5. Раціоналістичні концепції політики Просвітництва.

В історії суспільного розвитку Просвітництво постає як ідейний рух у країнах Західної Європи та Північної Америки кінця XVІІ-XVІІІ ст. Головною метою цього руху була боротьба проти багатьох феодальних установлень у соціально-політичному житті.

Ідеологію Просвітництва було започатковано в процесі розвитку буржуазних відносин і антифеодальної боротьби у XV!! ст. в Англії, де буржуазні революції відбулися раніше, ніж в інших країнах. Просвітництво пропагувало ідеї буржуазної демократії, суспільного прогресу, рівності, праці на благо суспільства, свободи особистості, республіканського державного устрою.

Одним із перших французьких просвітників був Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755). Його політичні погляди викладені у працях "Перські листи" (1721), "Роздуми про причини величі і падіння римлян" (1734), "Про дух законів" (1748). Монтеск'є виділяв три форми правління: республіку, монархію і деспотизм. Аналізуючи згадані форми правління, Монтеск'є віддавав перевагу монархії, яка функціонує на підставі закону. В такій державі, на його думку, гарантується політична свобода людей і виникають умови для реалізації принципу: "свобода є право робити все, що дозволено законом".

Важливу роль у Просвітництві відіграв французький філософ Жан-Жак Руссо (1712-1778), погляди якого викладені у творах "Судження про вічний мир", "Проект конституції для Корсіки", "Про суспільний договір, або Принцип політичного права". На думку Ж.-Ж. Руссо, держава виникла після появи соціальної нерівності. Посилаючись на потребу встановити мир, багаті запропонували бідним утворити державну владу, а бідним не було сенсу відмовлятися.

Отже, держава виникла завдяки суспільній угоді, найголовнішою метою якої було забезпечення кожному спокійного використання власності, що йому належить.

Ж.-Ж. Руссо вважав, що держава покликана виконувати загальну волю, а його ідеалом є республіканська форма правління. Оскільки народ є єдиним сувереном, то немає необхідності ділити владу на законодавчу та виконавчу гілки. Найважливіші суспільні проблеми вчений пропонував розглядати на всенародних плебісцитах. Мислитель вважав шкідливим існування в державі різноманітних асоціативних утворень (партій, громадських організацій, церкви), бо вони перешкоджають висловленню громадянами "головної загальної волі".

Як відомо, колонізація Північної Америки здійснювалася англійцями за складних політичних і соціально-політичних умов. На суспільне життя колоній-поселень значною мірою впливали зовнішній та внутрішній чинники. Це, по-перше, воєнне протистояння Англії з Голландією, Францією та !спанією; по-друге, ідейна боротьба між поселенцями - прибічниками англіканської церкви та протестантами - кальвіністами.

Одним із найвизначніших американських політичних і суспільних діячів періоду боротьби за незалежність є Томас Пейн (1737-1809), відомий своїм політичним трактатом "Здоровий глузд" (1776) і памфлетом "Права людини" (1791). На відміну від багатьох своїх сучасників Т. Пейн розрізняв суспільство і державу з її владними інститутами. Він, зокрема, зазначив, що вони різняться не тільки соціальною роллю, а й походженням. Суспільство створюється потребами людей, сприяє їх щастю, позитивно об'єднує їхні устремління, а держава та її уряд є результатом вад людей, їхня мета - стримування негативних устремлінь, убезпечення життя та свободи громадян. Наявні форми правління від поділяв на два види: правління на основі виборів і представництва та правління на основі спадку.

Прибічником сильної централізованої федеральної влади був Александер Гамільтон (1757-1804). Він засуджував самостійність місцевої влади штатів, не погоджувався з думкою про конфедерацію, вважав їх державою у державі, предтечею анархії, пропагував ідею держави з сильною внутрішньою та зовнішньою політикою.

Другий президент США Джон Адамс (1735 - 1826) вважав, що влада - це форма примусу, панування однієї групи людей над іншими. Він критично ставився до демократії, зауважуючи, що "демократія ніколи не є такою бажаною, як аристократія чи монархія. Коли вона запанує, то є більш кривавою, ніж монархія. Пам'ятайте, демократія ніколи не триває довго".

1.Важливим етапом в політичній сфері було просвітництво.

Просвітництво – це широкий суспільний рух, який виник у другій половині ХVІІІ ст. у Франції. Його мета полягала у критиці основ феодальної ідеології, релігійних забобонів, у боротьбі за віротерпимість, свободу наукової та філософської думки.

2.Одним із перших французьких працівників був Ш.Л. Монтеск’є. Його політичні погляди викладені у працях “Перські листи” (1721), “Роздуми про причи6ни величі і падіння римлян” (1734), Про дух законів” (1ё748). Монтеск’є виділив три форми правління: республіку, монархію, деспотизм. Кожну форму правління, на його думку, характеризує певний розмір території держави: монархії 0 невеликі, республіки – середнього розміру, імперії величезні.

Республіці притаманні недостатньо ієрархізований порядок, поміркованість, законність, участь усіх у реалізації вищої влади. Монархія вирізняється ієрархічністю, диференціацією громадян. Проте тут також була й поміркованість та законність. Для деспотій характерна відчуженість громадян від влади. Беззаконне, страх перед сваволею диктатора.

