- •Моральне виховання в педагогічній спадщині в.О.Сухоллинського.
- •1. Теоретичні аспекти дослідження особливостей морального виховання у педагогічній теорії і практиці в. Сухомлинського
- •1.1 Сутність морального виховання та погляди на нього в педагогічній теорії і практиці
- •1.2 Погляди на моральне виховання в педагогічній спадщині в.О.Сухомлинського
- •1.3 Любов до дитини – як головна засада морального виховання в.О.Сухомлинського
- •2. Практичне використання педагогічної спадщини Сухомлинського з метою морального виховання учнів в сучасній школі
- •2.1 Практичний аналіз творів в.Сухомлинського з метою визначення моральних вимог до педагога
- •2.2. Можливості використання ідей гуманізму і оптимізму в.Сухомлинського в сучасній педагогіці з метою морального виховання
- •2.3.Моральний розвиток учнів початкових класів в ммк №38
1.3 Любов до дитини – як головна засада морального виховання в.О.Сухомлинського
Любити дітей- значить затверджувати їхню неповторність, унікальність не на словах, а на ділі, уміти побачити їх гарними і вселити їм, що вони гарні.
На думку В.О. Сухомлинського, єдина реальна рушійна сила виховання прагнення дитини бути гарним. Називаючи дитину брехуном, ледарем, грубіяном (батьки, вчителі адже принципові і недоліків не терплять), ми зосереджуємо її на недоліках, і вона думає: «Я й справді - незначність...», тим самим ми виховуємо брехунів, ледарів, грубіянів, слабких, невпевнених у собі людей.
Любити дітей - значить уміти виразити любов у ласкавому слові, що схвалює посмішкою: «У тебе обов'язково вийде, ти розумниця, постарайся ще...». Потрібно бути терплячим, не відповідати лайкою на брутальність роздратованого підлітка, на його неслухняність, неохайність, знать, що негайна «віддача» у вихованні неможлива.
Складністю й багатогранністю феномену дитинства пояснюється різне трактування його багатьма дослідниками. Проте, попри суперечливість оцінок і суджень, дитинство завжди було, є і буде най більшою соціальною цінністю, яку колись знало, знає і буде знати людство.
Воно «цілісно розкриває глибинну правду про людину, людську природу та сутність», воно є «одкровенням самої неосяжної глибини реальності» [9]. Тому педагог, працюючи з дітьми, має не тільки адекватно сприймати і розуміти дитинство, але й зберегти і відтворити «дитинний стан» — дитинний стан самого себе. За визначенням В.Лімонченко, «це такий стан людської душі, що характеризується справжньою безпосередністю і самоцінністю, свіжістю світосприйняття, здатністю щиро дивуватися і запитувати, цілісністю проявів життя, відсутністю утилітарної зацікавленості, готовності до іманентного самоперетворення, до самозміни, непримусовістю діяльності та спілкування, глибиною переживань» [9]. У педагогіці ця ідея була втілена та творчо розвинена у теоретичних наробках та практичній діяльності відомих педагогів-практиків В.Сухомлинського, Я.Корчака, а також підтримана сучасними педагогами-вченими Ш.Амонашвілі, О.Захаренком. Тобто педагог має піднятися до дитини, не опуститися, а саме піднятися, дорости до дитини, «піднестися над самим собою». Гуманістичні принципи особистості педагога, його позиція з питань ви ховання особистості дитини, за слушним висловом Ш.Амонашвілі, полягає в тому, щоб любити дітей і приймати їх такими, якими вони є, олюднювати середовище, в якому живе дитина, про жити в дитині своє дитинство з тим, щоб пізнати життя дитини. Адже у про цесі розвитку дитина пізнає саму себе, своє минуле, свої теперішні можливості та своє майбутнє.
Під час розробки доцільних гуманістичних технологій організації соціально-педагогічної роботи з метою реалізації особистісно зорієнтованого виховання школярів ми керувалися такими концептуальними положеннями:
Освіта - це передусім становлення людини як неповторної індивідуальності, з притаманною їй високою духовністю. Впроваджувати соціальну роботу з процес виховання молодших школярів - означає допомогти їм стати суб'єктом куль тури, навчити життєтворчості.
Тоді й дитинство виступає не як «застиглий вік», а як «цікаве, насичене, бурхливе» життя. Тільки дитинство зберігає розвивальну тенденцію. Ця ідея глибоко розкрита у працях психологів (О.Леонтьєв, Д.Ельконін, Л.Божович, Б.Ельконін) та педагогів (В.Сухомлинський, Ш.Амонашвілі, О.Савченко). Сім'я, дошкільні установи та школа мають допомогти дитині на шляху подорослішання, тоді і дитинство у неї буде радісним і щасливим. Адже подорослішання є однією із рушійних сил дитинства. Розглядаючи дитинство як першооснову життя людини, Ш.Амонашвілі («Школа жизни») розвинув теорію про три рушійні сили дитинства, які визна чають рух людини вперед. Це — прагнення до подорослішання, прагнення до свободи і прагнення до розвитку: «Прагнення до подорослішання є найсильнішою і найголовнішою тенденцією в дитині. Вона несе в собі таку силу Природи, яку несе рослина, яка пробивається крізь асфальт, щоб побачити світло» [12, с. 171]. Дві інші тенденції до розвитку і свободи виходять із прагнення до подорослішання.