27. Етичні аспекти філософії ф.Ніцше

Завдяки йому розвивалася класична етика. Людина – це проміжне між твариною і надлюдиною (крок до блага) – людина незавершена людина як біологічна істота – природна аномалія.

• Людина має інстинкти, але вони не працюють вони оголюють людину.

• Людина істота свідома

• Немаючи сталої природи людина виживає завдяки тому, що творить, відривається від природи.

• Людина усвідомлює свою самотність, людина усвідомлює свою виокремленість.

• Людина усвідомлює свою конечність, людина поставлена на рівень межі.

Мораль – єдиний можливий шлях існування, як істоти, що приречена на свободу. Мораль задає шлях у цій природі – через самовизначення, єднання – засіб укорінення зі світом, собі подібними. Виток етичного – ситуація людини.

Мораль – механізм способу буття людини як істоти. Мораль продукт специфічного життя.

Концепції моралі:

• Вичислення в мисленнєвому і практичному досвіді людей, звичаїв, законів, вчинків, що є виразом вищих цінностей і обов’язків. Людина виявляє себе як розумна, самосвідома і свободна істота.

• Мораль як концепція – духовно практичний оцінюючий спосіб відношення людини до дійсності, котра регулює людську поведінку з точки зору принципового розуміння добра і зла. Тут мораль своєрідна форма світовідношення – до світу природи, культури. Космосу.

Риси моралі:

• Духовна практичність – мораль є пізнання, але це не чиста практика, а духовна практика.

• Імперативна оціночність (занурення у людську ситуацію).

Моральність діє коли:

• Людина оцінює значення іншого – цінність іншого, цінність буття з іншим.

• Скерованість на іншого – здатність свідомості мати чужу думку по відношенню до себе.

На відміну від попереднього філософсько-етичного (насамперед кантіанського)досвіду, який був спрямований на виправдання моралі шляхом її теоретичного обгрунтування Н проблематизує саму мораль, він ставить питання цінності моральних цінностей і тим самим звів їх до рівня предмета філософського сумніву. Н розширив завдання філософської етики, конкретизувавши його як критику моральної свідомості. Досі моралі бракувало проблеми самої моралі, тобто підзри про те, що тут є щось проблематичне.

Н критикує мораль з моральнісної точки зору. Аргумент на якому тримається його моральний нігілзм – мораль принижує людину.. Н відкидає мораль спрямовану на благо громади, бо в рамках такої моралі не може існувати мораль до ближнього.

Виділяє етапи моралі: 1.Доморальний – цінність вчинку пов’язувалася виключно з його наслідком. 2.Моральний – вчинок почав оцінюватися за його причинами. 3. Позаморальний (наш час) – намір вчинку є лише його поверхнею, оболонкою.

За Ніцше:

• Поняття добра і зла є результатом повстання рабів у моралі. Поняття зла є первинним.

• Мораль мислиться як воля до влади, поняття зла повинно бути виключене, не можна бажати зла.

• Надлюдина знаходиться по той бік добра і зла.

28. Етичні проблеми екзистенціалізму

Екзистенціоналізм - один з впливових напрямів в західній філософії XX в. , що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору. Його передвісником з'явилося учення С.К’єркегора. Основні представники - К. Ясперс і М. Хайдеггер в Німеччині, М. Марсель, Ж.П. Сартр і А. Камю у Франції.

Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.

Екзистенціоналізм надає особливу увагу людській суб’єктивності. У цьому напрямку ідея примату індивідуального, особливого спирається на уявлення про самодостатній характер людської суб’єктивності, його Я. Тим самим загальному протиставляється індивідуальне, раціональному - ірраціональне, а об’єктивній логіці - суб’єктивна феноменологія.

Екзистенціалізм (К. Ясперс, М. Хайдеггер, Ж.-П. Сартр, А. Камю) визначає моральність не як істинне буття, а лише як засіб суспільного маніпулювання особистістю, тобто, в цілому, як дещо вороже людині. Існує 2 течії: християнскьий Е (Ясперс, Марсель) та атеїстичний Е (Хайдеггер,Сартр, Камю).

С.К’єркегору (1813-1855) належить сам термін «екзистенція», що дав назву всьому напряму. Екзистенція, за С.К’єркегором - суто індивідуальне, особистісне буття, зацікавленість в якому складає основний обов’язок людини: він повинен зберігати свою екзистенцію, зробивши радикальний вибір на користь етичного існування (де головним є розрізнення добра і зла і свідоме наслідування добру), оцінити абсолютне значення своєї особи і індивідуального вибору, незалежних від соціально-культурних і історичних обставин.

