Вплив стилю виховання у сім’ї на формування рис характеру дитини
Виховання за типом «кумир сім’ї» призводить найчастіше до формування істеричного характеру з егоцентричною спрямованістю інтересів. Тому у сім’ї, де дитина поставлена грати саме таку роль, з великою ймовірністю можна сподіватися на формування у неї описаного вище характеру.
Виховання за типом «попелюшки» сприяє розвитку астенічних рис характеру: будь-які найменші труднощі, та й усе життя в цілому таким дітям, найімовірніше, будуть здаватися нездоланними перешкодами; їм може загрожувати депресія чи апатія як розлади настрою.
При гіперопіці часто розвиваються пасивність, замкнутість, сором’язливість, апатія у спілкуванні поза сім’єю.
При недостатності уваги з боку батьків – закріплюються не скориговані у свій час форми поведінки (імпульсивність, запальність, вседозволеність).
При
оцінці стану здоров’я дітей і диференціації
групи психічного здоров’я насамперед
необхідно враховувати такі критерії:
наявність чи відчутність скарг та об’єктивних симптомів;
наявність окремих симптомів чи організація їх у синдроми;
безпосередній зв’язок порушень з конкретною життєвою ситуацією чи вихід за її межі;
наявність позитивної чи негативної тенденції у динаміці процесу здоров’я;
стабільність чи динамічність симптомів;
наявність чи відсутність ознак соціальної дезадаптації;
донозологічний рівень порушень чи достатність ознак для того, щоб поставити діагноз;
наявність чи відсутність пара клінічних відхилень, які визначаються за допомогою спеціальних біоелектричних, нейродинамічних, психологічних обстежень.
І група психічного здоров’я – практично здорові й оптимально адаптовані діти (близько 30 – 34% серед першокласників). Вони та їх батьки практично ніколи не висловлюють скарг самостійно. Діти інколи виявляють незначно виражені стереотипні звички (напр., гризти нігті), котрі можливо більше пов’язані з недостатністю гігієнічних навичок. Дифузні страхи темряви, самотності виражені не різко. З неврологічних симптомів досить часто у цій групі зустрічається асиметрія носо-губних складок; з функціональ-них реакцій – гіпергідроз (підвищене потовиділення) долонь і стоп, що відображає вікову лабільність НС. Спорадично відзначаються короткочасні головні болі як реакція на навантаження у школі, котрі зникають спонтанно чи після короткого відпочинку.
Ці діти не несуть труднощів у виховному процесі, почувають себе комфортно у школі та в сім’ї. Описані симптоми епізодичні, не мають тенденції до ускладнень, не супроводжуються ознаками соціальної чи біологічної дезадаптації.
ІІ група психічного здоров’я – діти з легкими функціональними порушеннями (більше 20% першо-класників) такими як вегетативна лабільність, емоційна нестійкість, стереотипні звички. Поруч з почастішанням виявлення зазначених у описі І групи симптомів, у дітей ІІ групи психічного здоров’я з’являються скарги самих дітей та їхніх батьків на підвищену втомлюваність, втому після уроків. Часто відзначаються порушення сну у вигляді труднощів засинання, рухового занепокоєння під час сну; нерідкі сновидіння. Спостерігаються ситуативно зумовлені коливання настрою із зовнішніми проявами у вигляді образливості, плаксивості, капризності. У поведінці спостерігається надмірна моторність. При огляді часто констатуються підвищена лабільність вазомоторних реакцій, схильність до почервоніння чи зблідніння шкіри. Всі симптоми вказують на зниження порогу чутливості НС, появу перших ритмічних процесів у вигляді утруднення зміни одного стану іншим чи його нестійкості.
ІІІ група психічного здоров’я – діти з доклінічними станами, астеноневротичним синдромом у статусі і клінічними формами у стадії компенсації (більше 20% серед першокласників). Окрім розширення спектру скарг, для дітей цієї групи характерно підсилення порушення природних біоритмів. Грубо порушується не лише засинання, але й перебіг сну: дитина розмовляє уві сні, ходить, часто прокидається вночі, відчуває напади страхів, нерідко пов’язаних з ілюзорним сприйняттям дійсності. Часті скарги на головні болі, напади запаморочення, нудоти, особливо при навантаженнях, епізодично об’єктивно констатуються перепади кров’яного тиску, часті скарги на періодичні алергічні реакції; втома виникає не лише як реакція на конкретне навантаження в окремі дні, а приймає характер періодичного зниження працездатності наприкінці тижня, чверті, не зникаючи повністю після відпочинку.
