Основні компоненти готовності студента до самоосвіти

1) Наявність емоційно-особистісного апарата самоосвіти, що впливає на систематичність і послідовність здійснення процесу самоосвітньої діяльності. Він містить у собі:

• особистісні цінності людини, що визначають її світогляд, погляди на «своє» у житті;

• ставлення до суспільно корисної праці, у тому числі до навчання, і самоосвіти.

2) Система знань і умінь, що відбиває міру інтелектуального розвитку особистості: ,

• у конкретному бачити загальне;

• із загального виділяти конкретне;

• бачити внутрішньо- і міжпредметні зв'язки щодо різних наукових понять, методів тощо;

• усвідомлення єдності і цілісності наукової картини світу;

• уміння співвідносити наукові категорії з об'єктивною реальністю;

• рівень розуміння відносного характеру знань і необхідності уточнювати їх шляхом систематичного пізнання;

• уміння аналізувати й узагальнювати;

• гнучкість розумової діяльності, усвідомленість, стійкість і самостійність мислення;

• міцність наявних знань, умінь і навичок, їх відновлюваність.

3) Узагальнені уміння особистості працювати з основними джерелами соціальної інформації:

• характер орієнтування в різноманітних об'єктах інформації;

• психологічна готовність правильно оцінити функціональні можливості як окремого джерела, так і сукупності джерел;

• культура сприйняття інформації від джерела;

• раціональний запис інформації;

• уміння використовувати джерело інформації при самоконтролі і самооцінці якості результатів самоосвіти.

4) Організаційно-управлінські уміння:

• уміння намічати і приймати до виконання задачі самоосвіти, основні шліхи пошуку та засвоєння соціального досвіду;

• навички планування навчальної праці, розподілу зусиль і часу для розв’язання цих задач;

• уміння і навички самоконтролю, самоаналізу і самооцінки результатів самоосвітньої діяльності на певному етапі і на її основі – розробка нових задач самоосвіти.

Концептуальні положення підготовки людини

до самоосвітньої діяльності

1. Підготовка людини до самоосвіти — це цілеспрямоване залучення її до освоєння соціально-економічного досвіду на основі власних інтересів і індивідуальних особливостей. При цьому готовність до самоосвіти повинна розглядатися в розвитку як внутрішній процес, що відбувається в особистості.

2. Підготовка до самоосвітньої діяльності сприяє реалізації випереджальної ролі освіти людини стосовно психічного стану його готовності до ринку праці.

3. Готувати людину до самоосвіти необхідно з дитинства, продовжувати у школі й у вузі, у системі підвищення кваліфікації.

4. Основними напрямами формування досвіду самоосвітньої діяльності людини є:

а) формування потреб самостійно здобувати знання, уміння і навички як засобу задоволення своїх особистих інтересів, розв’язання проблем, соціально значимих для даного етапу суспільно-політичного розвитку вітчизни;

б) засвоєння узагальнених знань, умінь і навичок, необхідних для виконання пріоритетних видів людської діяльності;

в) оволодіння сучасними методами і засобами використання інформації (книги, автоматизовані і комп'ютерні комплекси);

г) засвоєння умінь раціонально організувати (спланувати, реалізувати, а потім оцінювати і коректувати траєкторію своєї пізнавальної діяльності).

5. Самоосвіту варто розглядати і як основний напрям професійного зростання (майстерності), і як найважливіший засіб цивілізованого забезпечення конкурентноздатності людини на ринку праці.

Пидкасистый П.И. Психолого-дидактический справоч­ник. – М., 1999. – С. 279-280.

♦ Уважно вивчіть концептуальні основи готовності особистості до самоосвіти. Які показники такої готовності в себе ви можете вважати сформованими?