5.Соціальний статус і соціальні ролі особистостi.

Соціальний статус - конкретне місце, яке займає індивід в даній соціальній системі; структурний елемент соціальної організації суспільства, що забезпечує соціальні зв'язки між суб'єктами суспільних відносин.У соціології виділяють інтегральний або головний статус, найчастіше він пояснюється посадою, яку займає людина або професією.Також в соціології розрізняють наказаний і придбаний статус. Наказаний - статус, нав'язаний суспільством, незалежний від зусиль і заслуг особи, тобто, він отримується етнічним походженням, мiсцем народження, сім'єю. Придбаний - статус, який досягнутий і визначається, перш за все, зусиллями самої людини.

Соціальна роль - сукупність вимог, що пред'являються індивідові суспільством; відповідний прийнятим нормам спосіб поведінки людей залежно від їх статусу або позиції в суспільстві, в системі міжособових відносин.Соціальна роль розпадається на рольові очікування - те, чого згідно "правилам гри" чекають від тієї або іншої ролі, на рольову поведінку - те, що людей реально виконує в рамках своєї ролі. Щораз , беручи на себе ту або іншу роль, людина більш-менш чітко представляє пов'язані з нею права й обов'язки, приблизно знає схему й послідовність дій і будує свою поведінку відповідно до очікувань навколишніх. Суспільство при цьому стежить, щоб усе робилося "як треба"

Статус може включати декілька ролей. Сукупність ролей, витікаючих з одного статусу, називають ролевим набором.

Рольовий конфлікт - ситуація, в якій особа, що займає певне положення стикається з несумісними очікуваннями і вимогами.

6. Соціалізація особистостi. Структура процесу соціалізації: адаптація і інтеріорізацiя. Поняття ресоциалізації, десоцiалiзацiї.

Витоки соціалізації полягають в концепціях Р. Тарда. Основа соціалізації - це процес наслідування (вчитель - учень - типове соціальне відношення).

Соціалізація особистостi є процесом формування особи в певних соціальних умовах, процес засвоєння людиною соціального досвіду, в ході якого чоловік перетворить соціальний досвід у власні цінності і орієнтації, вибірково вводить в свою систему поведінки ті норми і шаблони поведінки, які прийняті в суспільстві або групі. Норми поведінки, норми моралі, переконання людини визначаються тими нормами, які прийняті в даному суспільстві. Процес соціалізації міститься в теоріях І. Кона, Ананьева, Поригiна та ін. У їх теоріях обгрунтовано, що процес соціалізації не можна зводити тільки до виховання або тільки до навчання.

Агенти соціалізації - найближче оточення людини, первинні групи (сім'я, друзі, вчителі, однолітки) і інститути соціалізації - школа, армія, церква, ЗМІ, держава, інститути освіти.

Первинна соціалізація відбувається на рівні міжособистiсних відносин, а вторинна - сфера соціальних відносин.

Стадії соціалізації. Існує 2 версії стадій соціалізації. Згідно першої: соціалізація - процес, пов'язаний з певним періодом в житті людини. Смелзер виділив 3 стадії в процесі соціалізації:

1. Стадія наслідування і копіювання дітьми поведінки дорослих.

2. Ігрова стадія, коли діти усвідомлюють поведінку, як виконання ролі.

3. Стадія групових ігор, на якій діти вчаться розуміти, чого від них чекає ціла група.

Згідно другої версії, соціалізація - це процес, що триває все життя. У цьому процесі наступні стадії:

1. Первинна соціалізація, або стадія адаптації (від народження до підліткового періоду дитина засвоює соціальний досвід некритично, адаптується, пристосовується, наслідує).

2. Стадія індивідуалізації (з'являється бажання виділити себе серед інших, критичне відношення до суспільних норм поведінки). У підлітковому віці стадія індивідуалізації, самовизначення `мир і я` характеризується як проміжна соціалізація, оскільки все ще нестійкий в світогляді і характері підлітка.

