1)Програма –це певні дані які призначені для керування певними елементами системи обробки киромічної інформації з митою реалізації визначеного алгоритму. Програмне забиспечення- це сукупність системи обробки інформації та програмних документів необхідних для їх експлуатації.

2)Осн властивості: 1.необхідність документування – воно робить теражування і продаж без розробки 2. Ефективність розробляється один раз використовується багато раз. 3. Надійність тестування програми від усіх допустимих специфікацій вхідних даних , захист від невірних дій користувача через збій апаратури, помилка програмного забиспечення, неправильні дії користувача, 4. Можливість супроводження. Мита супроводження програмних забиспечинь до конкретних умов застосування видалення помилок моодивікація.

3)Системне програмування – це процес розробки систем програм кируючих обслуговуючих. С П- яка призначена для підтримки працездатності СОІ або підвищення її ефективності і використання.

4) Проміжні́ програ́мні за́соби -це програмні засоби, що пов'язують програмні компоненти або прикладні програми. Програмні засоби складаються з набору послуг, що дозволяють декільком процесам, запущених на одній або декількох машинах взаємодіяти через мережу. Ця технологія забезпечує взаємодію при переході до розподілених архітектур, які використовуються найчастіше для підтримки та спрощення складних, розподілених прикладних програм. До проміжних програмних засобів відносять веб-сервери, сервери програм та інші аналогічні інструменти, які підтримують розробку та впровадження програм. Проміжні програмні засоби є невід'ємною частиною сучасних інформаційних технологій, заснованих на XML, SOAP, Web Service та сервісно-орієнтованої архітектури.

5) Системне програмне забезпечення — відоміше як операційна система, це будь-яке програмне забезпечення, що забезпечує інфраструктуру, на якій можуть працювати прикладні програми, тобто воно керує і контролює комп'ютерним обладнанням, для можливості виконання прикладних програм. Операційні системи, такі як Microsoft Windows, Mac OS X та Linux є яскравими прикладами системного програмного забезпечення.

Системне програмне забезпечення — це ПЗ, що в принципі забезпечує роботу комп'ютера. Крім операційних систем, іншими прикладами є антивірусні програми, комунікаційні програми та драйвери принтерів. Без системного програмного забезпечення комп'ютер працювати не буде. На відміну від системного програмного забезпечення, програмні засоби, які дозволяють вам робити щось на приклад створення текстових документів, грати в ігри, слухати музику або переглядати веб називаються прикладними.

6)Системне програмування – це система що складається з мови програмування інтерпретатор компілятор програм поданих цією мовою відповідної докуминдації і допоміжних засобів для підготовки програм до форми придатної для виконання.

7) Мови програмування – це сукупність набору символів і трактування символів (симатики) для завдання алгоритмів з використання символів природної мови. Мо́ва програмува́ння — система позначень для опису алгоритмів та структур даних, певна штучна формальна система, засобами якої можна виражати алгоритми. Мову програмування визначає набір лексичних, синтаксичних і семантичних правил, що задають зовнішній вигляд програми і дії, які виконує виконавець (комп'ютер) під її управлінням.

8).Мови програмування високого рівня можна сказати є зрозумілішими людині, ніж комп'ютеру. Особливості конкретних комп'ютерних архітектур в них не враховуються, тому створені програми легко переносяться з комп'ютера на комп'ютер. Здебільшого достатньо просто перекомпілювати програму під певну комп'ютерну архітектурну та операційну систему. Розробляти програми на таких мовах значно простіше і помилок допускається менше. Значно скорочується час розробки програми, що особливо важливо при роботі над великими програмними проектами.Наразі у середовищі розробників вважається, що мови програмування, які мають прямий доступ до пам’яті та регістрів або мають асемблерні вставки, потрібно вважати мовами програмування з низким рівнем абстракції. Тому більшість мов, які вважалися мовами високого рівня до 2000-го року зараз вже такими не вважаються. Недоліком мов високого рівня є більший розмір програм порівняно з програмами на мові низького рівня. Тому в основному мови високого рівня використовуються для розробок програмного забезпечення комп'ютерів, і пристроїв, які мають великий обсяг пам'яті. А різні підвиди асемблеру застосовуються для програмування інших пристроїв, де критичним є розмір програми.

