1920Р. Вони створили скварчи – бойові групи «чорнорубашечників», а зброю отримували з армійських складів за мовчазної згоди уряду.

Ці загони поділялися на легіони та кагорти + спец вітання помахом руки вгору.

Готуючись до виборів 1921р. фашисти почали терор проти політичних опонентів з гаслом «За відновлення іт нації та відновлення порядку»:

• Погорми робітничих і демокритчиних організацій;

• П обиття та вбивства профспілкових лідерів

Робітники організовували загони народних сміливців → бої з чорнорубашечниками./→ в Іт безладдя, а уряд не в змозі впоратися, що підірвало його авторитет.

Травень 1921р. – вибори принесли фашистам 35 місць у парламенті – в палаті депутатів.

Завдяки д-ті фашистів, парламент було фактично паралізовано, що підштовхнуло сус-во до думки, що Іт врятує тільки диктатор.

11.21р. – окремі фашистські організації Іт провели об’єднанний з’їзд та утворили Національну фашистську партію, вождем (дуче) – Б.Муссоліні.

Висновок:_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

2. Веймарська республіка та фашизація Італії.

Нім.:

19.01.19 – вибори до Нац зборів, де перемогли праві та центристські сили, а комуністи бойкотували вибори. Ці збори (06.02-31.07.19) 31.07.19р. прийняли Конституцію та проголосили Веймарську республіку (працювали у м.Веймар):

• Нім федеративна республіка (17 земель) з сильною президентською владою;

• Президент відповідає перед парламентом;

• Президента обирають на 7 років, на основі загального виборчого права:

• Голова виконавчої влади;

• Призначає та звільняє міністрів і канцлерів;

• Розпускає рейхстаг, призначає нові вибори;

• Надзвичайні декрети та призупинення дії окремих статей Конституції.

• Федеральний парламент – двохпалатний:

• Рейхстаг (національні збори)

• Рейхсрат (державні ради)

• Уряд формував канцлер

• Рейхстаг мав право звільняти уряд, висловивши вотум недовіри.

Веймарська Конституція:

• Загальне пряме виборче право;

• Гендерна рівність;

• Основні політичні права та свободи;

• Соціальні права громадян;

• Елементи прямої демократії;

• Склад рейхстагу формували політ парті відповідно до к-ті голосів, отриманих на виборах Веймар Кон - витяг).

Нім в стані глибокої кризи, яка погіршувалась відповідно до умов Версальського договору/→ недовіра існуючому уряду та заклики до здійснення «політик катастрофи» (саботаж Версальського договору).

Уряд виступав за лояльне виконання договору, як єдиної можливості повернення економічної могутності Нім./→ соціальні протести – страйки, спроби захопити владу тощо. У деяких землях зорганізувались радянські республіки (на декілька тижнів).

08.11.23р. у Баварії «Пивний путч» - нім нацисти, послідовники іт фашистів, на чолі Нац-соц робіт партія Нім – НСРПН – провалився. Лідер А.Гітлер, після ув’язнення, де він написав програму нацистів «Майн кампф». Він досить швидко став лідером нацистів.

1922р. – уряд сформували прибічники політики катастрофи«→ 1923р. – Рурський конфлікт → екон на межі краху. → на Лондонській конференції 1924р. було прийнято «План Дауеса», який допоміг Нім подолати кризу. (вона позбувалася довоєнних боргів, а кредити підприємців стали безвідсотковими) / → серпень 1923р. уряд катастрофи – у відставку → новий уряд – кабінет Г.Штреземана (надзвичайна повноваження та підтримка армії).

Від кінця 1918року економічне становище Німуччини безупинно погіршувалося. Втративши багату на сировину Ельзас-Лотарингію й передавши Франції на 15 років право експлуатації ресурсів Саарської області, Німеччина позбулася 75% видобутку залізної руди, 25% - вугілля, 35% – виплавки сталі. Згортання військової промисловості та демобілізації армії спричинили масове безробіття. Країна зазнавала гострої нестачі сировини, продуктів харчування, палива, спекулянти дедалі більше роздували ціни. Курс марки падав, почалась інфляція. У 1922 році марка впала до 1/10 своєї вартості 1920р. Життєвий рівень населення знижувався.

Після Листопадової революції 1918 року в Німеччині виникло безліч добровольчих формувань і таємних військових гуртків. Вони складалис головно з офіцерів та унтер-офіцерів колишньої кайзерівської армії, що прагнули скинути “листопадових злочинців” і відновити велич держави.

