13. Кількість ліків, які приймаються за один раз або за одну добу, називається дозою (dosis). За характером дії на організм розрізняють дози терапевтичні, токсичні й летальні.

ТЕРАПЕВТИЧНОЮ ВВАЖАЮТЬ ТАКУ ДОЗУ ПРЕПАРАТУ, ЯКА ЗАБЕЗПЕЧУЄ ЛІКУВАЛЬНИЙ ЕФЕКТ. ЛІКАРІ У ПОВСЯКДЕННІЙ ПРАК­ТИЦІ ЗВИЧАЙНО КОРИСТУЮТЬСЯ СЕРЕДНІМИ ТЕРАПЕВТИЧНИМИ ДОЗАМИ. МАКСИМАЛЬНО ДОПУСТИМІ ЛІКУВАЛЬНІ ДОЗИ, ЯКІ ВИКО­РИСТОВУЮТЬ ПОРІВНЯНО РІДКО, НАЗИВАЮТЬСЯ ВИЩИМИ ТЕРА­ПЕВТИЧНИМИ. ВИЩІ РАЗОВІ Й ДОБОВІ ДОЗИ ДЛЯ ОТРУЙНИХ І СИЛЬНОДІЮЧИХ ПРЕПАРАТІВ НАВЕДЕНО В ДФХ. ДОЗИ, ЩО ЗУМОВЛЮЮТЬ ОТРУЄННЯ, НАЗИВАЮТЬСЯ ТОКСИЧ­НИМИ, А ДОЗИ, ЯКІ СПРИЧИНЮЮТЬ СМЕРТЬ,— ЛЕТАЛЬНИМИ. РОЗРІЗНЯЮТЬ ТАКІ ДОЗИ: НА ОДИН ПРИЙОМ, РАЗОВІ (PRO DOST), НА ДОБУ (PRO DIE), УДАРНІ (ЗБІЛЬШЕНА ДОЗА НА ПЕРШИЙ ПРИЙОМ), КУРСОВІ (НА КУРС ЛІКУВАННЯ). ПРИ ВИПИСУВАННІ ЛІКІВ, ПРИЗНАЧЕНИХ ДЛЯ ВВЕДЕННЯ ВСЕРЕДИНУ, НЕЗАЛЕЖНО ВІД ЇХ ФОРМИ, ЛІКАР КЕРУЄТЬСЯ ЄДИ­НОЮ МЕТОЮ — ВВЕСТИ В ОРГАНІЗМ ХВОРОГО СУВОРО ВИЗНАЧЕНУ КІЛЬКІСТЬ ЛІКІВ, ЇХ РАЗОВУ ДОЗУ. ТОЧНЕ ДОТРИМАННЯ ДОЗИ ОБУМОВЛЕНО ПОЯВОЮ НЕБАЖАНИХ РЕАКЦІЙ У РАЗІ ПЕРЕВИЩЕН­НЯ ЇЇ І ЗНИЖЕННЯМ ЕФЕКТУ У РАЗІ ЇЇ ЗМЕНШЕННЯ.

14. ЯКЩО ПРЕПАРАТ НЕГАТИВНО ВПЛИВАЄ НА ОРГАНІЗМ (ЗУМОВ­ЛЮЄ БРОНХОСПАЗМ, ПОРУШЕННЯ ПРОЦЕСІВ МІКРОЦИРКУЛЯЦІЇ, СЛУХУ, ГОСТРОТИ ЗОРУ), ТО ГОВОРЯТЬ ПРО ЙОГО ТОКСИЧНУ ДІЮ. ТЕРМІН «ТОКСИЧНА ДІЯ» ВИКОРИСТОВУЮТЬ ТОДІ, КОЛИ ТРЕБА ОПИСАТИ ЕФЕКТИ ПЕРЕДОЗУВАННЯ ПРЕПАРАТУ. ЕФЕКТ ДЕЯКИХ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ ПОВ'ЯЗАНИЙ ІЗ ПОЧАТКОВИМ ПОДРАЗНЕННЯМ ЧУТЛИВИХ НЕРВОВИХ ЗАКІНЧЕНЬ У ШКІРІ, СЛИЗОВИХ ОБОЛОНКАХ ЧИ СТІНКАХ СУДИН. РЕФЛЕКСИ, ЯКІ ВИНИКАЮТЬ У ЦЬОМУ РАЗІ, ЗМІНЮЮТЬ ФУНКЦІЇ РЯДУ ОРГАНІВ ТА СИСТЕМ. ТАКА ДІЯ НАЗИВАЄТЬСЯ РЕФЛЕКТОРНОЮ. ДЛЯ ОПИСАННЯ ЕФЕКТІВ ЛІКІВ ВИДІЛЯЮТЬ ТАК ЗВАНУ ПРЯМУ ДІЮ ТА ЇЇ НАСЛІДКИ — НЕПРЯМІ ЕФЕКТИ. НАПРИКЛАД, СЕРЦЕВІ ГЛІКОЗИДИ СПРАВЛЯЮТЬ ПРЯМИЙ КАРДІОСТИМУЛЮВАЛЬНИЙ ВПЛИВ. У ТОЙ ЖЕ ЧАС, СТИМУЛЮЮЧИ ДІЯЛЬНІСТЬ СЕРЦЯ, ВОНИ ПОЛІПШУЮТЬ ГЕМОДИНАМІКУ У ХВОРИХ ІЗ СЕРЦЕВОЮ НЕДОСТАТ­НІСТЮ, ЗМЕНШУЮТЬ ЗАСТІЙНІ ЯВИЩА В ТКАНИНАХ, ЗБІЛЬШУЮТЬ ДІУРЕЗ, ЗНІМАЮТЬ НАБРЯКИ ТОЩО — ДАЮТЬ НЕПРЯМІ ЕФЕКТИ. У ОСТАННІ РОКИ ЦІ ПОНЯТТЯ ПОСТУПОВО ЗНИКАЮТЬ, ОСКІЛЬКИ ПРЯМОЮ ДІЄЮ Є ЛИШЕ УТВОРЕННЯ КОМПЛЕКСУ ЛІКІВ З БІОСУБ-СТРАТОМ, А ВСІ ІНШІ ЕФЕКТИ ВТОРИННІ, АБО НЕПРЯМІ. ДІЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ, ЯК ПРАВИЛО, ОБОРОТНА (МИ­НАЄ ЧЕРЕЗ ПЕВНИЙ ЧАС), ЩО ПОЯСНЮЄТЬСЯ ДИСОЦІАЦІЄЮ КОМП­ЛЕКСУ ЛІКИ — СУБСТРАТ. ПРО НЕОБОРОТНУ ДІЮ ГОВОРЯТЬ ТОДІ, КОЛИ ТАКИЙ КОМПЛЕКС НЕ ДИСОЦІЮЄ, ТОБТО ОСНОВУ ЙОГО СКЛАДАЄ КОВАЛЕНТНИЙ ЗВ'ЯЗОК. ДЕФІЦИТ МОЛЕКУЛ БІОСУБСТ-РАТУ НАДОЛУЖУЄТЬСЯ ЗА РАХУНОК ЇХНЬОГО СИНТЕЗУ.

15. ФАРМАКОЛОГІЯ (ГРЕЦЬК. PHARMAKON — ЛІКИ, ОТРУТА, ЗІЛ­ЛЯ; LOGOS — НАУКА, СИСТЕМА ЗНАНЬ) ВИНИКЛА В СЕРЕДИНІ XIX СТ., А ВІДОМОСТІ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ТИХ ЧИ ІНШИХ ЗАСОБІВ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ РІЗНОМАНІТНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ДІЙШЛИ ДО НАС ІЗ ГЛИБОКОЇ ДАВНИНИ. З ПОЯВОЮ ЛЮДИНИ З'ЯВИЛИСЯ ХВОРОБИ, ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ЯКИХ ЗАСТОСОВУВАЛИ НАВКОЛИШНІ ПРЕДМЕТИ: РОСЛИНИ, ВОДУ, ПРОДУКТИ НАДР ЗЕМЛІ, ТКАНИНИ ТВАРИН. ДО НАШИХ ДНІВ ДІЙШЛИ ПООДИНОКІ ВІДОМОСТІ ПРО ЛІКОЗНАВСТВО ТИХ ЧАСІВ. ВІДОМО, ЩО НЕАНДЕРТАЛЬЦІ У ПЕРІОД МУСТЬЄРСЬКОЇ КУЛЬТУРИ (БЛИЗЬКО 100—45 ТИС. РОКІВ ДО Н. Є.) ЗАСТОСОВУ­ВАЛИ ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ, ПРОДУКТИ ТВАРИННОГО СВІТУ. ПЕРШІ СПРОБИ СИСТЕМАТИЗУВАТИ ВІДОМОСТІ ПРО ЛІКАРСЬКІ РЕЧОВИНИ БУЛО ЗРОБЛЕНО ЩЕ В СТАРОДАВНІ ЧАСИ. ІСТОРИЧНІ ПАМ'ЯТКИ Й ДОКУМЕНТИ СВІДЧАТЬ ПРО ТЕ, ЩО В СТАРОДАВНЬО­МУ ЄГИПТІ ШИРОКО ЗАСТОСОВУВАЛИСЯ ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ (ЛО­ТОС, РИЦИНА, РОМАШКА ТА ІН.), МІНЕРАЛЬНІ РЕЧОВИНИ (СІРКА, МІДЬ, НАТРІЮ ХЛОРИД ТА ІН.), ПРЕПАРАТИ ТВАРИННОГО ПО­ХОДЖЕННЯ (ПЕЧІНКА, КРОВ, ЖОВЧ, МЕД ТА ІН.). ТІЛЬКИ В ПАПІРУСІ ЕБЕРСА НА 110 СТОРІНКАХ ОПИСАНО 250 ХВОРОБ І 874 СПОСОБИ ЇХ ЛІКУВАННЯ. НАЙДАВНІШИМ ДЖЕРЕЛОМ, ЩО ПРИСВЯЧЕНЕ МЕДИЦИНІ ТА ЛІКОЗНАВСТВУ ІНДІЇ, У ЯКОМУ СХАРАКТЕРИЗОВАНО СИМПТОМИ БАГАТЬОХ НЕДУГ І ПОНАД 1000 ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ, Є «АЮРВЕ-ДИ» («ЗНАННЯ ЖИТТЯ»).

ПЕРШІ ПАГОНИ ФАРМАКОЛОГІЧНОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ БУЛО ЗАКЛАДЕНО В КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКІЙ АКАДЕМІЇ (1632—1817), ЯКУ ЗАКІНЧИЛИ ВИДАТНІ ПРЕДСТАВНИКИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. ТАК, Н. М. АМБОДИК-МАКСИМОВИЧ (1744—1812) Є АВТОРОМ ПЕРШОГО ПОСІБНИКА З ЛІКОЗНАВСТВА РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ «ВРАЧЕБНОЕ ВЕЩЕСТВОСЛОВИЕ, ИЛИ ОПИСАНИЕ ЦЕЛИТЕЛЬНЬЇХ РАСТЕНИЙ, ВО ВРАЧЕВСТВЕ УПОТРЕБЛЯЕМЬІХ, С ИЗЬЯСНЕНИЕМ ПОЛЬЗЬІ И УПОТРЕБЛЕНИЯ ОНЬЇХ...» Н. М. АМБОДИК БУВ АВТО­РОМ ПЕРШОГО ПОСІБНИКА З АКУШЕРСТВА, МЕДИКО-ХІРУРГІЧНО-ГО, АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНОГО ТА НОВОГО БОТАНІЧНОГО СЛОВ­НИКІВ.

ЦЕНТРАМИ РОЗВИТКУ ФАРМАКОЛОГІЇ В УКРАЇНІ БУЛИ КА­ФЕДРИ ФАРМАКОЛОГІЇ ПРИ МЕДИЧНИХ ФАКУЛЬТЕТАХ УНІВЕРСИ­ТЕТІВ У ХАРКОВІ (1805), КИЄВІ (1841), ЛЬВОВІ (1897), ОДЕСІ (1900).

17. ПОСИЛЕННЯ СПЕЦИФІЧНОЇ ФАРМАКОЛОГІЧНОЇ ДІЇ ПРИ ПОВТОР­НОМУ ВВЕДЕННІ ОДНІЄЇ Й ТІЄЇ Ж ЛІКАРСЬКОЇ РЕЧОВИНИ НАЗИ­ВАЮТЬ КУМУЛЯЦІЄЮ. У РАЗІ МАТЕРІАЛЬНОЇ КУМУЛЯЦІЇ НАРОС­ТАННЯ ЕФЕКТУ ОБУМОВЛЕНО ПОСТІЙНИМ ПІДВИЩЕННЯМ КОНЦЕНТРАЦІЇ ПРЕПАРАТУ В КРОВІ ТА ТКАНИНАХ ЧЕРЕЗ ПОВІЛЬ­НИЙ ЙОГО МЕТАБОЛІЗМ ТА ВИВЕДЕННЯ. ЦЕ МОЖЕ СПРИЧИНИТИ ПОЯВУ ТОКСИЧНИХ ЕФЕКТІВ У РАЗІ ПОВТОРНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ТЕРАПЕВТИЧНИХ ДОЗ ПРЕПАРАТУ. НЕБЕЗПЕКА МАТЕРІАЛЬНОЇ КУМУЛЯЦІЇ ЗРОСТАЄ У РАЗІ ПОРУШЕННЯ ФУНКЦІЙ ПЕЧІНКИ Й НИРОК. НАПРИКЛАД, СЕРЦЕВІ ГЛІКОЗИДИ ГРУПИ НАПЕРСТЯНКИ ЗАСТОСОВУЮТЬ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ СЕРЦЕВОЇ НЕДОСТАТНОСТІ, ЯКА НЕРІДКО СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ ПАТОЛОГІЄЮ ПЕЧІНКИ. У ЦИХ УМО­ВАХ БІОТРАНСФОРМАЦІЯ ПРЕПАРАТІВ СПОВІЛЬНЮЄТЬСЯ І ПРОЯВ­ЛЯЄТЬСЯ МАТЕРІАЛЬНА КУМУЛЯЦІЯ: СПОЧАТКУ ПОСИЛЮЄТЬСЯ ТЕРАПЕВТИЧНИЙ ЕФЕКТ, А ПОТІМ НАСТАЄ ІНТОКСИКАЦІЯ ОРГАНІЗ­МУ. ДЛЯ ЗАПОБІГАННЯ КУМУЛЯЦІЇ ТРЕБА ПРОВОДИТИ КОРЕКЦІЮ ДОЗ (ЗНИЖУВАТИ) ТА ІНТЕРВАЛІВ МІЖ ПРИЙОМАМИ ПРЕПАРАТУ (ЗБІЛЬШУВАТИ).

18. ЛІКАРСЬКОЮ НАЗИВАЄТЬСЯ ХІМІЧНА РЕЧОВИНА, ЯКА В ПЕВ­НІЙ КІЛЬКОСТІ (ДОЗА АБО КОНЦЕНТРАЦІЇ) ЗДАТНА УСУНУТИ ПАТОЛОГІЧНИЙ ПРОЦЕС АБО ЗАПОБІГТИ ЙОГО РОЗВИТКУ. ЦЕ МІЖЕ БУТИ ЕЛЕМЕНТАРНА РЕЧОВИНА АБО СПОЛУКА НЕОРГАНІЧНОЇ ЧИ ОРГАНІЧНОЇ ПРИРОДИ. ЛІКАРСЬКІ РЕЧОВИНИ Ч,І ЇХНІ ХІМІЧНІ ПОПЕРЕДНИКИ МІСТЯТЬСЯ В РІЗНИХ ПРИРОДНИХ МАТЕРІАЛАХ, ТОБТО ЛІКАРСЬКІЙ СИРОВИНІ. ВИДІЛЯЮТЬ КІЛЬКА ОСНОВНИХ ДЖЕРЕЛ ОДЕРЖАННЯ ЛІКІВ: МІНЕРАЛИ, РОСЛИНИ, ТВАРИННИЙ СВІТ, МІКРООРГАНІЗМИ, ПРОМИСЛОВИЙ СИНТЕЗ І ГЕННА ІНЖЕНЕРІЯ. ПРОДУКТИ ЛІКАРСЬКОЇ СИРОВИНИ, ОДЕРЖАНІ ШЛЯХОМ ОЧИЩЕННЯ ВІД БАЛАСТНИХ РЕЧОВИН АБО ЗА ДОПОМОГОЮ ХІМІЧНОГО СИНТЕЗУ, НАЗИВАЮТЬСЯ ЛІКАРСЬКИМИ ПРЕПАРАТАМИ. ПРЕПАРАТИ, ОДЕРЖАНІ З РОСЛИННОЇ СИРОВИМИ, ЗА СТУПЕНЕМ ОЧИСТКИ ВІД БАЛАСТНИХ РЕЧОВИН ДІЛЯТЬ НА ПРОСТІ (НАПРИКЛАД, ПОРОШОК З ЛИСТКІВ НАПЕРСТЯНКИ) Й СКЛАДНІ. ПРИГОТОВАНІ НА ФАРМАЦЕВТИЧНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ ЛІКАРСЬКІ РЕЧОВИНИ НЕ МОЖУТЬ БУТИ ЯК ТАКІ ВИКОРИСТАНІ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ, ЇМ НАДАЮТЬ ПЕВНОЇ ФОРМИ, ЯКА Є ЗРУЧНОЮ ДЛЯ КОРИСТУВАННЯ (УВЕДЕННЯ В ОРГАНІЗМ, НАНЕСЕННЯ НА ШКІРУ, СЛИЗОВІ ОБОЛОНКИ), ТОБТО ЛІКАРСЬКОЇ ФОРМИ. ЗА КОНСИСТЕНЦІЄЮ, ТОБТО ЗАЛЕЖНО ВІД ВИКОРИСТАНОЇ ФОРМОТВОРЧОЇ РЕЧОВИНИ — КОНСТИТУЕНСУ, ЛІКАРСЬКІ ФОРМИ ДІЛЯТЬ НА ТВЕРДІ (ПОРОШКИ, ТАБЛЕТКИ, ДРАЖЕ, ПІЛЮЛІ), РІДКІ (РОЗЧИНИ, МІКСТУРИ, КРАПЛІ, НАСТОЇ, НАСТОЙКИ, ВІДВАРИ, СУСПЕНЗІЇ, СЛИЗИ, ЕМУЛЬСІЇ) Й М'ЯКІ (МАЗІ, ПАСТИ, СВІЧКИ). ВИГОТОВЛЯЮТЬ ЛІКАРСЬКІ ФОРМИ З ПРЕПАРАТІВ У АПТЕКАХ АБО ФАБРИЧНИМ ШЛЯХОМ.

19. КОНСИСТЕНЦІЄЮ. ТОБТО ЗАЛЕЖНО ВІД ВИКОРИСТАНОЇ ФОРМОУТВОРЧОЇ РЕЧОВИНИ — КОНСТИТУЕНСУ, ЛІКАРСЬКІ ФОРМИ ДІПИТЬ НА ТВЕРДІ (ПОРОШКИ, ТАБЛЕТКИ, ДРАЖЕ, ПІЛЮЛІ, РІДКІ (РОЗЧИНИ, МІКСТУРИ, КРАПЛІ, НАСТОЇ, НАСТОЙКИ', СУСПЕНЗІІ, СЛИЗИ, ЕМУЛЬСІЇ) Й М'ЯКІ (МАЗІ, ЛАСТИ, ВІДВАРИ, СВІЧКИ). ВИГОТОВЛЯЮТЬ ЛІКАРСЬКІ ФОРМИ З ПРЕПАРАТІВ У АПТЕКАХ АБО ФАБРИЧНИМ ШЛЯХОМ.

