Питання 49

Безробіття — це економічне явище, коли частина економічно активного населен-ня не має можливості використати свою робочу силу. ЧБ РБ = 100% ЧРС де: РБ — рівень безробіття, %; ЧБ — чисельність безробітних, осіб; ЧРС — чисельність робочої сили, осіб. Види безробіття: • Фрикційне. • Структурне. • Інституціональне. • Циклічне. • Добровільне. Найбільш небезпечним є циклічне безробіття, яке виникає внаслідок циклічно-го спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу. Тому прийнято вважати, що природне (неминуче) безробіття — це сума фрикцій-них та структурних безробітних при повній відсутності циклічних безробітних. Для вимірювання втрат від циклічного (надмірного) безробіття використовують закон Оукена: в ситуації, коли фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1%, відставання фактичного ВВП від потенційного його обсягу становить 2,5%. Спираючись на закон Оукена можна поетапно обчислити втрати ВВП від надмірного (циклічного) безробіття: 1) В = (РБф — РБ )х 2,5, де: В — відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП (у відсотках); РБф і РБ — рівень відповідно фактичного і природного безробіття; 2,5 — число Оукена; (100 -В) ВВПф -100 2) ВВП = -ВВП => ВВП = ; ф юо п п 100-В 3) ВВП = ВВП — ВВПМ в п ф7 де: ВВП — абсолютні втрати ВВП від циклічного безробіття. Економісти також визначають вплив динаміки фактичного безробіття на динамі-ку реального ВВП. У розвинутій економіці, наприклад США та інших західних країн, простежується така залежність: Розділ 22. Макроекономічна нестабільність ВВП -ВВП 1 /і і \ = 3 - 2 • Бт -Б 1 , ВВПт_1 де: ВВПт — реальний обсяг виробництва в розрахунковому році; ВВПт–1 — реальний обсяг виробництва в попередньому році; Бі — рівень безробіття в розрахунковому році; т Бі 1 — рівень безробіття в попередньому році. З цієї форм ули випливає, що коли рівень безробіття в національній економіці не змінюється (Бі = Бі 1), то реальний ВВП зростає в середньому на 3% за рік. У роз-винутих країнах упродовж останніх десятиліть природний обсяг виробництва зрос-тав приблизно на 3% щороку. Цей показник називають темпом зростання природного ВВП, а його значення, як нам уже відомо, зумовлене нагромадженням капіталу, при-ростом населення та науково-технічним прогресом. Якщо рівень безробіття порівняно з попереднім роком зростає на 1%, то реаль-ний ВВП зменшиться на 2%, що означає величезні економічні втрати — недовироб-ництво товарів і послуг, зниження доходів населення тощо.

Інфляція – це складне, багатостороннє явище, причини якого криються у взаємодії факторів сфери виробництва і сфери грошового обігу. Інфляція - це знецінення грошей.

Причини інфляції:

- дефіцит товарів і послуг;

- диспропорції у суспільному виробництві між товарами групи А (засоби виробництва) і товарами групи Б (предмети споживання);

- мілітаризація економіки, збільшення витрат виробництва;

- монополізація економіки;

- дотація державою нерентабельних підприємств, колгоспів, неефективне капітальне будівництво;

- руйнування старої грошово-кредитної і фінансової системи та запізніле формування нової системи;

- розлад системи безготівкових розрахунків;

- надмірний податковий тиск;

- політика дешевих грошей НБУ;

- популістські економічно необгрунтовані постанови Верховної Ради України про збільшення дефіциту бюджету;

- діяльність великої кількості посередників між виробниками і споживачами.

Зовнішніми факторами інфляції є:

- зростання цін на імпортні товари і послуги;

- “доларизація” економіки;

- структурні світові кризи;

- негативне сальдо торгового і платіжного балансу.

Інфляція призводить до відчутних наслідків у соціальній та економічній сферах суспільного життя. У соціальній сфері наслідками інфляції є:

- створення передумов для перерозподілу доходів між працівниками та підприємцями на користь останніх;

- збільшення прибутків підприємців та зменшення реальних доходів робітників; - підвищення зарплати не поліпшує матеріального становища населення;

- загальна невпевненість підприємців у перспективі свого економічного становища;

- загострення соціальних суперечностей;

- політична і соціальна нестабільність в суспільстві.

