Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………2

1 Теоретичні основи фінансової математики………………………………………...3

2 Фінансові функції електронних таблиць Excel……………………………………9

3 Виконання індивідуального завдання з практики………………………………...14

Висновки……………………………………………………………………………….21

Список використаної літератури……………………………………………………..22

Вступ

Професійне заняття бізнесом у сучасних умовах господарювання потребує вміння практичного використання методів фінансово-економічного аналізу при здійсненні кредитних, інвестиційних та інших фінансових операцій.

Математичний апарат сучасного фінансово-економічного аналізу складається з методів та моделей, які дозволяють описувати на кількісному та якісному рівнях явища та процеси фінансової сфери економічного життя суспільства.

Особливістю всіх фінансових розрахунків є тимчасова цінність грошей у часі, тобто принцип нерівноцінність грошей, які відносяться до різних моментів часу. Нерівноцінність однакових за абсолютною величиною сум пов’язана, насамперед, з тим, що гроші, які є сьогодні, можуть бути інвестовані та принести дохід у майбутньому.

Автоматизувати фінансово-економічні розрахунки можна, використовуючи фінансові функції табличного процесора Excel, який є складовою пакета Microsoft Office.

Метою проведення навчальної практики є закріплення теоретичних знань, отриманих при вивченні економічної інформатики та комп’ютерно-орієнтованих дисциплін, набуття практичних навичок роботи з інформаційною системою організації при використанні внутрішньої локальної обчислювальної мережі та засобів глобальних комп’ютерних мереж, а також засвоєння практичних навичок проведення фінансових розрахунків і аналізу даних при здійсненні кредитних та інвестиційних операцій з використанням різних засобів Excel.

Завданням практики є ознайомлення з практичним застосуванням базового програмного забезпечення для створення довідкових, розпорядчих, звітних, розрахункових та аналітичних електронних документів організації, засвоєння особливостей роботи в інформаційній системі електронного документообігу з допомогою локальної та глобальної обчислювальних мереж.

Розділ і. Теоретичні основи фінансової математики

1.1 Основні поняття

Для проведення кількісного фінансового аналізу застосовуються уніфіковані моделі та методи розрахунку показників фінансової математики можна поділити на дві основні групи: базові та прикладні. До базових методі належать:

- прості та складні проценти, що складають основу операцій;

- розрахунок потоків платежів відносно різних фінансових рент.

До прикладних методів фінансових розрахунків можна віднести:

- оцінку ефективності фінансово-кредитних операцій;

- розрахунок планових та лізингових платежів;

- планування погашення довгострокових зобов’язань та заборгованості;

- планування погашення іпотечних та споживчих кредитів;

- планування й аналіз інвестиційних проектів;

- розрахунок страхових ануїтетів;

- розрахунки за цінними паперами.

Основна особливість фінансових розрахунків полягає у часовій цінності грошей. Це означає, що в різні моменти часу гроші є нерівноцінними. Нерівноцінність однакових за абсолютною величиною сум пов’язана перш за все з тим, що наявні гроші можуть бути інвестовані і принести дохід у майбутньому.

Основними поняттями методів фінансово-економічних розрахунків є :

- процент – абсолютна величина доходу від надання грошей у борг;

- процентна ставка – відносна величина доходу за фіксований інтервал часу, яка вимірюється у процентах;

- період нарахування – інтервал часу протягом якого діє дана процентна ставка;

- капіталізація процентів – збільшення основної суми на величину нарахованих процентів за період;

- нарощення – збільшення початкової суми боргу за рахунок капіталізації;

- дисконтування – приведення вартісної величини на деякий момент часу, тобто операція зворотна нарощенню.

1.2 Базові моделі фінансових операцій

У практичній діяльності фінансово-кредитних установ застосовуються різні види процентних ставок, що пов’язано з існуванням різних методів нарахування процентів від надання грошей у борг.

Проценти розрізняються за базою нарахування. Застосовується постійна і послідовно змінювана база для нарахування.

При нарахуванні процентів за постійною базою використовують прості проценти, при змінній – складні процентні ставки.

Нарощення за простими процентами використовують у випадках, коли проценти не приєднуються до суми боргу, а періодично виплачуються кредитору. Простий процент J розраховується за формулою:

(1.1)

де Р – початковий кредит (депозит); n – строк кредиту (депозиту) в роках; j – процентна ставка у вигляді десяткового дробу.

Нарощена сума виплат із урахуванням нарощених процентів S визначається формулою:

(1.2)

де n=t/K, t – число днів позики (депозиту); K – число днів у році.

