58. Антидепресанти за механізмом дії ділять на інгібітори мао та інгібітори нейронального захоплення (трицикліч­ні антидепресанти).

АНТИДЕПРЕСАНТИ — ІНГІБІТОРИ МАО — ЛІКАРСЬКІ ЗАСО­БИ, ЯКІ БЛОКУЮТЬ ОКИСНЕ ДЕЗАМІНУВАННЯ ЕНДОГЕННИХ АМІНІВ. ВОНИ ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ ОДИН ВІД ОДНОГО ВПЛИВОМ НА РІЗНІ ТИПИ ФЕРМЕНТУ МАО. РОЗРІЗНЯЮТЬ ДВА ТИПИ ФЕРМЕНТУ: ТИП А — ІНГІБІРУЄ НОРАДРЕНАЛІН, ДОФАМІН, СЕРОТОНІН, ТИРАМІН І ТИП Б — ІНГІБІРУЄ ФЕНІЛ-ЕТИЛАМІН ТА ІНШІ АМІНИ. СЕРЕД ІНГІБІТОРІВ МАО БУЛО ВИДІЛЕНО ПРЕПАРАТИ, ЯКІ ВИБІРКОВО ДІЮТЬ НА ОДИН ТИП ФЕРМЕНТУ, І ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ОБИДВА ФЕРМЕНТИ,— «ЗМІШАНОГО», НЕВИБІРКОВОГО, ВПЛИВУ. КРІМ ТО­ГО, ІНГІБІТОРИ МАО МОЖУТЬ БУТИ ОБОРОТНОЇ І НЕОБОРОТНОЇ ДІЇ, КОЛИ ФЕРМЕНТ ПОВНІСТЮ РУЙНУЄТЬСЯ ҐДЛЯ ЙОГО ВІДНОВ­ЛЕННЯ ТРЕБА 2—3 ТИЖ. ІНГІБІТОРИ МАО ПРИГНІЧУЮТЬ І ІНШІ ФЕРМЕНТИ, У ТОМУ ЧИСЛІ ГІСТАМІНАЗИ, А БУДУЧИ ВВЕДЕНИМИ ВСЕРЕДИНУ, ВОНИ СПОВІЛЬНЮЮТЬ МЕТАБОЛІЗМ ДЕЯКИХ ЛІКАРСЬ­КИХ ЗАСОБІВ, БЛОКУЮЧИ МАО ПЕЧІНКИ. ПІД ЧАС УВЕДЕННЯ ІНГІБІТОРІВ МАО МОЖЕ З'ЯВИТИСЯ УСКЛАДНЕННЯ, ЩО НАЗИВА­ЄТЬСЯ «СИРНИМ» СИНДРОМОМ (ТИРАМІНОВИМ). ВОНО ПРОЯВЛЯ­ЄТЬСЯ У ВИГЛЯДІ ГІПЕРТОНІЧНОГО КРИЗУ ПРИ ОДНОЧАСНОМУ ПРИЙОМІ ПРЕПАРАТІВ І ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ, ЯКІ МІСТЯТЬ ТИРАМІН АБО ЙОГО ПОПЕРЕДНИК ТИРОЗИН (СИР, МОЛОКО, КОП­ЧЕННЯ, ШОКОЛАД). ЗВИЧАЙНО ТИРАМІН МЕТАБОЛІЗУЄТЬСЯ У ПЕЧІНЦІ І У СТІНЦІ КИШЕЧНИКА ФЕРМЕНТОМ МАО, АЛЕ У РАЗІ ЗАСТОСУВАННЯ ІНГІБІТОРІВ МАО НАКОПИЧУЄТЬСЯ ТИРАМІН (ВІН ВИВІЛЬНЮЄ ДЕПОНОВАНИЙ НОРАДРЕНАЛІН З НЕРВОВИХ ЗАКІН ПРЕПАРАТИ ЦІЄЇ ГРУПИ ЗНИЖУЮТЬ ПСИХІЧНУ ДЕПРЕСІЮ (ЛАТ. DEPRESSIO — ПРИГНІЧУВАТИ), ПІДВИЩУЮТЬ НАСТРІЙ, ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ, ВІДНОВЛЮЮТЬ ЦІКАВІСТЬ ДО ЖИТТЯ, ПОСЛАБ­ЛЮЮТЬ РУХОВУ ЗАГАЛЬМОВАНІСТЬ. ІНГІБІТОРИ МАО ДІЛЯТЬСЯ НА ПРЕПАРАТИ НЕОБОРОТНОЇ ДІЇ — НІАЛАМІД (ПОХІДНЕ ПНК) ТА ОБОРОТНОЇ — ПІРАЗИДОЛ. НІАЛАМІД Є НЕВИБІРКОВИМ І НЕОБОРОТНИМ ІНГІБІТОРОМ МАО, МЕНШ ТОКСИЧНИМ, НІЖ ІНШІ ПОХІДНІ ГІДРАЗИНУ. У СТОМАТОЛОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ АНТИДЕПРЕСАНТИ ВИКОРИСТО­ВУЮТЬ ДЛЯ ПРЕМЕДИКАЦІЇ РАЗОМ ІЗ АНАЛЬГЕТИКАМИ, А ТАКОЖ ДЛЯ ЗМЕНШЕННЯ САЛІВАЦІЇ ПРИ ОПЕРАТИВНИХ ВТРУЧАННЯХ. ПРЕПАРАТИ ТАКОЖ ЗАСТОСОВУЮТЬ ПРИ ДЕПРЕСІЇ, ЗУМОВЛЕНІЙ ПОШКОДЖЕННЯМ ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЬОВОЇ ДІЛЯНКИ І МАЙБУТНІМ ХІРУРГІЧНИМ ВТРУЧАННЯМ.

61. ГЕКСЕНАЛ — БІЛА ПІНОПОДІБНА ГІГРОСКОПІЧНА МАСА. РОЗ­ЧИНИ ГОТУЮТЬ У АСЕПТИЧНИХ УМОВАХ НА ІЗОТОНІЧНОМУ РОЗЧИ­НІ НАТРІЮ ХЛОРИДУ АБО ВОДІ ДЛЯ ІН'ЄКЦІЇ (РОЗЧИН НЕСТІЙКИЙ, ЗБЕРІГАЄТЬСЯ НЕ ДОВШЕ НІЖ 1 ГОД). ОСОБЛИВІСТЮ ВНУТРІШ­НЬОВЕННОГО НАРКОЗУ З ВИКОРИСТАННЯМ ГЕКСЕНАЛУ Є ШВИДКЕ НАСТАННЯ III СТАДІЇ (ГЛИБОКИЙ НАРКОЗ). СВІДОМІСТЬ ВІДКЛЮ­ЧАЄТЬСЯ (У РАЗІ ВВЕДЕННЯ 5 МЛ 5 % РОЗЧИНУ) ЧЕРЕЗ ЗО— 60 С. СТАДІЇ ЗБУДЖЕННЯ ЗВИЧАЙНО НЕ БУВАЄ. ТРИВАЛІСТЬ НАРКОЗУ СТАНОВИТЬ 15—25 ХВ. ПРЕПАРАТ ТОКСИЧНИЙ, ПРИ-

ТІОПЕНТАЛ-НАТРІЙ — СУХА ПОРИСТА МАСА ЖОВТОГО КОЛЬО­РУ, ГІГРОСКОПІЧНА. РОЗЧИНИ ГОТУЮТЬ ПЕРЕД ЗАСТОСУВАННЯМ (НЕСТІЙКІ). ЗА ФАРМАКОЛОГІЧНИМИ ВЛАСТИВОСТЯМИ БЛИЗЬКИЙ

ПРЕДІОН (ВІАДРИЛ) — БІЛИЙ ПОРОШОК, РОЗЧИННИЙ У ВОДІ. ЗА ХІМІЧНОЮ СТРУКТУРОЮ БЛИЗЬКИЙ ДО СТЕРОЇДНИХ ГОРМОНІВ, АЛЕ ПОЗБАВЛЕНИЙ ГОРМОНАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ. ВІДНОСНО СЛАБ­КИЙ НАРКОЗНИЙ ЗАСІБ. ЗА ФАРМАКОЛОГІЧНОЮ ДІЄЮ НАГАДУЄ

НАТРІЮ ОКСИБУТИРАТ — НАТРІЄВА СІЛЬ V-ОКСИМАСЛЯНОІ КИСЛОТИ. БІЛИЙ КРИСТАЛІЧНИЙ ПОРОШОК ЗІ СЛАБКИМ СПЕЦИ­ФІЧНИМ ЗАПАХОМ, ГІГРОСКОПІЧНИЙ. МАЛОТОКСИЧНИЙ НАРКО-

КЕТАДІН (КЕТАЛАР) — БІЛИЙ, ДОБРЕ РОЗЧИННИЙ ПОРОШОК. НАРКОЗНИЙ ЗАСІБ ШВИДКОЇ І КОРОТКОЧАСНОЇ ДІЇ. ПІСЛЯ ВНУТ­РІШНЬОВЕННОГО ВВЕДЕННЯ ЕФЕКТ НАСТАЄ ЧЕРЕЗ ЗО С І ТРИВАЄ 5—10 ХВ. ПІСЛЯ ПРОКИДАННЯ СПОСТЕРІГАЮТЬСЯ ЗБУДЖЕННЯ ТЯ ПРЧППІРНТАНІЯ. ХАОАКТЕОИЗУЄТЬСЯ ВИРАЖЕНИМ, АЛЕ КО-

ПРОПАНІДИД (СОМБРЕВІН) — МАСЛЯНИСТА РІДИНА СВІТЛО-ЖОВТОГО КОЛЬОРУ, НЕРОЗЧИННА У ВОДІ. ЗАСІБ ДЛЯ НАРКОЗУ УЛЬТРАКОРОТКОЇ ДІЇ. ЕФЕКТ НАСТАЄ ЧЕРЕЗ 20—40 С ПІСЛЯ ВНУТРІШНЬОВЕННОГО ВВЕДЕННЯ. ПІД ЧАС ЗАСИНАННЯ ВІДЗНАЧА­ЮТЬСЯ ПРИЄМНІ ВІДЧУТТЯ БЕЗ ЗБУДЖЕННЯ. СТАДІЯ ХІРУРГІЧНО­ГО НАРКОЗУ ТРИВАЄ 3—4 ХВ. ПРОКИДАЄТЬСЯ ХВОРИЙ ШВИДКО, ОПРИТОМНЮЄ ЧЕРЕЗ 2—3 ХВ, А ЧЕРЕЗ 5—7 ХВ ДІЯ ПРЕПАРАТУ ПРИПИНЯЄТЬСЯ І ВІН МОЖЕ САМОСТІЙНО РУХАТИСЯ.

62. ЦЕ ЛІКАРСЬКІ ПРЕПАРАТИ РІЗНИХ ФАРМАКОЛОГІЧНИХ ГРУП, ЯКІ У РАЗІ ПРИЙОМУ ВСЕРЕДИНУ ЗУМОВЛЮЮТЬ СОН, ЯКИЙ Є БЛИЗЬКИМ ДО ФІЗІОЛОГІЧНОГО. ВОНИ СПРИЯЮТЬ ПРИСКОРЕННЮ НАСТАННЯ СНУ, НОРМАЛІЗУЮТЬ ЙОГО ГЛИБИНУ І ТРИВАЛІСТЬ.

РОЗРІЗНЯЮТЬ ДВА ВИДИ СНУ: 1) ПОВІЛЬНИЙ СОН (ПОВІЛЬ­НИЙ РУХ ОЧНИХ ЯБЛУК) — ПЕРЕДНЬОМОЗКОВИЙ, СИНХРОНІЗОВА­НИЙ ПОВІЛЬНОХВИЛЬОВИЙ ТИП СНУ ЗА ЕЕГ. РІВЕНЬ АРТЕРІАЛЬ­НОГО ТИСКУ, ЧАСТОТА ПУЛЬСУ АБО НЕ ЗМІНЮЮТЬСЯ, АБО ЗНИЖЕ­НІ. М'ЯЗИ ПОМІРНО РОЗСЛАБЛЕНІ, ДЕЩО ЗБІЛЬШУЄТЬСЯ ПАРА-

2) ШВИДКИЙ СОН (ШВИДКИЙ РУХ ОЧНИХ ЯБЛУК) — ПАРО-ДОКСАЛЬНИЙ, ДЕСИНХРОНІЗОВАНИЙ ШВИДКОХВИЛЬОВИЙ СОН ЗА ЕЕГ. СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ СНОВИДІННЯМИ; ПІДВИЩЕНИЙ МОЗКО­ВИЙ КРОВООБІГ, ЧАСТОТА ПУЛЬСУ МОЖЕ ЗБІЛЬШУВАТИСЯ, РІВЕНЬ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ Й ЧАСТОТА ДИХАННЯ КОЛИВАЮТЬСЯ, ТО­НУС СИМПАТИЧНОЇ ІННЕРВАЦІЇ МОЖЕ ЗРОСТАТИ.

СНОТВОРНІ НАЛЕЖАТЬ ДО ПРЕПАРАТІВ, ЯКІ ПРИГНІЧУЮТЬ ЦНС. ЗА ХАРАКТЕРОМ ДІЇ ВОНИ БЛИЗЬКІ ДО НАРКОЗНИХ ЗАСО­БІВ, АЛЕ МЕНШ АКТИВНІ. ПРИЙМАЮТЬ ЇХ ПЕРЕВАЖНО ВСЕРЕДИ­НУ, І ЕФЕКТ РОЗВИВАЄТЬСЯ ПОВІЛЬНО. У МАЛИХ ДОЗАХ СНОТ­ВОРНІ ДІЮТЬ ЗАСПОКІЙЛИВО, У СЕРЕДНІХ — СПРАВЛЯЮТЬ СНОТ­ВОРНИЙ ВПЛИВ, У ВЕЛИКИХ ДОЗАХ — НАРКОЗНУ ДІЮ І МОЖУТЬ ЗУМОВИТИ ПАРАЛІЧ ДИХАЛЬНОГО ЦЕНТРУ. СНОТВОРНЕ ПОВИННЕ ЗУМОВЛЮВАТИ СОН, ЩО БЛИЗЬКИЙ ДО ФІЗІОЛОГІЧНОГО, ЗАБЕЗПЕ­ЧУВАТИ ШВИДКИЙ І НАДІЙНИЙ СНОТВОРНИЙ ЕФЕКТ, БУТИ БЕЗ­ПЕЧНИМ ДЛЯ ХВОРОГО, НЕ ЗНИЖУВАТИ ПАМ'ЯТІ, НЕ ПРИГНІЧУВА­ТИ ДИХАННЯ, НЕ СПРИЧИНЮВАТИ ЗВИКАННЯ, ФІЗИЧНОЇ ТА ПСИХІЧНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ. БАРБІТУРАТИ (СНОТВОРНІ З НАРКОТИЧ­НОЮ ДІЄЮ) ДОВГИЙ ЧАС БУЛИ ОСНОВНИМИ ЗАСОБАМИ ЦІЄЇ ГРУПИ, АЛЕ МАЛИ ЧИМАЛО НЕДОЛІКІВ І ТОМУ БУЛИ ВИТІСНЕНІ ЕФЕКТИВНІШИМИ ПРЕПАРАТАМИ (ГРУПА БЕНЗОДІАЗЕПІНІВ).

ЗА КЛІНІЧНОЮ БУДОВОЮ СНОТВОРНІ ДІЛЯТЬ НА ПОХІДНІ БАРБІТУРОВОЇ КИСЛОТИ, БЕНЗОДІАЗЕПІНУ ТА ПРЕПАРАТИ З РІЗ­НОЮ ХІМІЧНОЮ СТРУКТУРОЮ. ЬАРБІТУРАТИ ДІЛЯТЬСЯ НА ТРИ ГРУПИ ЗАЛЕЖНО ВІД ШВИД­КОСТІ НАСТАННЯ ЕФЕКТУ ТА ЙОГО ТРИВАЛОСТІ: ПРЕПАРАТИ ТРИВАЛОЇ (БАРБІТАЛ, ФЕНОБАРБІТАЛ, БАРБІТАЛ-НАТРІЙ), СЕРЕДНЬОЇ ТРИВАЛОСТІ (ЕТАМІНАЛ-НАТРІЙ) ТА КОРОТКОЧАСНОЇ (ЦИКЛОБАРБІТАЛ) ДІЇ.

63. КЛАСИЧНИМ ПРЕДСТАВНИКОМ НАРКОТИЧНИХ АНАЛЬГЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ Є МОРФІН, ВИДІЛЮВАНИЙ З ОПІЙНОГО МАКУ. ВІН ЗУМОВ­ЛЮЄ ПРИГНІЧЕННЯ ЦНС, ЗНІМАЄ БІЛЬ РІЗНОГО ГЕНЕЗУ, В ТОМУ ЧИСЛІ ЗУБНИЙ. НАЗВУ ВІН ОТРИМАВ НА ЧЕСТЬ ДАВНЬОГРЕЦЬКОГО БОГА СНУ МОРФЕЯ.

НАРКОТИЧНІ АНАЛЬГЕТИЧНІ ЗАСОБИ ЗА ПОХОДЖЕННЯМ ДІ­ЛЯТЬ НА: 1) ПРИРОДНІ СПОЛУКИ, ЯКІ ОДЕРЖУЮТЬ З ОПІЮ,— МОРФІН, КОДЕЇН, ОМНОПОН; 2) СПОЛУКИ, ОДЕРЖАНІ ШЛЯХОМ СИНТЕЗУ,— ПРОМЕДОЛ, ФЕНТАНІЛ, ПЕНТАЗОЦИН (ЛЕКСИР, ФОРТ-РАЛ), ПІРИТРАМІД (ДИПІДОЛОР), ТРАМАДОЛ (ТРАМАЛ).