Однією з таких організацій стала німецька робітнича партія(ДАП), утворена в січні 1919р в Мюнхені. Її організатор А.Дрекслер, націоналістично налаштований слюсар залізничного депо, того ж року запросив до лав партії Адольфа Гітлера, відомого гострими промовами з критикою Версальського договору. Дуже швидко Гітлер став лідером партії, яка 1920р отримала назву Націонал-соціаліцстичної робітничої партії Німеччини (НСДАП).

Емблемою партії було обрано свастику – хреста з загнутими під прямим кутом кінцями. Цей знак відомий з глибокої давнини і символізує неперервний рух сонця. У націоналістичному русі Німеччини цей символ уперше з’явився на знаменах окультного товариства Туле, з яким були тісно пов’язані керівники НСДАП. Гітлер обрав емблемою партії чорну свастику, вписану в біле коло на червоному тлі. Для нього червоний колір символізував соціальні ідеали партії, білий – націоналістичні, а свастика вказувала на перемогу ніцмецького духу.

Для партійного вітання теж обрали символічний жест – підняття вгору піднятої руки. Це створила своєрідний імідж партії; вона швидко стала численною. А Гітлер – популярним оратором.

Членами партії були робітники, безробітні, колишні фронтовики, згодом електорат традиційних буржуазних партій. Поступово її почала підтримувати фінансово-промислова верхівка Німеччини. Яка вбачала в Гітлері людину, здатну вивести країну з кризи, повернути їй велич і могутність.

Ідеологія партії спиралася на чотири підвалини: націоналізм, расизм, антисемітизм, антикомунізм. На відміну від фашистів, нацисти наголошували не на державі, а на нації. Вони трактували поняття “нація-народ” як окрему культурно-біологічну та ірраціонально-містичну спільність, що завжди перебуває у ворожих, антагоністичних відносинах з іншими спільностями. Спираючись на ідейних попередників(Фіхте, Гегель, Юнг, Ніцше, Шпенглер та ін.), нацисти взяли на озброєння основне положення з традиційного пангерманського шовінізму XIX ст.:

• Панівне становище Німеччини в континентальній Європі;

• Возз”єднання всіх народів, що розмовляють німецькою мовою, в межах німецького рейху;

• Розширення німецьких колоніальних володінь.

На початку 20-х рр. НСДАП являла собою нечисленну організацію, а найбільшою партією, що мала значний вплив серед робітників, залишалася СДПН. Вона налічувала близько 1 млн членів. СДПН перетворювалася на державну партію: у червні 1920р її члени очолювали уряд, а після того неодноразово входили до його складу. Чимало соціал-демократів ставали державними службовцями.

Економічне становище Німеччини залишалося дуже тяжким, а французька окупація Руру в січні 1923р спричинила тотальний обвал економіки Німеччини: за англійський фунт стерлінгів давали приблизно 20 млрд марок! Це, своєю чергою, загострило соціальну напруженість у країні. У жовтні 1923р стався грандіозний виступ робітникі Гамбурга, але його придушили поліція та війська.

2 листопада СДПН оголосила про свій вихід з уряду. З ситуації, що склалася, скористалися націонал-соціалісти, щоб завдати удару республіканському урядові та встановити військово-терористичну диктатуру.

8 листопада 1923р. Коли генеральний секретар Баварії фон Кар мав виступати з промовою на мітингу почесних громадян м. Мюнхена в пивному барі “Бюргерброй геллер”, Гітлер разом із штурмовиками з СА(напіввійськове формування НСДАП) увірвався до зали, розмахуючи револьвером, вистрілив у повітря, а після цього проголосив “програму” створення “національного уряду”. “Пивний” путч наступного дня було придушено, Гітлера та його спільників(серед них генерал Людендорф), що опинилися перед судом, засуджено до 5 років ув”язнення. Та вже наприкінці 1924 року їх звільнили. Перебуваючи у в”язниці, Гітлер написав книгу “Майн кампф”(“моя боротьба”) – “біблію” націонал-соціалізму та його програму. У книзі було викладено маніакальні ідеї автора та опиано його життя. Тут були: схиляння перед прусським мілітаризмом; ненависть до народів Європи, насамперед до французів і слов”ян як до “неповноцінних” і “вироджених”; заклик до повернення традицій тевтонського ордену та його “дранг нах Остен”; антисемітизм, доведений до погромного цькування; расистські розмірковування про “расу панів”; містичний ідеал “третього рейху”, покликаного панувати над усіма народами.

