Тема 1. Філософія XX століття

1. Суттєві риси філософіїXX століття, основні напрямки.

XX століття характерне подіями світового масштабу. Дві світові війни. Випробування на Хіросімі та Нагасакі атомної зброї. Науково-технічний процес завдяки фундаментальним відкриттям докорінно змінив картину сві­ту. Від атому до походження космосу. Цей період характеризується Чорно­бильською катастрофою, екологічною кризою.

Філософія підіймає ряд проблем, зокрема «Що таке людина. її розум?». «Яким чином в ім'я чого необхідно врятувати людство⁹». Формуються філо­софськи галузі (вчення): аксіологія (суспільні цінності), гносеологія (специ­фічні відносини між суб'єктом і об'єктом у пізнанні), праксеолоія (соціоло­гія) та антропологія (чи людина-центр, чи вона як мешканець «околиць» сві­ту) та ін.

Сформувались принципи філософських напрямів: науковість, об'єктивність, історизм, плюралізм і монізм філософських шкіл.

Основними школами і напрямами у філософії XX ст.. є позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм, релігійно-філософський. марксистський, ан­тропологічний і герменевтичний та ін.

2. Саєнтистські напрями (від англійської знання, наука)

Позитивізм - основоположник О.Кант (1798-1857) проводив ідею проте те, що справжнє, і в цілому значення «позитивне», знання про світ, в тому числі про природу дають лише спеціальні науки або синтез їх. Стосовно фі­лософії то вона не можлива як раціональна, тобто достовірні знання не мо­жуть бути виведені із досвіду і його узагальнення, із понять, що властиві від народження. Основне питання філософії кваліфіковане як «метафізичне». Фі­лософія не може відповісти на питання «чому» відбуваються ті чи інші яви­ща⁹ Філософія лише дає відповідь на запитання «як мають місце явища». Кант заснував феноменологічний ідеалізм (те. що являється).

Емпіріокритицизм - його засновник Е.Мах (1838-1916). Р. Авенаріус (1843-1896). Вони заявили про нейтральність позитивізму між ідеалізмом і матеріалізмом. В основу пояснення світу вони поклали досвіт, який фактич­но зводили до відчуттів як нейтральні щодо ідеалізму і матеріалізму елемен­ти досвіду. Вони відкидають можливість пізнати елементи абсолютної істи­ни.

Неопозитивізм або логічний позитивізм - засновник Р.Карнап - 20-і роки США та ін. Суть неопозитивізму - застосування евристичної можливос­ті математичної логіки як нового етапу в розвитку формальної логіки. Для наочності розглянемо порівняння матеріалістичної і неопозитивістської оцін­ки значення різних видів висловлювань.

® Конкретно - наукове висловлювання «Усі тіла, які важчі за повітря, падають на землю». Гносеологічна оцінка, матеріалісти стверджу­ють, що К. - Н. Висловлювання - осмислене, неопозитивістське теж - осмислене.

« Філософське, матеріалістичне висловлювання «Існує об'єктивна реальність». Гносеологічна оцінка релігійного-ідеалістичного осми­слення, хибна, неопозитивізм - осмислене, неопозитивістів - неос-мислена.

® Релігійно ідеологічне висловлювання «Існує потойбічне життя». Гносеологічна оцінка релігійно-ідеалістичного осмислена, хибна, неопозитивізм - осмислене, позбавлене наукового смислу.

• Соціологічне висловлювання «Існують об'єктивні закони історії». Гносеологічна оцінка матеріалістів - осмислене, істинне. Неопози­тивізм - неосмислене, позбавлене наукового смислу.

Отже, принципи неопозитивізму неможливо реалізувати. Неопозити­візм -- є суб'єктивний ідеалізм прихований у формальній математичній логі­ці.

3.Антропологічні напрямки (галузі філософії)

Визначити голови)' філософську проблему -- проблем)' людини, осно­воположник Фейербах. Всебічне обгрунтування філософської антропології було здійснене М. Шілером (1874-1926). У антропології біологічні, психоло­гічні, соціально-культурні концепції людини. Духовні підіймає людину над життям її. А найвища цінність людини - її гідність.

4. Релігійно-філософські напрямки

Неотомізм - (філософія - прислуга богослов'я). Офіційна філософсько-теологічна доктрина католицької церкви, теоретична основа впливу Ватика­ну.

Суть неотомізму - це догматична стабільність ідей і теоретичних по­стулатів. Неотомізм свідомо чинить опір тенденціям оновлення. Цей напрям започаткував Аристотель, потім Фома Аквінський (томізм): примирити дог­матичні основи християнської віри з вимогами мислячого розуму, узгодити недоказові положення релігії з раціонально-логічною сплою знання і тим са­мим виправдати християнство перед лицем зростаючого авторитет}' науки й освіти. Віра без розуму перетворюється на сліпе поклоніння, марновірство, а розум без віри впадає в гординю зарозумілості.

Всі догми християнства абсолютні й безумовні, вони священні, записа­ні в теології (релігійне вчення).

Кінцевий бік пізнання утворює Бог.

Космологія томістів зводиться до того, що космогенез являє собою процес переходу всього існуючого з потенції в акт поступового сходження від нижчих рівнів здійснення можливостей за вищих.

В антропології і соціології неотомісти вбачають Бога як творця душі кожної людини індивідуально, але доля людини залежить від неї самої від того як вона розпорядиться своєю свободою. Історія, її закони є таїнством і промислом божим здійсненням, а не об'єктивна реальність.

Персоналізм (persona - особистість). Основне питання філософії вирі­шується персоналістом у традиціях суб'єктивного ідеалізму.

Людська індивідуальність усвідомлює сама себе (..Я"). У традиційному суб'єктивному ідеалізмі сутність суб'єкта, як правило, вичерпується його пі­знавальною спроможністю. Найвища цінність особи - її апріорна продуктив­на активність, здатність до вдосконалення.