У скаргах дитини знаходять відображення зміни її особистості, які утруднюють її адаптацію: поява тривожності, помисливості, невпевненості, замкнутості тощо. Труднощі соціальної адаптації проявляються в об’єктивному зниженні працездатності.
Часто спостерігається недостатня координація рухів, асиметрія рефлексів. Все це відзначається на тлі соматичного ослаблення.
Тобто, для дітей ІІІ групи здоров’я характерним є перехід реакцій у стани, зміна окремих симптомів астеноневротичним синдромом, поява суб’єктивної та об’єктивної соціальної дезадаптації.
Описані явища у дітей ІІ і ІІІ груп психічного здоров’я потрібно розцінювати як стани напруження і перенапруження адаптаційних механізмів. Відповідно ці діти потребують спеціально організованої психологічної, а в окремих випадках і медичної допомоги, спеціально організованого і продуманого режиму праці і відпочинку.
ІV група психічного здоров’я – діти з клінічними формами порушень здоров’я у стадії субкомпенсації (біля 25% серед першокласників). Для цієї груп дітей характерні тенденції структурування симптомів у нозологічно окреслені форми і оформлення особистісних змін у схильні до стабільності патохарактерологічні типи реагування, поява чітких акцентуацій характеру з обов’язковою присутністю елементів соціальної дезадаптації. У таких дітей у молодшому шкільному віці спостерігаються тики, епізодичний енурез, стерті форми затинання і психоорганічного синдрому1 внаслідок перенесених травм голови чи важкої вірусної інфекції, мінімальні прояви мозкової недостатності і легка затримка темпів інтелектуального розвитку, а в підлітковому віці – нерізко виражені неврози і достатньо чітко сформовані акцентуації характеру за нестійким, епілептоїдним, істероїдним чи (рідше) шизоїдним типами із труднощами соціалізації. У представників даної групи напруження адаптаційних механізмів змінюється їхнім зривом. Такий зрив може охоплювати окремі системи організму чи стосуватися якихось загальних фундаментальних основ (напр., може виражатися у зміні типу поведінки всієї особистості).
У дітей четвертої групи сильно виражені характерологічні та особистісні порушення: надмірна сором’язливість, запальність, брехливість, егоїзм, дратівливість, жадібність, грубість, капризність тощо. За даними психодіагностичних обстежень у них зменшуються значення таких факторів як комунікабельність, емоційна стійкість, соціальна сміливість, самоконтроль; вищий фактор збудливості, тривожності, нейротизму. У цій групі вони набувають стійкого характеру і тісно переплітаються з астеноневротичними явищами чи можуть являти собою основні елементи донозологічних порушень здоров’я. Захисні поведінкові реакції у цих дітей часто виникають за найменшого приводу чи й без нього, здаються оточуючим безпричинними, неадекватними.
Необхідна профілактика навіть незначних донозологічних порушено психічного здоров’я, своєчасне усунення існуючих відхилень, що має бути основною задачею психогігієни.
Шляхи
психопрофілактики порушень здоров’я
дитини також доцільно диференціювати
відповідно до вікових етапів розвитку:
Коли йдеться про дітей немовлячого віку, превентивними заходами можуть бути такі:
підготовка дівчат та жінок до материнства (інформування, надання консультацій з питань пренатального та постнатального виховання, обговорення питань адекватного ставлення до дитини, особистих прав дитини та прав матері);
індивідуальна та групова робота з вагітним жінками з метою надання психологічної підтримки чи корекції відхилень у процесі переживання вагітності;
тренінг навичок догляду за немовлям.
Для превенції порушень психічного та психологічного здоров’я дітей раннього віку важливо здійснювати:
консультування матерів і батьків з питань особливостей психічного розвитку дітей у цьому віці, зокрема з питань агресії та агресивності; тренінг навичок „цензурного”, соціально прийнятного прояву агресії для батьків;
групову тренінгову роботу з матерями 3-річних дітей;
психологічна допомога дітям у формі ігрової психотерапії та казкотерапії, спрямована на корекцію наслідків неадекватної взаємодії з матір’ю чи іншими значущими дорослими;
індивідуальна робота з татами з метою допомоги в усвідомленні ролі батька у виховання дитини;
групові тренінги формування навичок ефективного батьківства для чоловіків;
Для забезпечення високого рівня психологічного здоров’я дітей дошкільного віку може виявитися важливим:
психологічна допомога дітям у формі ігрової психотерапії та казкотерапії, спрямована на корекцію наслідків неадекватного батьківського програмування;
тренінги батьківської ефективності;
подружня та сімейна психотерапія (насамперед для дисфункціональних сімей);
серйозна психологічна освіта у процесі фахової підготовки для вихователів дитячих установ;
консультування вихователів і батьків щодо питань адекватного реагування на дитячі звернення;
психологічна підготовка (в ігровій формі) дитини до відвідування садочка;
кризова інтервенція при проявах у дітей високого рівня фрустрованості.