9)Мови програмування низького рівня.Перші комп'ютери доводилось програмувати двійковими машинними кодами. Проте програмувати таким чином — доволі трудомістка і важка задача[8]. Для спрощення цієї задачі почали з'являтися мови програмування низького рівня, які дозволяли задавати машинні команди в зрозумілішому для людини вигляді. Для перетворення їх у двійковий код були створені спеціальні програми — транслятори.Транслятори поділяються на:компілятори — перетворюють текст програми в машинний код, який можна зберегти і після цього використовувати уже без компілятора (прикладом є виконувальні файли з розширенням *.exe);інтерпретатори — перетворюють частину програми в машинний код, виконують і після цього переходять до наступної частини. При цьому щоразу при виконанні програми використовується інтерпретатор.Прикладом мови низького рівня є асемблер. Мови низького рівня орієнтовані на конкретний тип процесора і враховують його особливості, тому для перенесення програми на асемблері на іншу апаратну платформу її потрібно майже цілком переписати. Певні відмінності є і в синтаксисі програм під різні компілятори. Щоправда, центральні процесори для комп'ютерів фірм AMD та Intel практично сумісні і відрізняються лише деякими специфічними командами. А ось спеціалізовані процесори для інших пристроїв, наприклад, відеокарт, телефонів містять суттєві відмінності.

10)(8 і 9 різновиди)Прогрес комп'ютерних технологій визначив процес появи нових різноманітних знакових систем для запису алгоритмів - мов програмування . Сенс появи такої мови - оснащений набір обчислювальних формул додаткової інформації, перетворює даний набір в алгоритм. Мова програмування служить двом пов'язаних між собою цілям: він дає програмісту апарат для завдання дій, які повинні бути виконані, і формує концепції, якими користується програміст, розмірковуючи про те, що робити. Першої мети ідеально відповідає мова, яка настільки "близький до машини", що всіма основними машинними аспектами можна легко і просто оперувати досить очевидним для програміста чином. Другий цілі ідеально відповідає мова, яка настільки "близький до розв'язуваної задачі", щоб концепції її рішення можна було виражати прямо і коротко. Зв'язок між мовою, на якому ми думаємо/програмуємо, і завданнями та рішеннями, які ми можемо представляти в своїй уяві, дуже близька. За цієї причини обмежувати властивості мови тільки цілями виключення помилок програміста в кращому випадку небезпечно. Як і у випадку з природними мовами, є величезна користь бути, принаймні, двомовним. Мова надає програмісту набір концептуальних інструментів, якщо вони не відповідають завданню, то їх просто ігнорують. Наприклад, серйозні обмеження концепції покажчика змушують програміста застосовувати вектора і цілу арифметику, щоб реалізувати структури, покажчики і т.п. Гарне проектування і відсутність помилок не може гарантуватися чисто за рахунок мовних засобів.

11) Першим (не для всіх мов програмування обов'язковим) етапом підготовки програми є обробка її макропроцесором (або препроцесором). Макропроцесор обробляє текст програми, і на виході його отримується нова редакція тексту (дивись ПМ* на рис. 1.1). У більшості систем програмування макропроцесор суміщений з транслятором, і для програміста його робота і проміжний ПМ* невидимі. Слід мати на увазі, що макропроцесор виконує обробку тексту. Це означає, з одного боку, що він не інтерпретує операторів мови програмування та змінних програми, а з іншого боку, що усі оператори та змінні макромови (тих виразів у програмі, які адресовані макропроцесору) в проміжному ПМ* вже відсутні і для подальших етапів обробки невидимі. Так, якщо макропроцесор замінив у програмі деякий текст A на текст B, то транслятор вже має тільки текст B і не знає, був цей текст написаний програмістом чи він підставлений макропроцесором. Наступним етапом є трансляція.

Дамо визначення трансляції згідно з діючим державним стандартом

Трансляція - це перетворення програми, поданої однією мовою програмування, у програму, подану іншою мовою програмування, у певному сенсі рівнозначну першій.

13) Об'єктний модуль (також -об'єктний файл, англ. object file) - файл з проміжним поданням окремого модуля програми, отриманий в результаті обробки вихідного коду компілятором. Об'єктний файл містить в собі особливим чином підготовлений код (часто званий бінарним), який може бути об'єднаний з іншими об'єктними файлами за допомогою редактора зв'язків (компонувальника) для отримання готового виконуваного модуля чи бібліотеки.Об'єктні файли являють собою блоки машинного коду та даних, з невизначеними адресами посилань на дані та процедури в інших об'єктних модулях, а також список своїх процедур і даних. Компонувальник збирає код і дані кожного об'єктного модуля в підсумкову програму, обчислює і заповнює адреси перехресних посилань між модулями. Зв'язування з статичними бібліотеками виконується редактором зв'язків або компонувальником (який може представляти собою окрему програму або бути частиною компілятора), а з операційною системою і динамічними бібліотеками зв'язування виконується при виконанні програми після її завантаження в пам'ять.

12)Початковий модуль - це написаний початковою мовою програмний модуль, який обробляється транслятором як ціле, достатнє для проведення трансляції.

14) Завантажуваний модуль - це програмний модуль, поданий у формі, придатній для завантаження в оперативну пам'ять для виконання.

