2.Дискусійний характер спілкування в аудиторії та рівень його моральності

Суперечка в аудиторії — це зіткнення різних думок, під час якого кожна із сторін відстоює свою позицію. У науці природа суперечки розглядалася неодноразово. Найкраще це зробив С. І. Поварнін. Його книга "Суперечка. Про теорію та практику суперечки" — перша спроба серйозно розібратися в цій проблемі .

Єдиної класифікації суперечки в науковій та методичній літературі немає. До основних факторів, що впливають на визначення виду суперечки, належать її мета, моральна та соціальна значущість предмета, форма та кількість учасників обговорення.

За метою суперечки поділяються на такі:

• суперечка як засіб пошуку істини. Вона використовується для перевірки якоїсь думки, ідеї. Із глибини віків до нас дійшов афоризм: "У суперечці народжується істина";

• суперечка як переконання іншої сторони. Досягти його можна лише тоді, коли відправник сам глибоко переконаний у предметі обговорення, а інша людина готова до сприймання;

• суперечка заради перемоги. Для деяких людей головне — перемога в

будь-який спосіб. Вони керуються тезою "переможців не судять". Останнє

слово завжди намагаються залишити за собою;

• суперечка заради суперечки. Іноді такий вид суперечки називають "суперечка-спорт". Людині подобається сам процес, для неї не так важливо, про що йдеться і які будуть результати;

• суперечка заради доказів, а не заради думки. Тих, хто сперечається, понад усе цікавить, як можна довести чи спростувати певне положення;

• суперечка як гра. Тут мета — домогтися спростування опонентом його першої тези. У цьому разі можна користуватися для відповіді лише словами, "так" чи "ні".

Отже, суперечка призначена для досягнення трьох цілей: виправдання своїх думок, спростування думок опонента та одержання додаткової інформації. Розрізняють ще два види суперечки: зосереджену — коли її учасники дотримуються основної тези і говорять лише для того, щоб захистити абоабо спростувати її; безформну — думки учасників суперечки перескакують однієї тези на іншу. Врешті-решт, вони запитують: "Аз чого ж ми починали?".

На специфіку суперечки впливає кількість осіб, які беруть у ній участь. За цією ознакою можна виокремити суперечку монолог, суперечку діалог і суперечку полілог. Останні два види характерні саме для аудиторії.

Чи завжди варто вступати в суперечку в аудиторії? Доцільніше ухилитися від неї. Якщо цього не можна зробити, то досвідчені промовці вважають, що поводитися треба за принципом "на війні — як на війні", викриваючи нечесні або помилкові докази опонента, використовуючи логічні прийоми.

У Давній Індії, наприклад, існували спеціальні процедури, за допомогою яких встановлювали, чи має людина моральні якості, необхідні для того, щоб вести чесну та пізнавальне орієнтовану суперечку. Лише за наявності якостей, що сприяють встановленню взаєморозуміння, високій моральній культурі спілкування, людині довіряли керувати іншими.

ВИСНОВКИ

Спілкування в аудиторії — це взаємодія, в якій беруть активну участь рівноправні партнери — промовець та люди, котрі його слухають.

Оратор є основним джерелом впливу на аудиторію. Ефективність спілкування значною мірою залежить від його моральних і соціально-психологічних та інтелектуальних характеристик.

Орієнтованість, мотивація та цілеспрямованість — необхідні умови

ефективного спілкування оратора з аудиторією. Ораторське мистецтво промовця — це насамперед мистецтво переконання, впливу на людей.

Позитивний результат матиме лише така суперечка в аудиторії, яка відбувається на високому моральному рівні, коли обидві сторонни дотримуються моральних цінностей та етичних норм.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Демосфен. Речи.— М., 1954.

2. КониськшГеоргій. Історія Русів: Пер. І. Драча.— К., 1991.

3. Лекционная пропаганда: вопросы теории, организации и методики.-К.,

1989.

4. Леонтьев А. А. Лекция как общение. — М., 1974.

