1. Нейроциты – это структурные компоненты нервной ткани. Клетки нейроглии способствуют выполнению перечисленных функций.Источники и этапы развития нервной тканиОсновной источник – нейроэктодерма. Некоторые клетки глиальные клетки развиваются из микроглии и из мезенхимы.Этапы развития:1) нервная пластинка;2) нервный желобок;3) нервная трубка, ганглиозная пластинка, нейраль-ные плакоды.Из нервной трубки развивается нервная ткань, в основном – из органов центральной нервной системы (спинного и головного мозга). Из ганглиозной пластинки развивается нервная ткань некоторых органов периферической нервной системы (вегетативных и спинальных ганглиев). Из нейральных плакод развиваются ганглии черепных нервов. В процессе развития нервной ткани вначале образуются два типа клеток:1) нейробласты;2) глиобласты. Характеристика нейроцитовПо морфологии все нейроциты являются отростча-тыми клетками. в каждой нервной клетке выделяют две части:1) клеточное тело (перикарион);2) отростки.Отростки нейроцитов подразделяются на две разновидности:1) аксон, который проводит импульсы от клеточного тела (на другие нервные клетки или на рабочие органы);2) дендрит, который проводит импульсы к клеточному телу.Классификация нейроцитов Нервные клетки классифицируются:1) по морфологии;2) по функции.По морфологии по количеству отростков подразделяются на:1) униполярные (псевдоуниполярые) с одним отростком;2) биполярные (с двумя отростками);3) мультиполярные (более двух отростков). По функции подразделяются на:1) афферентные (чувствительные);2) эфферентные (двигательные, секреторные);3) ассоциативные (вставочные);4) секреторные (нейроэндокринные).
2. Центральная часть (серое вещество) - из безмякотных волокон и тел нейронов.Серое вещество представлено задними рогами, передними рогами и боковыми (с 1-го грудного до 2-го поясничного сегмента) рогами. Между ними промежуточная зона. Обе половины с.м. симметричны. Ось симметрии проходит по задней спайной линии, центральному каналу и передней расщелине. Из эпендимы канала у взрослого человека развивается интероспинальный орган (эпендиможелезистый орган). По периферии серого вещества лежат собственные проводящие пути.
3. Периферическая часть (белое вещество) состоит из толстых миелинизированных нервных волокон. Белое вещество включает восходящие и нисходящие проводящие пути, объединяющие головной и спинной мозг В белом веществе спинного мозга различают передние, задние и боковые канатики, состоящие из проводящих путей. Существует две системы проводящих путей: восходящие проводящие пути и нисходящие. Восходящие проводящие пути (чувствительные) несут импульс от периферии к ЦНС. Началом его является клетка спинномозгового узла или соответствующая ей клетка черепномозгового узла. Задние канатики спинного мозга состоят только из восходящих систем. Передние канатики, за немногим исключением, состоят из нисходящих проводящих путей. В боковых канатиках залегают как восходящие, так и нисходящие проводящие пути. Причем, восходящие системы боковых канатиков лежат на периферии, а нисходящие располагаются ближе к серому веществу.
4. Нервові центри - скупчення нервових кліток у центральній і периферичної нервових системах, у яких між ними здійснюється синаптична передача. Вони мають складну структуру, богатство і розмаїття внутрішніх і зовнішніх зв'язків і спеціалізовані на виконанні певних функцій.За характером морфофункціональної організації розрізняють:нервові центри ядерного типу, у яких нейрони розташовуються без видимої впорядкованості (вегетативні ганглії, ядра спинного й головного мозку);нервові центри екранного типу, у яких нейрони, що виконують однотипні функції, зібрані у вигляді окремих шарів, подібних з екранами, на яких проектуються нервові імпульси (кора мозочка, кора півкуль великого мозку, сітківка ока). Усередині шарів і між ними є численні асоціативні зв'язки. У нервових центрах відбуваються процеси конвергенції й дивергенції нервового порушення, функціонують механізми зворотного зв'язка. Конвергенція - сходження різних шляхів проведення нервових імпульсів до меншого числа нервових клітин. На нейронах можуть бути закінчення клітин різних типів, що забезпечує конвергенцію впливів з різних джерел. Дивергенція - утворення зв'язків одного нейрона з більшим числом інших, на діяльність яких він впливає , забезпечуючи перерозподіл імпульсів з ірадіацією порушення.