1925-1927р.р. були періодом, коли відбувалася консолідація націонал-соціалістів. Наприклад, у серпні 1927р в старовинному м.Нюрнбергу було проведено свято на честь НСДАП. Зібралося 30тис. нацистів. вперше вони були одягнені в єдину уніформу коричневого кольору. Гітлер теж був у коричневій сорочці. Стоячи на автомобілі, він робив огляд своєї армії, яка вітала його вигуками “Гайль Гітлер!”.

У 1927р Гітлера було запрошено на зустріч із 400 підприємцями Руру, що відбулася на віллі Круппа. Після цього він та його партія регулярно фінансувалися великими промисловими корпораціями та банками, що були пов”язарні з міжнародними діловими й політичними колами.

Проте вибори до рейхстагу 1928р нацисти, як і інші праві партії, програли. Більшість голосів здобули соціал-демократи. Причиною того було покращення економічного становища Німеччини.

Індустріальне виробництво 1929р становило 117% проти рівня 1913р. Темпи промислового розвитку Німеччини були повільнвшими, ніж до війни, і нижчими, ніж у США та Франції, проте вищими від англійських. Частка Німеччини у світовому промисловому виробництві зросла до 12%. Швидкими темпами розвивалися кам”яновугільна, хімічна та газова галузі промисловості, обробка металу, електротехніка.

У роки стабіліщації вживалися заходи з модернізації підприємств, концентрації виробництва та підвищення його конкурентосппроможності. У 1926 р відбулося об”єднання автомобільних заводів Даймлера і Бенца. Тогож року було створено сталевий трест - найбульше гірничодобувне об”єднання в Європі. Концентрація виробництва в хімічній промисловості привела до створення у 1925р найпотужнішого в Європі хімічного концерну “І.Г. Фарбеніндустрі”, що зосередив 80% виробництва синтетичного азоту, майже 100% відсотків синтетичного бензину та барвників. Зросла могутність банків.

У 1925р президентом республіки став кайзерівський фельдмаршал монархіст Гінденбург.

Іт.

28 жовтня 1922 року відбувся похід фашистських загонів (до 40 тис. чоловік) на Рим. Маршал Бадольо потім говорив, що вистачило б 15-хвилинної стрілянини, але уряд боягузливо пішов у відставку. 30 жовтня Муссоліні запропонував парламенту свій склад уряду і був підтриманий лібералами і католиками. Перехід до диктатури стався у кілька етапів і був завершений в січні 1925 р. На першому етапі було скасовано право селян захоплювати необроблювані землі, встановлено жорсткий контроль над профспілками, внесено реакційні зміни в робітниче законодавство. В Італії діяли десятки дрібних партій і груп. Для того, щоб нібито подолати відсутність єдності в суспільстві, було запропоновано закон, за яким партія, що набрала принаймні 1/4 голосів виборців, отримує 2/3 місць у парламенті.

На виборах 1924 р. за Муссоліні і його партію було подано саме 1/4 голосів (з 12 млн виборців). Соціаліст Матеотті спробував розкрити шахрайство на виборах, але був убитий. Опозиція на знак протесту пішла з парламенту і утворила т. зв. Авентінський блок за участю соціалістів, республіканців, католиків, а потім і комуністів. Скориставшись відсутністю парламентської опозиції, в січні 1926 р. уряд Муссоліні присвоює собі право видавати декрети в обхід парламенту.

У листопаді 1926 р. були опубліковані «Надзвичайні фашистські закони»: розпуск офіційних партій, закриття їх друкованих органів і заборона профспілок, крім одержавлених фашистських; відновлення смертної кари за політичні злочини; введено надзвичайну юстицію (трибунали) і адміністративну (позасудову) висилку. Скасовувалися місцеві органи самоуправління, замість них призначалися чиновники (т. зв. подеста). Політична поліція ОВРА провела широкомасштабні арешти, зокрема, було ув'язнено 12 тис. комуністів.

