1. Валютна політика, суть та значення

1.1. Поняття та форми валютної політики

Валютна політика - це сукупність заходів, здійснюваних у сфері міжнародних валютних та інших економічних відносин відповідно до поточних і стратегічних цілей країни. Вона спрямована на досягнення головних цілей економічної політики: забезпечити стійкість економічного зростання, стримати зростання безробіття та інфляції, підтримати рівновагу платіжного балансу. Напрямки і форми валютної політики визначаються валютно-економічним становищем країни, еволюцією світового господарства, розстановкою сил на світовій арені.

Валютна політика центрального банку держави є складовою частиною його грошово-кредитної політики, а отже, і загальної державної макроекономічної політики.

ФОРМИ ВАЛЮТНОЇ ПОЛІТИКИ:

Дисконтна (облікова) політика - зміна облікової ставки ЦБ, спрямована на регулювання валютного курсу і платіжного балансу через вплив на міжнародний рух капіталів і динаміку внутрішніх кредитів, грошової маси, цін, сукупного попиту.

Наприклад, при пасивному платіжному балансі в умовах відносно вільного пересування капіталів підвищення облікової ставки може стимулювати приплив капіталів з країн, де більш низька процентна ставка, і стримувати відплив національних капіталів, що сприяє покращанню стану платіжного балансу і підвищенню валютного курсу. Понижуючи офіційну ставку, Центральний банк розраховує на відплив національних та іноземних капіталів з метою зменшення активного сальдо платіжного балансу і зниження курсу свосї валюти.

Девізна політика - метод впливу на курс національної валюти за допомогою купівлі-продажу державними органами іноземної валюти (девіз). З метою підвищення курсу національної валюти ЦБ продає, а для зниження скуповує іноземну валюту в обмін на національну.

Девізна політика здійснюється переважно у формі валютної інтервенції, тобто втручання ЦБ в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти через купівлю-продаж іноземної валюти, її характерні риси -відносно великі масштаби і порівняно короткий період застосування. Валютна інтервенція здійснюється за рахунок офіційних золотовалютних резервів або короткострокових взаємних кредитів ЦБ у національних валютах за міжбанківськими угодами "своп".

Диверсифікація валютних резервів - політика держав, банків, ТНК, спрямована на регулювання структури валютних резервів через включення до їх складу різних валют з метою забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютної інтервенції і захист від валютних втрат. Ця політика переважно здійснюється за допомогою продажу нестабільних валют і купівлі більш стійких, а також валют, необхідних для міжнародних розрахунків.

Подвійний валютний ринок - форма валютної політики, що займає проміжне місце між режимами фіксованих і плаваючих валютних курсів; введений на початку 70-х років у Бельгії, Італії, Франції. Суть його полягає в поділі валютного ринку на дві частини:

1-для комерційних операцій і послуг застосовують офіційний валютний курс;

2-для фінансових (рух капіталів, кредитів тощо) -ринковий.

Занижений курс для комерційних угод використовується для стимулювання експорту товарів і вирівнювання платіжного балансу. Коли розходження комерційного і фінансового курсів були значними, ЦБ здійснював валютну інтервенцію, щоб їх вирівняти. Зараз подвійний валютний ринок застосовується лише в деяких країнах, що розвиваються.

Девальвація і ревальвація - традиційні методи валютної політики.

Девальвація - зниження курсу національної валюти стосовно до іноземних валют чи міжнародних розрахункових валютних одиниць, її об'єктивною основою є завищення офіційного валютного курсу порівняно з ринковим.

Ревальвація - підвищення курсу національної валюти щодо іноземних валют чи міжнародних розрахункових валютних одиниць. Поряд з позитив¬ним впливом, такі заходи мають і негативний: девальвація веде до зниження життєвого рівня, а ревальвація - зростання безробіття в тих галузях, які не витримують конкуренції з дешевшими іноземними товарами. Девальвації спричиняють загострення конкурентної боротьби між країнами.