2. Недоліки існуючої системи формування доходів місцевих бюджетів

Аналіз проблем місцевих бюджетів України, а також теорії та практики побудови багаторівневих бюджетних систем у країнах з ринковою економікою дає змогу дійти ви­сновку, що існуюча система формування місцевих бюджетів має ряд серйозних недоліків:

• високий рівень концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті країни, що знижує значення регіональних і місцевих бюджетів у вирішенні життєво важливих для населення завдань;

• регулювальні доходи відіграють домінуючу роль у структурі надходжень до ре­гіональних і місцевих бюджетів, тоді як частка закріплених за територіями податкових платежів низька;

  - практично щорічна зміна видів податків, що зараховуються до місцевих бюдже­тів;

- відсутність єдиних та досить стабільних нормативів (наприклад, на кілька років) відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів;

- відсутність єдиних правил ув'язки доходів місцевих бюджетів і регіональних податкових надходжень, а також науково обґрунтованої методики міжрегіонального перерозподілу доходів.

   Практика здійснення місцевого самоврядування доводить, що це самоврядування є реальним тільки в разі володіння необхідними фінансовими та матеріальними ресурсами для прийняття самостійних рішень, задоволення потреб мешканців, виконання поставлених завдань.

    Формування бюджетної політики в Україні на нових засадах сприяє обґрунтованості та зростанню величини місцевих бюджетів, дозволяє посилити їх соціальну спрямованість, збільшити капітальні видатки на розвиток регіону, спрямувати ресурси на енергозбереження, комунальне господарство та інші важливі напрями. Але у місцевих бюджетах залишається ще дуже мала частка власних джерел у бюджетному кошику, не усунуто суперечливість розрахунків дотацій і субвенцій. Це свідчить про низький і такий, що має тенденцію до зменшення, рівень фінансової автономії регіонів, що є основою децентралізації управління.

   Необхідно зазначити, що останні роки у зв'язку з тим, що за місцевим рівнем було скріплено певну частину платежів та активною діяльністю органів місцевої влади із нарощування дохідної бази, їх фінансове становище значно покращилось. Якщо в частині доходів місцевих бюджетів ситуація дещо покращилась, то проведення трансфертної політики, направленої на збільшення суми коштів, які повинні перераховуватися до державного бюджету, цю ситуацію значно ускладнило.

   Реалізація об'єктивно існуючої суспільної потреби в регулюванні соціально-еконо­мічного розвитку органами місцевого самоврядування знаходиться в прямій залежності від власної дохідної бази місцевих бюджетів. Саме доходи місцевих бюджетів є основою для формування фінансової стійкості регіонів і забезпечують фінансову базу для виконання покладених на відповідні органи державної влади функцій.

   Враховуючи, що посилення фінансової автономії місцевих бюджетів потребує подальшої систематизації і класифікації доходів і видатків місцевих бюджетів по розділах бюджетної класифікації для ефективного контролю коштів та посилення впливу органів місцевого самоврядування на формування бюджету, пропонується класифікувати доходи за здатністю місцевої влади ефективно впливати на джерела формування бюджету. Для різних класифікацій видатків місцевих бюджетів (функціональної, економічної, відомчої, кредитування бюджету, програмної) узагальнено основні характеристики (критерії, об'єкти, рівні деталізації). Упорядкування характеристик сприятиме цільовому використанню коштів на виконання закріплених за органами місцевого самоврядування повноважень.

   В основі виникнення проблем наповнення та цільового використання бюджетних коштів перебувають суперечності інтересів різних учасників бюджетного процесу. Тому він розглядається як об'єктивно існуючий процес пошуку шляхів розв'язання цих суперечностей. Для України ефективними є створення системи громадського контролю за наданням пільг і витрачанням бюджетних коштів, системи правових обмежень, застосування цивілізованих правил і процедур прийняття бюджетних рішень.

   Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що соціально-економічне зростання регіону безпосередньо залежить від активізації органів місцевого самоврядування і місцевих органів виконавчої влади в посиленні їх впливу на сталий соціально-економічний розвиток регіонів. Децентралізація фінансових повноважень потребує відповідного конструювання міжбюджетних відносин. Це стосується, в першу чергу, розподілу видатків, призначення доходів, міжбюджетних трансфертів, адміністративних аспектів фіскальної децентралізації та контролю запозичень.

Кальченко А.Е.РОЛЬ ПОДАТКОВИХ ПЛАТЕЖІВ У МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТАХ 

 Отже, в законодавстві виділяються три основні проблеми, які виникають у процесі формування місцевих бюджетів: [2]удосконалення законодавчої бази формування місцевих бюджетів;законодавчий перегляд механізму закріплення за кожною гілкою влади довгострокових доходних джерел;встановлення гарантій судового захисту бюджетних прав територій.

Існуюча система формування доходів місцевого бюджету має ряд серйозних недоліків: практично щорічно міняються види податків, зараховуваних до місцевого бюджету;відсутні єдині і достатньо стабільні нормативи (наприклад, на декілька років) відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів;відсутні єдині правила ув'язки доходів місцевих бюджетів і регіональних податкових надходжень, а також незрозуміла форми міжрегіонального перерозподілу доходів.

Висновки і пропозиції. Таким чином розподіл податків і податкових зборів між бюджетами різних рівнів повинен встановлюватися на достатньо тривалий час, оскільки тільки на цій основі стає можливим ефективне бюджетне планування. Екстремальною формою такого розподілу є система, при якій централізовані і місцеві органи влади самостійно визначають як вид податків, так і відповідні податкові ставки (так звана «роздільна система»). При її використовуванні місцеві органи влади одержують повну незалежність в проведенні податкової політики і можуть достатньо гнучко пристосовувати податки до витрат.

В тих випадках, коли податкові надходження розподіляються між бюджетами різних рівнів, говорять про «зв'язану систему», або про систему квот. При ній самостійність місцевих органів влади залежить від можливості їх участі у формуванні податкового законодавства (наприклад, законодавство може бути встановлено, що податкові закони не можуть прийматися без їх згоди), а також від впливу місцевих властей на визначення формул розрахунку квот.

Переваги «зв'язаної системи» розподілу податків полягають в наступному: єдині податки єдине управління ними дозволяють проводити ефективну податкову політику;зміни в податкових надходженнях позначаються одночасно на бюджетах всіх рівнів, і ризик цих змін розподіляється між всіма.

Існує думка, що при виборі податків, які розподілятимуться між бюджетами різних рівнів, і податків, для яких буде застосована «роздільна система», необхідно використовувати ряд постулатів:

•-  кожний рівень влади повинен мати законодавчі компетенції і право зарахування до власного бюджету, принаймні, даного важливого податку ;

- податки, стягувані не за принципом еквівалентності. а за принципом платоспроможності, і виконуючи, до певної міри перерозподільну функцію, повинні формуватися на основі єдиних законодавчих норм, встановлюваних центральними органами влади;

- податки, доходи від яких чутливі до змін в кон'юнктурі, доцільно передавати в розпорядження центральних органів влади, оскільки заходи стабілізаційної політики входять в їх компетенцію, а результати цих заходів розповсюджуються по території всієї країни;

- податки, які стягуються не за принципом еквівалентності, але доходи від яких і при єдиних законодавчих нормах мають великі регіональні відмінності, необхідно зарахувати до центрального бюджету (це торкається, наприклад. споживацьких податків, стягуваних по місцю виробництва, і митних зборів);

- споживацькі податки, стягувані до стадії роздрібної торгівлі слід встановлювати однаковими для всієї країни - з тим. щоб скоротити потоки товарів і уникнути небажаного переміщення підприємств або виробництв;

- податки, частка яких в загальній сумі податкових надходжень ростиме, доцільно передавати в розпорядження бюджетів тих рівнів, для яких збільшення витрат бажано.