Одночасно зростала особиста влада Муссоліні. Якщо на початках прем'єр був відповідальний перед королем, а П'ємонтські статути офіційно не скасовувалися, то уже законом 1925 р. «Про повноваження голови уряду» встановлювалася невідповідальність прем'єра перед парламентом, а міністри перетворювалися на чиновників, відповідальних перед головою уряду. Уже згаданий закон 1926 р. «Про право виконавчої влади видавати юридичні норми» не робив жодної фактичної різниці між «законами», що їх видавав парламент, і «декретами-законами», прийнятими урядом.

До 1928 р. Італія досягнула серйозних успіхів у своєму розвитку. Обсяг промислового виробництва зріс на 60% порівняно з 1920 p., a доходи селян підвищилися на 40%. Одночасно було завдано серйозного удару по мафії. Разом з тим фактично було відмінено 8-годин-ний робочий день, контроль над доходами монополій тощо. Таке поєднання забезпечувало відносну стабільність уряду Муссоліні, дозволило провести «Реформу політичного представництва» (1928 p.).

На місце парламенту поступово було поставлено Корпоративну палату. Кандидати в депутати цієї палати висувалися в основному профспілками, тобто фактично керівними центрами цих фашистських (інших просто не було) спілок. Потім Велика національна рада фашизму (штаб партії) обирала із загального списку 400 «найдостойніших» кандидатів. Виборцям надавалося право схвалювати ці призначення. Право голосу надавалося чоловікам старшим за 21 рік, якщо вони відповідали одній з чотирьох вимог:

а) платили внески у профспілку або

б) сплачували річний податок у розмірі понад 100 лір, або

в) тримали цінні папери (державні або банківські), або

г) належали до церковного кліру.

В Італії протягом 1926-1934 pp. виникла т. зв. корпоративна держава. Загалом було створено 22 корпорації в різних галузях промисловості, торгівлі, сільського господарства, послуг. До них входили рівна кількість представників профспілок та підприємців і по три функціонери фашистської партії, яка мала забезпечувати «неупереджений арбітраж». Головою кожної з 22 корпорацій був сам Муссоліні. Він же очолював Міністерство корпорацій. За законом, корпораціям надавалося визначення умов праці (робочий час, заробітна плата) і вирішення трудових спорів. Страйки заборонялися і нещадно придушувалися.

Як правило, керівництво фашистських профспілок не йшло на конфлікти з підприємцями, що забезпечувало високий ступінь експлуатації за майже повної відсутності класової боротьби.

Зрозуміло, що навіть за умови швидкого економічного прогресу і вибуху штучно роздмухуваного ентузіазму ця корпоративна система вимагала постійної охорони і підтримки з боку фашистської партії, уряду держави та її карально-репресивних органів. У 1938 р. «Палата фашистських організацій і корпорацій» офіційно замінила парламент, який уже в 1924-1928 pp. фактично втратив свою роль. Цей крок мав чисто символічне значення. Натомість каральні органи держави ставали усе потужнішими. До 1926 р. в Італії не було політичної поліції, цю роль виконували карабінери - військова жандармерія. З приходом фашистів до влади було створено «організацію охорони від антифашистських виступів» (ОВРА), «особливу службу політичних розслідувань», «добровільну міліцію національної безпеки», додаткові загони карабінерів. Одночасно були створені особливі «поліцейські суди» за участю начальника поліції, прокурора, начальника фашистської міліції та ін. осіб. Для осуду не вимагалося нічого, крім підозри в політичній неблагонадійності.

Як вищий суд діяв Особливий трибунал з числа генералів сухопутних сил, авіації, міліції та адміралів флоту. Цей трибунал розглядав найважливіші справи у максимально пришвидченому порядку - за 48 годин. Звинувачувальний акт видавався звинуваченому в день процесу, захисника могли перервати і навіть посадити за грати за «неповагу до закону». Вердикти оскарженню не підлягали, смертний вирок виконувався негайно. Саме такий Особливий трибунал присудив А. Грамші, засновника комуністичної партії Італії, до 20 років ув'язнення.

Фашистська партія стала частиною державного апарату. Партійні з'їзди та інші форми партійного самоуправління скасовувалися. Велика рада фашистської партії складалася з чиновників за призначенням. Головою ради ставав голова уряду. Рада завідувала конституційними питаннями, обговорювала найважливіші законопроекти, утверджувала на вищі посади. Цей особливий статус єдиної дозволеної партії освячувався авторитетом короля. Так, статут партії формально затверджувався королівським декретом, а офіційний керівник партії (секретар) призначався королем за поданням прем'єра.