Напрямками психопрофілактики порушень психологічного здоров’я дітей у молодшому шкільному віці можуть бути:
тренінг навичок адаптації першокласників до умов навчання у школі;
тренінг навичок комунікативної компетентності в учителів;
добре продуманий режим навчання та відпочинку молодшого школяра;
робота з батьками (консультування з питань особливостей вікового розвитку дитини, організації доцільної адекватної допомоги дітям у процесі навчання тощо);
тренінг пам’яті, мислення, формування креативної фантазії у дітей тощо;
за необхідності – сімейна психотерапія.
Ключові слова: дитячий вік, психічне здоров’я дитини, аутизм, гіперактивність, агресія, тривожність, стиль виховання, мінімальна мозкова дисфункція, child's age, psychical health of child, autism, hyperkinetic movement disorders, aggression, anxiety, style of education.
Психогігієна підліткового віку
|
План:
|
Підлітковий вік (11-16 років) - складний етап психологічної перебудови, обумовлений взаємодією біологічного і соціального аспектів розвитку: статевого дозрівання і специфічної фази соціалізації, пов’язаної з вибором професії і розширенням діапазону суспільно- політичних ролей.
Розвиток і поглиблення рефлексивних та інтегративних процесів у підлітковому віці призводить до формування нового рівня самосвідомості. У розвитку когнітивної сторони самосвідомості це проявляється підвищенням значущості системи власних цінностей, посиленням аспектів самовиховання. Розвиток регулятивної сторони проявляється у все більшій диференційованості, умінні виділяти успіх чи невдачу в конкретній діяльності від загального ставлення до себе. Розвиток емоційної сторони передбачає переростання окремих самооцінок деяких якостей особистості в загальне, цілісне ставлення до себе.
Значні зміни відбуваються в емоційній сфері підлітка: свій подальший розвиток отримують вищі почуття – інтелектуальні, естетичні, моральні, формується мотив самовдосконалення, який реалізується у прагненні підвищити свій культурний рівень, стати всебічно розвинутою людиною.
Б.Г.Ананьєв, В.С.Мерлін вважають специфічною для психічного розвитку на віковому етапі 15-17 років зростаючу інтеграцію особистісних властивостей. По мірі становлення особистості зростає цілісність, інтегрованість її психологічної організації, посилюється взаємозв’язок різних властивостей і характеристик, накопичуються нові потенції для розвитку.
Аналіз властивостей темпераменту і характеру, які супроводжуються порушенням психічного здоров’я, дозволяють оцінити їх як індивідуально-типологічні особливості, що відносяться переважно до діяльності спілкування і утруднюють його. Понижені екстравертова-ність, комунікабельність, соціальна сміливість поряд з підвищенням емоційної нестійкості, невпевненості в собі, напруженістю і нейротизмом заважають відпрацюванню навичок міжособистісного спілкування. Це призводить до зменшення соціальної активності підлітка (яка є обов’язковою умовою його розвитку і соціалізації), в тому числі до зниження спілкування, впливаючи на різні його сторони, такі як потреба в спілкуванні, ініціативність, легкість вступу в контакт, широта кола спілкування, стійкість і виразність.
У групах школярів з порушенням нервово-психічного здоров’я зазвичай відмічаються пониження екстравертова-ності, емоційна лабільність, пасивне чи негативне ставлення до світу, почуття ізоляції, схильність до постійного пошуку приводу для побоювань, нерішучість, помисливість, які заважають формуванню гармонійно розвиненої особистості.
Отже, одним з первинних етапів побудови системи психопрофілактичних впливів, які мають за мету формування психічно здорової, гармонійно розвиненої особистості підлітка, повинна бути оптимізація спілкування, підвищення соціальної активності школяра, сприяння розвитку особистості за рахунок збільшення її самостійності і відповідальності, уміння оптимально співвіднести власні інтереси з інтересами колективу, що може бути досягнуто шляхом залучення підлітка до системи суспільно-корисної діяльності.