20. ТВЕОДІ ЛІКАРСЬКІ ФОРМИ ПОРОШКИ. ПОРОШКОМ НАЗИВАЄТЬСЯ ТВЕРДА ЛІКАРСЬКА ФОРМА ДЛЯ ВНУТРІШНЬОГО І ЗОВНІШНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ, ЯКА ВОЛОДІЄ ВЛАСТИВОСТЯМИ СИПКОСТІ. ЗА СТУПЕНЕМ ПОДРІБНЕННЯ РОЗРІЗНЯЮТЬ ТАКІ ВИДИ ПОРОШКУ: 1) ГРУБИЙ, ЧАСТОЧКИ ЯКОГО МОЖНА РОЗРІЗНИТИ НЕОЗБРОЄНИМ ОКОМ; 2) ДРІБНИЙ, ЧАСТОЧКИ ЯКОГО ЛЕДВЕ МОЖНА ВІДЧУТИ ПРИ РОЗТИРАННІ МІЖ ПАЛЬЦЯМИ; 3) ЩОНАЙДРІБНІШИЙ , ПРИ РОЗТИРАННІ ЯКОГО МІЖ ПАЛЬЦЯМИ НЕ ВІДЧУВАЄТЬСЯ ЧАСТОЧОК. ПОРОШКИ БУВАЮТЬ ПРОСТІ, ТОБТО ТАКІ, ЩО СКЛАДАЮТЬСЯ І ОДНІЄЇ ЛІКАРСЬКОЇ РЕЧОВИНИ, І СКЛАДНІ, ДО СКЛАДУ ЖИХ ВХОДИТЬ 2 ІНГРЕДІЄНТА І БІЛЬШЕ. РОЗРІЗНЯЮТЬ ПОРОШКИ ДОЗОВАНІ, ТОБТО РОЗДІЛЕНІ НА ОКРЕМІ ДОЗИ, І НЕДОЗОВАНІ— НЕ РОЗДІЛЕНІ. ДОЗОВАНІ ПОРОШКИ ПРИЗНАЧАЮТЬ ДПЯ ВНУТРІШНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ. МАСА ТАКИХ ПОРОШКІВ ПОВИННА БУТИ НЕ МЕНШЕ НІЖ 0,1 Г І НЕ БІЛЬШЕ НІЖ 1 Г. ЯКЩО В ДОЗОВАНИХ ПОРОШКАХ ВИПИСУЮТЬ ЛІКАРСЬКІ РЕЧОВИНИ В КІЛЬКОСТЯХ ДО 0,1 Г, ТО ДЛЯ ЗБІЛЬШЕННЯ МАСИ ПОРОШКУ ДОДАЮТЬ ЦУКОР ТРОСТИНОВИЙ АБО БУРЯКОВИЙ ЧИ ЦУКОР МОЛОЧНИЙ А КІЛЬКОСТІ 0,2—0,3 Г. ПІД ЧАС ПРИПИСУВАННЯ ПРОСТИХ ДОЗОВАНИХ ПОРОШКІВ У РЕЦЕПТІ ВКАЗУЮТЬ НАЗВУ ЛІКАРСЬКОЇ РЕЧОВИНИ І ЇЇ РАЗОВУ ДОЗУ, ПОТІМ—КІЛЬКІСТЬ ВИПИСАНИХ ДОЗ І СПОСІБ УВЕДЕННЯ ПОРОШКУ. У РАЗІ ПРИПИСУВАННЯ СКЛАДНИХ ДОЗОВАНИХ ПОРОШКІВ УКАЗУЮТЬ НАЗВУ ВСІХ ІНГРЕДІЄНТІВ, ЯКІ ВХОДЯТЬ ДО ЇХ СКЛАДУ. ПІСЛЯ ЦЬОГО РОБЛЯТЬ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ЗМІШУВАННЯ ТА ВИГОТОВЛЕННЯ ПОРОШКУ І ПРО ЧИСЛО ДОЗ, ЯКІ ТРЕБА ВИДАТИ. ПОРОШКИ, ЯКІ МАЮТЬ НЕПРИЄМНИЙ СМАК АБО ЗАПАХ, ВОЛОДІЮТЬ ГІГРОСКОПІЧНІСТЮ, А ТАКОЖ СПРАВЛЯЮТЬ НЕСПРИЯТЛИВИЙ ПЛИВ НА СЛИЗОВІ ОБОЛОНКИ ТА ТКАНИНИ ЗУБА, ПРИПИСУЮТЬ У ЖЕЛАТИНОВИХ КАПСУЛАХ. КАПСУЛИ ЖЕЛАТИНОВІ БУВАЮТЬ М'ЯКІ ТА ЕЛАСТИЧНІ, ТВЕРДІ І З КРИШКАМИ. ЖЕЛАТИНОВІ КАПСУЛИ МАЮТЬ КУЛЕПОДІБНУ, ЯЙЦЕПОДІБНУ І ДОВГАСТУ ФОРМИ, ВМІЩАЮТЬ ВІД 0,1 ДО 1,5 Г ЛІКАРСЬКОЇ РЕЧОВИНИ. ТАБЛЕТКИ —ТВЕРДА ДОЗОВАНА ЛІКАРСЬКА ФОРМА, ЯКУ ОДЕРЖУЮТЬ НА ФАРМАЦЕВТИЧНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ ШЛЯХОМ ПРЕСУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ І ДОПОМІЖНИХ РЕЧОВИН. ВИГОТОВЛЯЮТЬ ТАБЛЕТКИ ЗА СТАНДАРТНИМИ ПРИПИСАМИ, ТОБТО ВОНИ Є ОФІЦИНАЛЬНИМИ. ТАБЛЕТКИ ВИПУСКАЮТЬ РІЗНОЇ ВЕЛИЧИНИ Й ФОРМИ. МАСА ТАБЛЕТКИ ДЛЯ ВНУТРІШНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ НЕ ПОВИННА ПЕРЕВИЩУВАТИ 1 Г. МАСА ТАБЛЕТКИ ДЛЯ ЗОВНІШНЬОГО ВИКОРИСТАННЯ МОЖЕ БУТИ 1 Г І БІЛЬШЕ ЯК ФОРМОТВОРЧИЙ ЗАСІБ (НАПОВНЮВАЧ) ПІД ЧАС ПРИГОТУВАННЯ ТАБЛЕТОК ВИКОРИСТОВУЮТЬ ТАЛЬК, КАКАО, РОЗЧИН ЖЕЛАТИНУ ТОЩО ДЕЯКІ СКЛАДНІ ТАБЛЕТКИ ВИПУСКАЮТЬСЯ ПРОМИСЛОВІСТЮ ІЗ ВЛАСНИМИ НАЗВАМИ, ЩО ЧАСТО СКЛАДАЮТЬСЯ З ОКРЕМИХ СКЛАДІВ НАЗВ ЇХ КОМПОНЕНТІВ. ТАКІ ТАБЛЕТКИ НАЛЕЖАТЬ ДО ПАТЕНТОВАНИХ. ДРАЖЕ—ТВЕРДА ЛІКАРСЬКА ФОРМА ДЛЯ ВНУТРІШНЬОГО ЗАСТОВУВАННЯ, ЯКУ ОДЕРЖУЮТЬ ШЛЯХОМ БАГАТОРАЗОВОГО НАШАРУВАННЯ (ДРАЖУВАННЯ) ЛІКАРСЬКИХ І ДОПОМІЖНИХ РЕЧОВИН НА ЦУКРОВІ ГРАНУЛИ (КРУПКУ). ДО СКЛАДУ ДРАЖЕ ВХОДЯТЬ ЛІКАРСЬКІ ТА ДОПОМІЖНІ РЕЧОВИНИ. ДРАЖЕ ПОВИННІ МАТИ ПРАВИЛЬНУ КУЛЕПОДІБНУ ФОРМУ. ПОВЕРХНЯ ЇХ МАС БУТИ ГЛАДЕНЬКОЮ І ОДНОРІДНОЮ ЗА ЗАБАРВЛЕННЯМ. МАСА ДРАЖЕ НЕ ПОВИННА ПЕРЕВИЩУВАТИ 1 Г. ПІД ЧАС ВИПИСУВАННЯ ДРАЖЕ ПІСЛЯ, ВКАЗУЮТЬ НАЗВУ ЛІКАРСЬКОЇ ФОРМИ. ПРИСИПКИ - ПРИЗНАЧАЮТЬ ДЛЯ ЗОВНІШНЬОГО КОРИСТУВАННЯ. ПІД ЧАС ВИПИСУВАННЯ ПРИСИПОК, ЯК І ІНШИХ ФОРМ ДЛЯ ЗОВНІШНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ, ВИХІДНОЮ ВЕЛИЧИНОЮ У РОЗРАХУНКУ РЕЦЕПТА « ТЕРАПЕВТИЧНА КОНЦЕНТРАЦІЯ ЛІКАРСЬКОЇ РЕЧОВИНИ, ЯКА ВИРАЖАЄТЬСЯ У ВІДСОТКАХ ВІД ЗАГАЛЬНОЇ МАСИ ПРИСИПКИ. НАПОВНЮВАЧЕМ ДЛЯ ПРИСИПОК СЛУЖАТЬ КАРТОПЛЯНИЙ АБО ПШЕНИЧНИЙ КРОХМАЛЬ ЧИ ТАЛЬК.. ВИПИСУЮТЬ ПРИСИПКИ У КІЛЬКОСТІ ВІД 5 ДО 100 Г. ЗУБНИЙ ПОРОШОК — ПОРОШОК БІЛОГО КОЛЬОРУ, ОСНОВНИМ КОМПОНЕНТОМ ЯКОГО С КАЛЬЦІЮ КАРБОНАТ. ДЛЯ ОДЕРЖАННЯ ЩОНАЙДРІБНІШОГО ПОРОШКУ КРЕЙДИ ВИКО­РИСТОВУЮТЬ МЕТОД ХІМІЧНОГО ОСАДЖЕННЯ. КРІМ ОДЕРЖУВАНОГО У ТАКИЙ СПОСІБ ДО СКЛАДУ ЗУБНИХ ПОРОШКІВ ВХОДЯТЬ ЕФІРНІ ОЛІЇ (М'ЯТНА, ГВОЗДИЧНА, ЕВКАЛІПТОВА, АНІСОВА), ЯКІ НАДАЮТЬ ЇМ ПРИЄМНОГО ЗАПАХУ І ДЕЗОДОРУЮЧИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ. ЗУБНІ ПОРОШКИ ДІЛЯТЬСЯ НА ГІГІЄНІЧНІ Й ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНІ. ЗА ІНТЕНСИВНІСТЮ АБРАЗИВНОЇ ДІЇ ЇХ МОЖНА РОЗПОДІЛИТИ НА ТРИ ГРУПИ: З ВИРАЖЕНИМ, ПОМІРНИМ ТА СЛАБКИМ ЕФЕКТАМИ.

21. М'ЯКІ ЛІКАРСЬКІ ФОРМИ . МАЗІ — НЕДОЗОВАНА ЛІКАРСЬКА ФОРМА ДЛЯ ЗОВНІШНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ, ЩО МАЄ М'ЯКУ КОНСИСТЕНЦІЮ. ГОТУЮТЬ ЇХ ЗА ДОПОМОГОЮ ЗМІШУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ РЕЧОВИН З ФОРМОТВОРЧИМИ РЕЧОВИНАМИ — МАЗЬОВИМИ ОСНОВАМИ. НАЙЧАСТІШЕ ЗАСТОСОВУЮТЬ ТАКІ МАЗЬОВІ ОСНОВИ.ВАЗЕЛІН— СУМІШ ТВЕРДИХ І РІДКИХ ВУГЛЕ­ВОДІВ НАФТИ, ОДНОРІДНА МАСА БЕЗ ЗАПАХУ, БІЛОГО АБО ЖОВ­ТОГО КОЛЬОРУ. ВАЗЕЛІН ВІДПОВІДАЄ ОСНОВНИМ ВИМОГАМ ДО МАЗЬОВИХ ОСНОВ. ОЛІЯ ВАЗЕЛІНОВА. СМАЛЕЦЬ ОЧИЩЕНИЙ — ОДНОРІДНА БІЛА МАСА М'ЯКОЇ КОНСИСТЕНЦІЇ ЗІ СЛАБКИМ СВОЄРІДНИМ ЗАПАХОМ І СМАКОМ, ДОБРЕ РОЗЧИННА У ЕФІРІ ТА ХЛОРОФОРМІ. ЛАНОЛІН Є СУМІШШЮ СКЛАДНИХ ЕФІРІВ ВИСОКОМОЛЕКУЛЯРНИХ СПИРТІВ І ЖИРНИХ КІ.СЛОТ ТА ВІЛЬНИХ ВИСОКОМОЛЕКУЛЯРНИХ СПИРТІВ—ХОЛЕСТЕРИНУ Й ІЗОХОЛЕСТЕРИНУ. ЯК ОСНОВУ ДЛЯ ПРИГОТУВАННЯ РІДКИХ МАЗЕЙ (ЛІНІМЕНТІВ), ВИКОРИСТОВУЮТЬ СОНЯШНИКОВУ, ОЛИВКОВУ ТА МИГДАЛЬНУ ОЛІЇ. СПОСІБ ПРИГОТУВАННЯ МАЗЕЙ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ФІЗИКО-ХІМІЧКИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ІНГРЕДІЄНТІВ. МАЗІ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ УРАЖЕНЬ ШКІРИ Й СЛИЗОВИХ ОБОЛОНОК ВИПИСУЮТЬ У КІЛЬКОСТІ 20—100 Г, ОЧНІ КРАПЛІ—НЕ БІЛЬШЕ НІЖ 5—10 Г. РОЗРІЗНЯЮТЬ ПРОСТІ Й СКЛАДНІ МАЗІ. У ПЕРШОМУ РАЗІ РЕЦЕПТ ПОЧИНАЄТЬСЯ З НАЗВИ ЛІКАРСЬКОЇ ФОРМИ, ПОТІМ ІДЕ НАЗВА ПРЕПАРАТУ, КОНЦЕНТРАЦІЯ МАЗІ Й ЗАГАЛЬНА ЇЇ КІЛЬКІСТЬ. СКОРОЧЕНА ФОРМА ДОПУСКАЄТЬСЯ ЛИШЕ В ТОМУ РАЗІ, КОЛИ ЗА МАЗЬОВУ ОСНОВУ БЕРУТЬ ВАЗЕЛІН. ПРИ ВИПИСУВАННІ МАЗІ РОЗГОРНУТИМ СПОСОБОМ У РЕЦЕПТІ ПЕРЕРАХОВУЮТЬ УСІ ІНГРЕДІЄНТИ, ЯКІ ВХОДЯТЬ ДО ЇЇ СКЛАДУ, У, ЗАГАЛЬНОПРИЙНЯТІЙ ПОСЛІДОВНОСТІ, ПІСЛЯ ЧОГО ЗАЗНАЧАЮТЬ:«3МІШАЙ, ЗРОБИ МАЗЬ». ОФІЦИНАЛЬНІ МАЗІ ГОТУЮТЬ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ. ВИПИСУЮТЬ ЇХ СКОРОЧЕНИМ СПОСОБОМ. ЯКЩО МАЗЬ ВИПУСКАЄТЬСЯ ОДНІЄ КОНЦЕНТРАЦІЇ, ТО В РЕЦЕПТІ ЇЇ НЕ ВКАЗУЮТЬ. СТОМАТОЛОГІЧНІ ПАСТИ : ГОТУЮТЬ У НЕВЕЛИКИХ КІЛЬКОСТЯХ, ЗВИЧАЙНО В ПРИСУТНОСТІ ХВОРОГО. ДО СКЛАДУ ТАКИХ ПАСТ ВХОДЯТЬ ПОРОШКОПОДІБНІ ЛІКАРСЬКІ ПРЕПАРАТИ, ДО ЯКИХ ДО ПОТРІБНОЇ КОНСИСТЕНЦІЇ ЯК НАПОВНЮВАЧ ДОДАЮТЬ ГЛІЦЕРИН, ВАЗЕЛІНОВУ ОЛІЮ, РОСЛИННІ ОЛІЇ. СТОМАТОЛОГІЧНІ ПАСТИ ВИПИСУЮТЬ ТІЛЬКИ РОЗГОРНУТИМ СПОСОБОМ, ЗАЗНАЧИВШИ ВСІ ІНГРЕДІЄНТИ. ВИНЯТОК СТАНОВИТЬ СТОМАТОЛОГІЧНА ПАСТА З АНГІДРИДУ МИШ'ЯКОВИСТОЇ КИСЛОТИ, ЯКУ ГОТУЮТЬ У АПТЕЦІ. ЗУБНІ ПАСТИ. ЇХ МОЖНА РОЗПОДІЛИТИ НА 2 ГРУПИ: 1) ГІГІЄНІЧНІ ЗУБНІ ПАСТИ; 2) ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗУБНІ ПАСТИ. ДО СКЛАДУ КОЖНОЇ ЗУБНОЇ ПАСТИ ВХОДЯТЬ ТАКІ РЕЧОВИНИ: ХІМІЧНО ЧИСТА КРЕЙДА (ДИКАЛЬЦІЮ ФОСФАТ) ЯК ОСНОВА, ГЛІЦЕРИН ЯК ЗВ'ЯЗУЮЧА РЕЧОВИНА (ТИЛОЗА), АНТИСЕПТИК, ПОВЕРХНЕВО-АКТИВНІ РЕЧОВИНИ Й ВІДДУШКА (РІЗНОМАНІТНІ ЕФІРНІ ОЛІЇ). ГІГІЄНІЧНІ ЗУБНІ ПАСТИ ШИРОКО ЗАСТОСОВУЮТЬ ДЛЯ ЧИЩЕННЯ ЗУБІВ І ПОРОЖНИНИ РОТА ВІД ЗАЛИШКІВ ЇЖІ ТА М'ЯКОГО НАЛЬОТУ. ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗУБНІ ПАСТИ МІСТЯТЬ, ОКРІМ ПЕРЕРАХОВАНИХ РЕЧОВИН, БІОЛОГІЧНО АКТИВНІ КОМПОНЕНТИ (СОЛІ, ФЕРМЕНТИ, ЕКСТРАКТИ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН, ВІТАМІНИ ТА МІКРОЕЛЕМЕНТИ). ЗАЛЕЖНО ВІД ТОГО, ЯКУ РЕЧОВИНУ ВВЕДЕНО ЯК АКТИВНИЙ КОМПОНЕНТ, ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНІ ПАСТИ ДІЛЯТЬСЯ НА КІЛЬКА ВИДІВ: 1. СОЛЬОВІ ЗУБНІ ПАСТИ, ЯКІ МІСТЯТЬ СОЛЬОВІ ДОБАВКИ 2. ХЛОРОФІЛМІСТКІ ПАСТИ 3. БОРОГЛІЦЕРИНОВА

22. ВСІ ЛІКАРСЬКІ РЕЧОВИНИ, ЯКІ Є В АПТЕЦІ, ДІЛЯТЬСЯ НА ОТРУЙНІ, СИЛЬНОДІЮЧІ ТА ІНШІ. ОТРУЙНІ ТА НАРКОТИЧНІ РЕЧО­ВИНИ (VENENA) НАЛЕЖАТЬ ДО СПИСКУ А. ЇХ ТРЕБА ЗБЕРІГАТИ ПІД ЗАМКОМ У ШАФАХ З НАПИСОМ «VENENA» І «А» У СПЕЦІАЛЬНО ОБЛАДНАНИХ КІМНАТАХ. ПО ЗАКІНЧЕННЮ РОБОТИ ШАФИ З ОТРУЙНИМИ І НАРКОТИЧНИМИ РЕЧОВИНАМИ ОПЕЧАТУЮТЬ І ПЛОМБУЮТЬ. СИЛЬНОДІЮЧІ ЛІКАРСЬКІ РЕЧОВИНИ (НЕГОІСА), НАВЕДЕНІ А «ФАРМАКОПЕЇ» У СПИСКУ Б, ПОВИННІ ЗБЕРІГАТИСЯ ТАКОЖ ОКРЕМО ВІД ІНШИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ У ОКРЕМИХ ШАФАХ ПІД ААМКОМ З НАПИСОМ «НЕГОІСА» І «Б». УСІ ІНШІ ЛІКАРСЬКІ РЕЧОВИНИ ЗБЕРІГАЮТЬСЯ В АПТЕЦІ ЗГІДНО А ПРИПИСАМИ «ФАРМАКОПЕЇ».

24. ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ МОЖУТЬ БУТИ ВВЕДЕНІ В ОРГАНІЗМ РІЗНИМИ ШЛЯХАМИ ЗАЛЕЖНО ВІД ЇХНІХ ВЛАСТИВОСТЕЙ І МЕТИ ТЕРАПІЇ. ШЛЯХ УВЕДЕННЯ ЛІКІВ ЗНАЧНОЮ МІРОЮ ВИЗНАЧАЄ ШВИДКІСТЬ НАСТАННЯ І СИЛУ ДІЇ, ЇЇ ТРИВАЛІСТЬ ТА РОЗВИТОК ПОБІЧНИХ ЕФЕКТІВ. РОЗРІЗНЯЮТЬ ЕНТЕРАЛЬНІ (ЧЕРЕЗ ТРАВНИЙ КАНАЛ) І ПАР­ЕНТЕРАЛЬНІ (МИНАЮЧИ ТРАВНИЙ КАНАЛ) ШЛЯХИ ВВЕДЕННЯ ЛІКІВ. ЕНТЕРАЛЬНІ ШЛЯХИ ВВЕДЕННЯ ТАКІ: ЧЕРЕЗ РОТ (ОРАЛЬ-НО), ПІД ЯЗИК (СУБЛІНГВАЛЬНО) І ЧЕРЕЗ ПРЯМУ КИШКУ (РЕК­ТАЛЬНО). УВЕДЕННЯ ЛІКІВ ЧЕРЕЗ РОТ — НАЙЗРУЧНІШИЙ І ПРИРОДНИЙ ДЛЯ ХВОРОГО ШЛЯХ. ВСМОКТУВАННЯ ЛІКІВ, ПРИЙНЯТИХ ЧЕРЕЗ РОТ, ВІДБУВАЄТЬСЯ ПЕРЕВАЖНО ШЛЯХОМ ПРОСТОЇ ДИФУЗІЇ НЕ-ІОНІЗОВАНИХ МОЛЕКУЛ У ТОНКІЙ КИШЦІ, РІДШЕ — В ШЛУНКУ. ПРИ ЦЬОМУ ДО НАДХОДЖЕННЯ В ЗАГАЛЬНИЙ КРОВОТІК ЛІКИ ЧАС ПРИЙОМУ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ МОЖЕ ВПЛИВАТИ Й НА ПОЯВУ ПОБІЧНИХ ЕФЕКТІВ. ТАК, УВЕДЕННЯ НАТЩЕ КИСЛОТИ НІКОТИНОВОЇ МОЖЕ СПРИЧИНИТИ АНГІОНЕВРОТИЧНИЙ СИНДРОМ, АНТИБІОТИКІВ ЛІНКОМІЦИНУ ТА ФУЗИДИН-НАТРІЮ — УСКЛАД­НЕННЯ З БОКУ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ ТОЩО. РЕКТАЛЬНИЙ ШЛЯХ УВЕДЕННЯ ЗАСТОСОВУЮТЬ РІДШЕ (СЛИ­ЗОВІ ПРЕПАРАТИ, СУПОЗИТОРІЇ) — У РАЗІ ЗАХВОРЮВАНЬ ОРГА­НІВ ТРАВЛЕННЯ, У СТАНІ НЕПРИТОМНОСТІ ХВОРОГО. ВСМОКТУ­ВАННЯ З ПРЯМОЇ КИШКИ ВІДБУВАЄТЬСЯ ШВИДШЕ, НІЖ У РАЗІ ВВЕДЕННЯ ВСЕРЕДИНУ. ПАРЕНТЕРАЛЬНІ ШЛЯХИ ВВЕДЕННЯ: НАНЕСЕННЯ НА ШКІРУ ТА СЛИЗОВІ ОБОЛОНКИ, ІН'ЄКЦІЇ, ІНГАЛЯЦІЇ. ЗОВНІШНЄ ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ (ЗМАЗУ­ВАННЯ, ВАННОЧКИ, ПОЛОСКАННЯ)- ШИРОКО ВИКОРИСТОВУЮТЬ У СТОМАТОЛОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ПОРОЖНИНИ РОТА, ГУБ, ТКАНИН ЗУБА ІН'ЄКЦІЙНО ВВОДЯТЬ ЛІКАРСЬКІ РЕЧОВИНИ, ЯКІ НЕ ВСМОКТУ­ЮТЬСЯ АБО РУЙНУЮТЬСЯ В ОРГАНАХ ТРАВЛЕННЯ

25. РОЗРІЗНЯЮТЬ ГОЛОВНУ Й ПОБІЧНУ ДІЮ. ГОЛОВНИМ ВВАЖА­ЮТЬ ТОЙ ЕФЕКТ ЛІКІВ, НА ЯКИЙ РОЗРАХОВУЮТЬ, ВИКОРИСТОВУЮ­ЧИ ЙОГО У ДАНОМУ, КОНКРЕТНОМУ ВИПАДКУ. ВСІ ІНШІ ЕФЕКТИ НАЗИВАЮТЬ ПОБІЧНИМИ. НЕ ВСІ ПОБІЧНІ ЕФЕКТИ Є НЕБАЖАНИ­МИ. НАПРИКЛАД, ПРОТИАЛЕРГІЧНИЙ (ГОЛОВНА ДІЯ) ПРЕПАРАТ ДИМЕДРОЛ ВОЛОДІЄ ПОБІЧНИМ ВПЛИВОМ — ПРИГНІЧУЄ ЦНС ЗУМОВЛЮЮЧИ СОНЛИВІСТЬ. ЧЕРЕЗ ЦЕ ЙОГО НЕ РЕКОМЕНДУЮТЬ ПРИЙМАТИ У РАЗІ АЛЕРГІЇ ВОДІЯМ — ЗНИЖУЄ УВАГУ, ШВИД­КІСТЬ РЕФЛЕКТОРНОЇ ВІДПОВІДІ. ЯКЩО Ж ДИМЕДРОЛ ПРИЗНАЧА­ЮТЬ ОСОБАМ, ЩО НАЛЕЖАТЬ ДО ЗГАДАНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ГРУПИ, ТО ЇХ ТРЕБА ЗВІЛЬНИТИ ВІД РОБОТИ. У ТОЙ ЖЕ ЧАС ДЕЯКІ ПАЦІЄНТИ КОРИСТУЮТЬСЯ ДИМЕДРОЛОМ ЯК СНОТВОРНИМ ЗАСО­БОМ, ТОБТО ПОБІЧНА ДІЯ ПРЕПАРАТУ В ДАНОМУ РАЗІ СТАЄ ГОЛОВНОЮ. ПРЕПАРАТИ АЗОТИСТОЇ КИСЛОТИ — НІТРИТИ — ЗНИ­ЖУЮТЬ АРТЕРІАЛЬНИЙ ТИСК І ЗБІЛЬШУЮТЬ КРОВОПОСТАЧАННЯ ЯКЩО ПРЕПАРАТ НЕГАТИВНО ВПЛИВАЄ НА ОРГАНІЗМ (ЗУМОВ­ЛЮЄ БРОНХОСПАЗМ, ПОРУШЕННЯ ПРОЦЕСІВ МІКРОЦИРКУЛЯЦІЇ, СЛУХУ, ГОСТРОТИ ЗОРУ), ТО ГОВОРЯТЬ ПРО ЙОГО ТОКСИЧНУ ДІЮ. ТЕРМІН «ТОКСИЧНА ДІЯ» ВИКОРИСТОВУЮТЬ ТОДІ, КОЛИ ТРЕБА ОПИСАТИ ЕФЕКТИ ПЕРЕДОЗУВАННЯ ПРЕПАРАТУ. ЕФЕКТ ДЕЯКИХ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ ПОВ'ЯЗАНИЙ ІЗ ПОЧАТКОВИМ ПОДРАЗНЕННЯМ ЧУТЛИВИХ НЕРВОВИХ ЗАКІНЧЕНЬ У ШКІРІ, СЛИЗОВИХ ОБОЛОНКАХ ЧИ СТІНКАХ СУДИН. РЕФЛЕКСИ, ЯКІ ВИНИКАЮТЬ У ЦЬОМУ РАЗІ, ЗМІНЮЮТЬ ФУНКЦІЇ РЯДУ ОРГАНІВ ТА СИСТЕМ. ТАКА ДІЯ НАЗИВАЄТЬСЯ РЕФЛЕКТОРНОЮ. ДЛЯ ОПИСАННЯ ЕФЕКТІВ ЛІКІВ ВИДІЛЯЮТЬ ТАК ЗВАНУ ПРЯМУ ДІЮ ТА ЇЇ НАСЛІДКИ — НЕПРЯМІ ЕФЕКТИ. НАПРИКЛАД, СЕРЦЕВІ ГЛІКОЗИДИ СПРАВЛЯЮТЬ ПРЯМИЙ КАРДІОСТИМУЛЮВАЛЬНИЙ ВПЛИВ. У ТОЙ ЖЕ ЧАС, СТИМУЛЮЮЧИ ДІЯЛЬНІСТЬ СЕРЦЯ, ВОНИ ПОЛІПШУЮТЬ ГЕМОДИНАМІКУ У ХВОРИХ ІЗ СЕРЦЕВОЮ НЕДОСТАТ­НІСТЮ, ЗМЕНШУЮТЬ ЗАСТІЙНІ ЯВИЩА В ТКАНИНАХ, ЗБІЛЬШУЮТЬ ДІУРЕЗ, ЗНІМАЮТЬ НАБРЯКИ ТОЩО — ДАЮТЬ НЕПРЯМІ ЕФЕКТИ. У ОСТАННІ РОКИ ЦІ ПОНЯТТЯ ПОСТУПОВО ЗНИКАЮТЬ, ОСКІЛЬКИ ПРЯМОЮ ДІЄЮ Є ЛИШЕ УТВОРЕННЯ КОМПЛЕКСУ ЛІКІВ З БІОСУБ-СТРАТОМ, А ВСІ ІНШІ ЕФЕКТИ ВТОРИННІ, АБО НЕПРЯМІ.

ДІЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ, ЯК ПРАВИЛО, ОБОРОТНА (МИ­НАЄ ЧЕРЕЗ ПЕВНИЙ ЧАС), ЩО ПОЯСНЮЄТЬСЯ ДИСОЦІАЦІЄЮ КОМП­ЛЕКСУ ЛІКИ — СУБСТРАТ. ПРО НЕОБОРОТНУ ДІЮ ГОВОРЯТЬ ТОДІ, КОЛИ ТАКИЙ КОМПЛЕКС НЕ ДИСОЦІЮЄ, ТОБТО ОСНОВУ ЙОГО СКЛАДАЄ КОВАЛЕНТНИЙ ЗВ'ЯЗОК. ДЕФІЦИТ МОЛЕКУЛ БІОСУБСТ-РАТУ НАДОЛУЖУЄТЬСЯ ЗА РАХУНОК ЇХНЬОГО СИНТЕЗУ.

26. ОСКІЛЬКИ ДІЯ ПІКІВ ЗУМОВЛЕНА УТВОРЕННЯМ КОМПЛЕКСУ ЛІКИ — БІОСУБСТРАТ, ВОНА ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ХІМІЧНОЇ СТРУКТУРИ, ФІЗИКО-ХІМІЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ І КОНЦЕНТРАЦІЇ ЛІКІВ У ЛОКУЙ МОЖЛИВОЇ ПОЯВИ КОМПЛЕКСУ. ДЛЯ БАГАТЬОХ ГРУП ЛІКІВ УСТАНОВЛЕНО ЗВ'ЯЗОК ХІМІЧНОЇ СТРУКТУРИ Й АКТИВНОСТІ. МАЮТЬ ЗНАЧЕННЯ ЯКІСТЬ, КІЛЬКІСТЬ ТА РОЗТАШУВАННЯ АТОМІВ У МОЛЕКУЛІ. НАПРИКЛАД, УВЕДЕННЯ ФТОРУ В МОЛЕКУЛУ ГЛЮКОКОРТИКОЇДІВ ПРИЗВОДИТЬ ДО ЗБІЛЬ­ШЕННЯ ЇХНЬОЇ ПРОТИЗАПАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ. ЗМІНА ДОВЖИНИ АЛІФАТИЧНОГО ВУГЛЕВОДНОГО ЛАНЦЮГА У НИЗКИ БАРБІТУРАТІВ МОЖЕ ВПЛИНУТИ НА ЇХНЮ АКТИВНІСТЬ І ТРИВАЛІСТЬ ДІЇ ТОЩО ПОМІТНО ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ АКТИВНІСТЬ ГЕОМЕТРИЧНИХ, ОПТИЧНИХ ТА ПРОСТОРОВИХ ІЗОМЕРІВ. ТАК. ДЛЯ БІЛЬШОСТІ ЛІКІВ ЛІВО-ОБЕРТОВІ ІЗОМЕРИ АКТИВНІШІ ЗА ПРАВООБЕРТОВІ, ТРАНС-ІЗОМЕРИ АКТИВНІШІ, НІЖ ЦИС-ІЗОМЕРИ, ТА ІН. ДЛЯ ПРОЯВУ ДІЇ ЛІКІВ ВАЖЛИВЕ ЗНАЧЕННЯ МАЮТЬ І ЇХНІ ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ: ІОНІЗАЦІЯ, ДИСОЦІАЦІЯ, РОЗЧИННІСТЬ, У ТОМУ ЧИСЛІ В СИСТЕМІ ОЛІЯ/ВОДА ТА ІН. ВІД КОНСТАНТ ДИСОЦІАЦІЇ, ІОНІЗАЦІЇ, РОЗЧИННОСТІ ПРЕПАРАТІВ. ЇХНЬОЇ ГІДРО­НИ ЛІПОФІЛЬНОСТІ ЗАЛЕЖАТЬ ВСМОКТУВАННЯ ТА ПРОХОДЖЕННЯ ЧЕРЕЗ КЛІТИННІ МЕМБРАНИ, ЩО ПОЗНАЧАЄТЬСЯ НА АКТИВНОСТІ Й ТОКСИЧНОСТІ ПРЕПАРАТУ.

27. НАЯВНІСТЬ У ОРГАНІЗМІ ПАТОЛОГІЇ МОЖЕ ВПЛИВАТИ НА ПРОЯВ ДІЇ ЛІКІВ. НАПРИКЛАД, У РАЗІ ЗАХВОРЮВАННЯ ПЕЧІНКИ І НИРОК ЗМІНЮЮТЬСЯ ШВИДКІСТЬ МЕТАБОЛІЗМУ І ВИВЕДЕННЯ ЛІКІВ З ОРГАНІЗМУ. ВІДТАК, У РАЗІ ПРИЗНАЧЕННЯ ЗВИЧАЙНОЇ ДОЗИ КОНЦЕНТРАЦІЯ ЛІКІВ БУДЕ ВИЩОЮ І ЕФЕКТ СИЛЬНІШИМ, АЖ ДО ТОКСИЧНОГО. ІСНУЮТЬ Й ІНШІ ВАРІАНТИ ЗМІНИ ЧУТЛИ­ВОСТІ ПАЦІЄНТА ДО ЛІКІВ В УМОВАХ ПАТОЛОГІЇ. ТАК. ЖАРОЗНИ­ЖУВАЛЬНІ ЗАСОБИ ДІЮТЬ ТІЛЬКИ ПРИ ПІДВИЩЕНІЙ ТЕМПЕРАТУРІ. ПОРУШЕННЯ ФУНКЦІЇ ЩИТОВИДНОЇ ЗАЛОЗИ ВПЛИВАЮТЬ НА ЧУТЛИВІСТЬ МІОКАРДА ДО АДРЕНАЛІНУ. РЕАКЦІЯ ЦНС НА ПСИХОТРОПНІ ЗАСОБИ ВАРІЮЄ ЗАЛЕЖНО ВІД ХАРАКТЕРУ ТА ГЛИБИНИ ЇЇ УРАЖЕННЯ Й ТИПУ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

30. У РАЗІ ПЕРВИННОГО КОНТАКТУ ОРГАНІЗМ МОЖЕ СЕНСИБІЛІЗУ­ВАТИСЯ ДО ЛІКІВ, І ТОДІ ПОВТОРНЕ ЇХНЄ ВВЕДЕННЯ ЗУМОВИТЬ АЛЕРГІЧНІ РЕАКЦІЇ (ВІД ГРЕЦЬК. ALLOS — ІНШИЙ, НЕСПЕЦИФІЧ­НИЙ, ERGON — ДІЯ), ЯКІ СВІДЧАТЬ ПРО ІМУНОЛОГІЧНУ НЕСУМІС­НІСТЬ ОРГАНІЗМУ ПАЦІЄНТА З ПЕВНОЮ ГРУПОЮ ХІМІЧНИХ РЕЧО­ВИН. ПРЕПАРАТИ ТАКОЇ СТРУКТУРИ ПАЦІЄНТУ ПРИЗНАЧАТИ НЕ­БЕЗПЕЧНО.

ЗНИЖЕННЯ ЧУТЛИВОСТІ ОРГАНІЗМУ ДО ЛІКІВ, ЯКЕ ШВИДКО ВИНИКАЄ (А ТАКОЖ ШВИДКО ЗНИКАЄ), МОЖЕ ЗУМОВЛЮВАТИСЯ ВИСНАЖЕННЯМ МЕТАБОЛІТУ (СУБСТРАТУ), ЧЕРЕЗ ЯКИЙ ВОНИ РЕАЛІЗУЮТЬ СВІЙ ЕФЕКТ,— ЦЕ ЯВИЩЕ НАЗИВАЄТЬСЯ ТАХІФІЛАКСІЄЮ (ВІД ГРЕЦЬК. TACHYS — ШВИДКИЙ, PHYLAXIS — ОХОРОНА). ВОНА ВИНИКАЄ ДО ДЕЯКИХ ЗАСОБІВ, ЩО ЗВУЖУЮТЬ СУДИНИ (НАПРИКЛАД, ЕФЕДРИНУ), ДИХАЛЬНИХ АНАЛЕПТИКІВ ІЗ ГРУПИ Н-ХОЛІНОМІМЕТИКІВ (НА­ПРИКЛАД, СУБЕХОЛІНУ). ПОЧАТКОВИЙ ЕФЕКТ ВІДНОВИТЬСЯ ТОДІ, КОЛИ НОРМАЛІЗУЄТЬСЯ РІВЕНЬ БІОСУБСТРАТУ, ДО ЯКОГО ЛІКИ УТВОРЮЮТЬ КОМПЛЕКС.

ДО БАГАТЬОХ ЛІКІВ (СНОТВОРНИХ, ЗНЕБОЛЮВАЛЬНИХ, ПРО­НОСНИХ) У РАЗІ ПОВТОРНОГО ЗАСТОСУВАННЯ РОЗВИВАЄТЬСЯ ЗВИКАННЯ, АБО ТОЛЕРАНТНІСТЬ (СТІЙКІСТЬ). У ТАКОМУ РАЗІ ПОВТОРНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ ТЕРАПЕВТИЧНИХ ДОЗ ДАЄ ВСЕ МЕНШИЙ ЕФЕКТ. НАЙБІЛЬШ ІМОВІРНОЮ ПРИЧИНОЮ ЦЬОГО Є ЗМІНА ФАР­МАКОКІНЕТИКИ: ЗМЕНШЕННЯ ВСМОКТУВАННЯ, ЗБІЛЬШЕННЯ ШВИДКОСТІ БІОТРАНСФОРМАЦІЇ (ІНДУКЦІЯ ФЕРМЕНТІВ) І ВИВЕ­ДЕННЯ. ДЛЯ ОДЕРЖАННЯ ПОЧАТКОВОГО ЕФЕКТУ ТРЕБА ЗБІЛЬШИ­ТИ ДОЗУ ПРЕПАРАТУ.

ТРИВАЛЕ ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКІВ, ЯКІ ДІЮТЬ НА ЦНС, МОЖЕ ПРИЗВЕСТИ ДО РОЗВИТКУ ЛІКАРСЬКОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ. У РАЗІ ВИ­КОРИСТАННЯ ТАКИХ ПРЕПАРАТІВ ПАЦІЄНТ ВІДЧУВАЄ СТАН ЕЙФОРІЇ (ВІД ГРЕЦЬК. ЕИ — ДОБРЕ, PHERO — ПЕРЕНОШУ). ВІД­МІНА ПРЕПАРАТУ ЗУМОВЛЮЄ ТЯЖКИЙ СТАН — АБСТИНЕНЦІЮ (СИНДРОМ «ПОЗБАВЛЕННЯ»), ПОЗАЯК У РАЗІ ПОВТОРНОГО КОН­ТАКТУ ПРЕПАРАТ, ЩО СПРИЧИНИВ ЗАЛЕЖНІСТЬ, ІМОВІРНО, ВКЛЮ­ЧАЄТЬСЯ В МЕТАБОЛІЗМ НЕРВОВОЇ ТКАНИНИ. РОЗРІЗНЯЮТЬ ПСИ­ХІЧНУ ТА ФІЗИЧНУ ЗАЛЕЖНІСТЬ. У РАЗІ ПСИХІЧНОЇ ЛІКАРСЬКОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ВІДМІНА ПРЕПАРАТУ СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ ЕМОЦІЙ­НИМ ДИСКОМФОРТОМ, І БАЖАННЯ ПРИЙНЯТИ ПРЕПАРАТ СТАЄ САМОЦІЛЛЮ. У РАЗІ ФІЗИЧНОЇ ЛІКАРСЬКОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ПОРЯД ІЗ ПСИХІЧНИМИ ЗМІНАМИ СПОСТЕРІГАЄТЬСЯ ПОРУШЕННЯ ФУНКЦІЙ РІЗНИХ ОРГАНІВ І СИСТЕМ. ТЯЖКИЙ СТАН (АБСТИНЕНЦІЯ), ЯКА РОЗВИВАЄТЬСЯ У ПАЦІЄНТА, КОТРИЙ НЕ ОДЕРЖУЄ ВІДПОВІДНИЙ НАРКОТИК, ЗМУШУЄ ЙОГО ПРИЙМАТИ ЛІКИ УЖЕ НЕ ВІДПОВІДНО ДО ЇХНЬОГО СПРАВЖНЬОГО ПРИЗНАЧЕННЯ. ПРИЧОМУ ЧАСТО ПА­РАЛЕЛЬНО З ЛІКАРСЬКОЮ ЗАЛЕЖНІСТЮ РОЗВИВАЄТЬСЯ ТОЛЕ­РАНТНІСТЬ, І ДЛЯ ЗНЯТТЯ АБСТИНЕНЦІЙ ПОТРІБНІ ВСЕ БІЛЬШІ ДОЗИ НАРКОТИКА. ЗІ ЗБІЛЬШЕННЯМ ДОЗИ ПОГЛИБЛЮЮТЬСЯ І НАСТУПНИЙ АБСТИНЕНТНИЙ СИНДРОМ, ПОРУШЕННЯ ПСИХІЧНИХ ТА СОМАТИЧНИХ ФУНКЦІЙ, РОЗВИВАЮТЬСЯ ХРОНІЧНЕ ОТРУЄННЯ ОР­ГАНІЗМУ ТА МОРАЛЬНА ДЕГРАДАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ, ВИНИКАЄ НАР­КОМАНІЯ.

31. У КЛІНІЧНІЙ ПРАКТИЦІ ДЛЯ ВСЕБІЧНОГО ВПЛИВУ НА ПАТОЛО­ГІЧНИЙ ПРОЦЕС ЛІКАРСЬКІ РЕЧОВИНИ, ЯК ПРАВИЛО, ПРИЗНАЧА­ЮТЬ У РІЗНИХ ПОЄДНАННЯХ. ОДНОЧАСНЕ ЗАСТОСУВАННЯ КІЛЬКОХ ЛІКІВ МОЖЕ ЗУМОВИТИ ЕФЕКТ, ЯКИЙ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ЗА СИЛОЮ, ТРИВАЛІСТЮ І НАВІТЬ ХАРАКТЕРОМ ДІЇ ВІД СПОСТЕРЕЖУВАНОГО У РАЗІ ЇХ ОКРЕМОГО ВИКОРИСТАННЯ. ТАКЕ ЯВИЩЕ НАЗИВАЄТЬСЯ ВЗАЄМОДІЄЮ ЛІКІВ. РОЗРІЗНЯЮТЬ ФІЗИКО-ХІМІЧНУ, ХІМІЧНУ, ФАРМАКОКІНЕТИЧНУ ТА ФАРМАКОДИНАМІЧНУ ВЗАЄМОДІЮ ЛІ­КАРСЬКИХ РЕЧОВИН.

ФАРМАКОДИНАМІЧНА ВЗАЄМОДІЯ .ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ ОБУМОВЛЕНА ЇХНІМ ВПЛИВОМ НА ПЕВНІ РЕЦЕПТОРИ, ЩО МОЖЕ ЗУМОВЛЮВАТИ ЗБІЛЬШЕННЯ ЧИ ЗМЕНШЕННЯ ЕФЕКТУ У РАЗІ КОМБІНУВАННЯ.

ГОВОРЯТЬ ПРО ПРЯМУ ВЗАЄМОДІЮ, У ВСІХ ІНШИХ ВИПАДКАХ — ПРО НЕПРЯМУ.

У РАЗІ ПОЄДНАНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКІВ МОЖЕ СПОСТЕРІГА­ТИСЯ СИНЕРГІЗМ, ТОБТО ПЕРЕВИЩЕННЯ ЕФЕКТУ, ЗУМОВЛЮВАНО­ГО КОЖНИМ З НИХ ОКРЕМО. ЦЕ ДОЗВОЛЯЄ ЗМЕНШИТИ ДОЗИ КОМБІНОВАНИХ ПРЕПАРАТІВ І ЇХНЮ ТОКСИЧНІСТЬ. СИНЕРГІЗМ МОЖЕ ПРОЯВЛЯТИСЯ У ВИГЛЯДІ СУМУВАННЯ ЧИ ПОТЕНЦІЮВАННЯ.

У РАЗІ ПОЄДНАНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЛІКІВ МОЖЕ СПОСТЕРІГА­ТИСЯ АНТАГОНІЗМ — ДІЯ ОДНОГО З НИХ (АБО ВСІХ) ЗМЕНШУЄТЬ­СЯ АБО ЦІЛКОМ ПРИПИНЯЄТЬСЯ. ТАКИЙ ВИД ВЗАЄМОДІЇ ШИРОКО ВИКОРИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ОТРУЄНЬ ЛІКАРСЬКИМИ ПРЕ­ПАРАТАМИ ЧИ ДЛЯ КОРЕКЦІЇ ЇХНЬОЇ ПОБІЧНОЇ ДІЇ. АНТАГОНІЗМ МОЖЕ БУТИ ПОВНИМ АБО ЧАСТКОВИМ, ОДНО- АБО ДВОБІЧНИМ.

32. У РАЗІ ПОВТОРНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ПРЕПАРАТІВ ФАРМАКОЛОГІЧНИЙ ЕФЕКТ МОЖЕ ПОСИЛЮВАТИСЯ ЧИ ОСЛАБЛЮВАТИСЯ У ЗВ'ЯЗКУ ЗІ ЗМІНОЮ ЧУТЛИВОСТІ РЕЦЕПТОРІВ ДО НИХ ЧИ ЗМІНОЮ ФАРМАКОКІНЕТИКИ. ПОСИЛЕННЯ СПЕЦИФІЧНОЇ ФАРМАКОЛОГІЧНОЇ ДІЇ ПРИ ПОВТОРНОМУ ВВЕДЕННІ ОДНІЄЇ Й ТІЄЇ Ж ЛІКАРСЬКОЇ РЕЧОВИНИ НАЗИВАЮТЬ КУМУЛЯЦІЄЮ. У РАЗІ МАТЕРІАЛЬНОЇ КУМУЛЯЦІЇ НАРОСТАННЯ ЕФЕКТУ ОБУМОВЛЕНО ПОСТІЙНИМ ПІДВИЩЕННЯМ

КОНЦЕНТРАЦІЇ ПРЕПАРАТУ В КРОВІ ТА ТКАНИНАХ ЧЕРЕЗ ПОВІЛЬ­НИЙ ЙОГО МЕТАБОЛІЗМ ТА ВИВЕДЕННЯ. ЦЕ МОЖЕ СПРИЧИНИТИ ПОЯВУ ТОКСИЧНИХ ЕФЕКТІВ У РАЗІ ПОВТОРНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ТЕРАПЕВТИЧНИХ ДОЗ ПРЕПАРАТУ. НЕБЕЗПЕКА МАТЕРІАЛЬНОЇ КУМУЛЯЦІЇ ЗРОСТАЄ У РАЗІ ПОРУШЕННЯ ФУНКЦІЙ ПЕЧІНКИ Й НИРОК. ДЛЯ ЗАПОБІГАННЯ КУМУЛЯЦІЇ ТРЕБА ПРОВОДИТИ КОРЕКЦІЮ ДОЗ (ЗНИЖУВАТИ) ТА ІНТЕРВАЛІВ МІЖ ПРИЙОМАМИ ПРЕПАРАТУ (ЗБІЛЬШУВАТИ). У РАЗІ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ КУМУЛЯЦІЇ ЛІКИ ЗУМОВЛЮЮТЬ У ОРГАНІЗМІ ТЯЖКООБОРОТНІ АБО НЕОБОРОТНІ ЗМІНИ, ЗБЕРІГАЄТЬСЯ СЛІДОВА РЕАХЦІЯ, ВНАСЛІДОК ЧОГО ПОВТОРНЕ ВВЕДЕННЯ ПРЕПАРАТУ МОЖЕ ПОСИЛИТИ ЦІ ЗМІНИ. ВИНИКАЄ СТРИБКОПОДІБНЕ ПОСИЛЕННЯ ЕФЕКТУ, ХОЧА КОНЦЕНТРАЦІЯ ЛІКІВ У КРОВІ ТА КЛІТИНАХ ВІДПОВІДАЄ ДОЗІ, ЯКА ВВОДИТЬСЯ. ПРИКЛАДОМ ТАКОГО ВИДУ КУМУЛЯЦІЇ МОЖЕ БУТИ ДІЯ ЕТИЛОВОГО СПИРТУ НА ХВОРИХ НА АЛКОГОЛІЗМ: СИНДРОМ «БІЛОЇ ГАРЯЧКИ» МОЖЕ РОЗВИНУТИСЯ ВІД ЗВИЧАЙНОЇ ДОЗИ СПИРТУ, ДИПСОМАНІЯ (НЕЗДОЛАННИЙ ПОТЯГ ДО АЛКОГОЛЮ) ПРОВОКУЄТЬСЯ МАЛОЮ ДОЗОЮ АЛКОГОЛЮ. ФУНКЦІОНАЛЬНА КУМУЛЯЦІЯ ЗБЕРІГАЄТЬСЯ ІНКОЛИ ДО КІНЦЯ ЖИТТЯ. У РАЗІ ПОВТОРНОГО ВВЕДЕННЯ ЛІКІВ МОЖЕ СПОСТЕРІГАТИСЯ І ЗНИЖЕННЯ СПЕЦИФІЧНОГО ЕФЕКТУ. ЗНИЖЕННЯ ЧУТЛИВОСТІ ОРГАНІЗМУ ДО ЛІКІВ, ЯКЕ ШВИДКО ВИНИКАЄ (А ТАКОЖ ШВИДКО ЗНИКАЄ), МОЖЕ ЗУМОВЛЮВАТИСЯ ВИСНАЖЕННЯМ МЕТАБОЛІТУ (СУБСТРАТУ), ЧЕРЕЗ ЯКИЙ ВОНИ РЕАЛІЗУЮТЬ СВІЙ ЕФЕКТ.— ЦЕ ЯВИЩЕ НАЗИВАЄТЬСЯ ТАХІФІЛАКСІЄЮ. ВОНА ВИНИКАЄ ДО ДЕЯКИХ ЗАСОБІВ, ЩО ЗВУЖУЮТЬ СУДИНИ (НАПРИКЛАД, ЕФЕДРИНУ), ДИХАЛЬНИХ АНАЛЕПТИКІВ. ТРИВАЛЕ ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКІВ, ЯКІ ДІЮТЬ НА ЦНС. МОЖЕ ПРИЗВЕСТИ ДО РОЗВИТКУ ЛІКАРСЬКОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ. У РАЗІ ВИКОРИСТАННЯ ТАКИХ ПРЕПАРАТІВ ПАЦІЄНТ ВІДЧУВАЄ СТАН ЕЙФОРІЇ. ВІДМІНА ПРЕПАРАТУ ЗУМОВЛЮЄ ТЯЖКИЙ СТАН — АБСТИНЕНЦІЮ (СИНДРОМ «ПОЗБАВЛЕННЯ»), ПОЗАЯК У РАЗІ ПОВТОРНОГО КОН­ТАКТУ ПРЕПАРАТ, ЩО СПРИЧИНИВ ЗАЛЕЖНІСТЬ, ІМОВІРНО, ВКЛЮ­ЧАЄТЬСЯ В МЕТАБОЛІЗМ НЕРВОВОЇ ТКАНИНИ. РОЗРІЗНЯЮТЬ ПСИ­ХІЧНУ ТА ФІЗИЧНУ ЗАЛЕЖНІСТЬ. У РАЗІ ФІЗИЧНОЇ ЛІКАРСЬКОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ПОРЯД ІЗ ПСИХІЧНИМИ ЗМІНАМИ СПОСТЕРІГАЄТЬСЯ ПОРУШЕННЯ ФУНКЦІЙ РІЗНИХ ОРГАНІВ І СИСТЕМ. ТЯЖКИЙ СТАН (АБСТИНЕНЦІЯ), ЯКА РОЗВИВАЄТЬСЯ У ПАЦІЄНТА, КОТРИЙ НЕ ОДЕРЖУЄ ВІДПОВІДНИЙ НАРКОТИК, ЗМУШУЄ ЙОГО ПРИЙМАТИ ЛІКИ УЖЕ НЕ ВІДПОВІДНО ДО ЇХНЬОГО СПРАВЖНЬОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ПРИЧОМУ ЧАСТО ПАРАЛЕЛЬНО З ЛІКАРСЬКОЮ ЗАЛЕЖНІСТЮ РОЗВИВАЄТЬСЯ ТОЛЕРАНТНІСТЬ, І ДЛЯ ЗНЯТТЯ АБСТИНЕНЦІЙ ПОТРІБНІ ВСЕ БІЛЬШІ ДОЗИ НАРКОТИКА ЗІ ЗБІЛЬШЕННЯМ ДОЗИ ПОГЛИБЛЮЮТЬСЯ І НАСТУПНИЙ АБСТИНЕНТНИЙ СИНДРОМ, ПОРУШЕННЯ ПСИХІЧНИХ ТА СОМАТИЧНИХ ФУНКЦІЙ, РОЗВИВАЮТЬСЯ ХРОНІЧНЕ ОТРУЄННЯ ОРГАНІЗМУ ТА МОРАЛЬНА ДЕГРАДАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ. ВИНИКАЄ НАРКОМАНІЯ. ПРОФІЛАКТИКА І ЛІКУВАННЯ НАРКОМАНИ' — СКЛАДНА МЕДИКО-СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА. ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ ІЗ ЛІКАРСЬКОЮ ЗАЛЕЖНІСТЮ ПРОВОДЯТЬ У СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ЛІД СПОСТЕ­РЕЖЕННЯМ ЛІКАРІВ-НАРКОЛОГІВ ЯКЩО У РАЗІ ПСИХІЧНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ НАРКОТИК МОЖНА ВІДМІНИТИ ВІДРАЗУ, ТО У РАЗІ ФІЗИЧНОЇ ШВИДКА ВІДМІНА ПРЕПАРАТУ МОЖЕ ПРИЗВЕСТИ ДО ТЯЖКИХ УСКЛАДНЕНЬ, АЖ ДО СМЕРТІ. ЛІКАРСЬКУ ЗАЛЕЖНІСТЬ ЗУМОВЛЮЮТЬ НАРКОТИЧНІ АНАЛЬГЕТИКИ. КОКАЇН, СПИРТ ЕТИЛОВИЙ, СНОТВОРНІ, ТРАНКВІЛІЗАТОРИ, ПСИХОСТИМУЛЯТОРИ, ГАЛЮЦИНОГЕНИ ТА ІНШІ ПСИХОТРОПНІ ПРЕПАРАТИ.