5. Інтрамуральні нервові вузли внутрішніх органів і пов'язані з ними провідні шляхи через їхню високу автономію, складності організації й особливостей медиаторного обміну іноді виділяються в самостійний метасимпатичний відділ вегетативної нервової системи.В інтрамуральних вузлах російським гістологом Догелем А.С. описані нейрони трьох типів: Довгоаксонні еферентні клітини І типу; Рівновідростчасті аферентні клітини ІІ типу; Асоціативні клітини ІІІ типу. Довго-аксонні еферентні нейрони (клітини Догеля І типу) - численні й великі нейрони з короткими дендритами й довгим аксоном, що направляється за межі вузла до робочого органа, де утворює рухові або секреторні закінчення. Рівновідростчасті аферентні нейрони (клітини Догеля ІІ типу) мають довгі дендрити й аксон, що йде за межі даного вузла в сусідні. Ці клітини входять як рецепторна ланка до складу місцевих рефлекторних дуг, які замикаються без входження нервового імпульсу в ЦНС.Асоціативні нейрони (клітки Догеля ІІІ типу) - це місцеві вставні нейрони, що з'єднують своїми відростками кілька клітин І й ІІ типу.
6. Вегетативная нервная система функционирует по рефлекторному принципу. Как и соматическая, вегетативная рефлекторная дуга состоит из трех звеньев, имеющих более сложное строение, чем рефлекторная дуга соматической нервной системы. Рефлекторная дуга вегетативной нервной системы состоит из чувствительного (афферентного, сенсорного), ассоциативного (вставочного) и эффекторного (эфферентного) звеньев. Чувствительное (первое) звено образовано клетками спинномозговых или периферических ганглиев. Ассоциативное"(второе) звено представлено преганглионарными нейронами, расположенными в боковых рогах спинного мозга, в продолговатом и в среднем мозге. Эффекторное (третье) звено образовано эффекторными клетками периферических ганглиев.
7.
а — соматическая рефлекторная дуга; б — вегетативная рефлекторная дуга; 1 — чувствительный нейрон; 2 — вставочный нейрон; 3 — двигательный нейрон; 4 — задний (чувствительный) корешок; 5 — передний (двигательный) корешок; 6 — задние рога; 7 — передние рога; 8 — боковые рога .
8. До кори мозочка збуджуючі аферентні впливи надходять по мохоподібних і ліаноподібних волокнах. Ліаноподібні волокна ідуть в молекулярний шар кори мозочка, де закінчується збуджуючими синапсами на дендритах клітин Пуркіньє або на зірчастих та кошикових нейронах. Дендрити клітин-зерен, утворюючи синапси з мохоподібними волокнами, формують так звані клубочки мозочка. Аксони клітин-зерен проходять у молекулярний шар і там розгалужуються на дві гілки, що йдуть паралельно поверхні за ходом закруток мозочка (так звані паралельні волокна), утворюючи при цьому численні синапси з дендритами грушоподібних, зірчастих і кошикових нейроцитів. Таким чином, аксони клітин-зерен передають збуджуючі впливи від мохоподібних волокон до грушоподібних клітин.
9. Молекулярний шар містить два основних види нейронів : корзинчаті і зірчасті. Корзинчаті нейрони ( лат. neuronum corbiferum ) Знаходяться в нижній третині молекулярного шару. Це неправильної форми дрібні клітини розміром близько 10-20 мкм. Їх тонкі довгі дендрити розгалужуються переважно в площині, розташованої поперечно до звивині. Довгі аксони клітин завжди йдуть впоперек звивини і паралельно поверхні над грушоподібними нейронами. Вони віддають колатералі, що спускаються до тіл грушовидних нейронів, і спільно з іншими волокнами, густо обплітаючи грушоподібні нейрони, формують на них характерну структуру кошиків нервових волокон ( лат. corbus neurofibrarum ). Активність аксонів корзінчатий нейронів викликає гальмування грушовидних. Зірчасті нейрони ( лат. neuronum stellatum ) Лежать вище корзінчатий і бувають двох типів. Дрібні зірчасті нейрони забезпечені тонкими короткими дендритами і слаборазветвленнимі аксонами, що утворюють синапси на дендритах грушовидних клітин. Великі зірчасті нейрони на відміну від дрібних мають довгі й сильно розгалужені дендрити і аксони. Гілки з аксонів з'єднуються з дендритами грушовидних клітин Пуркіньє і входять до складу так званих кошиків. Корзинчаті і зірчасті нейрони молекулярного шару представляють собою єдину систему вставних нейронів, що передає гальмові нервові імпульси на дендрити і тіла грушовидних клітин Пуркіньє.
