9.2. Циклічність в динаміці культури

вання її законам ринку.

9.3. Освітні цикли та революції в освіті

Культура як сфера діяльності людей, гцо пов'язана з естетичним, образним відображенням навколиш нього світу і його перетворенням, ЯК І наука за своєю природою є інно ваційною діяльністю. Витвором мистецтва (головної складової культу* ри) визнається лише такий, в якому втілена нова творча ідея — карти­на, скульптура, музичний твір, архітектурна споруда, кінофільм і т.п. Відтворення «же створеного (копії картин, виконання музичних творів, зведення будівель по типовому проекту) не є творчою діяльністю.

Як і інші види інновацій, нововведення в культурі розрізняються за рівнем своєї новизни. Хоча строгої періодичності циклів в динаміці культури не спостерігається, але все ж таки циклічність її динаміки, » перехід від одного циклу до іншого спирається на хвилю значущих ін­новацій (базисних або епохальних).

В інноваційних циклах у сфері культури є видимими декілька фаз, що змінюють один одну. У першій, ігідготовчій, латентній фазі висуваються, апробуються і відбираються інноваційні ідеї, що дозво­ляють подолати кризу культури і вийти на нові рубежі. Потім почина- ^: єтьєя фаза освоєння нововведення, що піддається жорсткій критиці з боку прихильників пануючих художніх шкіл і стилів. Після цісї фази починається період розповсюдження (дифузії) нововведення, витіс- -| нення колишніх шкіл і стилів. У фазі зрілості це вже не нововведення, * а пануюча, переважаюча школа (стиль, течія), яка з часом, вичерпав­ши свій потенціал, виявляється в стані кризи, трансформується або витісняється за допомогою чергової хвилі інновацій.

Базисною антиінновацією стало формування антикультуры, що з'єднала деградацію плотської культури і етики, новітні інформаційні технології і аморальність бізнесу піздньоіндустріальної епохи. Телеба­чення, Інтернет, мультимедіа стали потужним інструментом розпаду ! культури і особи, нав'язування низькопробних смаків, милування на- 1 сильством, порнографією. Уніфіковані стандарти антикультури став- 1 лять під загрозу культурну різноманітність, багатство світової і націо- ] нальної культурної спадщини, стають інструментом зомбування підро- («гаючих поколінь. Проте названі тенденції та антиінновації не озна­чають загибелі культури. їм протистоїть нова культура, що спирається на визріваючі базисні інновації, як результат трансформації самого суспільства, його переходу від індустріального типа до гуманістично- моосферного постіндустріального, що відкриває перед людьми нову си­стему цінностей.

Контури інтегрального типу культури, властиві гумапієтично- ноосферному постіндустріальному типові суспільства (ХХІ-ХХІІ ст.):

• подолання патологічних тенденцій сучасної культури, власти­вих фазі занепаду індустріального суспільства;

• торжество первинного, природного призначення мистецтва (ес­тетично відображати гармонію навколишнього світу і людини);

• уникнення небезпеки уніфікації культур без зіставлення і на­в'язування однієї культури іншим;

• припинення активного розповсюдження масової, знеособленої антикультури;

• відхід від комерціалізації культури, абсолютного підпорядку-

Накопичені людством знання, навички, багатства культури, сис­тема етичних цінностей, релігійних уявлень передаються з покоління в покоління двома каналами: шляхом виховання і спілкування в сім'ї, в найближчому оточенні і через спеці­алізовану систему навчання. У XX ет. все більш зростаюча роль стала належати третьому каналу (радіо, телебаченню, Інтернету, газетам і книгам, самоосвіті), який кожен вибирає за своїм смаком. Ці канали відіграють вирішальну роль у формуванні і діяльності особистості, в збереженні і збагаченні соціального генотипу, його адаптації до ради­кальних інновацій в суспільстві, змінам в довкіллі.

Якнайдавнішим є перший канал, успадковагшй від тваринного світу, з якого вийшла людина. Проте корінною особливістю людини, що сприяла його відокремленню від тваринної рептти світу і прискоре-

ному інтелектуальному розвитку, стала мова, друга сигнальна системі (епохальна інновація доісторичної епохи). Іншою подібною інновації'*! стала письменність, що дозволила зберігати на століття і тисячолітні | передавати накопичені знання і досвід.

Обидва ці перевороти (їх можна вважати першими інформанті і їж ми революціями) створили передумови для наступної епохальної ІНПи вації, яка сталася в III тисячолітті до н.е., для чергового рівня в сусііі| льному поділі праці, в результаті якої виділився особливий вид дія ліг ності (надалі - галузь економіки) - освіта, виникли освітні установи, в яких вчителі в систематизованому вигляді передавали учням суму знань і навиків.

Наступною освітньою революцією, базисним освітнім нововведон ням було створення шкіл філософів, Академії Платона (387 р. до н.е.) її ліцею Арістотеля (347 р. до н.е.), а пізніше створення мережі уніві |) ситетів: у Парижі, Болоньї, Оксфорді (XII ст.), в Кембріджі, Падуї, Ні' аполі, Саламанці (XIII ст.), а Празі, Кракові, Відні (XIV ст.). В універ­ситетах відбувалось систематичне навчання, яке приймало все більш світський характер, проводилися диспути, велися наукові досліджен­ня. Сформувалася педагогіка як наука про навчання. Її видатним представником був Ян Амос Каменський.

Наступними базисними освітніми нововведеннями стало розпо­всюдження обов'язкової початкової освіти і вищої освіти.

