Тема 4. Україна за збереження державної незалежності

1. Берестейський мирний договір УНР з державами німецько-австрійського блоку. Падіння радянської влади в Україні 2. Гетьманський переворот 1918 р. в Україні. Внутрішня і зовнішня політика П. Скоропадського 3. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки, її внутрішня та зовнішня політика. Є.Петрушевич 4.Україна у період Директорії УНР

5. Політика більшовиків в Україні у 1919 р. “Воєнний комунізм”

6. Радянсько-польська війна і Україна

7. Україна на початку 1920 р.8. Культура й духовне життя в Україні у 1917— 1920 pp.

1. Берестейський мирний договір унр з державами німецько-австрійського блоку. Падіння радянської влади в Україні

На 2-му Всеросійському з'їзді Рад більшовики проголошують Декрет про мир, на який з усіх воюючих країн відгукнулись лише Німеччина та її союзники. Переговори розпочались у Брест-Литовську. Перемир'я було укладено 2 (15) грудня 1917 p. 11 (24) грудня Генеральний Секретаріат також вирішив втрутитися у переговори, щоб не стати заручником Більшовиків і Німецько-австрійського блоку.

УНР заявила, що до утворення федеративного російського уряду буде здійснювати міжнародні відносини самостійно. Делегація УНР, яку очолив Всеволод Голубович, була запрошена до участі у переговорах.

Завдання делегації:

домагатися включення до складу УНР Східної Галичини, Буковини, Закарпаття, Холмщини, Підляшшя, а в разі відмови — утворення з цих земель у складі Австро-Угорщини окремого коронного краю з широкими правами автономії. Переговори розпочались 28 грудня 1917 р.

Російську делегацію очолював Л. Троцький. Наприкінці січня у переговорах була оголошено перерву. Раднарком вирішив скористатися цією перервою для встановлення контролю над Україною і включив до свого складу представників радянської "УНР".

Але повноважність цієї делегації не була визнана представниками Четверного союзу.

О. Севрюк, що замінив Голубовича, ознайомив делегації з текстом 4-го Універсалу УЦР і зажадав визнання УНР незалежною державою.

9 лютого 1918 р. договір УНР із Центральними державами було укладено. За договором, УНР зобов'язалася поставити до Німеччини та Австро-Угорщини 60 млн пудів хліба, 2750 тис. пудів м'яса, 400 мли яєць та іншої сільгосппродукції і сировини. Делегації Німеччини та Австро-Угорщини погодились на приєднання до УНР Холмщини та Підляшшя і утворення на західноукраїнських землях окремого коронного краю.

Після підписання миру делегація УНР оголосила, що УЦР перебуває у важкому становищі і вимагає негайної допомоги. У лютому війська Четверного союзу перейшли у наступ. На Україні попереду їх просувались українські частини.

Третього березня 1918 р. РСФРР підписала у Брест-Литовському мир з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною.

1. У преамбулі договору визнавалась незалежність УНР, її мала визнати Росія, а Радянська «УНР» мала відступити

2. Кордонами між Австро-Угорщиною і УНР проголошувались ті, які існували між Російською і Австро-Угорською імперіями до 1914 р., тобто вся Галичина, Закарпаття, Північна Буковина  залишались за Австро-Угорщиною, зате вся Холмщина, Підляшшя поверталися Україні.

3. Відновлювалися дипломатичні і консульські стосунки.

4. Передбачався обмін військовополоненими.

5. Відкидались будь-які відшкодування збитків.

6. Вказувалось на обов'язок сторін розвивати господарські стосунки, проводити взаємообмін залишками сільськогосподарських і промислових товарів на державній основі.

У цій ситуації керівництво радянської "УНР" опинилось у скрутному становищі. У своєму розпорядженні Народний Секретаріат мав близько 25 тис. червоноармійців. Для оборони Києва було зібрано ледь 3 тис. чол. Чинити опір 450-тисячній німецько-австрійській армії було недоцільно.