10.
a-клітина-зерно; b-клітина Пуркіньє; c-кошикова клітина; d-зірчаста клітина; e-клітина Гольджі; f-мохоподібне волокно; g-ліаноподібне волокно.
11. Дендрити клітин-зерен, утворюючи синапси з мохоподібними волокнами, формують так звані клубочки мозочка. Аксони клітин-зерен проходять у молекулярний шар і там розгалужуються на дві гілки, що йдуть паралельно поверхні за ходом закруток мозочка (так звані паралельні волокна), утворюючи при цьому численні синапси з дендритами грушоподібних, зірчастих і кошикових нейроцитів. Таким чином, аксони клітин-зерен передають збуджуючі впливи від мохоподібних волокон до грушоподібних клітин. Закінчення дендритів клітин-зерен утворюють характерні розгалуження, що за формою нагадують лапки птаха. У ділянках клубочків мозочка є також значна кількість синапсів між дендритами клітин-зерен і аксонами зірчастих клітин з короткими аксонами. Ліаноподібні волокна закінчуються на грушоподібних клітинах. Збуджуючі впливи, що надходять до мозочка по мохоподібних волокнах, реалізуються за участю клітин-зерен і клубочків мозочка.
12. За сучасними гістологічними даними структурно-функціональну одиницю кори великого мозку (неокортексу) називають мозковий модуль. Таке поняття виходить з досліджень видатного угорського нейроморфолога Я. Сентаготаї. Мозковий модуль структурно являє вертикальний циліндр діаметром 300 мкм, всередині якого проходить кортико-кортикальне волокно, зв'язане з цілим комплексом збуджуючих та гальмівних нейронів. Кортико-кортикальне волокно є аксоном клітини Беца своєї (асоціативне волокно) або протилежної (комісуральне волокно) півкулі мозку. Воно створює синаптичні закінчення в усіх шарах кори. Модуль має також два таламо-кортикальних аферентних волокна, які закінчуються на зірчастих клітинах IV шару кори і базальних дендритах пірамідних клітин. До збуджуючих елементів модуля належать так звані шипикові нейрони фокального і дифузного типів, до гальмуючих — нейрони з аксонною китичкою, аксоаксонні, кошикоподібні нейрони та нейрони з подвійним букетом дендритів, Гальмівний вплив останніх, спрямований на всі типи гальмівних нейронів, тому щодо пірамідних клітин модуля клітини з подвійним букетом дендритів відіграють збуджуючу роль. Аксони пірамідних клітин модуля контактують з трьома модулями своєї півкулі і з двома модулями протилежної. У корі великих півкуль мозку людини налічується близько трьох мільйонів модулів.
13. Кора полушарий головного мозга в V слое содержит клетки Беца (или гигантские пирамидные клетки) Пирамидный путь осуществляется нервными волокнами, которые исходят от этих клеток Беца, и спускаются в спинной мозг, не прерываясь. Пирамидный путь проходит через внутреннюю капсулу, ствол мозга, отдавая на своем пути ответвления (коллатерали) с экстрапирамидной системой, а также с подкорковыми ядрами (двигательными ядрами черепно-мозговых нервов) Волокна перекрещиваются на границе головного и спинного мозга (большая часть — в продолговатом мозге, меньшая — в спинном). Далее они проходят через спинной мозг (передние и боковые столбы спинного мозга). В каждом сегменте спинного мозга эти волокна образуют синаптические окончания (см. Синапс), которые отвечают за определенный участок тела (шейный отдел спинного мозга — за иннервацию рук, грудной — за туловище, а поясничный отдел — за ноги).[3] Импульсы от коры головного мозга эти волокна передают либо непосредственно, либо через вставочные нейроны.
14. Кора большого мозга. Представлена слоем серо го вещества
Цитоархитектоника коры большого мозга. Ней роны коры весьма разнообразны по форме, они являются мультиполярными клетками. Они делятся на пирамидные, звездчатые, веретенообразные, паукообразные и горизонтальные нейроны.Пирамидные нейроны составляют основную часть коры большого мозга. Их тело имеет форму треугольника, вершина которого обращена к поверхности коры. От вершины и боковых поверхностей тела отходят дендриты, заканчивающиеся в различных слоях сероговещества. От основания пирамидных клеток берут начало нейриты, в одних клетках короткие, образующие ветвления в пределах данного участка коры, в других —длинные, поступающие в белое вещество.Пирамидные клетки различных слоев коры различны. Мелкие клетки представляют собой вставочные
нейроны, нейриты которых связывают отдельные участки коры одного полушария (ассоциативные ней
роны) или двух полушарий (комиссуральные нейроны).Крупные пирамиды и их отростки образуют пирамидные пути, проецирующие импульсы в соответствующие центры ствола и спинного мозга. В каждом слое клеток коры головного мозга имеется преобладание каких#либо видов клеток. Выделяется несколько слоев:
первый — молекулярный,
второй — наружный зернистый,
третий — пирамидный,
четвертый — внутренний зернистый,
пятый — ганглионарный,
шестой — слой полиморфных клеток.