Характеризуючи цей період політичного життя Італії, зауважимо, що саме у цей час Ватикан офіційно став суверенною державою і отримав свій сучасний статус. Це було закріплено в 1928 р. Латеранїськими договорами з Пієм XI.

3. Економічна криза та наслідки.

1929-1933р. – економічна криза розвіяла міф про ідеальну державу.

На 1932р. більшість компаній були збитковими, 1млн. безробітних, на 1\3 була скорочена з\пл, банки на межі банкрутства → уряд вирішив провести посилення процесу одержавлення економіки, для того, щоб вийти з кризи:

• ІРІ контролювало 30% промисловості безпосередньо, та 49% - опосередковано;

• Населення було мобілізовано на масову «боротьбу за хліб», на громадські роботи щодо розбудові інфраструктури країни.

Але стрімко зростав державний борг, що призводило до збільшення податків, скорочення золотого запасу держави ← результат нестачі фінансів.

Муссоліні закликав до війни – «Війна для чоловіків – те що материнство для жінок», т.т. покладав надії на експансію.

Німеччина:

Приходять до влади фашисти:

• Провал «Пивного путчу» → 1928р. реорганізовано партію під гаслом «боротьби за маси» + зміна тактики боротьби (СС – штурмовики, СА – охорона нападали на мітинги політичних супротивників, побиття активістів інших партій, залякування населення цілих кварталів) – демонстрація слабкості існуючої влади + традиційна військово-бюрократична еліта вважала нацистів такими, які можуть усунути загрозу революції, економічного краху, забезпечити відродження Німеччини.

1931р. – утворення «Гарцбурзького фронту», які проголосили нацистів найперспективнішою силою та закликали фінансові кола до фінансування наистів.

• Н а виборах 1932р. переміг Гінденбург, але Гітлер не на багато відставав → парламентські вибори продемонстрували міцні позиції нацистів, але не абсолютна більшість (соціал-демократи та комуністи могли об’єднатися для подолання нацистів, але вони цього не зробили).

• Б уло сформовано кабінет фон Папена – «кабінет баронів», який не користувався підтримкою, тому вони надавали розширені повноваження каральним органам СС та СА, що зміцнювало позиції фашистів.

• 1932р. – позачергові парламентські вибори, на яких жодна партія не набрала більшість → за допомогою військово-промислової еліти, яка вплинула на Гінденбурга, Гітлер отримав мандат на створення уряду → 20.01.1933р. – А.Гітлер отримав посаду рейхсканцлера – голови уряду.

Італія:

Фашисти прагнули відновити Римську імперію – шлях до війни:

• Ліквідовано демократичні свободи;

• Мілітаризація економіки та всіх сфер життя + мобілізувалися ресурси держави.

• 1935-1936р.р. – Італія захопила Ефіопію – провідні держави засудили цей крок, організувала економічну блокаду проти Італії, але вона була малоефективна, т.я. Б.Муссоліні у 1935р. проголосив політику автаркії – населення підтримало дуче).

09.05.1936р. – Італію було проголошено імперією, життя держави мло бути піднято на «імперський рівень»:

1. масове військово-спортивне виховання (від 4-х років)

- створення масових молодіжних організацій;

- прищеплення культу сили та волі;

- насадження культу особи Муссоліні – «Дуче завжди правий».

2. шалена підготовка до війни:

- к-ть армії збільшувалась;

- нарощувався випуск зброї

Армія не готова до сучасного ведення війни, виснажена економіка – провал фашистської модернізації.

1937р. – Італія приєдналась до Антикомінтернівського пакту → 1939р. – Італія та Німеччина підписали Сталевий пакт

Підтримка франкістів в Іспанії 1936-1939р.р.;

1939р. – Італія захопила Албанію;

1940р. – Італія вступила у ІІсв \→ прискорило крах фашизму в Італії.

Німеччина:

Нацисти поч. послідовно знищувати режим політичної демократії:

• 27.02.1933р. – після зорганізованого нацистами підпалу рейхстагу, НСДАП розпочали відкритий терор, поч. встановлення фашистської диктатури:

  • А.Гітлер домігся від Гінденбурга підписання з-ну «Про охорону народу та держави»:

    • Ліквідовано демократичні права та свободи громадян;

    • Необмежені повноваження каральних органів.