1 березня 1918 р. радянські війська залишили Київ. 7 березня сюди повернулась УЦР. Протягом березня — квітня радянські війська були витіснені з України. 2. Гетьманський переворот 1918 р. в Україні. Внутрішня і зовнішня політика П. Скоропадського

Як тільки Центральна Рада повернулася до Києва гостро стало запитання стосовно виконання пункту договору про постачання продовольства в Німеччину. УЦР не змогла організувати поставки, і командування німецьких військ, яке фактично здійснювали окупацію України, почало виношувати плани здійснення державного перевороту. 24 квітня 1918 р. генерал-фельдмаршал Ейхгорн зустрівся з генералом П. Скоропадським — командиром 1-го Українського корпусу — восени 1917 р. На цьому побаченні німецька сторона висунула умови, за яких вона готова підтримати переворот П. Скоропадського, якщо він:

• визнає Брестський мир,

• розпустить УЦР

• відмінить вибори до Установчих зборів,

• відновить приватну власності на землю,

• ліквідує земельні комітети,

• здійснюватиме оплату перебування німецьких військ в Україні. 29 квітня 1918 р. відбувся хліборобський конгрес, на якому було прийнято рішення про передачу влади П. Скоропадському. У ніч на 30 квітня прихильники П. Скоропадського оволоділи державними установами. Останнім рішенням УЦР було прийняття Конституції і обрання М. Грушевського Президентом Української Народної Республіки. П. Скоропадський видав маніфест — "Грамоту до всього українського народу", в якому повідомлялося про розпуск Центральної Ради і земельних комітетів. Проголошувалось право приватної власності. Також було видано закон "Про тимчасовий державний устрій України". За цим законом назва УНР була замінена на назву "Українська держава". Тимчасово, до скликання парламенту, повнота влади зосереджувалась у руках Гетьмана П. Скоропадського. П. Скоропадський доручив сформувати уряд полтавському поміщику Федору Лизогубу. Уряд формувався за професійною ознакою, а головні завдання уряду полягали у тому, щоб

• створити дієздатну державну адміністрацію,

• ліквідувати анархію,

• налагодити державне життя.

Скоропадський спирався на заможні верства населення: поміщиків, промисловців, заможних селян. Почалось відновлення поміщицького господарства, яке могло дати товарний хліб. У липні 1918 р. було прийнято закон "Про засоби боротьби з розрухою сільського господарства", за яким поміщик міг самостійно використовувати реманент селян, а також продавати свою землю державному банку. У промисловості ліквідовувався робітничий контроль, заборонялися страйки, встановлювався 12-годинний робочий день. Для нормального функціонування економіки створювалась стабільна фінансова система (запроваджувалась гривня), налагоджувалась система транспорту і зв'язку. Завдяки жорстоким заходам вдалося зменшити темпи падіння виробництва, майже на рік відтягнути повний розвал економіки. Така соціально-економічна політика викликала опір у значної частини населення. Розгортався повстанський рух. Гетьман багато уваги приділяв розбудові армії. Формуванню української армії та флоту перешкоджала Німеччина, яка боялася формувати сильну українську армію. Успішнішою була національно-культурна політика П. Скоропадського. У зовнішньополітичній діяльності у Гетьман не мав права зносин з країнами Антанти. Не дивлячись на це він встановив дипломатичні відносини з Швейцарією, Фінляндією, Польщею та Росією.

Гетьман прагнув повернути всі етнічні території розселення Українців. Так, до Української держави були приєднані Гомельський, Путивльський, Суджанівський, Гайворонський, Бєлгородський, Корочанський, Валуйський, Річицький, Пінський, Мозирський повіти, Холмщина, Підляшшя, 12 повітів Берестейщини, місто Маріуполь. Крим увійшов на правах автономії. Розроблялись проекти федеративного входження Кубані до України. Велись українсько-румунські переговори про повернення окупованих етнічних українських земель. Восени 1918 p. зовнішньополітична орієнтація Гетьмана круто змінилась. У результаті поразки Четверного союзу Гетьман починає шукати підтримки у країн Антанти.

14 листопада 1918 р. П. Скоропадський відважився на відчайдушний крок: він оголосив грамоту про федеративні зв'язки з не-більшовицькою Росією. Але це не врятувало режим Гетьмана, і 13 грудня 1918 р. він змушений був зректися влади. 3. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки, її внутрішня та зовнішня політика.

Західноукраїнські землі до закінчення Першої світової війни входили до складу Австро-Угорської імперії. Це такі етнічні українські території: Східна Галичина (центр - Львів), Буковина (Чернівці), Закарпаття (Мукачево), а також Холмщина і Підляшшя.

18 жовтня 1918 р. була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. українські військові з'єднання взяли під контроль Львів, наступного дня — інші міста Галичини, плани поляків відновити Велику Польщу за рахунок цих територій - провалились. Обіцянка демократичних прав, реформ, 8-годинно'го робочого дня забезпечила новій владі широку підтримку населення.