В молекулярном слое коры содержится небольшоеколичество мелких клеток веретенообразной формы.
Наружный зернистый слой это скопление мелких нейронов, имеющих различную форму. Дендриты этих
клеток поднимаются в молекулярный слой, а аксоны уходят в белое вещество или, образуя дуги, идут в тангенциальное сплетение волокон молекулярного слоя.Пирамидный слой — самый большой по толщине,
очень хорошо развитый в прецентральной извилине. .От верхушки пирамидной клетки отходит главный дендрит, который располагается в молекулярном слое. Ганглионарный слой коры состоит из крупных пирамидных клеток, причем область прецентральной извилины содержит гигантские пирамиды, (клетки Беца). Для гигантских пирамид характерно наличие
крупных глыбок базофильного вещества. Нейриты клеток этого слоя образуют главную часть кортико
спинальных путей спинного мозга и оканчиваются синапсами на клетках его моторных ядер.Слой полиморфных клеток образован нейронами веретенообразной формы. Нейроны внутренней зоныболее мелкие и лежат на большом расстоянии друг от друга, а внешней — более крупные. Нейриты клеток полиморфного слоя уходят в белое вещество в составе эфферентных путей головного мозга. Дендритыдостигают молекулярного слоя коры.
15. Аккомодация осуществляется путем изменения кривизны хрусталика в результате расслабления или сокращения цилиарной мышцы; к аккомодационному аппарату относятся: капсула хрусталика, цинновы связки (крепятся к ресничной мышце, радужке) и ресничное тело с ресничным пояском.
16. Сетчатка на свету: доля невозбужденного пигмента уменьшается; меланосомы пигментного эпителия перемещаются в отростки эпителиоцитов и окружают палочки и колбочки; падающие на сетчатку фотоны поглощаются меланином (а не пигментом палочек и колбочек); чувствительность сетчатки к свету снижается.
17. Орган зрения развивается из разных источников:
1) нервная трубка глазной пузырек (выпячивание нервной трубки) двустенный глазной бокал: - внутренняя стенка собственно сетчатка; - наружная стенка пигментный слой сетчатки, мышцы радужки.
2) Эктодерма, прилегающая к глазному пузырьку хрусталиковый пузырек хрусталик; роговица
3) Мезенхима: - окружающая глазной бокал роговица, склера, сосудистая оболочка; - проникающая в глазной бокал радужка, стекловидное тело.
18.
Схема будови сітківки. 1 - пігментоцити; 2 - палички; 3 - колбочки; 4 - зона розташування зовнішньої приграничної (гліальної) мембрани; 5 - горізонтальні клітини; 6 - біполярні (вертикальні) клітини; 7 - амакринні клітини; 8 - гліоцит (мюллерові волокна); 9 - гангліозні клітини; 10 - зона розташування внутрішньої приграничної (гліальної) мембрани; 11 і 12 - синапси.
19. Сетчатка в темноте: весь зрительный пигмент возвращается в невозбужденное состояние; в пигментном эпителии меланосомы перемещаются из отростков (окружающих палочки и колбочки) в тела эпителиоцитов, поэтому фотоны поглощаются не меланином эпителиоцитов, а зрительным пигментом светочувствительных нейронов; это приводит к повышению чувствительности сетчатки к свету; глаз начинает видеть при слабой освещенности.