ЗА ВИБІРКОВІСТЮ ТА ХАРАКТЕРОМ ДІЇ ПРЕПАРАТІВ НА ОШАТ­НІ РЕЦЕПТОРИ НАРКОТИЧНІ АНАЛЬГЕТИЧНІ ЗАСОБИ ДІЛЯТЬ ТАКИМ ЧИНОМ: 1) АГОНІСТИ (МОРФІН, ПРОМЕДОЛ, ФЕНТАНІЛ, ДИПІДО­ЛОР; ВИКОРИСТОВУЮТЬ ЯК ЗНЕБОЛЮВАЛЬНІ ЗАСОБИ); 2) АГОНІ-СТИ-АНТАГОНІСТИ (ПЕНТАЗОЦИН — ЗНЕБОЛЮВАЛЬНИЙ ЗАСІБ; НАЛОРФІН — ЯК АНТИДОТ ПРИ ПЕРЕДОЗУВАННІ АБО ОТРУЄННІ НАРКОТИЧНИМИ АНАЛЬГЕТИЧНИМИ ЗАСОБАМИ, КРІМ ПЕНТАЗОЦИ-НУ); 3) АНТАГОНІСТИ (НАЛОКСОН — АНТАГОНІСТ УСІХ АНАЛЬГЕ­ТИЧНИХ ЗАСОБІВ, У ТОМУ ЧИСЛІ ПЕНТАЗОЦИНУ).

НАРКОТИЧНІ АНАЛЬГЕТИЧНІ ЗАСОБИ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ПРИ БУДЬ-ЯКИХ ТРАВМАХ (ПОБУТОВИХ, ОПЕРАЦІЙНИХ, ПОРАНЕННЯХ ТОЩО), ЗАХВОРЮВАННЯХ, ЩО СУПРОВОДЖУЮТЬСЯ ВИРАЖЕНИМ БОЛЬОВИМ СИНДРОМОМ (ЗЛОЯКІСНІ НОВОУТВОРЕННЯ, ІНФАРКТ МІОКАРДА ТА ІН.). АНАЛЬГЕЗУЮЧИЙ ЕФЕКТ ЗУМОВЛЕНИЙ ВПЛИ­ВОМ НА ЦЕНТРАЛЬНУ І (МЕНШОЮ МІРОЮ) ПЕРИФЕРИЧНУ НЕРВО­ВУ СИСТЕМУ. МІСЦЕМ ДІЇ НАРКОТИЧНИХ АНАЛЬГЕТИКІВ, ЯК І ЕНДОГЕННИХ ОПІАТНИХ НЕЙРОМЕДІАТОРІВ, Є СТРУКТУРИ НОЦИРЕЦЕПТИВНОЇ ТА АНТИНОЦИРЕЦЕПТИВНОЇ СИСТЕМ. МОРФІН І ЙОГО АНАЛОГИ, ЗБУДЖУЮЧИ ОПІАТНІ РЕЦЕПТОРИ, АКТИВІЗУЮТЬ АНТИНОЦИЦЕПТИВНУ СИСТЕМУ І ГАЛЬМУЮТЬ ПРОХОДЖЕННЯ ІМ­ПУЛЬСІВ НА РІЗНИХ РІВНЯХ ЦНС.

ЕЙФОРІЯ Є ОДНІЄЮ З ГОЛОВНИХ ПРИЧИН РОЗВИТКУ ЛІКАРСЬКОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ЩОДО МОРФІНУ І ЙОГО ГОМОЛОГІВ БАЖАННЯ ВІДЧУТИ ЦЕЙ СТАН ЩЕ РАЗ ЗУМОВЛЮЄ ПОВТОРНЕ ВЖИВАННЯ НАРКОТИКУ (БЕЗ МЕДИЧНИХ ПОКАЗАНЬ ДО ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ) І СПРИЧИНЮЄ ПСИХІЧНУ ТА ФІЗИЧНУ ЗАЛЕЖ­НІСТЬ ВІД ПРЕПАРАТУ. ПРИПУСКАЮТЬ, ЩО НАРКОТИЧНІ АНАЛЬ-ГЕТИКИ, АКТИВІЗУЮЧИ ОПИСАНІ РЕЦЕПТОРИ, ЗА ПРИНЦИПОМ ЗВОРОТНОГО ЗВ'ЯЗКУ ГАЛЬМУЮТЬ ЗВІЛЬНЕННЯ І ВИРОБЛЕННЯ ЕНДОГЕННИХ ПЕПТИДІВ. ПІСЛЯ ВІДМІНИ ЇХ ВИНИКАЄ НЕДОСТАТ­НІСТЬ І ЕНДОГЕННОГО ПЕПТИДУ, І, ЯСНА РІЧ, ПРЕПАРАТУ, ЩО ВВОДИТЬСЯ. РОЗВИВАЄТЬСЯ АБСТИНЕНТНИЙ СИНДРОМ (ЛАТ.

МОРФІН Є ОСНОВНИМ АЛКАЛОЇДОМ ОПІЮ І СКЛАДАЄ БЛИЗЬКО 10 % ЙОГО МАСИ. ОСНОВНІ ЕФЕКТИ ПРЕПАРАТУ ПОВ'ЯЗАНІ З ДІЄЮ НА ЦНС. ВПЛИВ МОРФІНУ НА РІЗНІ ЇЇ ВІДДІЛИ НЕОДНА­КОВИЙ: ДЕЯКІ СТРУКТУРИ ВІН ПРИГНІЧУЄ, А ІНШІ — ЗБУДЖУЄ. МОРФІН ЗАБЕЗПЕЧУЄ ГЛИБОКЕ ЗНЕБОЛЕННЯ, АЛЕ ПРИ ЦЬОМУ НЕ БУВАЄ ПОТЬМАРЕННЯ СВІДОМОСТІ, АМНЕЗІЯ НЕ ВИНИКАЄ. ПРЕПА­РАТ ЗУМОВЛЮЄ ЕЙФОРІЮ, МАЄ ЗАСПОКІЙЛИВУ ТА СНОТВОРНУ ДІЮ, СОН ПІСЛЯ ПРИЙОМУ МОРФІНУ НЕГЛИБОКИЙ, БАГАТИЙ НА ЯСКРАВІ СНОВИДІННЯ. ПРИГНІЧУЮЧИ БОЛЬОВІ ПОДРАЗНЕННЯ, МОРФІН НАВІТЬ ЗАГОСТРЮЄ СПРИЙНЯТТЯ ЗВУКОВИХ, СВІТЛОВИХ

ТА ТАКТИЛЬНИХ ПОДРАЗНЕНЬ. ПРИ ЛІКУВАННІ БОЛЬОВОГО ШОКУ (ПОРАНЕННЯ, ОПЕРАЦІЙНА ТРАВМА) ВВЕДЕННЯ МОРФІНОПОДІБ-НИХ ЗАСОБІВ МАЄ ВЕЛИКЕ ЗНАЧЕННЯ.

ХАРАКТЕРНИМ ДЛЯ МОРФІНУ Є ПРИГНІЧЕННЯ ЦЕНТРУ ДИХАН­НЯ. У МАЛИХ ДОЗАХ ВІН ЗМЕНШУЄ ЧАСТОТУ Й ПОГЛИБЛЮЄ ДИХАЛЬНІ РУХИ, А У ВЕЛИКИХ ЗМЕНШУЄ НЕ ЛИШЕ ЧАСТОТУ, А Й ГЛИБИНУ ДИХАЛЬНИХ РУХІВ. ПРИ ЦЬОМУ ЗНИЖУЄТЬСЯ ВЕНТИ­ЛЯЦІЯ ЛЕГЕНЬ І РОЗВИВАЮТЬСЯ ОЗНАКИ ГІПОКСІЇ. У РАЗІ ПЕРЕ­ДОЗУВАННЯ МОРФІНУ СМЕРТЬ НАСТАЄ ВІД ПАРАЛІЧУ ЦЕНТРУ ДИХАННЯ. ПРОНИКАЮЧИ ЧЕРЕЗ ПЛАЦЕНТУ, НАРКОТИЧНІ АНАЛЬ-ГЕТИКИ МОЖУТЬ ЗУМОВИТИ ПРИГНІЧЕННЯ ДИХАННЯ ПЛОДА. МОР-

МОРФІН, СТИМУЛЮЮЧИ ЯДРА БЛУКАЮЧОГО НЕРВА, СПРИЧИ­НЮЄ БРАДИКАРДІЮ, МОЖЕ СПРИЯТИ ЗНИЖЕННЮ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ. ПРЕПАРАТ ПОСИЛЮЄ СПАЗМ СФІНКТЕРІВ ТРАВНОГО КАНА­ЛУ, ЩО ПРИЗВОДИТЬ ДО СПОВІЛЬНЕННЯ, А ІНОДІ Й ПРИПИНЕННЯ ПЕРЕХОДУ ВМІСТУ КИШЕЧНИКА З ОДНОГО ВІДДІЛУ В ІНШИЙ

ЛІКУВАННЯ ЗАЛЕЖНОСТІ ДО МОРФІНУ (В УМОВАХ СТАЦІОНА­РУ) ТЯЖКЕ, ТРИВАЛЕ І НЕ ЗАВЖДИ УСПІШНЕ — ЧАСТО БУВАЮТЬ РЕЦИДИВИ. ПРИНЦИП ЛІКУВАННЯ ПОЛЯГАЄ У ПОСТУПОВІЙ ЗАМІНІ МОРФІНУ НАРКОТИЧНИМИ АНАЛЬГЕТИКАМИ ТРИВАЛІШОЇ ДІЇ (НАЙЧАСТІШЕ ЦЕ МЕТАДОН) НА ТЛІ СИМПТОМАТИЧНОЇ ТЕРАПІЇ.

64. ЗАПАЛЕННЯ — УНІВЕРСАЛЬНА РЕАКЦІЯ ОРГАНІЗМУ У ВІДПО­ВІДЬ НА ДІЮ ЕКЗО- ТА ЕНДОГЕННИХ ТРАВМІВНИХ ЧИННИКІВ, ДО ЯКИХ НАЛЕЖАТЬ МІКРООРГАНІЗМИ, ВІРУСИ, ФІЗИЧНІ ТА ХІМІЧНІ АГЕНТИ.

ПРОТИЗАПАЛЬНІ ЗАСОБИ ЗА ХІМІЧНОЮ СТРУКТУРОЮ РОЗПОДІ­ЛЯЮТЬ НА СТЕРОЇДНІ Й НЕСТЕРОЇДНІ СПОЛУКИ. ДО СТЕРОЇДНИХ ПРОТИЗАПАЛЬНИХ ЗАСОБІВ НАЛЕЖАТЬ ГЛЮКОКОРТИКОЇДИ (ДИВ. «ГОРМОНИ НАДНИРКОВИХ ЗАЛОЗ. ГЛЮКОКОРТИКОЇДИ»).

НЕСТЕРОЇДНІ ПРОТИЗАПАЛЬНІ ЗАСОБИ (НПЗЗ) —СПОЛУКИ, ЯКІ МАЮТЬ НЕСТЕРОЇДНУ СТРУКТУРУ І НЕ ВОЛОДІЮТЬ ГОРМО­НАЛЬНОЮ АКТИВНІСТЮ. ДО НПЗЗ НАЛЕЖАТЬ:

1) ПОХІДНІ САЛІЦИЛОВОЇ КИСЛОТИ — КИСЛОТА АЦЕТИЛСАЛІ­ЦИЛОВА, НАТРІЮ САЛІЦИЛАТ;

2) ПОХІДНІ ПІРАЗОЛОНУ — АНАЛЬГІН, АМІДОПІРИН, БУТАДІ­ОН;

3) ПОХІДНІ ІНДОЛОЦТОВОЇ КИСЛОТИ — ІНДОМЕТАЦИН

4) ПОХІДНІ ФЕНІЛОЦТОВОЇ КИСЛОТИ — ДИКЛОФЕНАК-НА-ТРІЙ;

5) ПОХІДНІ ПРОПІОНОВОЇ КИСЛОТИ — ІБУПРОФЕН;

6) ПОХІДНІ АСТРАНІЛОВОЇ КИСЛОТИ — КИСЛОТА МЕФЕНА-МОВА.

МЕХАНІЗМ ДІЇ НПЗЗ ПОВ'ЯЗАНИЙ ІЗ ГАЛЬМУВАННЯМ ЦИК-ЛООКСИГЕНАЗИ (ПРОСТАГЛАНДИНСИНТЕТАЗИ), ВНАСЛІДОК ЧОГО ЗНИЖУЄТЬСЯ ВИРОБЛЕННЯ ЕНДОПЕРЕКИСІВ, ПРОСТАГЛАНДИНІВ І ТРОМБОКСАНУ (ТХАГ). НПЗЗ ДІЮТЬ ПЕРЕВАЖНО НА ЕКСУДА­ТИВНУ Й ПРОЛІФЕРАТИВНУ ФАЗИ ЗАПАЛЕННЯ. НА ПРОЦЕСИ АЛЬТЕРАЦІЇ ВОНИ ІСТОТНОГО ВПЛИВУ НЕ СПРАВЛЯЮТЬ. ПРЕПА­РАТИ НОРМАЛІЗУЮТЬ МІКРОЦИРКУЛЯЦІЮ. ЗНИЖУЮТЬ АКТИВ­НІСТЬ ГІАЛУРОНІДАЗИ І ПРИГНІЧУЮТЬ СИНТЕЗ ТРОМБОКСАНУ, ЗАПОБІГАЮТЬ УТВОРЕННЮ МІКРОТРОМБІВ. НПЗЗ ТАКОЖ ЗМЕН­ШУЮТЬ ВМІСТ МЕДІАТОРІВ ЗАПАЛЕННЯ — ГІСТАМІНУ, СЕРОТОНІ­НУ, КІНІНІВ, НОРАДРЕНАЛІНУ.

НПЗЗ ПРИЗНАЧАЮТЬ ПЕРЕВАЖНО ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ГОСТРИХ ПРОТИЗАПАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ: РЕВМАТИЗМУ, ПОЛІАРТРИТУ, ІН­ФЕКЦІЙНОГО МІОКАРДИТУ, БРОНХІТУ, ПНЕВМОНІЇ, ГОСТРОГО ПРИ­СТУПУ ПОДАГРИ, ФЛЕБІТУ, ТРОМБОФЛЕБІТУ, НЕВРАЛГІЇ, НЕВРИ­ТУ, А ТАКОЖ СИСТЕМНОГО ЧЕРВОНОГО ВОВЧАКА ТА СКЛЕ­РОДЕРМІЇ. НЕСТЕРОЇДНІ ЗАСОБИ МОЖНА ВИКОРИСТОВУВАТИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОГО ЗАПАЛЕННЯ НИРОК (ІНДОМЕТАЦИН — ХРОНІЧНОГО ГЛОМЕРУЛОНЕФРИТУ). ШИРОКО ЗАСТОСОВУЮТЬ НПЗЗ У КЛІНІЧНІЙ ПРАКТИЦІ ДЛЯ КУПІРУВАННЯ БОЛЮ, ЗОКРЕ­МА ЗУБНОГО, ГОЛОВНОГО, НЕВРАЛГІЧНОГО. ЇХ ЧАСТО ПОЄДНУЮТЬ З ІНШИМИ ЗАСОБАМИ (МІСЦЕВИМИ АНЕСТЕТИЧНИМИ, ПРОТИГІСТА-МІННИМИ, СНОТВОРНИМИ, ТРАНКВІЛІЗАТОРАМИ, НЕЙРОЛЕПТИЧНИ­МИ ТА ІН.).