  • Нові вибори 1933р. надали перевагу нацистам → нацисти відмовились прикриватися ідеями демократії;

  • 30.06.1934р. – «ніч довгих ножів», коли Гітлер знищів всіх своїх опонентів серед керівництва СА, які виступали за перерозподіл земельної власності в Німеччині;

  • Відмовились від принципів поділу влади (ф-ції законодавчої влади отримали уряд);

  • 1934р. – Гінденбург передав всі повноваження президента Гітлеру;

Вся повнота влади була зосереджена в руках Гітлера

• Адміністративна реформа – ліквідовано земельні парламенти та ОМС , а влада переходила до рук призначених осіб;

• 1933р. – заборонено всі партії, окрім НСДАП, партійні функціонери автоматично ставали державними чиновниками.

↓

Різка зміна лади та суспільного життя супроводжувалась насиллям і посиленням каральних органів:

• штурмовики (СС) + охорона (СА) – частина карального апарату;

• створено державну таємну поліцію (гестапо);

• створено концентраційні табори по всій країни.

Італія:

Фашисти прагнули відновити Римську імперію, для цього було проголошено курс на війну – політику експансії:

• ліквідація демократичних свобод;

• мілітаризація економіки та всіх сфер суспільного життя + мобілізовувались ресурси держави

09.05.1936р. – Італію було проголошено імперією – «підняти на імперський рівень усе національне життя»:

1. масові військово-спортивні організації (від 4-х років):

• створення масовий спортивних організацій;

• прищеплювання культу сили та волі;

• насадження культу особи Муссоліні;

1. шалена гонитва озброєння:

• к-ть армії збільшувалась;

• нарощувався випуск зброї;

АЛЕ в дійсності армія не готова була до ведення війни на відповідному рівні, все це призвело до економічного виснаження країни – це говорить про провал фашистської модернізації.

Т.я. Італія прагнула перерозподілу світу, це призвело до зближення Італії та Німеччини з Японією.

Але окупація Ефіопії продемонструвала потребу Італії в допомозі від Німеччини.

1937р. – Італія приєдналася до Антикомінтернівського пакту → 1939р. Італія та Німеччина підписали Сталевий пакт.

↓

Італія підтримала франкістів в Іспанії, захопила Албанію, 1940р. вступила у другу світову війну.

Німеччина: Уряд А.Гітлера почав розширене державне регулювання господарського життя, як вихід із кризи:

• розбудова загальнонаціональної мережі швидкісних автострад, що різко скоротило к-ть безробітних, пожвавило будівельну індустрію;

• прискорені темпи розвитку воєнної промисловості;

• вводилась податкова пільга для пожвавлення економіки

↓

Дефіцит бюджету покривався випуском паперових грошей.

↓

• уряд встановив контроль над цінами та з\пл. (щоб не допустити знецінення та зростання цін);

• поступовий перехід до карткової системи розподілу.

ОТЖЕ, риси економіки нацистів - пряме адміністративне регулювання господарством держави:

1. всі підприємства об’єднано в галузеві картелі та підпорядковані імперському міністерству господарств.

1936р. – прийнято 4-х річний план розвитку військової промисловості, уповноважений із реалізації – Г.Герінг → створене ним управління контролювало всю економіку;

2. Держава стала безпосереднім власником націоналізованих підприємств, конфіскованих у євреїв (відповідно до програми аріїзації);

3. Контроль над зовнішньою торгівлею, для зменшення залежності країни від імпорту (розвиток імпортозамінних галузей – синтетичний бензин, каучук), щоб нейтралізувати можливу блокаду Німеччини у разі війни.

Соціальне регулювання держави:

• контроль над ринком робочої сили та трудовими відносинами – на основі ідей про перевагу національних інтересів (можлива гармонія між працею та капіталом під керівництвом держави);

• ліквідовано профспілки – створено Німецький робочий фронт, у складі робітників і роботодавців (колектив очолював підприємець – «вождь трудового колективу», контроль над трудовими відносинами – «опікуни праці»);

• контроль над з\пл + загально трудова повинність.

↓

Практично припинила існування ринкова економіка, що прискорило вихід із кризи + значна частина залежала від мілітаризації економіки.