20. Органи чуття — спеціалізовані органи, через які нервова система отримує подразнення із зовнішнього і внутрішнього середовищ і сприймає ці подразнення у вигляді відчуттів. Органи чуття забезпечують такі основні види чутливості: зір, слух, нюх, смак, дотик, рівновагу та відчуття положення тіла у просторі. Органи почуттів є периферійними частинами аналізаторів,здійснюють зв'язок центральної нервової системи з зовнішньої і внутрішньоїсередовищем. У кожному аналізаторі розрізняють три частини: периферичну частинуаналізатора, де відбувається сприйняття (рецепція) за допомогою особливих білків -рецепторів, вбудованих і Плазмол клітин, що сприймають подразнення;проміжну частину, утворену провідними шляхами і підкірковимиутвореннями, і центральну частину - ділянка кори головного мозку, девідбувається остаточний аналіз і синтез сприйнятого відчуття. У зв'язку з особливостями розвитку, будови і функції розрізняють три типиорганів чуття: до першого типу відносять орган зору і орган нюху,які закладаються в ембріогенезі як частини нервової пластинки. В основіїх будови лежать нейросенсорні рецепторні клітини (первічночувствующіе),мають дендрити і аксони. До другого типу відносять орган смаку, рівновагита слуху, Ці органи закладаються в ембріогенезі з потовщень ектодерми --плакод. Спеціалізовані епітеліальні клітини (сенсоепітеліальние) цихорганів сприймають подразнення і передають нервових клітин, які взв'язку з цим називають вторічночувствующімі. До третього типу органів чуттяналежить група рецепторних закінчень (наприклад, відчутні,пластинчасті тільця), які є периферійними частинами відповідниханалізаторів (дотику, тиску та ін.)
20. Органани чуття називають спеціалізовані органи, через які нервова система отримує подразнення із зовнішнього і внутрішнього середовищ і сприймає ці подразнення у вигляді відчуттів.
Класифікація органів чуття. За походженням і будовою органи чутя поділяються на три основні типи. До першого типу належать органи зору і нюху. Їхні рецепторні нервові клітини, які називають нейросенсорними, або первинно чутливими, розвиваються з ембріональної нервової пластинки. До другого типу належать органи смаку, слуху і рівноваги, сприймаючими елементами яких є спеціалізовані епітеліальні клітини (сенсорно-епітеліальні). Від них трансформоване подразнення передається нервовим клітинам. Такі органи чуття названі вторинно-чутливимию Ці органи в ембріогенезі розвиваються із спеціальних потовщень ектодерми, так званих плакод. До третього типу органів чуття, які не мають чіткої органної будови, належать рецепторні (капсуьовані і некапсульовані) нервові закінчення, а також окремі клітини, які є периферійними часинами відповідних аналізаторів (тиску, доику)
21. Орган зору – око – являє собою периферичну частина зорового аналізатора.
Орган зору складається з очного яблука і допоміжного апарату (віка, слізні залози, окорухові м’язи). В очному яблуці розрізняють три оболонки: зовнішня – склера і прозора її частина – роговиця; середня – судинна оболонка з її похідними – війковими (циліарного) тілом і райдужною оболонкою; внутрішня – сітчаста оболонка (або сітківка). Крім того, в очному яблуці є кришталик, склоподібне тіло, рідина передньої і задньої камер ока.
У функціональному відношенні виділяють кілька апаратів: рецепторний (сітчаста оболонка), диоптрический, або светопреломляющій (рогівка, кришталик, склоподібне тіло, рідина передньої і задньої камер ока), акомодаційні (райдужна оболонка, війкового тіло) і допоміжний апарат.
Рогівка — передня зовнішня прозора поверхня очного яблука, через яку проникає світло. Рогівка — найголовніший з елементів, які формують зображення, оскільки його вигнута поверхня, перебуваючи в безпосередньому контакті з повітрям, забезпечує найбільшу зміну коефіцієнту заломлення в оптичній системі ока. Рогівка аваскулярна (не має кровоносних судин) та отримує поживні речовини з навколишніх маргінальних капілярів і рідин. Дефекти заломлення, такі, як короткозорість (міопія), далекозорість (гіперопія) або астигматизм, можуть бути наслідком змін кривизни рогівки і коригуються лазерної хірургією
22.Шари сітківки
В здоровій сітківці можна розрізнити наступні шари:
Внутрішня погранична мембрана: Утворена базальною і плазматичною мембраною .Тут містяться колагенові волокна і протеоглікани. має однорідний вигляд і розмежовує сітківку й скловидне тіло.
Шар нервових волокон: Складається з аксонів гангліонарних клітин.проводять частково перероблену інформацію від фоторецепторних клітин до центральної нервової системи.
Гангліонарний шар: містить тіла гангліонарних клітинта один вид амакринових клітин.
Внутрішній сітчастий шар:утворений з переплетнням аксонових закінчень біполярних клітин і дендритів амакринових і гангліонарних клітин.
Внутрішній ядерний шар містить тіла біполярних,амакринових, горизонтальних і мюллеровських клітин.