Найновітніша революція в освіті розгортається з кінця XX ст. Вона є необхідною ланкою становлення гуманістично-ноосферного иостінду- стріальнохх) суспільства і інтегральних соціокультурних ладів і спира­ється на такі базисні нововведення.

По-перше, оновлення змісту освіти, включення в нього в пов­ному обсязі постіндустріальної наукової парадигми, що формується, і мережі часткових парадигм окремих галузей знань. Зміст і структура дисциплін, та і сам їх набір повинні враховувати перспективи транс­формації суспільства і самої структури знань.

По-друге, якщо раніше пріоритет в освіті віддавався природним і технічним дисциплінам, то зараз настав час гуманізації та екологі- зації освіти, пріоритету суспільних, гуманітарних і екологічних дис-

естетичним і

Ьпі'ІНИМ сприятиме всебічному розвитку особистості.

По-третє, базисним нововведенням є затвердження креативної педагогіки, що робить упор не на запам'ятовування нормативного об-

• н гу знань і засвоєння вузькопрофесійних навиків, а на розвиток твор­чих здібностей учнів, уміння орієнтуватися в швидко змінній обстано- ші,і і знаходити нестандартні вирішення нових проблем, освоєння ін­новаційного мислення.

По-четверте, високими темпами йде інформатизація процесу навчання. Використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій дозволяє поєднати логічний і образний методи освоєння іювих знань, що у баї’ато разів підвищує продуктивність процесу на­вчання; збільшує активність і інтерес учнів; дозволить іпдивідуалізу- ннти інформаидйні потоки і методи навчання з врахуванням здібнос­тей і інтересів тих, що навчається; дає можливість поширювати у всьо­му інформаційному просторі досвід кращих педагогів, відомості про новітні наукові відкриття, крупні винаходи, технологічні новинки, культурні і соціальні досягнення.

По-п'яте, змінюється сама організація освіти, зміцнюється тенден­ція до формування системи безперервної освіти, що охоплює з мо­дифікаціями всі стадії життєвого циклу людини, - від дошкільного до пенсійного. При цьому використовуються можливості дистанційного навчання із застосуваїшям сучасних інформаційних технологій.

. Безперервна освіта укріплює інноваційний характер навчання, оскільки дозволяє своєчасно оновлювати і поповнювати отриманий в школі і внз запас знань, адаптуватися до перемін, краще розуміти нові проблеми і знаходити шляхи їх інноваційного вирішення.

У зв'язку з цим представляє інтерес проблема освітньої квазіре- нгпи. Інвестиції в освіту — не менш (а може бути, і більш) ефективне вкладення капіталу, ніж в основний капітал, в технологічні інновації. Підприємства і галузі, які першими забезпечили і підтримують висо­кий освітній рівень своїх працівників, поставляють на ринок конкурен­тоздатну продукцію, ефективніше освоюють і поширюють інновації, отримують за рахунок цього надприбуток, важливою складовою части­

ною якого є освітня квазірента. Вона виникає не лише усередині країни для освітніх установ, підприємств, галузей, регіонів, які лідируючі, і освоєнні і поширенні освітніх, технологічних і економічних інновацій.

Освітня квазірента виступає і в глобальних масштабах, в світово му господарстві, що обумовлене різкою диференціацією рівня освіти і різних країнах (табл. 9.1). Розвинені країни, які досягли значних усні хів в освіті, отримують за рахунок цього значні переваги в міжнарид ігій торгівлі товарами і послугами і привласнюють основну масу світо вої освітньої квазіренти (хоча точний її обсяг на основі наявної статне тики обчислити неможливо).

Таблиця 9.1

Рівень письменності та освіти за групами країн

	% письменності			Обхват навчання по сту­пенях освіти, %, 2010
	1980	2010	дошкі­ льна		перший ступінь	другий ступінь	третій ступінь
Весь світ	69,5	79,4	28,1		98,6	54,1	14,6
Розвинені країни	96,6	98,9	64,1		99,7	95,8	46,7
Країни, що розвива­	58,0	73,4	20,7		98,4	44,9	7,8
ються, у т.н.:
Африка к півдню	40,2	62,0	9,0		73,1	23,1	3,3
від Сахари
Арабські держави	40,8	61,3	16,4		89,2	53,8	13,0
Латинська Америка	79,4	88,2	39,5		78,0	53,5
Східна Азія та Океанія	69,3	86,8	31,5			50,1	17,7
Китай	66,0	85,0				53,7	5,5
Південна Азія	39,1	53,5				43,0	1,9
Індія	40,8	55,8				48,0
Найменш розвинені країни	36,5	52,7	11,1		68,7	17,6	ЗД

Одним з найважливіших чинників глобального стійкого розвитку є освоєння базисних освітніх інновацій постіндустріальної епохи бід­ними країнами (де до сьогодні майже половина населення неписьмен­на і лише мала частка охоплена навчанням у другому і третьому сту­пенях) за допомогою багатих країн і міжнародних організацій.

Етика є, мабуть, найбільш кон­сервативною частиною духовного життя суспільства. Правила взаємин між людьми, етичні цінності і за­борони складаються століттями і передаються з покоління в покоління. Будь-які інновації в цій сфері проходять тривалу перевірку життям, перш ніж входять в практику взаємин між людьми. Це забезпечує стабільність суспільства, системи взаємин в ньому. Ллє і тут періодично спостерігаються більш менш значущі зрушення, які молена класифікувати як епохальні, базисні або поліпшуючі інновації (а іноді і як антиінноващї) в ритмі циклічної динаміки суспільства.