66. ЗНЕБОЛЕННЯ ТВЕРДИХ ТКАНИН ЗУБА — ОДНА ІЗ НАЙСКЛАД­НІШИХ ПРОБЛЕМ СТОМАТОЛОГІЧНОЇ АНЕСТЕЗІОЛОГІЇ. НА ВІДМІНУ ВІД СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ, ЦІ ТКАНИНИ НЕПРОНИКНІ ДЛЯ ЛІКАР­СЬКИХ ПРЕПАРАТІВ. У ТОЙ ЖЕ ЧАС СТОМАТОЛОГІЧНІ ВТРУЧАННЯ НА ТВЕРДИХ ТКАНИНАХ, ЗОКРЕМА ПРЕПАРУВАННЯ ЗУБІВ, ЧАСТО СУПРОВОДЖУЮТЬСЯ СИЛЬНИМИ БОЛЬОВИМИ ВІДЧУТТЯМИ. НАЙПРОСТІШИМ І ДОСТУПНИМ Є МІСЦЕВЕ ЗНЕБОЛЕННЯ ТКА­НИН ЗУБА ЗА ДОПОМОГОЮ ПАСТ І РІДИН, ЩО ЇХ НАНОСЯТЬ БЕЗПОСЕРЕДНЬО НА ОБРОБЛЮВАНІ ПОВЕРХНІ. ДЛЯ ЗМЕНШЕННЯ ЧУТЛИВОСТІ, ПОРЯД ІЗ МІСЦЕВОАНЕСТЕЗУЮЧИМИ ЗАСОБАМИ, ЗА­СТОСОВУЮТЬ ПРЕПАРАТИ, ЯКІ РУЙНУЮТЬ (ОРГАНІЧНІ КИСЛОТИ) АБО Ж, НАВПАКИ, УЩІЛЬНЮЮТЬ (НАТРІЮ ФТОРИД, СТРОНЦІЮ ХЛОРИД ТА ІН.) ТВЕРДІ ТКАНИНИ ЗУБА, ЗУМОВЛЮЮТЬ КОАГУЛЯ­ЦІЮ БІЛКА (РОЗЧИН ФОРМАЛЬДЕГІДУ, ТРІОКСИМЕТИЛЕНУ, СРІБЛА НІТРАТУ ТА ІН.), ПІДВИЩУЮТЬ ПРОНИКНІСТЬ ДЕНТИНУ ЗА РАХУ­НОК' УТВОРЕННЯ РОЗЧИННИХ КОМПЛЕКСІВ З ІОНАМИ КАЛЬЦІЮ (ХЕЛАТОНИ, НАПРИКЛАД ЕДТА — ДИНАТРІЕВА СІЛЬ ЕТИ-ЛЕНДІАМІНТЕТРАОЦТОВОЇ КИСЛОТИ). ПРЕПАРАТИ, ЯКІ КОАГУЛЮ­ЮТЬ БІЛОК, ЗУМОВЛЮЮТЬ ПІД ЧАС ДОТИКАННЯ ДО ТКАНИН БІЛЬ, А ПОТІМ УЖЕ ЗНИЖЕННЯ ЧУТЛИВОСТІ. У РАЗІ ПОПАДАННЯ НА СЛИЗОВУ ОБОЛОНКУ ВОНИ ПОШКОДЖУЮТЬ ТКАНИНИ (ПРИПІКАЛЬ­НИЙ ЕФЕКТ). СРІБЛА НІТРАТ ЗАБАРВЛЮЄ В ТЕМНИЙ КОЛІР ТКАНИНИ ЗУБА І МОЖЕ ВИКОРИСТОВУВАТИСЯ ЛИШЕ ДЛЯ ОБРОБ­КИ КОРІННИХ ЗУБІВ (МОЛЯРІВ). ПОЛІПШУЄ ПРОНИКАННЯ АНЕС­ТЕТИКІВ У ТВЕРДІ ТКАНИНИ, СПРИЯЄ РОЗЧИНЕННЮ ЇХ У ОРГАНІЧ­НИХ РОЗЧИННИКАХ (ХЛОРОФОРМІ, СПИРТІ ЕТИЛОВОМУ, ЕФІРІ, ДИМЕТИЛСУЛЬФОКСИДІ ТА ІН.), ЯКІ Й САМІ ДАЮТЬ СЛАБКИЙ ЗНЕБОЛЮЮЧИЙ ЕФЕКТ. ДЛЯ ЗНИЖЕННЯ ЧУТЛИВОСТІ ТВЕРДИХ ТКАНИН ЗУБА ЗАСТО­СОВУЮТЬ ПАСТИ І РІДИНИ, ЩО СТВОРЮЮТЬ ГІПЕРОСМІЮ (ГІПЕР­ТОНІЧНІ РОЗЧИНИ СОЛЕЙ, КРИСТАЛИ НАТРІЮ ХЛОРИДУ, ПАСТИ З КАРБОНАТОМ КАЛЬЦІЮ І НАТРІЮ). ПАСТИ, ЯКІ МІСТЯТЬ СТРОН­ЦІЮ ХЛОРИД І НАТРІЮ ФТОРИД, МОЖУТЬ ВПЛИВАТИ НА ОБМІННІ ПРОЦЕСИ В ТКАНИНАХ ЗУБА, ЗМІНЮЮЧИ ЇХНЮ СТРУКТУРУ. ПІД ЧАС ВТИРАННЯ В ПОВЕРХНЮ ЗУБІВ 31—75 % ФТОРИСТОЇ ПАСТИ ТВЕРДІ ТКАНИНИ ПОГЛИНАЮТЬ ФТОР, ПОЛІПШУЄТЬСЯ МІНЕРАЛЬ­НИЙ ОБМІН, ВІДБУВАЄТЬСЯ СТАБІЛІЗАЦІЯ КАЛЬЦІЮ, ЗВУЖУЮТЬСЯ ДЕНТИННІ КАНАЛЬЦІ, УЩІЛЬНЮЄТЬСЯ КРИСТАЛІЧНА ДЕНТИННА РЕШІТКА ЗА РАХУНОК УТВОРЕННЯ ФТОРАПАТИТУ; ЗМЕНШУЄТЬСЯ ПРОНИКНІСТЬ ДЕНТИНУ, А ОТЖЕ, І ЙОГО ЧУТЛИВІСТЬ. ЦЕЙ МЕТОД ВИКОРИСТОВУЮТЬ ПРИ ГІПЕРЕСТЕЗІЇ ЕМАЛІ Й ДЛЯ ПРОФІЛАКТИКИ КАРІЄСУ, ОСКІЛЬКИ ВІН СПРИЯЄ РЕМІНЕРАЛІЗАЦІЇ. ДЛЯ ПО­ДОВЖЕННЯ ВПЛИВУ НАТРІЮ ФТОРИДУ НА ТКАНИНИ ЗУБА ЙОГО

70. ТРАНКВІЛІЗАТОРИ — ЗАСПОКІЙЛИВІ ЗАСОБИ, ЯКІ УСУВАЮТЬ ВІДЧУТТЯ СТРАХУ, ТРИВОГИ, ЗНІМАЮТЬ ЕМОЦІЙНУ НАПРУГУ.

ТРАНКВІЛІЗАТОРИ ЗАСТОСОВУЮТЬ ПРИ НЕВРОТИЧНИХ СТА­НАХ, ДЛЯ ЗНЯТТЯ ЕМОЦІЙНОЇ НАПРУГИ, ВІДЧУТТЯ ТРИВОГИ, ДЛЯ УСУНЕННЯ НЕВРОТИЧНИХ РЕАКЦІЙ ПРИ ЛІКУВАННІ ГІПЕРТОНІЧНОЇ ХВОРОБИ, ІШЕМІЧНОЇ ХВОРОБИ СЕРЦЯ, ВИРАЗКОВОЇ ХВОРОБИ ШЛУНКА, ШКІРНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ. ПРЕПАРАТИ ВИКОРИСТОВУ­ЮТЬ У АНЕСТЕЗІОЛОГІЇ ДЛЯ МЕДИКАМЕНТОЗНОЇ ПІДГОТОВКИ ХВО­РИХ ДО БОЛІСНИХ МАНІПУЛЯЦІЙ, В ТОМУ ЧИСЛІ СТОМАТОЛОГІЧ­НИХ. ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ПСИХОЗУ ТА ШИЗОФРЕНІЇ ТРАНКВІЛІЗАТО­РИ ПРАКТИЧНО НЕ ЗАСТОСОВУЮТЬ.

ЗА ХІМІЧНИМ СКЛАДОМ ТРАНКВІЛІЗАТОРИ ДІЛЯТЬ ТАКИМ ЧИНОМ: 1) ПОХІДНІ БЕНЗОДІАЗЕПІНУ — ХЛОЗЕПІД (ХЛОРДІАЗЕ-ПОКСИД, ЕЛЕНІУМ), СИБАЗОН (ДІАЗЕПАМ, СЕДУКСЕН, РЕЛАНІУМ), ФЕНАЗЕПАМ, НОЗЕПАМ (ОКСАЗЕПАМ, ТАЗЕПАМ), МЕЗАПАМ (РУ-ДОТЕЛЬ); 2) ПОХІДНІ ПРОПАНДІОЛУ — МЕПРОТАН (МЕПРОБА-МАТ); 3) ПОХІДНІ ДИФЕНІЛМЕТАНУ — АМІЗИЛ, ЯКИЙ ВИРІЗНЯ­ЄТЬСЯ НЕ ЛИШЕ ТРАНКВІЛІЗУЮЧОЮ, А Й ЦЕНТРАЛЬНОЮ ХОЛІНО-БЛОКУЮЧОЮ ДІЄЮ; 4) ПРЕПАРАТИ, ЯКІ МАЮТЬ РІЗНУ ХІМІЧНУ БУДОВУ,— ТРІОКСАЗИН, ФЕНІБУТ, МЕБІКАР.

МЕХАНІЗМ ДІЇ ТРАНКВІЛІЗАТОРІВ ПОВ'ЯЗАНИЙ ІЗ ПРИГНІЧЕН­НЯМ СТРУКТУР МОЗКУ (ЛІМБІЧНОЇ СИСТЕМИ, ГІПОТАЛАМУСА, РЕТИКУЛЯРНОЇ ФОРМАЦІЇ СТОВБУРА МОЗКУ, ТАЛАМІЧНИХ ЯДЕР), ЯКІ ВІДПОВІДАЛЬНІ ЗА РЕГУЛЯЦІЮ ЕМОЦІЙНИХ РЕАКЦІЙ, А ТАКОЖ ІЗ ГАЛЬМУВАННЯМ ВЗАЄМОДІЇ ЇХ З КОРОЮ ВЕЛИКОГО МОЗКУ. МЕХАНІЗМ ДІЇ ПОХІДНИХ БЕНЗОДІАЗЕПІНУ ДОБРЕ ВИВЧЕНИЙ.

ЗАСТОСУВАННЯ ТРАНКВІЛІЗАТОРІВ: 1) ПРИ ЛІКУВАННІ НЕ­ВРОЗУ, НЕВРОЗОПОДІБНИХ ТА ПСИХОСОМАТИЧНИХ СТАНІВ (ПРИ ГІПЕРТОНІЧНІЙ ХВОРОБІ, СТЕНОКАРДІЇ, ВИРАЗКОВІЙ ХВОРОБІ

ШЛУНКА ТА ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ, ШКІРНИХ ХВОРОБАХ), ЯКІ СУПРОВОДЖУЮТЬСЯ ДРАТЛИВІСТЮ, СВЕРБЕЖЕМ ТОЩО; 2) В АНЕСТЕЗІОЛОГІЇ ДЛЯ ПРЕМЕДИКАЦІЇ І АТАРАЛЬГЕЗІЇ (У ПОЄДНАН­НІ З АНАЛЬГЕТИКАМИ ТА ІНШИМИ ДЕПІРИМІЮЮЧИМИ ЗАСОБАМИ); 3) ПРИ ЛІКУВАННІ БЕЗСОННЯ ЯК СНОТВОРНІ ЗАСОБИ; 4) ПРИ ЛІКУВАННІ ЕПІЛЕПСІЇ І ДЛЯ ЗНЯТТЯ СУДОМНОГО СИНДРОМУ (СИ-БАЗОН, КЛОЗЕПАМ, ФЕНАЗЕПАМ, НІТРАЗЕПАМ); 5) ПРИ СПАС­ТИЧНИХ СТАНАХ СКЕЛЕТНИХ М'ЯЗІВ У ЗВ'ЯЗКУ З МІОРЕЛАКСУЮ-ЧОЮ ДІЄЮ ПРЕПАРАТІВ (ПІДВИЩЕНИЙ ТОНУС СКЕЛЕТНИХ М'ЯЗІВ ПРИ УРАЖЕННІ СПИННОГО ТА ГОЛОВНОГО МОЗКУ, ГІПЕРКІНЕЗІЯ); 6) ДЛЯ ЛІКУВАННЯ АБСТИНЕНЦІЇ ПРИ АЛКОГОЛІЗМІ ТА НАРКОМАНІЇ.

НИНІ ПІД ЧАС СТОМАТОЛОГІЧНИХ ВТРУЧАНЬ ШИРОКО ВИКО­РИСТОВУЮТЬ ТРАНКВІЛІЗАТОР ФЕНАЗЕПАМ З ВИРАЖЕНИМИ ЗАСПОКІЙЛИВИМИ АНКСІОЛІТИЧНИМИ ТА МІОРЕЛАКСАНТНИМИ ЕФЕК­ТАМИ ДЛЯ ПРЕМЕДИКАЦІЇ, ПОЄДНУЮЧИ ЙОГО ІЗ ЗНЕБОЛЮВАЛЬНИ­МИ ЗАСОБАМИ.

ЗАПРОВАДЖЕННЯ ТРАНКВІЛІЗАТОРІВ У МЕДИЧНУ ПРАКТИКУ ЗНАЧНО РОЗШИРИЛО МОЖЛИВОСТІ АМБУЛАТОРНОЇ АНЕС­ТЕЗІОЛОГІЇ В СТОМАТОЛОГІЇ. РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЇХ ДЛЯ ПРЕМЕДИКАЦІЇ І ЛІКУВАННЯ БАГАТЬОХ ХРОНІЧНИХ ХВОРОБ ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЬОВОЇ ДІЛЯНКИ ДОЗВОЛЯЄ ПОЛІПШИТИ РЕЗУЛЬТАТИ СТОМАТОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ.

73. КИСЛОТААСКОРБІНОВА (ВІТАМІН С) — БІЛИЙ КРИСТАЛІЧ­НИЙ ПОРОШОК, ЩО МАЄ КИСЛИЙ СМАК, ДОБРЕ РОЗЧИНЯЄТЬСЯ У ВОДІ Й СПИРТІ. Є НАЙПОШИРЕНІШИМ У ПРИРОДІ ВІТАМІНОМ. У ВЕЛИКІЙ КІЛЬКОСТІ МІСТИТЬСЯ У ПЛОДАХ ШИПШИНИ, КАПУСТІ, ЛИМОНАХ, АПЕЛЬСИНАХ, У ІНШИХ ФРУКТАХ, ЯГОДАХ ТА ОВОЧАХ, А ТАКОЖ У ХВОЇ ЯЛИНИ, ПЕЧІНЦІ ТА НИРКАХ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ. В ОРГАНІЗМІ ЛЮДИНИ НЕ СИНТЕЗУЄТЬСЯ.

КИСЛОТА АСКОРБІНОВА БЕРЕ АКТИВНУ УЧАСТЬ У ОКИСНО-ВІД­НОВНИХ ПРОЦЕСАХ, ЩО ПОЯСНЮЄТЬСЯ ЇЇ ВИРАЖЕНИМИ ВІДНОВ­НИМИ ВЛАСТИВОСТЯМИ. АКТИВІЗУЄ ПРОТЕОЛІТИЧНІ ФЕРМЕНТИ, БЕРЕ УЧАСТЬ У СИНТЕЗІ СТЕРОЇДНИХ ГОРМОНІВ ТА ПРЕКОЛАГЕНУ. У РАЗІ ЇЇ ДЕФІЦИТУ ГАЛЬМУЄТЬСЯ ПРОЦЕС ТВОРЕННЯ КОЛАГЕНО­ВИХ ВОЛОКОН, ЗМІНЮЄТЬСЯ СКЛАД МІЖКЛІТИННОЇ РЕЧОВИНИ. КИСЛОТА АСКОРБІНОВА РЕГУЛЮЄ ПРОНИКНІСТЬ СТІНКИ СУДИН, СПРИЯЄ ПРОЦЕСАМ РЕГЕНЕРАЦІЇ, ВПЛИВАЄ НА ПРОЦЕС ТВОРЕННЯ ОПОРНИХ ТКАНИН, У ТОМУ ЧИСЛІ КІСТКОВОЇ ТА ДЕНТИНУ. ВОНА АКТИВІЗУЄ ІМУННУ СИСТЕМУ І ЗНИЖУЄ ВМІСТ ХОЛЕСТЕРИНУ ПІДВИЩУЄ ОПІРНІСТЬ ОРГАНІЗМУ ПРОТИ ІНФЕКЦІЇ І ЗНЕЗАРАЖУ­ВАЛЬНУ МІКРОСОМАЛЬНУ ФУНКЦІЮ ПЕЧІНКИ. ЗА ВІДСУТНОСТІ В ОРГАНІЗМІ ВІТАМІНУ С РОЗВИВАЄТЬСЯ ЦИНГА, АБО СКОРБУТ, ЩО ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ ЗАГАЛЬНОЮ ВТОМОЮ, СУХІСТЮ ШКІРИ, ПО­ЯВОЮ ГЕМОРАГІЧНИХ ВИСИПІВ НА ШКІРІ, КРОВОТОЧИВІСТЮ ЯСЕН, КРОВОВИЛИВАМИ, РОЗХИТУВАННЯМ ТА ВИПАДАННЯМ ЗУБІВ ТО­ЩО: ДЕФІЦИТ ВІТ С У ОРГАНІЗМІ СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ ПІДВИЩЕННЯМ СПРИЙНЯТЛИВОСТІ ДО ІНФЕКЦІЇ, А ТАКОЖ СХИЛЬ­НІСТЮ ДО ТРАВМУВАННЯ МЕХАНІЧНИМИ І ХІМІЧНИМИ АГЕНТАМИ, РОЗВИТКУ ЗАПАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ (НАЙЧАСТІШЕ БУВАЄ ГІНГІВІТ).

У СТОМАТОЛОГІЇ ВІТАМІН С ДОКАЗАНИЙ ПРИ ЛІКУВАННІ ПАРОДОНТОЗУ, СТОМАТИТУ, ГІНГІВІТУ (ОСОБЛИВО З ПІДВИЩЕНОЮ КРОВОТОЧИВІСТЮ), РАНАХ, ЯКІ ПОГАНО ГОЯТЬСЯ, ГЛОСАЛГІЇ, МНОЖИННОМУ КАРІЄСІ, ГНІЙНО-ЗАПАЛЬНИХ ПРОЦЕСАХ ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЬОВОЇ ДІЛЯНКИ. ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ВИКОРИСТОВУЮТЬ СИНТЕ­ТИЧНИЙ ВІТАМІН С. ЛІКУВАЛЬНИЙ ЕФЕКТ ПІДВИЩУЄТЬСЯ У РАЗІ ПРИЗНАЧЕННЯ З ВІТ Р (РУТИНОМ).