Завантажуваний модуль зберігається у вигляді файла на зовнішній пам'яті. Для виконання програма має бути перенесена (завантажена) до оперативної пам'яті. Іноді при цьому потрібна деяка додаткова обробка (наприклад, настроювання адрес у програмі на ту область оперативної пам'яті, в яку програма завантажилась). Ця функція виконується завантажувачем, який зазвичай входить до складу операційної системи.

15)Інтерпретація — трансляція та виконання кожного виразу вихідної мови машинної програми перед трансляцією та виконанням наступного виразу. На відміну від компіляції, у І. процес транслювання відбувається послідовно рядок за рядком під час прогону у середовищі інтерпретатора. Інтерпретатор мови програмування (interpreter) — програма чи технічні засоби, необхідні для виконання інших програм, вид транслятора, який здійснює пооператорну (покомандну) обробку, перетворення у машинні коди та виконання програми або запиту (на відміну від компілятора, який транслює у машинні коди всю програму без її виконання).Інтерпретатори можуть працювати як з вихідним кодом програми (англ. source code), написаним мовою програмування, так і з байт-кодом (інтерпретатори байт-коду).

16.Операційна система — це базовий комплекс програмного забезпечення, що виконує управління апаратним забезпеченням комп'ютера або віртуальної машини, забезпечує керування обчислювальним процесом і організовує взаємодію з користувачем. Поняття операційної системи передбачає комплекс взаємопов’язаних системних програм, призначенням яких є забезпечення взаємодії користувача з комп’ютером та функціонування інших програм. Операційна система забезпечує взаємодію між апаратним забезпеченням комп’ютера, прикладними програмами і користувачем. Операційна система завантажується при включенні комп'ютера. Вона забезпечує діалог з користувачем, управління комп'ютером, його ресурсами (оперативною пам'яттю, місцем на дисках тощо), запускає інші прикладні програми на виконання. Операційна система забезпечує користувачеві і прикладним програмам зручний спосіб спілкування (інтерфейс) з пристроями персонального комп'ютера. Інтерфейс при цьому може бути апаратним, програмним і призначеним для користувача.

16) Операці́йна систе́ма (скор. ОС) — це базовий комплекс програмного забезпечення, що виконує управління апаратним забезпеченням комп'ютера або віртуальної машини; забезпечує керування обчислювальним процесом і організує взаємодію з користувачем. Операційна система звичайно складається з ядра операційної системи та базового набору прикладного програмного забезпечення. Головні функції:

Виконання на вимогу програм користувача тих елементарних (низькорівневих) дій, які є спільними для більшості програмного забезпечення і часто зустрічаються майже у всіх програмах (введення та виведення даних, запуск і зупинка інших програм, виділення та вивільнення додаткової пам'яті тощо).Стандартизований доступ до периферійних пристроїв (пристрої введення-виведення).Завантаження програм у оперативну пам'ять і їх виконання.Керування оперативною пам'яттю (розподіл між процесами, організація віртуальної пам'яті).Керування доступом до даних енергозалежних носіїв (твердий диск, оптичні диски тощо), організованим у тій чи іншій файловій системі.Забезпечення користувацького інтерфейсу.Мережеві операції, підтримка стеку мережевих протоколів.

17)Структура операційної системи - це відносно постійний порядок внутрішніх просторово-часових зв'язків системи між її елементами і взаємодія їх із зовнішнім середовищем, що визначає функціональне призначення останньої. Структура операційної системи:Ядро – перекладає команди з мови програм на мову «машинних кодів», зрозумілу комп'ютеру.Драйвери – програми, керівники пристроями.Інтерфейс – оболонка, за допомогою якої користувач спілкується з комп'ютером. До складу операційної системи входить спеціальна програма — командний процесор, яка запрошує у користувача команди і виконує їх. Користувач може дати, наприклад, команду виконання якої-небудь операції над файлами (копіювання, видалення, перейменування), команду виведення документа на друк і т.д. Операційна система повинна ці команди виконати.

18)Після вмикання комп'ютера на процесор подається напруга, і він «прокидається». Першими прочитаними процесором командами є інструкції з чіпа BIOS (про це піклуються мікросхеми системної плати). Першим запускається POST — програма самотестування. POST виконує такі кроки:

— ініціалізує системні ресурси й регістри чіпсетів, систему управління електроживленням;

— визначає обсяг і тестує оперативну пам'ять (RAM);

— ініціалізує відеоадаптер;

— вмикає клавіатуру;

— тестує послідовні й паралельні порти;

— ініціалізує дисководи й контролери жорстких дисків;

— відображає підсумкову системну інформацію.

