2.2. Реферативний огляд

1) Мельник А. В. Ландшафтний моніторинг / А. В. Мельник , Г. П. Міллер. – К. : ІСДОУ, 1993 . – 152 с.

Обґрунтовано концептуальні основи нового прикладного напрямку вчення про ландшафт – екологічне ландшафтознавство – суть якого полягає у застосуванні ланд­шафтознавчого підходу до вирішення екологічних проблем людини та поліпшення якості природного середовища загалом. Показано, що об’єктом його дослідження мають бути ландшафти і природні територіальні комплекси локального рівня, а предметом – екологічні властивості і стани ландшафтних комплексів. Завдання екологічного ландшафтознавства вбачається у пізнанні ландшафтної організації території, вивченні антропогенних навантажень на ландшафти, оцінці їхніх екологічних умов і екологічного стану та розробленні заходів з оптимізації стану природного середовища.

Екологічне ландшафтознавство, маючи прикладний напрямок, покликано вирішувати низку як загальнонаукових, так і практичних завдань. Оскільки на сьогодні в Україні не проведено суцільного ландшафтного картографування (виконано лише геологічне і ґрунтове знімання), то першим загальнонауковим завданням ландшафтознавчих досліджень екологічних проблем людини є вивчення ландшафтної структури території, пізнання генезису і властивостей ПТК різних рангів, їхня систематизація та оцінка природного екологічного потенціалу. Другим завданням еколого-ландшафтознавчих досліджень є вивчення антропогенних навантажень на природні територіальні комплекси і оцінення ступеня їхньої антропогенної модифікованості, враховуючи впливи як площинного (рільництво, лісівництво тощо), так і локального (лінійного і точкового) характеру (дороги, окремі промислові об’єкти).

Наведено стан нових прикладних напрямків ланд­шафтознавства екологічного спрямування, орієнтованих на вирішення екологічних проблем людини і поліпшення її таких екологічних умов, як ландшафтний моніторинг, екогеохімія ландшафтів та ін.

2) Локшина О. І. Моніторинг якості освіти: становлення та розвиток в Україні / О. І. Локшина . – К. : К.І.С. , 2004 . – 160 с.

Подано дослідження з проблем якості національної освіти, що проведені з використанням моніторингових технологій на різних рівнях (національному, регіональному та місцевому). Вітчизняний інноваційний досвід запровадження моніторингових процедур викладено у формі документів з аналізу освітньої політики, що містять опис проблеми у політичному, економічному і соціальному контекстах та конкретні рекомендації з її розв'язання.

Актуальним стає провадження моніторингу як інструменту відстеження та контролю за якістю освіти. Актуальність цієї проблеми зумовлена її високим соціальним значенням у сучасних умовах, демократизацією всіх сфер суспільного життя, необхідністю надання підвищеної уваги питанням контролю та управління якістю освітньої системи у зв’язку з переходом нашої країни на новий рівень розвитку й незадовільністю їх розв’язання через відсутність наукової бази відповідного спрямування. Це призводить до виникнення суперечності між поставленими цілями і завданнями освітньої політики та умовами їх реалізації.

Якісний рівень освіти забезпечується у світі за допомогою відповідних механізмів, що отримали назву моніторингу, котрий розуміється як система збирання, опрацювання та розповсюдження інформації про діяльність освітньої системи, що забезпечує безперервне відстеження її стану та прогноз розвитку. Отже, моніторинг доцільно розглядати як ефективний засіб отримання інформації про функціонування освітньої системи та її компоненти. В умовах кардинальної модернізації національної освіти це є надзвичайно важливим, оскільки надає змогу вчасно усунути можливі прорахунки та розробити стратегію подальшого розвитку освіти.

Моніторинг в освіті як предмет наукового дослідження у працях українських вчених розглядався переважно з позицій педагогічних наук як засіб удосконалення навчально-виховного процессу

Важливу роль у реалізації реформування освітньої галузі в Україні необхідно надавати моніторинговому забезпеченню процесу управління освітою в Україні, саме тому, що моніторинг є спеціальною системою тривалого спостереження, котра дозволяє об’єктивно вимірювати якість освіти, оцінювати та глибше зрозуміти причини сучасних недоліків практичного застосування цієї системи й на підставі цього прогнозувати основні тенденції та динаміку розвитку освітньої галузі.

3) Локшина О. І. Моніторинг якості освіти: світові досягнення та українські перспективи / О. І. Локшина . – К. : К.І.С. , 2004 . – 128 с.

Висвітлено світовий вимір розвитку парадигми якості освіти та підходів до її оцінювання; розкрито сучасний стан проведення моніторингових досліджень на міжнародному рівні, представлено вітчизняний досвід у сфері моніторингу якості освіти. Сьогодні освіта починає займати провідне місце в стратегії державної політики щодо суспільного розвитку багатьох країн світу й України зокрема.