74. ЦЮ ГРУПУ СКЛАДАЮТЬ ПРЕПАРАТИ ХЛОРУ Й ЙОДУ. ЙОД МАЄ ВИГЛЯД СІРУВАТО-ЧОРНИХ (ФІОЛЕТОВИХ) КРИСТАЛІВ З ХАРАК­ТЕРНИМ ЗАПАХОМ. ДЖЕРЕЛОМ ЙОГО Є ПОПІЛ МОРСЬКИХ ВОДО­РОСТЕЙ. ДОБРЕ РОЗЧИННИЙ У СПИРТАХ, ВОДНИХ РОЗЧИНАХ КАЛІЮ ЙОДИДУ І НАТРІЮ ЙОДИДУ, ПОГАНО — У ВОДІ (1 : 5000). ЙОД ЯК МІКРОЕЛЕМЕНТ МАЄ ВАЖЛИВЕ ЗНАЧЕННЯ. ВІН ПОТРІБЕН ДЛЯ СИНТЕЗУ ТИРОКСИНУ (ГОРМОНУ ЩИТОВИДНОЇ ЗАЛОЗИ) ЙОД У МАЛИХ ДОЗАХ («МІКРОЙОД») ПРИГНІЧУЄ ТВОРЕННЯ ТИРЕОТРОП НОГО ГОРМОНУ ГІПОФІЗА, ПІДВИЩУЄ ЛІПОПРОТЕЇНОВУ ТА ФІБРИ­НОЛІТИЧНУ АКТИВНІСТЬ КРОВІ, СПРИЯЄ ЗНИЖЕННЮ РІВНЯ ХОЛЕ-СТЕРИНУ, В КРОВІ І РЕФЛЕКТОРНОМУ ПІДВИЩЕННЮ СЕКРЕЦІЇ СЛИЗУ ЗАЛОЗАХ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ. ПРЕПАРАТИ ЙОДУ МОЖНА РОЗДІЛИТИ НА ЧОТИРИ ГРУПИ.

У РАЗІ ТРИВАЛОГО ЗАСТОСУВАННЯ ПРЕПАРАТІВ ЙОДУ ТА ПРИ ПІДВИЩЕНІЙ ЧУТЛИВОСТІ ДО НИХ МОЖУТЬ ВИНИКАТИ ЯВИЩА ЙОДИЗМУ (НЕЖИТЬ, КРОПИВ'ЯНКА, НАБРЯК КВІНКЕ, СЛЬОЗОТЕ­ЧА, КАШЕЛЬ ТОЩО). ДЛЯ ЇХ УСУНЕННЯ ПРИЗНАЧАЮТЬ ПРЕПАРА­ТИ КАЛЬЦІЮ.

ШИРОКО ЗАСТОСОВУЮТЬ ПРЕПАРАТИ ХЛОРУ. БАКТЕРИЦИД­НИЙ ЕФЕКТ ЇХ ПОВ'ЯЗАНИЙ ІЗ ВПЛИВОМ ВІЛЬНОГО ХЛОРУ ТА ХЛОРНОВАТИСТОЇ КИСЛОТИ, ЯКІ ВИДІЛЯЮТЬСЯ З ВОДНИХ ЙОГО РОЗЧИНІВ. АТОМАРНИЙ ХЛОР СПРИЧИНЮЄ ДЕНАТУРАЦІЮ БІЛКІВ У ЦИТОПЛАЗМІ МІКРООРГАНІЗМІВ. АТОМАРНИЙ КИСЕНЬ, ЯКИЙ УТВОРЮЄТЬСЯ ПІД ЧАС РОЗПАДУ ХЛОРНОВАТИСТОЇ КИСЛОТИ, ПОСИЛЮЄ БАКТЕРИЦИДНИЙ ЕФЕКТ. ВІЛЬНИЙ ХЛОР АКТИВНО ВЗАЄ­МОДІЄ З МІКРООРГАНІЗМАМИ, ОРГАНІЧНИМИ ТА НЕОРГАНІЧНИМИ СПОЛУКАМИ. НАЙШВИДШЕ ВІДЩЕПЛЮЄТЬСЯ ВІЛЬНИЙ ХЛОР У ХЛОРНОГО ВАПНА. ВОНО ВІДЗНАЧАЄТЬСЯ СИЛЬНОЮ, АЛЕ КОРОТ­КОЧАСНОЮ ДІЄЮ. ХЛОРНЕ ВАПНО МІСТИТЬ СУМІШ КАЛЬЦІЮ ГІ-ПОХЛОРИДУ, КАЛЬЦІЮ ХЛОРИДУ І КАЛЬЦІЮ ГІДРООКИСУ. ВИКО­РИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ЗОВНІШНЬОЇ ДЕЗІНФЕКЦІЇ.

ВИРАЖЕНУ АНТИСЕПТИЧНУ ТА ДЕЗОДОРУЮЧУ ДІЮ СПРАВЛЯ­ЮТЬ ОРГАНІЧНІ СПОЛУКИ ХЛОРУ — ХЛОРАМІН ТА ПАНТОЦИД. ХЛОРАМІН — БІЛИЙ КРИСТАЛІЧНИЙ ПОРОШОК ЗІ СЛАБКИМ ЗАПА­ХОМ ХЛОРУ. РОЗЧИННИЙ У ВОДІ (КРАЩЕ В ГАРЯЧІЙ), СПИРТІ. У СТОМАТОЛОГІЇ 2—4 % РОЗЧИН ХЛОРАМІНУ ЗАСТОСОВУЮТЬ ДЛЯ ОБРОБКИ ПОРОЖНИНИ ЗУБА ПРИ КАРІЄСІ Й ДЛЯ ДЕЗІНФЕКЦІЇ КОРЕНЕВИХ КАНАЛІВ. ХЛОРАМІН Б У ВИГЛЯДІ 0,25—0,5 % РОЗЧИНУ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ІНФІКОВАНИХ РАН СЛИЗОВИХ ОБОЛОНОК, ПРОМИВАННЯ ПАРОДОНТАЛЬНИХ КИШЕНЬ. АНАЛОГІЧНУ ДІЮ МАЄ ПАНТОЦИД. ХЛОРАМІН І ПАНТОЦИД ЗАСТО­СОВУЮТЬ ДЛЯ ДЕЗІНФЕКЦІЇ РУК, ХЛОРУВАННЯ ПИТНОЇ ВОДИ. АКТИВНІСТЬ ХЛОРАМІНУ ВИЩА У КИСЛОМУ СЕРЕДОВИЩІ. ПРИ ТРИВАЛОМУ ЗАСТОСУВАННІ РОЗЧИНИ ХЛОРАМІНУ МОЖУТЬ СПРАВ­ЛЯТИ ПОДРАЗНИЙ ВПЛИВ. ХЛОРАМІН ПРОТИПОКАЗАНИЙ ПРИ ГОСТРИХ ЗАПАЛЬНИХ ПРОЦЕСАХ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ПОРОЖНИ­НИ ПОТА. ІНКОЛИ ВІДЗНАЧАЄТЬСЯ ІДІОСИНКРАЗІЯ ДО ПРЕПАРАТУ.

75. Н-ХОЛІНОМІМЕТИКИ СПРИЧИНЮЮТЬ РЕФЛЕКТОРНЕ ЗБУДЖЕН­НЯ ДИХАЛЬНОГО ЦЕНТРУ ДОВГАСТОГО МОЗКУ ЧЕРЕЗ АКТИВІЗАЦІЮ ХОЛІНОРЕЦЕПТОРІВ СИНОКАРОТИДНОЇ ЗОНИ. ЦІ ПРЕПАРАТИ ТА­КОЖ ПІДВИЩУЮТЬ АРТЕРІАЛЬНИЙ ТИСК ЗА РАХУНОК ЗБУДЖЕННЯ КЛІТИН МОЗКОВОЇ РЕЧОВИНИ НАДНИРКОВИХ ЗАЛОЗ І СИМПАТИЧ­НИХ ГАНГЛІЇВ (ЗБІЛЬШУЄТЬСЯ ВИКИД АДРЕНАЛІНУ ТА НОРАДРЕ-НАЛІНУ В КРОВ). АНАЛЕПТИКИ РЕФЛЕКТОРНОЇ ДІЇ ЕФЕКТИВНІ ЛИШЕ У РАЗІ ЗБЕРЕЖЕННЯ РЕФЛЕКТОРНОЇ ЗБУДЛИВОСТІ ДИХАЛЬ­НОГО ЦЕНТРУ. ЇХ ЗАСТОСОВУЮТЬ ПРИ ОТРУЄННІ ЧАДНИМ ГАЗОМ, УТОПЛЕННІ, ТРАВМІ МОЗКУ, ЕЛЕКТРОТРАВМІ, ПРИ ВДИХАННІ ПОД­РАЗНИХ РЕЧОВИН.

Н-ХОЛІНОМІМЕТИКИ ДОБРЕ ПРОНИКАЮТЬ У ЦНС (ЛОБЕ­ЛІН— ТРЕТИННИЙ АМІН, ЦИТИЗИН — ВТОРИННИЙ АМІН), МО­ЖУТЬ СПРИЧИНИТИ БРАДИКАРДІЮ ТА ЗНИЖЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ (АКТИВІЗАЦІЯ ЦЕНТРУ БЛУКАЮЧОГО НЕРВА), БЛЮВАННЯ (ЗБУДЖЕННЯ БЛЮВОТНОГО ЦЕНТРУ), СУДОМУ (ЗБУДЖЕННЯ КЛІ­ТИН ПЕРЕДНЬОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЗВИВИНИ Й ПЕРЕДНІХ РОГІВ СПИН­НОГО МОЗКУ).

У МЕДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ ЦІ ПРЕПАРАТИ ЧЕРЕЗ ЧИСЛЕННІ ПО­БІЧНІ ЕФЕКТИ, КОРОТКОЧАСНІСТЬ ДІЇ ЗАСТОСОВУЮТЬ РІДКО — ЛИШЕ ДЛЯ РЕФЛЕКТОРНОЇ СТИМУЛЯЦІЇ ДИХАЛЬНОГО ЦЕНТРУ.

НІКОТИН, ЯКИЙ ПОТРАПЛЯЄ В ОРГАНІЗМ ПІД ЧАС КУРІННЯ ТА ЖУВАННЯ ТЮТЮНУ, В МАЛИХ ДОЗАХ СТИМУЛЮЄ Н-ХОЛІНОРЕЦЕП-ТОРИ, А У ВЕЛИКИХ ПРИГНІЧУЄ ЇХ; ЯК ЛІКАРСЬКИЙ ЗАСІБ НЕ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ. ПОТЯГ ДО ЗАСТОСУВАННЯ ТЮТЮНУ (НІКОТИНО-ЗАЛЕЖНІСТЬ) ПОВ'ЯЗАНИЙ ІЗ ЗБУДЛИВОЮ ДІЄЮ НІКОТИНУ НА Н-ХОЛІНОРЕЦЕПТОРИ ЦНС (КОРИ, ДОВГАСТОГО ТА СПИННОГО МОЗКУ). СТИМУЛЯЦІЯ МОЗКОВОЇ РЕЧОВИНИ НАДНИРКОВИХ ЗАЛОЗ (Н-ХОЛІНОРЕЦЕПТОРІВ ХРОМАФІННИХ КЛІТИН) ПОСИЛЮЄ ВИКИД АДРЕНАЛІНУ, ЯКИЙ У СВОЮ ЧЕРГУ ЗБУДЖУЄ ЦНС, АКТИВІЗУЄ ДІЯЛЬНІСТЬ СЕОЦЯ, ПІДВИЩУЄ АРТЕРІАЛЬНИЙ ТИСК. ТРИВАЛЕ

НИЖНІХ КІНЦІВОК). ЗВУЖЕННЯ СУДИН ЗУМОВЛЕНЕ ДІЄЮ НІКОТИ­НУ НА ХОЛІНОРЕЦЕПТОРИ СИМПАТИЧНИХ ГАНГЛІЇВ, ХРОМАФІННИХ КЛІТИН НАДНИРКОВИХ ЗАЛОЗ І СИНОКАРОТИДНОЇ ЗОНИ (РЕФЛЕК­ТОРНО ЗБУДЖУЄТЬСЯ НЕ ЛИШЕ ДИХАЛЬНИЙ, А Й СУДИНОРУХО­ВИЙ ЦЕНТР). НІКОТИН ЗВУЖУЄ ВІНЦЕВІ СУДИНИ. АКТИВІЗАЦІЯ

НА ДОПОМОГУ ЛЮДИНІ, ЯКА КИНУЛА ПАЛИТИ, МОЖНА ПРИ­ЗНАЧАТИ ПРЕПАРАТИ АЛКАЛОЇДІВ НІКОТИНОВОЇ ГРУПИ — ЛОБЕ-СИЛ (МІСТИТЬ ЛОБЕЛІН), ТАБЕКС (МІСТИТЬ ЦИТИЗИН), ГАМІБА-ЗИН (МІСТИТЬ АНАБАЗИН, ЯКИЙ ЗА ФАРМАКОЛОГІЧНИМИ ВЛАСТИ­ВОСТЯМИ БЛИЗЬКИЙ ДО НІКОТИНУ, ЦИТИЗИНУ, ЛОБЕЛІНУ). ПРИ­ПИНЕННЯ ПАЛІННЯ СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ ТЯЖКИМ СТАНОМ —• АБС­ТИНЕНЦІЄЮ. ЗАСТОСУВАННЯ ТАБЛЕТОК «ЛОБЕСИЛ», «ТАБЕКС», ПЛІВОК З ЦИТИЗИНОМ І ГАМІБАЗИНУ В ТАБЛЕТКАХ, ПЛІВКАХ І ЖУВАЛЬНІЙ ГУМІ ПОЛЕГШУЄ ЦЕЙ СТАН.

77. ВІТАМІНИ СТАНОВЛЯТЬ СОБОЮ СПЕЦИФІЧНІ БІОЛОГІЧНО АК­ТИВНІ РЕЧОВИНИ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У ПРОЦЕСАХ ЖИТТЄДІЯЛЬ­НОСТІ ЛЮДИНИ. БІЛЬШІСТЬ ІЗ НИХ, БУДУЧИ КОФЕРМЕНТАМИ РІЗНИХ ФЕРМЕНТІВ, БЕРЕ УЧАСТЬ У РЕГУЛЯЦІЇ ВУГЛЕВОДНОГО, БІЛКОВОГО, ЖИРОВОГО ТА МІНЕРАЛЬНОГО ОБМІНУ РЕЧОВИН.

ЗДЕБІЛЬШОГО ВІТАМІНИ НАДХОДЯТЬ У ОРГАНІЗМ З ПРОДУК­ТАМИ ХАРЧУВАННЯ, І ЛИШЕ НЕЗНАЧНА ЇХ ЧАСТИНА СИНТЕЗУЄТЬ­СЯ. У РАЗІ НЕДОСТАТНЬОГО ВМІСТУ ВІТАМІНІВ У ХАРЧОВОМУ РАЦІОНІ МОЖЕ РОЗВИВАТИСЯ ГІПОВІТАМІНОЗ, А ЗА ПОВНОЇ ЇХНЬОЇ ВІДСУТНОСТІ — АВІТАМІНОЗ З ХАРАКТЕРНИМИ ДЛЯ КОЖ­НОГО ВІТАМІНУ СИМПТОМАМИ. ДЕФІЦИТ ВІТАМІНІВ У ОРГАНІЗМІ

НАЙЧАСТІШЕ ВІТАМІНИ ЗАСТОСОВУЮТЬ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ГІПО-ТА АВІТАМІНОЗУ (ЗАМІСНА ВІТАМІНОТЕРАПІЯ). КРІМ ТОГО, ВІТА­МІНИ МОЖУТЬ СПРИЯТИ ПІДВИЩЕННЮ РЕЗИСТЕНТНОСТІ ОРГАНІЗ­МУ ПРИ ДІЇ ПАТОГЕННИХ ЧИННИКІВ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИ­ЩА, ЇХ ЗАСТОСОВУЮТЬ ДЛЯ СТИМУЛЮВАННЯ ФУНКЦІЙ СТАРІЮЧО­ГО ОРГАНІЗМУ (АДАПТАЦІЙНА ВІТАМІНОТЕРАПІЯ). У НИЗЦІ ВИЛІКАРСЬКИХ ГРУП. ДЕФІЦИТ ВІТАМІНІВ ПЕРЕДУСІМ ПРОЯВЛЯЄТЬ­СЯ УРАЖЕННЯМ ПОРОЖНИНИ РОТА — ПОРУШЕННЯ ТРОФІКИ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ПОРОЖНИНИ РОТА, ДЕГРАДАЦІЯ НАВКОЛО-ЗУБНИХ ТКАНИН ТОЩО. НЕРІДКО ПОЧАТКОВИМИ ПРОЯВАМИ ГІПО­ВІТАМІНОЗУ СТАЮТЬ СТОМАТИТ, ГІНГІВІТ, ГЛОСИТ, ТОМУ ЛІКАР-СТОМАТОЛОГ ПОВИНЕН ЗНАТИ ФІЗІОЛОГІЧНУ І ЛІКУВАЛЬНУ ДІЮ ВІТАМІНІВ ТА ВІТАМІННИХ ПРЕПАРАТІВ, ОЗНАКИ ЇХНЬОГО ДЕФІЦИ­ТУ В ОРГАНІЗМІ, ПОКАЗАННЯ ТА ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТО­СУВАННЯ.

КЛАСИФІКАЦІЯ ВІТАМІНІВ ГРУНТУЄТЬСЯ НА ЇХНІХ ФІЗИКО-ХІ-МІЧНИХ ВЛАСТИВОСТЯХ. РОЗРІЗНЯЮТЬ ГРУПИ ВОДО- ТА ЖИРО­РОЗЧИННИХ ВІТАМІНІВ.