33. ФАРМАКОЛОГІЯ ВИВЧАЄ ВЗАЄМОДІЮ ЛІКІВ ІЗ ОРГАНІЗМОМ. ДЛЯ КЛІНІЧНОЇ ПРАКТИКИ ВАЖЛИВИЙ ЛИШЕ НАСЛІДОК ТАКОЇ ВЗАЄМОДІЇ. ЙОГО ОЦІНКА МАЄ БАГАТОРІВНЕВУ ПРИРОДУ: ХВОРО­МУ СТАЛО КРАЩЕ (ГІРШЕ) — ОРГАНІЗМОВИЙ РІВЕНЬ; АРТЕРІ­АЛЬНИЙ ТИСК ЗНИЗИВСЯ (ПІДВИЩИВСЯ) — СИСТЕМНИЙ (ОРГАН­НИЙ, ТКАНИННИЙ) РІВЕНЬ; АКТИВНІСТЬ ФЕРМЕНТУ ЗРОСЛА (ЗМЕНШИЛАСЯ) — МОЛЕКУЛЯРНИЙ РІВЕНЬ; АКТИВНИЙ ЦЕНТР ФЕРМЕНТУ БЛОКОВАНО (РОЗКРИТО) — СУБМОЛЕКУЛЯРНИЙ РІ­ВЕНЬ. МОЖНА ВИДІЛИТИ ЩЕ НИЗКУ РІВНІВ — КЛІТИННИЙ, СУБ­КЛІТИННИЙ, НАПРИКЛАД МЕМБРАННИЙ, ТОЩО. ЯСНА РІЧ, КЛІ­НІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЛІКІВ — ПОЛІПШЕННЯ СТАНУ ХВОРОГО — ВІДОБРАЖУЄ ВСІ ПЕРЕРАХОВАНІ РІВНІ ВЗАЄМОДІЇ, ПОЧИНАЮЧИ З СУБМОЛЕКУЛЯРНОГО.

СУТЬ ДІЇ ЛІКІВ — УТВОРЕННЯ КОМПЛЕКСУ З БІОСУБСТРАТОМ (СУБМОЛЕКУЛЯРНИЙ ТА МОЛЕКУЛЯРНИЙ РІВНІ). ЩО АКТИВНІШЕ УТВОРЮЄТЬСЯ ТАКИЙ КОМПЛЕКС, ТО СИЛЬНІШЕ ДІЮТЬ ЛІКИ. ШВИДКІСТЬ КОМПЛЕКСУВАННЯ ПРОПОРЦІЙНА КОНЦЕНТРАЦІЇ ЛІ­КІВ. ТОМУ ШВИДКІСТЬ НАСТАННЯ І СИЛА ЕФЕКТУ ЗАЛЕЖАТЬ НЕ ВІД АБСОЛЮТНОЇ КІЛЬКОСТІ ЛІКІВ, ЩО НАДІЙШЛИ У ОРГАНІЗМ, А ВІД КОНЦЕНТРАЦІЇ ЇХ У ДІЛЯНЦІ МОЖЛИВОГО УТВОРЕННЯ КОМПЛЕКСУ З БІОСУБСТРАТОМ.

34.АНТИБІОТИКИ (АБО ЇХ СИНТЕТИЧНІ АНАЛОГИ І ГОМОЛОГИ ЖИВИХ КЛІТИН) — ПРОДУКТИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ БАКТЕРІАЛЬ­НИХ, ГРИБКОВИХ ОРГАНІЗМІВ РОСЛИННОГО АБО ТВАРИННОГО ПОХОДЖЕННЯ, ЩО ВИБІРКОВО ПРИГНІЧУЮТЬ ФУНКЦІЮ ІНШИХ КЛІТИН-МІКРООРГАНІЗМІВ, ПУХЛИННИХ КЛІТИН ТОЩО. ТЕРМІН «АНТИБІОЗ» (ЖИТТЯ ПРОТИ ЖИТТЯ) ЗАПРОПОНУВАВ Л. ПАСТЕР, А РЕЧОВИНИ, ЯКІ РЕАЛІЗУЮТЬ АНТИБІОЗ, НАЗВАЛИ АНТИБІОТИКА­МИ. ЦЯ ГРУПА ВКЛЮЧАЄ ДЕСЯТКИ Й СОТНІ ПРЕПАРАТІВ РІЗНОЇ ХІМІЧНОЇ СТРУКТУРИ, ЯКІ ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ СПЕКТРОМ І МЕХАНІЗ­МОМ ДІЇ, МОЖЛИВИМИ ПОБІЧНИМИ ЕФЕКТАМИ, ПРОФІЛЕМ ЗАСТО­СУВАННЯ В МЕДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ ТОЩО. ЯК ХІМІОПРЕПАРАТИ АНТИБІОТИКИ ЗАСТОСОВУЮТЬ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ІНФЕКЦІЙ ТА ПУХ­ЛИННИХ ПРОЦЕСІВ.

ЗА ХІМІЧНОЮ СТРУКТУРОЮ ВИДІЛЯЮТЬ ТАКІ ОСНОВНІ ГРУПИ АНТИБІОТИКІВ: 1) FI-ЛАКТАМИ (ПРЕПАРАТИ ГРУПИ ПЕНІЦИЛІ­НІВ, ЦЕФАЛОСПОРИНИ, КАРБОПЕНЕМИ, МОНОЛАКТАМИ); 2) МАК-РОЛІДИ; 3) ТЕТРАЦИКЛІНИ; 4) НІТРОБЕНЗОЛИ; 5) АМІНОГЛІКОЗИ-ДИ; 6) ПЕПТИДНІ АНТИБІОТИКИ; 7) СТЕРОЇДИ; 8) ПОЛІЄНИ.

ЗА СПЕКТРОМ ДІЇ ЇХ КЛАСИФІКУЮТЬ ТАКИМ ЧИНОМ.

1. АНТИБІОТИКИ ВУЗЬКОГО СПЕКТРА ДІЇ: А) ТІ, ЩО ДІЮТЬ ПЕРЕВАЖНО НА ГРАМПОЗИТИВНУ ФЛОРУ,— 1-ША І 2-ГА ГЕНЕ­РАЦІЇ ПЕНІЦИЛІНІВ, 1-ША ГЕНЕРАЦІЯ ЦЕФАЛОСПОРИНІВ, МАКРО-ЛІДИ І ЛІНКОМІЦИН, СТЕРОЇДИ (ФУЗИДИН-НАТРІЙ); Б) ТІ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ ПЕРЕВАЖНО НА ГРАМНЕГАТИВНУ ФЛОРУ,— 4-ТА ГЕНЕРАЦІЯ ПЕНІЦИЛІНІВ, 3-ТЯ І 4-ТА ГЕНЕРАЦІЇ ЦЕФАЛОСПОРИНІВ, ПОЛ|МІКСИНИ.

2. АНТИБІОТИКИ ШИРОКОГО СПЕКТРА ДІЇ — ТЕТРАЦИКЛІНИ, АМІНОГЛІКОЗИДИ, ГРУПА ЛЕВОМІЦЕТИНУ, 3-ТЯ ГЕНЕРАЦІЯ ПЕНІ­ЦИЛІНІВ, 2-ГА ГЕНЕРАЦІЯ ЦЕФАЛОСПОРИНІВ.

3. ПРОТИГРИБКОВІ АНТИБІОТИКИ — ПОЛІЄНИ, ГРИЗЕОФУЛЬ-ВІН ТА ІН.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЇ АНТИБІОТИКІВ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ВИДУ ЗБУД­НИКА, КОНЦЕНТРАЦІЇ РЕЧОВИН У КРОВІ Й ТКАНИНАХ, ДОТРИМАН­НЯ ВСІХ ПРИНЦИПІВ ХІМІОТЕРАПІЇ.

35. СУЛЬФАНІЛАМІДИ — ПРОТИМІКРОБНІ ЗАСОБИ, ПОХІДНІ АМІ­ДУ СУЛЬВАНІЛОВОЇ КИСЛОТИ — СУЛЬФАНІЛАМІДУ (СТРЕПТО­ЦИДУ).

АНТИБАКТЕРІАЛЬНА АКТИВНІСТЬ СУЛЬФАНІЛАМІДІВ ЗАЛЕ­ЖИТЬ ВІД ТАКИХ ХІМІЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ: ПРЕПАРАТИ ПОВИННІ МІСТИТИ ВІЛЬНУ АМІНОГРУПУ NFB В 4-МУ ПОЛОЖЕННІ, В ПАРА-ПОЛОЖЕННІ; ВВЕДЕННЯ ДОДАТКОВИХ РАДИКАЛІВ У БЕНЗОЛЬНИЙ ЦИКЛ ЗНИЖУЄ АКТИВНІСТЬ СПОЛУК. ЗАМІЩЕННЯ ВОДНЮ В АМІД-НОМУ АЗОТІ НА РІЗНОМАНІТНІ РАДИКАЛИ ДАЄ МОЖЛИВІСТЬ

МЕХАНІЗМ ДІЇ. СУЛЬФАНІЛАМІДИ Є КОНКУРЕНТНИМИ АНТА­ГОНІСТАМИ ПАРААМІНОБЕНЗОЙНОЇ КИСЛОТИ (ПАБК), ЯКА ПО­ТРІБНА МІКРООРГАНІЗМАМ ДЛЯ СИНТЕЗУ ФОЛІЄВОЇ, ДИГІД-РОФОЛІЄВОЇ, ТЕТРАГІДРОФОЛІЄВОЇ КИСЛОТ, КОТРІ НЕОБХІДНІ ДЛЯ УТВОРЕННЯ ПУРИНОВИХ І ПІРИМІДИНОВИХ ОСНОВ. УВЕСЬ ЦЕЙ ЛАНЦЮГ: ПАБК — ДИГІДРОФОЛІЄВА КИСЛОТА — ТЕТРАГІДРО-ФОЛІЄВА КИСЛОТА — ПУРИНИ (РНК, ДНК)— Є КОНЧЕ ПОТРІ­БНИМИ ЧИННИКАМИ РОСТУ Й РОЗВИТКУ МІКРООРГАНІЗМІВ. ПАБК ВКЛЮЧАЄТЬСЯ У ПРОЦЕС УТВОРЕННЯ ДИГІДРОФОЛІЄВОЇ КИСЛОТИ. В ОРГАНІЗМІ ЛЮДИНИ ЦЬОГО НЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ, БО В ТКАНИНАХ МІСТИТЬСЯ ГОТОВА ДИГІДРОФОЛІЄВА КИСЛОТА, ЯКА ЗАБЕЗПЕЧУЄ ВИБІРКОВІСТЬ ПРОТИМІКРОБНОЇ ДІЇ СУЛЬФАНІЛАМІ­ДІВ.

ГОЛОВНИЙ ШЛЯХ УВЕДЕННЯ СУЛЬФАНІЛАМІДІВ — ЧЕРЕЗ РОТ; МОЖНА ЗАСТОСОВУВАТИ ЗОВНІШНЬО У ВИГЛЯДІ МАЗЕЙ ТА ОЧНИХ КРАПЕЛЬ (СУЛЬФАЦИЛ-НАТРІЙ). ШВИДКІСТЬ І ПОВНОТА ВСМОК-

УСКЛАДНЕННЯ ПІД ЧАС ПРИЙОМУ СУЛЬФАНІЛАМІДНИХ ПРЕПА­РАТІВ: 1) АЛЕРГІЧНІ РЕАКЦІЇ; 2) УРАЖЕННЯ ПАРЕНХІМАТОЗНИХ ОРГАНІВ (НИРОК, ПЕЧІНКИ); 3) ПОРУШЕННЯ ФУНКЦІЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ; 4) ЗМІНИ У СИСТЕМІ КРОВІ І КРОВОТВОРНИХ ОРГАНАХ.

36. РОЗГЛЯДУВАНУ ГРУПУ ПРЕПАРАТІВ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ХВОРОБ, СПРИЧИНЕНИХ СПІРОХЕТАМИ (СИФІЛІС, ПО­ВОРОТНИЙ ТИФ, АНГІНА ВЕНСАНА ТА ІН.). У СТОМАТОЛОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ ЇХ ПРИЗНАЧАЮТЬ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ СИФІЛІСУ ТА ФУЗО-СПІРОХЕТОЗУ ПОРОЖНИНИ РОТА.

ДЛЯ ЛІКУВАННЯ СИФІЛІСУ НАЙЧАСТІШЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ПРЕПАРАТИ ГРУПИ ПЕНІЦИЛІНУ. СТІЙКІСТЬ СПІРОХЕТ ДО НИХ НЕ РОЗВИВАЄТЬСЯ. УРАЗІ НЕПЕРЕНОСНОСТІ АНТИБІОТИКІВ ЦІЄЇ ГРУ­ПИ (АЛЕРГІЗАЦІЯ ОРГАНІЗМУ) МОЖНА ПРИЗНАЧАТИ ЦЕФАЛОСПО-РИНИ, МАКРОЛІДИ, ТЕТРАЦИКЛІНИ, ЛЕВОМІЦЕТИН (ДИВ. «ХІМІО­ТЕРАПЕВТИЧНІ ЗАСОБИ. АНТИБІОТИКИ»).

ДЛЯ ЛІКУВАННЯ СИФІЛІСУ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ТАКОЖ ПРЕПА­РАТИ МИШ'ЯКУ (МІАРСЕНОЛ, ОСАРСОЛ) ТА ВІСМУТУ (БІЙОХІНОЛ, БІСМОВЕРОЛ). ВОНИ БЛОКУЮТЬ СУЛЬФГІДРИЛЬНІ ГРУПИ ФЕР­МЕНТІВ, ПОТРІБНИХ ДЛЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ СПІРОХЕТ, І СПРИЧИ­НЮЮТЬ ЗУПИНКУ РОСТУ ОСТАННІХ. ПРЕПАРАТИ МИШ'ЯКУ ТОК­СИЧНІ І МОЖУТЬ ЗУМОВИТИ ЧИСЛЕННІ УСКЛАДНЕННЯ: З БОКУ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ (ГОЛОВНИЙ БІЛЬ, ПОЛІНЕВРИТ), ПЕЧІНКИ (ГЕПАТИТ, ЖОВТЯНИЦЯ), СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ, КРОВІ. ПРЕПАРАТИ ВІСМУТУ НЕ ТАКІ ТОКСИЧНІ, АЛЕ ВОНИ Й МЕНШ АКТИВНІ. ВИДІЛЯЮЧИСЬ ЧАСТКОВО СЛИЗОВОЮ ОБОЛОНКОЮ ПО­РОЖНИНИ РОТА, ВОНИ ПРИЗВОДЯТЬ ДО ГІПЕРСАЛІВАЦІЇ, ПОЯВИ ТЕМНОЇ СМУГИ ПО ЯСЕННОМУ КРАЮ, ОСОБЛИВО В ДІЛЯНЦІ УРА­ЖЕНИХ КАРІЄСОМ ЗУБІВ («ВІСМУТОВА КАЙМА»). У ОКРЕМИХ ВИПАДКАХ ВІДЗНАЧАЮТЬ УСКЛАДНЕННЯ З БОКУ НИРОК І ПЕЧІНКИ.

У ПІЗНІХ СТАДІЯХ СИФІЛІСУ (ПРИ УРАЖЕННІ КІСТОК, ВНУТ­РІШНІХ ОРГАНІВ, ЦНС) В КОМПЛЕКСНУ ТЕРАПІЮ ВКЛЮЧАЮТЬ ПРЕПАРАТИ ЙОДУ (НАТРІЮ ЙОДИД, КАЛІЮ ЙОДИД), ЯКІ СПРИЯ­ЮТЬ РОЗСМОКТУВАННЮ ЗАПАЛЬНИХ ІНФІЛЬТРАТІВ. ВИКОРИСТАН­НЯ НАЗВАНИХ ПРЕПАРАТІВ МОЖЕ СУПРОВОДЖУВАТИСЯ ЯВИЩАМИ ЙОДИЗМУ: ПІДВИЩЕННЯ СЕКРЕЦІЇ СЛИЗОВИХ ОБОЛОНОК І КАТА­РАЛЬНИЙ СТАН ЇХ, НЕЖИТЬ, КРОПИВ'ЯНКА.

37. ЦЮ ГРУПУ СКЛАДАЮТЬ ПРЕПАРАТИ ХЛОРУ Й ЙОДУ. ЙОД МАЄ ВИГЛЯД СІРУВАТО-ЧОРНИХ (ФІОЛЕТОВИХ) КРИСТАЛІВ З ХАРАК­ТЕРНИМ ЗАПАХОМ. ДЖЕРЕЛОМ ЙОГО Є ПОПІЛ МОРСЬКИХ ВОДО­РОСТЕЙ. ДОБРЕ РОЗЧИННИЙ У СПИРТАХ, ВОДНИХ РОЗЧИНАХ КАЛІЮ ЙОДИДУ І НАТРІЮ ЙОДИДУ, ПОГАНО — У ВОДІ (1 : 5000). ЙОД ЯК МІКРОЕЛЕМЕНТ МАЄ ВАЖЛИВЕ ЗНАЧЕННЯ. ВІН ПОТРІБЕН ДЛЯ СИНТЕЗУ ТИРОКСИНУ (ГОРМОНУ ЩИТОВИДНОЇ ЗАЛОЗИ) ЙОД У МАЛИХ ДОЗАХ («МІКРОЙОД») ПРИГНІЧУЄ ТВОРЕННЯ ТИРЕОТРОП НОГО ІРМОНУ ГІПОФІЗА, ПІДВИЩУЄ ЛІПОПРОТЕЇНОВУ ТА ФІБРИ-НОЛІТИ <НУ АКТИВНІСТЬ КРОВІ, СПРИЯЄ ЗНИЖЕННЮ РІВНЯ ХОЛЕ-СТЕРИ-., В КРОВІ І РЕФЛЕКТОРНОМУ ПІДВИЩЕННЮ СЕКРЕЦІЇ СЛИЗ • ЗАЛОЗАХ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ. ПРЕПАРАТИ ЙОДУ МОЖНА РОЗД' ЧГИ НА ЧОТИРИ ГРУПИ. У РАЗІ ТРИВАЛОГО ЗАСТОСУВАННЯ ПРЕПАРАТІВ ЙОДУ ТА ПРИ ПІДВИЩЕНІЙ ЧУТЛИВОСТІ ДО НИХ МОЖУТЬ ВИНИКАТИ ЯВИЩА ЙОДИЗМУ (НЕЖИТЬ, КРОПИВ'ЯНКА, НАБРЯК КВІНКЕ, СЛЬОЗОТЕ­ЧА, КАШЕЛЬ ТОЩО). ДЛЯ ЇХ УСУНЕННЯ ПРИЗНАЧАЮТЬ ПРЕПАРА­ТИ КАЛЬЦІЮ.

