Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Головне управління освіти і науки Київської облдержадміністрації

Київське обласне територіальне відділення МАН України

Відділення філології та

мистецтвознавства

Секція література

«ДУХОВНІСТЬ НАША – ТО САМА СКАРБНИЦЯ»

Роботу виконала

Харченко Лілія Русланівна

учениця 9 – Б класу

Березанської ЗОШ

І – ІІІ ступенів

Науковий керівник

Усмединська Світлана Василівна

вчитель української мови та

літератури

Березань2011

Відділення філології та мистецтвознавства

Секція « література »

«Духовність наша – то сама скарбниця»

Автор :

Харченко Лілія Русланівна

учениця 9 – Б класу

Березанської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 4

Науковий керівник :

Усмединська Світлана Василівна

Вчитель української мови та літератури

Завжди жителі Київщини славилися працелюбністю, гостинністю, щедрим короваєм. А ще – любов’ю до рідного краю, задушевною піснею і поетичним словом.

Об’єкт дослідження : життєвий та творчий шлях Ніни Дмитрівни Лябук та Валентини Лаврентіївни Кириченко – відомих поетес рідного краю.

Предмет дослідження : порівняльна характеристика їхньої творчості.

Результат дослідження : дослідивши твори поетес можна знайти спільне та відмінне у їхній творчості.

ЗМІСТ

Вступ. Духмяний коровай і поетичне слово Розділ І. Життєвий шлях 1.1 Ніна Лябук 1.2 Валентина Кириченко Розділ ІІ. Провідні мотиви лірики 2.1 Патріотична лірика 2.2 Пейзажна лірика 2.3 Інтимна лірика 2.4 Шкільне життя 2.5 Моральні та духовні цінності людини 2.6 Гумористичні твори Розділ ІІІ. Мова поетичних творів 3.1 Художні засоби та тропи 3.2 Віршові розміри Розділ ІV. Жанри віршів Висновок Література Додатки

ВСТУП

«Поезія – це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний доторк до душі»

Л. Костенко

На долю жителів Київщини випали всі злети і падіння, буйноцвітні весни й люті зими, биті стихіями роки й щедрі на багатий урожай літа. Але завжди наші земляки славилися працелюбністю, гостинністю, щедрим короваєм. А ще – любов’ю до рідного краю, високою духовністю, задушевною піснею і поетичним словом.

На Київщині народилися і почали творити автор Державного гімну України Павло Чубинський, незабутній Андрій Малишко, талановитий сучасник, герой України Іван Драч. Тут народилась і працювала в рідному селі дитяча поетеса Марія Познанська. Тут вперше побачила золото хлібного лану поетеса зі світовим ім’ям Ліна Костенко.

Київщина дала Україні більше десятка видатних поетів – лауреатів премії імені Т. Г. Шевченка. У селах і містах столичної області народилося більш як півтори сотні поетів – членів спілки письменників України, які творили і нині творять поетично- пісенний духовний світ національної літератури.

У Переяславі тривалий час жив і працював поет і філософ Григорій Сковорода. Зупиняючись у селах і містах, що входять до нинішньої Київської області, під час своїх приїздів в Україну написав свої безсмертні твори Тарас Шевченко.

Київщина стала домівкою для багатьох поетів з інших країв. Тут жили і творили класики української літератури М.Рильський, П.Тичина, В.Сосюра, десятки інших відомих поетів.

Вагомий внесок у розвиток культурних надбань Київщини робить нещодавно створена обласна організація Національної спілки письменників України, яка налічує у своїх рядах майже чотири десятки поетів, прозаїків, публіцистів та драматургів і є одною з найчисельніших організацій НСПУ. Письменники столичної області видають щороку до півтора десятка книг, краща з яких відзначається обласною літературною премією імені Г.Косинки. Уже традиційними стали обласні літературні свята. Активна робота ведеться з починаючими літераторами, особливо з обдарованою юнню.

Здавна мовиться: є хліб – буде й пісня. А якщо цю народну творчість перекласти на поетичну мову, то словами М. Рильського можна сказати:

У щастя людського

Два рівних є крила:

Троянди й виноград,

Красиве і корисне.

Для кожної людини найдорогоціннішою духовною скарбницею є рідний край. Адже тільки рідна земля, на якій ти народився і виріс, де минуло твоє дитинство і юність, володіє чудовою силою вчити відкривати багатогранний світ людського буття, світ захоплення і мрій, радості і горя, сміху і сліз, має здатність окрилювати і надихати, зворушувати пам’ять серця мудрою батьківською радою і ніжною материнською ласкою.

