Тема 9. Інновації в духовному житті суспільства

Бути самими собою ти становитися такими якими ми можемо ста ні,

оса єдина щль житія В. СшМш

9.1. Наука -

першоджерело та поле нововведень

Наука, основною соціальною функцією якої є пізнання закоти побудови та розвитку природи і сус­пільства і способів використання цих

законів на користь людини, є, з одного боку, як і будь-який вид люд ської діяльності, полем для інновацій, а з іншого - першоджерелом для інновацій в усіх сферах людської діяльності.

Власне наукові інновації виступають в декількох взаємопов'яза­них формах:

• нові наукові ідеї, виражені у формі гіпотез, відкриттів, вислов­лені в наукових доповідях, опубліковані в монографіях, статтях і т.п.;

• наукові теорії (концепції), що представляють систему знань в одному певному напрямі, виходячи з базової ідеї, системи поглядів, що лежать в її основі;

• винаходи як конкретизація способу вживання наукових знань і першоджерело технологічних нововведень;

• наукова парадигма, що об'єднує взаємопов'язані теорії в одній галузі знання (часткова парадигма) або світогляду в цілому, наукової картини світу (загальнонаукова парадигма) та є основою ухвалення практичних рішень.

Поява нових ідей, теорій, винаходів, парадигм - це і е інновації в науці. Наукові ідеї, гіпотези народжуються дуже часто і вдосталь; та більшість з них не проходять перевірки на істинність, виявляються ііп'вдоінноваціями. Деякі з тих, що пройшли випробування на істин­ність ідей стають основами теорій, в основі яких лежать кластери до­палених теорій, або стають основою винаходів, що пропонують нові і ііособи реалізації наукових знань у виробництві. Взаємопов'язаний кластер теорій формує структуру наукової парадигми, іцо відображає рівень пізнання па даний період часу і є придатною для ухвалення практичних рішень. Проте час від часу під тиском нових чинників, ідей і відкриттів, що не укладаються в рамки переважаючої парадиг­ми, остання трансформується або відходить у минуле. Внаслідок зміни парадигми розгортається наукова революція - часткова, що змінює ос­нови однієї або декількох галузей знань, і загальнонаукова при заміні або оновленні загальної картини світу.

Наукові інновації розвиваються нерівномірно, хвилеподібно, цик­лічно. Періоди високої інноваційності науки, появи безлічі ідей, фор­мування нових теорій змінюються на триваліші періоди її еволюційно­го вдосконалення, накопичення нових фактів, коли переважають по­ліпшуючі наукові інновації, а з часом, коли теорія в основному пере- ггає відповідати дійсності, то і псевдоінновації. Характер інновацій, їх структура змінюються на різних фазах наукового циклу. Нові ідеї і те­орії радикального характеру (епохальні і базисні інновації) спочатку зустрічають опір прихильників пануючих теорій; лише згодом ті нау­кові інновації, які зуміли подолати цей опір і довести свою істинність, приймаються науковим співтовариством, включаються до складу пе­реважаючої парадигми або у фундамент нової.

Періодично при зміні вікових циклів відбуваються наукові рево­люції, тобто вибухоподібна кількість базисних наукових інновацій, що міняють картину світу, формують нову загальнонаукову і безліч част­кових паради™. Такі вибухи наукової творчості спостерігалися в Дре­вній Греції в VIIV - ст. до н. е., в епоху Ренесансу в Західній Європі в ХУ-ХУІІ ст., у другій половині XIX - початку XX ст.. На початку XXI в розгортається чергова наукова революція, яка змінить картину світу, призведе до затвердження по ст і н д у стр і а ль н ої наукової парадигми, рй дпкалі.мого інноваційного оновлення нині переважаючої системи h»v ковнх поглядів. Основи цієї парадигми були закладені ще в перЯїН' половині XX ст. - в теорії циклів і криз М.І. Туган-Варановського, М.Д. Кондрат’єва та Й. Шумпетера, вчення про ноосферу В. І. Вернадсько го, теорії соціокультурної динаміки та інтегралізму П. Сорокіна, за) і льній теорії динаміки систем A.A. Богданова та ін. Але лише зара.і прийшов час побудови на основі цього фундамеїггу цілісної системи наукових знань, що відповідають умовам розвитку суспільства у XXI ст., створюються соціальні умови для реалізації цього кластеру базис* них наукових інновацій, що формують ядро епохальної наукової інно­вації XXI ст.

В результаті наукової революції змінюється структура науко вого знання, склад лідируючих його галузей і наукових шкіл. Якщо для індустріальної епохи було характерним лідерство природних і технічних наук, орієнтованих на пізнання і підкорення природи, то н постіндустріальному суспільстві на перший план виходять науки про людину, суспільство, живу природу, про підтримку рівноваги природи і суспільства на основі їх раціональної коеволюції. Це передбачає пе­ребудову структури наукових сил і перерозподіл ресурсів, що виділя­ються на розвиток науки.

Розглядаючи загальну тенденцію розвитку наукового знання на основі періодично виникаючих хвиль наукових інновацій, В.І. Вернад- ський сформував вчення про ноосферу, про вирішальну роль пауки в розвитку суспільства. Становлення ноосфери - найважливіша скла­дова частина трансформації технократичного індустріального суспіль­ства в гуманістично-поосферне постіндустріальне, епохальна іннова­ція, яка якісно змінює роль науки в суспільстві та її відповідальність за долю людства і біосфери Землі.

Проте почалася ця трансформація з глибокої кризи науки, суть якої - вичерпання потенціалу індустріальної наукової парадигми. Найглибше криза уразила суспільні науки. Радикальні зміни кіпця XX - початку XXI er. не було передбачено і правильно діагностовано вченими. Це свідчить про ослаблення прогностичної функції науки.

г

Нинаходи все нових видів .зброї масового знищення, згубний вплив технологічних чинників на довкілля, втрата довіри до наукового шання, відродження астрології, релігійних вірувань - все це свідоцтва кризи науки.

В даний час розгортається найбільша наукова революція, поту­жний потік базисних наукових інновацій, який повинен завершитися через декілька десятиліть твердженням і визнанням нової картини

і иіту, що радикально змінився - постіндустріальної загальнона- укової парадигми. Переворот в науці стане найважливішою части­ною гце крупнішого і значимішого в історії людства епохального зру-

,1 і .

пгення - переходу від плотського соціокультурного ладу, який перева­жає на Заході, та ідеаціонального (надчуттєвого) ладу, який перева­жає на Сході, до інтегральних соціокультурних ладів. Інтегра- іізм віддає перевагу духовному світу людини і суспільства, що вклю­чає п'ять елементів:

• науку, систему знань про навколишній світ, закономірності і механізми його саморозвитку;

• культуру як образне пізнання природи і суспільства, їх естети­чні оцінки;

• етику як зведення правил взаємин між людьми;

• ідеологію, що визначає цілеположення, систему інтересів пев­них соціальних груп;

• освіту як механізм узагальнення і передачі накопичених попе­редніми поколіннями системи знань, естетичних, етичних і ідеологіч­них цінностей наступним поколінням.

Саме духовний світ визначає єство і рушійні сили розвитку суспі­льства у нерозривній єдності з навколишнім світом, виробничими си­лами, із- змінними і суперечливими економічними і соціальними сто­сунками. Тому вивчення духовного світу, закономірностей і тенденцій його розвитку, його складних взаємозв'язків з іншими елементами су­спільства і природи складає головне завдання соціальних наук.