Процес вибору та змін організаційної структури здійснюється за такою схемою:

• з'ясовується, які завдання та функції мають критичне значення для здіснення функціональних та ресурсних стратегій і наскільки вони вимагають нового або специфічного підходу;

• встановлюється зв'язок між виокремленими стратегічними завданнями і функціями та рутинними функціями, які виконуються на підприємстві;

• формуються відповідні структурні одиниці підприємства, які здатні забезпечити виконання нових стратегічних завдань та функцій

• визначається ступень самостійності кожної структурної одиниці в прийнятті рішень відносно діяльності структурних одиниць бізнесу;

• встановлюються організаційні зв'язки між одиницями бізнесу, ступінь та форми участі їх у виробленні конкретних загальних і загальноконкурентних стратегій підприємства.

В умовах впровадження стратегічного управління здійснюється перехід від "традиційних", тобто функціональних, централізованих, ієрархічних, стабільних, жорстких організаційних структур управління до стратегічних тобто децентралізованих, гнучких, з універсальними ланками, створених "під мету" організаційних структур управління.

Варіантами структур децентралізованого типу, які виникають внаслідок процесів диверсифікації та інтеграції діяльності в межах діючих і створюваних організаційних структур управління на підприємстві, що служать інструментами реалізації загальних та функціональних стратегій із "стратегічного набору", є:

• матричні структури;

• проектні структури;

• дивізіональні структури;

- стратегічні господарські центри.

Матричні структури застосовуються при розробці стратегій нових продуктів, диверсифікації виробництва, нових програм продуктивності, конкурентоспроможності тощо. Структуроутворюючий елемент матричних структур - мету підприємства - визначає та здійснює цільова група фахівців з різних спеціальностей, що сприяє комплексному підходу до вирішення існуючих питань. Схему матричної структури наведено на рис.2.

Рис. 2. Схема матричної структури

Матричні структури мають такі основні характеристики: органічне поєднання цільової орієнтації на досягнення конкретних результатів зі збереженням чітко виражених аспектів діяльності , подвійне підпорядкування" цільових груп" і відповідних управлінських ланок лінійно-функціональної структури; обмежені терміни існування

Переваги матричних структур: створення організаційних умов для більш швидкого досягнення мети; висока динамічність, гнучкість структури; швидке стратегічне реагування; ефективна координація робіт по досягненню загальної мети; оптимізація використання ресурсів (особливо людських); орієнтація на нововведення;

До недоліків матричних структур відносяться: труднощі у здійсненні балансу влади та відповідальності в організації; порушення єдності управління; збільшення управлінського персоналу і витрат; зниження ефективності структури при збільшенні кількості проектів;

Проектні структури, як правило, базуються на матричному принцип організації. Основними підходами створення проектних груп є:

- об'єднання частини матеріальних, людських, та фінансових

ресурсів у межах проектних груп, орієнтованих на розвиток

конкретних проблем;

- надання групі певної самостійності (певної автономії);

- налагодження інформаційних зв'язків;

- створення необхідної системи мотивації;

- спеціальна підготовка та залучення кадрів певної кваліфікації.

Приклад проектної структури наведено на рис.3

Рис. 3. Проектна структура (фрагмент), побудована

за лінійно-програмним принципом:

1 - адміністративна група; 2 - група по кадрах; 3 - фінансова група;

4 - група зв'язку з замовником; 5 - інженерно-конструкторська група;

6 - виробнича група

Застосування матричних і проектних структур дозволяє підвищити гнучкість організаційної структури управління і здійснити децентралізацію прийняття рішень.

Дивізіональні структури застосовуються у великих виробничих системах з метою підвищення керованості (рис. 4).

За рахунок делегування повноважень вона дає змогу створити децентралізовані ланки за різними ознаками: за продуктом, за споживачами та за географічною ознакою.

Дивізіональна структура має такі переваги: швидка пристосовуваність до змін у зовнішньому середовищі; децентралізація управління: кожний дивізіон здійснює увесь цикл господарської та управлінської діяльності; зменшення мережі комунікацій, прискорення прийняття рішення, краща координація, тощо.

Рис. 4. Дивізіональні структури

З розвитком стратегічного управління з'явились самостійні організаційні структури, так звані стратегічні господарські центри, які визначають організаційно найменші виробничо-управлінські одиниці (відділення, завод, продуктову лінію, "центр прибутків", "центр інвестицій", "центри реалізації", "продуктово-споживчі центри", "внутрішні венчури" тощо), для яких можна налагодити обмін доходів, витрат, інвестицій та розробити самостійну продуктово-товарну стратегію (або "портфель") та "стратегічний набір" певного типу.