Загальним для мислителів екзистенціалізму є утвердження абсолютної значущості особистісного начала в людині, її вибору, відповідальності і свободи - унікальності і виділеності людського буття в порівнянні зі всією рештою сущого. Людське буття не може бути ні виведено з світових процесів, ні виправдане ніякими відсиланнями до зовнішньої йому реальності. Людина, як говорить Сартр, це абсолют, хоч і абсолют несубстанційний («у людини немає природи»). Свобода - умова і мета людського існування.

Мораль в цілому – це не дотримання ззовні даних розпоряджень, не прагнення бути моральним, а здійснення конкретної ефективної дії, необхідної саме в даній ситуації (наприклад, дати води страждущему). Позиція моральності всякий раз наново завойовується в кожній конкретній неповторній ситуації. Не може бути ніяких універсальних норм поведінки, наперед відомих цілей діяльності і фіксованих обов'язків - тому як такі норми абстрактна, звільняє людину від ризику і, отже, від відповідальності. загальні розпорядження - посягання на людську автономію. Ніхто наперед не знає, як діяти у кожному конкретному випадку, і ніхто нічого не може наказувати іншому. Мораль конкретна, вона завжди є живий, індивідуальний творчий досвід «діяння».

Ж.-П. Сартр (1905 — 1980 рр.) вважає, що людина вільна абсолютно, а мораль може стати засобом реалізації цієї свободи. Маючи право на щастя, людина вільна розпоряджатися своєю долею, у тому числі, і правом на смерть. Абсолютна свобода людини накладає на неї й абсолютну відповідальність, яка, у свою чергу, не пов'язана з конкретною відповідальністю за реальні вчинки. Етика екзистенціалізму абстрактна і дуже віддалена від реальних суспільних інтересів.

Сартр виступає проти моралі обов’язку. Обов’язок для нього – спроба обмежити або навіть зовсім зняти творчий елемент в індивідуальній дії. Мораль обов’язку - породження абстрактної, універсалістської моралі, вона направлена проти людини, вона є відчуженням людському свободи.

Людська природа, затверджує Сартр, ні добра, ні зла, вона перш за все вільна. Людина – є проектом самої себе.Людина існує лише на стільки на скільки сама себе здійснює. Людина являє собою сукупність своїх вчинків. Єдине що дозволяє людині жити – це дія.Людина має впевнитися, що ніщо не може її врятувати свід самої себе. Сартр наполягав на гуманістичному характері екзистенціалізму: існують тільки люди, і лише від них залежить характер світу, в якому ми живемо.

Відповідно вченню А. Камю (1913—1960 pp.), навколишній світ — світ абсурду, з яким людина постійно конфліктує. Людина, особистість прагне реалізувати свою свободу, тому постійно виступає проти уряду, держави, світового порядку, тобто проти усього, що здається їй втіленням абсурду та несправедливості. Камю дійшов до необхідності введення категорії людської природи, в якій вкорінені його моральні імперативи.

М. Хайдеггер виходить з того, що людині подарований унікальний спосіб буття - екзистенція, який і повинно зберігати. Буття може якось прояснитися через екзистенцію, з якої людина постійно запитує про себе і про світ. «Слухати буття» - це головне, але і найважче завдання сучасної людини, що не знає нічого, окрім власних амбіцій, що претендує бути володарем світу і мірилом істини. Чекати яких-небудь моральних цілевказівков можна тільки від буття, і лише в «слуханні буття» можливо подолання пороків.

Розмежування філософів-екзистенціалістів – через обґрунтування моральних норм: чи вкорінені вони в якійсь від людини незалежній підставі (бутті, трансценденції, специфічній природі людини, Богу, як у М. Хайдеггера, К. Ясперса, Марселя), або вони повністю продукт людської творчості (зважаючи на відсутність натурально даної природи людини як сукупність певних властивостей, як у Сартра, Камю). Мораль - це не просто дотримання загальноприйнятих норм, а специфічний і живий досвід переживання якогось, відмінного від буденного, стану, який людину піднімає на новий ступінь життя і знання і вимагає постійно і свідомо поновлюваного зусилля по його утриманню.