Цей успіх за рахунок ліквідації прав і свобод громадян + шовіністична пропаганда + примусове однодумство тощо

Антисемітизм – офіційна політика фашистського режиму в Німеччині:

• бойкот усіх єврейських установ у 1933р.;

• з-ни позбавляли євреїв громадянства, заборона євреям обіймати посади, з 1935р. расовій дискредитації зазнали цигани.

Прагнули встановити контроль над свідомістю людини: ЗМІ, кіно, культура, освіта (молодіжні робочі організації – «гітлерюнгенд»).

Закріплення нових знань.

1. Коли було створено «Союз боротьби» та що це за організація?

2. Які наслідки мало створення «Союзу боротьби»?

3. Які наслідки для Нім мала Листопадова революція?

4. Для чого було проведено «Пивний путч»?

5. Що таке авторитаризм?

6. Які режими передували авторитарній диктатури М.Хорті?

Підсумки уроку:

• У Нім в результаті Листопадової революції було повалено монархію ат встановлено республіку. Погіршення екон ситуації призводило до посилення соціальної напруги.

• В Угор було повалено владу династії Габсбургів. Створено спочатку республіку на чолі з М.Карої, а потім радянську республіку, керівники якої спробували наслідувати радянську Росію, але це призвело до повалення радянського режиму та встановлення диктатури.

• Іт, перебуваючи у важкому економічному становищі, переживала соціальні стреси, які призвели до формування та посилення фашистської партії та диктатури, до процесу фашизації країни.

Домашнє завдання: конспект.

Додаток №1

Листопадова революція в Німеччині у 1918р.

Дата	Подія
03.11.1918р.	Початок революції – повстання моряків у м.Кіль.
07-09.11.1918р.	Хвиля повстань по містах Німеччини
09.11.1918р.	Зречення Вільгельма ІІ від престолу, заявка про відставку уряду М.Баденського. формування коаліційного уряду – РАДА НАРОДНИХ УПОВНОВАЖЕНИХ (РНУ) на чолі з Ф.Ебертом, до складу якого увійшли СДПН та НСДПН
Січень 1919р.	Спроба лівих радикалів (КПН) продовжити революцію – організація збройного повстання з метою повалення уряду Ф.Еберта. виступи були придушені за допомогою армії, лідерів вбито (Р.Люксембург)
19.01.1919р.	Вибори до Установчих зборів, на яких перемогли соіал-демократи.
Лютий 1919р.	Початок роботи Установчих зборів. Обрання президентом Німеччини Ф.Еберта. формування Ф.Шейдеманом коаліційного уряду.

Додаток №2 Основні періоди історії Веймарської республіки.

Період	Характеристика
І період 1919-1923	Період утвердження Веймарської республіки
ІІ період 1924-1928	«Золоті роки» Веймарської республіки
ІІІ період	«Велика депресія» та занепад Веймарської демократії

Додаток №3 Веймарська Конституція (31.07.1919р.)

1. Проголошення свободи слова, преси, зібрань, союзів;

2. Загальне та рівне виборче право (гендерна рівність, від 20 років);

3. Закріплення ліквідації монархії та встановлення республіки;

4. Збереження поділу Німеччини на «землі», кожна з яких мала свій ландтаг (парламент) і уряд;

5. Законодавча влада належала рейхстагу;

6. Широкі повноваження президента;

7. Гарантія недоторканості приватної власності;

8. Фіксація низки соціальних завоювань (визнання профспілок, права на колективний договір тощо).

Додаток №4 Фашизація Італії

1. Створення «Великої фашистської ради» (грудень 1922р.);

2. Створення «Добровільної міліції національної безпеки» (січень 1923р.);

3. Досягнення успіху на парламентських виборах у квітні 1924р. шляхом терору (убивство соціаліста А.Маттеотті, який критикував новий режим);

4. Боротьба проти опозиції, яку утворила «Авентинський блок»;

5. Прийняття з-ну Про чистку державного апарату від «підозрілих елементів» (1925р.) та з-ну Про права прем’єр-міністра, за яким голова уряду звільнявся від відповідальності перед парламентом;

6. Прийняття з-ну Про профспілки, за яким усі нефашистські профспілки оголошувалися розпущеними (1926р.);

7. Прийняття у листопаді 1926р. фашистським урядом надзвичайних законів (розпуск усіх політичних партій, крім фашистської, закриття їхніх друкованих органів, заснування Особливого трибуналу, відновлення страти за політичні злочини);

8. Контроль фашистів над економічним життям;

9. Союз із католицькою церквою.