Марксизм-ленінізм

Докладніше: Марксизм та Марксизм-ленінізм

Філософським джерелом марксизму, що виник в другій половині 19 століття була німецька класична філософія. Його творці Карл Маркс та Фрідріх Енгельс об'єднали матеріалізм Феєрбаха та діалектику Гегеля, створивши філософський напрям, який отримав назву діалектичного матеріалізму, і розширили його на розуміння історії, заснувавши історичний матеріалізм. Вожді комуністичного руху Володимир Ленін, Йосип Сталін, Мао Цзе Дун доповнили і розвинули погляди засновників марксизму.

Надалі в 20 столітті філософія марксизму розвивалася двома руслами: як офіційна філософія в країнах соціалістичного табору, та як різні течії неомарксизму на Заході.

Інші течії

В другій половині 19 століття закладено основи кількох філософських течій, що набули широкого розвитку в 20 столітті. Так, в середині століття філософія в Європі майже цілком займалася абстрактними метафізичними системами, а Серен К'єркегор, що перебував у пошуку філософії в дусі Сократа, заснованої на суб'єктивізмі, душевних переживаннях людини, стає основоположником екзистенціалізму.

Одним із напрямків філосософії другої половини 19 століття була філософія життя, схильна до ірраціоналізму, серед видатних представників якої Артур Шопенгауер, Фрідріх Ніцше, Анрі Бергсон та інші. Ніцше спостерігає рух моральності XIX століття в бік нігілізму. Він виділяє два типи моралі: «мораль панів» і «мораль рабів», вважаючи вихід у відкиданні людиною європейської рабської моралі.

У 19 столітті зародився позитивізм — філософія науки, основоположником якої став Оґюст Конт. У Сполучених Штатах розвивається прагматизм — філософський напрям, для якого найважливішим критерієм істини є практика. У Великобританії Джеремі Бентам і Джон Стюарт Мілль розробили концепції утилітаризму. Ральф Волдо Емерсон заклав основи трансценденталізму, а його послідовником став Торо Генрі Девід.

Філософія XX століття

Початок XX століття ознаменувався революційними змінами в науці — відкриттям атома й електрона, побудовою теорії відносності та квантової механіки, а також становленню психології фрейдизму.

На початку століття інтенсивно розвивалася філософія науки, представлена різними школами позитивізму, серед яких виділяються емпіріокритицизм, логічний позитивізм та аналітична філософія, яку розробляли члени віденського гуртка, Бертран Рассел, Людвіг Вітґенштайн, Рудольф Карнап, Поппер Карл та інші.

Важливим для подальшого розвитку філософії була побудова феноменології Гуссерля. Набрав сили екзистенціалізм, серед визначних представників якого Мартін Гайдеггер, Карл Ясперс, Жан-Поль Сартр, Альбер Камю та інші.

Визначними представниками філософської антропології були Макс Шелер, Мартин Бубер, П'єр Тейяр де Шарден. Неофрейдизм розвивали Альфред Адлер, Карл Юнг, Еріх Фромм.

Герменевтику, розділ філософії, що зосереджується на розкритті значення знаків та символів та тлумаченні текстів, у двадцятому столітті представляли Фрідріх Шлеєрмахер, Вільгем Дальтей, Ганс Георг Гадамер, Карл Отто Апель, Емеріх Корет, Поль Рікер, Юрген Габермас.

У другій половині XX століття розвився структуралізм, серед представників якого Клод Леві-Строс, Ролан Барт, Мішель Фуко. Постмодернізм у філософії представляли Жан Франсуа Ліотар, Жиль Делез, Жак Дерріда.

Філософію релігій розвивали Володимир Соловйов, Іван ІльЇн, Антанас Мацейна.