3. Зайнятість і безробіття
Одним із найважливіших інституціональних засад функціонування ринку праці в Україні є Закон «Про зайнятість населення». В умовах ринкової економіки і рівноправності різних форм власності цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.
У Законі сформульовано основні принципи державної політики зайнятості населення: забезпечення рівних можливостей усім громадянам; сприяння запобіганню безробіття; координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості; співробітництво професійних спілок, спілок підприємців з органами державного управління в розробці та виконанні заходів щодо забезпечення зайнятості населення; міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості населення.
Згідно із законом України "Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:
працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;
громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;
вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;
громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;
особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;
зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.
Повна зайнятість - це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.
Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу, або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.
Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час або ж за допомогою спеціальних вибіркових обстежень.
Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.
В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.
Часткова зайнятість - це добровільна неповна зайнятість.
Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.
Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.
В Україні сьогодні є нераціональна структура зайнятості. Це пов'язано з надто великою концентрацією працюючих у сільському господарстві (5,5 мли. осіб або 26 % усіх зайнятих) і малою зайнятістю у промисловості (біля 4 мли. осіб). Зрозуміло, що така структура зайнятості не відповідає вимогам інноваційної моделі розпитку національної економіки. Окрім цього тривалий процес економічного реформування сприяв поширенню незареєстрованих (тіньових) форм зайнятості, зокрема зайнятості в натуральному сільському господарстві.
Ринкові реформи в національній економіці є передумовою зростання обсягів виробництва без збільшення попиту на робочу силу. Тому на етапі економічною зростання національної економіки особливої важливості набувають питання здійснення адекватної регуляторної політики у цій сфері. І ця політика мас бути спрямована на ліквідацію прихованого безробіття та забезпечення повної продуктивності зайнятості.
Зусилля органів державної влади мусять спрямовуватись на всебічне застосування стимулів створення нових робочих місць та запровадження системи гарантій зайнятості у процесі роздержавлення та зміни інституційного середовища у державі.
Стосовно сфери продуктивної зайнятості, завдання полягає у впровадженні механізмів адаптації населення до вимог ринкової економіки з одночасним врахуванням інтеграційних процесів розвитку національної економіки, входження її в Європейський економічний простір. Тут перш за все необхідно забезпечити вдосконалення структури зайнятості та структури робочих місць з метою підвищення рівня конкурентноздатності національної економіки.
Розвиток підприємництва, зокрема малого бізнесу пов'язаний з певними ризиками втрати роботи. Для цього необхідно здійснити ряд заходів, серед яких особливо важливими є:
створення мережі курсів підвищення кваліфікації з правових та економічних основ підприємництва;
сприяння об'єднанню підприємців у громадські організації та створення відповідного інституційного середовища в національній економіці;
забезпечення інформаційного, рекламного та консалтингового обслуговування бізнесової діяльності.
Водночас, виходячи із необхідності розвитку аграрного ринку в національній економіці, державна політика зайнятості у сфері аграрного сектора повинна стимулювати розвиток фермерських господарств, розвиток переробної промисловості, а також забезпечити законодавчу чіткість відносно особистих селянських господарств.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначає правові, фінансові та організаційні засади такого страхування. Страхування на випадок безробіття здійснюється за принципами: надання державних гарантій; обов'язковість страхування всіх працюючих на умовах трудового договору, а також добровільного для само зайнятих і суб'єктів підприємницької діяльності; цільового використання коштів; солідарності та субсидування та ін.
Проблема безробіття є однією із найболючіших у ринковій економіці. Згідно із Законом України «Про зайнятість населення», безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (або інших передбачених чинним законодавством доходів) через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці. У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.
Управління страхуванням на випадок безробіття реалізується через Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Фонд є цільовою централізованою страховою організацією. Розмір виплати допомоги по безробіттю диференціюється залежно від страхового стажу та тривалості безробіття. Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не повинна перевищувати 360 календарних днів протягом двох років. Для осіб перед пенсійного віку (за два роки до настання права на пенсію) тривалість виплати по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів. Допомога по безробіттю може виплачуватися одноразово для організації підприємницької діяльності безробітним, які не можуть бути працевлаштовані у зв'язку з відсутністю на ринку праці підходящої роботи. Ця допомога виплачується особам, яким виповнилося 18 років, за їхнім бажанням.
Не можуть бути визнані безробітними громадяни:
а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці; реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи й організації або скорочення чисельності (штату);
б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, якщо вони відмовляються від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру;
в) які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, котрі шукають роботу. При цьому вони втрачають право на надання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою реєстрацією;
г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України. Рівень зареєстрованого безробіття розраховується як відношення кількості офіційно зареєстрованих безробітних до працездатного населення у державі.
Досвід переходу України до ринку свідчить про те, що в кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьох чинників. При цьому причини безробіття і його види можуть бути різними. Розрізняють відкрите й приховане безробіття.
Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення, приховане - наявність формально зайнятого населення.
Можна виділити і такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституціональне.
Фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійні зв'язки між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншим тощо.
Особливої актуальності в Україні набуває структурне безробіття, що пов'язане зі структурними зрушеннями в національній економіці. Ознакою структурного безробіття с територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними. У структурному безробітті можна виокремити технологічне й конверсійне безробіття.
Технологічне безробіття пов'язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва тощо.
Конверсійне безробіття спричинене скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися. Це безробіття особливо характерне для 1990-х рр. України.
Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво, інші галузі природокористування).
Циклічне - де вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму - під час піднесення. Отже, розміри ринку праці коливаються разом з коливаннями циклу ділової кон'юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття в Україні страждають молодь, жінки, люди похилого віку.
Розвиток ринкової економіки в нашій державі супроводжується виникненням і розширенням масштабів хронічного безробіття. І це пов'язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників. Безробіття стає масовим і постійним, вражаючи, насамперед, найменш розвинуті регіони. Серед безробітних переважають жінки, спеціалісти з вищою освітою. Щодо вікового складу з однієї сторони домінує молодь, з іншої - люди середнього віку, яким важко адаптуватись до нових умов господарювання.