1. ВОДОРОЗЧИННІ ВІТАМІНИ: ТІАМІН (ВІТАМІН В1), РИБО­ФЛАВІН (ВІТАМІН В2), ПІРИДОКСИН (ВІТАМІН B6), НІКОТИНОВА КИСЛОТА (ВІТАМІН РР), ЦІАНОКОБАЛАМІН (ВІТАМІН В12), КАЛЬЦІЮ ПАНТОТЕНАТ (ВІТАМІН В5), ПАНГАМОВА КИСЛОТА (ВІ­ТАМІН B15), АСКОРБІНОВА КИСЛОТА (ВІТАМІН С), РУТИН (ВІТА­МІН Р).

2. ЖИРОРОЗЧИННІ ВІТАМІНИ: РЕТИНОЛ (ВІТАМІН А), ТОКО­ФЕРОЛ (ВІТАМІН Е), ЕРГОКАЛЬЦИФЕРОЛ (ВІТАМІН D2), ХОЛЕ-КАЛЬЦИФЕРОЛ (ВІТАМІН D3), ФІЛОХІНОН (ВІТАМІН К1)-

У СТОМАТОЛОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ ВІТАМІННІ ПРЕПАРАТИ ШИРО­КО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ УРАЖЕНЬ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ПОРОЖНИНИ РОТА (ГІНГІВІТ, СТОМАТИТ, ГІПЕРКЕРА-ТОЗ, ЛЕЙКОПЛАКІЯ, ЧЕРВОНИЙ ПЛОСКИЙ ЛИШАЙ, БАГАТОФОРМНА ЕКСУДАТИВНА ЕРИТЕМА), ГУБ (ХЕЙЛІТ), ТВЕРДИХ ТКАНИН ЗУБА (ГІПЕРЕСТЕЗІЯ, МНОЖИННИЙ КАРІЄС), ПАРОДОНТУ (ПАРОДОН-ТИТ) ТОЩО.

78. ДО АНТИКОАГУЛЯНТІВ ПРЯМОЇ ДІЇ НАЛЕЖАТЬ ГЕПАРИН І ГІРУДИН. ГЕПАРИН — КИСЛИЙ МУКОПОЛІСАХАРИД, ЩО СКЛАДА­ЄТЬСЯ ІЗ ЗАЛИШКІВ ГЛЮКУРОНОВОЇ КИСЛОТИ Й ГЛЮКОЗАМІНУ, ЕСТЕРИФІКОВАНИХ СІРЧАНОЮ КИСЛОТОЮ. У ОРГАНІЗМІ ГЕПАРИН ВИРОБЛЯЄТЬСЯ ЛАБРОЦИТАМИ (ТКАНИННИМИ БАЗОФІЛАМИ). ВІН НАЛЕЖИТЬ ДО ПРИРОДНИХ ПРОТИЗСІДАЛЬНИХ ЧИННИКІВ.

ГЕПАРИН Є АНТИКОАГУЛЯНТОМ ПРЯМОЇ ДІЇ, ГАЛЬМУЄ ВСІ ФАЗИ ЗСІДАННЯ КРОВІ. У ВЕЛИКИХ ДОЗАХ ЗНИЖУЄ АГРЕГАНТНІ ТА АДГЕЗИВНІ ВЛАСТИВОСТІ ТРОМБОЦИТІВ, ЗДАТНИЙ УТВОРЮВАТИ З БІЛКАМИ КОМПЛЕКСИ, ЯКІ ВОЛОДІЮТЬ ФІБРИНО-ЛІТИЧНОЮ АКТИВНІСТЮ. АКТИВІЗУЮЧИ ЛІПОПРОТЕЇДЛІПАЗУ,

ГЕПАРИН ЗАСТОСОВУЮТЬ ДЛЯ ПРОФІЛАКТИКИ Й ЛІКУВАННЯ ТРОМБОЗУ ТА ТРОМБОЕМБОЛІЧНОГО ПРОЦЕСУ, ДЛЯ ЗАПОБІГАННЯ ЗСІДАННЮ КРОВІ ПІД ЧАС ОПЕРАЦІЙ НА СЕРЦІ І СУДИНАХ (ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ШТУЧНОГО КРОВООБІГУ), ПІД ЧАС ПЕРЕЛИВАННЯ КРОВІ, ПІДКЛЮЧЕННЯ ШТУЧНОЇ НИРКИ, ДЛЯ ПРОФІЛАКТИКИ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОЇ ТРОМБОЕМБОЛІЇ.

ПРИ ГОСТРОМУ ТРОМБОЗІ ГЕПАРИН ПОЧИНАЮТЬ УВОДИТИ ВНУТРІШНЬОВЕННО СТРУМИННО ЧЕРЕЗ КОЖНІ 4 ГОД. ДОЗА ГЕПА­РИНУ СТАНОВИТЬ 30 000—80 000 ОД НА 1 ДОБУ.

ДО АНТИКОАГУЛЯНТІВ ПРЯМОЇ ДІЇ ТАКОЖ НАЛЕЖИТЬ ГІРУ­ДИН, ЯКИЙ ВИРОБЛЯЄТЬСЯ СЛИННИМИ ЗАЛОЗАМИ П'ЯВОК. ВИКО­РИСТАННЯ П'ЯВОК З ЛІКУВАЛЬНОЮ МЕТОЮ СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ АНТИКОАГУЛЯЦІЙНИМ ЕФЕКТОМ (ГІПЕРТОНІЧНА КРИЗА, ТРОМ­БОФЛЕБІТ) .

АНТИКОАГУЛЯНТИ НЕПРЯМОЇ ДІЇ Є СИНТЕТИЧНИМИ РЕЧОВИ­НАМИ, АНТАГОНІСТАМИ ВІТАМІНУ К, ІНГІБІРУЮТЬ ПРОЦЕС ЗСІ­ДАННЯ КРОВІ ШЛЯХОМ ВПЛИВУ НА СИНТЕЗ ЧИННИКІВ ЗСІДАННЯ

В ОРГАНІЗМІ. ДІЯ ЦИХ АНТИКОАГУЛЯНТІВ ПОВ'ЯЗАНА ІЗ ПОРУ­ШЕННЯМ БІОСИНТЕЗУ ПРОТРОМБІНУ (II), ПРОКОНВЕРТИНУ (VII) ТА ІНШИХ ЧИННИКІВ ЗСІДАННЯ (IX, X) І ЇХНЬОЇ АКТИВНОСТІ. НАЙШИРШЕ ЗАСТОСОВУЮТЬ У ПРАКТИЧНІЙ МЕДИЦИНІ АНТИКОА-ГУЛЯНТНІ ПРЕПАРАТИ НЕПРЯМОЇ ДІЇ. ЇХ КЛАСИФІКУЮТЬ ЗА ШВИДКІСТЮ Й ТРИВАЛІСТЮ ДІЇ НА ТРИ ГРУПИ: 1) ФЕПРОМАРОН, НАФАРИН, СИНКУМАР (ДІЯ ЦИХ ПРЕПАРАТІВ ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ ПОСТУПОВО І ДОСЯГАЄ МАКСИМУМУ ЧЕРЕЗ 24—48 І НАВІТЬ 72 ГОД; ВОНИ ВОЛОДІЮТЬ ВИРАЖЕНИМИ НАЙБІЛЬШОЮ МІРОЮ КУМУЛЯТИВНИМИ ВЛАСТИВОСТЯМИ); 2) НЕОДИКУМАРИН (ДІЯ ЙОГО ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ ШВИДШЕ І НЕРІДКО ДОСЯГАЄ МАКСИМУМУ ЧЕРЕЗ 16—18 ГОД; КУМУЛЯТИВНИЙ ЕФЕКТ ВИРАЖЕНИЙ СЛАБ­ШЕ, НІЖ У ПРЕПАРАТІВ ПОПЕРЕДНЬОЇ ГРУПИ); 3) ФЕНІЛІН І ОМЕФІН (ДІЯ ЦИХ ПРЕПАРАТІВ, ОСОБЛИВО ФЕНІЛІНУ, ПРОЯВЛЯ­ЄТЬСЯ ЧЕРЕЗ 8—10 ГОД). КУМУЛЯТИВНИЙ ЕФЕКТ ФЕНІЛІНУ

НЕОДИКУМАРИН (ПЕЛЕНТАН) — ПРЕПАРАТ ОКСИКУМАРИНО-ВОГО РЯДУ, ВСМОКТУЄТЬСЯ У КИШКАХ, ЗДАТНИЙ ДО КУМУЛЮВАН-НЯ. У РАЗІ ВВЕДЕННЯ ПРЕПАРАТУ ВСЕРЕДИНУ ПОТРІБНИЙ ПО­СТІЙНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ПРОТРОМБІНОВОЮ АКТИВНІСТЮ КРОВІ: У 1-ШУ, 2-ГУ, 3-ТЮ ДОБИ, ПОТІМ ЧЕРЕЗ 1 ДОБУ І ПІЗНІШЕ — НЕ РІДШЕ НІЖ 1 РАЗ НА 1 ТИЖ.

ДО НЕОДИКУМАРИНУ БЛИЗЬКИЙ ЗА ФАРМАКОКІНЕТИЧНИМИ ПАРАМЕТРАМИ ТА ІНШИМИ ХАРАКТЕРИСТИКАМИ ФЕПРОМАРОН.

СИНКУМАР — ПРЕПАРАТ СИНКУМАРОВОГО РЯДУ, БЛИЗЬКИЙ ДО ФЕПРОМАРОНУ. ПІСЛЯ ПРИЙОМУ МАКСИМАЛЬНИЙ ЕФЕКТ НАСТАЄ ЧЕРЕЗ 36—48 ГОД, ТРИВАЛІСТЬ ДІЇ СКЛАДАЄ 1,5— 2 ДОБИ.

ОМЕФІН — ПОХІДНЕ ІНДАНДІОЛУ, БЛИЗЬКИЙ ДО ФЕНІЛІНУ. ДІЄ БІЛЬШ ТРИВАЛИЙ ЧАС, НІЖ НЕОДИКУМАРИН І ФЕНІЛІН. ЗА КУМУЛЯТИВНИМ ЕФЕКТОМ ОМЕФІН ПОСІДАЄ ПРОМІЖНЕ МІСЦЕ МІЖ НЕОДИКУМАРИНОМ І ФЕНІЛІНОМ. У РАЗІ ЗАСТОСУВАННЯ ТЕРАПЕВТИЧНИХ ДОЗ ПРОТРОМБІНОВИЙ ПОКАЗНИК КРОВІ ЗНИЖУ­ЄТЬСЯ НА 2-ГУ—3-ТЮ ДОБУ. ЗВИЧАЙНО У 1-ШУ ДОБУ ПРИЗНА­ЧАЮТЬ ПО 0,1—0,2 Г 2—4 РАЗИ НА 1 ДОБУ, НА 2-ГУ — ПО 0,1 Г; ПІДТРИМУЮЧА ДОЗА СТАНОВИТЬ 0,05—0,1 Г НА 1 ДОБУ.

У РАЗІ ПЕРЕДОЗУВАННЯ АНТИКОАГУЛЯНТІВ МОЖУТЬ СПОСТЕ­РІГАТИСЯ КРОВОВИЛИВИ, ЗУМОВЛЕНІ НАДМІРНИМ ЗНИЖЕННЯМ ЗСІДАННЯ КРОВІ. ДЛЯ УСУНЕННЯ ЦИХ ЯВИЩ ПРИЗНАЧАЮТЬ ПРЕПАРАТИ ВІТАМІНУ К, ВІТАМІНУ Р, АСКОРБІНОВУ КИСЛОТУ.

82. В'ЯЖУЧІ ЗАСОБИ У РАЗІ НАНЕСЕННЯ НА СЛИЗОВІ ОБОЛОНКИ, ШКІРУ, РАНОВІ ПОВЕРХНІ ЗУМОВЛЮЮТЬ УЩІЛЬНЕННЯ ПОВЕРХНЕ­ВОГО ШАРУ ТКАНИНИ (ДУБИЛЬНА ДІЯ), ЗМЕНШУЮТЬ ЇЇ ПРОНИК­НІСТЬ ЗА РАХУНОК НЕСПЕЦИФІЧНИХ ФІЗИКО-ХІМІЧНИХ ЗМІН КОЛОЇДІВ КЛІТИН, ПОЗАКЛІТИННОЇ РІДИНИ, СЛИЗУ, ЕКСУДАТУ. ВЗАЄМОДІЮЧИ З БІЛКАМИ, ВОНИ УТВОРЮЮТЬ НЕРОЗЧИННІ АЛЬ-БУМІНАТИ (КОАГУЛЯЦІЯ). УТВОРЮЄТЬСЯ ЩІЛЬНА ЕЛАСТИЧНА ПЛІВКА, ЯКА ЗАХИЩАЄ ТКАНИНИ ВІД ВПЛИВУ ПОДРАЗНЮЮЧИХ РЕЧОВИН, ОСЛАБЛЮЄ БІЛЬ, СПРИЯЄ ЗВУЖЕННЮ КАПІЛЯРІВ, ЗМЕН­ШЕННЮ ГІПЕРЕМІЇ, УЩІЛЬНЕННЮ СТІНКИ СУДИН, ЗНИЖЕННЮ СЕКРЕЦІЇ ЗАЛОЗ І АКТИВНОСТІ ФЕРМЕНТІВ.

В'ЯЖУЧІ ЗАСОБИ ДІЛЯТЬ НА 2 ГРУПИ: 1) В'ЯЖУЧІ ЗАСОБИ НЕОРГАНІЧНОЇ ПРИРОДИ (СОЛІ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ); 2) В'ЯЖУЧІ ЗАСОБИ ОРГАНІЧНОЇ ПРИРОДИ (ПРЕПАРАТИ РОСЛИННОГО ПО­ХОДЖЕННЯ).

СОЛІ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ (СВИНЦЮ АЦЕТАТ, ВІСМУТУ НІТРАТ ОСНОВНИЙ, АЛЮМІНІЮ АЦЕТАТ — ГАЛУН, ЦИНКУ ОКСИД, СРІБЛА НІТРАТ) СПРАВЛЯЮТЬ ДУБИЛЬНИЙ ВПЛИВ, ПІДСУШУЮТЬ СЛИЗОВУ ОБОЛОНКУ. ПРИ ЦЬОМУ МОЖУТЬ УТВОРЮВАТИСЯ ТРІЩИНИ, ЩО ОБМЕЖУЄ ЇХНЄ ЗАСТОСУВАННЯ В СТОМАТОЛОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ.

В'ЯЖУЧІ ЗАСОБИ ОРГАНІЧНОЇ ПРИРОДИ НЕ ВИЯВЛЯЮТЬ ВИРАЖЕНОЇ ДУБИЛЬНОЇ ДІЇ, МЕНШОЮ МІРОЮ ПІДСУШУЮТЬ ТКА­НИНИ, ЩО ДОЗВОЛЯЄ ВИКОРИСТОВУВАТИ ЇХ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ СТОМАТИТУ, ГІНГІВІТУ, ГЛОСИТУ, ПАРОДОНТИТУ ТА ІНШИХ ЗА­ПАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ У ПОРОЖНИНІ РОТА.

В'ЯЖУЧІ ВЛАСТИВОСТІ МАЮТЬ БАГАТО РОСЛИН: ЛИСТКИ ШАВЛІЇ ЛІКАРСЬКОЇ, КОРА ДУБА, ТРАВА ЗВІРОБОЮ ЗВИЧАЙНОГО, КВІТКИ РОМАШКИ ЛІКАРСЬКОЇ, ПЛОДИ ЧОРНИЦІ ТА ЧЕРЕМУХИ, ЛИСТКИ ЧАЮ, КВІТКИ АРНІКИ, КОРЕНЕВИЩА ПЕРСТАЧУ, РАКОВИХ ШИЙОК ТА РОДОВИКА ТОЩО. НАСТОЇ І ВІДВАРИ ЦИХ РОСЛИН ЗАСТОСОВУ­ЮТЬ ДЛЯ ПОЛОСКАННЯ, ВАННОЧОК, ПРИМОЧОК ПРИ ЗАПАЛЬНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ ОРГАНІВ ПОРОЖНИНИ РОТА, ПРИ АНГІНІ, ФА­РИНГІТІ, ОПІКАХ, ТРІЩИНАХ ШКІРИ. ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ ОРГА­НІВ ТРАВЛЕННЯ ЇХ ПРИЗНАЧАЮТЬ УСЕРЕДИНУ. ОБВОЛІКАЮЧІ ЗАСОБИ — ІНДИФЕРЕНТНІ РЕЧОВИНИ, ЗДАТНІ НАБРЯКАТИ У ВОДІ, УТВОРЮЮЧИ КОЛОЇДНІ РОЗЧИНИ — СЛИЗ. У РАЗІ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ НА ПОВЕРХНІ ТКАНИНИ УТВОРЮ­ЄТЬСЯ ШАР СЛИЗУ, ЯКИЙ ЗАХИЩАЄ ЧУТЛИВІ НЕРВОВІ ЗАКІНЧЕННЯ ВІД ПОДРАЗНЕННЯ І СПРАВЛЯЄ НЕСПЕЦИФІЧНИЙ ЗНЕБОЛЮВАЛЬ­НИЙ ТА ПРОТИЗАПАЛЬНИЙ ВПЛИВ. КРІМ ТОГО, НА ВЕЛИКИХ КОЛОЇДНИХ ЧАСТОЧКАХ МОЖУТЬ АДСОРБУВАТИСЯ РІЗНІ ХІМІЧНІ РЕЧОВИНИ, ВНАСЛІДОК ЧОГО ЗАТРИМУЄТЬСЯ ЇХНЄ ВСМОКТУВАН­НЯ. НАЙЧАСТІШЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ПОЛІСАХАРИДИ РОСЛИННОГО

83. З РОСЛИН, ЯКІ МІСТЯТЬ В'ЯЖУЧІ РЕЧОВИНИ, ОДЕРЖУЮТЬ ОРИГІНАЛЬНІ ОФІЦИНАЛЬНІ ПРЕПАРАТИ З ВИРАЖЕНОЮ ПРОТИЗА­ПАЛЬНОЮ, ДЕЗОДОРУЮЧОЮ, ПРОТИМІКРОБНОЮ ДІЄЮ, НАПРИКЛАД САЛЬВІН (ІЗ ЛИСТКІВ ШАВЛІЇ), РОМАЗУЛОН (З КВІТОК РОМАШКИ ЛІКАРСЬКОЇ). ЦІ ПРЕПАРАТИ ТАКОЖ ЗАСТОСОВУЮТЬ МІСЦЕВО ПРИ УРАЖЕННІ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ПОРОЖНИНИ РОТА І ПАРО-ДОНТУ (ДЛЯ ЗРОШЕННЯ, ЗМАЗУВАННЯ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ, ВВЕДЕННЯ ТУРУНД, ЗМОЧЕНИХ ПРЕПАРАТОМ, У ЗУБОЯСЕННІ КИ­ШЕНІ ТОЩО).

У СТОМАТОЛОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ АДСОРБУЮЧІ ЗАСОБИ ВИ­КОРИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ СЛИЗОВОЇ ОБО­ЛОНКИ ПОРОЖНИНИ РОТА І ПАРОДОНТУ, ВИГОТОВЛЕННЯ ЗУБНИХ ПОРОШКІВ, ПАСТ, ЛІКУВАЛЬНИХ ПРОКЛАДОК. ВУГІЛЬ АКТИВОВА­НИЙ МАЄ ДЕЗОДОРУЮЧУ ДІЮ ПРИ ГНИЛЬНОМУ СТОМАТИТІ. БІЛА ГЛИНА СЛУЖИТЬ ОСНОВОЮ ДЛЯ ЗУБНИХ ПОРОШКІВ. ТАЛЬК, ЦИНКУ ОКСИД І ГЛИНУ БІЛУ ВИКОРИСТОВУЮТЬ У ПАСТАХ ЯК ЗГУЩУВАЧІ. АДСОРБУЮЧИ НА СВОЇЙ ПОВЕРХНІ ВИДІЛЕННЯ ЗА­ЛОЗ, ВОНИ ПІДСУШУЮТЬ ТКАНИНИ І СПРАВЛЯЮТЬ ПРОТИЗАПАЛЬ­НИЙ ВПЛИВ. ЦИНКУ ОКСИД ВХОДИТЬ (ЯК ОСНОВА І ПРОТИЗА­ПАЛЬНИЙ ЗАСІБ) ДО СКЛАДУ АНТИСЕПТИЧНИХ ЗАХИСНИХ ПАСТ, ЗАСТОСОВУВАНИХ ПРИ ГІНГІВОПЛАСТИЦІ.

84. АДСОРБУЮЧІ ЗАСОБИ —ДУЖЕ ДРІБНІ НЕРОЗЧИННІ ІНДИФЕ­РЕНТНІ ПОРОШКИ З ВЕЛИКОЮ АДСОРБЦІЙНОЮ ЗДАТНІСТЮ, ЯКІ ЗВ'ЯЗУЮТЬ НА СВОЇЙ ПОВЕРХНІ РІЗНІ РЕЧОВИНИ, ЗМЕНШУЮЧИ ВСМОКТУВАННЯ ОСТАННІХ І МЕХАНІЧНО ЗАХИЩАЮЧИ СЛИЗОВУ ОБОЛОНКУ ТА ЧУТЛИВІ НЕРВОВІ ЗАКІНЧЕННЯ, ЯКІ МІСТЯТЬСЯ В НІЙ. ЦЕ ДУЖЕ ВАЖЛИВО ПРИ ІНТОКСИКАЦІЯХ, У ТОМУ ЧИСЛІ БАКТЕРІАЛЬНИМИ ТОКСИНАМИ, ПОДРАЗНЮЮЧИМИ ЗАСОБАМИ ТА ІН. ЯК АДСОРБЕНТИ НАЙЧАСТІШЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ВУГІЛЛЯ АКТИВОВАНЕ, ГЛИНУ БІЛУ. ПРИ МЕТЕОРИЗМІ (ДЛЯ ПОГЛИНАННЯ ГАЗІВ), ЗАХВОРЮВАННЯХ ТРАВНОГО КАНАЛУ І ПРИ ГОСТРИХ ОТРУЄННЯХ ПРИЗНАЧАЮТЬ УСЕРЕДИНУ ВУГІЛЛЯ АКТИВОВАНЕ. ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ ШКІРИ І СЛИЗОВИХ ОБОЛОНОК ЗОВНІ ПРИЗНАЧАЮТЬ ТАЛЬК, ГЛИНУ БІЛУ, МАГНІЮ ОКСИД, ЦИНКУ ОКСИД ТА ІН. У^: СТОМАТОЛОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ АДСОРБУЮЧІ ЗАСОБИ ВИ­КОРИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ СЛИЗОВОЇ ОБО­ЛОНКИ ПОРОЖНИНИ РОТА І ПАРОДОНТУ, ВИГОТОВЛЕННЯ ЗУБНИХ ПОРОШКІВ, ПАСТ, ЛІКУВАЛЬНИХ ПРОКЛАДОК. ВУГІЛЬ АКТИВОВА­НИЙ МАЄ ДЕЗОДОРУЮЧУ ДІЮ ПРИ ГНИЛЬНОМУ СТОМАТИТІ. БІЛА ГЛИНА СЛУЖИТЬ ОСНОВОЮ ДЛЯ ЗУБНИХ ПОРОШКІВ. ТАЛЬК, ЦИНКУ ОКСИД І ГЛИНУ БІЛУ ВИКОРИСТОВУЮТЬ У ПАСТАХ ЯК ЗГУЩУВАЧІ. АДСОРБУЮЧИ НА СВОЇЙ ПОВЕРХНІ ВИДІЛЕННЯ ЗА­ЛОЗ, ВОНИ ПІДСУШУЮТЬ ТКАНИНИ І СПРАВЛЯЮТЬ ПРОТИЗАПАЛЬ­НИЙ ВПЛИВ. ЦИНКУ ОКСИД ВХОДИТЬ (ЯК ОСНОВА І ПРОТИЗА­ПАЛЬНИЙ ЗАСІБ) ДО СКЛАДУ АНТИСЕПТИЧНИХ ЗАХИСНИХ ПАСТ, ЗАСТОСОВУВАНИХ ПРИ ГІНГІВОПЛАСТИЦІ.

85. НЕНАРКОТИЧНІ АНАЛЬГЕТИКИ ЗА ФАРМАКОЛОГІЧНИМИ ВЛАС­ТИВОСТЯМИ ІСТОТНО ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ ВІД АНАЛЬГЕТИКІВ ГРУПИ МОРФІНУ. ЦІ ПРЕПАРАТИ ЗА СИЛОЮ АНАЛЬГЕТИЧНОЇ ДІЇ ЗНАЧНО ПОСТУПАЮТЬСЯ ПЕРЕД НАРКОТИЧНИМИ ЗНЕБОЛЮВАЛЬНИМИ ЗА­СОБАМИ, ЇХНЯ ДІЯ ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ ГОЛОВНИМ ЧИНОМ ПРИ БОЛЮ ЗАГАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ (АРТРИТ, МІОЗИТ, НЕВРАЛГІЯ), А ПРИ ТРАВМАТИЧНОМУ АБО ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОМУ БОЛЮ ВОНИ МАЛО­ЕФЕКТИВНІ. НЕНАРКОТИЧНІ АНАЛЬГЕТИКИ НЕ ПРИГНІЧУЮТЬ ДИ­ХАННЯ, НЕ ЗУМОВЛЮЮТЬ ЕЙФОРІЇ ТА ЛІКАРСЬКОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ, НЕ ДАЮТЬ СНОТВОРНОГО ЕФЕКТУ, НЕ ПРИГНІЧУЮТЬ КАШЛЬОВИЙ ЦЕНТР. У ЦІЄЇ ГРУПИ ПРЕПАРАТІВ ЧІТКО ВИРАЖЕНІ ПРОТИЗА­ПАЛЬНИЙ ТА ЖАРОЗНИЖУВАЛЬНИЙ ЕФЕКТИ, ЯКИХ НЕМАЄ У НАРКОТИЧНИХ АНАЛЬГЕТИКІВ. ПЕРЕВАГОЮ ЦИХ ПРЕПАРАТІВ Є ВІДСУТНІСТЬ НАРКОТИЧНОГО ЕФЕКТУ, ЩО ДАЛО ПІДСТАВИ ШИРО­КО ЇХ ЗАСТОСОВУВАТИ В АМБУЛАТОРНІЙ ПРАКТИЦІ.

КЛАСИФІКАЦІЯ НЕНАРКОТИЧНИХ АНАЛЬГЕТИКІВ ГРУНТУЄТЬСЯ НА ОСОБЛИВОСТЯХ ЇХ ХІМІЧНОЇ БУДОВИ:

1. ПОХІДНІ САЛІЦИЛОВОЇ КИСЛОТИ — КИСЛОТА АЦЕТИЛСАЛІ­ЦИЛОВА, АЦЕЛІЗИН, НАТРІЮ САЛІЦИЛАТ, МЕТИЛСАЛІЦИЛАТ.

2. ПОХІДНІ ПІРАЗОЛОНУ — АМІДОПІРИН, АНАЛЬГІН, БУТА­ДІОН.

3. ПОХІДНІ АНІЛІНУ — ФЕНАЦЕТИН, ПАРАЦЕТАМОЛ.

4. ПОХІДНІ РЯДУ ОРГАНІЧНИХ КИСЛОТ: ПРОПІОНОВОЇ — ІБУПРОФЕН (БРУФЕН), НАПРОКСЕН; ФЕНІЛОЦТОВОЇ — ОРТОФЕН (ВОЛЬТАРЕН, РЕВОДИНА, ДИКЛОФЕНАК-НАТРІЙ); ІНДОЛОЦТО-ВОЇ — ІНДОМЕТАЦИН (МЕТИНДОЛ), СУЛІНДАК; АНТРАНІЛОВОЇ — МЕФЕНАМОВА КИСЛОТА.

5. ОКСИКАМИ — ПІРОКСИКАМ.

МЕХАНІЗМ ЗНЕБОЛЮВАЛЬНОЇ ДІЇ НЕНАРКОТИЧНИХ АНАЛЬГЕ­ТИКІВ. НЕНАРКОТИЧНІ АНАЛЬГЕТИКИ ЗАГАЛОМ ПРИГНІЧУЮТЬ БІЛЬ, ЗУМОВЛЕНИЙ ЗАПАЛЬНИМ ПРОЦЕСОМ.

МЕХАНІЗМ ЖАРОЗНИЖУВАЛЬНОЇ ДІЇ НЕНАРКОТИЧНИХ АНАЛЬ-ГЕТИКІВ. НЕНАРКОТИЧНІ АНАЛЬГЕТИКИ ЗНИЖУЮТЬ ТЕМПЕРАТУРУ ТІЛА ТІЛЬКИ У РАЗІ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ. ПРИ ГАРЯЧЦІ ПІРОГЕНИ СТИМУЛЮЮТЬ СИНТЕЗ ПГЄІ У ЦЕРЕБРОСПІНАЛЬНІЙ РІДИНІ. НЕ­НАРКОТИЧНІ АНАЛЬГЕТИКИ ЗМЕНШУЮТЬ ВМІСТ ПРОСТАГЛАНДИНУ В СПИННОМОЗКОВІЙ РІДИНІ І ЗНИЖУЮТЬ АКТИВІЗУЮЧИЙ ВПЛИВ ПІРОГЕНІВ НА КЛІТИНИ ГІПОТАЛАМУСА. ЦЕ ЗУМОВЛЮЄ ЗБІЛЬШЕН­НЯ ТЕПЛОВІДДАЧІ Й ПОСИЛЕННЯ ПОТОВИДІЛЕННЯ, ВНАСЛІДОК ЧОГО ЗНИЖУЄТЬСЯ ТЕМПЕРАТУРА ТІЛА. У ПІДТРИМЦІ ТЕМПЕРАТУ­РИ НА НОРМАЛЬНОМУ РІВНІ ПРОСТАГЛАНДИНИ УЧАСТІ НЕ БЕРУТЬ, А ТОМУ НЕНАРКОТИЧНІ АНАЛЬГЕТИКИ НА НЕЇ НЕ ВПЛИВАЮТЬ. ЖАРОЗНИЖУВАЛЬНІ ЗАСОБИ ЗАСТОСОВУЮТЬ ЗА ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА ПОНАД 38,5—39 °С, КОЛИ З'ЯВЛЯЄТЬСЯ НЕБЕЗПЕКА ВИНИК­НЕННЯ ГІПОКСІЇ З НАБРЯКОМ МОЗКУ, ГІПЕРТЕРМІЧНИХ СУДОМ, ПОРУШЕННЯ МІКРОЦИРКУЛЯЦІЇ НИРКОВОГО КРОВООБІГУ І ДІЯЛЬ­НОСТІ СЕРЦЯ. ЗА НАЯВНОСТІ НИЖЧОЇ ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА ЦІ ПРЕПАРАТИ ПРИЗНАЧАТИ НЕДОЦІЛЬНО, БО ГАРЯЧКА АКТИВІЗУЄ ЗАХИСНІ МЕХАНІЗМИ ОРГАНІЗМУ.

86. ЦЕ ЛІКАРСЬКІ ПРЕПАРАТИ РІЗНИХ ФАРМАКОЛОГІЧНИХ ГРУП, ЯКІ У РАЗІ ПРИЙОМУ ВСЕРЕДИНУ ЗУМОВЛЮЮТЬ СОН, ЯКИЙ Є БЛИЗЬКИМ ДО ФІЗІОЛОГІЧНОГО. ВОНИ СПРИЯЮТЬ ПРИСКОРЕННЮ НАСТАННЯ СНУ, НОРМАЛІЗУЮТЬ ЙОГО ГЛИБИНУ І ТРИВАЛІСТЬ. СОН Є ПРОЦЕСОМ ФІЗІОЛОГІЧНОГО ПРИГНІЧЕННЯ СВІДОМОСТІ, ЗА

РОЗРІЗНЯЮТЬ ДВА ВИДИ СНУ: 1) ПОВІЛЬНИЙ СОН (ПОВІЛЬ­НИЙ РУХ ОЧНИХ ЯБЛУК) — ПЕРЕДНЬОМОЗКОВИЙ, СИНХРОНІЗОВА­НИЙ ПОВІЛЬНОХВИЛЬОВИЙ ТИП СНУ ЗА ЕЕГ. РІВЕНЬ АРТЕРІАЛЬ­НОГО ТИСКУ, ЧАСТОТА ПУЛЬСУ АБО НЕ ЗМІНЮЮТЬСЯ, АБО ЗНИЖЕ­НІ. М'ЯЗИ ПОМІРНО РОЗСЛАБЛЕНІ, ДЕЩО ЗБІЛЬШУЄТЬСЯ ПАРА-

2) ШВИДКИЙ СОН (ШВИДКИЙ РУХ ОЧНИХ ЯБЛУК) — ПАРО-ДОКСАЛЬНИЙ, ДЕСИНХРОНІЗОВАНИЙ ШВИДКОХВИЛЬОВИЙ СОН ЗА ЕЕГ. СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ СНОВИДІННЯМИ; ПІДВИЩЕНИЙ МОЗКО­ВИЙ КРОВООБІГ, ЧАСТОТА ПУЛЬСУ МОЖЕ ЗБІЛЬШУВАТИСЯ, РІВЕНЬ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ Й ЧАСТОТА ДИХАННЯ КОЛИВАЮТЬСЯ, ТО­НУС СИМПАТИЧНОЇ ІННЕРВАЦІЇ МОЖЕ ЗРОСТАТИ.

СНОТВОРНІ НАЛЕЖАТЬ ДО ПРЕПАРАТІВ, ЯКІ ПРИГНІЧУЮТЬ ЦНС. ЗА ХАРАКТЕРОМ ДІЇ ВОНИ БЛИЗЬКІ ДО НАРКОЗНИХ ЗАСО­БІВ, АЛЕ МЕНШ АКТИВНІ. ПРИЙМАЮТЬ ЇХ ПЕРЕВАЖНО ВСЕРЕДИ­НУ, І ЕФЕКТ РОЗВИВАЄТЬСЯ ПОВІЛЬНО. У МАЛИХ ДОЗАХ СНОТ­ВОРНІ ДІЮТЬ ЗАСПОКІЙЛИВО, У СЕРЕДНІХ — СПРАВЛЯЮТЬ СНОТ­ВОРНИЙ ВПЛИВ, У ВЕЛИКИХ ДОЗАХ — НАРКОЗНУ ДІЮ І МОЖУТЬ ЗУМОВИТИ ПАРАЛІЧ ДИХАЛЬНОГО ЦЕНТРУ. СНОТВОРНЕ ПОВИННЕ ЗУМОВЛЮВАТИ СОН, ЩО БЛИЗЬКИЙ ДО ФІЗІОЛОГІЧНОГО, ЗАБЕЗПЕ­ЧУВАТИ ШВИДКИЙ І НАДІЙНИЙ СНОТВОРНИЙ ЕФЕКТ, БУТИ БЕЗ­ПЕЧНИМ ДЛЯ ХВОРОГО, НЕ ЗНИЖУВАТИ ПАМ'ЯТІ, НЕ ПРИГНІЧУВА­ТИ ДИХАННЯ, НЕ СПРИЧИНЮВАТИ ЗВИКАННЯ, ФІЗИЧНОЇ ТА ПСИХІЧНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ. БАРБІТУРАТИ (СНОТВОРНІ З НАРКОТИЧ­НОЮ ДІЄЮ) ДОВГИЙ ЧАС БУЛИ ОСНОВНИМИ ЗАСОБАМИ ЦІЄЇ ГРУПИ, АЛЕ МАЛИ ЧИМАЛО НЕДОЛІКІВ І ТОМУ БУЛИ ВИТІСНЕНІ ЕФЕКТИВНІШИМИ ПРЕПАРАТАМИ (ГРУПА БЕНЗОДІАЗЕПІНІВ).

