4.Стаття 167 Правові форми участі держави у цивільних відносинах

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

1. У цивільних правовідносинах, окрім фізичних та юридичних осіб, можуть брати участь держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ч. 2 ст. 2 ЦК). Таким чином, держава Україна може бути учасником цивільних відносин у тих самих формах що й інші учасники — суб'єкти цивільних відносин. Звісно, з огляду на суверенність такого суб'єкта, його участь у названих відносинах має свою специфіку, яка, перш за все, полягає у тому, що держава за своїм призначенням є носієм влади — влади єдиної, неподільної та повної, в рамках країни та самостійної і незалежної за її межами. У цьому проявляються соціальне призначення держави і її правова сутність. Однак багатоманітність суспільних відносин, тим більше сьогодні, в епоху глобалізації світової економіки, вимагає від держав участі і в економічних відносинах. Це зумовлює необхідність здійснення регуляторної політики не тільки шляхом перерозподілу та накопичення матеріальних благ, а й їх подальше активне використання і примноження заради забезпечення благополуччя усього народу.

Сказане дозволяє охарактеризувати державу як суб'єкта із подвійним статусом. З одного боку, держава є суб'єктом публічним, наділеним владними повноваженнями, які вона покликана використовувати серед інших напрямків і для регулювання цивільного обороту, з іншого, — коли держава виступає безпосереднім суб'єктом цивільних відносин, вона повинна мати рівний статус із суб'єктами, які не наділені владними повноваженнями. Власне, ця теза і відображена в ч. І коментованої статті: держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Це означає, що держава відмовляється від свого особливого статусу як суверенна в приватноправових відносинах і не повинна користуватися будь якими імунітетами, якщо це призводить до порушення рівності суб'єктів цивільних відносин. Разом з тим, потрібно сказати, що в самому Цивільному кодексі існує чимало норм, які закріплюють за державою достатньо широкі права, наприклад, реквізиція, конфіскація (ст.ст. 353, 354). Однак у цьому випадку держава виступає не як учасник правовідносин, а як третя особа. Таким чином, правовий статус держави має бінарну природу, яка зумовлюється характером відносин, у яких вона виступає суб'єктом.

Разом з тим, сам правовий статус держави як суб'єкта цивільних відносин вимагає деяких уточнень. Будучи своєрідною організацією, державу, по суті, не можна віднести до жодних відомих цивільному праву суб'єктів. Не є вона ні фізичною особою, ні юридичною особою (хоча останнє продовжує бути предметом наукових дискусій). Разом з тим держава наділена правоздатністю, яка, очевидно, не може бути подібною до правоздатності фізичних чи юридичних осіб. В окремих випадках можна стверджувати про її вужчий характер (відсутність цілої низки особистих немайнових прав, неможливість виступу суб'єктом окремих зобов'язань тощо), а в інших — більш ширший. Так, існують сфери господарювання, де виключне право здійснення тієї чи іншої діяльності має держава. Прикладом може бути ч. 2 ст. 20 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», за якою виключно уповноваженими Україною, як державою, суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності може здійснюватись експорт та імпорт озброєння, боєприпасів, військової техніки та спеціальних комплектуючих виробів для їх виробництва, вибухових речовин, ядерних матеріалів, а також інших видів продукції, технологій і послуг, які в даний час використовуються при створенні озброєнь і військової техніки або становлять державну таємницю України, яка визначається законами України; дорогоцінних металів та сплавів, дорогоцінного каміння; наркотичних і психотропних засобів; експорт творів мистецтва і старовинних предметів з музейних фондів України.