ШИРОКО ЗАСТОСОВУЮТЬ ПРЕПАРАТИ ХЛОРУ. БАКТЕРИЦИД­НИЙ ЕФЕКТ ЇХ ПОВ'ЯЗАНИЙ ІЗ ВПЛИВОМ ВІЛЬНОГО ХЛОРУ ТА ХЛОРНОВАТИСТОЇ КИСЛОТИ, ЯКІ ВИДІЛЯЮТЬСЯ З ВОДНИХ ЙОГО РОЗЧИНІВ. АТОМАРНИЙ ХЛОР СПРИЧИНЮЄ ДЕНАТУРАЦІЮ БІЛКІВ У ЦИТОПЛАЗМІ МІКРООРГАНІЗМІВ. АТОМАРНИЙ КИСЕНЬ, ЯКИЙ УТВОРЮЄТЬСЯ ПІД ЧАС РОЗПАДУ ХЛОРНОВАТИСТОЇ КИСЛОТИ, ПОСИЛЮЄ БАКТЕРИЦИДНИЙ ЕФЕКТ. ВІЛЬНИЙ ХЛОР АКТИВНО ВЗАЄ­МОДІЄ З МІКРООРГАНІЗМАМИ, ОРГАНІЧНИМИ ТА НЕОРГАНІЧНИМИ СПОЛУКАМИ. НАЙШВИДШЕ ВІДЩЕПЛЮЄТЬСЯ ВІЛЬНИЙ ХЛОР У ХЛОРНОГО ВАПНА. ВОНО ВІДЗНАЧАЄТЬСЯ СИЛЬНОЮ, АЛЕ КОРОТ­КОЧАСНОЮ ДІЄЮ. ХЛОРНЕ ВАПНО МІСТИТЬ СУМІШ КАЛЬЦІЮ ГІ-ПОХЛОРИДУ, КАЛЬЦІЮ ХЛОРИДУ І КАЛЬЦІЮ ГІДРООКИСУ. ВИКО­РИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ЗОВНІШНЬОЇ ДЕЗІНФЕКЦІЇ. ВИРАЖЕНУ АНТИСЕПТИЧНУ ТА ДЕЗОДОРУЮЧУ ДІЮ СПРАВЛЯ­ЮТЬ ОРГАНІЧНІ СПОЛУКИ ХЛОРУ — ХЛОРАМІН ТА ПАНТОЦИД. ХЛОРАМІН — БІЛИЙ КРИСТАЛІЧНИЙ ПОРОШОК ЗІ СЛАБКИМ ЗАПА­ХОМ ХЛОРУ. РОЗЧИННИЙ У ВОДІ (КРАЩЕ В ГАРЯЧІЙ), СПИРТІ. У СТОМАТОЛОГІЇ 2—4 % РОЗЧИН ХЛОРАМІНУ ЗАСТОСОВУЮТЬ ДЛЯ ОБРОБКИ ПОРОЖНИНИ ЗУБА ПРИ КАРІЄСІ Й ДЛЯ ДЕЗІНФЕКЦІЇ КОРЕНЕВИХ КАНАЛІВ. ХЛОРАМІН Б У ВИГЛЯДІ 0,25—0,5 % РОЗЧИНУ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ІНФІКОВАНИХ РАН СЛИЗОВИХ ОБОЛОНОК, ПРОМИВАННЯ ПАРОДОНТАЛЬНИХ КИШЕНЬ. АНАЛОГІЧНУ ДІЮ МАЄ ПАНТОЦИД. ХЛОРАМІН І ПАНТОЦИД ЗАСТО­СОВУЮТЬ ДЛЯ ДЕЗІНФЕКЦІЇ РУК, ХЛОРУВАННЯ ПИТНОЇ ВОДИ. АКТИВНІСТЬ ХЛОРАМІНУ ВИЩА У КИСЛОМУ СЕРЕДОВИЩІ. ПРИ ТРИВАЛОМУ ЗАСТОСУВАННІ РОЗЧИНИ ХЛОРАМІНУ МОЖУТЬ СПРАВ­ЛЯТИ ПОДРАЗНИЙ ВПЛИВ. ХЛОРАМІН ПРОТИПОКАЗАНИЙ ПРИ ГОСТРИХ ЗАПАЛЬНИХ ПРОЦЕСАХ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ПОРОЖНИ­НИ РОТА. ІНКОЛИ ВІДЗНАЧАЄТЬСЯ ІДІОСИНКРАЗІЯ ДО ПРЕПАРАТУ. ПРЕПАРАТИ НЕ ПОВИННІ СПРАВ­ЛЯТИ МІСЦЕВИЙ ПОДРАЗНИЙ, АЛЕРГІЗУЮЧИЙ І ТОКСИЧНИЙ ВШИТА НА МАКРООРГАНІЗМ; МАЮТЬ БУТИ ХІМІЧНО СТІЙКИМИ, ДОСТУПНИ­МИ ДЛЯ ШИРОКОГО ЗАСТОСУВАННЯ. ДЕЗІНФІКУЮЧІ ЗАСОБИ НЕ ПОВИННІ ПОШКОДЖУВАТИ ОБРОБЛЮВАНІ ПРЕДМЕТИ. ВСІ ПРЕПА­РАТИ ПОВИННІ МАТИ ВІДПОВІДНІ ОРГАНОЛЕПТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ (ОСКІЛЬКИ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ В СТОМАТОЛОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ). МЕХАНІЗМИ ПРОТИМІКРОБНОЇ ДІЇ БІЛЬШОСТІ АНТИСЕПТИКІВ І ДЕЗІНФІКУЮЧИХ ЗАСОБІВ ОБУМОВЛЕНІ ДЕНАТУРАЦІЄЮ БІЛКА ЦИТОПЛАЗМИ МІКРООРГАНІЗМІВ, ПОРУШЕННЯМ ПРОНИКНОСТІ ПЛАЗМАТИЧНИХ МЕМБРАН АБО ГАЛЬМУВАННЯМ АКТИВНОСТІ ФЕР­МЕНТІВ, ЩО ЗРЕШТОЮ ПРИЗВОДИТЬ ДО ПОРУШЕННЯ ОСНОВНИХ МЕТАБОЛІЧНИХ ПРОЦЕСІВ МІКРООРГАНІЗМУ.

ЗА ХІМІЧНОЮ СТРУКТУРОЮ ВИДІЛЯЮТЬ ТАКІ ГРУПИ АНТИСЕП­ТИКІВ І ДЕАІНФІКУЮЧИХ ЗАСОБІВ, ЗАСТОСОВУВАНИХ У СТОМАТО­ЛОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ: А) ГАЛОГЕНМІСТКІ СПОЛУКИ; Б) ОКИСНЮВА-ЧІ; В) КИСЛОТИ Й ОСНОВИ; Г) СПОЛУКИ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ; Д) ГРУПА ФЕНОЛУ; Є) ГРУПА ФОРМАЛЬДЕГІДУ'; Є) БАРВНИКИ; Ж) ГРУПА СПИРТІВ; З) КАТІОННІ ДЕТЕРГЕНТИ.

38. СЕРЦЕВІ ГЛІКОЗИДИ — СКЛАДНІ БЕЗАЗОТИСТІ СПОЛУКИ РОС­ЛИННОГО ПОХОДЖЕННЯ, ЩО ВОЛОДІЮТЬ КАРДІОТОНІЧНОЮ АКТИВ­НІСТЮ, ЇХ ЗДАВНА ЗАСТОСОВУВАЛИ В НАРОДНІЙ МЕДИЦИНІ ЯК ПРОТИНАБРЯКОВІ ЗАСОБИ. ПОНАД 200 РОКІВ ТОМУ БУЛО ВСТА­НОВЛЕНО, ЩО ВОНИ ВИБІРКОВО ДІЮТЬ НА СЕРЦЕ, ПОСИЛЮЮЧИ ЙОГО РОБОТУ, НОРМАЛІЗУЮЧИ КРОВООБІГ І ЗАБЕЗПЕЧУЮЧИ ТА­КИМ ЧИНОМ ПРОТИНАБРЯКОВИЙ ЕФЕКТ.

СЕРЦЕВІ ГЛІКОЗИДИ МІСТЯТЬСЯ У БАГАТЬОХ РОСЛИНАХ: ГО­РИЦВІТ ВЕСНЯНИЙ, КОНВАЛІЯ ЗВИЧАЙНА (ТРАВНЕВА), ЖОВТУШ­НИК, НАПЕРСТЯНКА ТА ІНШІ,

ОСНОВНИЙ ЕФЕКТ СЕРЦЕВИХ ГЛІКОЗИДІВ — ПОСИЛЕННЯ СИС­ТОЛИ, ТОБТО СКОРОТЛИВОЇ ЗДАТНОСТІ МІОКАРДА (КАРДІОТОНІЧ­НА ДІЯ) ^МЕХАНІЗМ КАРДІОТОНІЧНОЇ ДІЇ СЕРЦЕВИХ ГЛІКОЗИДІВ ПОВ'ЯЗУЮТЬ З ЇХНІМ ВПЛИВОМ НА ОБМІННІ ПРОЦЕСИ В МІОКАРДІ, ПІДВИЩЕННЯМ У НЬОМУ КОНЦЕНТРАЦІЇ ВІЛЬНИХ ІОНІВ КАЛЬЦІЮ І ЗБІЛЬШЕННЯМ ВМІСТУ КАТЕХОЛАМІНІВ. ПОСИЛЕННЯ ЗВІЛЬНЕН­НЯ КАЛЬЦІЮ З САРКОПЛАЗМАТИЧНОЇ РЕТИКУЛЯРНОЇ СІТКИ СПРИЯЄ РІЗКОМУ ЗБІЛЬШЕННЮ ЙОГО КОНЦЕНТРАЦІЇ В МІОФІБРИ-

СЕРЦЕВІ ГЛІКОЗИДИ ЗДАТНІ ГАЛЬМУВАТИ ПРОВЕДЕННЯ ІМ­ПУЛЬСІВ ПРОВІДНОЮ СИСТЕМОЮ СЕРЦЯ, ВНАСЛІДОК ЧОГО ЗБІЛЬ­ШУЄТЬСЯ ІНТЕРВАЛ МІЖ СКОРОЧЕННЯМИ ПЕРЕДСЕРДЬ ТА ШЛУ­НОЧКІВ. УСУВАЮЧИ РЕФЛЕКТОРНУ ТАХІКАРДІЮ, ЯКА ВИНИКАЄ

ВАЖЛИВОЮ ВЛАСТИВІСТЮ СЕРЦЕВИХ ГЛІКОЗИДІВ Є ЇХНЯ ЗДАТНІСТЬ ПОДОВЖУВАТИ ДІАСТОЛУ. ПОСИЛЕННЯ СИСТОЛИ ПРИ ДЕЯКІ СЕРЦЕВІ ГЛІКОЗИДИ СПРАВЛЯЮТЬ СЕДАТИВНИЙ ВПЛИВ НА ЦНС (ГЛІКОЗИДИ ГОРИЦВІТУ, КОНВАЛІЇ ЗВИЧАЙНОЇ).

ОСНОВНИМИ ПОКАЗАННЯМИ ДО ПРИЗНАЧЕННЯ СЕРЦЕВИХ ГЛІ­КОЗИДІВ Є ГОСТРА Й ХРОНІЧНА СЕРЦЕВА НЕДОСТАТНІСТЬ, МИГО­ТІННЯ Й ТРІПОТІННЯ ПЕРЕДСЕРДЬ, ПАРОКСИЗМАЛЬНА ТАХІКАРДІЯ. ОСНОВНИЙ ЕФЕКТ СЕРЦЕВИХ ГЛІКОЗИДІВ — ПОСИЛЕННЯ СИС­ТОЛИ, ТОБТО СКОРОТЛИВОЇ ЗДАТНОСТІ МІОКАРДА (КАРДІОТОНІЧ­НА ДІЯ) ^МЕХАНІЗМ КАРДІОТОНІЧНОЇ ДІЇ СЕРЦЕВИХ ГЛІКОЗИДІВ ПОВ'ЯЗУЮТЬ З ЇХНІМ ВПЛИВОМ НА ОБМІННІ ПРОЦЕСИ В МІОКАРДІ, ПІДВИЩЕННЯМ У НЬОМУ КОНЦЕНТРАЦІЇ ВІЛЬНИХ ІОНІВ КАЛЬЦІЮ І ЗБІЛЬШЕННЯМ ВМІСТУ КАТЕХОЛАМІНІВ. ПОСИЛЕННЯ ЗВІЛЬНЕН­НЯ КАЛЬЦІЮ З САРКОПЛАЗМАТИЧНОЇ РЕТИКУЛЯРНОЇ СІТКИ СПРИЯЄ РІЗКОМУ ЗБІЛЬШЕННЮ ЙОГО КОНЦЕНТРАЦІЇ В МІОФІБРИ

СЕРЦЕВІ ГЛІКОЗИДИ ЗДАТНІ ГАЛЬМУВАТИ ПРОВЕДЕННЯ ІМ­ПУЛЬСІВ ПРОВІДНОЮ СИСТЕМОЮ СЕРЦЯ, ВНАСЛІДОК ЧОГО ЗБІЛЬ­ШУЄТЬСЯ ІНТЕРВАЛ МІЖ СКОРОЧЕННЯМИ ПЕРЕДСЕРДЬ ТА ШЛУ­НОЧКІВ. УСУВАЮЧИ РЕФЛЕКТОРНУ ТАХІКАРДІЮ, ВАЖЛИВОЮ ВЛАСТИВІСТЮ СЕРЦЕВИХ ГЛІКОЗИДІВ Є ЇХНЯ ЗДАТНІСТЬ ПОДОВЖУВАТИ ДІАСТОЛУ. ПОСИЛЕННЯ СИСТОЛИ ПРИ-

ДЕЯКІ СЕРЦЕВІ ГЛІКОЗИДИ СПРАВЛЯЮТЬ СЕДАТИВНИЙ ВПЛИВ НА ЦНС (ГЛІКОЗИДИ ГОРИЦВІТУ, КОНВАЛІЇ ЗВИЧАЙНОЇ). СЕЧО-

ОСНОВНИМИ ПОКАЗАННЯМИ ДО ПРИЗНАЧЕННЯ СЕРЦЕВИХ ГЛІ­КОЗИДІВ Є ГОСТРА Й ХРОНІЧНА СЕРЦЕВА НЕДОСТАТНІСТЬ, МИГО­ТІННЯ Й ТРІПОТІННЯ ПЕРЕДСЕРДЬ, ПАРОКСИЗМАЛЬНА ТАХІКАРДІЯ.

У ПРАКТИЦІ СТОМАТОЛОГА СЕРЦЕВІ ГЛІКОЗИДИ ЗАСТОСОВУ­ЮТЬ ЯК ЗАСОБИ ШВИДКОЇ ДОПОМОГИ, ОСОБЛИВО ГРУПИ СТРО­ФАНТУ ТА КОНВАЛІЇ ЗВИЧАЙНОЇ. СТОМАТОЛОГИ ЧАСТО ВИКОРИС­ТОВУЮТЬ ПРЕПАРАТИ КАЛЬЦІЮ, ІНКОЛИ НЕ ВРАХОВУЮЧИ ТОГО, ЩО ДЕЯКІ ХВОРІ ПРИЙМАЮТЬ СЕРЦЕВІ ГЛІКОЗИДИ, А ОДНОЧАСНЕ ЇХНЄ ВВЕДЕННЯ МОЖЕ ЗБІЛЬШИТИ АКТИВНІСТЬ І ТОКСИЧНІСТЬ СЕРЦЕВИХ ГЛІКОЗИДІВ.

40. АДРЕНАЛІН — СИНТЕТИЧНИЙ АНАЛОГ ГОРМОНУ МОЗКОВОЇ РЕЧОВИНИ НАДНИРКОВИХ ЗАЛОЗ, ЗБУДЖУЄ ВСІ ТИПИ АДРЕНОРЕ-ЦЕПТОРІВ. У РАЗІ АКТИВІЗАЦІЇ АІ-АДРЕНОРЕЦЕПТОРІВ СУДИН ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИНИ. ШКІРИ. СЛИЗОВИХ ОБОЛОНОК ЗБІЛЬШУЄТЬСЯ АРТЕРІАЛЬНИЙ ТИСК. У МЕХАНІЗМІ ПРЕСОРНОГО ЕФЕКТУ ПРЕПАРАТУ ІСТОТНУ РОЛЬ ВІДІГРАЮТЬ ТАКОЖ ПРИСКОРЕННЯ РИТМУ І ПІДВИЩЕННЯ СКОРОТЛИВОСТІ СЕРЦЯ ЗА РАХУНОК ЗБУДЖЕННЯ ЙОГО BT-АЛРЕНОРЕЦЕПТОРІВ. ПРОТЕ АДРЕНАЛІН РОЗШИРЮЄ СУДИНИ СКЕЛЕТНИХ М'ЯЗІВ, ЗБУДЖУЮЧИ ЇХ 62-АДРЕМОРЕЦЕПТОРИ, ЩО МОЖЕ ПРИЗВЕСТИ ДО НЕЗНАЧНОГО ЗНИЖЕННЯ ДІАСТОЛІЧНОГО ТИСКУ ЯК НАСЛІДОК СЕРЕДНІЙ АРТЕРІАЛЬНИЙ ТИСК ПІДВИЩУ-, ЄТЬСЯ НА ТЛІ ЗНИЖЕННЯ ДІАСТОЛІЧНОГО. АДРЕНАЛІН (ЯК Ґ НОРАДРЕНАЛІН) СКОРОЧУЄ ПРЕКАЛІЛЯРНІ СФІНКТЕРИ. ВНАСЛІДОК ЦЬОГО МО ЖЕ ПОРУШУВАТИСЯ МІКРОЦИР-КУЛЯЦІЯ ПЕРИФЕРИЧНИХ ТКАНИН (ІШЕМІЯ), АЛЕ ПОСИЛЮЄТЬСЯ КРОВОПОСТАЧАННЯ ДІЛЯНОК, СУДИНИ ЯКИХ БАГАТІ НА В2-АДРЕНОРЕЦЕПТОРИ (СЕРЦЕ, МОЗОК, СКЕЛЕТНІ М'ЯЗИ) СТИМУЛЮЮЧА ДІЯ АДРЕНАЛІНУ НА СЕРЦЕ ЗУМОВЛЕНА АКТИВІЗАЦІЄЮ ВІ-АДРЕНОРЕЦЕПТОРІВ МІОКАРДА: ЗБІЛЬШУЮТЬСЯ СИЛА І ЧАСТОТА СЕРЦЕВИХ СКОРОЧЕНЬ, ПІДВИЩУЄТЬСЯ ЗБУДЛИВІСТЬ І ПРОВІДНІСТЬ М'ЯЗА СЕРЦЯ. ПРОТЕ ПІДВИЩЕННЯ АРТЕРІ- АЛЬНОГО ТИСКУ РЕФЛЕКТОРНО СПРИЧИНЮЄ БРАДИКАРДІЮ (АКТИВІЗАЦІЯ БАРОРЕЦЕПТОРІВ ДУГИ АОРТИ І КАРОТИДНИХ СИНУСІВ ІЗ ЗБУДЖЕННЯМ ЦЕНТРУ БЛУКАЮЧОГО НЕРВА, ЯКИЙ СПРАВЛЯЄ НА СЕРЦЕ ГАЛЬМІВНИЙ ВПЛИВ). СЕРЦЕ, ТАКИМ ЧИНОМ,ЗАЗНАЄ ВПЛИВУ ДВОХ РІЗНОСПРЯМОВАНИХ ВПЛИВІВ: ПРЯМОГО СТИМУЛЮЮЧОГО (ЗБУДЖЕННЯ 8І-АДРЕНОРЕЦЕЛТОРІВ) І РЕФЛЕКТОРНОГО ГАЛЬМІВНОГО (ЧЕРЕЗ БЛУКАЮЧИЙ НЕРВ), ЩО МОЖЕ ПРИЗВЕСТИ ДО АРИТМІЇ. СТИМУЛЮЮЧА ДІЯ АДРЕНАЛІНУ ПІДВИЩУЄ ПОТРЕБУ СЕРЦЯ В КИСНІ Й ПРОВОКУЄ ГІПОКСІЮ МІОКАРДА (СТЕНОКАРДІЯ, ІНФАРКТ). АДРЕНАЛІН РОЗШИРЮЄ БРОНХИ, АКТИВІЗУЮЧИ 62-АДРЕНО-РЕЦЕПТОРИ НЕПОСМУГОВАНИХ 'М'ЯЗОВИХ КЛІТИН І ЗНИЖУЄ ВИКИД МЕДІАТОРІВ АЛЕРГІЇ (ГІСТАМІНУ, СЕРОТОНІНУ, ЛЕЙКОТРІЄНУ Д4 ТА ІН.) ТКАНИННИМИ БАЗОФІЛАМИ. КРІМ ТОГО, ЗБУДЖЕННЯ 82-АДРЕНОРЕЦЕПТОРІВ. ЯКІ МІСТЯТЬСЯ В МЕМБРАНАХ СЕКРЕТОРНИХ КЛІТИН, СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ ПІДВИЩЕННЯМ ПРОДУКЦІЇ МУЦИНУ І ПОЛІПШУЄ ДРЕНАЖНУ ФУНКЦІЮ БРОНХІВ УСЕ ЦЕ ЗАБЕЗПЕЧУЄ ВИСОКУ ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРЕПАРАТУ ПІД ЧАС ПРИСТУПУ БРОНХІАЛЬНЕ' АСТМИ. ПІД ВПЛИВОМ АДРЕНАЛІНУ У НАДНИР­КОВИХ ЗАЛОЗАХ ПІДВИЩУЄТЬСЯ СИНТЕЗ ГЛЮКОКОРТИКОЇДІВ. ВІН ПІДВИЩУЄ ТАКОЖ ВМІСТ ГЛЮКОЗИ В КРОВІ, АКТИВІЗУЮЧИ ПЕЧІН­КОВИЙ ГЛІКОГЕНОЛІЗ І ЗНИЖУЮЧИ УТИЛІЗАЦІЮ ГЛЮКОЗИ ТКАНИ­НАМИ, Й СТИМУЛЮЄ ЛІПОЛІЗ, СПРИЯЮЧИ ЗБІЛЬШЕННЮ РІВНЯ ВІЛЬНИХ ЖИРНИХ КИСЛОТ У ПЛАЗМІВВОДЯТЬ АДРЕНАЛІН ПІД­ШКІРНО, ВНУТРІШНЬОМ'ЯЗОВО ТА ВНУТРІШНЬОВЕННЕ У РАЗІ "ПІДШКІРНОГО ВВЕДЕННЯ ВСМОКТУВАННЯ СПОВІЛЬНЮЄТЬСЯ ВНАС­ЛІДОК МІСЦЕВОЇ СУДИНОЗВУЖУВАЛЬНОЇ ДІЇ (АІ-ЗДРЕНОРЕЦЕПТО-РИ); У РАЗІ ВНУТРІШНЬОМ'ЯЗОВОГО ВВЕДЕННЯ ВСМОКТУВАННЯ ВІДБУВАЄТЬСЯ ШВИДШЕ, ОСКІЛЬКИ СУДИНИ СКЕЛЕТНИХ М'ЯЗІВ ПІД ВПЛИВОМ АДРЕНАЛІНУ РОЗШИРЮЮТЬСЯ (БА-АДРЕНОРЕЦЕП-ТОРИ); У РАЗІ ВНУТРІШНЬОВЕННОГО ВВЕДЕННЯ ПРЕПАРАТ ПОПЕ­РЕДНЬО РОЗБАВЛЯЮТЬ І ВВОДЯТЬ КРАПЕЛЬНЕ УСЕРЕДИНУ АДРЕНАЛІН НЕ ПРИЗНАЧАЮТЬ, БО ВІН РУЙНУЄТЬСЯ В СТІНЦІ ШЛУНКА МАО ТА КОМТ. АДРЕНАЛІН ПРИЗНАЧАЮТЬ У ТАКИХ ВИПАДКАХ: 1) У РАЗІ' АНАФІЛАКТИЧНОГО ШОКУ І АЛЕРГІЧНОГО НАБРЯКУ ГОРТАНІ; ПОЄДНАННЯ ПРОТИАЛЕРГІЧНОГО, БРОНХОЛІТИЧНОГО ТА ПРЕСОР-НОГО ВПЛИВІВ ПРЕПАРАТУ ЗАБЕЗПЕЧУЄ ШВИДКИЙ І НАДІЙНИЙ ЕФЕКТ; 2) ДЛЯ УСУНЕННЯ ПРИСТУПУ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ; У РАЗІ ЧАСТОГО ЗАСТОСУВАННЯ АДРЕНОМІМЕТИКІВ, ЯКІ ЗБУДЖУЮТЬ 62-АДРЕНОРЕЦЕПТОРИ, ЧУТЛИВІСТЬ ЇХ ЗНИЖУЄТЬСЯ, А ЦЕ МОЖЕ ПРИЗВЕСТИ ДО ПАРАДОКСАЛЬНОГО ЕФЕКТУ — ДО БРОНХОСПАЗМУ.

