5.2. Наслідки міграції капіталу
Кожна країна, що бере участь у міжнародному переміщенні капіталу, отримує як вигоду, так і негативні наслідки.
Вигоди для країни, що приймає іноземні інвестиції:
одержання додаткових ресурсів (капітал, технології, управлінський досвід, кваліфікована праця);
розвиток національної економіки (розвиток промисловості, збільшення обсягу ВВП, доходів).
Негативний вплив іноземних інвестицій на країни, що імпортують капітал:
найчастіше впроваджуються не новітні технології;
представників приймаючої країни найчастіше не допускають до участі в проведенні науково-дослідної й дослідно-конструкторської роботи;
ТНК маніпулюють із цінами. Ціни, за якими головна компанія продає товари своїм філіям і купує товари в них, найчастіше сильно відрізняються від цін вільного ринку (тобто ТНК використовують трансферні ціни). Коли ТНК має на меті мінімізувати податки у своїй країні й імпортні мита при ввезенні товару в зарубіжну країну, трансферні ціни визначаються на рівні істотно нижче ринкових. Коли ж ставиться мета вивезти з-під високого оподатковування прибуток, отриманий у своїй країні, ТНК імпортують зі своєї зарубіжної філії продукцію за істотно завищеними цінами порівняно з ринковими;
ТНК посилено експлуатують місцеву робочу силу (за рахунок посилення інтенсифікації праці й більш низької заробітної плати в порівнянні зі своєю країною);
місцеві підприємці зазнають збитків, тому що вони слабо конкурують із ТНК.
Все це вимагає від приймаючих країн установлення державного контролю, регулювання іноземних інвестицій (заборона на інвестування в певних галузях, обговорення ряду інших умов).
Для країн, які експортують капітал, вигоди полягають насамперед у більш високій нормі прибутку в порівнянні з аналогічними внутрішніми інвестиціями. Негативний вплив експорту інвестицій полягає в скороченні кількості робочих місць і відповідно зростання безробіття в країні-експортері.
Критерії вивезення капіталу:
наявність ресурсів, місце розташування країни;
купівельна спроможність населення й підприємств (місткість внутрішнього ринку);
законодавча база країни, особливо система оподатковування;
політична стабільність у країні;
характер торговельної політики держави;
ступінь розвитку інфраструктури;
рівень захисту інтелектуальної власності;
державне регулювання економіки;
стабільність національної валюти;
можливість вивозу прибутку.
За більшістю цих критеріїв вибір інвесторів схиляється у бік високорозвинених країн, куди направляється 96-97% міжнародних інвестицій, а слаборозвиненим країнам залишається 4-3%.
Недостатньо високий і потік іноземних інвестицій і в Україну: з 1992р. до 1997р. обсяг прямих інвестицій становив 1,4 млрд дол. США, до 1998р. – 2 млрд дол. США, до 1999р. –2,4 млрд дол. США, до 2000р. – більше 3 млрд дол. США, до кінця 2004 р. – 8,35 млрд. дол. США, на початок 2006р. – 16,890 млрд. дол., а на початок 2007 року становив 21,2 млрд. дол. США.
Залучення прямих іноземних інвестицій в Україну на початок 2010 року становило 40,02 млрд. дол. США, у тому числі:
- з Кіпру – 8593,2 млн. дол. США (21,5%);
- Німеччини - 6613 млн. дол. США (16,5%);
- Нідерландів - 4002 млн. дол. США (10%);
- Російської Федерації – 2674.6 млн. дол. США (6.7%);
- Австрії – 2604,1 млн. дол. США (6,5%);
- Сполученого Королівства – 2375,9 млн. дол. США (6,5%);
Портфельні інвестиції становлять від 0,1 до 1,6 млрд дол. США у середньому на рік.
Найважливішим фактором, що стримує приплив іноземного капіталу в Україну, є криза державного зовнішнього боргу, що становила на кінець 2007 року – 10,6 млрд дол. США, а на кінець 2009 р. вже 17,02 млрд дол. США.
Політика зовнішніх позик перетворює проблему державного боргу в одну з найгостріших проблем національної економіки. Вихід з даного положення може бути знайдений у розробленні економічно обґрунтованої торговельної політики й створенні умов, що сприяють припливу іноземних інвестицій, у відмові від іноземних кредитів, які, головним чином, і ведуть до зростання зовнішнього боргу.