Негативними наслідками інфляції в економічній сфері є:

- посилення диспропорції розвитку суспільного виробництва;

- спрямування позичкових капіталів в галузі з швидким зростанням цін;

- посилення економічного ризику інвестицій, що викликає скорочення нових інвестицій і затухання науково-технічного прогресу;

- зростання ціни робочої сили повільніше, ніж ціни засобів виробництва;

- скорочення платоспроможного попиту населення;

- затоварювання виробництва;

- відплив капіталу з виробничої сфери в торгівлю, де інфляційне зростання цін підсилюється спекуляцією;

- прискорення обігу капіталу та зростання прибутків;

- розрив сталих господарських зв’язків між економічними суб’єктами;

- нераціональні перевезення товарів;

- перерозподіл багатства в суспільстві: суб’єкти, що одержали надприбутки, вміщують свої доходи в реальні цінності (земельні ділянки, золото, будівлі, ювелірні прикраси);

- згортання комерційних кредитів, бо кредиторам невигідно продавати свою продукцію з відстрочкою платежу;

- зростання обсягів бартерних операцій;

- уповільнення товарообороту;

- нестача платіжних засобів;

- недостача основного і оборотного капіталу;

- криза неплатежів;

- зменшення реальної вартості всієї суми державних доходів;

- падіння курсу національної валюти відносно валют країн, де інфляція відсутня;

- стримування припливу іноземного капіталу;

- погіршення платіжного балансу країни.

Обсяги виробництва і зайнятості найбільш сильно реагують на зміну фаз економічного циклу в галузях, що виробляють засоби виробництва і споживчі товари тривалого користування. У галузях, що виробляють споживчі товари короткочасного користування, коливання зайнятості і випуску менше значні. Причини цього пов'язані з двома обставинами. По-перше, відновлення устаткування і придбання нових товарів тривалого користування можна відкласти на певний строк. Тому в періоди спадів ділової активності попит на ці товари скорочується особливо значно – фірми і домашні господарства не поспішають одержувати щось нове, а обходяться накопиченим запасом виробничих потужностей і споживчих благ. Тому зайнятість у цих галузях швидко знижується, випуск падає, а безробіття зростає. По-друге, саме в цих галузях виробництво, як правило, є висококонцентрованим і на ринку панує невеличке число фірм. Олігополістична структура ринку дозволяє фірмам швидко знижувати рівні зайнятості і випуску в період спаду ділової активності, щоб стабілізувати рівень цін. У галузях, які виробляють товари короткочасного користування, ринки більш конкурентні і тому фірми не можуть протидіяти тенденції до зниження цін за допомогою скорочення зайнятості і випуску. Відповідно, у цих галузях ціни коливаються більш значно, ніж зайнятість і випуск.

Питання 50

Національний дохід суспільства виступає одним з найважливіших показників функціонування економіки як єдиного цілого. Поряд із сукупним суспільним продуктом та валовим національним продуктом він відіграє важливу роль у макроекономічному аналізі. Це пов`язано з тим, що саме у національному доході відбиваються найважливіші соціально-економічні явища, суперечності та процеси, пов`язані з рухом суспільного багатства, а також результати та структура суспільного відтворення за певний час. Рух національного доходу послідовно охоплює всі фази суспільного відтворення: виробництво, обмін, розподіл і споживання. Дослідженню джерел та економічної природи національного доходу, механізмів обміну, принципів розподілу та використання належить одне з провідних місць у світовій економічній теорії

Створений протягом певного часу національний дохід — це по суті економічний ефект, який досягається суспільним виробництвом. Із збільшенням національного доходу зростають як економічні, так і соціальні можливості суспільства.

Національний дохід — це сукупність коштів, за рахунок яких існує та розвивається суспільство та які підлягають поділу між окремими індивідами та групами. Пропорції останнього справляють безпосередній вплив на особисті та сімейні доходи, зумовлюючи їх диференціацію, а разом з тим матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп. Розподіл національного доходу виступає як сукупність відносин, що виникають з приводу новоствореної вартості між безпосередніми учасниками її виробництва — власниками факторів виробництва. На рівні мікроекономіки (господарських ланок, підприємств, об`єднань) у зв`язку з розподілом національного доходу утворюються такі специфічні форми доходів, як заробітна платня, прибуток, процент, дивіденд, орендна плата, рента, у тому числі земельна. Названі доходи називають первинними, або основними, оскільки вони підкреслюють специфіку економічних суб`єктів, що одержують такі доходи, — їх безпосередню участь у створенні національного доходу. Водночас первинні доходи учасників виробництва можна назвати факторними, оскільки кожен з них пов`язаний з фактором виробництва, з його привласненням у певній економічній формі. Первинні доходи виступають і як різні за формою особисті доходи. Первинні доходи не залишаються повністю у розпорядженні суб`єктів виробництва, а у результаті перерозподілу частково трансформуються у вторинні, або похідні доходи. Основними каналами перерозподілу національного доходу є система ціноутворення, фінансово-кредитна система, насамперед її центральна ланка — державний бюджет, внески до суспільних, доброчинних, релігійних фондів та організацій тощо. Вторинні, або похідні доходи у сучасних економічних системах реалізуються через виплати із соціального страхування, стипендії, інші надходження з фінансових закладів (проценти по вкладах, виграші по позиках, лотереях тощо).