41. ПРЕПАРА­ТИ ЦЬОГО РЯДУ ПРИЗНАЧАЮТЬ У РАЗІ ЗАТРИМКИ .ВОДИЦІ НАТРІЮ В ОДГАНІЗМІ (ЗАСТІЙНА НЕДОСТАТНІСТЬ КРОВООБІГУ, НАБР~ЯК НИРКОВОГО ГЕНЕЗУ, АРТЕРІАЛЬНА ГІПЕРТЕНЗІЯ ТА ІН.), А ТАКОЖ ВИКОРИСТОВУЮТЬ У КОМПЛЕКСНІЙ ТЕРАПІЇ НЕВІДКЛАДНИХ СТА­НІВ (НАБРЯК ЛЕГЕНЬ, ГІПЕРТОНІЧНА КРИЗА, ГОСТРЕ ОТРУЄННЯ) ЯК З МЕТОЮ НОРМАЛІЗАЦІЇ ВОДНО-ЕЛЕКТРОЛІТНОГО БАЛАНСУ, ТАК І ДЛЯ АКТИВНОГО ВИВЕДЕННЯ ТОКСИНІВ І МЕТАБОЛІТІВ З ОРГАНІЗМУ.

ІСНУЄ КІЛЬКА КЛАСИФІКАЦІЙ ДІУРЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ: ЗА МЕ­ХАНІЗМОМ ДІЇ, ЗА ВПЛИВОМ НА РІЗНІ ВІДДІЛИ НЕФРОНУ, ЗА ХІМІЧНОЮ СТРУКТУРОЮ. ДЛЯ КЛІНІЧНОЇ ПРАКТИКИ ЗРУЧНІШЕ КЛАСИФІКУВАТИ ДІУРЕТИЧНІ ЗАСОБИ ЗА МЕХАНІЗМОМ ДІЇ, ЩО ДОЗВОЛЯЄ ВИДІЛИТИ ГРУПУ ХАЛУРЕТИКІВ, ЯАЛІЙЗБЕРІГАЮЧИХ ТА ОСМОТИЧНИХ СЕЧОГІННИХ ЗАСО6ИГТШ)ЖНА ЇХ КЛАСИФІКУВАТИ ЩЕ ЗА ШВИДКІСТЮ, СИЛОЮ ТА ТРИВАЛІСТЮ ДІЇ. У ОСНОВНОМУ МЕХАНІЗМ ДІЇ ДІУРЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ ПОВ'ЯЗА­НИЙ ЗІ ЗНИЖЕННЯМ ПРОЦЕСІВ Р_ЕАБСОРБЦІЇ ^НАТРІЮ, ЩО ОБУ­МОВЛЮЄ ДНЙВІЗАЦТІО НАТРІЙУРЕЗУ~Т~СПР~ИЧИНЮЕ ПІДВИЩЕНЕ ВИВЕДЕННЯ РІДИНИ. У КЛІНІЦІ ЧАСТІШЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ПОТУЖНІ, ЩО ДІЮТЬ ШВИДКО, ДІУРЕТИЧНІ ЗАСОБИ. ДО НИХ НАЛЕЖАТЬ ^ЩЮСЕМІД (ЛАЗИКС), ЕТАКРИНОВА КИСЛОТА (УРЕГІТ), А ТАКОЖ ОСМОТИЧНІ ДІУРЕТИЧНІ ЗАСОБИ (МАНІТ Й СЕЧОВИНА). ФУРОСЕМІД І ЕТАКРИ- ДО ДІУРЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ СЕРЕДНЬОЇ СИЛИ ДІЇ НАЛЕЖАТЬ ПОХІДНІ ТІАЗИДУ ДИХЛОТІДЗИД (ГІПОТІАЗИД) ТА ЦИКЛОМЕТІД.-ЗИД. ПРИ ЦЬОМУ~~ОСТАННІЙ ДАЄ ВИШИЙ СЕЧОГІННИЙ ЕФЕКТ. ДО СЛАБКИХ ЗА СИЛОЮ ДІЇ ДІУРЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ НАЛЕЖАТЬ СПІРОНОЛАКТОН (ВЕРОШПІРОН), ДІАКАРБ (ФОНУРИТ), ТРІАМТЕ-РЕН (ПТЕРОФЕН). СПІРОНОЛАКТОН — СТЕРОЇДНИЙ ПРЕПАРАТ, ЯКИЙ Є КОНКУРЕНТНИМ АНТАГОНІСТОМ МІНЕРАЛОКОРТИКОЇДУ АЛЬДОСТЕРОНУ.

43. НЕЙРОЛЕПТИКИ ЗА КЛІНІЧНОЮ БУДОВОЮ ДІЛЯТЬСЯ НА ТАКІ ГРУПИ: 1) ПОХІДНІ ФЕНОТ/АЗИНУ (АМІНАЗИН; ТИЗЕРЦИН, АБО ЛЕВОМЕПРОМАЗИН; ЕТАПЕРАЗИН; ТРИФТАЗИН; ФТОРФЕНАЗИН; НЕУЛЕПТИЛ; СОНАПАКС);

2) ПОХІДНІ ТІОКСАНТЕНУ (ХЛОРПРОТИКСЕН);

3) ПОХІДНІ БУТИРОФЕНОНУ (ГАЛОПЕРИДОЛ, ДРОПЕРИДОЛ);

4) ПОХІДНІ ДИБЕНЗОДІАЗЕПІНУ (КЛОЗАПІН, АБО ЛЕПОНЕКС);

5. ПОХІДНІ ІНДОЛУ (РЕЗЕРПІН).

ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ. НЕЙРОЛЕПТИКИ СПРАВЛЯ­ЮТЬ БАГАТОГРАННИЙ ВПЛИВ, ЗУМОВЛЮЮТЬ БАГАТОЛАНКОВУ БЛОКАДУ ЦЕНТРАЛЬНОЇ І ВЕГЕТАТИВНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ. ПРЕПАРАТИ ДАЮТЬ СВОЄРІДНИЙ ЗАСПОКІЙЛИВИЙ ЕФЕКТ, ЗНИЖУ­ЮТЬ ПСИХОМОТОРНЕ ЗБУДЖЕННЯ, РУХОВУ АКТИВНІСТЬ, АГРЕСИВ­НІСТЬ. НАСТАЮТЬ БАЙДУЖІСТЬ ДО ОТОЧЕННЯ, ЕМОЦІЙНА ТУПІСТЬ, ЗМЕНШУЄТЬСЯ УМОВНОРЕФЛЕКТОРНА ДІЯЛЬНІСТЬ, А ТАКОЖ ЗНИ­ЖУЄТЬСЯ РЕФЛЕКС УНИКНЕННЯ НЕБЕЗПЕКИ.

БАГАТО ЯКІ З НЕЙРОЛЕПТИКІВ СПРАВЛЯЮТЬ ПРОТИБЛЮВОТ-НИЙ ТА ПРОТИГИКАВКОВИЙ ВПЛИВ. ВОНИ УСУВАЮТЬ ДІЮ ДОФА-МІНУ НА ТРИГЕРНУ ЗОНУ БЛЮВОТНОГО ЦЕНТРУ ДОВГАСТОГО МОЗКУ І ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ПРИ БЛЮВАННІ ТА НУДОТІ ЦЕНТРАЛЬ­НОГО ПОХОДЖЕННЯ. ГАЛОПЕРИДОЛ, ДРОПЕРИДОЛ, ЕТАПЕРАЗИН,

БАГАТО НЕЙРОЛЕПТИКІВ (АМІНАЗИН, ТИЗЕРЦИН ТА ІН.) СПРАВЛЯЮТЬ ПОМІРНИЙ ПРОТИЗАПАЛЬНИЙ ВПЛИВ, ЗМЕНШУЮТЬ ПРОНИКНІСТЬ СУДИН, ЗНИЖУЮЧИ АКТИВНІСТЬ КІНІНІВ ТА ГІ-АЛУРОНІДАЗИ.

УСКЛАДНЕННЯ. ПРЕПАРАТИ СПРИЧИНЮЮТЬ ЕКСТРАШРАМІДНІ РОЗЛАДИ (СИНДРОМ ПАРКІНСОНІЗМУ), ЯКІ ПРОЯВЛЯЮТЬСЯ У ВИГЛЯДІ МОТОРНИХ ПОРУШЕНЬ, ТРЕМОРУ, ДИСТОНІЇ. ДЛЯ КОРЕКЦІЇ МОТОРНИХ ПОРУШЕНЬ ПРИЗНАЧАЮТЬ ХОЛІНОБЛОКАТО-РИ. НЕЙРОЛЕПТИКИ, ЯКІ МАЮТЬ А-АДРЕНОБЛОКУЮЧУ ДІЮ, У РАЗІ ПАРЕНТЕРАЛЬНОГО ВВЕДЕННЯ МОЖУТЬ ЗУМОВИТИ ЗНИЖЕН­НЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ АЖ ДО КОЛАПСУ (АМІНАЗИН, ТИЗЕР-ЦИН, ХЛОРПРОТИКСЕН ТА ІН.). ДЕЯКІ НЕЙРОЛЕПТИКИ СПРИЯЮТЬ РОЗВИТКУ ДЕПРЕСИВНОГО СТАНУ (АМІНАЗИН, РЕЗЕРПІН).

НЕЙРОЛЕПТИКИ МОЖУТЬ ПРИЗВЕСТИ ДО ЕНДОКРИННИХ ПОРУ­ШЕНЬ ЗА РАХУНОК ДІЇ НА ЦЕНТРАЛЬНІ ДОФАМІНОВІ РЕЦЕПТОРИ ГІПОФІЗА, ГІПОТАЛАМУСА; ГАЛЬМУЮТЬ СЕКРЕЦІЮ КОРТИКОТРОП­НОГО ТА СОМАТОТРОПНОГО ГОРМОНІВ. У ПРОЦЕСІ ТЕРАПІЇ З'ЯВ­ЛЯЮТЬСЯ ЗВИЧАЙНО ОБОРОТНІ ЕНДОКРИННІ ПОРУШЕННЯ: ЗБІЛЬ­ШЕННЯ МАСИ ТІЛА АЖ ДО ОЖИРІННЯ; ПОРУШЕННЯ МЕНСТРУАЛЬ­НОГО ЦИКЛУ, ЗНИЖЕННЯ ПОТЕНЦІЇ ТОЩО. НЕЙРОЛЕПТИКИ НЕРІДКО СПРИЧИНЮЮТЬ МІСЦЕВОПОДРАЗНУ ДІЮ, ТОМУ ПРИЙМАТИ ЇХ БАЖАНО ПІСЛЯ ЇДИ, А У РАЗІ ПАРЕНТЕ­РАЛЬНОГО ВВЕДЕННЯ — РОЗБАВЛЯТИ.

44. У АРСЕНАЛІ ЛІКАРЯ Є БАГАТО ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ, ЩО ДІЮТЬ НА НАЙПРОСТІШІ, ДО ЯКИХ НАЛЕЖАТЬ МАЛЯРІЙНІ ПЛАЗМОДІЇ, АМЕБИ, ЛЕЙШМАНІЇ, ЛЯМБЛІЇ, ТРИХОМОНАДИ ТА ТОКСОПЛАЗМИ. ПРОТИПРОТОЗОЙНІ ЗАСОБИ ДОЦІЛЬНО КЛАСИФІ КУВАТИ З УРАХУВАННЯМ ДІЇ ЇХ НА ВИД ЗБУДНИКА ТА ХІМІЧНОЇ СТРУКТУРИ: 1) ПРОТИМАЛЯРІЙНІ ЗАСОБИ (ПОХІДНІ ХІНОЛІНУ -ХІНІН, АКРИХІН, ХІНГАМІН, ХІНОЦИД; ХЛОРФЕНІЛИ—БІГУМАЛЬ ХЛОРГЕКСИДИН, ХЛОРИДИН); 2) ПРОТИАМЕБНІ ЗАСОБИ (ОКСИХІ НОЛИ — ХІНІОФОН, ЕНТЕРОСЕПТОЛ; ІЗОХІНОЛІНИ — ЕМЕТИН» ПРОТИЛЯМБЛІОЗНІ ТА ПРОТВТРИХОМОНАДНІ ЗАСОБИ (НІТРО-ФУРАНИ — ФУРАЗОЛІДОН; НІТРОІМІДАЗОЛИ — МЕТРОНІДАЗОЛІ 4) ПРОТИЛЕЙШМАНІОЗНІ ЗАСОБИ (СПОЛУКИ СУРМИ — СОЛЮ-СУРМІН). ЗБУДНИКАМИ МАЛЯРІЇ Є ПЛАЗМОДІЇ, ЯКІ МАЮТЬ ДВА ЦИКЛИ РОЗВИТКУ БЕЗСТАТЕВИЙ ЦИКЛ (ШИЗОГЕНІЯ) ВІДБУВАЄТЬСЯ У ОРГАНІЗМІ ЛЮДИНИ, СТАТЕВИЙ (СПОРОГОНІЯ) — У ТІЛІ КОМАРА ЗАЛЕЖНО ВІД СТАДІЇ РОЗВИТКУ ЗБУДНИКА МАЛЯРІЇ МОЖНА ШДІЛИТИ ШИЗОНТОТРОПНИЙ, ГАМЕТОТРОПНИЙ, ГІСТОШИЗОНТО-ТРОПНИЙ ЕФЕКТИ ПРОТИМАЛЯРІЙНИХ ЗАСОБІВ. ЗА МЕХАНІЗМОМ ДІЇ ПРЕПАРАТИ ДІЛЯТЬ НА ДВІ ГРУПИ: ПРОТИМАЛЯРІЙНІ З СИЛЬНИМ ШИЗОНТОЦИДНИМ ЕФЕКТОМ, ЯКІ ЗДАТНІ ПОРУШУВАТИ ВЛАСТИВОСТІ ДНК ЯК У МІКРО-, ТАК І У МАКРООРГАНІЗМІ. ДО ЦІЄЇ ГРУПИ НАЛЕЖАТЬ ХІНІН, АКРИХІН, ПРИМАХІН. ЇХ МІШЕННЮ Є НУКЛЕЇНОВІ КИСЛОТИ (ПОРУШЕННЯ ПРОЦЕСІВ РЕДУПЛІКАЦІЇ ДНК ТА СИНТЕЗУ РНК). ПРЕПАРАТИ ДРУГОЇ ГРУПИ, ЯКІ МІСТЯТЬ ХЛОРФЕНІЛ, ЗДАТНІ ВПЛИВАТИ НА ФЕРМЕНТИ (ДЕГІДРОГЕНАЗИ, АТФ-АЗА). СИНТЕТИЧНИМ ЗАМІННИКОМ ХІНІНУ Є АКРИХІН, ЯКИЙ СПРАВ­ЛЯЄ ПРОТИМАЛЯРІЙНИЙ ВПЛИВ. ЗА ЕФЕКТИВНІСТЮ ВІН ПОСТУПА­ЄТЬСЯ ПЕРЕД ХІНІНОМ, АЛЕ ЛЕГШЕ ПЕРЕНОСИТЬСЯ ХВОРИМИ. ПІД

НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕНИЙ СЕРЕД ПРЕПАРАТІВ ЦІЄЇ ГРУПИ ХІН­ГАМІН, ЯКИЙ ЗА АКТИВНІСТЮ ПЕРЕВЕРШУЄ ВСІ ПРОТИМАЛЯРІЙНІ ЗАСОБИ. СТІЙКІСТЬ ДО ХІНГАМІНУ РОЗВИВАЄТЬСЯ ВІДНОСНО ПОВІЛЬНІШЕ

46. ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ НАРКОЗУ ЗА ДОПОМОГОЮ БУДЬ-ЯКОГО ЗАГАЛЬНОГО АНЕСТЕТИЧНОГО ЗАСОБУ МОЖНА ВИДІЛИТИ ЧОТИРИ СТАДІЇ. ЦІ СТАДІЇ ОСОБЛИВО ЧІТКО ВИРАЖЕНІ У РАЗІ ПРОВЕДЕН­НЯ НАРКОЗУ ЕТИЛОВИМ ЕФІРОМ: І — СТАДІЯ АНАЛЬГЕЗІЇ; II — СТАДІЯ ЗБУДЖЕННЯ; III — СТАДІЯ ХІРУРГІЧНОГО НАРКОЗУ; IV — СТАДІЯ ПРОБУДЖЕННЯ, АБО ТОКСИЧНА (АТОНАЛЬНА).

У І СТАДІЇ СПОСТЕРІГАЮТЬСЯ РІЗКЕ ЗНИЖЕННЯ БОЛЬОВОЇ ЧУТЛИВОСТІ (ТАКТИЛЬНА І ТЕМПЕРАТУРНА ЧУТЛИВІСТЬ ЗБЕРЕЖЕ­НІ), ПОТЬМАРЕННЯ СВІДОМОСТІ ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ КОНТАКТУ З ПАЦІЄНТОМ, ПОРУШЕННЯ КООРДИНАЦІЇ РУХІВ. ЦЕ ПОЯСНЮЄТЬСЯ ПРИГНІЧЕННЯМ У ПРОМІЖНОМУ МОЗКУ БІЛЬШ ФІЛОГЕНЕТИЧНО ДАВНІХ ЦЕНТРІВ БОЛЬОВОЇ ЧУТЛИВОСТІ. ТРИВАЛІСТЬ СТАДІЇ АНАЛЬГЕЗІЇ СТАНОВИТЬ 3—5 ХВ. У СТОМАТОЛОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ ЦЯ СТАДІЯ МОЖЕ БУТИ ВИКОРИСТАНА (РАУШ-НАРКОЗ) ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ КОРОТКОЧАСНИХ ОПЕРАЦІЙ (РОЗРІЗИ ПРИ ГНІЙНИХ ПРОЦЕСАХ, ЕКСТИРПАЦІЯ ЗУБА ТОЩО). У ПРАКТИЧНІЙ РОБОТІ ЦЕЙ ПЕРІОД НАРКОЗУ ЗРУЧНИЙ ТИМ, ЩО У ХВОРИХ НЕ ПРИГНІЧУ­ЮТЬСЯ РЕФЛЕКСИ І З НИМИ ЗБЕРІГАЄТЬСЯ КОНТАКТ. ДЛЯ ЗБІЛЬ­ШЕННЯ ТРИВАЛОСТІ СТАДІЇ АНАЛЬГЕЗІЇ ЗАСТОСОВУЮТЬ ЗНЕБОЛЮ­ВАЛЬНІ ТА ЗАСПОКІЙЛИВІ ЗАСОБИ.

У МІРУ ЗБІЛЬШЕННЯ КОНЦЕНТРАЦІЇ ПРЕПАРАТУ В КРОВІ РОЗВИВАЄТЬСЯ II СТАДІЯ (ЗБУДЖЕННЯ). НА ТЛІ ЗМЕНШЕННЯ АФЕРЕНТНОЇ ІМПУЛЬСАЦІЇ В КОРУ ВЕЛИКОГО МОЗКУ СПОСТЕРІГА­ЄТЬСЯ ПОВНЕ ВИМКНЕННЯ СВІДОМОСТІ, МОЖУТЬ ВИНИКНУТИ РУ­ХОВЕ І МОВНЕ ЗБУДЖЕННЯ, САЛІВАЦІЯ, БЛЮВАННЯ. ЗІНИЦІ РОЗШИРЮЮТЬСЯ, РІВЕНЬ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ ТА РИТМ ДИХАН­НЯ КОЛИВАЮТЬСЯ ЗНАЧНОЮ МІРОЮ. МОВЛЕНА ЗНЯТТЯМ ГАЛЬМІВНОГО ВПЛИВУ КОРИ ВЕЛИКОГО МОЗКУ НА ПІДКІРКУ («РОЗГАЛЬМОВУВАННЯ ПІДКІРКИ»), А ТАКОЖ ДІЄЮ НАРКОЗНИХ ЗАСОБІВ НА КЛІТИННІ ЕЛЕМЕНТИ РУХОВОГО ЦЕНТРУ. У РАЗІ ПРОВЕДЕННЯ НЕІНГАЛЯЦІЙНОГО (ВНУТРІШНЬОВЕННОГО) НАРКОЗУ СТАДІЯ ЗБУДЖЕННЯ ПРАКТИЧНО ВІДСУТНЯ. У ЦЮ СТА­ДІЮ ХІРУРГІЧНЕ ВТРУЧАННЯ ПРОВОДИТИ НЕ МОЖНА.

СТАДІЯ ХІРУРГІЧНОГО НАРКОЗУ, ТОБТО III, НАСТАЄ У РАЗІ КОНЦЕНТРАЦІЇ ЕФІРУ В КРОВІ 1,2—1„4 Г/Л. У ЦЕЙ ЧАС СПОСТЕ­РІГАЮТЬСЯ ВТРАТА ПРИТОМНОСТІ, ЧУТЛИВОСТІ, РЕФЛЕКСІВ, РОЗ­СЛАБЛЕННЯ СКЕЛЕТНИХ М'ЯЗІВ. У ПЕРЕБІГУ СТАДІЇ ХІРУРГІЧНО­ГО НАРКОЗУ ВИДІЛЯЮТЬ 4 РІВНІ. ПЕРШИЙ РІВЕНЬ (III,) — ЗНИ­КАЮТЬ КОВТАЛЬНИЙ, ЗІНИЧНИЙ ТА ІНШІ РЕФЛЕКСИ. СКЕЛЕТНІ М'ЯЗИ НЕ РОЗСЛАБЛЕНІ. ДРУГИЙ РІВЕНЬ (ІІІГ) —ВИРАЖЕНИЙ НАРКОЗ. ЗІНИЦІ ЗВУЖЕНІ, СКЕЛЕТНІ М'ЯЗИ РОЗСЛАБЛЕНІ. ТРЕТІЙ РІВЕНЬ (ПІЗ) —РОЗШИРЕННЯ ЗІНИЦЬ, ПРИСКОРЕННЯ ПУЛЬСУ, ЗНИЖЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ, ОСЛАБЛЕННЯ ВИТРИВАЛОСТІ ОРГАНІЗМУ. ЧЕТВЕРТИЙ РІВЕНЬ (ІІІ₄) — РІВЕНЬ ДІАФРАГМАЛЬ-НОГО ДИХАННЯ. ПРИ ЦЬОМУ РІВНІ НАРКОЗУ ЖИТТЯ ПІДТРИМУ­ЄТЬСЯ ЗА РАХУНОК ДІАФРАГМАЛЬНОГО ДИХАННЯ І МОЖЕ РОЗВИ­НУТИСЯ ЙОГО ПАРАЛІЧ, ТОБТО НАСТАТИ АГОНАЛЬНА (IV) СТАДІЯ НАРКОЗУ.

ЕФІР ЕТИЛОВИЙ (ЕФІР ДЛЯ НАРКОЗУ) Є КЛАСИЧНИМ ЗАСО­БОМ ДЛЯ ІНГАЛЯЦІЙНОГО НАРКОЗУ (КЛІНІКУ ЕФІРНОГО НАРКОЗУ ОПИСАНО ВИЩЕ). ЦЕ ПРОЗОРА БЕЗБАРВНА РІДИНА З ТЕМПЕРА­ТУРОЮ КИПІННЯ 34—36 °С, ЩО МАЄ РІЗКИЙ СПЕЦИФІЧНИЙ ЗАПАХ І ШВИДКО ВИПАРОВУЄТЬСЯ (СПРАВЛЯЄ ПРИ ЦЬОМУ ПІДСУ-

ЕФІР ВИКОРИСТОВУЮТЬ У ПОЄДНАННІ З КИСНЕМ, ФТОРОТА-НОМ, ЗАКИСОМ АЗОТУ ЯК СКЛАДОВУ ЧАСТИНУ КОМБІНОВАНОГО НАРКОЗУ. ВІН ВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНИЙ, ЛЕГКО СПАЛАХУЄ (ТРЕБА БУТИ ОБЕРЕЖНИМ ПІД ЧАС ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОАПАРАТУРИ).

