6)Фразеологізми у проф.Мовленні.

Термін "фразеологія" вживають на позначення: 1) розділу мовознавства про усталені звороти; 2) сукупності їх у мові.Фразеологізми - відтворювані одиниці мови з двох або більше слів, цілісні за своїм значенням і стійкі за складом та структурою. Під професійною фразеологією розуміють стійкі сполучення, які відбивають давні прийоми роботи, спеціальні форми спілкування учасників колективної праці, погляди ремісників або промисловиків на свою працю. Джерелами утворення фразеологічних зворотів та сферами їх функціонування є:

1. Жива народнорозмовна мова, зокрема приказки, прислів'я (п'яте колесо до воза; як горох при дорозі; на ладан дише; одного поля ягода).

2. Виробничо-професійна діяльність людей (дружній череді вовк не страшний; сім разів відмір, а один раз відріж; грати першу скрипку; дати задній хід).

4. Наукова діяльність (дійти до висновку, зробити аналіз, методика дослідження, об'єкт дослідження).

3. Біблійні вислови (око за око, зуб за зуб; святая святих; Содом і Гоморра; випити гірку чашу до дна).

4. Антична література та міфологія (ахіллесова п'ята; прокрустове ложе; аріаднина нитка; дамоклів меч; танталові муки).

7)Мовна норма.

Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність. Виділяють такі типи норм літературної мови:

— орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень, акцентологічні норми);

— графічні (передача звуків на письмі);

— орфографічні (написання слів);

— пунктуаційні (вживання розділових знаків);

— лексичні (слововживання);

— морфологічні (вживання морфем);

— синтаксичні (керування, узгодження, поєднання й розміщення слів, речень);

— стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування).

— акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос); Наприклад: вихо!дити- ви!ходити.

8)Багатозначні слова і контекст.

Багатозначність-властивість слова:вживатися в різних значеннях.Приклад:Голова(частина тіла,велику квітку-голова соняшника;мозок,керівник установи,щось головне - хліб усьому голова;продукт харчування у вигляді кулі-головка капусти).Вживаючись у кількох значеннях слово має: одне пряме значення,що зрозуміле в контексті і поза ним,інші значення - переносні,вони виникають внаслідок перенесення назв одних предметів,явищ,дій чи ознак на інші.Таке значення зрозуміле лише в контексті.Наприклад:кінь біжить-пряме;час біжить,річка біжить-переносне.Слова в прямому значенні вжива.ться в усіх стилях,а в переносному-в художньому,публіцистичному та розмовному.

9)Складноскороч-ні слова у п.М.

Однією з основних причин появи скорочень є тенденція до уникнення надлишкової інформації. Наприклад, у слові ВНЗ (колишнє вуз) кожна літера несе в шість разів більшу інформацію, ніж літера, що входить до складу співвідносного словосполучення (вищий навчальний заклад). Саме тому ініціальні скорочення виявилися найпопулярнішими.Скорочуються назви країн, міністерств, головних управлінь, вузів, науково–дослідних установ та ін. При утворенні скорочень обов’язковою є вимога зрозумілості. У писемному діловому мовленні розрізняють два види скорочень: скорочення, призначені лише для зорового сприймання, і скорочення, придатні для вживання як в усній, так і в писемній мові.Скорочення першого типу звуться графічними (або текстовими). Вони не мають граматичного оформлення (тобто ознак роду, числа, відмінка), а також відзначаються специфічним графічним оформленням: як правило, позначаються малими буквами (і т. д., та ін,, н. е.), при їх написанні вживаються дефіси ( р-н, м–ць), крапки (тов., гром., і т. п.), повторення початкових літер (тт., рр.), дробове написання (п/я, н/р). За своїм змістом – це назви адміністративних одиниць (м., обл., р–н, вул.), назви посад і звань (акад., проф., доц.), назви дат і календарних строків (м–ць, рр.), власне текстові скорочення (і т. д., та ін., і т. ін.), форми звертання (тов., гром.), назви окремих документів (квит., накл.) та ін.Такі скорочення є нормативними, загальноприйнятими; вони зафіксовані в багатьох словниках. Так само усталеними є правила їх написання (після цих скорочених слів звичайно ставиться крапка; їх не можна розбивати переносом).Другий тип скорочень виразно відрізняється від першого насамперед тим, що в них помічається тенденція до переходу в самостійні слова (тобто слова, що не повинні розшифровуватися, а зрозумілі й так). Ці скорочення вже почали відмінюватися, мають форми роду, позначаються великими літерами без крапок і пишуться без дефісів (дефіси вживаються лише тоді, коли до буквених приєднуються ще й числові позначення на зразок ІЛ–18, ТУ–104 тощо).