Підлітковий вік характеризується чітким структуру-ванням Я-концепції. Одна з провідних ролей у цьому процесі належить самооцінці (суб’єктивний фактор) – вона вступає у кризову фазу свого становлення.
Важливою передумовою формування самооцінки підлітка є, зокрема, фізичні якості. Цей факт описував ще E.Erikson: для дівчат більше значення має їхня фізична привабливість, тому Я-концепція дівчини складається відповідно до того, наскільки вона відчуває в собі здатність до прояву тепла, душевності, відчуває себе привабливою; для хлопців на першому плані – ефективність, тому Я-концепція хлопця складається відповідно до того, наскільки він відчуває свою спроможність і компетентність.
Адекватна самооцінка у підліткову віці – одна з найважливіших запорук психологічного благополуччя «тінейджера».
Незважаючи на те, що підліток інтенсивно дорослішає, він залишається ще дуже залежним від сім’ї, а отже – і від впливу сімейних чинників, як сприятливих, так і чинників ризику. Іншим членам сім’ї також буває непросто співіснувати поруч з підлітком у такий бурхливий період його особистісного становлення. Тому сім’я нерідко здійснює психотравмуючий вплив на підлітка, особливо, якщо вона з самого початку характеризується ознаками дисфункціональності.
Конфліктна сім’я. Ю.М.Якубова зі співавторами визначають такі наслідки негативного досвіду конфліктної сім’ї для підлітків: 1)дитина дорослішає в умовах суперечливих, неузгоджених вимог батька й матері; 2)духовна атмосфера сім’ї позбавлена спокою, миру, стабільності, тобто всіх тих умов, які необхідні для повноцінного духовного і психічного розвитку дитини; 3)різко підвищується ризик нервово-психічних захворювань; 4)зростає бездоглядність і безконтрольність поведінки; 5)зменшуються здібності дитини до адаптації; 6)зростають дефекти морального порядку; 7)дитина не засвоює цілої низки загальнолюдських норм поведінки; 8)часто у неї формуються суперечливі почуття до своїх батьків.
Порушення структури сім’ї. По-особливому впливає на становлення особистості дитини розлучення батьків: у неї виникає відчуття страху, втрати безпеки, можливі депресія та інші симптоми неврозу.
За висновками деяких соціологів, існують відмінності у сприйнятті розлучення своїх батьків дітьми різного віку. Так молодші підлітки 10-11 років найчастіше відчувають себе замкненими й ображеними, почуття злості поширюється на обох батьків; на відміну від маленьких дітей, вони проявляють значну активність, намагаючись подолати суперечливі почуття і побоювання. У віці 13-18 років підлітки здатні скласти адекватну картину розлучення і власних стосунків з батьком (матір’ю). Окреме проживання батьків потребує нових форм зв’язків батьків і дітей, які породжують нові почуття між ними. Такі зміни можуть підштовхнути підлітка до псевдоюнацьких вчинків, або прискорити розвиток відчуття чуйності та відповідальності у дитини чи призвести до скорочення вікової дистанції між дитиною і батьками та прискорення розвитку підлітка у напрямку його відокремлення.
Однією з найпоширеніших реакцій підлітків на несприятливі сімейні обставини є агресія. За даними В.В.Іванової, підлітки з високим індексом агресивності та ворожості походять переважно з неблагополучних сімей, в яких панує атмосфера байдужості до дітей і батьків один до одного. У дитинстві цих дітей били, часто принижували. Агресивна поведінка може проявлятися у формі фізичної чи вербальної агресії, а також у формі негативізму стосовно контролю і правил, недовіри й підозрілості до оточуючих, аутоагресії.
Фактори виховання: Серед поширених педагогічних стереотипів, які спотворюють процес виховання, подружжя Байярд у своїй книзі "Ваш беспокойный подросток" виділяють такі:
1)ототожнення виховання з маніпулюванням дитиною, коли виховання сприймається як корекція поведінки дитини діями батьків, при цьому переживання обох сторін не враховуються;
2)переконання батьків у тому, що сфера переживань добре контролюється і усвідомлюється ними – вони схильні вважати, що добре розуміють себе і свою дитину;
3)стереотип "батьківської самопожертви" – батьки забувають, що повноцінне виховання неможливе без справжньої рівності і захищеності загальнолюдських прав та інтересів не лише дітей, а й дорослих;
4)негативне, зневажливе ставлення традиційного сімейного виховання до словесної педагогіки як до неефективної – батьки часто не використовують можливостей переконання, переговорів, словесного діалогу з дітьми;
5)стереотип, пов’язаний з ілюзією, що дитина – психологічна конструкція, яка складається з простих частин (якостей, прагнень, знань тощо), тому вона цілком доступна для пізнання і цілеспрямованого впливу; тут батьки забувають, що ціле, завжди більше і складніше, ніж сума його частин.