Неможливе повноцінне життя без щирої любові до цілющих джерел рідного краю, без правдивих знань про його історичне минуле і бурхливе сьогодення, без дотику душі до його культурних надбань.

Нелегкі випробування випали на долю жителів цього мальовничого куточка, проте ніщо не знищило гордого духу волелюбності, живлющої сили рідного краю, здатності відроджуватися чарівною природою, працьовитими людьми, яскравими талантами. Щасливий той, хто народився тут, ходив босими ногами по її м’якій шовковій траві, вслухався в шелестіння березових гаїв, вдихав життєдайний запах соснового лісу, захоплювався райдужними кольорами численних озер і рік, зачаровувався піснями та живився відлунням її немеркнучої краси.

Березанщина! Край хліборобської слави, витоки якої сягають у глибину сторіч. Березанщина! Край літературної краси. На берегах Трубежа народилися письменники та поети: Ілля Турчиновський

Всеволод та Георгій Недільки

Михайло Пилатюк

Ніна Лябук

Валентина Кириченко

Ганна Дудка

Володимир Дарда

Олександр Шарварок

Олександр і Микола Боровки

Петро Колесник

Олександр Сорока

У дослідженні я поставила мету: порівняти твори Н.Лябук та В.Кириченко, знайти спільне та відмінне; розкрити глибину та багатство поезій, дослідити жанрове різномаїття віршів.

Розділ I

Ніна Дмитрівна Лябук

Ніна Дмитрівна Лябук з’явилася на світ у мальовничому селі Садове. Тут пройшли її дитинство й юність. Над усе любила природу, серцем відчувала її. Саме від садів і полів рідного краю починається її поетична стежка.

Прилучення Ніни до краси рідної мови розпочиналося з милих бабусиних казок і материнської колискової пісні. Кожен день давав урок пізнання. Таїна рідного слова захопила дівчину. Вона зрозуміла, що тільки через слово людина пізнає те, що недоступне безпосередньому сприйманню. У цьому диводійному дзеркалі відображаються всі “айсберги” світу. Це єдине знаряддя, що робить людину нездоланною у пошуках істини.

Усі діяння наші, думи і сподівання закріплюємо у слові. Слово – наше найрізкіше око, наймогутніша сила. Слово – схованка мудрості, найвірніший посланець з минулого в сьогодення і з сьогодення у прийдешнє. Тому й присвятила своє життя Ніна Лябук рідному слову. Ставши вчителькою української мови та літератури, докладає чимало зусиль, щоб заховане у слові постало перед учнями Садової школи у всій красі, глибині і неповторності .

У 1997 році вийшла перша збірка творів Ніни Лябук “Першоцвіт”, що приваблює насамперед відкритістю думок і почуттів. У 1998 році вийшла друга збірка поезій “Іду до тебе” ,яка віддзеркалює власні мотиви, думки, світосприйняття, характерні для поетичного слова Ніни Дмитрівни .

Валентина Лаврентіївна Кириченко

Валентина Лаврентіївна Кириченко – корінна березанка, народилася і виросла серед красивої місцевої природи. Мабуть саме тому з такою любов’ю описує вона у своїх віршах рідні і дорогі її серцю пейзажі, тонко відчуває і красу польової квітки, і велич та неповторність кожної людської особистості.

У її віршах-почуття і переживання співзвучні з думками земляків, тому й полюбилися вони багатьом.

Після закінчення в 1965 році Київського державного педагогічного інституту імені М.Горького працювала в Березанській школі № 1, викладаючи українську мову та літературу . Певний час займала посаду заступника директора з виховної роботи, очолювала заочну школу.

Після виходу на пенсію пише вірші. В.Кириченко – активний учасник хору ветеранів війни і праці ‘’Вересень життя‘’, член президії міської ради ветеранів, очолює роботу клубу ветеранів ‘’Затишок‘’.

Творчість для Валентини Лаврентіївни – це саме життя. ‘’Поезія – це пізнання істини, пізнання самого себе. Мабуть саме тому мені подобається писати вірші.

Люблю спостерігати природу, людей – і з’являються теми, сюжети, образи. А інколи вірші приходять вві сні. Запитую себе: а звідки вони з’явились?

