація моральних чеснот є свого роду утвердженням власної гідності. А коли цю гідність оцінюють інші люди, — приходять визнання, повага. Феномен визнання і поваги називається честю.
Визнання цінності особистості багато в чому залежить від її репутації у суспільстві, у колективі. Репутація — це цілісне уявлення про людину, про її духовне багатство чи убозтво, про її практичні здібності, досягнення й недоліки. Репутація може бути позитивною і негативною і виявляється в думці більшості колективу про переважні чесноти чи вади індивіда. Позитивна репутація викликає суспільну повагу, що робить честь людині.
Іноді в цілях завоювання певної репутації, людина може створювати свій певний образ в очах оточуючих, або імідж (імідж «рубахи-хлопця», інтелектуала, модниці, радикально мислячої людини тощо), що пов'язане з проявом продуманого відповідного стилю поведінки і стосунків. Ставлення колективу, групи до іміджу конкретного індивіда, його сприйняття, ухвалення поведінки можуть впливати на міру поваги, на честь особистості.
Отже, категорія честі в етиці пов'язується із суспільною оцінкою і визнанням моральних заслуг і достоїнств людини як представника певної спільноти (нації, держави, міста, трудового колективу тощо) і як виконавця конкретної соціальної ролі, діяльності (батьків, професіонала, громадського працівника, військового, спортсмена тощо).
Насамкінець процитуємо Д. І. Писарєва: «Треба, можливо, пройти цілий курс моральної гігієни, який скінчиться не тим, що людина наблизиться до ідеалу, а тим, що вона зробиться особистістю»1. Моральні цінності, можливо, і складають той смисловий простір, у межах якого можливі моральне очищення, моральна гігієна, які дозволяють людині здійснитись як особистості.