За даними Т.В.Корнілової та співавторів, фактори сімейного неблагополуччя диференційовано впливають на психологічну і психотичну симптоматику, а також зумовлюють порушення соціалізації підлітків, розвиток у них опозиційної та делінквентної поведінки, порушення мислення та уваги.
Величезну роль у психогігієні підліткового віку відіграє правильне вирішення питань сексуального життя. Саме тут навіть незначні відхилення часто ведуть до важких нервових розладів, і саме тому гігієна статевого життя повинна починатися з самого дитинства.
Завдяки Фрейду ми знайомі з явищами інфантильної сексуальності, елементи якої можна бачити у відчутті любові дитини до батька або матері, в милуванні своїм тілом, в інтересі до будови статевих органів – у всьому, що відоме як прояви сексуальної цікавості. Раннє пробудження статевого потягу в періоді, коли неможливе його адекватне задоволення, є частим джерелом різних нервових явищ. Тому потрібно усіма заходами прагнути до того, щоб, уникати всього того, що може збудити в дитині неоформлену сексуальність.
У цьому відношенні не бажано ставитися до дитини із занадто великою ніжністю, гаряче притискати її до себе, як нерідко це роблять матері, пристрасно цілувати; поцілунків в губи взагалі потрібно уникати; не варто також лоскотати дітей, що нерідко робиться для власної забави або з бажання розважити дитину. Таке ж значення має вимога, щоб дитина мала окреме ліжко і не спала в одному ліжку з матір'ю або зі своїми братами і сестрами. Особливо ретельно потрібно оберігати дитину від знайомства зі статевими відправленнями дорослих. Вона повинна рости і розвиватися серед інтересів, відповідних її віку, в обстановці, доступній її розумінню.
З погляду нервово-психічної гігієни велике значення має правильне вирішення питань сексуальної освіти. Колишня система, коли взаємостосунки статей, умови зачаття і народження покривалися таємницею не тільки для підлітків, але навіть і для молодих людей, особливо для дівчат, засуджена і поступилася місцем принципам статевої освіти.
У тому віці, коли природне виникнення таких питань як «звідки беруться діти?», корисне повідомлення відомостей про розмноження у рослин і тварин, найзагальніших даних про відповідні процеси, що мають місце у людини. Це, по-перше, знімає зі сфери статевих відносин ореол чогось таємничого, а тому принадного, а по-друге, попереджає небажані наслідки, коли підліток сам шукатиме відповідей на свої питання у більш досвідчених товаришів, або з читання випадкових книг. У цих випадках більш, ніж ймовірно, що він отримає односторонню неправильну чи спотворену інформацію.
Одним з прикладів спотвореної інформації про статеве життя є популярна література, яка з похвального наміру застерегти від онанізму поширює міфи про шкоду мастурбації так, що підлітки можуть бути травмовані такими відомостями, особливо якщо у їхньому статевому житті справді мають місце випадки подібного задоволення сексуальних потреб. При цьому у такій низькопробній літературі негативні наслідки мастурбації (напр., слабоумство, зниження волі) часто значно перебільшуються і, як правило, не проводиться ґрунтовний аналіз того, що було в наведених прикладах первинним – онанізм чи слабоумство. Відтак читання літератури подібної якості може спричинити більше шкоди, ніж сама мастурбація.
Для нормального стану як фізичного, так і психологічного здоров'я необхідно, щоб усі потреби організму знаходили природне задоволення. Це як загальне правило стосується і статевого життя. Але, маючи на увазі, що статеве прагнення виявляється зазвичай раніше, ніж досягається повна зрілість відповідного апарату, потрібно застерігати від дуже раннього початку статевого життя. Не можна вважати нормальним явищем, коли зі статевим актом практично знайомі підлітки з 16, 15, навіть 14 років і раніше. Звичайно, більш-менш повна фізіологічна зрілість наступає індивідуально, по-різному. Але все таки можна вважати, що статеве життя раніше 17—18 років з погляду психічної гігієни є небажаним явищем.