показник “національний дохід, використаний на споживання та нагромадження” обчислюється за формулою НД = ФС + ФН, де ФС — фонд споживання населення, який у формі особистих доходів надходить трудящим та власникам економічних ресурсів, а також непрацездатним; ФН — фонд нагромадження, який у формі капіталовкладень (державних та ін.) використовується для розширення виробництва та соціальної інфраструктури.

Питання 51

Економічні потреби та інтереси реалізуються у споживанні, яке є завершальним моментом і кінцевою метою виробництва. Люди виробляють продукти для того, щоб задовольняти свої потреби, тобто споживати. Без виробництва не може бути споживання, оскільки саме виробництво створює блага для споживання. Звідси випливає: призначення виробництва — служити споживанню, задовольняючи при цьому економічні потреби та інтереси людей. Виробництво, створюючи продукти для споживання, породжує потреби в продуктах і послугах, що виробляються, і в остаточному підсумку визначає рівень фактичного споживання та задоволення потреб суспільства. У свою чергу споживання впливає на виробниц-тво тим, що, по-перше, постійно відновлює потребу в продуктах до того ж у все зростаючій їх кількості, а по-друге, створює нові потреби. Тим самим споживання спонукає виробництво до створення нових продуктів, що є методом розв’язання суперечності між виробництвом і споживанням.

Таким чином, потреби суспільства, його економічні інтереси та економічні суперечності спонукають виробництво до розвитку, з тим щоб все повніше і краще задовольняти різноманітні особисті і виробничі потреби, підвищувати рівень народного споживання та якість життя людей

Споживання – це частина доходу в розпорядженні (Д1), яка надходить для купівлі товарів та послуг у поточному періоді. Заощадження–частина доходу в розпорядженні, яка залишається після задоволення споживчих потреб і спрямовується на споживання у майбутньому. Розподіл доходу в розпорядженні стосується домашніх господарств:

Д1 = Y;

С=Y-S;

S=Y-С.

Середня схильність до споживання (ССС):

ССС =

Середня схильність до заощадження(ССЗ)

ССЗ =

ССС+ССЗ = 100%.

Функція споживання

Y – РД (доход у розпорядженні).

Функція заощадження

При аналізі споживання та заощадження важливим є визначення проблеми використання додаткового доходу. (Δу=у2-у1). Додатковий дохід розподіляється на ΔS та ΔС.

ΔS = S2-S1, ΔC = C2-C1

Характеристику ΔS та ΔС дають категорії гранична схильність до споживання та до заощадження

Заощадження — це частина доходу, що не споживається. Отже, заощадження З дорівнюють національному доходу НД мінус споживання С:

З = НД – С.

Заощадження здійснюють домогосподарства, підприємства, організації та держава. У ринковій економіці основними об’єктами заощадження є домогосподарства і підприємства.

Економічні дослідження показують, що дохід є визначальним компонентом не тільки споживання, а й заощадження. Багаті заощаджують більше ніж бідні не тільки в абсолютних цифрах, а також як процент від доходу. Часто найбідніші витрачають більше ніж заробляють. Тому, як правило, замість заощадження зростають борги.

Розглянемо функцію заощадження та граничну схильність до заощадження. Функція заощадження показує зв’язок між розміром заощадження та доходом.

Гранична схильність до заощадження (ГСЗ) визначається як частка кожної додаткової гривні доходу, що йде на додаткове заощадження, тобто

.

Сума видатків з національного доходу на споживання плюс сума використання національного доходу на заощадження повинні дорівнювати обсягу національного доходу країни. Правда, в реальній дійсності така рівність досягається не завжди. Але за теорією слід виходити з того, що національний дохід дорівнює сумі споживання й заощадження:

НД = С + З.

Норма національного заощадження (ННЗ), визначається за формулою:

,

де З — обсяги заощадження національного доходу, наприклад, за рік. Заощадження, здійснювані за рахунок національного доходу називаються чистими заощадженнями.

Оптимальною нормою національного заощадження вважається 20—25%. Між нормою національного заощадження, інвестиціями і темпами економічного зростання існує тісний взаємозв’язок.

Питання 52

Суспíльні фóнди споживáння – частина фонду споживання суспільства, яка використовується для розвитку народної освіти, медичного обслуговування, виплати пенсій, стипендій та ряду інших послуг, що надаються населенню безкоштовно.