АЗОТУ ЗАКИС — БЕЗБАРВНИЙ ГАЗ; МАЄ СОЛОНУВАТИЙ СМАК, НЕ ВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНИЙ, НЕ СПАЛАХУЄ. ВОЛОДІЄ СЛАБКОЮ НАРКОТИЧНОЮ АКТИВНІСТЮ І НЕВИРАЖЕНИМ МІОРЕЛАКСУЮЧИМ ЕФЕКТОМ (ЗОКРЕМА, НА ЖУВАЛЬНІ М'ЯЗИ). ЗАБЕЗПЕЧУЄ ШВИД­КЕ ВХОДЖЕННЯ В НАРКОЗ, Є СТАДІЯ ЗБУДЖЕННЯ. ХВОРІ ШВИДКО ПРОКИДАЮТЬСЯ. МАЛОТОКСИЧНИЙ, СПРАВЛЯЄ ЗНЕБОЛЮВАЛЬНИЙ ВПЛИВ. ПРИЗНАЧАЮТЬ ПРИ ІНФАРКТІ МІОКАРДА, ТРАВМАТИЧНО­МУ ШОКУ ТА ІНШИХ ВИДАХ БОЛЮ, ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ СТОМАТО­ЛОГІЧНИХ ТА ІНШИХ ВТРУЧАНЬ. ПРИТОМНІСТЬ ПІД ЧАС НАРКОЗУ

ЦИКЛОПРОПАН — БЕЗБАРВНИЙ ГАЗ ІЗ ХАРАКТЕРНИМ ЗАПА­ХОМ, ВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНИЙ (ОСОБЛИВО У ПОЄДНАННІ З КИСНЕМ), МОЖЕ СПАЛАХУВАТИ. ЦЕ СИЛЬНІШИЙ НАРКОТИЧНИЙ ЗАСІБ. УВЕ­ДЕННЯ В НАРКОЗ ТА ПРОКИДАННЯ ВІДБУВАЮТЬСЯ ШВИДКО. ВИВОДИТЬСЯ З ОРГАНІЗМУ ЧЕРЕЗ 10 ХВ ПІСЛЯ ПРИПИНЕННЯ ІНГАЛЯЦІЇ. ВИКОРИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ВВІДНОГО ТА ОСНОВНОГО НАРКОЗУ В ПОЄДНАННІ З ІНШИМИ ЗАСОБАМИ ДЛЯ НАРКОЗУ.

ТРИХЛОРЕТИЛЕН (ТРИЛЕН) — БЕЗБАРВНА, ПРОЗОРА, ЛЕТКА РІДИНА З РІЗКИМ ЗАПАХОМ. ПОТУЖНИЙ НАРКОТИЧНИЙ ЗАСІБ. ХАРАКТЕРИЗУЄТЬСЯ ВІДНОСНО ШВИДКИМ УВЕДЕННЯМ У НАРКОЗ, СТАДІЄЮ ЗБУДЖЕННЯ І ШВИДКИМ ПРОКИДАННЯМ; МІОРЕЛАКСА-ЦІЯ НЕПОВНА. МОЖНА ЗАСТОСОВУВАТИ АМБУЛАТОРНО (У СТОМА-

МЕТОКСИФЛУРАН (ПЕНТРАН) — БЕЗБАРВНА, ПРОЗОРА, ЛЕТ­КА РІДИНА ІЗ ЗАПАХОМ ФРУКТІВ, НЕ Є ВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНОЮ. ЗА НАРКОТИЧНОЮ АКТИВНІСТЮ ПЕРЕВИЩУЄ ФТОРОТАН І ЕФІР. ХА-

ГЕКСЕНАЛ — БІЛА ПІНОПОДІБНА ГІГРОСКОПІЧНА МАСА. РОЗ­ЧИНИ ГОТУЮТЬ У АСЕПТИЧНИХ УМОВАХ НА ІЗОТОНІЧНОМУ РОЗЧИ­НІ НАТРІЮ ХЛОРИДУ АБО ВОДІ ДЛЯ ІН'ЄКЦІЇ (РОЗЧИН НЕСТІЙКИЙ, ЗБЕРІГАЄТЬСЯ НЕ ДОВШЕ НІЖ 1 ГОД). ОСОБЛИВІСТЮ ВНУТРІШ­НЬОВЕННОГО НАРКОЗУ З ВИКОРИСТАННЯМ ГЕКСЕНАЛУ Є ШВИДКЕ НАСТАННЯ III СТАДІЇ (ГЛИБОКИЙ НАРКОЗ). СВІДОМІСТЬ ВІДКЛЮ­ЧАЄТЬСЯ (У РАЗІ ВВЕДЕННЯ 5 МЛ 5 % РОЗЧИНУ) ЧЕРЕЗ ЗО— 60 С. СТАДІЇ ЗБУДЖЕННЯ ЗВИЧАЙНО НЕ БУВАЄ. ТРИВАЛІСТЬ НАРКОЗУ СТАНОВИТЬ 15—25 ХВ. ПРЕПАРАТ ТОКСИЧНИЙ, ПРИ- ТІОПЕНТАЛ-НАТРІЙ — СУХА ПОРИСТА МАСА ЖОВТОГО КОЛЬО­РУ, ГІГРОСКОПІЧНА. РОЗЧИНИ ГОТУЮТЬ ПЕРЕД ЗАСТОСУВАННЯМ (НЕСТІЙКІ). ЗА ФАРМАКОЛОГІЧНИМИ ВЛАСТИВОСТЯМИ БЛИЗЬКИЙ ДО ГЕКСЕНАЛУ, АЛЕ АКТИВНІШИЙ І ДІЄ ШВИДШЕ. ВВОДЯТЬ

ПРЕДІОН (ВІАДРИЛ) — БІЛИЙ ПОРОШОК, РОЗЧИННИЙ У ВОДІ. ЗА ХІМІЧНОЮ СТРУКТУРОЮ БЛИЗЬКИЙ ДО СТЕРОЇДНИХ ГОРМОНІВ, АЛЕ ПОЗБАВЛЕНИЙ ГОРМОНАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ. ВІДНОСНО СЛАБ­КИЙ НАРКОЗНИЙ ЗАСІБ. ЗА ФАРМАКОЛОГІЧНОЮ ДІЄЮ НАГАДУЄ

НАТРІЮ ОКСИБУТИРАТ — НАТРІЄВА СІЛЬ У-ОКСИМАСЛЯНОЇ КИСЛОТИ. БІЛИЙ КРИСТАЛІЧНИЙ ПОРОШОК ЗІ СЛАБКИМ СПЕЦИ­ФІЧНИМ ЗАПАХОМ, ГІГРОСКОПІЧНИЙ. МАЛОТОКСИЧНИЙ НАРКО­ТИК. ЗА ХІМІЧНОЮ БУДОВОЮ БЛИЗЬКИЙ ДО ГАМК — ПРИРОД- КЕТАЛІН (КЕТАЛАР) — БІЛИЙ, ДОБРЕ РОЗЧИННИЙ ПОРОШОК. НАРКОЗНИЙ ЗАСІБ ШВИДКОЇ І КОРОТКОЧАСНОЇ ДІЇ. ПІСЛЯ ВНУТ­РІШНЬОВЕННОГО ВВЕДЕННЯ ЕФЕКТ НАСТАЄ ЧЕРЕЗ ЗО С І ТРИВАЄ 5—-10 ХВ. ПІСЛЯ ПРОКИДАННЯ СПОСТЕРІГАЮТЬСЯ ЗБУДЖЕННЯ ТА ДЕЗОРІЄНТАЦІЯ. ХАРАКТЕРИЗУЄТЬСЯ ВИРАЖЕНИМ, АЛЕ КО-

ПРОПАНІДИД (СОМБРЕВІН) — МАСЛЯНИСТА РІДИНА СВІТЛО-ЖОВТОГО КОЛЬОРУ, НЕРОЗЧИННА У ВОДІ. ЗАСІБ ДЛЯ НАРКОЗУ УЛЬТРАКОРОТКОЇ ДІЇ. ЕФЕКТ НАСТАЄ ЧЕРЕЗ 20—40 С ПІСЛЯ ВНУТРІШНЬОВЕННОГО ВВЕДЕННЯ. ПІД ЧАС ЗАСИНАННЯ ВІДЗНАЧА­ЮТЬСЯ ПРИЄМНІ ВІДЧУТТЯ БЕЗ ЗБУДЖЕННЯ. СТАДІЯ ХІРУРГІЧНО­ГО НАРКОЗУ ТРИВАЄ 3—4 ХВ. ПРОКИДАЄТЬСЯ ХВОРИЙ ШВИДКО, ОПРИТОМНЮЄ ЧЕРЕЗ 2—3 ХВ, А ЧЕРЕЗ 5—7 ХВ ДІЯ ПРЕПАРАТУ ПРИПИНЯЄТЬСЯ І ВІН МОЖЕ САМОСТІЙНО РУХАТИСЯ.

48. НЕНАРКОТИЧНІ АНАЛЬГЕТИКИ ЗА ФАРМАКОЛОГІЧНИМИ ВЛАС­ТИВОСТЯМИ ІСТОТНО ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ ВІД АНАЛЬГЕТИКІВ ГРУПИ МОРФІНУ. ЦІ ПРЕПАРАТИ ЗА СИЛОЮ АНАЛЬГЕТИЧНОЇ ДІЇ ЗНАЧНО ПОСТУПАЮТЬСЯ ПЕРЕД НАРКОТИЧНИМИ ЗНЕБОЛЮВАЛЬНИМИ ЗА­СОБАМИ, ЇХНЯ ДІЯ ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ ГОЛОВНИМ ЧИНОМ ПРИ БОЛЮ ЗАГАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ (АРТРИТ, МІОЗИТ, НЕВРАЛГІЯ), А ПРИ ТРАВМАТИЧНОМУ АБО ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОМУ БОЛЮ ВОНИ МАЛО­ЕФЕКТИВНІ. НЕНАРКОТИЧНІ АНАЛЬГЕТИКИ НЕ ПРИГНІЧУЮТЬ ДИ­ХАННЯ, НЕ ЗУМОВЛЮЮТЬ ЕЙФОРІЇ ТА ЛІКАРСЬКОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ, НЕ ДАЮТЬ СНОТВОРНОГО ЕФЕКТУ, НЕ ПРИГНІЧУЮТЬ КАШЛЬОВИЙ ЦЕНТР. У ЦІЄЇ ГРУПИ ПРЕПАРАТІВ ЧІТКО ВИРАЖЕНІ ПРОТИЗА­ПАЛЬНИЙ ТА ЖАРОЗНИЖУВАЛЬНИЙ ЕФЕКТИ, ЯКИХ НЕМАЄ У НАРКОТИЧНИХ АНАЛЬГЕТИКІВ. ПЕРЕВАГОЮ ЦИХ ПРЕПАРАТІВ Є ВІДСУТНІСТЬ НАРКОТИЧНОГО ЕФЕКТУ, ЩО ДАЛО ПІДСТАВИ ШИРО­КО ЇХ ЗАСТОСОВУВАТИ В АМБУЛАТОРНІЙ ПРАКТИЦІ.

КЛАСИФІКАЦІЯ НЕНАРКОТИЧНИХ АНАЛЬГЕТИКІВ ГРУНТУЄТЬСЯ НА ОСОБЛИВОСТЯХ ЇХ ХІМІЧНОЇ БУДОВИ:

1. ПОХІДНІ САЛІЦИЛОВОЇ КИСЛОТИ — КИСЛОТА АЦЕТИЛСАЛІ­ЦИЛОВА, АЦЕЛІЗИН, НАТРІЮ САЛІЦИЛАТ, МЕТИЛСАЛІЦИЛАТ.

2. ПОХІДНІ ПІРАЗОЛОНУ — АМІДОПІРИН, АНАЛЬГІН, БУТА­ДІОН.

3. ПОХІДНІ АНІЛІНУ — ФЕНАЦЕТИН, ПАРАЦЕТАМОЛ.

4. ПОХІДНІ РЯДУ ОРГАНІЧНИХ КИСЛОТ: ПРОПІОНОВОЇ — ІБУПРОФЕН (БРУФЕН), НАПРОКСЕН; ФЕНІЛОЦТОВОЇ — ОРТОФЕН (ВОЛЬТАРЕН, РЕВОДИНА, ДИКЛОФЕНАК-НАТРІЙ); ІНДОЛОЦТО-ВОЇ — ІНДОМЕТАЦИН (МЕТИНДОЛ), СУЛІНДАК; АНТРАНІЛОВОЇ — МЕФЕНАМОВА КИСЛОТА.

5. ОКСИКАМИ — ПІРОКСИКАМ.

МЕХАНІЗМ ЗНЕБОЛЮВАЛЬНОЇ ДІЇ НЕНАРКОТИЧНИХ АНАЛЬГЕ­ТИКІВ. НЕНАРКОТИЧНІ АНАЛЬГЕТИКИ ЗАГАЛОМ ПРИГНІЧУЮТЬ БІЛЬ, ЗУМОВЛЕНИЙ ЗАПАЛЬНИМ ПРОЦЕСОМ.

МЕХАНІЗМ ЖАРОЗНИЖУВАЛЬНОЇ ДІЇ НЕНАРКОТИЧНИХ АНАЛЬ-ГЕТИКІВ. НЕНАРКОТИЧНІ АНАЛЬГЕТИКИ ЗНИЖУЮТЬ ТЕМПЕРАТУРУ ТІЛА ТІЛЬКИ У РАЗІ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ. ПРИ ГАРЯЧЦІ ПІРОГЕНИ СТИМУЛЮЮТЬ СИНТЕЗ ПГЄІ У ЦЕРЕБРОСПІНАЛЬНІЙ РІДИНІ. НЕ­НАРКОТИЧНІ АНАЛЬГЕТИКИ ЗМЕНШУЮТЬ ВМІСТ ПРОСТАГЛАНДИНУ В СПИННОМОЗКОВІЙ РІДИНІ І ЗНИЖУЮТЬ АКТИВІЗУЮЧИЙ ВПЛИВ ПІРОГЕНІВ НА КЛІТИНИ ГІПОТАЛАМУСА. ЦЕ ЗУМОВЛЮЄ ЗБІЛЬШЕН­НЯ ТЕПЛОВІДДАЧІ Й ПОСИЛЕННЯ ПОТОВИДІЛЕННЯ, ВНАСЛІДОК ЧОГО ЗНИЖУЄТЬСЯ ТЕМПЕРАТУРА ТІЛА. У ПІДТРИМЦІ ТЕМПЕРАТУ­РИ НА НОРМАЛЬНОМУ РІВНІ ПРОСТАГЛАНДИНИ УЧАСТІ НЕ БЕРУТЬ, А ТОМУ НЕНАРКОТИЧНІ АНАЛЬГЕТИКИ НА НЕЇ НЕ ВПЛИВАЮТЬ. ЖАРОЗНИЖУВАЛЬНІ ЗАСОБИ ЗАСТОСОВУЮТЬ ЗА ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА ПОНАД 38,5—39 °С, КОЛИ З'ЯВЛЯЄТЬСЯ НЕБЕЗПЕКА ВИНИК­НЕННЯ ГІПОКСІЇ З НАБРЯКОМ МОЗКУ, ГІПЕРТЕРМІЧНИХ СУДОМ, ПОРУШЕННЯ МІКРОЦИРКУЛЯЦІЇ НИРКОВОГО КРОВООБІГУ І ДІЯЛЬ­НОСТІ СЕРЦЯ. ЗА НАЯВНОСТІ НИЖЧОЇ ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА ЦІ ПРЕПАРАТИ ПРИЗНАЧАТИ НЕДОЦІЛЬНО, БО ГАРЯЧКА АКТИВІЗУЄ ЗАХИСНІ МЕХАНІЗМИ ОРГАНІЗМУ.

50. І РЯДУ (ОСНОВНІ ПРЕПАРАТИ)

ПОХІДНІ ГІДРАЗИДУ ІЗОНІКОТИНОВОЇ КИСЛОТИ 1. ІЗОНІАЗИД 2. ФТІВАЗИД 3. ОПІНІАЗИД (САЛЮЗИД) 4. САЛЮЗИД РОЗЧИННИЙ

УТВОРЮЮТЬ ХЕЛАТНІ КОМПЛЕКСИ З ІОНАМИ ВАЖКИ: МЕТАЛІВ, ПРИГНІЧУЮТЬ ДИХАННЯ МІКОБАКТЕРІЙ

ПОХІДНІ ПАРААМІНОСАЛІИИЛОВОЇ К-ТИ 5. ПАСК (АМІНАЦІЛ) 6. КАЛЬЦІЮ БЕНЗАМІДОСАЛІЦИЛАТ (БЕПАСК)

ВИБІРКОВО КОНКУРУЮТЬ З ПАБК, НЕОБХІДНОЮ ДЛЯ ЗРОСТАННЯ ТА РОЗМНОЖЕННЯ МІКОБАКТЕРІЙ

АНТИБІОТИКИ 7. СТРЕПТОМІЦИНУ СУЛЬФАТ 8. СТРЕПТОСАЛЮЗИД 9. ПАСОМІЦИН 10. РИФАМПІЦИН (РИФАДИН) ПРИГНІЧУЮТЬ СИНТЕЗ БІЛКА НАРІВНІ РИБОСОМ (7-9). ІНГІБУЄ СИНТЕЗ РНК МІКОБАКТЕРІЙ (10)

II РЯДУ (РЕЗЕРВНІ ПРЕПАРАТИ)

ППОХІДНІ ТІОАМІДУ ІЗОНІКОТИНОВОЇ К-ТИ 11. ЕТІОНАМІД 12. ПРОТИОНАМІД ЗВ'ЯЗУЮТЬ ІОНИ ДВОВАЛЕНТНИХ МЕТАЛІВ, ЯКІ ЯВЛЯЮТЬСЯ КОФЕРМСНТАМИ

АНТИБІОТИКИ ТА ФТОРХІНОЛОНИ 13. ЦИКЛОСЕРИН 14. БІОМІЦИН (ФЛОРИМІЦИНУ СУЛЬФАТ) 15. КАПРЕОМІЦИНУ СУЛЬФАТ (КАПАСТАТ) 16. ЛОМЕФЛОКСАЦИН* (МАКСАКВІН) ГАЛЬМУЮТЬ СИПТЕЗ КОМПОНЕНТІВ КЛІТИННОЇ СТІНКИ МІКОБАКТЕРІЙ (13), БІЛКА (14, 15). ПРИГНІЧУЄ ФЕРМЕНТ ДНК- ГІРАЗУ З СЕРЕДИНИ КЛІТИНИ (16)

ПРЕПАРАТИ РІЗНИХ ХІМІЧНИХ ТРУП 17. ЕТАМБУТОЛ (КОМБУТОЛ) 18. ЩРАЗИНАМІД (ПІЗІНА) 19. ТІОАЦЕТАЗОН (ТІБОН) ПРИГНІЧУЮТЬ СИНТЕЗ РНК ЗБУДНИКІВ ТУБЕРКУЛЬОЗУ ПОКАЗАННЯ ТА ВЗАЄМОЗАМІННІСТЬ - ТУБЕРКУЛЬОЗ РІЗНОЇ ФОРМИ ТА ЛОКАЛІЗАЦІЇ (1 -19); ЛЕПРА (10,11,19); ЛЕГЕНЕВІ ФОРМИ ТУБЕРКУЛЬОЗУ ІЗ-ЗА НЕЕФЕКТИВНОСТІ ПРЕПАРАТІВ 1-ГО РЯДУ (14-16); ТУБЕРКУЛЬОЗ СЕРОЗНИХ ОБОЛОНОК, ТУБЕРКУЛЬОЗНИЙ ЛІМФАДЕНІТ (19)

ПОБІЧНІ ЕФЕКІП- ДИСПЕПСІЇ (1-19). АЛЕРГІЧНІ РЕАКЦІЇ (1-19). ЗМІНИ З БОКУ ЦНС (L-4J 7, 8J 13, 14, 16-18). ЗМІНИ З БОКУ КРОПІ (5, 10, 18, 19). ШЛУНКОВО-КИШКОВІ РОЗЛАДИ (5, 7, 8, 11, 12). УРАЖЕННЯ ПЕЧІНКИ (10, 18,19). ПОРУШЕННЯ СЛУХУ (7-9, 14)

СТРЕПТОМІЦИН НЕСУМІСНИЙ З КУРАРЕПОДІБНИМИ ПРЕПАРАТАМИ, З ГЛЮКОЗОЮ, ВІТАМІНОМ ВЬ ТІОСУЛЬФАТОМ НАТРІЮ, КАРБЕНІЦИЛІНОМ, ЕРИТРОМІЦИНОМ ТА ІНШИМИ ПРЕПАРАТАМИ, ЯКІ МАЮТЬ ОТОТІ РИФАМПІЦИН НЕ МОЖНА ПОЄДНУВАТИ З ПЕРОРАЛЬНИМИ АНТИКОАГУЛЯНТАМИ, ПЕРОРАЛЬНИМИ АНТИДІАБЕТИЧНИМИ ПРЕПАРАТАМИ, ГОРМОНАЛЬНИМИ КОНТРАЦЕПТИВАМИ, ПРЕПАРАТАМИ НАПЕРСТЯНКИ, Х ГЛЮКОКОРТИКОСТЕРОЇДАМИ. ЕТІОНАМІД НЕСУМІСНИЙ З ЦИКЛОСЕРИНОМ. БІОМІЦИН НЕ МОЖНА ВИКОРИСТОВУВАТИ ОДНОЧАСНО З АНТИБІОТИКАМИ, ЩО СПРАВЛЯЮТЬ ОТОТОКСИЧНУ ДІЮ. КАПРЕОМІЦИН НЕ МОЖНА ПРИЙМАТИ ВОДНОЧАС ІЗ ПАРЕНТЕРАЛЬНИМИ ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНИМИ ПРЕПАРАТАМИ. ПАСК НЕСУМІСНИЙ З СУЛЬФАНІЛАМІДАМИ. РИФАМПІЦИН ЗАБАРВЛЮЄ МОКРОТИННЯ, СЛЬОЗНУ РІДИНУ, СЕЧУ В ЧЕРВОНИЙ КОЛІР, Є ІНДУКТОРОМ МІКРОСОМАЛЬНИХ ФЕРМЕНТІВ ПЕЧІНКИ. ЕТАМБУТОЛ, ПАСК МОЖНА ВИКОРИСТОВУВАТИ ПІД ЧАС ВАГІТНОСТІ. АКТИВНІСТЬ ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНИХ ПРЕПАРАТІВ: РИФАМПІЦИН > СТРЕПТОМІЦИН > ПІРАЗИНАМІД > ЕТІОНАМІД ~ ПРОТИОНАМІД > ЄТАМБУТОЛ > ЦИКЛОСЕРИН > БІОМІЦИН > ПАСК > ТІОАЦЕТАЗОН. ДО ЇДИ:'10, 13.ПІСЛЯ ЇДИ: 1,5, 18, 19.