Статевий акт можна вважати нормальним явищем, коли він слідує за природно виниклим прагненням, не викликаний якими-небудь штучними збудниками, наприклад вином, читанням літератури занадто легкого змісту, відповідними розмовами. Цілком нормальною з погляду психогігієни потрібно вважати таку форму статевого зближення, коли нічого не робиться для запобігання її природної цілі - зачаття. Всі протизаплідні засоби не можуть вважатися безпечними, навіть механічні або хімічні. Особливо слід застерігати від таких відступів від нормального статевого акту, коли, щоб уникнути зачаття, він уривається завчасно. Патологія указує, що такий coitus interruptus може призвести до різних невротичних розладів, зокрема до станів нав'язливого страху.
Надзвичайно істотним є питання про необхідність для психічного здоров'я підлітка активного статевого життя і про міру шкідливості статевої стриманості.
Для утвердження своєї особистості, для повнішого вираження свідомості свого «я» має значення і те, що статеве життя дає можливість людині відчувати себе джерелом інших життів, тісно пов'язаних з ним. Але дуже поспішно було б робити висновок, що статева стриманість шкідлива завжди і за всяких умов. Нерідкісні випадки повної статевої стриманості протягом усього життя без того, щоб спостерігалися які-небудь зміни в психічному здоров'ї, які можна було б пов'язати з цим моментом. Інтенсивність сексуального потягу дуже різна, і бувають випадки, коли цілком здорові люди довгі періоди не мають стосунків і не відчувають себе від цього гірше. Але при інтенсивному статевому прагненні відсутність задоволення може супроводжуватися неприємним самопочуттям, іноді може бути причиною підвищеної нервовості, поганого сну тощо. Особливо це може спостерігатися в період найбільшої статевої активності.
При оцінці значення статевої стриманості для психічного здоров'я потрібно зважати також на питання про сублімацію, тобто переходу нижчих рядів енергії у вищі, в даному випадку переключення сексуальної енергії на діяльність в інших напрямах - творчість. Не можна уявляти собі справу в такій спрощеній формі, що між сексуальним життям і розумовою творчістю існують обернено пропорційні відносини: чим більше одне, тим менше інше, і навпаки. Період найбільшої статевої активності зазвичай співпадає з найбільш кипучою і продуктивною діяльністю на всіх напрямках. Можна думати, що гормони статевих залоз підвищують загальну активність самі по собі або стимулюючи інші гормони.
Приклад легких форм біполярного афективного розладу (маніакально-депресивного психозу) показує, що поруч із підвищенням сексуальної збудливості йдуть і підвищена працездатність, і прагнення до діяльності. Це особливо стосується випадків циклотимії. Можна вказати на Гете, у якого життя проходило з періодами підйому і спаду, типовими для циклотимії. При цьому періоди найбільш продуктивної творчості співпадали з підвищенням сексуальності, зі схильністю закохуватися зі всією пристрастю, властивою тільки юності, причому останній такий період у Гете спостерігався в 70-річному віці.
Про активуючу дію сексуальних гормонів на працездатність можна судити з прикладу кастратів. Хоча їхні розумові здібності як такі не страждають, все ж таки їм бракує прагнення до діяльності, енергії, мужності. Мебіус безумовно говорить, що у кастратів не спостерігається художніх дарувань.
Все сказане робить особливо необхідним дотримання правил статевої гігієни на користь психічного здоров'я. Сексуальна енергія є настільки цінною, що вона не може марнуватися без розбору. Слід берегти всіляко нервову систему від дуже раннього пробудження сексуальних прагнень і від раннього статевого життя. Особливо шкідливим виявляється статеве життя при недостатньо сформованому статевому апараті й організмові, що ще не склався. Саме у перехідному віці потрібно прагнути до того, щоб не було непотрібних витрат нервової енергії, і щоб вона використовувалася насамперед на більш повне і гармонійне формування організму.
Безумовно, статеве життя може бути дозволене тоді, коли воно може привести до абсолютно нормального діто-народження, що зазвичай може мати місце тільки після 18—19 років. Не повинно бути надмірностей і після. Не повинно бути штучних збудників для сексуальності. Статеве життя не має бути самоціллю і служити тільки засобом насолоди. Воно повинно бути тільки одним з елементів повного, гармонійного розвиненого і діяльного.
