• Війська на континенті не мали рівних;

• 10 Півн-схід департаментів – спустошені;

• Втратила ¼ національних багатств, значні людські втрати (приблизно 10000 підприємств закрито, ½ торгівельного флоту потоплено);

• Воєнні витрати – 200млрд. франків, 60млрд. франків – борг (40 млрд перед США);

• Збитки в зарубіжних капіталовкладеннях (націоналізовані підприємства в Росії).

Висновок:_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

5. Економічний підйом 20-х років хХст.

ВБ.: Поворотним пунктом у новітній британській історії стали парламентські вибори, що відбулися у грудні 1918 р.

Лейбористська партія набрала відразу 2,3 млн голосів і отримала 63 місця в парламенті, уперше ставши провідною опозиційною партією. Також ці вибори були першими, в яких взяли участь жінки (ті, яким виповнилося 30 років). Країна стала свідком грандіозної перемоги лідерів, які обіцяли «вичавити» достатньо коштів і цінностей з Німеччини на відшкодування страждань британців у роки війни. Лідер лібералів Д. Ллойд Джордж залишився прем'єр-міністром, але політика його коаліційного уряду надто залежала від консерваторів.

Парламентські уряди лібералів та консерваторів існували в Британії упродовж багатьох століть і здавалося неймовірним, що цьому настане кінець. Почергово то одні, то інші перебували чи біля керма влади, чи у статусі парламентської опозиції.

Коли 1923 р. було сформовано перший лейбористський уряд, знайшлося чимало недалекоглядних людей, які перелякалися, що це знаменує початок революції в країні.

Проте скоро вони самі пересвідчилися в тому, наскільки вони помилялися. Лейбористи заперечували комунізм російського ґатунку і обстоювали винятково конституційний шлях приходу до влади. Прем'єр-міністр Рамсей Макдональд виявився зовсім не диктатором і, до того ж, послідовним прихильником Ліги Націй.

Його уряду судилося проіснувати чотири роки, і 1924 р. до влади повернулися консерватори на чолі зі Стенлі Болдуїном (цей уряд проіснував до 1929 р.).

В результаті першої світової війни господарство Англії виявилося ослабленим. Хоча вона позбулася німецької конкуренція на світових ринках, економіка Англії ще більш відставала від американської.

Сформований в кінці 1918 р. уряд Ллойд Джорджа свою головну задачу бачив в перекладі економіки на мир­ні рейки. З цією метою були ліквідовані створені в роки першої світової війни державні контрольні орга­ни. Але це не привело до відміни державного регулювання економіки. З метою регулювання економічних процесів в 1919 р. був прийнятий закон про відмову від золотого стандарту фунта стерлінгів, внаслідок чого держава перетворилася на єди­ного контролера випуску паперових грошей. Розширилися і соціальні функції держави. Уряд брав участь в здійсненні програм допомоги безробітним, житлового будівництва, розвитку системи народної освіти.

В 1924 р. лейбористський уряд Джеймса Макдональда (1866-1937) провів ряд соціальних реформ. Був розроблений план державного фінансування будівництва житла для робітників, підвищені розміри допомоги для деяких категорій безробітних, вдосконалена система страхування по безробіттю.

До 1924 р. в Англії був подоланий економічний застій. Стале, достатньо стабільне економічне положення дозволило уряду в 1925 р. ухвалити рішення про відновлення золотого паритету фунта стерлінгів. Було відновлено довоєнне співвідношення між англійською і американською валютами.

Але стабілізація (1924-1928), що почалася, не принесла бажаних результатів. Промислове виробництво країни в 1929 р. так і не досягло довоєнного рівня. Пояснюється це тим, що Німеччина до цього часу відновила за допомогою американських і англійських капіталів свою економічну потужність.

Фр.: 1919-1920р.р. страйковий рух досяг свого максимального розмаху/→ підприємці пішли на поступки: з/пл. було підвищено. Особливістю було те, що страйкарі поєднували економічні та політичні вимоги, висували гасла солідарності з Радянською Росією.

Уряд Ж.Клемансо прийняв два важливих з-ни, що деякою мірою розрядили напруженість: 8-годинний робочий день і профспілки мали право укладати колективний договір.

Використовуючи патріотичне піднесення уряд зумів перенести невдоволення людей у стан очікування кращих часів.

Головне завдання зовнішньої політики – закріпити здобуті перемоги та придушити більшовизм в Росії (активна участь в процесі інтервенції, але фр військові не бажали воювати, тому ця кампанія для Фр була не довгою, до 1919р.) + ущімлювали права Росії при розподілі Сх кордонів Європи на Паризькій мирній конференції.

