1919-1920Р.Р. –страйковий рух досяг свого апогею.

У 1929 p. Франція уникнула руйнівної дії світової економічної. кризи. Однак наступного 1930 p. країна відчула на собі симптоми великої депресії. Спочатку її стримували значні державні субсидії, що витрачалися на відбудову зруйнованих війною департаментів. Найбільше капіталовкладень пішло на спорудження "лінії Мажіно". Інтенсивні роботи провадилися в 1929—1934 pp. на 750 км прикордонної лінії між Францією та Німеччиною. (Відомо, що мільярдні капіталовкладення було викинуто на вітер. Гітлерівські війська, обійшовши залізобетонну фортецю з флангів, захопили її без бою.) Безробіття не було таким масовим, як у США, Великобританії чи Німеччині, не перевищувало 1 млн безробітних. У багатьох галузях криза затягнулася до 1936 p. У ці роки випуск промислової продукції знизився на 1/3, сільськогосподарської продукції — вдвічі, збанкрутувало понад 10 тис. підприємств, 100 тис. торгових фірм, чимало великих монополій. Рівень життя народу знизився втроє.

Антикризові заходи уряду Франції. Політика Народного фронту .

Запекла боротьба між різними політичними силами в свою чергу визначила особливості антикризової політики і вплинула на тривалість кризи.

Придушені комуністами і соціалістами в лютому 1934 спроби фашистського путчу за яким стояли не тільки фашистські організації, але й частина крупних монополій, представники церкви, спричинили помітний ріст впливу двох лівих партій, соціалістичної (СФІО) і комуністичної (ФКП), які об’єдналися в Народний фронт, і відповідно падіння уряду.

Такі зміни в політичних настроях громадян свідчили про неприйняття антикризових заходів буржуазних кабінетів. Скорочення бюджетного дефіциту і відновлення порушеної рівноваги за рахунок дефляції, зниження заробітної плати, скорочення соціальних витрат, підвищення рівня аналогів. [4]

Опублікована в січні 1936 р. програма Народного фронту була направлена на задоволення потреб широких прошарків країни і передбачала зміцнення демократичних свобод. Вона припускала обмеження влади фінансового капіталу, націоналізацію Французького банку і об'єктів військової промисловості. Передбачався ряд заходів соціального характеру: реформа податкового обкладення, скорочення робочого тижня без зменшення змісту, створення національної фундації безробіття, збільшення числа робочих місць, в основному за рахунок зниження пенсійного бар'єру. Крім того, намічалися широка організація суспільних робіт, регулювання закупівельних цін на сільськогосподарську про­дукцію на користь виробників, підтримка селянських кооперативних товариств і ін.

Висунута програма Народного фронту дозволила йому перемогти на весняних виборах 1936 р. В країні розвернувся загальнонаціональний рух за здійснення програми: в кінці травня - початку червня в страйках брало участь близько 2 млн чоловік.

В червні 1936 р. був створений уряд Народного фронту на чолі з прем'єр-міністром Леоном Блюмом (1872-1950). До складу уряду ввійшли 12 соціалістів, 9 радикалів і пред­ставники дрібних республіканських груп. Вслід за цим в Па­рижі була підписана угода між Загальною конфедера­цією праці і підприємцями про збільшення заробітної плати і визнання профспілок. Угода передбачала введення 40-годинного робочого тижня, надання оплачуваних двотижневих відпусток, визнавала принцип колектив­них договорів. Ці і ряд інших положень Народного фронту були законодавчо закріплені рішенням французького пар­ламенту.

Уряд Блюма здійснив ряд пунктів програми Народного фронту. Була підвищена заробітна плата гірникам і державним службовцям, збільшені пенсії колишнім фрон­товикам, відмінені надзвичайні декрети направлені про­тив державних службовців. Для безробітних були органі­зовані суспільні роботи, а допомоги з безробіття звільнювалися від податків. Був заборонений примусовий розпродаж за борги власності дрібних торговців і ремісників, їм надавався кредит на пільгових умовах.

В 1937 р. була проведена податкова реформа, що вводила для дрібних підприємств податок у розмірі двох відсотків з обороту, а для крупних - шість відсотків. Збільшувалися податки на крупні спадки і високі доходи, у тому числі на прибутку акціонерних компаній. Це полегшило положення дрібних і середніх підприємств. Виділялися додаткові кредити на розвиток освіти, науки і культури. Уряд Народ­ного фронту встановив державний контроль над діяль­ністю Французького банку, провів часткову націоналіза­цію військовій промисловості і повністю націоналізува­в залізниці. Держава регулювала ціни на зернові продукти, було створено Національне зернове бюро, яке скуповувало зерно у селян за твердими цінами, що іноді перевищували низь­кі кризові ціни в 2-3 рази.

Ці і інші заходи уряду Народного фронту становили серйозні соціально-економічні завоювання трудящих Франції. Проте закріпити ці завоювання не вдалося. В другій половині 1937 р. країну охопила нова економічна криза. Уряд зіткнувся з пробле­мою дефіциту державного бюджету, що примусило піти на згортання програми Народного фронту.

Курс на згортання програми був викликаний багатьма причинами. Це і розкол усередині Народного фронту, і кризове економі­чне становище в країні, і в значній мірі - це міжнародна ситуація, пов'язана з аншлюсом Австрії і, яка вимагала відволікання засобів на будівництво оборонних споруд, що загострилася. Крім того, уряд Л. Блюма намагався провести ряд заходів, намічених програмою Народного фронту: ввести більш високий податок на капітал, який перевищував би 150 тис. франків, збільшити податки на так звані привілейовані підприємства (концесія, ліцензія і ін.), оподаткувати надприбутки підприємств, працюючих на оборону, встановити контроль за валютними операція­ми і ін. Це зачіпало інтереси крупного капіталу, що і яви­лось основною причиною падіння уряду Л. Блюма. Його змінив кабінет Едуарда Даладьє (1884-1970), який остаточно скрутив політику Народного фронту.

Досвід Народного фронту довів можливість і необхідність проведення політики рефор­мування економічних відносин на користь суспільства, активної соціальної політики в поєднанні із заходами державного антикризового регулювання економіки. Державне регулювання допомогло уникнути економічної і соціальної катастрофи, реформувати класичний капіталізм, додавши йому соціальну на­правленість, покласти початок трансформації самої капіта­лістичної системи.[1] Хоча державна адміністрація доклала немало зусиль для подолання економічних труднощів, проте їй не вдалося підняти промисловість до рівня 1929р.