Депресія – патологічно пригнічений, меланхо-лійний, тужливий настрій, глибокий сум. Нерідко супрово-джується фізичними тяжкими відчуттями. Спостерігається при депресивній фазі біполярного афективного розладу, пресенильному психозі, реактивних психозах, шизофренії. У ряді випадків хворі втрачають почуття, стають байдужі до людей і подій, які раніше їх хвилювали. Це називають хворобливою анестезією психіки; вона викликає у самих хворих пригнічений настрій.
Х.Ремшмідт, узагальнюючи дані різних наукових літературних джерел, виділяє такі ознаки депресії у підлітковому віці:
постійні почуття безнадії, провини, низька самооцінка чи невпевненість у собі;
втрата інтересу до того, що раніше подобалося;
відсутність енергії і мотивації, постійне почуття нудьги;
труднощі зосередження;
значні зміни апетиту чи маси тіла;
схильність до усамітнення, уникання спілкування;
часті думки про смерть, самоушкодження чи самогубство;
часті фізичні скарги, напр., на головний чи м’язовий біль, біль у животі, втомлюваність;
підвищена агресивність: злобність, дратівливість, ворожість чи ризикована поведінка;
напади плачу, крику, скарг чи безпричинного роздратування;
погана успішність у школі;
вживання наркотиків чи алкоголю.
Психологічні особливості підліткового віку, які сприяють розвиткові депресії. Підлітковому віку властиві деякі загальні психологічні риси, які визначають схильність представників цієї вікової групи до депресії: нестійкість самооцінки; неадекватне уявлення про власну компетентність, зокрема соціальну; максималізм; імпульсивність; тривожність; легко виникаючі страхи; зниження настрою; егоцентризм.
Зовнішні чинники депресії у підлітковому віці. Дослідження Gunilla Olsson зі співавторами показали, що підлітки, у яких діагностовано депресивний розлад, переживали у минулому більш важкі травмуючи події та умови життя, ніж здорові особи. Найбільш типовими були події, які торкаються значущих взаємостосунків з членами сім’ї і друзями. У найгіршому положенні була підгрупа студентів зі супутніми депресії розладами поведінки; в ній також відзначалося значно більше захворювань, конфліктів та змін у сім’ї, ніж в осіб контрольної групи.
Для підлітка обставинами, які порушують його нормальне пристосування до умов існування та викликають короткочасні психогенні розлади, можуть бути:
відсутність або втрата безпеки, захищеності при різноманітних негармонійних стосунках у сім’ї, неможливість відповідати очікуванню родини, відрив або неприйняття родиною;
неприйняття та вороже ставлення педагогічного або дитячого колективу;
нездатність справитися з навантаженням;
зміна проживання, шкільного колективу;
ситуація, небезпечна для здоров’я (соматичне захворювання), захворювання з передбачуваним фатальним результатом;
проблеми у сексуальних стосунках;
протест, переживання відчаю, приниження, страх покарання тощо.
Однак точну причину більшості випадків депресії встановити важко.
Helen Z. Reinherz зі співавторами, вивчаючи прояви депресії у підлітків, показала, що у 23,2% учасників обстеження, серед яких раніше відзначалися порушення настрою, розвинувся важкий депресивний розлад. Серед індикаторів подальшого розвитку депресії провідну роль відіграють сімейні випадки депресії чи розладів, викликаних зловживанням психо-активними речовинами; склад сім’ї і сімейний мікроклімат у дитячому віці, який сприймався як агресивний і позбавлений згуртованості; інтерналізація проблем у підлітковому віці. Ці фактори, за визнанням авторів дослідження, є найбільш прогностичними для розвитку депресії. Їх можна використовувати для виявлення дітей і підлітків групи ризику розвитку депресії.
Задля діагностики підліткової депресивності можна використовувати такі методики:
1) Шкала депресивності Зунге в адаптації Т.І.Балашової, яка дозволяє диференціювати різні рівні прояву депресії: від стану без депресії до істинної депресії;
2) Методика діагностики підліткової депресивності „Депрископ”, яка дає можливість встановити інтенсивність вторгнення депресивного переживання в емоційну сферу підлітків, а також виявити домінуючі субтипи депресивних переживань: а)ендогенний (меланхолія, DSM – III R) - втрата почуття задоволення життям, втрата апетиту, інтересу до сексу, раннє вранішнє пробудження, втрата ваги; б)соціотропічний (Beck) - тривога з приводу соціального неприйняття, неприязного ставлення з боку інших людей; в)автономний (Beck) - втрата інтересу до отримання задоволення, до людей, самозвинувачення, роздратованість, очікування невдачі; г)самокритичний (Blatt) - очікування невдачі, почуття сорому, ненависть до себе, самозвинувачення, відчуття фізичної непривабливості; д)песимістичний (Abramson) - затримане довільне реагування, почуття суму, суїцидальні думки, недостатність життєвої енергії, апатія, психомоторна загальмованість, порушення сну, важкість у концентрації уваги, важкі думки, викликані, пригніченим станом.