5. Леонтьев А. А. Психологические особенности деятельности лектора.— М.,

1981.

6. Леонтьев А. А. Психология общения. — М., 1997.

7. МихневичА. Е. Ораторское искусство лектора. — М., 1984.

8. Ножин Е. А. Мастерство устного выступления: Учеб. пособие.- М., 1978.

9. Павлова К. Г. Психология спора. — Владивосток, 1988.

10. Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории.— М.,1971. И.

Поварнин С. И. Спор. О теории и практике спора // Вопр. философии.—

1990.— № 3. 12. ПоустЕ. Американський етикет. — К.; Тернопіль, 1991

ЗАГАЛЬНИЙ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1. Андреева Г. М. Социальная психология. — 2-е изд. — М., 1988.

2. ГриншпунИ. Б. Введение в психологию. — М., 1994.

3. Добрович А. Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения.

М., 1987.

4. Конева Е. В. Психология общения: Учеб. пособие. — Ярославль, 1992.

5. Лисина М. И. Проблема онтогенеза общения.— М., 1986.— С. 11-14.

6. Лозниця В. С. Психологія менеджменту: Навч. посібник. — К., 1997.

7. Лунева О. В., Ворошилова Е. А. Психология делового общения.- М.,

1980.

8. Малахов В. А. Етика: Курс лекцій. — К., 1996.

9. МесконМ. X., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ.-

М., 1992.

10. Мицич П. Как проводить деловые беседы: Пер. с серб.-хорв. — М.,1987.

11. МонтеньМ. Опыты.- Кн. 3.- М., 1979.

12. Основи психології / За ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. — К.,

1995.

13. Психология и этика делового общения / Под ред. В. Н. Лаври-ненко.—

М., 1997.

14. Словарь по этике / Под ред. А. А. Гусейнова, И. С. Кона. — М., 1989.

15. Современный маркетинг / Под ред. В. Е. Хруцкого. — М., 1991.

16. Человек в системе наук / Отв. ред. И. Т. Фролов. — М., 1989.

17. Фромм Э. Психоанализ и этика. — М., 1998.

18. Шеломенцев В. Н. Этикет и культура общения. — К., 1995.

1. Драгоманов М. П. Два учителі // Вибрані тв.— К., 1991.

19.Зеленкова М., Беляева Е. В. Этика: Учеб, пособие и практикум. —

Минск, 1997.

20.Каган М. Мир общения.— М., 1989.

21 Карнеги. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей: Пер.

с англ.— М., 1989.

22.КониськийГ. Історія Русів / Укр. переклад I. Драча. — К., 1991.

23.Кстюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток

особистості / За ред. Л. М. Проколієнко. — К., 1989.

24Лозниця В. С. Психологія менеджменту: Навч. посібник. — К., 1997.

25 Чайка Г. Л., ЧмутТ. К. Культура общения. — К., 1991.

26 ЧмутТ. К. Культура спілкування. — Хмельницький, 1996.

27 Шостром Э. Анти-Карнеги, или Человек-манипулятор: Пер. с англ.—

Минск, 1992.

28Практическая психология для менеджеров. — М., 1996.

29Психология и этика делового общения: Учебник.— М., 1997.

30Роменец В. А. "Познай самого себя". Психология на Украине в

XVII-XVIII вв. // Психол. журн.- 1989.- № 6.

31СагачГ. М. Золотослів.- К, 1993.

32Трейси Д. Менеджмент с точки зрения здравого смысла: Пер. с англ.-

М., 1993.

33Якокка Ли. Карьера менеджера. — М., 1991.

34Сухарев В. Искусство распознания людей. — Д., 1998.

35Хараш А. У. Личность, сознание и общение: к обоснованию

интерсубъективного подхода в исследовании коммуникативного воздействия

// Психолого-педагогические проблемы общения.- М., 1979.

36Яноушек Я. Проблемы общения в условиях совместной деятельности //

Вопр. психологии.— 1982.— № 6.