2. Інституційна структура і процес прийняття рішень

До головних керів­них органів ЄЕС і, відповідно, ЄС належать: Європейська Рада, Рада ЄС, Європейська Комісія, Європейський Парламент, Європейський Суд, Палата аудиторів.

Європейська Рада, заснована 1974 р. - головний політичний орган. Вона не є статутним органом ЄС, однак відіграє істотну роль у про­веденні його політики. Склад: керівники країн або урядів країн-членів, а також Голова Європейської Комісії.

Компетенції: визначає політику інтеграції ЄС і основні напрями його політичної діяльності. Наділена також правом обговорення рі­шень, які стосуються економічної політики держав-членів і ЄС зага­лом. У Договорі про ЄС за Європейською Радою закріплені обов'язки з формування основних пріоритетів у сфері спільної зовнішньої по­літики і політики безпеки. Останні роки ознаменувалися явним збіль­шенням участі Європейської Ради у вирішенні міжнародних питань. її рішення мають політичний характер і впроваджуються в життя через інші органи ЄС.

Європейська Рада набула також значення вищої інстанції, до якої Комісія і Рада Європейського Союзу могли б апелювати у складних ви­падках, коли не вдається дійти згоди звичайним шляхом у межах інших інститутів Союзу. Ця функція Європейської Ради обумовлена високим рівнем повноважень, якими диспонують глави держав і урядів у своїх країнах. Тому їх особисте втручання у справи Союзу варто вважати великим досягненням; прийняті ними в останні роки рішення мали кардинальне значення для життєдіяльності ЄС. Європейську Раду не слід плутати із розташованою у Страсбурзі Радою Європи.

Спосіб прийняття рішення - консенсус.

Рада ЄС - головний законодавчий орган, репрезентує інтереси країн-учасниць.

Склад: міністри всіх країн, по одному від кожної, який змінюється залежно від предмета засідання (наприклад, питання сільського господарства, транспорту), найважливішою є так звана Загальна Рада (або Рада у загальних справах), яка складається з міністрів закордонних справ.

Керівництво: міністри закордонних справ країн-учасниць, які змі­нюються кожних півроку (1 січня і 1 липня).

Засідання: звичайно раз на тиждень, закриті.

Компетенції: відповідає за функціонування ЄС і є головним зако­нодавчим органом, має бюджетні повноваження, а також компетенції на укладання угод (разом з іншими органами), координує економічну політику і призначає посадових осіб та службовців ЄС.

Законодавчі акти видаються звичайно у формі регламентів і дирек­тив. Регламенти мають обов'язковий характер і включаються в на­ціональне законодавство. Обов'язковими є і директиви, однак вибір методів їх виконання покладений на розсуд держав-членів. Більшість питань включаються в порядок денний лише після обговорення на офіційному рівні. Кожна держава ЄС має у Брюсселі постійне пред­ставництво, де працюють дипломати і функціонери з усіх національних міністерств. Глави представництв проводять раз на тиждень наради в межах Комітету постійних представників, який за початковими бук­вами своєї назви французькою мовою називається КОПЕРЕР. У ході цих робочих нарад посли і функціонери держав-членів розглядають питання, які вимагають вирішення на рівні Ради ЄС.

Спосіб прийняття рішення: звичайною більшістю голосів, біль­шістю кваліфікованою або одностайно, залежно від передбачуваної процедури для окреслених справ. При прийнятті рішення кваліфікова­ною більшістю країни диспонують різною кількістю голосів (Франція, Німеччина Великобританія, Італія - по 10, Іспанія - 8, Бельгія, Греція, Голандія, Португалія - по 5, Австрія, Швеція - по 4, Данія, Фінляндія, Ірландія - по 3, Люксембург - 2 голоси). Це називається зваженим поділом голосів. За загальної суми 87 голосів для прийняття рішення вимагається більшість у 62 голоси «за», коли прийняття рішення на­лежить передати до компетентної Комісії. Коли ж прийняття рішення належить не Раді, то ці 62 голоси повинні віддати щонайменше 10 країн. Незалежно від визначених норм, Рада, як правило, намагається досягти консенсусу.

Така система розподілу голосів призводить до того, що жодна з країн не може перешкодити прийняттю тієї чи іншої пропозиції, а для того, щоб заблокувати законопроект, необхідно об'єднати зусилля держав-членів з метою створення блокуючої меншості, що становить 26 голосів з 87.