ЗА КЛІНІЧНОЮ БУДОВОЮ СНОТВОРНІ ДІЛЯТЬ НА ПОХІДНІ БАРБІТУРОВОЇ КИСЛОТИ, БЕНЗОДІАЗЕПІНУ ТА ПРЕПАРАТИ З РІЗ­НОЮ ХІМІЧНОЮ СТРУКТУРОЮ.

БАРБІТУРАТИ ДІЛЯТЬСЯ НА ТРИ ГРУПИ ЗАЛЕЖНО ВІД ШВИД­КОСТІ НАСТАННЯ ЕФЕКТУ ТА ЙОГО ТРИВАЛОСТІ: ПРЕПАРАТИ ТРИВАЛОЇ (БАРБІТАЛ, ФЕНОБАРБІТАЛ, БАРБІТАЛ-НАТРІЙ), СЕРЕДНЬОЇ ТРИВАЛОСТІ (ЕТАМІНАЛ-НАТРІЙ) ТА КОРОТКОЧАСНОЇ (ЦИКЛОБАРБІТАЛ) ДІЇ.

87. РЕТИНОЛ (ВІТАМІН А). ДЖЕРЕЛАМИ ВІТАМІНУ Є ПЕЧІНКА ТВАРИН, РИБ, ЯЄЧНИЙ ЖОВТОК, ВЕРШКОВЕ МАСЛО, ЧЕРВОНИЙ ПЕРЕЦЬ, МОРКВА, ЗЕЛЕНА ЦИБУЛЯ, АБРИКОСИ. У ПРОДУКТАХ РОСЛИННОГО ПОХОДЖЕННЯ МІСТИТЬСЯ ПРОВІТАМІН А — КАРО­ТИН. УСМОКТУЄТЬСЯ РЕТИНОЛ У ТОНКІЙ КИШЦІ (ЗА УЧАСТЮ ЖОВЧНИХ КИСЛОТ). У РАЗІ НЕДОСТАТНОСТІ ЖОВЧОТВОРЕННЯ МОЖЕ РОЗВИНУТИСЯ ГІПОВІТАМІНОЗ А. ЦЕЙ ВІТАМІН НАЛЕЖИТЬ ДР СТИМУЛЯТОРІВ РОСТУ, ЕПІТЕЛІЗАЦІЇ, ВВАЖАЄТЬСЯ АНТИКСЕ-РОФТАЛЬМІЧНИМ ТА АНТИІНФЕКЦІЙНИМ ЧИННИКОМ, ЩО СВІД­ЧИТЬ ПРО БАГАТОГРАННУ УЧАСТЬ РЕТИНОЛУ В РЕГУЛЯЦІЇ ФУНК­ЦІЙ ОРГАНІЗМУ.

РЕТИНОЛ БЕРЕ УЧАСТЬ У РІЗНОМАНІТНИХ БІОХІМІЧНИХ ПРОЦЕСАХ (ОКИСНЕННЯ, ТКАНИННОГО ДИХАННЯ, БІОСИНТЕЗУ). ВІН СПРИЯЄ РОСТУ Й РОЗВИТКУ ОРГАНІЗМУ, ПІДВИЩУЄ СТІЙКІСТЬ ДО ВПЛИВУ ХВОРОБОТВОРНИХ МІКРОБІВ, РЕГУЛЮЄ ФУНКЦІЇ ЕПІТЕ­ЛІЮ; ЗАБЕЗПЕЧУЄ ФУНКЦІЮ ЗОРОВОГО АНАЛІЗАТОРА, БЕРЕ УЧАСТЬ У СИНТЕЗІ ЗОРОВОГО ПІГМЕНТУ СІТКІВКИ. У РАЗІ НЕДО­СТАТНЬОГО НАДХОДЖЕННЯ ВІТАМІНУ В ОРГАНІЗМ ПОРУШУЄТЬСЯ СУТІНКОВИЙ ЗІР (ГЕМЕРАЛОПІЯ). ЗА НАЯВНОСТІ АВІТАМІНОЗУ СЛИЗОВА ОБОЛОНКА ОКА СТАЄ СУХОЮ (КЕРАТИТ), РОГІВКА — М'ЯКОЮ (КЕРАТОМАЛЯЦІЯ). ПРИ ГІПОВІТАМІНОЗІ А УРАЖУЄТЬ­СЯ ЕПІТЕЛІЙ УСІХ СЛИЗОВИХ ОБОЛОНОК І ШКІРИ, ЩО ПРИЗВОДИТЬ ДО ПОРУШЕННЯ БАР'ЄРНОЇ ФУНКЦІЇ ЕПІТЕЛІЮ, А ОТЖЕ, ДО ІНФІКУВАННЯ І РОЗВИТКУ ЗАПАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ (ПНЕВМОНІЯ, ПІЄЛІТ, КОЛІТ ТА ІН.). МОЖУТЬ СПОСТЕРІГАТИСЯ ПРОЦЕСИ ЗРО­ГОВІННЯ (ГІПЕРКЕРАТОЗ).

НЕВІ ХВОРОБИ ТОЩО. У СТОМАТОЛОГІЇ ВІТАМІН А ПРИЗНАЧАЮТЬ ПРИ ГІПЕРКЕРАТОЗІ ТКАНИН РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ (ЛЕЙКОПЛА­КІЯ, ЧЕРВОНИЙ ПЛОСКИЙ ЛИШАЙ), ЕРОЗИВНО-ВИРАЗКОВИХ ПРО­ЦЕСАХ У СТАДІЇ ЕПІТЕЛІЗАЦІЇ, ОПІКАХ, ВІДМОРОЖЕННЯХ. ДОСИТЬ ШИРОКО ЙОГО ВИКОРИСТОВУЮТЬ У КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ЗАПАЛЬНО-ДИСТРОФІЧНОЇ ФОРМИ ПАРОДОНТИТУ.

У РАЗІ ТРИВАЛОГО ЗАСТОСУВАННЯ МОЖУТЬ СПОСТЕРІГАТИСЯ ПРОЯВИ ГІПЕРВІТАМІНОЗУ: В'ЯЛІСТЬ, СОНЛИВІСТЬ, ГОЛОВНИЙ БІЛЬ, БІЛЬ У КІСТКАХ, БЛЮВАННЯ, СВЕРБІЖ, ВИПАДАННЯ ВОЛОС­СЯ І ЗАБАРВЛЕННЯ ШКІРИ В ЖОВТИЙ КОЛІР. ПРИ ПЕРЕДОЗУВАН­НІ ПРИЗНАЧАЮТЬ ВІТАМІН D.

КАЛЬЦИФЕРОЛ (ВІТАМІН D). ІСНУЄ НИЗКА ПРИРОДНИХ ТА СИНТЕТИЧНИХ РЕЧОВИН, ЩО НАЛЕЖАТЬ ДО ГРУПИ КАЛЬЦИФЕРО-ЛІВ. У КЛІНІЧНІЙ ПРАКТИЦІ НАЙЧАСТІШЕ ЗАСТОСОВУЮТЬ ЕРГО­КАЛЬЦИФЕРОЛ (ВІТАМІН D2) ТА ХОЛЕКАЛЬЦИФЕРОЛ (ВІТА­МІН D3). ВІТАМІНИ D2 І D3 — БІЛА КРИСТАЛІЧНА РЕЧОВИНА, НЕРОЛЧИН.НА.-У ВОДІ, АЛЕ РОЗЧИННА У СПИРТІ. ПРОВІТАМІН D2 МІСТИТЬСЯ У ВЕЛИКІЙ КІЛЬКОСТІ В ПИВНИХ ДРІЖДЖАХ, ГРИБАХ І РІЖКАХ, ПРОВІТАМІН D3 ВХОДИТЬ ДО СКЛАДУ ТВАРИННИХ ТКАНИН І ШКІРИ ЛЮДИНИ. ПЕРЕХІД ПРОВІТАМІНІВ У АКТИВНУ

ФОРМУ ВІДБУВАЄТЬСЯ ПІД ЧАС ОПРОМІНЕННЯ УЛЬТРАФІОЛЕТО­ВИМ ПРОМІННЯМ. ВІТАМІНИ ГРУПИ D ПОТРІБНІ ДЛЯ РЕГУЛЯЦІЇ В ОРГАНІЗМІ ФОСФОРНО-КАЛЬЦІЄВОГО ОБМІНУ. У РАЗІ ДЕФІЦИТУ ВІТАМІНУ D В ДИТЯЧОМУ ОРГАНІЗМІ ПОРУШУЮТЬСЯ ПРОЦЕСИ МІНЕРАЛІЗАЦІЇ КІСТКОВОЇ І ХРЯЩОВОЇ ТКАНИН, УНАСЛІДОК ЧОГО РОЗВИВАЄТЬСЯ РАХІТ (СПЕЦИФІЧНЕ УРАЖЕННЯ КІСТОК СКЕЛЕ­ТУ) ; ПРИ ЦЬОМУ В ДІТЕЙ ПОРУШУЮТЬСЯ СТРОКИ Й ПОРЯДОК ПРОРІЗУВАННЯ ЗУБІВ. У ДОРОСЛИХ ЛЮДЕЙ ЗНАЧНИЙ ДЕФІЦИТ ВІТАМІНУ D ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ ОСТЕОМАЛЯЦІЄЮ. МЕХАНІЗМ ВПЛИ­ВУ ЦЬОГО ВІТАМІНУ НА КІСТКОВУ ТКАНИНУ ПОВ'ЯЗУЮТЬ ІЗ ПОРУШЕННЯМ ВСМОКТУВАННЯ КАЛЬЦІЮ І ФОСФАТІВ У КИШКАХ, ЗНИЖЕННЯМ РЕАБСОРЦІЇ ФОСФАТІВ У НИРКОВИХ КАНАЛЬЦЯХ. ПІД КОНТРОЛЕМ ВІТАМІНУ D ПЕРЕБУВАЄ ПРОЦЕС МОБІЛІЗАЦІЇ КАЛЬЦІЮ З КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ, ЩО ПОТРІБНО ДЛЯ СТВОРЕННЯ ОПТИМАЛЬНИХ УМОВ ДЛЯ РОСТУ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ. ВІТАМІН D СПРИЯЄ ВІДКЛАДАННЮ КАЛЬЦІЮ В КІСТКОВІЙ ТКАНИНІ ТА ДЕН­ТИНІ.

У СТОМАТОЛОГІЇ ВІТАМІН D ПРИЗНАЧАЮТЬ ДЛЯ ПРОФІЛАКТИ­КИ І ЛІКУВАННЯ КАРІЄСУ, СТИМУЛЯЦІЇ ПРОЦЕСІВ ЗАГОЮВАННЯ КІСТОК ЩЕЛЕП ПРИ ЇХ ПЕРЕЛОМІ, ЛІКУВАННЯ ПАРОДОНТИТУ, УРАЖЕНЬ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ПОРОЖНИНИ РОТА. ДІТЯМ ПРИ-

У РАЗІ ПЕРЕДОЗУВАННЯ ВІТАМІНУ D СПОСТЕРІГАЮТЬСЯ ДЕМІ-НЕРАЛІЗАЦІЯ КІСТОК, СЛАБКІСТЬ, ПІДВИЩЕННЯ ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА І АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ. ІНКОЛИ УРАЖУЮТЬСЯ НИРКИ.

88. ТРИПСИН КРИСТАЛІЧНИЙ. TRYPSINUM CRYSTALLYSATUM. ФЕРМЕНТ ПРОТЕОЛІТИЧНОЇ ДІЇ, ВИГОТОВЛЕНИЙ З ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ ССАВЦІВ. МІСЦЕ­ВО ПРИЗНАЧАЮТЬ ПРИ ГНІЙНИХ РАНАХ М'ЯКИХ ТКАНИН У ВИГЛЯДІ ВАННОЧОК, АПЛІКАЦІЙ ТА ІНГАЛЯЦІЙ (1—5 % РОЗЧИНИ). ВНУТРІШНЬОМ'ЯЗОВО ВВОДЯТЬ ПО 0,005—0,01 Г НА ІЗОТОНІЧНОМУ РОЗЧИНІ НАТРІЮ ХЛОРИДУ І 0,5 % РОЗЧИНІ НОВОКАЇНУ. ПРИЗНАЧАЮТЬ ТАКОЖ ІН'ЄКЦІЇ У ПЕРЕХІДНУ СКЛАДКУ (5—6 ІН'ЄКЦІЙ НА КУРС).

ФОРМА ВИПУСКУ: ФЛАКОНИ ПО 0,005 ТА 0,01 Г.

ХІМОТРИПСИН КРИСТАЛІЧНИЙ. CHYMOTRYPSINUM CRYSTALLISATUM. БІ­ЛИЙ ПОРОШОК, БЕЗ ЗАПАХУ, ДОБРЕ РОЗЧИННИЙ У ВОДІ. ДЛЯ ВНУТРІШ-НЬОМ'ЯЗОВИХ ІН'ЄКЦІЙ ЗАСТОСОВУЮТЬ 0,005—0,01 Г ПРЕПАРАТУ, ЯКИЙ РОЗ­ЧИНЯЮТЬ 0,25 % РОЗЧИНОМ НОВОКАЇНУ. НА КУРС — 10—15 ІН'ЄКЦІЙ.

ФОРМА ВИПУСКУ: ФЛАКОНИ ПО 0,005 ТА 0,01 Г.

89. КАЛЬЦІЙ ЗАБЕЗПЕЧУЄ МІЦНІСТЬ І ТВЕРДІСТЬ КІСТКОВОЇ ТКА­НИНИ ТА ЕМАЛІ ЗУБА (ПЛАСТИЧНА РОЛЬ), ЩО ДОЗВОЛЯЄ ВИКО­РИСТОВУВАТИ ЙОГО ПРЕПАРАТИ ДЛЯ ПРОФІЛАКТИКИ КАРІЄСУ І ЛІКУВАННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ ТВЕРДИХ ТКАНИН ЗУБА (МНОЖИН-

НИЙ КАРІЄС, НЕКАРІОЗНІ ДЕФЕКТИ ТВЕРДИХ ТКАНИН ЗУБА ТО­ЩО).

ІНКОЛИ ПРЕПАРАТИ КАЛЬЦІЮ ПРИЗНАЧАЮТЬ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ЗАПАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ У ПАРОДОНТІ (ГІНГІВІТ, ПАРОДОНТИТ). У КОМПЛЕКСІ З ІНШИМИ ЗАСОБАМИ, ЯКІ СТИМУЛЮЮТЬ ОСТЕОГЕ-НЕЗ (КАЛЬЦИТОНІН, ВІТАМІНИ ГРУПИ В), ПРЕПАРАТИ КАЛЬЦІЮ СПРИЯЮТЬ ЗМЕНШЕННЮ ПРОЦЕСУ РЕЗОРБЦІЇ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ (ЗНИКНЕННЮ ОСЕРЕДКІВ ОСТЕОПОРОЗУ), УЩІЛЬНЕННЮ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ ВЕРШИН МІЖЗУБНИХ ПЕРЕТИНОК. ОКРІМ ПЛАСТИЧНОЇ РОЛІ КАЛЬЦІЙ БЕРЕ УЧАСТЬ У РЕГУЛЯЦІЇ ПАТОЛОГІЧНИХ ЯВИЩ, ЯКІ НЕ ПОВ'ЯЗАНІ З КАЛЬЦІЄВИМ ДЕФІЦИТОМ. ПРЕПАРАТИ КАЛЬ­ЦІЮ СПРАВЛЯЮТЬ ПРОТИЗАПАЛЬНИЙ І ПРОТИНАБРЯКОВИЙ ВПЛИВ, ЩО ПОЯСНЮЄТЬСЯ ЗНИЖЕННЯМ ПРОНИКНОСТІ СТІНОК КРОВОНОСНИХ СУДИН ЗА РАХУНОК НОРМАЛІЗАЦІЇ ФУНКЦІЇ КЛІ­ТИННИХ МЕМБРАН, А ТАКОЖ МАЮТЬ ПРОТИАЛЕРГІЧНУ ДІЮ.

