9. Розгром Червоною армією Врангеля та махновців.

Після того як денікінці були розбиті Барон П. Врангель очолив у Криму війська білогвардійці. Йому вдалося тимчасово захопити північну Таврію, частину Катеринославу і створити Загрозу Донбасу.

УСРР та Махновці у вересні 1920 року уклали угоду, що мал. На меті витіснити з Українських земель війська Врангеля.

7 серпня і 28 жовтня об’єднані сили червоної армії і махновців загнали війська Врангеля в глиб Криму. Поставили собі за мету будь що вигнати білогвардійців звідти до зими.

13 листопада 1920 року ціною вагомих втрат Червона армія взяла під свій контроль Сімферополь.

17 листопада 1920 року було зайнято весь Крим.

Щоб не віддавати обіцяні Махновцям території, а також не допустити пропаганди анархізму, більшовики заарештували їх Командирів.

25 листопада почались операції зі знищенням махновців у Криму. Вони чилинили героїчний опір і навіть змогли вирватися із червоного оточення на півострові. Біля Гуляйполя Махновці зустрілися з Махном і там також прорвали оточення.

Влітку 1921 року для придушення повстання на території України зосередилось біля мільйона червоноармійців. У вересні 1921 Махно та залишки руху перебралися до Франції.

Другий зимовий похід, завершення національно-визвольних змагань

У листопаді 1921 року відбувся другий «зимовий похід» армії УНР. Війська УНР, будучи в засланні після невдачі, яку вони зазнали в результат боротьби проти поляків, дізнавшись про масовий селянський рух, що розгортався а Наддніпрянській Україні вирішили скоординувати його.

В таборах для інтервентів було створено Повстанську Армію: Волинську, Бессарабську і Подільську. Загальне командування здійснював Ю. Тютюнник.

Найвдаліше просувалась Волинська група. 7 грудня 1921 року їй вдалося заволодіти м. Коростень. Але вже 17 грудня повстанці були розбиті. Цей похід став останньою крапкою в національно-визвольних змаганнях України, в яких вона нажаль програла.

Історичне значення

Історичне значення Української революції полягало у тому, що ідея незалежності України проявилася у різних соціальних верствах суспільства. Більшість її прихильників становили українці. Під час боротьби за незалежність викрилась еволюція поглядів на державний устрій України. ЇЇ підсумком стало переконання в необхідності національно-державного суверенітету України і співпраця з іншими демократичними державами. Невизначеність зовнішньої політики українських урядів гальмувала розвиток держави. І, навпаки, боротьба за незалежність змушувала противників відступати.

Історичне значення визвольних змагань 1917-1920 pp. полягає в тому, що було збережено й поглиблено процес українського державотворення, який бере початок з часів Київської Русі. Українській Народній Республіці і Західноукраїнській Народній Республіці не судилося відстояти і зміцнити незалежність і стати в ряди європейських держав. Здобуті досвід і уроки стали надбанням наступних поколінь борців за Українську державу і знадобились наприкінці XX століття.

8. Культура й духовне життя в Україні у 1917— 1920 pp.