Відповідно до проекту закону про суспільну власність в Україні:[1]

Суспільні фонди споживання – цільові фонди, які є особливими об’єктами права суспільної власності, що утворюються відповідно до закону на загальнодержавному та/або територіальному рівнях, формуються за рахунок джерел, передбачених законом і забезпечують солідарну підтримку визначених законом верств населення та/або фінансування визначених законом видатків.[2]

Суспільні фонди споживання утворюються з метою збереження, відновлення та розвитку суспільних ресурсів.

За цілями суспільні фонди споживання утворюються для:

1) реалізації ефективної природно – ресурсної політики, збереження, відновлення та розвитку суспільних ресурсів;

2) спільного задоволення потреб громадян України шляхом фінансування видатків за напрямами, визначеними законом;

3) спільного задоволення потреб членів окремої територіальної громади шляхом фінансування видатків за напрямами, визначеними законом та суспільним договором;

4) соціального забезпечення (страхування) окремих категорій осіб, визначених законом.

Суспільні фонди споживання є некомерційними самоврядними організаціями.

Суспільні фонди споживання не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої їх створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов'язані з цією діяльністю.

Кошти суспільних фондів споживання, утворених на загальнодержавному рівні, не включаються до складу державного бюджету.

Кошти суспільних фондів споживання, утворених на територіальному рівні, не включаються до складу місцевого бюджету.

Суспільні фонди споживання діють на підставі статутів, що затверджуються у порядку, визначеному законом.

Фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування є суспільними фондами споживання, що утворюються і діють відповідно до законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Суспільні фонди споживання утворюються за рахунок:

- обов’язкових страхових внесків осіб;

- плати за користування та/або відчуження об’єктів права суспільної власності;

- коштів державного бюджету та/або місцевих бюджетів;

- добровільних внесків;

- інших джерел, передбачених законом.

Умови та порядок формування і використання суспільних фондів споживання встановлюється законом.

Умови та порядок формування і використання територіальних суспільних фондів споживання, що формуються за рахунок плати за використання (відчуження) об’єктів права комунальної власності встановлюються законом та суспільним договором.

Управління суспільними фондами споживання здійснюється на основі рівного представництва сторін управління фондами.

Сторонами управління суспільними фондами споживання є:

1) об’єднання роботодавців на загальнодержавному рівні, об’єднання профспілок на загальнодержавному рівні, Кабінет Міністрів України, а також, якщо це передбачено законом та статутом фонду, об’єднання громадських організацій на загальнодержавному рівні - якщо фонд утворений на загальнодержавному рівні і формується за рахунок переважно обов’язкових страхових внесків осіб;

2) представники Верховної Ради України від опозиції, Президент України, Кабінет Міністрів України, а також, якщо це передбачено законом та статутом фонду, об’єднання громадських організацій на загальнодержавному рівні - якщо фонд утворений на загальнодержавному рівні і формується за рахунок переважно плати за користування та відчуження об’єктів права суспільної власності;

3) територіальна громада в особі об’єднань громадян, що діють в межах адміністративно-територіальної одиниці, представницький орган місцевого самоврядування, виконавчий орган місцевого самоврядування - якщо фонд утворений на територіальному рівні і формується за рахунок переважно плати за користування та відчуження об’єктів права комунальної власності.

Об’єднання громадських організацій на загальнодержавному рівні, що входять до складу органів управління суспільними фондами споживання, якщо це передбачено законом та статутами фондів, можуть мати статус громадських спостерігачів з правом накладення обмежень, визначених законом, щодо виконання окремих рішень органів управління суспільними фондами споживання.

Суспільні фонди споживання, якщо це передбачено законом та статутами фондів, можуть мати спільні інформаційно-технічні системи обліку об’єктів права суспільної власності, системи обліку наданих громадянам та використаних ними прав щодо отримання забезпечення за громадянським мінімумом, а також інші інформаційно-технічні системи, необхідні для виконання фондами повноважень, передбачених законом.

Суспільні фонди споживання, якщо це передбачено законом та статутами фондів, можуть мати спільні (об’єднані) виконавчі, контролюючі та наглядові органи, необхідні для здійснення фондами повноважень, передбачених законом.

Структура та склад органів управління суспільних фондів споживання, а також умови і порядок представництва сторін управління та їх повноваження, в тому числі структура, склад, умови, порядок представництва та повноваження громадських спостерігачів визначаються законом та статутами фондів.

Питання 53

Бюджет сім'ї — це план доходів і витрат сім'ї на певний період (тиждень, місяць, рік). Складається він з двох частин. Перша частина охоплює джерела формування сімейного біджету, друга — видатки сім'ї. Часто ці показники використовуються в економічних і соціологічних дослідженнях для визначення матеріального рівня життя народу, окремих соціальних груп населення, динаміки життєвого рівня.