КАЛЬЦІЮ ХЛОРИД. КАЛЬЦІЙ ВІДІГРАЄ ВАЖЛИВУ РОЛЬ У ОРГАНІЗМІ. ЙОГО ІОНИ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У ПЕРЕДАВАННІ НЕРВОВИХ ІМПУЛЬСІВ, СКОРОЧЕННІ СКЕЛЕТНИХ ТА НЕПОСМУГОВАНИХ М'ЯЗІВ, ДІЯЛЬНОСТІ МІОКАРДА, ФОРМУВАННІ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ, ЗСІ ДАННІ КРОВІ ТА ІНШИХ ПРОЦЕСАХ. КАЛЬЦІЮ ХЛОРИД ВИКОРИС­ТОВУЮТЬ ПРИ РІЗНИХ ПАТОЛОГІЧНИХ СТАНАХ, ЗАПАЛЬНИХ ПРО­ЦЕСАХ ПАРОДОНТУ — 10 % РОЗЧИН УВОДЯТЬ ШЛЯХОМ ЕЛЕКТРО­ФОРЕЗУ АБО АПЛІКАЦІЙ. ІОНИ КАЛЬЦІЮ, ВВЕДЕНІ ЗА ДОПОМОГОЮ

КАЛЬЦІЮ ГЛЮКОНАТ ЗА ОСНОВНИМИ ФАРМАКОЛОГІЧНИМИ ВЛАСТИВОСТЯМИ, ПОКАЗАННЯМИ ТА ПРОТИПОКАЗАННЯМИ ДО ЗАСТОСУВАННЯ БЛИЗЬКИЙ ДО КАЛЬЦІЮ ХЛОРИДУ. ЦЕЙ ПРЕПАРАТ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ НАЙЧАСТІШЕ. ВІН МАЄ ПРИЄМНИЙ СМАК.

КАЛЬЦІЮ ЛАКТАТ ЗАСТОСОВУЮТЬ ДЛЯ ПРОФІЛАКТИКИ КАРІЄ-СУ ВСЕРЕДИНУ (ТАБЛЕТКИ, РІДШЕ ПОРОШКИ ПО 0,5 Г). ЕФЕК­ТИВНІШИЙ, НІЖ КАЛЬЦІЮ ГЛЮКОНАТ, ПРИ ВВЕДЕННІ ВСЕРЕДИНУ, БО МІСТИТЬ БІЛЬШ КАЛЬЦІЮ. ДОБРЕ ПЕРЕНОСИТЬСЯ, ОСКІЛЬКИ НЕ ПОДРАЗНЮЄ СЛИЗОВУ ОБОЛОНКУ.

ГІДРОКСИД КАЛЬЦІЮ, КРІМ ОДОНТОТРОПНОГО ЕФЕКТУ, МАЄ ПРОТИЗАПАЛЬНУ ДІЮ (ЗАВДЯКИ НЕЙТРАЛІЗАЦІЇ КИСЛОГО СЕРЕ­ДОВИЩА). ВИСОКА КОНЦЕНТРАЦІЯ ГІДРОКСИЛЬНИХ ІОНІВ ЗАБЕЗ­ПЕЧУЄ БАКТЕРИЦИДНИЙ ЕФЕКТ

90. ФЕНОЛ (КАРБОЛОВА КИСЛОТА) —ТОНКІ ГОЛЧАСТІ КРИСТАЛИ ЗІ СВОЄРІДНИМ ЗАПАХОМ, РОЗЧИННІ У ВОДІ, СПИРТІ ТА ОРГАНІЧ­НИХ РОЗЧИННИКАХ. ВИСОКІ КОНЦЕНТРАЦІЇ ФЕНОЛУ ДАЮТЬ БАК­ТЕРИЦИДНИЙ ЕФЕКТ, ЗУМОВЛЮЮЧИ ДЕНАТУРАЦІЮ БІЛКІВ МІКРО­ОРГАНІЗМУ. У ПРИСУТНОСТІ БІЛКА ЙОГО АКТИВНІСТЬ НЕ ЗНИЖУ­ЄТЬСЯ. МЕХАНІЗМ ВИРАЖЕНОЇ АНТИБАКТЕРІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ФЕНОЛУ ЗВ'ЯЗУЮТЬ ТАКОЖ З ІНГІБІРУЮЧОЮ ДІЄЮ НА ФЕРМЕНТИ, ОСОБЛИВО ДЕГІДРОГЕНАЗИ. ФЕНОЛ ЗДАТНИЙ СПРАВЛЯТИ МІСЦЕ­ВИЙ АНЕСТЕЗУЮЧИЙ ВПЛИВ ПІСЛЯ ФАЗИ ПОДРАЗНЕННЯ, У ВИСО­КИХ ДОЗАХ Є ПРИПІКАЛЬНИМ ЗАСОБОМ. ЗАСТОСУВАННЯ ФЕНОЛУ ЯК АНТИСЕПТИКА ОБМЕЖЕНЕ ЧЕРЕЗ ЙОГО ЗДАТНІСТЬ ЛЕГКО ПРО­НИКАТИ В ТКАНИНИ І ДАВАТИ ТОКСИЧНИЙ ЕФЕКТ. У РАЗІ ТЯЖКОГО ОТРУЄННЯ МОЖЕ НАСТАТИ ЛЕТАЛЬНИЙ КІНЕЦЬ УНАСЛІ­ДОК ПАРАЛІЧУ ДИХАЛЬНОГО ЦЕНТРУ. ФЕНОЛ У ВИГЛЯДІ СУМІ­ШІ (КАМФОРНО-ФЕЇЮЛЬНОЇ, ФЕНОЛЬНО-ФОРМАЛІНОВОЇ, СУМІШІ Є. Є. ПЛАТОНОВА) ЗАСТОСОВУЮТЬ ДЛЯ ОБРОБКИ ТВЕРДИХ ТКАНИН ЗУБА І КАНАЛУ КОРЕНЯ ЗУБА, ЗНЕБОЛЮВАННЯ ПІСЛЯ АМПУТАЦІЇ ПУЛЬПИ. ФЕНОЛ ТАКОЖ ВХОДИТЬ ДО СКЛАДУ ДЕВІТА-ЛІЗУЮЧИХ ПАСТ ДЛЯ ОБРОБКИ КУКСИ ПУЛЬПИ ТА КОАГУЛЯЦІЇ ВРОСЛОЇ В КАНАЛ КОРЕНЯ ГРАНУЛЯЦІЙНОЇ ТКАНИНИ. РОЗЧИНИ ФЕНОЛУ (3 %) ЗАСТОСОВУЮТЬ ДЛЯ ДЕЗІНФЕКЦІЇ ПРИМІЩЕНЬ, БІЛИЗНИ, ІНСТРУМЕНТІВ. ВИРАЖЕНУ ПРОТИМІКРОБНУ ДІЮ СПРАВЛЯЮТЬ ПОХІДНІ ФЕНОЛУ — ТРИКРЕЗОЛ, РЕЗОРЦИН, ТИМОЛ, ВАГОТИЛ.

ТРИКРЕЗОЛ ЗАСТОСОВУЮТЬ ДЛЯ АНТИСЕПТИЧНОЇ ОБРОБКИ КУКСИ ПУЛЬПИ ПІСЛЯ АМПУТАЦІЇ Й ЗНЕЗАРАЖЕННЯ КАНАЛУ КОРЕНЯ ЗУБА. ВИСОКОЮ ПРОТИМІКРОБНОЮ АКТИВНІСТЮ І МА­ЛОЮ ТОКСИЧНІСТЮ ВІДЗНАЧАЄТЬСЯ РЕЗОРЦИН. НАСИЧЕНИЙ РОЗ­ЧИН РЕЗОРЦИНУ ЗАСТОСОВУЮТЬ У ВИГЛЯДІ РЕЗОРЦИН-ФОРМАЛІНОВОЇ РІДИНИ І ПАСТИ ВІДПОВІДНО ДЛЯ ІМПРЕГНАЦІЇ КОРЕНЕВОГО КАНАЛУ Й ПЛОМБУВАННЯ. У НЕВЕЛИКІЙ КОН-

ТИМОЛ ТАКОЖ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД ФЕНОЛУ МЕНШОЮ ТОКСИЧ­НІСТЮ. СПРАВЛЯЄ АНТИБАКТЕРІАЛЬНИЙ, ДЕЗОДОРУЮЧИЙ ТА

ФУНГІЦИДНИЙ ВПЛИВ. ПРЕПАРАТ (5 % РОЗЧИН) ЗАСТОСОВУЮТЬ ПРИ КАРІЄСІ ДЛЯ ПРОМИВАННЯ КАРІОЗНИХ ПОРОЖНИН, ЗНЕБО­ЛЮВАННЯ, ДОДАЮТЬ ДО ЛІКУВАЛЬНИХ ПАСТ, РЕКОМЕНДУЮТЬ ДЛЯ ПОЛОСКАННЯ ПОРОЖНИНИ РОТА ПРИ СТОМАТИТІ. ЯК ДЕЗОДОРУЮ-

ТИЛ. ЦЕ 36 % ВОДНИЙ РОЗЧИН ПОЛІМЕТИЛЕНЛЕШ-КРЕЗОЛСУЛЬ-ФОНОВОЇ КИСЛОТИ. ВАГОТИЛ СПРАВЛЯЄ БАКТЕРИЦИДНУ, ТРИХО-МОНАЦИДНУ, РЕГЕНЕРУЮЧУ (ЕПІТЕЛІЗУЮЧУ) ДІЮ. ЙОГО ВИКО­РИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ІНСТИЛЯЦІЇ В ПАРОДОНТАЛЬНІ КИШЕНІ ТА ДЛЯ ПРИПІКАННЯ ГРАНУЛЯЦІЙНИХ ТКАНИН.

91. ДО ЦІЄЇ ГРУПИ НАЛЕЖАТЬ ПРЕПАРАТИ З РІЗНОЮ ХІМІЧНОЮ СТРУКТУРОЮ, ЯКІ ВИЯВЛЯЮТЬ АКТИВНІСТЬ ПЕРЕВАЖНО СТОСОВ­НО ГРАМПОЗИТИВНОЇ МІКРОФЛОРИ. ВОНИ ПОСІДАЮТЬ ПРОМІЖНЕ МІСЦЕ МІЖ АНТИСЕПТИЧНИМИ І ХІМІОТЕРАПЕВТИЧНИМИ ЗАСОБА­МИ. НАЙБІЛЬШ ВИРАЖЕНУ ПРОТИМІКРОБНУ ДІЮ МАЄ БРИЛІАН-ТОВИЙ ЗЕЛЕНИЙ. ВІН ЗГУБНО ДІЄ НА КУЛЬТУРУ ЗОЛОТИСТОГО СТАФІЛОКОКА У ВОДНОМУ СЕРЕДОВИЩІ В КОНЦЕНТРАЦІЇ 1 : 10 000 000. У ВИГЛЯДІ 1—2 % ВОДНОГО АБО СПИРТОВОГО РОЗЧИНУ ЙОГО ЗАСТОСОВУЮТЬ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ПІОДЕРМІЇ, БЛЕ­ФАРИТУ, ГНІЙНОЇ ВИРАЗКИ, ХЕЙЛІТУ. АНТИБАКТЕРІАЛЬНА АК­ТИВНІСТЬ ПРЕПАРАТУ ЗРОСТАЄ У ЛУЖНОМУ СЕРЕДОВИЩІ, АЛЕ ЗНАЧНО ЗНИЖУЄТЬСЯ У ПРИСУТНОСТІ ОРГАНІЧНИХ РЕЧОВИН (СИ­РОВАТКИ) .

ДЕЩО ПОСТУПАЄТЬСЯ ПЕРЕРАХОВАНИМ ПРЕПАРАТАМ ЗА ПРО­ТИМІКРОБНОЮ АКТИВНІСТЮ МЕТИЛЕНОВИЙ СИНІЙ. ВІН Є ДОБРИМ АКЦЕПТОРОМ І ДОНАТОРОМ ВОДЯЮ В ОРГАНІЗМІ, ТОМУ ЗАСТОСО­ВУЮТЬ ЙОГО ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ДЕЯКИХ ОТРУЄНЬ ЯК ПРОТИОТРУТУ. ТАК, У РАЗІ ОТРУЄННЯ ЦІАНІДАМИ ВВОДЯТЬ ВНУТРІШНЬОВЕННО 1 % ВОДНИЙ РОЗЧИН МЕТИЛЕНОВОГО СИНЬОГО АБО 1 % ЙОГО РОЗЧИН У 25 % РОЗЧИНІ ГЛЮКОЗИ (ХРОМОСМОН). МЕТИЛЕНО­ВИЙ СИНІЙ ПРИЗНАЧАЮТЬ ТАКОЖ ПРИ ОТРУЄННІ НІТРАТАМИ ТА АМІАКОМ. ЙОГО 0,5—2 % РОЗЧИНИ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ЛІ­КУВАННЯ АФТОЗНОГО СТОМАТИТУ (ДЛЯ ЗМАЩУВАННЯ АФТ), ОПІКІВ, ІНШИХ ЗАПАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ ШКІРИ І СЛИЗОВОЇ ОБО­ЛОНКИ

93. КАЛЬЦИФЕРОЛ (ВІТАМІН И). ІСНУЄ НИЗКА ПРИРОДНИХ ТА СИНТЕТИЧНИХ РЕЧОВИН, ЩО НАЛЕЖАТЬ ДО ГРУПИ КАЛЬЦИФЕРО-ЛІВ. У КЛІНІЧНІЙ ПРАКТИЦІ НАЙЧАСТІШЕ ЗАСТОСОВУЮТЬ ЕРГО­КАЛЬЦИФЕРОЛ (ВІТАМІН D2) ТА ХОЛЕКАЛЬЦИФЕРОЛ (ВІТА­МІН D3). ВІТАМІНИ D2 І DЗ — БІЛА КРИСТАЛІЧНА РЕЧОВИНА, НЕРОЗЧИННА У ВОДІ, АЛЕ РОЗЧИННА У СПИРТІ. ПРОВІТАМІН D2 МІСТИТЬСЯ У ВЕЛИКІЙ КІЛЬКОСТІ В ПИВНИХ ДРІЖДЖАХ, ГРИБАХ І РІЖКАХ, ПРОВІТАМІН D3 ВХОДИТЬ ДО СКЛАДУ ТВАРИННИХ ТКАНИН І ШКІРИ ЛЮДИНИ. ПЕРЕХІД ПРОВІТАМІНІВ У АКТИВНУ

ФОРМУ ВІДБУВАЄТЬСЯ ПІД ЧАС ОПРОМІНЕННЯ УЛЬТРАФІОЛЕТО­ВИМ ПРОМІННЯМ. ВІТАМІНИ ГРУПИ D ПОТРІБНІ ДЛЯ РЕГУЛЯЦІЇ . В ОРГАНІЗМІ ФОСФОРНО-КАЛЬЦІЄВОГО ОБМІНУ. У РАЗІ ДЕФІЦИТУ ВІТАМІНУ D В ДИТЯЧОМУ ОРГАНІЗМІ ПОРУШУЮТЬСЯ ПРОЦЕСИ МІНЕРАЛІЗАЦІЇ КІСТКОВОЇ І ХРЯЩОВОЇ ТКАНИН, УНАСЛІДОК ЧОГО РОЗВИВАЄТЬСЯ РАХІТ (СПЕЦИФІЧНЕ УРАЖЕННЯ КІСТОК СКЕЛЕ­ТУ) ; ПРИ ЦЬОМУ В ДІТЕЙ ПОРУШУЮТЬСЯ СТРОКИ Й ПОРЯДОК ПРОРІЗУВАННЯ ЗУБІВ. У ДОРОСЛИХ ЛЮДЕЙ ЗНАЧНИЙ ДЕФІЦИТ ВІТАМІНУ D ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ ОСТЕОМАЛЯЦІЄЮ. МЕХАНІЗМ ВПЛИ­ВУ ЦЬОГО ВІТАМІНУ НА КІСТКОВУ ТКАНИНУ ПОВ'ЯЗУЮТЬ ІЗ ПОРУШЕННЯМ ВСМОКТУВАННЯ КАЛЬЦІЮ І ФОСФАТІВ У КИШКАХ, ЗНИЖЕННЯМ РЕАБСОРЦІЇ ФОСФАТІВ У НИРКОВИХ КАНАЛЬЦЯХ. ПІД КОНТРОЛЕМ ВІТАМІНУ D ПЕРЕБУВАЄ ПРОЦЕС МОБІЛІЗАЦІЇ КАЛЬЦІЮ З КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ, ЩО ПОТРІБНО ДЛЯ СТВОРЕННЯ ОПТИМАЛЬНИХ УМОВ ДЛЯ РОСТУ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ. ВІТАМІН D СПРИЯЄ ВІДКЛАДАННЮ КАЛЬЦІЮ В КІСТКОВІЙ ТКАНИНІ ТА ДЕН­ТИНІ.

У СТОМАТОЛОГІЇ ВІТАМІН D ПРИЗНАЧАЮТЬ ДЛЯ ПРОФІЛАКТИ­КИ І ЛІКУВАННЯ КАРІЄСУ, СТИМУЛЯЦІЇ ПРОЦЕСІВ ЗАГОЮВАННЯ КІСТОК ЩЕЛЕП ПРИ ЇХ ПЕРЕЛОМІ, ЛІКУВАННЯ ПАРОДОНТИТУ, УРАЖЕНЬ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ПОРОЖНИНИ РОТА. ДІТЯМ ПРИ­ЗНАЧАЮТЬ ЩОДЕННО ПО 500—1000 МО ВІТАМІНУ D.

У РАЗІ ПЕРЕДОЗУВАННЯ ВІТАМІНУ D СПОСТЕРІГАЮТЬСЯ ДЕМІ-НЕРАЛІЗАЦІЯ КІСТОК, СЛАБКІСТЬ, ПІДВИЩЕННЯ ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА І АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ. ІНКОЛИ УРАЖУЮТЬСЯ НИРКИ, У СЕЧІ З'ЯВЛЯЄТЬСЯ КАЛЬЦІЙ, ВІДБУВАЄТЬСЯ ОБВАПНУВАННЯ.