6. Виникнення етики в системі філософського знання.

Етика – наука про мораль.

4 ст. до н.е. – виникла етика, яку вносять в реєстр наук.

Етика, виникнувши у філософії не виділялася в особливу науку типу соціології, психології. Тому що проблема добра й зла, обов’язку, щастя, сенсу життя органічно пов'язані зі світоглядом людини, зі сферою волі його волі. У моральному виборі важлива оцінка, проведена з певних світоглядних позицій.

Передумови:

- виникнення давніх культур;

- людина почала еволюціонувати, культуризуватись з моменту кроманьйонця 35-40 тис.р. тому

- чому наука виникає в 4 ст.? – (інтелектуалізація) – античність дала філософію і тут в царині філософії з’являється етика.

- Підхід до моралі як форми суспільної свідомості, виражена в суспільності правил, норм, приписів, вимог, що ставляться суспільством до індивідів і призначені для регуляції поведінки. Завдання етики – обґрунтування і опис цих норм і вимог з точки зору інтересів суспільства з метою впровадження їх у свідомість індивідуума (в цих межах етика – наука про етикет) як прикладна дисципліна.

Аристотель вперше виділяє етику в системі філософських наук. Так, він поділяє усі науки на 3 великі групи:    теоритические    (умоглядні”),    практичні (продуктивні)  і  творчі  (творчі). До  перших  Стагирит  відніс  філософію, математику і фізику; але другим - етику і  політику,  а до третіх - мистецтво, ремесла і прикладні науки

. Етика та мораль. Слова «моральність», «мораль», «етика» близькі за змістом,але виникли вони в 3 різних мовах. Слово «етика» походить від грец. ethos - вдача, характер, звичай. Його ввів в ужиток Аристотель, який назвав «етичні» чесноти чи гідності людини, які у його поводжень, - такі якості, як мужність, розсудливість, чесність, а «етикою» - науку про ці якості. Слово «мораль» - означало приблизно те ж, що ethos у грецькому - вдачу. звичай. Цицерон, дотримуючись прикладу Аристотеля, утворив від нього слова moralis - моральний і moralitas - мораль, які стали латинським еквівалентом грецьких слів етичний і етика. А "моральність"-російське слово, що відбувається откорня «вдача». Воно вперше потрапило в словник російської мови в XVIII сторіччі і стало вживатися поряд зі словами «етика» і «мораль» як їх синонім. Так у русскомязике з'явилися три слова із приблизно тим самим значенням. З часом вони придбали деякі смислові відтінки, що відрізняють їх один від одного. Але в практиці слововживання ці слова практично взаємозамінні (а їх смислові відтінки майже завжди можна вловити за контекстом). Спочатку значення термінів «етика» й «мораль» в основному збігалися. Пізніше, мораль стали розуміти як реальні явища (звичаї суспільства, усталені норми поведінки, оціночні уявлення про добро, зло, справедливість тощо). Етику почали розглядати як науку що вивчає мораль. Хоча у повсякденному слововживанні цієї різниці у значенні не завжди дотримуються. Ми говоримо про „етику вченого” або „медичну етику”, маючи на увазі певні принципи поведінки вченого, лікаря, тощо; ми можемо засуджувати ті інші вчинки за „неетичність”. Така термінологічна розпливчатість зумовлена тим, що між мораллю як реальним явищем і етикою як наукою про нього, по суті, не існує чіткої межі; хіба ж, обираючи лінію поведінки, ми не керуємося, хай навіть не усвідомлено, певними загальними настановами й уявленнями, не намагаємося якось обгрунтувати свій вибір? А це вже царина етики. Та незважаючи на цей взаємозв’язок теорії і практики, етика зберігає значення науки, а мораль — реального явища, предмета дослідження цієї науки. Поняття „мораль” і „моральність” часто ототожнюються, і для цього є достатньо підстав. У сучасній літературі за ними закріплюється, наслідуючи німецького філософа Гегеля, розуміння моралі як форми суспільної свідомості, сукупності усвідомлюваних людьми принципів, норм, приписів, правил поведінки, а моральності — як втілення цих принципів, правил і норм у реальній поведінці людини й стосунках між нею та іншими людьми. Етика — це наука про мораль (моральність).