Тривожність

Тривожність – це індивідуально-психічна особливість, яка полягає в підвищеній схильності відчувати збентеження в найрізноманітніших ситуаціях, зокрема в таких, які до цього не спонукають. Частіше всього тривожність розвивається тоді, коли дитина знаходиться в ситуації внутрішнього конфлікту. Внутрішній конфлікт може бути викликаний неадекватними вимогами батьків до можливостей і потреб власної дитини; підвищеною тривожністю самих батьків; непослідовністю батьків при вихованні дітей; висуненням дитині суперечливих вимог; афективністю обох батьків або одного з них; намаганням батьків порівнювати досягнення власної дитини з досягненнями інших дітей; авторитарним стилем виховання в сім’ї; гіперсоціальністю батьків, тобто намаганням все робити правильно, відповідати загально-прийнятим стандартам і нормам.

Кореційну роботу з тривожними дітьми пропонується здійснювати за такими напрямками:

1. Підвищення самооцінки дитини.

2. Навчання способам зняття м’язового і емоційного напруження.

3. Відпрацювання навичок володіння собою в травмуючих ситуаціях.

Тривожні діти часто мають занижену самооцінку, що виражається в хоробливому сприйнятті критики, звинуваченні себе в багатьох невдачах, в боязні братися за нові складні завдання. Для того, щоб вирости у власних очах, такі діти іноді люблять покритикувати інших. Для підвищення їхньої самооцінки необхідно надавати їм підтримку, проявляти щире піклування про них і якомога частіше давати позитивну оцінку їхнім діям і вчинкам.

Емоційне напруження тривожних дітей частіше проявляється в м’язових зажимах в ділянках обличчя, шиї і живота. Для допомоги використовуються релаксаційні вправи, а також вправи, в основі яких лежить тілесний контакт з дитиною (розслаблююче прогладжування чи навпаки надзвичайно сильне напруження м’язів так, щоб врешті вони спонтанно розслабилися через перенапругу).

Відпрацювання навичок поведінки в реальних ситуаціях полягає у програванні як минулих, так і можливих у майбутньому подій. Найбільш широкі можливості для цього дають рольові ігри. Граючи роль слабких, боягузливих персонажів, дитина краще, усвідомлює і конкретизує свій страх. Використовуючи прийом доведення даної ролі до абсурду, дорослий допомагає дитині побачити свій страх зі сторони (іноді комічної), зменшити його значущість. Виконуючи ролі сильних героїв, дитина здобуває почуття впевненості. При цьому важливо не тільки розвивати ігрову ситуацію, але й обговорювати з дитиною те, як вона може використати отриманий в грі досвід для вирішення життєвих ситуацій.

Вихователям можна дати такі рекомендації:

• не залучати тривожних дітей до змагальних ігор та інших видів змагальної діяльності;

• не підганяти тривожних дітей з флегматичним і меланхолічним типами темпераменту, давати їм можливість діяти в звичному для них темпі;

• хвалити дитину навіть за дуже незначні досягнення;

• не змушувати дитину займатися незнайомими видами діяльності, спочатку дати їй можливість просто подивитися, як це роблять її однолітки;

• використовувати в роботі з дітьми вже знайомі їм іграшки та матеріали;

• закріпити за дитиною постійне місце за столом, ліжечко;

• якщо малюк ні на крок не відходить від вихователя, доручити «важливу роль» його помічника.