Зовнішній сітчастий шар утворенийсинапсами між фоторецепторами і біполярними та горизонтальними клітинами.
Зовнішній ядерний шар містить тіла з ядрамифоторецепторних клітин.
Зовнішня погранична мембрана Має велике значення для підримання її структури.
Фотосенсорнй шар містить зовнішній і внутрішній сегменти фоторецепторнихклітин.
Пігментний епітелій сітківки собою шар пігментованих епітеліальних клітин,
23-24 Вестибулярна частина перетинкової лабіринту складається з мішечка, маточки і трьох півколових каналів. На місці з’єднання їх з матінко маються розширення, звані ампулами. В ампулах рецепторні ділянки мають вигляд гребінців. У мішечку і маточка вони представлені слуховими плямами. У цих ділянках епітелій поляризований
Гістологічно плями в мішечку і маточка мало чим відрізняються один від одного. Тим не менше вони мають різне функціональне значення. Пляма мішечка сприймає вібраційні коливання. Пляма маточки – місце сприйняття роздратувань, пов’язаних з вертикальними змінами положення тіла, тобто змінами в положенні тіла по відношенню до гравітаційного поля Землі. Таким чином, пляма маточки – це рецептор гравітації.
Гребінці в ампулах півколових каналів влаштовані принципово так само, як і плями. У їх складі є сенсоепітеліальние клітини і підтримують епітеліоцити. Замість отолитовой мембрани на поверхні гребінця утворюється желатинообразное (студневідное) тіло – купол. Купол – продукт голокрінной секреції підтримуючих епітеліоцитів.
гребінці – це рецептори прискорення при поступальному горизонтальному русі та кутового прискорення при обертанні тіла. Рецепторний епітелій відділений від підлягає сполучної тканини базальною мембраною. У сполучній тканині багато кровоносних капілярів і нервових волокон.
25. Клітинний склад Кортіевого органа
1.Підтримувальні клітини:
Зовнішні
Внутрішні
Тунель
Зовнішні клітини:
1.Фалангові (дейтерса)
2.Пограничні (Гензена)
3.підтримувальні (клаудіуса)
Внутрішні клітини:
1.фалангові
2.пограничні
2. Чутливі (волоскові клітини):
1.внутрішні 1-2 ряди
2.зовнішні 3-5 рядів
3. Покривна мембрана
26. Завитка конічна закручена комірка у кістці, розміром приблизно із половинку горошини. В ній міститься спіральний або Кортіїв орган — рецепторний орган слуху. Завиткова протока разом із спіральною кістковою пластинкою поділяють порожнину кісткової завитки на три відсіки або сходи:Присінкові сходи; Середні сходи – це сама завиткова протока;Барабанні сходи
Завиткова протока заповнена ендолімфою.
Верхню стінку завиткової протоки увторює присінкова перетинка або мембрана (мембрана Рейснера), що відмежовує її від присінкових сходів. Зовнішній край присінкової мембрани складається із особливо багатої на кровоносні судини слизової оболонки, що називається судинна смужка вона бере участь в утворенні ендолімфи. Нижня стінка завиткової протоки утворена спіральною кістковою пластинкою та гнучкою волокнистою базилярною або основною мембраною, на якій розміщений Кортіїв орган. Базилярна мембрана відіграє дуже важливу роль у сприйнятті звуків, вона вузька і товста поблизу овального вікна і стає ширшою і тоншою до верхівки завитки.
Коливання повітря передається на барабанну перетинку і через ланцюжок слухових кісточок досягають основи стремінця. Зміщуючись подібно до поршня в овальному вікні, основа стремінця передає коливання на пере лімфу вестибулярних сходів завитки. Через отвір на вершині завитки коливання переходять на пере лімфу барабанних сходів. Віддача коливань відбувається через кругле вікно, яке випинається в барабанну порожнину в той час, коли основа стремінця заглиблюється в овальне вікно. Коливання пери лімфи вестибулярних сходів передаються через вестибулярну мембрану на ендолімфу протоки завитки і охоплюють бацилярну і текторіальну мембрани. Ці рухи відповідають частоті та інтенсивності звуків. У результаті відбувається відхилення стереоцилій сенсорних клітин і їх збудження. Воно супроводжується взаємодією ацетилхоліну, що міститься в ендолімфі, з холінорецепторним білком у мембранах стереоцилій. Це призводить до виникнення рецепторного потенціалу (мікрофонний ефект). Нервові імпульси через слуховий нерв передаються у центральні відділи слухового аналізатора.