Розділ II

Патріотична лірика

У творчості Ніни Лябук та Валентини Кириченко любов до України, до рідного краю посідає чільне місце. Для них рідний край – святиня, яка дає крила для злету, снагу, глибінь роздумів і художні барви. Щастя поетес – у відданості своїй землі.

Моя Батьківщина – то наша родина,

То батькова хата, посаджений сад,

Моя Україна – колиска родинна,

Що нам колихала в саду немовлят.

Моя Батьківщина – то маки червоні,

Що бачили битви на хлібних полях.

Моя Україна – то пам’ять нетлінна

Про наших героїв, що пали в боях.

(В.Кириченко ‘’Моя Україна‘’) [ 3,5]

Як оптимістично звучать ці рядки:

Я українець, патріот –

Не забуваю кожну днину.

Люблю безмежно свій народ

І свою рідну Україну.

(В.Кириченко ’’Ти українець’’) [ 2,41]

Найріднішим куточком, звичайно, є рідний край.

Хай лине пісня над Садовим, Нехай сади цвітуть довкола ,

Нехай колосяться жита, Дзвенять дитячі голоси,

Щоб не покрилась полинами Бо, де вмирає пісня й слово,

Земля св’ята, земля св’ята . То там немає вже краси!

Нехай красується Садове, Для мене ти – найкраще в світі,

Садами пишними цвіте, Село моє, земля моя,

Хай розів’юється пісня й слово, Люблю тебе, як сонце й квіти,

З сердець людей добро росте. Як ніжну пісню солов’я

(Н.Лябук ‘’Хай лине пісня над Садовим ‘’) [ 4,9]

Рідне місто моє, Осінь вже завітала сюди,

Як весна настає, Врожаєм обважніли сади,

Ти, як юність ясна, В різнобарв’ї осінніх обнов

Молода, осяйна, Бачу я Березань

Місто юності, славне ти є! Мою знов.

Рідне місто, поглянь, Плодоносна, багата земля,

Як рожевеє літо прийшло, Рясно нам уродили поля,

Як же все розцвіло, Короваї печуть спозарань,

Як же буйно зросло! Урожайна моя Березань.

Ти прекрасна, моя Березань!

Співом повниться рідна земля,

Друзів тут зустрічаєм здаля,

Як багато в нас друзів – поглянь.

Ти гостинна, моя Березань!

(В.Кириченко ‘’Рідне місто моє!‘’)

Роздуми про лихоліття війни трагічними акордами відбилися в таких поезіях Н.Лябук: ‘’Пам’ять’’, ‘’Ніби все це лиш вчора було’’, ‘’Нам не забути ваших подвигів безсмертних‘’ , ‘’А тобі все вчуваються кроки ‘’ , та в поезіях В. Кириченко ‘’Усі пішли на фронт ‘’, ‘’Тоді була війна ‘’, ‘’В останню дорогу пішов ветеран ‘’.

Скільки б не пройшло років, та вдячні нащадки завжди будуть пам’ятати буремні роки Війни

Промайнули роки, Що пройшли у журбі,

Немов ті журавлі, Коли ворог топтав

Але в пам’яті знову зринають Землю отчого краю.

Ті буремні літа,

(Н.Лябук ‘’пам'ять’’) [ 5,10]

Подвиги ветеранів переоцінити неможливо.

Низький уклін вам, сивоскроні ветерани,

І вам, що не вернулися з війни.

Вас не діждалися дружини і сини.

…

Нам не забути ваших подвигів безсмертних,

Як тих жахливих років не забуть.

До вас ідемо, наші побратими,

Квітками встеляючи Ваш славний путь.

(Н.Лябук ‘’Нам не забути ваших подвигів

безсмертних‘’) [ 5,9]

Востаннє гарячого літнього дня Дорога важка у боях і труді

Навколо так сонечко сяє. Була в ветерана.

Востаннє до нього зібралась рідня Востаннє блищали його ордени

Чи він про це знає? Тепер на лацканах.

… …

Давно спочива автомат і наган,

Не ниють воєнні рани.

В останню дорогу пішов ветеран.

Прощай, ветеране!

(В.Кириченко ‘’В останню дорогу пішов

Ветеран ‘’) [ 2,46]

Пейзажна лірика

Пейзажна лірика Н.Лябук та В.Кириченко – це палітра яскравих та барвистих кольорів.