1919р. – перші повоєнні парламентські вибори за мажоритарною системою /→ перемогу отримав Національний блок (1919-1924р.р.), (праві партії): головне – це жорстоке ставлення до Німеччини та Росії; придушення робітничого руху («соціальних безпорядків») + зменшення політики протекціонізму (втручання держави в економіку) – ліквідація політики прямого державного регулювання.

Частина Соціалістичної партії Франції проголосувала про вступ до Комуністичного інтернаціоналу та перетворення її на Комуністичну партію Франції. Але частина на чолі ж Л.Блюмом, які не погодились – зберегли Соціалістичну партію. Це призвело до розколу та занепаду робітничого руху.

Але у зов. політ. – поразки: не домовились із Росією про повернення боргів та провалилась Рурська авантюра.

Не дивлячись на те, що Франція вийшла з першої світової війни переможцем, її економічний стан погіршився. Матеріальний збиток, нанесений господарству країни, оцінюється в 200 млрд франків. На території Франції було зруйновано близько 10 тис. промислових підприємств, знищено 900 тис. житлових будинків, приведена в розлад транспортна система. Загальний рівень промислового виробництва за роки війни скоротився на 40 %, сільськогосподарське виробництво зменшилося на одну третину, об'єм експорту знизився майже наполовину.

З 1918 р. по 1921 р. продовжувалася економічна криза, пов'язана з перебудовою економіки після закінчення війни. Для виходу з кризи уряд Франції активно використовував механізм державного регулювання економіки, здійснював заходи по відновленню промисловості і її структурній перебудові, по розрядці соціального напруження. Була ліквідована карткова система, відмінені зако­ни військового часу щодо державного розподілення сировини, замовлень і робочої сили, частина військових заводів була продана приватним особам.

Антикризові заходи уряду були пов'язані і з регулюванням відносин між робочим класом і підприємцями. Під впливом боротьби робітників Франції за свої права в квітні 1919 р. був прийнятий закон про введення 8-годинного робочого дня у фабрично-заводській промисловості. Уряд був змушений прийняти ряд заходів щодо соціаль­ного захисту робітників. Була розроблена спеціальна програма, яка передбачала укладання колективних договорів з підприємцями. Програма вводила допомоги з безробіття, пенсії робітникам і службовцям пов’язані зі старістю, хвороби і інвалідність.

До 1924 р. вдалося відновити промислове виробництво до довоєнного рівня, і з того часу у Франції почався період стабілізації економіки, що продовжувався до 1930 р. Промисловість розвивалася темпами, що перевищували англійські і німецькі. За допомогою державних субсидій було відновлено близько 8 тис. промислових підприємств, побудовані нові заводи, електростанції, залізниці. [1]

Зростання економіки Франції був викликано: 1) возз'єднанням Ельзаса і Лотарінгії; 2) численними роботами з відновлення зруйнованих областей, що створювало для французької важкої промисловості порівняно ши­рокий і стійкий внутрішній ринок; 3) отриманням німецьких репарацій. [3]

Проте в ході стабілізації виникли і стали наростати фінансові труднощі. Пов'язано це було з рядом причин. Франція спільно з Бель­гією в січні 1923 р. окупувала Рурську область. Припинення видобутку Руре вугілля привело до зростання витрат Франції на його окупа­цію. Французький уряд був вимушений збільшити податки. Крім того, колоніальні війни в Марокко і Сирії вимагали великих коштів і збільшували дефіцит державного бюджету. Курс франка неухильно падав, додаткова емісія, що проводилася різко усилювала інфляцію.

В цих умовах уряд Франції провів фінансо­ву реформу. Для її проведення парламент надав уряду Раймона Пуанкаре (1860-1934) необмежені повноваження. Відповідно до розробленого комітетом фінансо­вих експертів планом стабілізації валюти були підвищені непрямі податки і тарифи на залізничних і водних пу­тях. В той же час була скорочена плата державним службовцям і пенсії інвалідам війни.

В грудні 1926 р. була проведена девальвація франка до 1/5 його довоєнної вартості, що привело до визначеної його ста­білізації. В червні 1928 р. стабілізація франка була закріплена в законодавчому порядку.

В кінці 20-х років посилюється державне регулювання економіки. Для цього створюються спеціальні координуючі органи – Національна економічна рада і Вища залізнична рада, до складу яких входили і круп­ні підприємці. Державний банк «Національний кредит» здійснював розподіл субсидій на відновлення­ і розвиток зруйнованих війною районів.

Висновок:_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________