Обійми бароко з класицизмом Франції XVII—XVIII ст
На ранішньому етапі розвитку класицизм Франції дивним чином співіснував та переплітався зі стилем бароко. Особливо це відбилося в моді на одяг, оздобленню інтер'єрів, живопису майстрів Франції, навіть в архітектурі.
Цілком бароковим став фасад церкви Валь де Грас в Парижі 1645—1665 рр. (арх. Франсуа Мансар), тим паче, що церкву будували за бароковими зразками церков Риму.
Перехідні форми від пишного бароко до стриманого класицизму має і видатний зразок садиби нового типу — замок Во-ле-Віконт для міністра фінансів Франції Ніколя Фуке, що за 55 км від Парижу (арх. Луї Лєво бл. 1612—1670).
Класицизм Франції так і не дав теоретичних трактатів у галузі естетики та мистецькій творчості. Взірці класицизму — були, теоретичного підґрунтя — ні. Навіть творчість найкласичнішого за рисами художника Ніколя Пуссена не позбавилася впливу бароко. А деякі його картини цілком барокові(«Баталія Ісуса Навіна з аморреями», Москва, «Захоплення Єрусалиму», Відень, «Викрадення сабінянок» Метрополітен, Нью-Йорк, «Тріумф Нептуна і Амфітрити», Філадельфія, США). Лише з роками манера митця стає простішою та нагадує давньоримські барельєфи. А частка полотен перетворюється на справжні формули класицизму — «Аркадські пастухи», Лувр, «Йоан Богослов на острові Патмос», Чикаго, інститут мистецтв.
Те ж саме — в релігійних картинах Симона Вуе («Мадонна з немовлям»), тоді як його «Портрет королеви Франції Анни Австрійської у вигляді Мінерви» (Ермітаж) цілком належить класицизму. Цілком бароковий і Жан-Батіст Наттьє-батько («Дружина Пентефрія залицяється до Йосипа Прекрасного»).
Так, бароковому майстру Лоренцо Берніні були замовлені добудови до палацу Лувр (тепер Східний фасад). Берніні поїхав у Париж з кресленнями та бароковою моделлю добудови. Митці Франції зробили все можливе і неможливе, аби зашкодити і зірвати виконання проекту конкурентом. Берніні змусили виїхати геть. Офіційно бароковий стиль у Франції було закрито.
Добудову здійснив француз Клод Перро у 1657—1678 рр., а будівля стала взірцем класицизму в архітектурі.
Та бароко (стиль живучий, міцний, всебічний) не зник і після його офіційного закриття у Франції. Подивимося на парадні портрети пензля митців Франції: Ларжильєр «Автопортрет з родиною» 1712, Луї Токе «Маркіз Мариньї» 1755, Кантен де Латур «Маркіза Помпадур з нотами» 1755, Наттьє-син «Імператриця Катерина Перша» 1717 — всі барокові.
Бароко не здало позицій і в скульптурі країні(Пюже «Загибель Мілона Кротонського від лева», Куазевокс «Погруддя гравера Одрана»). Чого тільки варте «Погруддя короля Луї 14-го» того ж Берніні (шедевр бароко), що було схвально прийняте королем та розміщене в Версалі.
Компромісний класицизм Крістофера Рена, Англія
Головним представником класицизму Англії вважають архітектора Крістофера Рена(1632—1723). Це йому доручили побудову собору св. Павла в Лондоні після Великої пожежі 1666 р. Стримані форми нового собору й справді досить класичні. Але бароко відчувається в розмірах будівлі і завершенні дзвіниць. Відхилявся Рен від класицизму й в побудованих ним парафіяльних церквах, де знайшли своє місце форми бароко і навіть улюбленої в Британії готики. Все це в добу класицизму Англії.