Якість освіти як соціально-педагогічне явище можна розглядати в двох площинах – теоретико_методологічній та практичній. У першому випадку дослідники ведуть пошук концептуальних засад визначення й оцінювання якості освіти як категорії, що визначає досконалість функціонування освітніх систем. У практичній площині стоять прагматичніші цілі: як здійснити моніторинг якості освіти та в який спосіб можна впливати на неї й управляти процесом її поліпшення. У світовій освітній практиці сьогодні накопичено багатий досвід моніторингових досліджень за різними показниками якості освіти (найвідоміші з них TIMSS,CIVIC, PISA), що їх здійснюють авторитетні міжнародні організації та центри. Такі міжнародні обстеження корисні не лише з погляду можливості порівняння здобутків національної системи освіти з іншими країнами, побачити себе в світовому вимірі. Завдяки ним виробляється найдосконаліша методологія та сучасні засоби в оцінюванні різних аспектів якості освіти, оскільки для їх опрацювання залучають провідних фахівців у цій галузі (світові підходи до розвитку концептуальних засад якості освіти та моніторингу подано в першому та другому розділах посібника).

Проте обмежитись лише ними було б хибним, оскільки міжнародні моніторингові програми мають свої цілком конкретні цілі й зазвичай не прагнуть оцінювати систему освіти загалом. Тому більшість країн виробляє свою систему моніторингу якості, яка враховує наявні традиції й особливості функціонування національних освітніх систем. Такий моніторинговий проект започатковується і в Україні. Водночас є певний вітчизняний досвід: дослідження якості освіти – справа не нова, хоча традиційно вивчення якості зосереджувалося на відстежуванні засвоєння учнями знань, умінь і навичок. Стратегічним завданням сучасного моніторингу має стати дослідження реалізації соціально заданих вимог через досягнення молоддю державних стандартів.

4) Скиба М. Є. Моніторинг якості навчального процесу у вищому навчальному закладі освіти / М. Є. Скиба, С. Г. Костогриз, Г. В. Красильникова. –

Хмельницький : ХНУ , 2009 . – 219 с.

Моніторинг у сфері освіти можна розглядати і як частину системи маркетингу (маркетингу освітніх послуг) в освіті. Це пов’язано не тільки зі специфікою його об’єкта,а і з особливостями самої системи освітнього маркетингу. Система освіти – це особлива галузь соціальної сфери, у рамках якої реалізуються потреби населення й суспільства в освіті за допомогою надання освітніх послуг. Розміри системи освіти можуть бути різними: регіональна система освіти, система муніципальної освіти, освітній округ, окрема освітня установа й т.п. Моніторинг розвитку системи освіти містить у собі весь комплекс процедур, що дозволяє виявити динаміку цієї системи в історично визначений часовий період. У даному відношенні моніторинг добре вписується в алгоритм маркетингу освітніх послуг, є його необхідною умовою та невід’ємним компонентом. Тут моніторинг, поряд із прогнозом, служить забезпеченню інформаційної стабільності, запобіганню дефіциту інформації при виробленні рекомендацій і прийнятті управлінських рішень,

підвищенню ступеня їх обґрунтованості.

Орієнтація вищого навчального закладу на досягнення якісно нових освітніх результатів призводить до необхідності перейти від традиційного способу внутрішнього контролю до управління якістю освіти, де контроль є тільки однією з функцій. Інформаційною основою управління якістю освіти є моніторинг якості освіти, спрямований на отримання оперативної та достовірної інформації про якість освітніх результатів, умов досягнення освітніх результатів і ціни досягнення якісно нових освітніх результатів. Моніторинг є цілісним управлінським інструментом, який дозволяє зібрати, зберегти, обробити, поширити інформацію про діяльність педагогічної системи, визначити її стан і спрогнозувати розвиток. Подальшої розробки потребують технологія й інструментарій внутрішньовузівського моніторингу якості освіти з урахуванням індикаторів і показників, що працюють на основі принципів додатковості й амбівалентності і дозволяють залучити до управління якістю всіх суб’єктів освітнього процесу й визначити місце й роль кожного з них у цій взаємодії.

5) Рудько Г. Екологічний моніторинг геологічного середовища / Г. Рудько,

О. Адаменко . – Львів : Видав. Центр ЛНУ, 2001 . – 260 с.

Шляхи вирішення екологічних проблем, стратегія екологічної безпеки і стійкого розвитку все ще залишаються під загальною увагою. Оцінки глобального екологічного стану навколишнього середовища змінюються від оптимістичних (типу “необхідно запобігти екологічній кризі”) до помірковано песимістичних (типу “планета знаходиться на передодні кризи”) і вкрай песимістичних (“на регіональних рівнях мова вже йде про “тверду екологічну кризу”). У даний час під моніторингом розуміють сукупність спостережень за визначеними компонентами біосфери, спеціальним чином організованими в просторі і в часі, а також адекватний комплекс методів екологічного прогнозування.

Основні задачі екологічного моніторингу: спостереження за станом біосфери, оцінка і прогноз її стану, визначення ступеня антропогенного впливу на навколишнє середовище, виявлення факторів і джерел впливу. В кінцевому випадку метою моніторингу навколишньго середовища є оптимізація відносин людини з природою, екологічна орієнтація господарської діяльності. В Україні моніторинг природного середовища здійснюється багатьма відомствами, у рамках діяльності яких маються відповідні задачі, рівні і складові підсистеми моніторингу. Так, наприклад, у системі моніторингу, що здійснюється в Україні, розрізняють три рівні екологічного моніторингу навколишньої природного середовища: глобальний, регіональний і локальний.

У систему екологічного моніторингу входять спостереження за станом елементів біосфери і спостереження за джерелами і факторами антропогенного впливу.