Згідно з рішеннями конференції в Амстердамі (1997 р.) та Ніццьким (2001 р.) договором, уряди повинні встановити новий поділ голосів. Це сприятиме розширенню Союзу. За рік до того, як кількість членів ЄС перевищить 20 країн, буде скликана міжнародна конференція, яка займеться глибокою реформою цілої інституційної системи.

Європейська Комісія - головний виконавчий орган, який пред­ставляє інтереси ЄС як цілості.

Склад: до розширення 2004 року було 20 міжнародних функціоне-рів-комісарів: по двоє від Німеччини, Іспанії, Франції, Італії, Велико­британії і по одному від інших країн. На Амстердамській конференції прийнято рішення, що до складу Комісії, яка перейме функції після роз­ширення, ввійде тільки один комісар від кожної країни-члена ЄС.

Скликання: Рада ЄС визначає кандидатів і називає їх після затвер­дження складу комісії Європейським Парламентом.

Спосіб відкликання в окремих випадках: членів комісії відкликає Європейський Суд. Вся комісія подається до демісії після схвалення Парламентом рішення про вотум недовіри для комісії.

Каденція: 5 років.

Спочатку члени Комісії призначались на 4 роки. Однак цей термін був продовжений до 5 років, починаючи з січня 1995 p., щоб мандат члена Комісії збігся з п'ятирічним періодом повноважень депутата Європарламенту. Таким чином Європейський Парламент отримав можливість затверджувати кандидатури членів Комісії до того, як вона приступить до виконання своїх обов'язків, що сприяє подальшій демократизації її діяльності.

Спосіб прийняття рішення: більшістю голосів. Кожен член комісії має один голос.

Компетенції: подає пропозиції і законопроекти до Ради ЄС та Єв­ропарламенту. Контролює дотримання та виконання країнами-члена-ми, керівними інституціями ЄС, юридичними та фізичними особами первинного та вторинного законодавства ЄС. Може застосовувати санкції і вносити скарги до Європейського Суду. Видає юридичні акти виконавчого характеру, розпоряджається фондами, забезпечує виконання бюджету; представляє ЄС у міжнародних взаєминах, тобто міжнародних організаціях і в відносинах з країнами; обговорює між­народні угоди на підставі мандату Ради ЄС.

Комісія має значні автономні права. Особливо це стосується сфери конкуренції і проведення спільної політики в таких секторах економі­ки як сільське господарство, транспорт тощо. Вона управляє різними фондами і програмами Європейського Союзу, включаючи ті, які мають на меті допомогу країнам, які не входять у ЄС.

Європейський Парламент - представляє інтереси суспільств кра-їн-членів Євросоюзу, тобто 370 млн. громадян.

Склад: депутати обираються шляхом загальних і безпосередніх виборів громадянами Євросоюзу (з 1979 р.). До розширення 2004 р. в парламенті засідало 626 депутатів.

Засідання: на рік відбувається одна сесія; засідання - щомісяця (за винятком літніх місяців), раз на тиждень - пленарне засідання.

Парламент є єдиною інституцією ЄС, яке має повну демократичну легітимність, тобто обирається шляхом прямих і загальних виборів. Цей орган є також єдиною інституцією, засідання якої відкриті для громадськості.

Організація: така ж, як і в парламентах країн-членів, депутати об'єднуються в політичні групи (партійні), зараз існує дев'ять фрак­цій, а також група неприєднаних депутатів.

Компетенції: відрізняються від компетенцій парламентів країн. Європарламент не має законотворчих повноважень. Його функції можна поділити на три групи:

1. Прийняття рішень. Роль Парламенту у процесі прийняття рішень підсилена запровадженням двох нових законотворчих процедур, а саме, процедури співпраці та процедури прийняття співрішення (Єдиний європейський акт та Договір про ЄС). Ці дві процедури дали можливість парламенту не тільки виносити на розгляд різ­номанітні поправки до законодавства співтовариства, а й висту­пати співзаконодавцем разом з Радою ЄС у процедурі прийняття спільного рішення;

2. Парламент відіграє основну роль у процедурі прийняття бю­джету;

3. Парламент затверджує всі основні міжнародні угоди, які уклада­ють ЄС, а також угоди про вступ до ЄС з новими країнами.