Тонко відчуваючи красу природи Н . Лябук Дає майстерні зразки пейзажної лірики . В поезіях ‘’Зима у весну повертає’’ , ‘’ Квітень ‘’, ‘’Метелик ‘’, ‘’Казка‘’ , ‘’Сніжинки‘’ , ‘’Срібне диво‘’ поетеса шукає гармонію між людиною і природою, розглядає останню, як одне із джерел духовного збагачення людини:

Знов зима у весну повертає, Місяць березень сумно зітхає,

Снігом сипле на перші квітки. Важко стогнуть дерева в садах.

Буйний вітер безжально зриває Безуспішно поживу шукає

Першоцвіту дрібні пелюстки Кимось тяжко поранений птах.

(‘’Зима у весну повертає ‘’) [ 4,24]

Рідна земля красива у будь-яку пору року. Ось наприклад ці рядки із поезій В.Кириченко:

Коли співає соловей в садах, Вже осінь потайки навідала гаї,

Коли весна спішить – цвіте надія, І сяє золотом дерев верхів’я,

То гімн життя звучить у тих піснях, Кружляє листя – то думки мої

Іде весна – моя стихія. [ 2,3] Осіння заметіль – моя стихія.

Коли улітку сходить благодать, Коли у круговерть летять сніги,

Яку давно чекає спрагла нива, А сиву безвість замели завії,

Я хочу дощ долонями піймать, Моєму серцю додалось снаги:

Мене в свої обійми ловить злива. [ 2,7] Летять сніги – моя стихія. [ 2,18]

Сонце хилиться за обрій від утоми,

Замовкає все в гущавині потому.

Пахнуть груші, дикі яблука, ожина,

Прохолодою війнуло із долини.

Пахне лист, трава та дика м’ята,

Зорі висипали в небо, мов на св’ято,

Місяць повний,як сторожа випливає.

Вечір. Все живе відпочиває.

(‘’Вечір‘’) [ 3,21]

До пейзажної лірики В.Кириченко звертається дуже часто. З-під її пера вийшли такі твори: ‘’Ранок‘’, ’’Літній день‘’, ’’Вечір‘’, ’’Зарум’янилась осінь‘’, ''Засніжило’’, ’’Жаль оту зламану гілку’’, ’’Весна‘’, ’’Зустріч весни'', ''Віват,весняний день!’’ та інші.

Інтимна лірика

Н.Лябук – майстер інтимної лірики. Її вірші вражають нас глибиною і щирістю почуттів. Від них віє життєстверджуючою енергією. Кохання її героїв – єдине, вірне. Вірші ‘’Ти прекрасний, мій сон’’, ’’Цвіт вишневий’’, ’’Мрія поруч’’, ’’Фея’’, ’’Моє серце у полоні’’, ’’Ніжність’’, ’’Закохані’’ …Вони відображають всю красу почуттів.

…Прилітай, наче птах.

Наяву,а чи в снах –

Заспівають нам сонце і зорі.

(‘’Ти у мене-один‘’) [ 4,62]

Н.Лябук розуміє, що основа життя – це любов:

Люблю усе, що вабить око,

Люблю усе, що душу звеселя…

(‘’Люблю усе‘’) [ 4,66]

Н.Лябук передає почуття ліричного героя, що відчуває потребу в коханні добрі

Мені для щастя треба небагато –

Лиш ніжне слово й посмішка твоя.

І в душі моїй найбільше св’ято,

А у серці – пісня солов’я.

(‘’Мені для щастя…‘’) [ 4,53]

…Мрія від сьогодні стала дивом –

Найбільшим дивом у житті,

(ота найкраща і єдина )

Яку ти зміг нарешті віднайти.

(‘’Мрія поруч‘’) [ 4,57]

Мов білий ангел ,

Мов диво – сяйво,

З’явився ти в моїм житті.

Тепер я знаю, як ніколи,

Куди і як мені іти.

(‘’Мов білий ангел ‘’) [ 4,41]

А от ліричний герой поезії В.Кириченко ’’А я одна‘’ страждає від самотності,

від нерозділеного кохання .

Знов приходить весна, Невідомо, звідкіль

Я сумую одна. Сум спустився довкіл,

Місяць світить, квітують сади. Знов міняєшся в сутності ти,

Невідомо куди Потемніли світи,

Твої зникли сліди, Впала тінь самоти.

Як колись, як тоді, як завжди…. А одній так незатишно йти.

Соловейко дружині

Пісні дарував.