51. БЛОКАТОРИ Н1-ГІСТАМІНОВИХ ТА СЕРОТОНІНОВИХ* РЕЦЕПТОРІВ

1. ОКСАТОМІД (ГІНСЕТ) 2. АЗСЛАСТИН (АЛЕРГОДИЛ) 3. ЛОРАТАДИИ (КЛАРИТИН,АГІСТАМ) 4. ТЕРФЕНАДНМ (ТРЕКСИЛ) 5. ПРОМСТАЗИН (ДИПРАЗИН, ПІГГОЛЬФЕН) 6. ДИФЕНТІДРАМІН (ДИМЕДРОЛ)

7. ХЛОРОПІРАМІП (СУПРАСТИН) S. МЕБГІДРОЛІН (ДІАЗОЛІН) 9. КЛЕМАСТИН (ТАВЕГІЛ) 10. КВИФЕНАДИН (ФЕНКАРОЛ) 11. ЦИПРОГЕН І АДИН* (ПЕРИТОЛ) 12. ДИМЕНГІДРИНАТ (ДЕЛАЛОН) МЕМБРА Н ОСТАБ ІЛ ІЗАТОРИ ТА АНТИМЕДІАТОРНІ ЗАСОБИ 13. КРОМОГЛІЦИЄВА К-ТА (КРОМОЛІН НАТРІЙ, ІНТАЛ) 14. КЕТОТИФЕН (ЗАДИТСН) 15. ФЕНСПІРИЛ* (ЕРЕСПАЛ)

ГЛЮКОКОРТИКОСТЕРОЇДИ 16. ПРЕДНІЗОЛОН (ДЕПЕРЗОЛОН) 17. БУДЕЗОНІД (АПУЛЕЇН, ПУЛЬМІКОРТ) IS. ГІДРОКОРТИЗОНУ БУТИРАТ (ЛАТИКОРТ 19. ТРІАМЦИНОЛОНУ АЦЕТОНІД (ФТОРОКОРТ, АЗМАКОРТ) 20. МОМЕТАЗОНУ ФУРОАТ (НАЗОНЕКС) 21 ДЕКСАМЕТАЗОН (ФОРТЕКОРТИН)

СЕЛЕКТИВНІ АНТАГОНІСТИ ЛЕЙКОТРИЄНОВИХ D₄ РЕЦЕПТОРІВ, КОМБІНОВАНІ 22.ЗАФІРЛУКАСТ (АКОЛАТ) 23. МОНТЕЛУКАСТ НАТРІЮ (СИНГУЛЯР) 24. КЛАРПНАЗЕ*

МЕХАНІЗМ ЦІЇ - БЛОКАДА ГІСТАМІНОВИХ РЕЦЕПТОРІВ НІ (1-12,24). СТАБІЛІЗАЦІЯ МЕМБРАН ТУЧНИХ КЛІТИН (1,13,14). БЛОКАДА ГІСТАМІНОВИХ І СЕРОТОНІНОВИХ РЕЦЕПТОРІВ, ЗНИЖЕННЯ ПРОДУКЦІЇ ЦИТОКИНІВ (11,15). ПРИГНІЧЕННЯ РОЗВИТКУ ІМУННИХ РЕАКЦІЙ, ЗМЕНШЕННЯ ВИВІЛЬНЕННЯ ГІСТАМІНУ, ЗНИЖЕННЯ ПРОДУКЦІЇ АНТИТІЛ (16- 21). СЕЛЕКТИВНО ІНГІБУЮТЬ ЛЕЙКОТРИСНОВІ ДІ-РЕЦЕПТОРИ (22,23)

ФАРМАКОЛОГІЧНІ ЕФЕКТИ - АНТИАЛЕРГІЧНИЙ (1-24). ЗМЕНШЕННЯ СПАЗМУ НЕПОСМУГОВАНОЇ МУСКУЛАТУРИ БРОНХІВ І ПРОНИКНОСТІ КАПІЛЯРІВ (1-11.13-21,23). СЕДАТИВНИЙ (1, 5-7, 9, 11, 14, 15). СНОДІЙНИЙ (5-7, 9). ПРОТИБЛЮВОТНИЙ (5, 6, 12). ПРОТИЗАПАЛЬНИЙ (5, 6, 13, 14, 16-22). ІМУНОДЕПРССИВНИЙ (16-21). ПОТЕНЦІЮВАЛЬНИЙ (5-7, 11)

ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ ТА ВЗАЄМОЗАМІННІСТЬ - АНАФІЛАКТИЧНИЙ ШОК, НАБРЯК КВІНКЕ (3,4, 7, 10, 11, 16-19, 21). БРОНХІАЛЬНА АСТМА (1, 3,4, 7, 13-19, 21-23). КРОПИВНИЦЯ, АЛЕРГІЧНИЙ ДЕРМАТИТ, РИНІТ, СІННА ПРОПАСНИЦЯ (1-14, 16-21, 24). РЕВМАТИЗМ, СИСТЕМНИЙ ЧЕРВОНИЙ ВОВЧАНОК (15-20). МОРСЬКА ТА ПОВІТРЯНА ХВОРОБИ (5, 12)

АНТИГІСТАМІННІ ЗАСОБИ НЕСУМІСНІ З АНТИКОАГУЛЯНТАМИ, ПРОМЕДОЛОМ, БЛЮВОТНИМИ, М-ХОЛІНОМІМЕТИКАМИ, ТРИЦИКЛІЧНИМИ АНТИДЕПРЕСАНТАМИ, СТРЕПТОМІЦИНОМ, НСОМІЦИНОМ, КАНАМІЦИНОМ. ОКСАТОМІД, ДИФЕПГІДРАМІН, ХЛОРОПІРАМІП, ЦИПРОГЕПТАДИН, ФЕНСПІРИЛ НЕ СЛІД СУМІСНО ВЖИВАТИ З БАРБІТУРАТАМИ, СНОДІЙНИМИ ТА СЕДАТИВНИМИ ЗАСОБАМИ, НАРКОТИЧНИМИ АНАЛЬГЕТИКАМИ, ТРАНКВІЛІЗАТОРАМИ. ТЕРФЕНАДИН, ЛОРАТАДИН НЕ МОЖНА ЗАСТОСОВУВАТИ ОДНОЧАСНО З КЕТОКОНАЗОЛОМ, ІТРАКОНАЗОЛОМ, ЕРИТРОМІЦИНОМ, ЦИМЕТИДІНОМ. ДИФЕНГІДРАМІН НЕСУМІСНИЙ З ВІТАМІНОМ С, НАТРІЮ БРОМІДОМ, ГЕНТАМІЦИНОМ (ГАРАМЩИНОМ). РОЗЧИН ІНТАЛУ НЕ СЛІД ІНГАЛЮВАТИ В СУМІШІ З РОЗЧИНОМ БРОМГЕКСИИУ Г/Х ТА АМБРОКСОЛУ І/Х. ЛІКУВАННЯ КЕТОТИФЕНОМ У ХВОРИХ З БРОНХІАЛЬНОЮ АСТМОЮ ТА БРОНХООБСТРУКТИВНИМ СИНДРОМОМ СЛІД ВІДМІНЯТИ ПОСТУПОВО.

ПЕРЕД ЇДОЮ: 12, 15. 22. ПІСЛЯ ЇДИ: 8, 10, 11. ПІД ЧАС ЇДИ: 7, 14.

53. ГІПОТЕНЗИВНИМИ НАЗИВАЮТЬСЯ РЕЧОВИНИ, ЯКІ ЗНИЖУЮТЬ СИСТЕМНИЙ АРТЕРІАЛЬНИЙ ТИСК. ТОНУС СУДИН БЕЗПОСЕРЕДНЬО РЕГУЛЮЄТЬСЯ ВЕГЕТАТИВНОЮ НЕРВОВОЮ СИСТЕМОЮ, СИМПАТИЧ­НІ ТА ПАРАСИМПАТИЧНІ ВІДДІЛИ ЯКОЇ СПРАВЛЯЮТЬ РІЗНОСПРЯ-МОВАНИЙ ВПЛИВ. РІВЕНЬ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ ТАКОЖ ЗАЛЕ­ЖИТЬ ВІД РОБОТИ СЕРЦЯ, ТОНУСУ ПЕРИФЕРИЧНИХ СУДИН, ЇХНЬОЇ ЕЛАСТИЧНОСТІ, ОБ'ЄМУ Й ЕЛЕКТРОЛІТНОГО СКЛАДУ КРОВІ, ЇЇ В'ЯЗКОСТІ. ВСЕ ЦЕ РЕГУЛЮЄТЬСЯ ЗА ДОПОМОГОЮ НЕЙРОГУМО­РАЛЬНИХ МЕХАНІЗМІВ.

ЗА МЕХАНІЗМОМ ДІЇ ГІПОТЕНЗИВНІ ЗАСОБИ МОЖНА РОЗПОДІ­ЛИТИ НА 5 ГРУП: 1) НЕЙРОТРОПНІ ЗАСОБИ, ТОБТО ЗАСОБИ, ЯКІ ПРИГНІЧУЮТЬ ЦНС (СНОТВОРНІ, СЕДАТИВНІ, ТРАНКВІЛІЗАТОРИ, НЕЙРОЛЕПТИКИ); ЗАСОБИ, ЩО ПРИГНІЧУЮТЬ ТОНУС ВАЗОМОТОР­НИХ ЦЕНТРІВ (КЛОФЕЛІН, МЕТИЛДОФА); ГАНГЛІОБЛОКАТОРИ (БЕНЗОГЕКСОНІЙ, ПІРИЛЕН, ПЕНТАМІН); СИМПАТОЛІТИКИ (РЕЗЕР­ПІН, ОКТАДИН); АДРЕНОБЛОКАТОРИ (АНАПРИЛІН, ФЕНТОЛАМІН, ПРАЗОЗИН):

2) МІОТРОПНІ ЗАСОБИ (ДИБАЗОЛ, ПАПАВЕРИН, МАГНІЮ СУЛЬ­ФАТ, НАТРІЮ НІТРОПРУСИД);

3) АНТАГОНІСТИ КАЛЬЦІЮ (ВЕРАПАМІЛ, ФЕНІГІДИН);

4) ЗАСОБИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ОБ'ЄМ ЦИРКУЛЮЮЧОЇ РІДИ­НИ (ДИХЛОТІАЗИД, ДІАКАРБ, ФУРОСЕМІД);

5) ІНГІБІТОРИ КОНВЕРТУЮЧОГО ФЕРМЕНТУ (КАПТОПРИЛ).

ОДНИМ ІЗ НАЙБІЛЬШ ВИКОРИСТОВУВАНИХ ПРЕПАРАТІВ ПРИ ЛІКУВАННІ ГІПЕРТОНІЧНОЇ ХВОРОБИ Є КЛОФЕЛІН. ДІЯ ПРЕПАРАТУ

ІЗ ПОБІЧНИХ ЕФЕКТІВ МОЖЛИВІ ШВИДКА ВТОМЛЮВАНІСТЬ, ОРТОСТАТИЧНИЙ КОЛАПС, СИНДРОМ ВІДМІНИ. ПОЯВА СУХОСТІ У ПОРОЖНИНІ РОТА МОЖЕ ЗУМОВИТИ РОЗВИТОК СТОМАТИТУ. ЦЕ ПОВИНЕН ВРАХОВУВАТИ ЛІКАР-СТОМАТОЛОГ.

ДЕЩО ЧАСТІШЕ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ГІПЕРТОНІЧНОЇ ХВОРОБИ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ГРУПУ СИМПАТОЛІТИКІВ, ЯКІ ЗНИЖУЮТЬ АРТЕ­РІАЛЬНИЙ ТИСК ПЕРЕВАЖНО ЗА РАХУНОК ЗМЕНШЕННЯ ПЕРИФЕ­РИЧНОГО ОПОРУ. НА ПОЧАТКУ ЛІКУВАННЯ МОЖЛИВА ПРЕСОРНА З ГРУПИ АДРЕНОБЛОКАТОРІВ ПОШИРЕНИЙ АНАПРИЛШ — Р-АДРЕНОБЛОКАТОР, ЯКИЙ ЗНИЖУЄ АРТЕРІАЛЬНИЙ ТИСК ЗА РА­ХУНОК БРАДИКАРДІЇ І ЗМЕНШЕННЯ ХВИЛИННОГО ОБ'ЄМУ КРОВІ. ПРИ ГІПЕРТОНІЧНОМУ КРИЗІ ШИРОКО ЗАСТОСОВУЮТЬ МАГНІЮ СУЛЬФАТ, ЯКИЙ ДАЄ ГІПОТЕНЗИВНИЙ ЕФЕКТ ЗА РАХУНОК ПРЯМОЇ МІОТРОПНОЇ ДІЇ. ПРЕПАРАТ ПРИГНІЧУЄ ВАЗОМОТОРНІ ЦЕНТРИ, ЗАБЕЗПЕЧУЄ ПЕРЕДАЧУ У ВЕГЕТАТИВНИХ ГАНГЛІЯХ, ВИЯВЛЯЄ СЕДАТИВНУ І ПРОТИСУДОМНУ ДІЮ. АНТАГОНІСТАМИ ІОНІВ МАГНІЮ

ІЗ ЗАСОБІВ, ЩО ЗМЕНШУЮТЬ ОБ ЄМ ЦИРКУЛЮЮЧОЇ РІДИНИ, ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ГІПЕРТОНІЧНОЇ ХВОРОБИ ЗАСТОСОВУЮТЬ ДИХЛО-ТІАЗИД (ГІПОТІАЗИД).

54. ХІМІОТЕРАПІЯ — ЗАСТОСУВАННЯ ЦИТОТОКСИЧНИХ ЗАСОБІВ, ЩО ДІЮТЬ ЧЕРЕЗ КРОВ, ТОБТО ПІСЛЯ ВСМОКТУВАННЯ. ЯКЩО ПАТОЛОГІЧНИЙ ПРОЦЕС ОБУМОВЛЕНИЙ ЧУЖОРІДНИМИ ДЛЯ ОРГА­НІЗМУ КЛІТИНАМИ (ПАРАЗИТИ, МІКРООРГАНІЗМИ, ВІРУСИ, КЛІТИ­НИ ЗЛОЯКІСНИХ ПУХЛИН), ВИКОРИСТОВУЮТЬ ХІМІОТЕРАПЕВТИЧНІ ЗАСОБИ.

ХІМІОТЕРАПЕВТИЧНІ ЗАСОБИ ДІЛЯТЬ НА СИНТЕТИЧНІ ПРЕПА РАТИ Й АНТИБІОТИКИ. ДО ПЕРШИХ НАЛЕЖАТЬ ФТОРХІНОЛОНИ. СУЛЬФАНІЛАМІДИ, НІТРОФУРАНИ, ОКСИХІНОЛІНИ ТА ІН. У ГРУПУ АНТИБІОТИКІВ ВКЛЮЧАЮТЬ ПРИРОДНІ СПОЛУКИ (ПРОДУКТИ ЖИТ ТЄДІЯЛЬНОСТІ МІКРООРГАНІЗМІВ, РОСЛИН, ТВАРИН), ЯКІ ВОЛОДІ­ЮТЬ ВИБІРКОВОЮ ЦИТОТОКСИЧНІСТЮ, І ЇХНІ СИНТЕТИЧНІ АНАЛО­ГИ ТА ГОМОЛОГИ.

ПІД ЧАС ПРИЗНАЧЕННЯ ХІМІОПРЕПАРАТІВ ДОТРИМУЮТЬ РЯД ПРАВИЛ, ЯКІ НАЗИВАЮТЬ ПРИНЦИПАМИ ХІМІОТЕРАПІЇ; ВОНИ ПІДВИЩУЮТЬ ЕФЕКТИВНІСТЬ ТА БЕЗПЕЧНІСТЬ ЛІКУВАННЯ І ЗНИ­ЖУЮТЬ ІМОВІРНІСТЬ ПОЯВИ КЛІТИН, ЩО СТІЙКІ ДО ЦИТОТОКСИЧ­НОГО ВПЛИВУ (ТОЛЕРАНТНІСТЬ ПУХЛИНИ, ШТАМИ МІКРООРГАНІЗ МІВ З НАБУТОЮ СТІЙКІСТЮ)

1. У ЯКОМОГА КОРОТШІ ТЕРМІНИ ТРЕБА СТВОРИТИ В ТКАНИ­НАХ КОНЦЕНТРАЦІЮ ХІМІОТЕРАПЕВТИЧНОГО АГЕНТА, ЯКИЙ ЗАПО­БІГАЄ ПОДІЛУ ТА РОСТУ ПАТОГЕННИХ КЛІТИН, І ПІДТРИМУВАТИ ЇЇ НА ТАКОМУ (АНТИБАКТЕРІАЛЬНОМУ) РІВНІ ПРОТЯГОМ ПЕВНОГО ЧАСУ.

ДЛЯ ЦЬОГО ПРЕПАРАТ УВОДЯТЬ У ТЕРАПЕВТИЧНІЙ АБО БІЛЬ­ШІЙ (УДАРНІЙ) ДОЗІ, КОТРУ ПОТІМ ПОВТОРЮЮТЬ ЧЕРЕЗ ОДНАКО­ВІ ПРОМІЖКИ ЧАСУ (ВДЕНЬ І ВНОЧІ) ПРОТЯГОМ КУРСУ ЛІКУВАН­НЯ. ЯК ПОЧАТКОВА ДОЗА, ТАК І ПРОМІЖКИ ЧАСУ МІЖ НАСТУП­НИМ УВЕДЕННЯМ ПРЕПАРАТУ ЗАЛЕЖАТЬ ВІД ЙОГО ФАРМАКО­КІНЕТИКИ.

2. ВИКОРИСТОВУЮТЬ ПРЕПАРАТ, ДО ЯКОГО ПАТОГЕННА КЛІ­ТИНА ЧУТЛИВА.

У ІДЕАЛЬНОМУ ВАРІАНТІ ТРЕБА ВИДІЛИТИ ПАТОГЕННИЙ МІК­РООРГАНІЗМ, ВИЗНАЧИТИ ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРИГНІЧЕННЯ ЙОГО РОС­ТУ НАЯВНИМИ ХІМІОПРЕПАРАТАМИ І ЛИШЕ ПОТІМ ВИБРАТИ НАЙЕФЕКТИВНІШИЙ.

ПРОТЕ ПРОЦЕС ВИДІЛЕННЯ КЛІТИН І ВИЗНАЧЕННЯ ЇХНЬОЇ ЧУТЛИВОСТІ ТРИВАЛИЙ (ЩО ПРОТИРІЧИТЬ ТАКОМУ ПРИНЦИПУ) І ВІДБУВАЄТЬСЯ ПРИ ХРОНІЧНИХ ІНФЕКЦІЯХ.

3. ХІМІОТЕРАПІЮ ТРЕБА РОЗПОЧИНАТИ В РАННІЙ ПЕРІОД ХВОРОБИ. СЛІД ВРАХОВУВАТИ ПОРУШЕННЯ ГЕМОДИНАМІКИ І РОЗВИТОК ПРОДУКТИВНОЇ ФАЗИ ЗАПАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ, ЯКІ ОБ­МЕЖУЮТЬ ДОСТУП ПРЕПАРАТУ ДО ОСЕРЕДКІВ ЛОКАЛІЗАЦІЇ МІК­РОБНИХ КЛІТИН.

4. ХІМІОТЕРАПІЮ ПРОВОДЯТЬ ЗА УМОВИ ПОЄДНАННЯ КІЛЬКОХ ПРЕПАРАТІВ. КОМБІНАЦІЯ МОЖЕ ВКЛЮЧАТИ ДВА Й БІЛЬШЕ ЦИТОТОКСИЧНИХ АГЕНТИ АБО ПОРЯД ІЗ НИМИ СИМПТОМАТИЧНІ ТА ПАТОГЕНЕТИЧНІ ЗАСОБИ.

56. Н-ХОЛШОМШЕТИКИ СПРИЧИНЮЮТЬ РЕФЛЕКТОРНЕ ЗБУДЖЕН­НЯ ДИХАЛЬНОГО ЦЕНТРУ ДОВГАСТОГО МОЗКУ ЧЕРЕЗ АКТИВІЗАЦІЮ ХОЛІНОРЕЦЕПТОРІВ СИНОКАРОТИДНОЇ ЗОНИ. ЦІ ПРЕПАРАТИ ТА­КОЖ ПІДВИЩУЮТЬ АРТЕРІАЛЬНИЙ ТИСК ЗА РАХУНОК ЗБУДЖЕННЯ КЛІТИН МОЗКОВОЇ РЕЧОВИНИ НАДНИРКОВИХ ЗАЛОЗ І СИМПАТИЧ­НИХ ГАНГЛІЇВ (ЗБІЛЬШУЄТЬСЯ ВИКИД АДРЕНАЛІНУ ТА НОРАДРЕ-НАЛІНУ В КРОВ). АНАЛЕПТИКИ РЕФЛЕКТОРНОЇ ДІЇ ЕФЕКТИВНІ ЛИШЕ У РАЗІ ЗБЕРЕЖЕННЯ РЕФЛЕКТОРНОЇ ЗБУДЛИВОСТІ ДИХАЛЬ­НОГО ЦЕНТРУ. ЇХ ЗАСТОСОВУЮТЬ ПРИ ОТРУЄННІ ЧАДНИМ ГАЗОМ, УТОПЛЕННІ, ТРАВМІ МОЗКУ, ЕЛЕКТРОТРАВМІ, ПРИ ВДИХАННІ ПОД­РАЗНИХ РЕЧОВИН.

Н-ХОЛІНОМІМЕТИКИ ДОБРЕ ПРОНИКАЮТЬ У ЦНС (ЛОБЕ­ЛІН— ТРЕТИННИЙ АМІН, ЦИТИЗИН — ВТОРИННИЙ АМІН), МО­ЖУТЬ СПРИЧИНИТИ БРАДИКАРДІЮ ТА ЗНИЖЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ (АКТИВІЗАЦІЯ ЦЕНТРУ БЛУКАЮЧОГО НЕРВА), БЛЮВАННЯ (ЗБУДЖЕННЯ БЛЮВОТНОГО ЦЕНТРУ), СУДОМУ (ЗБУДЖЕННЯ КЛІ­ТИН ПЕРЕДНЬОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЗВИВИНИ Й ПЕРЕДНІХ РОГІВ СПИН­НОГО МОЗКУ).

НІКОТИН, ЯКИЙ ПОТРАПЛЯЄ В ОРГАНІЗМ ПІД ЧАС КУРІННЯ ТА ЖУВАННЯ ТЮТЮНУ, В МАЛИХ ДОЗАХ СТИМУЛЮЄ Н-ХОЛІНОРЕЦЕП-ТОРИ, А У ВЕЛИКИХ ПРИГНІЧУЄ ЇХ; ЯК ЛІКАРСЬКИЙ ЗАСІБ НЕ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ. ПОТЯГ ДО ЗАСТОСУВАННЯ ТЮТЮНУ (НІНОТИНО-ЗАЛЕЖНІСТЬ) ПОВ'ЯЗАНИЙ ІЗ ЗБУДЛИВОЮ ДІЄЮ НІКОТИНУ НА Н-ХОЛІНОРЕЦЕПТОРИ ЦНС (КОРИ, ДОВГАСТОГО ТА СПИННОГО МОЗКУ). СТИМУЛЯЦІЯ МОЗКОВОЇ РЕЧОВИНИ НАДНИРКОВИХ ЗАЛОЗ (Н-ХОЛІНОРЕЦЕПТОРІВ ХРОМАФІННИХ КЛІТИН) ПОСИЛЮЄ ВИКИД АДРЕНАЛІНУ, ЯКИЙ У СВОЮ ЧЕРГУ ЗБУДЖУЄ ЦНС, АКТИВІЗУЄ ДІЯЛЬНІСТЬ СЕОЦЯ, ПІДВИЩУЄ АРТЕРІАЛЬНИЙ ТИСК. ТРИВАЛЕ

НИЖНІХ КІНЦІВОК). ЗВУЖЕННЯ СУДИН ЗУМОВЛЕНЕ ДІЄЮ НІКОТИ­НУ НА ХОЛІНОРЕЦЕПТОРИ СИМПАТИЧНИХ ГАНГЛІЇВ, ХРОМАФІННИХ КЛІТИН НАДНИРКОВИХ ЗАЛОЗ І СИНОКАРОТИДНОЇ ЗОНИ (РЕФЛЕК­ТОРНО ЗБУДЖУЄТЬСЯ НЕ ЛИШЕ ДИХАЛЬНИЙ, А Й СУДИНОРУХО­ВИЙ ЦЕНТР). НІКОТИН ЗВУЖУЄ ВІНЦЕВІ СУДИНИ. АКТИВІЗАЦІЯ

НА ДОПОМОГУ ЛЮДИНІ, ЯКА КИНУЛА ПАЛИТИ, МОЖНА ПРИ­ЗНАЧАТИ ПРЕПАРАТИ АЛКАЛОЇДІВ НІКОТИНОВОЇ ГРУПИ — ЛОБЕ-СИЛ (МІСТИТЬ ЛОБЕЛІН), ТАБЕКС (МІСТИТЬ ЦИТИЗИН), ГАМІБА-ЗИН (МІСТИТЬ АНАБАЗИН, ЯКИЙ ЗА ФАРМАКОЛОГІЧНИМИ ВЛАСТИ­ВОСТЯМИ БЛИЗЬКИЙ ДО НІКОТИНУ, ЦИТИЗИНУ, ЛОБЕЛІНУ). ПРИ­ПИНЕННЯ ПАЛІННЯ СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ ТЯЖКИМ СТАНОМ — АБС­ТИНЕНЦІЄЮ. ЗАСТОСУВАННЯ ТАБЛЕТОК «ЛОБЕСИЛ», «ТАБЕКС», ПЛІВОК З ЦИТИЗИНОМ І ГАМІБАЗИНУ В ТАБЛЕТКАХ, ПЛІВКАХ І ЖУВАЛЬНІЙ ГУМІ ПОЛЕГШУЄ ЦЕЙ СТАН.