1. Стан освіти та науки. 2. Література. 3. Театр, образотворче мистецтво. 4. Релігія.  Масове деформування свідомості, чисельні втрати серед носіїв культури внаслідок загибелі чи еміграції надавали культурному процесові 1917—1920 pp. в Україні трагічного відтінку. 1. У 1917—1920 pp. освіта в Україні опинилася в центрі боротьби різних політичних сил. Центральна Рада і гетьманат проводили українізацію школи. Відкривалися нові українські гімназії, вводились навчальні програми, які передбачали обов'язковість вивчення української мови, історії та географії України. Натомість більшовики переробляли навчальні плани на свій лад, дбаючи насамперед про виховання дітей в дусі відданості ідеям соціалізму. Радянська влада з підозрою ставилась до проявів національного життя і перекреслила українізацію народної освіти. Неспроможні досягти потрібного результату мирними засобами, більшовики вдавались до насильницьких дій і командних методів. Так, Всеукраїнська вчительська спілка, яка не сприймала радянських реформ у шкільній справі, була розпущена. Така ж доля спіткала національні культурно-освітні організації — "Просвіти". Вони були особливо популярними на селі й об'єднували всіх, хто дбав про українську культурну спадщину. Радянська влада намагалася реформувати освіту, зробити її систему підконтрольною і спрямованою на зміцнення більшовицького режиму. У 1920 р. зросла кількість шкіл і учнів, певних успіхів було досягнуто в ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Активна боротьба розгорнулася за вищу школу. Передусім на навчання приймалися вихідці з робітничого класу та селянства. Університети були ліквідовані, замість них з'явились інститути народної освіти. Оскільки вступ до вузів вимагав певного рівня знань, то для підготовки майбутніх студентів було відкрито робітничі факультети. У добу гетьманату було створено Українську академію наук. її першим президентом став В. Вернадський. Після встановлення радянської влади деякі видатні вчені емігрували, але більшість продовжувала плідно працювати. 2. Нелегко складалася творча доля українських письменників і поетів. Вони вболівали за українську національну революцію, болісно переживали події громадянської війни. У цей час на повен голос заявили про себе талановиті поети Павло Тичина, Володимир Сосюра, Василь Чумак. Ще один з обдарованих поетів— Олександр Олесь — назавжди залишив Батьківщину. 3. Багато зробив для розбудови української культури гетьман П. Скоропадський. Відкривалися українські університети, бібліотеки, театри. Зокрема, у 1918 р. було засновано Український театр драми та опери, Українську державну капелу під проводом О. Кошиця, Державний симфонічний оркестр. Нові музично-драматичні установи та творчі колективи з'явилися в Україні і в 1919-1920 pp. Помітною стала творчість нового драматичного театру ім. І. Франка, який очолював Гнат Юра, колективу митців на чолі з Лесем Курбасом, відомих виконавців О. Мар'яненка, Г. Борисоглібської, композиторів М. Леонтовича, Б. Лятошинського, Г. Верьовки. Завдяки діяльності Центральної Ради у Києві наприкінці 1917 р. було відкрито Українську академію мистецтв, яка об'єднала видатних художників. У цей час в Україні творили майстри живопису і графіки М. Бойчук (перший ректор академії), Василь та Федір Кричевські, О. Мурашко, Г. Нар-бут. Георгій Нарбут є автором проектів грошових знаків Центральної Ради і гетьманського уряду, державного герба і печатки, поштових марок, військової форми. 4.У роки революції і визвольних змагань в середовищі українських віруючих і духовенства зріло прагнення мати самостійну (автокефальну) церкву. Однак Російська православна церква намагалась не допустити втрати контролю над єпархіями колишньої царської імперії. Проголосити автокефалію на Всеукраїнському православному соборі у січні 1918 р. не дозволили більшовики. Більшовицька партія розгорнула запеклу боротьбу з релігією та церквою. Храми і монастирі закривались, віруючі і духовенство зазнавали переслідувань. Ідея проголошення УАПЦ стала частиною українського національно-визвольного руху.

Визвольні змагання українського народу 1917—1920 pp. закінчились поразкою. Державну незалежність, здобуту внаслідок національно-демократичної революції 1917 р., зберегти не вдалося. Втрачено було і певні соціальні завоювання, залишились нерозв'язаними найважливіші соціально-економічні проблеми. За їх розв'язання взялась більшовицька партія, яка вихолостила національну специфіку історичного поступу і спрямувала природні прагнення народів до кращого життя у вигідне для себе русло. Становлення української державності відбувалось у складних політичних умовах. Для багатьох пересічних громадян, та навіть для видатних політичних лідерів, характерною була невизначеність суспільних пріоритетів, форм союзу з іншими державними утвореннями. Протягом короткого часу визначились прихильники державної незалежності України — Центральна Рада, гетьман Скоропадський, Директорія УНР, національно-комуністична меншість Компартії України. Проте всі ці політичні сили діяли неузгоджено, навіть ворогували між собою.