Консультативні функції: до того, як було запроваджено процедури співпраці та прийняття співрішення, консультативна функція давала Парламенту можливість брати участь у процедурі внесення пропо­зицій. Зараз консультативні функції Парламенту набули тенденції до зміни на функції прийняття рішень.

Контрольні функції: спочатку повноваження контролю Парламент мав тільки щодо оцінки діяльності Європейської Комісії аж до її роз­пуску. Договір про ЄС розширив всі повноваження. Тепер він також має повноваження на створення спеціальних комітетів для розгляду конкретних випадків законодавства ЄС або неефективності адміністра­ції. Парламент також має право на призначення омбудсмена.

Європейський Суд - сталий судовий орган.

Склад: 15 судців та 8-9 Генеральних адвокатів, які мають статус міжнародних функціонерів, скликаних Радою ЄС за згодою всіх кра-їн-членів.

Каденція: 6 років.

Компетенції: розглядає суперечки між організаціями ЄС або пере­віряє легітимність тих чи інших законодавчих механізмів; розглядає адміністративні акти Єврокомісії або національних владних структур стосовно їх відповідності законодавству ЄС; вирішує питання трудово­го права, легітимність та тлумачення директив у сфері оподаткування та митного законодавства, штрафів, а також розглядає цивільні та ко­мерційні судові справи. 1988 р. відповідно до Єдиного європейського акту було створено Суд першої інстанції з метою зменшення заванта­женості Європейського Суду.

Суддів та Генеральних адвокатів обирають з-поміж осіб, чия не­залежність не викликає жодних сумнівів та які мають кваліфікацію, необхідну для призначення на найвищу судову посаду у їхніх країнах або які є юридичними експертами із визнаною компетенцією.

Палата Аудиторів - складається з 15 міжнародних функціонерів, які конролюють фінанси ЄС.

її завданням є проведення контролю за повнотою надходжень до­ходів до бюджету ЄС та легітимності і відповідності його витратної частини, а також оцінка фінансового менеджменту загалом.

Інституційна система Європейських співтовариств включає в себе кон­сультативні органи, покликані представляти точку зору виробників, спо­живачів і представників соціально-економічної сфери. На відміну від інших установ Співтовариств, злиття консультативних комітетів не відбулося.

Консультативний комітет ЄСВС заснований для забезпечення широкого представництва підприємств, робітників, споживачів і тор­гових, зайнятих у вуглевидобувній та сталеплавильній галузях.

Економічний і соціальний комітет ЄЕСі Євроатому, заснований згідно з Римськими договорами з метою вираження інтересів підпри­ємців, робітників, службовців і представників вільних професій з про­блем економічного й соціального розвитку. Усі пропозиції Комітету мають рекомендаційний характер. Економічний і соціальний комітет є інституцією, яка репрезентує інтереси різних соціально-професійних груп, а не окремих держав. Комітет налічує 220 членів, котрі при­значаються національними урядами і затверджуються радою ЄС на чотирирічний термін, згідно з квотами, пропорційними чисельності держав-членів.

Реалізації спільних політик Європейських співтовариств сприяють також спеціалізовані установи - Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), заснований 1958 року. Штаб-квартира розташована у Брюсселі. Банк надає інвестиційні кредити з власних фондів, гарантує позики, надані іншими банками для інвестування модернізації та розвитку країн ЄС і пов'язаних з ними держав. Соціальний європейський фонд і Європейський фонд розвитку не входять в інституційну систему Євро­пейського Союзу. Вони здійснюють фінансову підтримку економічних змін у постсоціалістичних країнах та країнах третього світу.

Регіональні інтереси представляє у ЄС Комітет регіонів, який скла­дається з 222 представників локальної і регіональної громадськості, вибраних державами.

Усі органи ЄС, в рамках покладених на них прав та обов'язків, повинні сприяти їхньому впровадженню в життя через реалізацію багатьох завдань, зокрема:

• створення спільного ринку (внутрішнього ринку), на якому діють спільні засади конкуренції;

• поетапне творення валютного та економічного союзів;

• провадження спільної політики, передусім торговельної, сільсько­господарської і транспортної;

• провадження т. зв. «звичайної політики» в таких справах, як здо­ров'я, права споживачів, освіта, культура, наукові дослідження, соціальні проблеми, вирівнювання диспропорцій у розвитку між країнами і регіонами, охорона навколишнього середовища.