6 листопада 1919 р. на Буковині розпочалося національне повстання, влада перейшла до Крайового комітету на чолі з Поповичем. Але вже 11 листопада край окупували румунські війська. Закарпаття, що стало ареною протиборства українських, чеських і угорських організацій, також було зайняте іноземними військами. Розбудова ЗУНР

5 листопада 1918 р. на сторінках газети "Справа" з'явилася програмна декларація Національної Ради, у відповідності з якою ЗУНР проголошувалась демократичною республікою, соціальну основу якої складали робітники.

9 листопада було призначено тимчасовий уряд — Генеральний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким. Факт проголошення республіки обнародували лише 13 листопада 1918 p., після відречення імператора від престолу. 22—26 листопада відбулися вибори депутатів Української Народної Ради, наділеної представницькими й законодавчими функціями, 30 % обраних були представниками національних меншин. Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич.

Соціальна стабільність забезпечувалась розпочатою в квітні 1919 р. аграрною реформою. Маєтки великих власників (переважно поляків) експропріювалися, землю планувалося передати малоземельним і безземельним українським селянам. Злука УНР і ЗУНР, її історичне значення

Не дивлячись на ряд розбіжностей в урядах УНР перед обличчям смертельної загрози каїни вирішили об’єднатися. Ініціатором об'єднання виступила ЗУНР, яка опинилась у тяжкому становищі перед обличчям польської та румунської агресії.

6 листопада 1918 р. до Києва прибула делегація Національної Ради просити у Гетьмана П. Скоропадського військової і морально-політичної підтримки. П. Скоропадський пообіцяв підтримку. До Львова було відправлено спеціальну комісію, а також незначну кількість зброї.

10 листопада Українська Національна Рада ЗУНР прийняла резолюцію: "Державному Секретаріатові проробити потрібні заходи до з'єднання всіх українських земель в єдину державу". Але стрімкі події у Наддніпрянській Україні, які призвели до повалення Гетьманату, а також Перестороги галицьких політиків щодо проросійських настроїв Гетьмана, не дали змоги реалізувати цю резолюцію. Прихід до влади Директорії і відновлення УНР дало новий поштовх об'єднавчому процесу. 1 грудня 1918 р. у Фастові було укладено попередній договір про об'єднання. З січня 1919 р. Українська Національна Рада ЗУНР у Станіславі урочисто проголосила з'єднання ЗУНР з УНР в одну суверенну Народну республіку. 16 січня 1919 р. делегація ЗУНР відбула до Києва. Святковий Акт злуки розпочався 22 січня 1919 р. о 12 годині. Державний секретар ЗУНР Цегельський зачитав і передав Винниченку ухвалу Української Національної Ради від З січня 1919 р.

Представник Директорії Ф. Швець виголосив Універсал, у якому зазначалося: ". . . Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Ужгородська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна УНР. Віднині український народ, увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має тепер змогу з'єднати всі спроби своїх синів для утворення нероздільної незалежної української держави на добро і щастя робочого люду". Також в Універсалі зазначалося, що Акт злуки має бути затвердженим Установчими зборами, скликаними з території всієї України. До того часу Західна область УНР (ЗОУНР) залишалась при своїх власних законодавчих і виконавчих органах. Рішення про злуку було затверджено на Трудовому конгресі, який відбувся 22 січня 1919р. Євгена Петрушевича, голову Національної Ради ЗУНР, було обрано до складу Директорії. На допомогу Галичині уряд УНР виділив 500 млн гривень, надав військову і продовольчу допомогу. Проте до справжнього об'єднання справа не дійшла. Через декілька днів після проголошення злуки Директорія змушена була покинути Київ під ударами Червоної Армії. На плечі ЗОУНР ліг весь тягар війни з Польщею. Акт фактично перестав бути чинним, і наприкінці 1919 р. Євген Петрушевич його денонсував. Як зраду сприйняли галичани переговори уряду УНР з Польщею навесні 1920р. Незважаючи на невдачу, Акт 22 січня 1919 р. має велике історичне значення як факт реального об'єднання українських земель у єдиній соборній державі. В умовах конфлікту з поляками вкрай необхідним було формування боєздатної армії. До весни в Українській Галицькій Армії (УГА) перебувало 100 тис. чол., з яких 40 тис. брали безпосередню участь у бойових діях. Українсько-польська війна, провал спроб здобути міжнародне визнання, фактична міжнародна ізоляція ЗУНР негативно вплинули на її долю. Безрезультатною виявилася діяльність ЗУНР та УНР на Паризькій мирній конференції. 25 червня 1919 р. представники Антанти визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини, хоч і підкреслювали тимчасовий характер окупації.

Особливо вороже ставилася до ЗУНР Франція, яка вбачала у сильній Польщі противагу Німеччині на сході.