Ш.Л. Монтеск’є відстоював необхідність поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову. Мислитель дав одне із пластичних визначень поняття “свобода” – це право “робити все що дозволено законом”, однак він зауважував, що свобода і влада повинні мати певні межі.

Важливу роль у Просвітництві відіграв французький філософ Ж.Ж. Руссо, погляди якого викладені в працях “Судження про вічний мир”, “Проект конституції для корсіки” (1782 р. публікації), “Про суспільний договір, а принципи політичного права” (1762). Він вважав, що держава покликана виконувати загальн4у волю; його ідеалом є республіканська форма правління. Оскільки народ є сувереном, то немає необхідності ділити владу на законодавчу та виконавчу гілки. Найважливіші суспільні проблеми Ж.-Ж. Руссо пропонував розглядати на всенародних плебісцитах. Мислитель вважав шкідливим існування в державі різноманітних асоціативних утворень (партій, громадських організацій, церкви), бо вони ніби-то перешкоджають висловленню громадянами “головної загальної волі”.

Французький ідеолог і філософ К.А. Гельвецій, обґрунтував ідеї політичної свободи, рівності усіх перед законом, свободи слова, думки, совісті. Держава на думку Тельвеція повинна захищати інтереси більшості. Його політичним ідеалом була федеративна республіка.

Представник французького Просвітництва П.Гольбах розглядав суспільство як об’єднання людей для спільної праці з метою взаємо забезпечення одне одному щасливого життя.

Суспільство не може існувати без влади, яка є “право керувати вчинками і скеровувати волю тих, кому забезпечуються засоби для самозбереження і можливість щастя”.

Мольбах виділяв такі форми правління як монархію, аристократію, демократію, а ідеалом вважав поєднання позитивних рис усіх трьох форм у вигляді змішаної монархії.

3.Одним із найвизначніших американських політичних і суспільних діячів періоду боротьби суспільних діячів періоду боротьби за незалежність є Т.Пейн, відомий своїм політичним трактатом “Здоровий глузд” (1776) і памфлетом “Права людини” (1791). Він вважав, що держава є результатом розвитку суспільства, а завданням уряду є забезпечити безпеку, права і свободи громадян. Реалізацію демократичного ідеалу він вбачав у запровадженні загального виборчого права, широкому народному представництві, збереженні обмеженої приватної власності.

Т.Пейн вважав, що лише просвічений народ дає підстави для демократичного управління ним, а тому одне із головних завдань уряду – зробити все для підвищення освітнього рівня нації.

Відомий “федераліст” О.Тапільтон сформулював концепцію сильної централізованої влади, дала б можливість реалізувати американській федерації свій власний шлях розвитку. Він підтримував думку, що народ поділяється на правлячу меншість і підпорядковану більшість, а держава має будуватися на “згоді народу”. У державі одне з провідних місць повинна зайняти судова влада.

Другий президент США Дж. Адамс вважав, що влада – це форма примусу, панування однієї групи людей над іншими. Він критично ставився до демократії, зауважуючи, що демократія ніколи не є такою бажаною, як аристократія чи монархія. Коли вона запанує, то є більш кривавою ніж монархія?

Третій президент США Г.Джефферсон запропонував ввести систему балансів та стримуючих чинників, яка б регулювала відносини між різними гілками влади, і тим самим гарантувала б політичну стабільність.

Він виступав за демократичну виборчу систему, при якій право голосу надавалося б усьому населенню чоловічої статі незалежно від їх майнового становища.

4.Політико-філософські, правові вчення про державно-владні відносини набули найповнішого виразу у працях І.Канта, Й.Фіхте, Г.Гегеля.

Політичні погляди І. Конта викладені у працях “До вічного миру”, “Мате фізика звичаїв”. Він є одним із перших творців концепції правової держави. Держава, за І.Контом, базувалася на принципі поділу влади на верховну, виконавчу та судову. На думку Конта, благо і і призначення держави полягає у досконалому праві. Народ не має права на повстання, а лише на пасивний опір.

Політичні погляди Й.Фіхте викладені у працях “Промови до німецької нації”, “Вимоги до правителів Європи повернути назад свободу думки, яку вони досі пригноблювали” та ін.

Державу Й.Фіхте розглядає як тимчасовий інститут, який є умовою та засобом забезпечення безпеки, організації виробництва, науки, освіти та виховання людей. Він виступав проти деспотизму монархів, і вважав, що лише загальна воля народу є ядром законодавства і визначає межі впливу держави.

Політичні погляди Г.Гегеля викладені у працях “Енциклопедія філософських наук”, “Філософія права”, “Філософія історії”. Гегель був прибічником спадкової монархії, яка обмежена законами, що дозволяє запобігти безспотизмові. Він є одним із родоначальників ідеї громадянського суспільства, яке характеризується системою потреб, правосуддям, поліцією, а також опирається на приватну власність і загальну рівність людей. Головна функція громадянського суспільства це захист свободи та приватних інтересів громадян.

5.Теоретичні досягнення політично-правової думки, не дивлячись на їх конкретно історичну обумовленість і, отже, неминучу історичну обмеженість, продовжують робити вплив на концепції наступних епох, модифікуються і набувають нових знань в нових умовах.