У процесі виконання цих дій BIOS порівнює дані поточної системної конфігурації з інформацією, що зберігається в CMOS, і при необхідності відновлює її. Якщо при виконанні якого-небудь кроку виникли збої, BIOS інформує про це повідомленнями на екрані монітора, а якщо це неможливо (наприклад, ще не був ініціалізований відеоадаптер), видає гудки через системний динамік. Кількість гудків відповідає кодам помилки, про що можна довідатися з документації. Деякі системні плати забезпечуються рідкокристалічним індикатором, де відображаються стадії проходження POST-тестів і коди виявлених помилок.

Програма-завантажник, як правило, розташовується в першому секторі диска, на якому розміщена операційна система. Порядок перебору дисків при пошуку завантажника задається в конфігурації BIOS. Якщо завантажник знайдений, він переноситься в пам'ять і йому передається управління. Він у свою чергу знаходить і копіює в пам'ять власне програму завантаження операційної системи (op-ration system loader), що завантажує, ініціалізує і конфігурує операційну системі й драйвери пристроїв. І вже на сам кінець, коли операційна система завантажена (якщо комп'ютер працює в режимі Windows), запускаються програми папки «Автозавантаження».

Окрім цього після завантаження ОС потрібно ще й ввійти у систему, ввівши логін та пароль (цю опцію модна відключити). Тільки після цього процес завантаження комп’ютера завершується.

19) Класифікація засобів розробки додатків

Класифікувати засоби розробки можна з різних позицій, наприклад виходячи з підтримуваного ними мови програмування, або працездатності створених додатків на тій чи іншій платформі, або наявності в них тих чи інших бібліотек та візуальних засобів. Ми ж спробуємо класифікувати засоби розробки додатків, виходячи зі зручності їх застосування для створення продуктів, що представляють собою користувальницький інтерфейс до бази даних.

Практично будь-який засіб розробки, мало-мальськи претендує на універсальність, можна змусити працювати з будь-якою базою даних – достатньо підтримки застосування в цьому засобі розробки сторонніх бібліотек та наявності у цієї бази даних набору клієнтських інтерфейсів (API) для платформи, на якій повинні функціонувати створені додатки. Проте далеко не будь-яка пара продуктів “засіб розробки плюс СУБД “приваблива з точки зору трудовитрат, пов’язаних зі створенням подібних додатків. Можна написати повноцінне додаток, що викликає функції клієнтського API і реалізує зручний користувальницький інтерфейс за допомогою компілятора мови С і найпростішої графічної бібліотеки (наприклад, що дозволяє змінювати колір пікселів на екрані) для тієї операційної системи, в якій працюватиме цю програму. Але витрати, пов’язані з реалізацією подібного проекту, можуть виявитися зовсім невиправданими – адже в цьому випадку розробникам доведеться реалізовувати функції, які вже містяться в бібліотеках класів і компонентів засобів розробки, більш глибоко орієнтованих на створення додатків з базами даних або включають підтримку створення таких додатків.

20) Засоби розробки, орієнтовані на конкретні субд

Років десять-двадцять тому в багатьох програмах, що використовують бази даних, функції клієнтського API викликалися з коду, написаного на одній з мов програмування, найчастіше на C. Досить поглянути на опис API клієнтської частини майже будь серверної СУБД – і ви знайдете чимало прикладів найбільш типових фрагментів коду, наприклад, для реєстрації користувача, виконання запитів і т.п. Однак досить швидко розробникам СУБД стало ясно, що трудовитрати, пов’язані з написанням подібного коду, можна істотно скоротити, зібравши в бібліотеки найтиповіші фрагменти коду і найбільш часто зустрічаються елементи призначеного для користувача інтерфейсу (нехай навіть і для алфавітно-цифрових терміналів), оформивши ці бібліотеки у вигляді окремого продукту і додавши до нього середовище розробки і утиліти проектування користувацьких форм дляперегляду і редагування даних, а також звітів. Саме так і з’явилися перші засоби розробки, орієнтовані на конкретні СУБД, такі, наприклад, як Oracle * Forms (попередник нинішнього Oracle Forms Developer).

Продукти цього класу на ринку засобів розробки є і сьогодні. Майже всі виробники серверних СУБД виробляють і засоби розробки додатків. У переважній більшості випадків сучасні версії цих засобів розробки підтримують доступ до СУБД інших виробників як мінімум з допомогою одного з універсальних механізмів доступу до даних (ODBC, OLE DB, BDE). Однак доступ до “своєї” СУБД зазвичай здійснюється максимально ефективним способом, тобто за допомогою клієнтських API, об’єктів, що містяться в бібліотеках клієнтської частини серверних СУБД, спеціальних класів для доступу до даних цієї СУБД або за рахунок реалізації драйверів для універсальних механізмів доступу до даних, здатної враховувати специфічні особливості даної СУБД.

В окрему категорію можна виділити середовища розробки настільних СУБД. У статті даного