3. Фізичні характеристики Місяця

Діаметр	3474км
Маса	7,34– 1022кг = 0.012Мз
Густина	3340 кг/м3
Середня відстань від Землі	0,00257а.о. = 384 тис. км
Період обертання навколо осі	27,3 доби
Період обертання навколо Землі (сидеричний місяць)	27,3 доби
Синодичний місяць	29,5 доби
Ексцентриситет орбіти	0,055
Нахил орбіти	5,15°

Місяць менший від Землі за діаметром у 4 рази, а за масою – у 81 раз. Сила тяжіння на Місяці в 6 разів менша, ніж на Землі. Середня густина менша від земної. На Місяці немає води, немає атмосфери, яка захищає від пекучого Сонця і космічного випромінювання та потоків метеоритів. За відсутності атмосфери безперервні удари невеликих метеоритів дроблять поверхню Місяця, тому вона густо вкрита кратерами. Величезні перепади температури місячної поверхні від дня до ночі пояснюються також відсутністю атмосфери й тривалістю місячного дня і ночі (2 земних тижні). Температура на підсонячній точці Місяця дорівнює +120°С, а в протилежній точці нічної півкулі –170°С.

Небо над Місяцем вдень і вночі чорне, але розріджена пилова оболонка, що оточує його, трохи розсіює сонячне світло.

Обертання Місяця

Період обертання Місяця навколо осі дорівнює періоду його обертання навколо Землі. Саме тому Місяць завжди повернутий до Землі одним боком. Обертання такого типу називається синхронним.

Таке положення встановилось за мільярди років еволюції системи «Земля – Місяць» під дією припливів у місячній корі, що зумовлені Землею. Оскільки Земля у 81 раз більше Місяця, її припливи орієнтовно в 20 разів сильніші, ніж ті, що зумовлює Місяць на нашій планеті. Тому рух Місяця за мільярди років сповільнився, в далекому минулому Місяць обертався швидше.

Навколо Землі Місяць обертається за законами Кеплера, тобто нерівномірно (поблизу перигелію швидше, поблизу афелію повільніше) Навколо осі Місяць обертається рівномірно. Через ці особливості руху можна «зазирнути» на зворотний бік Місяця. Це явище називається оптичною лібрацією (від лат. libratio – «коливання»), воно дає змогу спостерігати із Землі не 50 %, а 60 % місячної поверхні.

Рельєф Місяця

Навіть неозброєним оком на Місяці можна бачити темні і світлі ділянки різної форми. Темні ділянки ще в XVII ст. стали називати морями. Ця назва за традицією збереглася, хоча відомо, що в місячних морях немає води. Італійський астроном Джованні Річоллі дав їм назви: Океан Бур, Море дощів, Море Холоду, Море Достатку, Море Спокою, Море Криз, затока Спеки та інші.

Світлі ділянки – материки – займають близько 60 % видимої поверхні Місяця. Це нерівності, пересічені гірськими хребтами. Ще Галілей відкрив на Місяці гори, більшість з них мають земні назви: Альпи, Апенніни, Піренеї, Карпати, Кавказ.

На поверхні Місяця дуже часто Трапляються кільцеві гори, їх називають кратерами, що носять імена видатних учених (кратери Платон, Аристотель, Архимед, Птолемей, Коперник, Кеплер, Тіхо, Галілей та інші). На видимому боці Місяця їх налічується близько ЗО 000. Найбільші серед них – кратер Клавій з діаметром 235км і Гримальді – 200км.

Після того як радянська станція «Луна–3» (1959 р.) сфотографувала зворотний бік Місяця, на її карти були нанесені кратери з іменами радянських учених Ломоносова, Гагаріна, Корольова, Менделєєва та ін. Найбільший кратер – Ціолковський діаметром 789км.

Існувало дві гіпотези походження кратерів: вулканічна і метеоритна. Вулканічна гіпотеза (нім. астроном Йоганн Шретер): кратери виникли в результаті грандіозних вивержень вулканів на поверхні місяця. Метеоритна гіпотеза: кратери виникли в результаті падіння метеоритів (1824 p.). Дискусія між астрономами з цього приводу тривала досить довго й отримала назву «Столітньої війни». 1937 р. (через 113 років) К. Станюкович довів, що при ударі метеоритів з космічними швидкостями відбувається вибух, у результаті якого випаровується не тільки метеорит, а й значна частина порід на місці удару.

Біля деяких кратерів добре видно яскраві промені, де речовина відбиває до 20 % падаючого на неї світла (кратери Тіхо, Коперник). Ці промені складаються з дуже роздробленої речовини, яка завжди світліша, ніж щільна речовина того ж складу.

Зразки місячних порід мають магматичне походження, їхній хімічний склад загалом такий же, як і склад земних порід, але з браком нікелю і кобальту і перевагою заліза, титану, цирконію та ітрію. Вік місячних порід становить 3–4,6 млрд. років.

Стале магнітне поле Місяця у 1000 разів менше, ніж на Землі. Це свідчить про відсутність у Місяця рідкого ядра.