Розділ 2. Макроекономічні та світогосподарські умови формування валютного курсу

2.1 Макроекономічна складова валютного курсу

Теоретичне обґрунтування ринкового валютного курсу дає сучасна економічна наука. Існує декілька теорій визначення так називаного реального валютного курсу, однак всі вони базуються на фундаментальній концепції, згідно якої всі ціни, в тому числі і ціна валюти визначаються співвідношенням попиту і пропозиції. Тому теорії визначення валютного курсу розрізняються тільки по різному визначенню попиту і пропозиції на іноземну валюту. Так на базі класичної моделі Манделла-Флемінга (кейнсіанський підхід) виводиться загальновідома модель платіжного балансу, один з найпоширеніших підходів до визначення валютного курсу. Суть його полягає в тому, що при чистому коливанні валютний курс будуть врівноважувати потоки попиту та пропозиції на іноземну валюту, тобто сальдо платіжного балансу повинне дорівнювати нулю. При чистому плаванні будь-який надлишок поточного рахунка (потік пропозиції іноземної валюти) повинний бути точно компенсований дефіцитом капітального рахунка [11, c.314]. Таким чином, у кейнсіанській теорії моделювання валютного курсу буде різним у залежності від того, якими перемінними буде визначений поточний і капітальний рахунок. Розвиток кейнсіанського визначення валютного курсу відбувається внаслідок збільшення кількості перемінних і вихідних передумов, що впливають на платіжний баланс. При визначенні валютного курсу в рамках кейнсіанської моделі відкритої економіки особливе значення має рівняння валютного ринку, засноване на рівновазі платіжного балансу.

У базовій моделі Манделла-Флемінга рівняння платіжного балансу має вид:

ТБ + РК = 0,

де ТБ - торговий баланс; РК - рахунок руху капіталу.

Треба взяти до уваги, що в моделі Манделла-Флемінга торговий баланс вважається рівним балансу поточного рахунка і тому ці два терміни можуть використовуватися однаково вірно.

Модель Манделла-Флемінга функціонує при наступних припущеннях кейнсіанської теорії рівноваги на товарному і грошовому ринках:

• короткострокова орієнтація моделі - заробітна плата і ціни фіксовані;

• сукупний попит абсолютно еластичний, тобто визначає реальний рівень випуску;

• попит на гроші є позитивною функцією від національного доходу і негативною функцією від процентної ставки;

• передбачається абсолютна мобільність капіталу.

Можна зробити висновок, що наслідком збільшення національного випуску є знецінення національної валюти, а при підвищенні вітчизняних процентних ставок спостерігається подорожчання валюти.

Дана інтерпретація кейнсіанської теорії валютного курсу є дуже спрощеною, далекою від реальної дійсності і ставить своєю метою полегшити розуміння сутності первісної кейнсіанської теорії валютного курсу. Подальший її розвиток йде в міру виявлення недоліків, тобто неадекватного поводження валютного курсу при зміні тої чи іншої перемінної, пояснюючої платіжний баланс [11, 17].

Монетаристський підхід до теорії валютного курсу передбачає, що чистий попит на валюту буде дорівнювати нулю при умові „вільного плавання” валютного курсу, що забезпечить автоматичне урівноваження попиту та пропозиції. Якщо ж розглядати чисто технічні аспекти проблеми, то реальним валютним курсом слід визнати таке його значення, яке дозволяє (при інших рівних, таких як митні тарифи, податки процентні ставки за кредитами тощо) досягнути внутрішньої і зовнішньої рівноваги. Під внутрішньою рівновагою розуміється відсутність дефіциту товарів на внутрішньому ринку (при нормальному рівні безробіття). Під зовнішньою рівновагою розуміють ситуацію, при якій будь-який дисбаланс по поточним операціям фінансується за рахунок автоматичного руху капіталів.

Ринкова економіка - внутрішньо стійка система, а всі негативні моменти в економіці розглядаються як результат некомпетентного державного втручання. Ці положення є обґрунтованим варіантом класичної теорії. Найбільший розвиток монетаризм одержав при проведенні економічних перетворень Р. Рейганом і М. Тетчер у середині і кінці 70-х років ХХ ст.. Зараз монетарна політика розглядається як найбільш прийнятний спосіб державного регулювання для цивілізованої країни. Таким чином, монетаризм спробував з’єднати в собі як визнання оптимізуючої функції вільного ринку, так і необхідність державного регулювання економіки [17, c.29].

В контексті аналізу впливу макроекономічних факторів на поведінку валютного курсу розглянемо ситуацію, яка склалася на валютному ринку України в 2005 р.. А саме нас цікавить різка ревальвація гривні стосовно долара США. Дослідимо, чи можна було спрогнозувати цю ревальвацію засобами макроекономічного аналізу.

Передумовами ревальвації стали інфляційні очікування, частково спричинені великими валютними доходами українського експорту та загальною світовою тенденцією до ослаблення долара, до якого тривалий час була прив’язана гривня. Використовуючи підходи фундаментального аналізу можливо було спрогнозувати укріплення гривні. Так, існувало декілька причин щодо можливої її ревальвації. Перша причина для зростання гривні – об'єктивна недооцінка валюти. Виходячи з паритетів купівельної спроможності, гривня на сьогодні є недооціненою щодо світових валют і передусім долара. За даними британського тижневика The Economist, згідно розрахованого ним Біг Мак індексу, який базується на теорії паритету купівельної спроможності, курс гривні до долару США станом на липень 2005 р. повинен складати приблизно 2,37 грн. за 1 долар США. Така значна недооцінка вітчизняної валюти сформувалася через те, що економіка України орієнтована на експорт. За даними Держкомстату України лише у 2004 р. Україна експортувала продукції на $ 3,67 млрд. більше, ніж імпортувала.

Друга причина для подальшого зростання гривні – зростання цін на пальне. Імпортерам найбільш вигідна сильна валюта країни імпорту (купують відносно дешевше, продають відносно дорожче). Згідно інформації Держкомстату України у 2004 році 35,49 % імпорту припадало на енергоносії (передусім, на нафту і газ).

Третя причина ревальвації гривні це менеджмент державного боргу. Урядом було задекларовано про наміри зменшення державного боргу, а чим дешевшим буде долар США, тим реально менше заплатить держава за своїми боргами закордонним кредиторам.

Четверта причина щодо зміцнення гривні – боротьба з інфляцією. За даними Міністерства фінансів України, в українську економіку щодня надходить до 300 млн. дол. США. Доволі велику частину цієї суми викуповує Нацбанк, проте великий щоденний обсяг вкидання гривні може спровокувати інфляцію. Отже, із підвищенням валютного курсу гривні, менше вітчизняної валюти буде вкидатися в економіку, це зменшить ризики інфляції.