У середньо- і довгострокових фінансово-кредитних операціях, якщо проценти не виплачуються відразу після їх нарахування, а приєднуються до суми боргу та самі приносять процент, використовують складні проценти.

Приєднання нарахованих процентів до суми боргу, що є базою для їхнього нарахування називається капіталізацією процентів. Формула для розрахунку нарощеної суми S в кінці n-го року за умов, що процент нараховується один раз на рік має вигляд:

(1.3)

де P – початковий розмір боргу; j – ставка нарощення за складними процентами; n – число років нарощення.

Тоді складні проценти за цей же період, тобто за n років розраховуються з виразу:

(1.4)

Величина називається множником нарощення складних процентів.

1.3 Моделі потоків платежів і фінансових рент

Потік платежів – це послідовність платежів визначеного напрямку. Додатні платежі означають надходження грошей, від’ємні – виплату грошей.

Ряд послідовних фіксованих платежів, які здійснюються через рівні проміжки часу, називають фіксованою рентою.

За строком початку дії ренти розрізняють: ренти негайні та відкладені.

Узагальнюючими показниками фінансової ренти є:

- нарощена (майбутня) вартість – сума всіх членів із нарахованими на них процентами. Нарощена вартість фінансової ренти S знаходиться за формулою:

1.4 Фінансовий аналіз ефективності інвестицій

Критерії, які використовуються в аналізі інвестиційної діяльності, можна поділити на дві групи:

- засновані на дисконтних оцінках;

- засновані на облікових оцінках.

До першої групи відносяться критерії:

- чистий приведений дохід (Net Present Value – NPV);

- індекс дохідності (рентабельності) інвестиції (Profitability Index – PI);

- дисконтний період окупності інвестицій (Discounted Payback Period – DPP);

- внутрішня норма дохідності (Internal rate of return – IRR).

До другої групи відноситься період окупності інвестицій (Payback Period – РР).

Чистий переведений дохід (NPV) – це різниця між приведеною до теперішньої вартості шляхом дисконтування сумою грошового потоку за період експлуатації інвестиційного проекту та сумою інвестованих у його реалізацію коштів. Чистий переведений дохід розраховується за формулою:

де j – коефіцієнт дисконтування; IC – інвестиція, яка протягом n років буде генерувати в розмірі .

Індекс дохідності (рентабельності) інвестиції IP – це відношення суми грошових потоків у теперішній вартості та суми інвестованих коштів, які спрямовуються на реалізацію інвестованого проекту. Індекс дохідності розраховується за формулою:

Період окупності інвестицій (дисконтний) DPP – це відношення загальної суми інвестицій до середньорічного потоку, приведеного до теперішньої вертості. Дисконтний період окупності розраховується за формулою:

Період окупності інвестицій РР розраховується за формулою:

1.5 Ефективна та номінальна процентна ставка

Ефективна процентна ставка – це річна ставка складних процентів, що й m – разове нарахування процентів за ставкою i/m, де i – номінальна річна процентна ставка, тобто:

Методом елементарних перетворень можна отримати формулу визначення ефективної процентної ставки:

Номінальна та ефективна процентні ставки еквівалентні за фінансовим результатом. Номінальна процентна ставка розраховується за формулою:

1.6 Облікова ставка та оцінка векселів

У фінансово-комерційній практиці однією з основних форм взаємовідносин між підприємством і банком є кредит. Під кредитом розуміється надання у борг товарів, послуг або грошей одним суб’єктом господарювання іншому з наступним поверненням боргу та процентів через наперед визначений строк. Взаємовідносини між підприємствами оформлюються у вигляді кредитної угоди або векселя.

Вексель – це письмове боргове зобов’язання строго встановленої форми, яке дає власнику векселя безперечне право вимагати з боржника сплати вказаної у векселі суми по закінченні вказаного строку.

Якщо власнику векселя необхідні гроші, то він може продати банку вексель до закінчення строку. При цьому банк отримує прибуток – дисконт D – це різниця між номінальною вартістю векселя S, тобто сумою вказаною у векселі і отриманою векселедержателем сумою Р:

При погашенні кредиту та обліку векселів використовується облікова ставка – це виражене в процентах відношення суми доходу, який виплачується за визначений період, до величини нарощеної суми, отриманої по закінченні цього періоду, тобто:

де n - тривалість періоду нарахування в роках, d – проста облікова ставка, S – сума, яка має бути повернена позичальником кредитору, P – сума отримана позичальником.