3. Стадія інтеграції (з'являється бажання знайти своє місце в суспільстві, `вписатися` в суспільство). Інтеграція проходить благополучно, якщо властивості людини приймаються групою, суспільством. Якщо не приймаються, можливі наступні результати:

-збереження своєї несхожості і поява агресивних взаємодій (взаємин) з людьми і суспільством;

- зміна себе, `стати як усi`;

- конформізм, зовнішнє погоджується, адаптація.

4. Трудова стадія соціалізації охоплює весь період зрілості людини, весь період його трудової діяльності, коли чоловік не тільки засвоює соціальний досвід, але і відтворює його за рахунок активної дії людини на середовище через сою діяльність.

5. Пiслятрудова стадія соціалізації розглядає літній вік, як вік, що вносить істотний внесок до відтворення соціального досвіду, в процес передачі його новим поколінням.

В процесі соціалізації людини можна виділити 2 фази:

1. Соціальна адаптація - стадія пристосування індивідів до соціального середовища. Вид взаємодії особи з навколишнім і соціальним середовищем.

2. Інтеріорізация - відбувається формування внутрішньої структури людської психіки за допомогою засвоєння соціальних норм, цінностей і інших компонентів соціального середовища в наслідок соціальної діяльності.

Соціалізація проходить етапи, що збігаються життєвими циклами.

Життєві цикли зв'язані зі зміною соціальних ролей, придбанням нового статусу, відмовою від колишніх звичок, оточення, дружніх контактів, зміною звичного способу життя. Щораз , переходячи на нову сходинку, вступаючи в новий цикл, людині доводиться чимало перенавчатися. Цей процес, розпадаючись на два етапи : Десоціализація й Ресоціалізація.

Ресоциалізацiя. Принцип, згідно якому розвиток особи протягом всього життя йде по висхідній і будується на основі закріплення пройденого, є непорушним. Але властивості особи, що сформувалися раніше, не є непорушними. Ресоциалізацiєю називається засвоєння нових цінностей, ролей, навиків замість колишніх, недостатньо засвоєних або застарілих. Ресоциалізацiя охоплює багато видів діяльності - від занять по виправленню навиків читання до професійної перепідготовки робочих. Психотерапія також є однією з форм ресоциалізацiі. Під її дією люди намагаються розібратися в своїх конфліктах і змінити свою поведінку на основі цього розуміння.

Десоціалізація – це процес відмови від старих цінностей, норм, ролей і правил поведінки.

Лекція 5

Методологія та методи соціологічних досліджень.

План

1. Поняття соціологічного дослідження.

2. Програма соціологічного дослідження.

3. Кількісні та якісні методи збори соціальної інформації.

4. Інтерпретація соціологічної інформації.

1. Методоло́гія та ме́тоди соціологі́чного дослі́дження — сфера соціологічної науки, яка вивчає способи методологічного обґрунтування соціологічного дослідження, принципи формування програми дослідження, зміст та характеристики методів збирання первинної соціологічної інформації а також специфіку застосування методів та комп'ютерних технологій для збору та аналізу соціологічних даних.

Вивчаючи цю тему, слід звернути увагу на те, що соціологічні до-слідження — своєрідна відзнака соціологів, що виділяє їх серед пред-ставників інших соціальних та гуманітарних наук. Оволодіння соціологічними методами вимагає від дослідника ґрунтовної професійноїпідготовки не тільки з соціологічних дисциплін, а також із соціальної філософії, психології, етнографії, але й, що зовсім не просто, особливо для гуманітаріїв, потрібні певні знання математики, статистичних

методів, інформатики та ін.

Що ж таке соціологічне дослідження? Це система логічно послі-довних методологічних, методичних, організаційно-технічних процедур, яка передбачає отримання достовірних даних та фактів про явища чи процеси, що вивчаються, для їх подальшого використання в соціальному управлінні.

Соціологічне дослідження містить у собі деякі елементи, що притаманні будь-якій науковій діяльності. По-перше, це об’єкт дослідження. У соціології об’єктом дослідження можуть бути будь-які процеси та явища соціальної дійсності (демографічні, екологічні, економічні, соціальні, міжнаціональні, сімейно-побутові та ін.). По-друге, це суб’єкт дослідження (соціолог-дослідник або група соціологів). По-третє, як будь-яке інше дослідження, соціологічне дослідження спрямоване на досягнення певної мети і вирішення конкретних завдань. По-четверте, це засоби, що застосовуються в дослідженні (технічні й організаційні). По-п’яте, це результати дослідження, заради яких воно проводиться.

Основне завдання соціологічних досліджень — добування фактів про соціальну дійсність, її окремі явища, сторони. Соціальний факт — це певним чином фіксований, описаний фрагмент соціальної дійсності.

2. Програма дослідження – це виклад теоретико-методологічних передумов дослідження (загальної концепції) відповідно до основних цілей розпочатої роботи і гіпотез дослідження із вказанням правил процедури, а також логічної послідовності операцій для їх перевірки.

Зміст і структура програми соціологічного дослідження залежать від його загальної спрямованості, тобто від головної мети дослідницької діяльності. З цієї точки зору можна виділити два типи досліджень.

1. Теоретико-прикладні дослідження, мета яких — сприяння вирішенню соціальних проблем шляхом розробки нових підходів до їх вивчення, інтерпретації і пояснення, глибшого і всестороннього, ніж раніше.

2. Прикладні соціологічні дослідження, направлені на практичне рішення досить ясно обкреслені соціальні проблеми з тим, щоб запропонувати конкретні чини дій в певні терміни. Це дослідження, іноді звуться соціально-інженерними. Теоретичні підходи, вже розроблені в соціології, реалізуються тут в конкретному додатку до даної області суспільного життя і в даних видах діяльності людей і організацій, а безпосереднім їх результатом повинна бути розробка соціального проекту, системи заходів для впровадження в практику.

Програма дослідження будується залежно від названих цілей. Але яка б не була конкретна мета дослідження, його загальна спрямованість відповідає кінець кінцем практичним інтересам.

Ретельно розроблена програма — гарантія успіху всього дослідження. У ідеальному випадку програма теоретико-прикладного дослідження включає наступні елементи.

Методологічний розділ програми:

1. Формулювання проблеми, визначення об'єкту і предмету дослідження.

2. Визначення мети і постановка завдань дослідження.

3. Уточнення і інтерпретація основних понять.

4. Попередній системний аналіз об'єкту дослідження.

5. Розгортання робочих гіпотез.

Процедурний розділ програми:

6. Принциповий (стратегічний) план дослідження.

7. Обгрунтування системи вибірки одиниць спостереження.

8. Нарис основних процедур збору і аналізу початкових даних.

Програма доповнюється робочим планом, в якому упорядковуються етапи роботи, терміни здійснення дослідження, оцінюються необхідні ресурси і так далі

Формулювання і обґрунтування проблеми дослідження необхідні для того аби отримати повну уяву про реально існуючі протиріччя з розрахунком знайти оптимальні шляхи і способи їх вирішення. Різні суперечливі ситуації, які існують у суспільстві – це соціальні проблеми. Проблемна ситуація частково відображається у науковій проблемі, в якій фіксується протиріччя між знанням про потреби суспільства і його організацій.

Об’єкт – це те, що містить соціальне протиріччя, породжує проблемні ситуації. Об’єкт соц. дослідження – це те, на що напрвлений процес дослідження. Об’єктом можуть бути: група, явище, соціальний процес, людина, область соціальної дійсності і т.д.

Предмет – це сторони і характеристики об’єкта, які підлягаюст аналізу. Предмет дослідження – це те, як об’єкт вивчається.

Ціль – це модель очікуваного кінцевого результату (рішення проблеми), яке може бути досягнуте тільки з допомогою проведення дослідження.

Завдання – конкретні вимоги, які ставляться для аналізу і вирішення проблем. Завдання показують мехінзми рішення. Завдання – основні і часткові.

Інтерпритація понятть – це процедура тлумачення, уточнювання змісту поняття. Інтерпритація: теоритична, емпірична і операціональна.

Гіпотеза – це наукове припущення про структуру об’єкта, його елементи, зв’язки між ними, і фактори, які обумовлють ці зв’язки. Гіпотези: описові, первичні, вторичні, основні і неосновні, пояснювальні.