Скрізь бушує піснями весна,

Так хотілось,

Щоб милий за плечі обняв,

Та стояла в саду я одна. [ 3,42-43]

Обидві поетеси по-справжньому збагули материнське щастя.

Чому я щаслива? У мене є діти –

Сім’я моя рідна. І є чого жити.

…

Щаслива, бо внуки з’явились у хаті.

Знов радість у душах і сміху багато.

(В.Кириченко‘’Щастя‘’) [ 2,43-44]

Добрий ранок, мій синок, Сонечку всміхнися,

Мій маленький колобок, Та мерщій із хати

Швидше одягнися, Весну зустрічати

(Н.Лябук‘’ Усміхнися, сину‘’) [ 4,35]

Шкільне життя

Шкільна тематика – провідна у творчості Н.Лябук. Бо школа – це її покликання. У таких поезіях відкриваються проблеми виховання дітей , ідеться про нелегку, але прекрасну долю вчителя: ’’Батьки і діти‘’ , ’’Учителю'', ''Кличе дзвоник'', та інші.

З тобою зажди поруч, школо,

І у мріях, і у снах і наяву.

Відколи тебе пам’ятаю,

Лиш тобою марю і живу.

(‘’Завжди поруч‘’) [ 4,82]

Учителю – одвічний трудівник! Ти весь в турботах , весь в служінні

Красивий, мудрий і невтомний! Добру і величі й красі.

Впродовж років плекаєш ти квітник Настане час – і в знак подяки

Так ніжно, гарно, так любовно… Перед тобою схиляться усі!

(‘’Одвічний трудівник‘’) [ 4,74]

Є і в В.Кириченко поезії про школу, адже вона колись працювала вчителем: ’’Праця вчителя не марна’’, ’’Учитель’’, ’’Учитель груші продавав’’.

Учитель живе для людей, …Сотнями різних доріг

Вчиться учитель щодня. Долі дітей пролягли.

Щоб потім сповна для дітей В тому учитель поміг.

Віддати свої знання. Щоб шлях свій обрати могли.

(‘’ Учитель‘’) [ 3,37]

Моральні та духовні цінності людини

Поезія Н.Лябук утверджує ідеали добра , справедливості , краси людських взаємин:

Коли тобі сумно – на мить зупинись,

В дитинство оглянься - і посміхнись.

Навчись дарувати лиш радість, добро –

Матимеш спокій, затишок, тепло

(‘’Порада‘’) [ 4,45]

Різко критикує вона вбивць:

Сьогодні ти вбив людину.

Ні за що, а просто так.

…

Тобі ж лиш вісімнадцять,

А ти вже страшний бузувір,

І мені тебе зовсім не шкода,

Ані крихти не шкода, повір.

[ 5,12]

Зло, заздрість, лукавство розвінчує В.Кириченко у поезіях ‘’Як прикро‘’, ’’Заздрість’’ та інші.

Хай заздрість ніколи не вийде у люди.

Удача і заздрість панують усюди

За успіх я тихо богам помолюсь

А заздрощів тих я тепер не боюсь!

[ 3,45]

Поетеса закликає нас пам’ятати, що кожен із нас – людина.

Красу землі і кожну днину

Шануй, примножуй і люби.

Твоє звання – що ти людина.

Дивись, ніколи не зганьби.

[ 3,35]

В.Кириченко цікаво думає про швидкоплинність людського життя.

…А час спішить, як і колись, … здавалось, зроблено усе.

І весни мчать чимдуж скоріш, Життя сюрпризи знов несе.

У далеч юність відійшла І треба поспішати жить.

І смутком сивина лягла. Життя – то мить, коротка мить. [ 2,33]

Гумористичні твори

Усмішки та гуморески вміщено у розділах ‘’На веселій хвилі‘’ (Н.Лябук), ‘’Говорила баба діду …’’ (В.Кириченко).

Усмішки Н.Лябук торкаються болючих тем сьогодення:

Вже немає того лугу,

Де орав твій милий плугом,

Ні корівок, не овець

Все звелося нанівець.

[ 4,85]

Валентина Кириченко висміює вади чи риси характеру.

• Будеш, сину, пустувати,

Віддамо до дядька Гната.

Так не візьме, як на гріх

Він покинув двох своїх.

[ 2,64]

Сон приємний сниться жінці:

Чоловік привіз гостинці

Із базару: шубу й шапку.

Каже він: поспи спочатку,

Хай присниться, щоби знав,

Де я стільки грошей взяв.

[ 2,64]