Загальні шляхи психопрофілактики порушення психічного здоров’я у підлітків можна окреслити через такі основні напрямки психологічної допомоги підліткам:
інформування підлітка про сенс тих змін, які відбуваються у його фізіологічному та емоційному розвиткові;
тренінг тілесної конгруентності;
тренінг комунікативної компетентності;
кризова інтервенція як спосіб психологічного супроводу при переживанні кризи особистісного розвитку;
сімейна психотерапія, спрямована на оптимізацію внутрішньо-сімейних стосунків.
Засади психопрофілактики негативного впливу сім’ї на підлітка:
Підлітки і батьки мають приймати активну участь у житті сім’ї.
Батьки повинні завжди знаходити час, щоб поговорити з дитиною.
Цікавитися проблемами дитини, вникати у всі труднощі, які виникають у її житті, й допомагати розвивати її вміння і таланти.
Не здійснювати на підлітка ніякого тиску, допомагаючи йому тим самим самостійно приймати рішення.
Мати уявлення про різні етапи життя дитини.
Поважати право підлітка на свою думку.
Вміти стримувати власницькі інстинкти і ставитися до підлітка як до рівноправного партнера, котрий поки-що має менший життєвий досвід.
З повагою ставитися до прагнення усіх членів сім’ї до самовдосконалення.
Теоретичні
завдання психогігієни в
оптимізації психічного здоров’я
підростаючого покоління:
1 – встановлення вікових норм розвитку психофізіологічних функцій;
2 – визначення якісної своєрідності етапів онтогенезу і механізмів вікових криз;
3 – своєчасна діагностика та пошук шляхів корекції несприятливих якостей психіки.
Практичні завдання психогігієни в оптимізації психічного здоров’я підростаючого покоління:
1 – створення для майбутніх матерів максимально сприятливих умов для підготовки до вагітності, зачаття та виношування дитини; забезпечення соціальних гарантій для майбутньої матері та доступності необхідної психологічної підтримки; своєчасне генетичне консультування майбутніх батьків;
2 – психогігієнічна просвіта молодих батьків;
3 – консультування сімей з питань виховання дітей та побудови оптимальних внутрішньо-сімейних стосунків;
4 – корекція несприятливої ситуації розвитку дитини у неблагополучній чи неповній сім’ї;
5 – серйозна фахова психологічна підготовка майбутніх вихователів та учителів, які працюють у дитячих та загальноосвітніх навчальних закладах;
6 – приведення до психогігієнічних норм режим та умови навчання і виховання дітей у ДНЗ та ЗНЗ, а також навчальних програм;
7 – вчасна диференціація дітей за групою психічного здоров’я та профілактична робота з групами ризику і психокорекційна та психотерапевтична робота з групами дітей, які мають функціональні порушення;
8 – індивідуальна психологічна допомога дітям у період криз розвитку та в складних життєвих ситуаціях;
9 – психологічний супровід психоемоційного розвитку дитини (напр., через організацію системи розвиваючих уроків психології, орієнтованих на самопізнання і формування навичок саморегуляції);
10 – організація корисного дозвілля для дітей та молоді, спрямованого на виховання високої моральності та духовності;
11 - організація масових заходів, спрямованих на пропаганду здорового способу життя (спортивних змагань, фестивалів, творчих конкурсів тощо).
Ключові слова: підліток, криза підліткового віку, психогігієна статевого життя, Я-концепція, самооцінка, депресія, підліткова депресія, adolescent, teenager, depression, juvenile depression, self-appraisal, Self concept.
1 Психоорганічний синдром - проявляється у підвищеній втомлюваності, зниженій працездатності, образливості, ослабленні уваги, фіксаційної пам’яті й інтелектуальних здібностей, уповільненні темпу мислення, зниженні рівня суджень і критичності; відбувається або нівелювання особистості, або загострення окремих рис характеру. Варіанти: експлозивний варіант - вибуховість, брутальність, агресивність; ейфоричний – неадекватна веселість, безтурботність; апатичний (байдужість).