3. Потенціал виробництва

Насамперед виробничий потенціал повинен відповідати споживчому потенціалові через економічний зміст залученого працівника, одиниці основного чи обігового капіталу. Він повинен відображати їхню здатність до створення одиниці продукту, що відповідає потребам споживання. Фактично створений цими одиницями продукт і виражатиме їхній фактичний виробничий потенціал, або віддачу за одиницю часу. У такому разі здатність залучених працівників і капіталу є лише передумовою вияву їх економічного потенціалу, тобто продуктивної віддачі, яка залежить від того, наскільки створена економічна система відповідає вимогам об'єктивних економічних і соціальних законів, наскільки інституційні передумови певної країни спонукають і стимулюють продуктивне й ефективне виробництво, наскільки виробничий потенціал за обсягом і структурою національного продукту задовольняє потреби споживчого потенціалу.

3.1. Фактори і моделювання виробничого потенціалу

Виробничий потенціал є не що інше, як чинники (фактори) виробництва, а їхня дія — продуктивна (виробнича) функція. Отже виробничий потенціал країни має такі складові: освітній і науковий потенціал, спосіб мислення нації, зайнятих; трудовий потенціал, тобто якість освітнього та професійно-кваліфікаційного рівня зайнятих і їхні творчі можливості; національне багатство, тобто створені і нестворені активи або основний та обіговий капітал; інвестиційний потенціал.

У сукупності та взаємодії вони створюють реальний національний виробничий потенціал. Категорія "виробничий потенціал" національного господарства — складне за структурою і багатогранне за змістом явище.

Фактори виробничого потенціалу. В теорії і практиці господарювання це поняття трактується неоднозначно, здебільшого залежно від того, з яких позицій підходять до розгляду його сутності, складу і ролі в національному та світовому господарствах.

У наукових виданнях та практиці виробничий потенціал прийнято розглядати з різних боків: з позиції його натурально-речового складу; з погляду його сучасного стану та перспектив розвитку і використання; з погляду організаційних форм управління цим потенціалом; з позицій окремих його складових, які розміщені і функціонують як на національній території, так і за її межами; Уз позицій вкладу окремих організаційно-правових форм господарювання, які передбачені чинним законодавством країни і не суперечать закону, в сумарні результати господарювання у країні у процесі пошуку, видобутку, транспортування, переробки, споживання і нагромадження усіх видів ресурсів.

До складу чинників (факторів), що впливають на розмір і структуру виробничого потенціалу країни, його динаміку в кожен конкретний період часу, можна виділити: обсяг і доступність наявних ресурсів; досягнутий країною рівень технічного розвитку, який визначає якість і продуктивність технологічної бази економіки; нагромаджений країною потенціал (сила) у сфері фундаментальних і прикладних наукових досліджень, рівень підготовки кадрів, що виражає якість трудового потенціалу.

Сукупна дія цих факторів впливає на загальний виробничий потенціал країни.

Моделювання виробничого потенціалу. Теорія виробничого потенціалу країни ґрунтується на основі вимог дії об'єктивних економічних законів. Як уже зазначено, з виробничим потенціалом пов'язують не просто залучені національний капітал і працю, а насамперед створений ними національний продукт.

Виробничий потенціал - це спроможність залучених кількості і якості національної праці та капіталу створювати продукт за одиницю часу.

Наведене визначення стверджує, що чим менше часу за незмінної чисельності зайнятих і залученого капіталу витрачено на виробництво одиниці продукції, тим вищий їхній виробничий потенціал.

Основою теорії виробничого потенціалу є головне економічне відношення вартості створеного продукту В до вартості витрат В*, які забезпечили його створення. У цьому відношенні відображені всі економічні, політичні та соціальні процеси. Теорія макроекономіки обґрунтовує рівність між величинами В = В*. Для висвітлення і аналізу суті виробничого потенціалу потребує вивчення права частина рівняння — В*, тобто національні витрати, позаяк вони йдуть на відтворення чинників виробництва (факторів виробничого потенціалу). Надамо рівняння В = В* як виробничу функцію, тобто замість витрат В* підставимо чинники виробництва Т і К:

В = Р(Т, К).

У виробничій функції присутні параметри всіх продуктивних сил:

Т = Т_кц_т — вартість праці, тобто чисельність зайнятих Т і ціна праці одного зайнятого ц_т,

К = К_пц_к — вартість основного капіталу, тобто фізична кількість основного капіталу К і ціна одиниці основного капіталу ц_к;

О = О_кц_о — вартість оборотного капіталу, тобто кількість сировини, матеріалів, пального тощо, О_к і ціна одиниці оборотного капіталу ц_о (В = Оv).

Сумарна вартість залучених чинників виробничого потенціалу визначатиме рівень національного виробничого потенціалу.

Кожному елементу виробничого потенціалу властиві певні якісні ознаки, які визначають рівень якості та продуктивності виробництва.

Жива праця:

• населення працездатного віку;

• рівень загальної освіти;

• професійна структура зайнятих і рівень кваліфікації;

• інтелект і рівень творчого мислення;

• здоров'я працівників;

• національна самосвідомість і громадянська позиція.

Засоби праці:

• кількість підприємств загалом за сферами і за галузями виробництва;

• технічний рівень виробництва, інновації, рівень технологій.

Предмети праці:

• природні умови;

• мінерально-сировинні ресурси;

• рівень забезпеченості сировиною;

• коефіцієнт корисності ресурсів.

До елементів виробничого потенціалу відносять і загальні, суспільні та природні явища:

загальні: наукові знання, технології;

суспільні: внутрівиробничий поділ праці, суспільний поділ праці, кооперація праці, фінансова, грошова і кредитна системи;

природні: родючі ґрунти, корисні копалини, природне середовище.

Предметом національної макроекономіки є два взаємопов’язані процеси, які втілюють реальний стан економічного потенціалу: