5. Політика більшовиків в Україні у 1919 р. “Воєнний комунізм”

Протягом зими-весни 1919 р. над територією України знову було встановлено радянський контроль. Формуванням державних інститутів займалась Рада народних комісарів (РНК) України, яку очолив X. Раковський. Більшість членів уряду була росіянами та євреями, українців серед вищих чиновників була незначна кількість. 6 січня 1919 р. стара назва, якою радянська влада прикривалася в 1918 р. — Українська Народна Республіка, була відкинута і прийнята Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР, після 1937 — УРСР). Вищим органом державної влади був Всеукраїнський з'їзд Рад, у період між з'їздами — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). На місцях влада належала місцевим радам.

10 березня 1919 р. третій з'їзд Рад прийняв Конституцію УСРР і тим самим узаконив в Україні радянську владу. Конституція закріплювала диктатуру пролетаріату, відміну приватної власності і позбавлення виборчих вправ експлуататорських класів. Пролетарський характер держави закріплювала непропорційна система виборів депутатів. У процесі оформлення радянської влади здійснювалися спроби від'єднати від України Донецько-Криворізький край і Крим. Якщо перший залишився у складі республіки, то в Криму була створена Кримська Радянська Соціалістична Республіка. Таким чином, найважливішими рисами процесу радянизації України були: — проходив "зверху вниз"; — здійснювався за зразком РРФСР та під її керівництвом; — антинаціональний характер; — суворий централізм; — значна частина вищих чиновників була неукраїнського походження. Суть більшовицького курсу політики під назвою «воєнний комунізм» полягала у тому, щоб зламати існуючу в Україні економічну систему, що грунтувалася на товарно-грошових відносинах, і замінити її прямим товарообміном, здійснення якого покладалося на державних чиновників.

Серед найважливіших заходів воєнно-комуністичної політики були: — відміна товарно-грошових відносин, натуралізація в оплаті праці (карткова система розподілу продуктів, зрівняльний розподіл); — проведення повної націоналізації всіх підприємств, державний контроль над виробництвом; — мілітаризація праці (загальна трудова повинність, трудова мобілізація); — заборона приватної торгівлі; — введення продрозкладки (фактично реквізиція врожаю селян продзагонами з Росії; до початку липня 1919 р. діяло 46 продзагонів з чисельністю 1500 бійців; у 1919 р. на українське село наклали продрозкладку в 140 млн пудів, до наступу денікінських військ вдалося зібрати не більше 7чмлн пудів); — початок колективізації селянських господарств (на літо 1919р. було створено близько 500 колективних господарств). Запровадження в Україні "воєнного комунізму" супроводжувалося різким звуженням її суверенітету: — КП(б)У, профспілки, Комуністична спілка робітничої молоді України фактично були філіями відповідних російських організацій і керувалися з Москви; — РНК України, УРНГ діяли під безпосереднім керівництвом РНК та ВРНГ РСФРР; — у травні - червні 1919 р. створено військово-політичний союз радянських республік; об'єднанню під керівництвом вищих державних органів Російської Федерації підлягали: військова організація і військове командування народного господарства, залізниці, фінанси; 4 червня ліквідовано Український фронт, а з підрозділів, Що входили до його складу, утворили три армії.